Ведучий: Знаєте такого артиста - Річард Гір? Він пише: “Є одна потужна вправа, доволі проста, яку я почав застосовувати багато-багато років тому. Кого б я не зустрічав на своєму шляху, перша думка, яку я допускаю: “Я бажаю тобі щастя”. Але головне - щоб ця думка справді була найпершою: “Я бажаю тобі щастя”. Вона повністю змінює далі те, що відбувається між вами та цією людиною. Інколи вкрай складно, коли зустрічаєшся з ворогом, коли ви опиняєтесь віч-на-віч із неочікуваною жорсткою ситуацією. Але саме у цей момент ти отримуєш змогу створити навколо себе інший простір. До того, як негативна емоція візьме над тобою гору, ти встигаєш її перетворити: “Я бажаю тобі щастя. Спробуйте і побачите, як сильно зміниться все у вашому житті”. Річард Гір Ось моє запитання таке: як от, на ваш погляд, “я бажаю тобі щастя”, перша думка, вона може змінювати простір? М. Лайтман: Так. Ведучий: Простір між людьми? М. Лайтман: Так. Ведучий: Так? Чому? М. Лайтман: Тому, що одна людина налаштовує себе позитивно до іншої людини, нічого не вимагаючи натомість. Це вже… Ведучий: Висота. М. Лайтман: Нонсенс, так. Ведучий: Якщо цю вправу я застосовую, як вправу, механічно я намагаюся це зробити, це може змінити мене? М. Лайтман: Так. Ведучий: Так? З чого на що? М. Лайтман: З егоїзму на альтруїзм, з людини черствої на добру. Ведучий: Може змінитися людина? М. Лайтман: Так. Бажання людини змінитися. І він це не втрачає, і весь час уявляє собі, як можна змінитися в кожному випадку. Ведучий: І це працює? М. Лайтман: Тому і працює. Ведучий: Працює. Скажіть будь ласка, чи можна застосовувати цю вправу ось справді під час зустрічі з ворогом, якого... Ну, емоції зашкалюють, ти його ненавидиш. Можна встигнути просунути цю думку? М. Лайтман: Ну, це треба підготуватися. Це людина повинна розуміти, як вона повинна ставитися до ворога. Ведучий: А як? Це в все-таки ворог! М. Лайтман: Чому це ворог? Тут потрібна велика попередня робота. І якщо вона справді проведена, то людина не зможе зробити зло іншій. В цьому я впевнений абсолютно. Тому що ми маємо бути іншими. Ми маємо зробити світ іншим. Якщо це залежить тільки від нас, від людей, то ми маємо себе перетворити. Ведучий: А де тут Творець, ось тут, в тому що ви кажете? М. Лайтман: Творець не бажає бути серед людей. Ведучий: Серед таких людей? М. Лайтман: Взагалі. Ведучий: Взагалі? М. Лайтман: Так. Він дав нам природу, дав нам підґрунтя змінити себе. В відповідність до цього Він до нас буде по-іншому ставитись. Ведучий: Тобто оця іскорка є на в нас, змінити себе? М. Лайтман: Так. Ведучий: Є? Це ось точка Світла така? М. Лайтман: Так. Ведучий: В повній темряві насправді, так? М. Лайтман: Ми самі витончені егоїсти. Ведучий: І там все одно, ви кажете, є це оця іскорка Світла, всередині. М. Лайтман: Так. Ведучий: Тепер питання моє ще таке: чому Річард Гір, ну і ви виходить, наполягаєте на тому, що ця думка повинна бути першою, перед усіма, повинна притиснутися ? М. Лайтман: Ну поки її не зіпсували. Ведучий: Тобто всі інші думки псують, так? М. Лайтман: Так. А ця думка, вона все ж таки, якщо вона перша, то цікаво, як людина вам відповість? Ведучий: Якщо практикувати цю вправу, я вже запитував, ще раз запитаю, практикувати весь час, практикувати, падати, вставати, виходить, не виходить, вона може змінити погляд людини на світ, на, на взагалі на все? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ось цей світ, ось цей увесь, він може враз стати світлим? М. Лайтман: Так. Ведучий: Але він же темний. Чи він світлий? Який він? М. Лайтман: Він ніякий! Ведучий: Так? М. Лайтман: Так. Тобто ми його зможемо зробити світлим. Ведучий: Ось якщо я кажу усім: “Я хочу щоб ви були щасливі”, - так, враз виходить, що світ змінюється? Щасливий стає, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: А хто щасливий: світ щасливий чи я щасливий? М. Лайтман: Ти щасливий. Ведучий: Я щасливий? Тобто вся штука - мені зміниться? М. Лайтман: Світ - лише віддзеркалення наших стосунків внутрішніх. Ведучий: Тобто те, що в мене є всередині, то я і бачу? М. Лайтман: Так. Ведучий: І останнє запитання: які тут є духовні принципи? Людські мені зрозумілі. Духовні принципи які тут? М. Лайтман: Духовний принцип дуже простий. Якщо ти бажаєш щастя іншому і ти це реалізуєш, то ти створюєш між собою і ним чудові стосунки Ведучий: І це духовний принцип? М. Лайтман: Так. Ведучий: Можна сказати, що я тоді і з Творцем налагоджую такі самі стосунки? М. Лайтман: Звісно. Ведучий: Так? І він зі мною? М. Лайтман: Так.

С.Винокур: Я б хотів сьогодні побудувати з вами розмову навколо одного слова, одного, яке сьогодні найпопулярніше. Одних кидає в тремтіння, інших захоплює, там когось призводить до депресій, комусь дає надію. Трамп. От якщо можна, насамперед, ось як ви оцінюєте сьогоднішнього Трампа? Що це за явище взагалі таке? М.Лайтман: Ну, загалом, це явище не нове. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. І в Америці досить відоме. С.Винокур: Так. М.Лайтман: він любить такі всілякі виходи ... С.Винокур: У люди? М.Лайтман: Так. І тому я думаю, що ми дуже швидко до нього звикнемо... нього звикнемо і люди всі зрозуміють, що це - «дай дитині побешкетувати». Це його коник, це його стиль. С.Винокур: Давайте тоді про світ поговоримо. Чому ж світ так сприйняв? Як змінився світ, що він ось так от знаєте, сприймає... М.Лайтман: Ну це кожен політик - він думає насамперед про те, як він може перетягнути до себе, на свій бік якомога більше електорату. С.Винокур: Тобто він прекрасно розуміє, що він, так ось, заводить людей. Ось так він приведе собі більше людей, так? М.Лайтман: Так, він уже немолодий. Він розуміє всю цю кухню. С.Винокур: Тобто ви вважаєте, що у нього стратегія така. Він усе обмірковує, так? М.Лайтман: Звичайно! Його залишили б просто так? С.Винокур: Володарювати. М.Лайтман: Та ні, ну вбили б і все. С.Винокур: Тобто це комусь зараз треба, і це так ось за цим є рука якась. М.Лайтман: Так-так-так-так, звісно. С.Винокур: Ви сказали: Ось він такий. Яка риса характеру сьогодні, ось так от, знадобилася світу, як би сказати, щоб здригнутися? Яка в ньому, ось у ньому саме. М.Лайтман: Покрасуватися. С.Винокур: Так? Ось так от просто? М.Лайтман: Ні, ну не просто це, є багато ще шарів, але, в політиці це так. С.Винокур: І ось цим ось він і наповнюється, так? М.Лайтман: Так, так. С.Винокур: Якщо говорити про його наповнення. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ось так от навколо радіють люди, що він такий, так? Ось так? М.Лайтман: Так. Що ось є у нас такий кандидат у президенти, який може кузькіну матір вам показати і кулаком стукнути по столу, і зробити щось неймовірне, … С.Винокур: Зрозуміло. М.Лайтман: …непередбачуване. С.Винокур: Так, все-таки ось, скажіть, будь ласка, він все-таки такими будемо чесними, він свого часу зробив якісь справи. Для Ізраїлю зробив досить багато. Переніс посольство Америки в Єрусалим, визнав Голанські висоти. Загалом дуже багато зробив для Ізраїлю. Тобто він людиною все-таки справи виявився. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Я пам'ятаю, ви говорили, що лідер справжній - той, який раптом ось відчуває, що це його діти, який може дійти до стану все-таки «возлюби ближнього як самого себе». Хоча б наблизитися до цього. М.Лайтман: Я не думаю, що такі слова від нього хтось чекає. С.Винокур: Тобто від нього чекають жорстких таких, прямих рішень і він у цьому, напевно, себе виправдає, ось у жорстких рішеннях. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Скажіть, він обіцяє зупинити війни. М.Лайтман: Я в це не вірю. С.Винокур: Не вірите? М.Лайтман: Ні. Це не залежить від Трампа. С.Винокур: Скажіть, ось Трамп відомий нестандартними рішеннями. Так, вміє ризикувати тощо. Ось це ж не казино - президент Америки. А ось відчуття таке, що, знаєте, – ну ризикую. М.Лайтман: Ні, я не думаю, що це казино. С.Винокур: Але він ризикує, блефує чи ні все таки? М.Лайтман: Ні, ні. С.Винокур: Все-таки ви бачите розрахунок у цьому? М.Лайтман: Усе прораховано. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Багато хто критикує його, це відомо. Ось як можна... Що дає змогу Трампу не звертати увагу на критику, на те, що його поливають з усіх боків? М.Лайтман: А що він може зробити? Він має гратися в ту ж гру. Просто прийняти їхні ходи і навчитися відповідати. Тут іде гра досить по-крупному. С.Винокур: А ви вважаєте, що він звертає увагу все-таки на критику? М.Лайтман: Ну у нього є величезна армія людей, які це все відстежують і пояснюють йому, що відбувається насправді насправді, кожен зі свого погляду. А далі подивимося. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, ось що б ви особисто хотіли, ось так от, поклавши руку на серце, щоб Трамп зробив? М.Лайтман: Я думаю, що найбільше, що він може зробити,-- це зупинити цю ненависть, яка є між лівими і правими в усіх країнах. С.Винокур: Взагалі, ви говорите про світ? М.Лайтман: Так, повинен спробувати зробити, а далі подивимося. С.Винокур: Тобто ви мислите глобально. М.Лайтман: Звичайно. С.Винокур: Що це основа взагалі всіх бід і всього, що відбувається. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Що для цього взагалі треба зробити лідеру, ось такому ось, країни, на яку всі дивляться. Він же не може так сказати: «Зупиніть ненависть. Любіть один одного». От що, які цеглинки закласти? М.Лайтман: Я не уявляю, чи є в нього такі сили, але час, і місце, і тема - вона саме така: чи буде світ далі пробувати, як обійти протилежну половину.... С.Винокур: Праві - лівих або ліві - правих? М.Лайтман: Так-так-так-так. Або він буде, світ цей, все-таки прагнути до більшої рівноваги... Ось це от важко сказати. С.Винокур: Тобто якби він це заклав у себе, то ви б сказали: «Ось такого я б хотів»... Тобто зупинити цю ненависть між людьми. М.Лайтман: Я думаю, що в минулу свою каденцію він був більш реальним. Із чим він сьогодні прийде, я не знаю. С.Винокур: Ну і останнє запитання: Як ви думаєте, ось що Творець хоче сказати нашому світу, ставлячи світовим лідером, практично світовим лідером, таку людину як Трамп? Ось все-таки «серця лідерів - у руках Творця» ми говоримо. Що він хоче сказати світу, як ви думаєте? М.Лайтман: Що ми повинні навчитися жити з такими керівниками. Я не критикую Трампа, навпаки, я говорю про те, що у нас є зараз особлива пора, що ми можемо наблизитися до вирішення нашої проблеми. Я думаю, що це можливо. А далі - я не знаю. Це вже... у нього немає особливо проблем! У нього немає особливо проблем! Він може вийти і почувати себе лідером. Я думаю, він має цим скористатися.

С.Винокур: От якщо можна, я прошу Вас стати на місце Творця - що б Ви відповіли дітям? Пише Олег, четвертий клас, уже старший: "Навіщо ти зробив людину головною на землі?" М.Лайтман: Це проблема. Я зробив людину розумною і дав їй можливість виправлятися. А те, що вона не хоче цього робити і залишається дурною, то мені нічого робити, я погоджуюся і мовчу, і чекаю. С.Винокур : Розум даний людині, ми опущені на цю землю. Земля прекрасна насправді, там природа і все, а ми її гадимо. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ми все-таки помилка чи не помилка? Взагалі… М.Лайтман : Природи? С.Винокур : Ну, Творця, скажімо так. М.Лайтман: Творця? С.Винокур: Так. М.Лайтман: Я думаю, що ми не помилка. С.Винокур: Не помилка? М.Лайтман: Ні. Але відчуємо це тільки тоді, коли почнемо виправлятися. С.Винокур: А ми не хочемо? М.Лайтман: А поки що ми не хочемо. С.Винокур: Не хочемо. Цей запрограмований все-таки шлях - що колись відбудеться цей переворот? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Я не сумніваюся, що має відбутися досить скоро. С.Винокур: Переворот до виправлення, що ми захочемо виправлення? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тоді ось останнє запитання. Я не знаю, може, Олег зі мною погодиться. Він уже дорослий хлопець, четвертий клас. Це що буде: удар, це буде думка, яка прийде? Це буде відкриття раптом розуму іншого? М.Лайтман: Це зсередини нас, ми почнемо відчувати, яким має бути інший світ, новий світ, Вищий світ. С.Винокур : І захочемо до нього прийти? М.Лайтман: Так! Обов'язково.

Питання: Дітки запитують творця. Стасік другий клас: а душу Ти мені вклав мою чи чиюсь? Відповідь: ні душу ти отримав свою. Але якщо ти не згоден з нею… Ведучий: так… Лайтман: …то ти можеш її виправляти. Питання: і до якої душі прийти? Відповідь: до тієї яка любить всіх Питання: А є таке прагнення, от у людини? Відповідь: я не думаю Питання: а у дитини? Відповідь: Я особисто думаю що діти вони більш спрямовані на виправлення, ніж дорослі. Дорослі вже звикли, дорослим уже здається, що краще вже не буде і не може бути. І треба погодиться з тим що є. Питання: Тобто у дітей ще жевріє надія? Відповідь: Так Питання: За ідеєю, набираючись досвіду ми повинні начебто як би знаєте... Відповідь: Але ні. Звідки ми можемо набратися терпіння, досвіду? Не погоджуватися з тим що є? Питання: Погоджуємося? Відповідь: Ми погоджуємося і все Питання: Тобто все це через биття, якого нас от… Весь час ми не доходили до чогось, нас били... Відповідь: Це через те що ми просто лінуємося виправлятися.

С. Винокур:Учитель може бути другом? Коли вчитель стає другом і чи стає? М.Лайтман: Це залежить більше від учня - чи може учень зрозуміти, що вчитель його - це його друг. Це не просто. С. Винокур: Тобто вчитель готовий ніби від себе бути другом? М.Лайтман: Так. С. Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С. Винокур: Це зусилля учня? М.Лайтман: Так. С. Винокур: І тоді друга частина запитання тут: Ким був для вас Ваш учитель? М.Лайтман: Сьогодні я, звісно, можу сказати, що він був для мене найближчою людиною, другом, учителем... Неважливо як сказати. Але з його боку це так. С. Винокур: Яку життєву мудрість ви вважаєте найголовнішою, за якою треба жити? М.Лайтман: Загалом життєва мудрість, згідно з моїм переконанням, вона полягає в тому, що людина бажає розкриття Творця і згодна прийняти Його так, як він їй розкриється.

Ведучий: Ось ми не раз із вами обговорювали тему самотності. Така, кажуть, нагальна дуже проблема. М. Лайтман: Так. Ведучий: Навіть є міністр самотності в Англії і так далі, і так далі. Ось тут погляд Хемінгуея, він інший. Ось я хотів би з вами трішки обговорити його. Хемінгуей пише так: “Як добре бути самому. Але, як добре, що є хтось, кому можна розказати, як добре бути самому.” Я хотів би це з'ясувати. Чому люди так цінують самотність? Якісь люди хворіють від цього й не хочуть бути самотніми, а якісь цінують. Що є на самоті такого, що..? М. Лайтман: На самоті є те, що ти нікому нічого не зобов'язаний. І загалом відчувати себе задоволеним цим. Ведучий: Ви мені не раз говорили, що ви так би і сиділи в кімнаті один, з книжками… М. Лайтман: Так, так. Це залежить від характеру. Ведучий: Але вас ж все-таки змусили не бути на самоті. М. Лайтман: Ну що зробиш? Ведучий: Тобто це що взагалі? Це тягар? М. Лайтман: Я вважаю, що це тягар. Ведучий: А як ви його прийняли? Ви можете мені сказати? М. Лайтман: Я змушений був це зробити. Ведучий: Ось можете мені сказати, а як ви цей заклик відчули? Можна ж було залишитися писати книжки, ви начебто збиралися… М. Лайтман: Ні, приходили люди, то ці, то ті. І поступово так змусили. Ну, а що зробиш? Якби це не ця, якийсь вищий обов'язок, то я б не робив. Ведучий: Так? А ви можете сказати, що б ви робили, от якби вас не змусили? М. Лайтман: Ну, писав би книжки. Та, можливо, іноді проводив би лекції. Ведучий: Ну і повертався б до себе? М. Лайтман: І повертався б до себе.

Ведучий: Так почнемо з нас, із євреїв. Ігор запитує: «Чому у вас, євреїв, усе навпаки?» І ось далі, він явно вивчив тему: «Чому всі пишуть зліва направо, а ви ー справа наліво?» М. Лайтман: Ну, не тільки ми одні, але загалом, так. Ведучий: Чому? М. Лайтман: Права сторона ー це сторона духовна, а ліва ー ні. Тому на івриті пишуть справа наліво. Права сторона ー вона права. Ведучий: Права. М. Лайтман: Так. А ліва ー це ліва. Ведучий: Зрозуміло. А взагалі, близькість до духовного як ви визначаєте? Що це означає? М. Лайтман: Це духовний корінь, який існує в природі. І він близький до правого боку більше, ніж до лівого. Ведучий: Що це за корінь? М. Лайтман: Це духовна сила. Ведучий: Яка вона? М. Лайтман: Це властивість віддачі. Ми праву руку подаємо. Ми все одно ставимося до правого боку краще, ніж до лівого. Ведучий: Тобто, людина навіть не усвідомлено тягнеться до цього, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тому що це її корінь? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ще запитання: «Чому весь світ святкує день народження, а ви навпаки, день смерті?» М. Лайтман: Ми не святкуємо день смерті, а просто вшановуємо його для померлого. Тому що вважаємо, що це важлива дата для нього. Що він розлучився з нами і вийшов повністю в духовний світ. Смерть людини, відхід із цього світу, підйом у Вищий світ ー це виправлення душі. Ведучий: Що піднімається в духовний світ? М. Лайтман: Душа. Ведучий: Що ви називаєте душею? М. Лайтман: Душа ー це внутрішня суть людини. Ведучий: Яка вона? М. Лайтман: Неможливо вказати пальцем. Ведучий: Справді? М. Лайтман: Ні. Але людина піднімається, стає ближчою до Творця. Ведучий: Коли ви говорите «людина стає ближчою до Творця», ви говорите… М. Лайтман: Я маю на увазі духовну сутність, ту, яка не вмирає. Ведучий: Далі запитання: «Чому наступний день у вас починається із заходу сонця, а у всіх ー зі світанку?» М. Лайтман: Це справді цікаве запитання. Наступний день у нас починається із заходу сонця, тому що при цьому... Все починається з темряви. І наша природа, і наш світ, космос, і все інше, все починається з темряви. І також починається з темряви і... Ведучий: Наступний день. М. Лайтман: І наступний день. Ведучий: А ось коли настає світанок, що це уособлює? М. Лайтман: Це прояв пізнання людини, її контакт зі світом, із Творцем. І тому, з одного боку, добу відміряють по годинах після заходу сонця, а дні відмічають зі сходом сонця. Ведучий: Зі сходом сонця. М. Лайтман: Так. Ведучий: Ось далі він запитує: «Чому євреї носять головний убір із поваги до Бога, а весь світ із поваги, навпаки, знімає головний убір.» М. Лайтман: Ну як увесь світ знімає, це я не знаю. Головний убір ー це знак поваги. Коли я шаную якусь людину, то я одягаю головний убір. Я вважаю, що це не принципово. Головне ー що ти відчуваєш. Ведучий: Тоді скажіть, будь ласка, що стосується кіпи, чому віруючі євреї одягають кіпу на голову? М. Лайтман: Кіпа ー це мінімальний головний убір, з яким людина не повинна розлучатися і весь час бути в ньому. Цим вона висловлює повагу до Творця. Вона прикриває свої мізки. Ведучий: Далі: «Чому більшість народів святкує Новий рік взимку, а євреї ー восени?» М. Лайтман: Так написано в Торі, що ми повинні святкувати Новий рік восени. Ну нічого тут не зробиш. Це було ще задовго до того, як прийняли 1-ше січня.... Ведучий: Різдво і всі інші свята? М. Лайтман: Саме так. Цього всього ще не було. Ведучий: А ось наше літочислення ー воно інше, природно. Ми вже там наближаємося до шеститисячного рубежу. М. Лайтман: Так. Ведучий: Скажіть, звідки це літочислення йде? Припустимо, ми восени святкуємо, але й цифри інші, всі роки інші. Звідки це? З чого починається? М. Лайтман: Це все походить від Адама. Він постановив це все, він це прийняв, він ці факти обґрунтував. Ведучий: Що звідси починається рік? М. Лайтман: І звідси починається. Він розкрив Творця, зв'язок із Ним, з якого дня, по яких днях які свята, які особливі дні. І тому ми так і продовжуємо. Ведучий: Ви зараз говорите «він». Можна сказати навіть, що була така людина Адам? М. Лайтман: Адам Рішон, так. Ведучий: Дійсно? Тобто та людина, яка розкрила Творця? М. Лайтман: Так. Ведучий: І з цього моменту він сказав: «Ми починаємо літочислення»? М. Лайтман: Так. Ведучий: І це вірне літочислення? М. Лайтман: Це вірно, тому що він перший. Ось і все. Ведучий: Зрозуміло. Тобто якщо це розкриття Творця, то це так і є насправді? М. Лайтман: Так. Ведучий: Далі. «Чому євреї ховають померлих якнайшвидше, а у світі, навпаки, заведено довго прощатися з покійним?» М. Лайтман: У євреїв вважається, що того самого дня треба віддати небіжчика землі. Ведучий: Чому з такою швидкістю? М. Лайтман: Із землі ти встав, у землю ти повертаєшся. І тут нічого не зробиш. Ведучий: Тобто довге оплакування тіла, прощання… М. Лайтман: Ні-ні, це теж не можна. Тому що над усім над цим є вищий розум і він усім керує. Тож ми не маємо права робити те, що нам вигідно чи зручно, чи як ми вважаємо за потрібне. Ні, це треба просто робити дуже чітко і дуже просто. Ведучий: І швидко, виходить? М. Лайтман: Так. Ведучий: Скажіть, переміщення тіла в землю що уособлює? М. Лайтман: Повернення в землю. Із землі ти піднявся і в землю повернешся. Духовний корінь ー що ми пов'язані із землею. Ведучий: Дійсно? І останнє запитання: «Чому в єврейській традиції новий рік починається з Дня Суду, а не зі святкування? Усі святкують Новий рік, а в нас це Йом Кіпур тощо. М. Лайтман: Цим закінчується попередній рік, і людина має оцінити свої дії й у такий спосіб постати перед судом нібито й почати нове життя. Ведучий: Тобто спочатку все-таки суд? М. Лайтман: Звичайно. Ведучий: Я маю визнати себе винним чи мене мають визнати винним? М. Лайтман: Ти маєш визнати. Ведучий: Я? М. Лайтман: Так.

Ведучий: Коли ви відчуваєте, що вас ненавидять, яка ваша внутрішня реакція? Запитують. М. Лайтман: Тут уже треба дивитися, чому я викликав таку реакцію. Ведучий: Тобто, ви думаєте про це, так, чому ви викликали таку реакцію? М. Лайтман: Так. Ведучий: І, припустимо, ви знаходите це. І що далі? Ось ви знаходите. М. Лайтман: Я маю виправити. Ведучий: Так. М. Лайтман: Звісно. Ведучий: Що означає виправлення? М. Лайтман: Це означає виправлення себе. Ведучий: Себе. М. Лайтман: Щоб наступного разу тебе вже не могли за це ненавидіти. Ведучий: Взагалі ненависть - це реакція егоїзму насправді або… М. Лайтман: Так. Ведучий: Так? Повністю, так, абсолютно? М. Лайтман: Однозначно! Ведучий: Однозначно. Тобто сьогодні у вас зі своїм егоїзмом інша розмова виходить? Ви весь час говорите, що Творець ревнивий. А ви ревнивий? Що ви відчуваєте коли ваші учні йдуть від вас до іншого вчителя? М. Лайтман: Ти це, по-моєму, знаєш. Ведучий: Я знаю, але я прошу вас відповісти Вас. М. Лайтман: Абсолютно байдужий. Ведучий: Це не мої питання, це питання наших глядачів. Байдужий? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ось це мені незрозуміло. Я знаю, але мені це незрозуміло. Ви вклали в учня, він ріс на ваших очах… М. Лайтман: Я зробив все, що зміг… Ведучий: Так. М. Лайтман: …щоб наблизити його до істини. І якщо в підсумку він все-таки вважає, що його місце не серед моїх учнів, це його право. Як я можу зробити з учня раба? Це в багато разів гірше, ніж будь-яке лиходійство. Вкрав свободу волі! Розумієш? Так що… Тобто… Ну, це все! Це практично, скинув його з постаменту Людина.

Семен Винокур: Риба запитує у Бога: Господи ти можеш зробити так, щоб океан став меншим? Чому? – дивується Бог. "Тому що я не вмію плавати". Бог відповідає : " Навчися плавати, тоді океан здасться тобі меншим." Все зрозуміло, начебто логічно. М Лайтман: Так. C.Винокур: Скажіть, ми живемо в цьому світі, нарікаємо на життя, ми в принципі не вміємо плавати в цьому океані життя. Як навчиться плавати? М. Лайтман: У нас до цього немає жодних здібностей. Ми створені в егоїзмі. Ми можемо намовляти один на одного, але ніколи не будемо думати про іншого добре. Тому дійти стану, коли людина людині друг товариш і брат - це загалом фантастика. С. Винокур: Тоді скажіть, чому Творець наповнив цей "акваріум", запустив нас як рибок у цей акваріум і не навчив плавати? М. Лайтман: Так, не навчив плавати. С.Винокур: Чому? Як так? М.Лайтман: Він надав нам можливість навчитися самим. С. Винокур: Що це дає мені? М . Лайтман: Це дає нам можливість самим бути творцем свого життя. С.Винокур: Тобто я в принципі людина із плавниками, і із зябрами, з усіма справами, готовий до цієї води, але плавати не вмію? Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Я маю розвинути всі ці зябра, плавники... Це все на нас? М.Лайтман: Так. С.Винокур: У який момент ми це розуміємо? М.Лайтман:це ми можемо зрозуміти, коли в нас не буде іншого виходу. Або стаємо в шеренгу, і вперед до обриву... С.Винокур: Зрозуміло. Або плавати навчиться? Тобто, нас мають підвести до ось цього глухого кута? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Скажіть, а як нам правильно сприйняти цей океан життя? Як правильно його сприйняти, ось зараз? М.Лайтман: Він відкритий перед нами. Тільки все залежить від того, як ми ставимося один до одного. А це поки що проблема. Мені весь час здається, що якщо іншим буде добре - мені буде гірше. Ну як можна переконати людину, що гірше тобі не буде, навпаки. Давай виправимося так, щоб усім було добре, і тобі з усіма, і всім з тобою. На це люди не згодні. С.Винокур: Не згодні. М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Навіть тут, рибка ця: «менше зроби океан» просить у Бога. Вона не говорить «Дай мені можливість, навчи мене плавати». Ось це ось, до речі, приголомшливо. Тобто, ми не говоримо «навчи нас плавати в цьому океані», ми не просимо це у Творця? Або просимо все таки? М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Ми говоримо - щоб океан став іншим. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Це теж закладено в нас? М.Лайтман: Звичайно, закладено в нас. Ми не можемо себе змінити. Наш егоїзм він по-справжньому протилежний природі. С.Винокур: Ну, тоді останнє запитання, ви вже про це говорили, просто завершальне, ми вже підходимо до фінішу. Що означає в духовному сенсі «навчитися плавати»? М.Лайтман: У духовному сенсі навчитися плавати - це означає відчувати навколо себе море любові Творця і вміти весь час бути в ньому. С.Винокур: У цій любові. М.Лайтман: Так. І коли ми в підсумку навчимося трошки перебирати руками, ногами, тоді ми почнемо розуміти, що ми вміємо плавати. А по-справжньому навчитися плавати ми можемо тоді, коли ми будемо лише звертатися до Творця. Тому що і море, і океан, і хвилі, і небо, і земля - все це він. І треба просто навчитися бути в ньому. А бути в ньому - це означає бути у властивості віддачі й любові, у зв'язку з усіма. С.Винокур: Це і означає «Навчитися плавати”. М.Лайтман: Так.

Репліка: В Ізраїлі триває війна, і ми дуже багато уваги приділяємо технологіям: технології захисту "Залізний купол", лазерна технологія, технології нападу, - глибинні бомби, сучасні літаки тощо. Я весь час думаю: так чи інакше технології з'являться і з іншого боку, рано чи пізно. Відповідь: Звичайно. Репліка: У них грошей багато, куплять десь сучасні технології. Тобто це буде така боротьба технологій. Відповідь: Це майбутнє, так. Запитання: Скажіть, у який момент настане переворот, і ми почнемо думати про корінь проблеми? Відповідь: Корінь проблеми - він нерозв'язний. Тому всі переключаються на наслідок - можливості доставки, ураження, так чи інакше. Запитання: Ви зараз так відрізали і можна вже не продовжувати? Відповідь: Звичайно. Запитання: А чому ви так впевнені, що ми не доберемося до кореня? Не захочемо добиратися до нього, так я розумію. Відповідь: Ти маєш на увазі егоїзм людини? Репліка: Це ви зараз сказали: егоїзм людини - корінь усіх проблем. Відповідь: Я ще не бачив жодної методики у світі, яка могла б його якось обмежити. Тут необхідне усвідомлення зла нашого егоїзму, і яким чином ми можемо від нього вилікуватися. Запитання: Скажіть, як цей егоїзм притягує війни? Егоїзм же хоче, щоб нам було добре тут, усередині, в принципі. Правильно? Відповідь: Так. Але річ у тім, що добре всередині - погано зовні. Ми не розуміємо, як ми можемо впоратися з нашим егоїзмом, і щоб було добре. Запитання: Ви весь час говорили про єдність народу Ізраїлю, про єдність нації, одне серце тощо. Коли ви це говорите, ви говорите саме про корінь, правильно? Відповідь: Я говорю про корінь, я говорю про те, що може зробити народ у наш час у нашому поколінні, щоб світ більше не пізнав воєн. Запитання: Ви навіть кажете: "світ не пізнав воєн"? Відповідь: Так, звичайно. Репліка: Ви не кажете, щоб у нас війни закінчилися. Відповідь: Ні, ми не можемо цього зробити. Репліка: Тобто думка наша має бути... Відповідь: Мир у всьому світі. Запитання: Це від нас залежить? Відповідь: Так. Запитання: Як прийти до цього? Відповідь: Треба читати Тору. Там це все сказано дуже просто. Що якщо ми захочемо, щоб був мир, то ми повинні його робити самі. Самі в дії робити мир. Запитання: Тим, що ми з'єднуємося? Відповідь: Так. Запитання: І тільки це проблема всього? Відповідь: Тільки це проблема. Запитання: Тобто коли ви говорите, що цей корінь не досяжний, ви що маєте на увазі? З одного боку, ви до цього закликаєте, з іншого боку, ви говорите, він не досяжний. Як тут розібратися? Відповідь: Він не досяжний нашими людськими силами, мізками. Але він цілком досяжний нашими внутрішніми зусиллями, коли ми можемо благати до Творця і переконати Його в тому, що ми готові до миру. До миру між собою. І від цього буде мир у всьому світі. Запитання: Скажіть, скільки воєн для цього має статися, лиха, страждань? Відповідь: Неважливо. Може, анітрохи не повинно бути. Запитання: Чи можемо випередити всі ці страждання? Відповідь: Звичайно. Запитання: А розуміння це приходить від чого? Ось ви говорите "можна випередити страждання". Тобто раніше може прийти розуміння внутрішнє, зовнішнє. Від чого воно може прийти? Ви весь час говорите, що страждання людину рухають так чи інакше. А тут? Відповідь: Ми вже перенесли страждань стільки, що можемо уявити собі світ у стражданнях і світ без страждань, і вибрати, до якого ж світу ми хочемо належати. Запитання: Тобто це і є корінь усієї проблеми нашої і світової? Відповідь: Так. Усіх. Запитання: Тоді побіжні запитання. Можна поєднати розвиток технологій і розуміння кореня проблеми? Ось ми розуміємо корінь проблеми, а паралельно все-таки розвиваємо технології. Чи достатньо просто зрозуміти корінь проблеми і все відвалиться? Відповідь: Коли ми почнемо розуміти корінь проблем, нам не захочеться розвивати технології. Це ми зараз думаємо, як за допомогою розвитку всіляких технологій ми можемо переконати когось у світі, що ми найсильніша армія, тощо. А тут потрібен зовсім інший підхід. Тут всім треба переконатися в тому, що миру ми можемо досягти не війною, а просто погодитися на мир. І тоді він спуститься зверху. Запитання: Погодитися на мир між нами? Відповідь: На мир між нами, між усіма народами і країнами. Ми можемо погодитися і досягти його без жодних конкретних умов, зусиль - нічого. Тільки лише коли ми будемо бачити перед собою: це мир, а це війна. І щоб нам було зрозуміло до самої глибини цих понять, що означає мир, а що означає війна. Запитання: Що означає мир? Відповідь: Мир - це коли всі дружно, мирно живуть. Запитання: А хто цього не хоче зі звичайних, нормальних людей, які хочуть так жити? Адже люди хочуть так жити! Відповідь: Люди не розуміють, що початок війни - він такий далекий від війни, що здається, він наймирніший. І вони починають її. А потім раптом усе зривається до війни справжньої. Запитання: А який він, початок? Ви кажете: початок війни - він далекий від війни. Що це? Відповідь: Що я не згоден з іншим. Запитання: Це початок війни? Відповідь: Так. Запитання: Що я не згоден, що я порвав із ним зв'язок, що я його не люблю, що я від нього віддалився? Це все-все-все? Відповідь: Так, ось такі моменти. Запитання: Навіть людина з людиною? Відповідь: Навіть людина з людиною. Нам треба звертати увагу на всі ці деталі. Запитання: З цього всього, з цих цеглинок складається війна? Відповідь: Так. Питання: Зовнішня, страшна, яка є? Відповідь: Так. Запитання: Тобто мир - це, перш за все, ось ці контакти? Відповідь: Мир - це повний контакт сердець.

С.Винокур: Є така, проста притча. Сильний вітер дув на дерево, гнув його і ламав.Дерево сказало вітру: Ти мене зламаєш. Вітер відповів: “Ні, я зроблю тебе сильнішим, твоє коріння зміцниться і ти станеш ще потужнішим після шторму”. Ось скажіть, як нам зрозуміти, ось зараз таке життя, що нас ламають саме для того, щоб зміцнити коріння, а не просто ламають? М.Лайтман: Це треба усвідомити. Якщо ми говоримо про те, що Творець добрий, що робить добро, то у нас немає іншого виходу, крім усвідомити всі Його дії, як добрий, що робить добро. С.Винокур: Тобто той, хто зміцнює наше коріння, так? М. Лайтман: Так. Ми прожили за свою історію такі переміни, такі зміни, що маємо вірити в те, що перед нами наступають особливі, добрі дні, які ми повинні прийняти з любов'ю. С.Винокур: А ви справді вважаєте, що все це зміцнило наше коріння, все, що діялося з нами? М.Лайтман: Безперечно! С.Винокур: І з нашим народом, і взагалі з народами? М.Лайтман: Так-так-так, безсумнівно! С.Винокур: Так? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, а якщо все-таки людина почувається зламаною, вона на колінах. Як встати з колін? М.Лайтман: Думати.Думати про те:хто я, що я, для чого я, ким я керуюсь, для чого я призначений? І людина побачить, що все це готує її до виправлення,справжнього виправлення.Коли вона піднімається вище за свою природу і там на неї чекає Творець. С.Винокур: Ми зараз говорили про дерево, що зміцнює коріння. Вітер, шторм зміцнює коріння дерева.А в людини, що ви називаєте корінням людини, яка зміцнюється від усіх страждань? М.Лайтман: Корінням людини я називаю його зв'язок із собі подібними. С.Винокур: Так? М. Лайтман: Так. А що ж у нього є? Тільки це. І якщо це коріння буде правильно з'єднуватися між собою, то тоді у нас буде справді міцне дерево. С.Винокур: Тобто можна сказати, що ми якби вийшли з цього єдиного стану та повинні до нього повернуться? М. Лайтман: Так. С.Винокур:Але пройшовши всі ці страждання, вітри, шторми? М. Лайтман: Нічого не зробиш. С.Винокур: Така задумка, так? М.Лайтман: Так, бо інакше ми не змогли б з'ясувати свою суть і Творця, спрямувати себе до Нього. С.Винокур: Підсумовуючи все, ви кажете, що наше коріння - це зв'язок між нами, так? М. Лайтман: Так. С.Винокур: А ціль-направити себе ... М.Лайтман: До Творця. С.Винокур: І ще питання: якими можуть бути зміцнення коріння,це практичні поради як зміцнити коріння? М.Лайтман: Це важко сказати. Людина повинна думати про сутність свого життя: для чого вона дана, що в ній цікавого, особливого, кому він може принести порятунок, виправлення. Це все людина повинна усвідомлювати. С.Винокур: Зрозуміло. Тобто це і є наше тренування, так? М.Лайтман:.Так. С.Винокур: Ми так тренуємо м'язи свої ось цими думками: від чого я, для чого живу і так далі, і таке інше? М.Лайтман: Так-так, це постійно. С.Винокур: І це ваша порада абсолютно будь-якій людині? М.Лайтман: Будь-якій людині і безперервно. С.Винокур: Безперервно? М.Лайтман: Безперервно про це думати.

Питання: Мабуть, найважливіший день у євреїв - це Йом Кіпур, День спокути. Він об'єднує релігійних євреїв, нерелігійних, і тих що взагалі не виконують жодних законів і заповідей. Цей день з'єднує нас. Скажіть, мені будь ласка, перед цим днем є десять кроків, що називаються «десять днів спокути». Що це за ступені такі, які ведуть до Йом Кіпуру? М. Лайтман: Це поступове-поступове розуміння людиною, як вона живе, як вона прожила, і як вона думає далі жити. В принципі, це коли людина думає про себе: хто я, що я, для чого я. І так далі. І тому цей день, Йом Кіпур, - він, загалом-то, день особливий. Його відзначають усі. Навіть якщо ніяк не відзначають зовні, то внутрішньо якось людина все-таки думає про це. Запитання: Скажіть, будь ласка, ми просимо вибачення в Йом Кіпур. Ось я, можливо, навіть не знаю, за що я прошу вибачення, але я прошу вибачення. Як це впливає на моє життя? Навіть якщо ось так, автоматично прошу вибачення. М. Лайтман: Ну річ у тім, що, по-перше, просити вибачення - це важка праця. Це змушує людину замислитися про її життя, про те, що вона думала роком раніше і як прожила цей останній рік. І загалом це день, коли людина судить себе. Запитання: Ще називають днем очищення, Йом Кіпур. Від чого ми очищаємось? М. Лайтман: Від егоїзму, від того, що псує все наше життя і заважає нам бути єдиним народом, спрямованим у майбутнє до Творця. День дуже непростий. Запитання: Чому для нас важливо просити вибачення саме ось у інших людей, перед Йом Кіпур? Ось «Сліхот» це називається. М. Лайтман: Тому що сказано, що якщо ти не прощений іншими людьми, то тобі і Творець не допоможе. Запитання: Так? М. Лайтман: Так. Це найголовніше - вийти на такий рівень зв'язку з іншими, коли ти просиш за них, а вони просять за тебе. Запитання: Ось мені просто цікаво. Я повинен так ось просити вибачення, припустімо, в інших людей з думкою, щоб вони мене пробачили? Чи просто тому, що ось так треба в це свято? М. Лайтман: Ні..ні, ти повинен досягти такого стану, коли ти просиш інших про те, щоб вони пробачили тебе. Тому що як би ми не бажали суворо оцінити себе, ми все одно зазвичай усе це пропускаємо. Запитання: А коли інші? М. Лайтман: А коли інші, то ми повинні бути чуйними, тобто ми повинні проявляти максимальну ввічливість, коли будь-яка людина з народу, він стає абсолютно рівною з іншими. І ніхто не може бути врятований від свого егоїзму, від тієї шкоди, яку ми можемо завдати один одному. Запитання: Ви кажете ось це дуже цікаво. Він нас вирівнює всіх, так? М. Лайтман: Так. Запитання:Тобто там простий робітник, прем'єр-міністр... М. Лайтман: Ні абсолютно Запитання: Ніякої різниці? М. Лайтман: Ніякої. Запитання: Ось цим - тим, що ми просимо вибачення, тим, що ми судимо себе, ось цим? М. Лайтман: Так. Усі представники суспільства, народу - вони не вище і не нижче. Ми також розуміємо, що як перебуває кожен із нас перед цим великим зверненням зверху до нас, так ми й повинні чинити. Запитання: Ми так йдемо поступово з вами і дійшли до того, що ми постимось в Йом Кіпур. Є п'ять заборон, те, що не можна робити в Йом Кіпур. Ось скажіть, будь ласка, у чому суть посту? У чому суть цих заборон? М. Лайтман: Заборони на їжу, на пиття тощо - це все пов'язано з тим, щоб людина скорилася трохи, щоб вона зрозуміла, що є вища сила, і вона має перед нею постати абсолютно відстороненою від своїх егоїстичних бажань, спонукань тощо. Ось це найголовніше. Запитання: Тобто це така зовнішня спроба так? себе обмежити? М. Лайтман: Так, це зовнішня спроба, але вона дуже впливає на людей. Коли людина не їсть, не п'є, читає певну літературу, бере участь у певних навіть, можливо, діях з іншими: молиться тощо, - вона при цьому себе піднімає на інший рівень. Запитання: Скажіть, будь ласка, що означає бути записаним у Книгу життя? Весь час говориться: «щоб бути записаним у Книгу життя». Книга життя - що під цим мається на увазі? М. Лайтман: Книга життя - це мається на увазі ніби якась книга, аркуші якої чисті, і ми на них можемо записати свої дії: добрі чи не дуже добрі. Якщо ти поводився праведно, то тоді ти записуєшся в цю Книгу життя. Тобто, є якась вища воля, рука, яка записує твоє ім'я нібито в цю Книгу життя. Наші справи - вони всі записуються. Запитання: Ось “Записуються” - якщо можна, що таке “записуються”? коли ви кажете? М. Лайтман: Записуються - тобто вони всі відображаються в природі навколо нас. Ми самі цю природу освячуємо своїми діями. І тому тут вже все залежить від розуміння людини, які дії для неї добрі, які злі, як вона ставиться до інших - добром чи злом. Запитання: Зрозуміло, тобто це можна уявити, що вся природа - як білий аркуш? М. Лайтман: Так. Запитання: А ми відбиваємось на ньому? М. Лайтман: Так. Запитання: І бажано що? Щоб ми що білими літерами входили туди чи все-таки...? М. Лайтман: Бажано білими. Запитання: Білими так? Ще є важливе запитання, Чому щире каяття перед собою важливе не менше, ніж перед іншими? М. Лайтман: Це важлива дія, до якої людина може привести себе і справді серйозно покаятися у своїх вчинках, проступках за минулий рік і просити в цьому щирому покаянні, щоб її не судили за всією суворістю її вчинків. Запитання: А чого боїться людина, ось коли хоче, щоб її виправдали, ну не знаю, не судили, як ви кажете? Чого вона боїться? М. Лайтман: Найголовніше - якщо людина бажає, щоб її пробачив Творець, тому що вона не бажає бути віддаленою від Творця. Це, в принципі, головне. Все інше - другорядне. Запитання: Тобто мій страх - бути віддаленим від Творця? М. Лайтман: Так. Запитання: І цього я боюся найбільше? М. Лайтман: Так. Репліка: А все інше: здоров'я, не знаю, все що бажаєте здоров'я, гроші, там незнаю... М. Лайтман: Це все приходить і йде. Запитання: І коли говоримо про запис у Книгу життя, - саме ось, саме ось це? М. Лайтман: Це, так. Щоб не бути далеким від Творця і весь час намагатися наблизитися до Нього. Запитання: Ось Ви сказали, що людина себе судить. Тобто чи правильна мета в неї в житті тощо. Скажіть, Йом Кіпур, це один день у році, - він допомагає людині знайти ось цей ось шлях до мети життя, до того, як жити? М. Лайтман: Так, звісно. Репліка: Але ж це один день! М. Лайтман: Це неважливо, це 24 години. Репліка: Так…так…відразу… М. Лайтман: Якщо людина їх проводить у роздумах, то вона може багато чого виправити з того, що зробила. Запитання: За ці 24 години? Лайтман: Так. Запитання: Тут ви правильну правку зробили: 24 години - у мене відразу інше відчуття. А якщо ми ще на хвилини розкладемо, на секунди, то взагалі. М. Лайтман: Ну… Запитання: Скажіть, будь ласка, ось ми намагаємося очистити серце в цей день.Один день в році. Що нам заважає займатися цим щодня? Щось же заважає? М. Лайтман: Наш егоїзм! Він тягне нас у різні боки, до різних цілей, і ми забуваємось. А тут у нас один день, навколо нас весь народ займається тим самим. Збираються в молитовні будинки, читають усілякі особливі молитви. І тому в людини є більша можливість заглибитися в себе. Запитання: А ось можна ці відчуття, які отримуєш у Йом Кіпур, далі транслювати, все таки, на кожен день? Ось якось розбити на рік? М. Лайтман: Є, звісно, частина з наших дій, які ми відчуваємо, як якийсь малий Йом Кіпур. Запитання:Тобто? М. Лайтман: В кожній молитві кожного дня… Питання: Після Йом Кіпуру, ось так? М. Лайтман: Так..так…так Репліка: Щодня. М. Лайтман: Так, усе-таки присутні такі елементи, коли ми засуджуємо себе, відчуваємо себе неправими, просимо вибачення тощо. Запитання: Тобто, є як Ви кажете, малий Йом Кіпур практично в кожному дні? М. Лайтман: Так. Запитання: І це правильно, так людина має жити? М. Лайтман: Так людина має жити, звісно. Запитання: Тобто вона має себе щодня судити? М. Лайтман: Це і є в наших молитвах. Але не настільки, як у Йом Кіпур. Запитання: Дійсно, молитви Йом Кіпуру - це молитви такы…у них така сила! Ось молитва ця в Йом Кіпур може змінити долю людини, якщо вона входить у неї, ну не знаю, всім серцем? М. Лайтман: Я думаю, що так. Це особливий стан світу, особливий стан природи, особливий стан людини, особливий стан народу. І тому Йом Кіпур може все змінювати. Запитання: Так?.. Тобто якщо ми вкладемося в цей Йом Кіпур, припустимо, вкладаємося в цей Йом Кіпур, ми навіть можемо зупиняти війни? М. Лайтман: Так…так. Запитання: Останнє запитання, Йом Кіпур допомагає людині почати жити по-новому? М. Лайтман: Можливо. Репліка: Можливо. Запитання: Наскільки це допоможе чи ні, важко сказати. У принципі, якщо вже людина бажає змінитись, вона не повинна чекати Йом Кіпур, вона повинна зробити це зараз. І тоді вона побачить, що дійсно все можна змінити, і для цього підходить абсолютно будь-який день у році. Запитання: Давно ми так не говорили про Йом Кіпур, чесно кажучи...Скажіть, будь ласка, ось Ви зараз говорили про Йом Кіпур - відчуття, що ви говорили не просто про єврейське свято, ви ніби про весь світ говорили, Ви казали - людина… У вас таке ось розуміння Йом Кіпур? М. Лайтман: Абсолютно! Репліка: Тобто це день покути…. М. Лайтман: ..для всього світу… Репліка: …для всього світу? М. Лайтман: Так… Репліка: Ось так от…І якщо людина поставиться до молитов, як до самосуду, то, в принципі, це.... М. Лайтман: Це її очистить. Репліка: Очистить. М. Лайтман: Так.

С.Винокур: Ось тут є така притча, з якою я не дуже-то згоден. Я вам зараз її прочитаю і поставлю кілька запитань. Старець щодня сидів біля річки і ловив рибу. Одного разу він зловив золоту рибку, яка пообіцяла виконати одне бажання. Старець попросив: "Нехай кожна людина в селі буде щасливою". Риба виконала бажання. Старець повернувся в село і побачив, що всі зайняті своїм щастям і забули про нього. Старець зрозумів, що справжнє щастя не в бажанні для інших, а в умінні бути щасливим самому. У мене питання таке: по-перше, невже ви з цим погодитеся? М.Лайтман: Чому ні? С.Винокур: Ну як? Ось все-таки побажав щастя іншим, нібито. Стався такий випадок, що я можу побажати іншим щастя, і раптом я роблю висновок, що потрібно бути самому щасливим, а не іншим бажати щастя. М.Лайтман : Якщо ти не будеш уявляти собі що означає щастя, твоє щастя... С.Винокур : Так . М.Лайтман: Так що ж ти зможеш зробити іншим? С.Винокур: Я знаю... М.Лайтман: Це не просто. С.Винокур: Так? Тобто спочатку мені треба зрозуміти, що таке щастя? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тоді можна запитати: що таке щастя? М.Лайтман : Щастя - це коли ти не відчуваєш жодних обмежень. Воно може бути зверху, коли ти мільярдер, молодий і так далі. С.Винокур: Повен сил. М.Лайтман: Так. І може бути навпаки, коли ти розумієш свої обмеження, і вони тебе не обмежують. С.Винокур: Тобто вони мене влаштовують. Це називається, що немає обмежень? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ось ви говорите нібито: я насолоджуюся тим, що є. Ось це і називається "без обмежень"? М.Лайтман: Так. С.Винокур: І це людина може побажати собі, ось так ось? М.Лайтман : Звичайно. С.Винокур: І тоді вона може побажати іншим такого ж щастя? М.Лайтман: Ну, загалом, так. С.Винокур: А от скажіть, чи можна сказати, що ось у цьому випадку ось, старець побажав для інших щастя. Так? І упустив своє власне щастя? Так можна сказати? М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Не можна? М.Лайтман : Цього не може бути. Він автоматично вибудовує себе щодо інших. С.Винокур : Тобто він так чи інакше сприймає, що таке щастя? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Ось, знаєте, у нас теж багато листів таких приходить на наші всі ці кліпи. Ось батьки пишуть: "Ми стільки зробили для щастя наших дітей, а в результаті ми залишилися одні, і діти наші займаються своїм щастям, а не нами зовсім». От що б Ви відповіли ось цим от батькам, які нам пишуть? М.Лайтман: Нічого відповісти. Це автентична природа людини. І дорікати батькам за те, що вони зараз дорікають своїм дітям, це нерозумно. С.Винокур : Зрозуміло. А дорікати дітям за те, що вони залишили батьків, батьки можуть? Чи краще цього не робити. М.Лайтман : Теж нерозумно. С.Винокур : Теж нерозумно. Тобто тут, якщо ми говоримо про обмеження, то краще ось так ось, та ось із цим жити? М.Лайтман : Так. С.Винокур : І це правильно з цим жити? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Так, ви якось розповідали, що Ваш учитель говорив, як він говорив "Закрий рот, відкрий кишеню". Так? Тобто, дай дітям те, що їм треба і все, і залиш їх у спокої. Це правильний підхід? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Ось із якого віку треба ось так от ставитися, припустимо, до дітей? М.Лайтман : Ну, десь років із 14-ти. С.Винокур : Навіть із 14-ти років залишити дитину, щоб вона ... М.Лайтман : Так-так- так. Так, ну не залишати взагалі повністю. С.Винокур : Ну зрозуміло. М.Лайтман : Але поступово віддалятися, так. С.Винокур : Ось ще питання, тоді ось виходячи з усього цього. Чи треба хотіти зробити інших людей щасливими? Ця думка повинна бути? М.Лайтман : Я вважаю, що це дуже егоїстичне питання. С.Винокур : Так? М.Лайтман : Починаєш втручатися в чужі життя - звідти не вибратися. С.Винокур : І який же висновок із цього? М.Лайтман : Не лізь до інших. С.Винокур : Не лізь в інше життя. М.Лайтман : Не лізь. С.Винокур : А як жити? М.Лайтман : Живи. С.Винокур : Тобто... М.Лайтман : Живи просто і все. Навіщо тобі потрібно порівнювати своє життя з чужими життями, орієнтувати себе на якісь чужі досягнення? "Я буду щасливий, якщо вони будуть щасливі". С.Винокур : Так, ось це формула відома. І вона егоїстична, ви вважаєте? М.Лайтман : Найбільш егоїстична

Запитання: Вам ставлять багато особистих запитань. Запитують вас: Ви коли-небудь відчували справжній страх? Якщо так, то як ви до нього ставилися і ставитеся? М. Лайтман: Справжнього страху я не відчував, напевно. Страх смерті в мене був, і страх невдачі в мене був. Запитання: А якийсь тваринний страх? М. Лайтман: Це страх страждань. Це теж було, але я б не сказав, що це найвищі види страху. Запитання: Зрозуміло. А як ви виходили з цих станів? М. Лайтман: Я йшов всередину своїх занять, всередину кабали, і намагався знайти їхній корінь. І коли я його знаходив, то відчував, що я ці страждання сам створюю. Запитання: І страхи йшли? М. Лайтман: І страхи йшли. Запитання: Можливо, ось це якраз і хочуть почути у відповідь: треба йти туди - шукати корінь, так? М. Лайтман: Це проблема. Якщо людина відчуває, що в неї є достатньо сил, щоб боротися з таким баченням страждань... Запитання: Те, що навіює страхи? М. Лайтман: Так. То це проблема. Вона має спочатку зрозуміти, що вона йде на страждання. Має пережити ці страждання, прийняти їх, піднятися вище за них і так далі. Це непросте завдання. Запитання: Тобто ви зараз говорите про страждання і тим самим говорите про страхи, так? М. Лайтман: Так, це страх страждань. Запитання: Тобто я маю йти як у фільмі «Іду на грозу»? Я маю йти назустріч їм, і тоді я можу йти до кореня? М. Лайтман: Так. Запитання: А якщо я просто боюся? Ось просто навалився на мене страх. Що мені робити?! Як із цього вийти? Зараз страхи у всіх людей практично. М. Лайтман: Тоді треба, тим більше, різко виходити з цього стану. Запитання: Як? М. Лайтман: За будь-яких умов не залишатися в цьому. Я вважаю, що найкраще для людини в цьому випадку - це серйозний спорт. Велосипед. І вперед. Уперед, і крутити по годині на день. Запитання: А якщо ви порадите свою науку, якщо ви порадите кабалу, то це не всім підходить? М. Лайтман: Це не всім. Запитання: А саме кому це підходить? М. Лайтман: Це підходить тільки тим, які можуть поставити свій розум вище почуттів. Інакше не вийде. Запитання: Ще запитання: «Ви пишете, що постійно були з вашим учителем. Виходить, що дітей ростила ваша дружина. Я жінка, мені дуже важливо знати саме її відчуття, вже вибачте». М. Лайтман: Так, так і було. Запитання: Яке відчуття у вашої дружини? Запитує жінка. М. Лайтман: Вона, принаймні, мала дітей, брала участь у їхньому процесі навчання тощо. А я займався тільки своїм учителем. Репліка: Це героїчне життя з боку жінки. М. Лайтман: У неї - так. Запитання: І це ви цілком відчуваєте? М. Лайтман: Цілком! Вона заслужила все, що може дати Творець. Запитання: А ви по-іншому не могли? М. Лайтман: Ні. Запитання: І сьогодні це теж розумієте, що ви не могли по-іншому? М. Лайтман: Я це розумію, звичайно. Запитання: І вона це розуміє? М. Лайтман: Так! Питання: Питання таке: Про що ви думаєте, коли викладаєте своїм постійним учням? І про що думаєте, коли ви на публічній лекції, перед вами ті, хто взагалі нічого не знає? М. Лайтман: Коли я на публічній лекції, і ніхто нічого не знає, то я маю викласти їм най зрозуміліші для початківців ази кабали, щоб вони відчули, що вони розуміють, приймають і адаптують це в собі. Запитання: Тобто це практично ви маєте спуститися на їхній рівень… М. Лайтман: Так, звісно. А якщо я вже зі своїми учнями, то я намагаюся там діяти так, щоб кожен урок складався з двох, а можливо, і трьох ступенів. Щоб вони піднялися по них і почали б дивитися трошки згори на ту точку зору, яка в них була до початку цього уроку. Ось так. Запитання: Із чим з уроку має вийти учень? М. Лайтман: З тим, що він піднявся над тим, із чим прийшов, і це його задовольняє, влаштовує, піднімає. І він таким чином почувається таким, що заслужив. Запитання: Тобто він має вийти з якоюсь галочкою, що я чогось досяг? М. Лайтман: Так, обов'язково. Запитання: Потім кудись це дівається протягом дня, і наступний урок знову, так? М. Лайтман: Відносно, так. Запитання: А з чим має виходити початківець після вашої лекції для початківців? М. Лайтман: Що він прийшов, наповнився і йде, загалом, задоволений. Запитання: А вам треба, щоб у нього був потяг до вашої науки, щоб ви пробудили це в ньому? М. Лайтман: Звичайно, я про це хвилююся і думаю, але це залежить від людини. Запитання: Ще запитання: що для вас означає Ізраїль? Чи вважаєте ви себе патріотом Ізраїлю? М. Лайтман: Ізраїль означає для мене особливе місце, справді святе місце у світі, в якому можуть існувати й існуватимуть усі євреї. Наскільки я вважаю себе патріотом? Я не думаю про це. У мені є просто практична, я думаю, правильна оцінка цієї країни. Запитання: Тоді запитання: Яка вона? М. Лайтман: Що це місце для нас. І ми повинні за нього чіплятися всіма способами.

Питання: Війна почалася 7 жовтня, і ось після цього в кардіологічні відділення лікарень стали приходити люди з хворим серцем. Але це не інфаркт, не закупорка судин. Це називається «синдром розбитого серця». На івриті це звучить: «тісмонет лев шавур». Його симптоми схожі на інфаркт, але це не інфаркт. Форма серця змінюється, функція серця порушується, воно не скорочується, а розширюється. Це наслідок викиду адреналіну в кров під час тривалої скорботи або стресу. І ось далі йдуть рекомендації лікарів, які кажуть, що потрібно вести здоровий спосіб життя, бігати, зменшувати стреси, знижувати навантаження на роботі, займатися хобі, брати відпустки і так далі. Тобто для сучасної людини, яка постійно у русі, у стресі, в пошуках роботи і місця у житті, це не звучить. Скажіть, будь ласка, як сьогодні «не розбити» серце зважаючи на те, що відбувається навколо? М. Лайтман: Для цього потрібно знати, що все, що відбувається, – це нормально. Питання: А, це нормально? М. Лайтман: Це нормально, це реакція природи на нашу поведінку. Тож ми тут мало чим можемо допомогти, якщо не будемо діяти чітко відповідно до законів природи. Питання: А якщо я буду знати, що моя поведінка, наші стосунки один з одним впливають на всі ці стреси та війни? М. Лайтман: Так Питання: От я це буду знати, що з цього буде? М. Лайтман: Тоді я все ж таки вестиму себе інакше. Я буду уникати цих стресів, уникати суперечностей з іншими. Тобто я буду поводитися нормально, щоб не виникало конфліктів. Питання: Ось цікаво, є фізичний біль: тортури, страждання, карцер, – і все одно людина виходить із в’язниць, із цих тортур і живе, я не знаю, до 120-ти. Здорова людина. А тут такий, знаєте, душевний стрес – і все, і життя закінчується. Що це таке, чому так? М. Лайтман: Тому що наш організм пристосований до фізичних страждань, але до чуттєвих, моральних він не пристосований. Ми не можемо це витримати. Питання: Чому? Все ж таки тіло здорове. М. Лайтман: А тому що це вище нашого природного способу життя, нашого тіла. Питання: Тобто порушується якась вища функція, а ця земна залишається в порядку? М. Лайтман: Так. Питання: Тобто я, грубо кажучи, покидаю життя зі здоровим тілом? М. Лайтман: Люди існували в таких умовах, які ми навіть не можемо уявити. Питання: А тут – раз! – і все. Тобто ще раз, якщо можна. Тобто в нас існує якась вища складова? М. Лайтман: Так. Життя можна пережити, якщо у тебе є мета. Якщо ти можеш підняти цю мету вище страждань і обмежень,і тоді ти можеш існувати. Питання: Тобто ухопився за цей дух і тримаєшся, а тіло може здавати? М. Лайтман: Тіло не буде здавати, якщо ти тримаєшся за цю силу, вищу за життя. Питання: Тобто ви це пов'язуєте? М. Лайтман: Звісно. Людина має бачити перед собою мету і розуміти, заради чого вона страждає. Питання: Тоді й тіло буде триматися? М. Лайтман: Так. Проблема в нас, у нашому житті, що ми сьогодні цієї мети не бачимо. Питання: Це стосується і простої мети? Наприклад, десь живуть довгожителі, у них є якась проста мета, вони за неї тримаються, і тіло тримається разом з ними. Це стосується і простої мети, не лише високої? М. Лайтман: Так. У нього є свої вівці, кози або собачка… Репліка: Так, повітря, природа. І живе? М. Лайтман: Так. Репліка: Зараз дуже багато, до речі, фільмів про бабусь і дідусів, які доживають до 100 років, живучи десь у лісі, в горах, невідомо де. І думаєш, як вони тримаються? Тримаються. І якось так працюють. Дивовижно! І не треба ані лікарень, ані лікарів. М. Лайтман: Ні. Якщо вона встає і знає, що обов’язково має зробити те-то і те-то, то все це перекривається. Питання: Навіть себе нагодувати? М. Лайтман: Так. Питання: Чи треба все-таки навчитися відчувати біль іншого? М. Лайтман: Біль іншого потрібно навчитися відчувати, тому що цим ми створюємо навколо себе позитивне поле взаємного об’єднання. А воно необхідне для існування. Питання: Чи можна знайти сенс у душевних стражданнях? М. Лайтман: У стражданнях люди знаходять великі смисли. Але страждання насправді мають привести людину до якогось результату. Або вона писатиме: література, музика тощо. Багато чого засновано на стражданнях. Людина повинна змінювати себе, своє ставлення до світу, свою філософію життя і так далі. Питання: І все це ви приписуєте стражданням? М. Лайтман: Страждання – це те, що рухає людством. Питання: Чи можна їх прийняти? М. Лайтман: Більшість людей приймають страждання, не можуть протистояти їм. Але є люди, які пригнічують страждання в собі та виходять на наступний рівень. Питання: А ми приходимо до кореня страждань – чому вони відбуваються? М. Лайтман: Корінь страждань – він узагалі дуже простий. Корінь страждань – у неприйнятті страждань. У неприйнятті страждань, коли я вважаю, що те, що я переживаю і страждаю, – це мені як би не належить. Питання: А якби я прийняв, я б не страждав? М. Лайтман: Тоді б – так. Тоді б я нормально змирився з цим рівнем життя. Питання: Для чого мені даються всі ці страждання? М. Лайтман: Це мені дається для того, щоб я правильно подивився на своє життя, переконався в тому, чи не є я джерелом своїх же страждань, як я можу піднятися вище страждань, вище їхньої причини, і таким чином можу від них позбутися, подивитися на страждання згори. Питання: І що я побачу? М. Лайтман: Я побачу, що всі мої страждання – вони суто філософські. Там, де існують страждання, є якась філософія, коли я не приймаю страждання, як належне мені. А якщо я приймаю, то можу піднятися вище цього. Питання: При цьому розуміння, що це є певне управління мною, – це необхідно? М. Лайтман: Це те, чого бажає Творець. Питання: Це має бути в серці та в розумі? І тоді це називається, що ти… М. Лайтман: Я погоджуюсь з Ним і йду цим шляхом.

Ведучий: Ось запитують вас: Ви коли-небудь відчували справжній страх? Якщо так, то як Ви до нього ставилися і ставитесь? М. Лайтман: Справжнього страху я не відчував, напевно. Страх смерті у мене був і страх невдачі у мене був. Ведучий: Ну ось такі страхи, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: А так щоб тваринний якийсь страх, знаєте такий… М. Лайтман: Це страх страждань. Це теж було, але я б не сказав, що це найвищі види страху. Ведучий: Зрозуміло. А як ви виходили з цих станів? М. Лайтман: Я занурювався всередину своїх занять, всередину кабали і намагався знайти їх корінь. І коли я їх знаходив, то я відчував, що я ці страждання сам створюю. Ведучий: І страхи зникали? М. Лайтман: І страхи зникали. Ведучий: Тобто, можливо, саме це ось якраз і хочуть почути відповідь, треба йти туди - шукати корінь. М. Лайтман: Це проблема. Якщо людина відчуває, що в неї достатньо є сил, щоб боротися з такими видіннями чи що,... Ведучий: Так… М. Лайтман: страждань… Ведучий: Те що навіює страхи, так? М. Лайтман: и-и-и. То це, це проблема, вона має спершу зрозуміти, що вона йде на страждання. Так, на страждання. Ведучий: Тобто… М. Лайтман: Що повинна їх пережити, ці страждання, прийняти їх, піднятися вище за них і так далі. Це непросте завдання. Ведучий: Тобто ви зараз говорите про страждання, і тим самим говорите про страхи, так, наче, так. М. Лайтман: Ну, так, це страх страждань. Ведучий: Страх страждань? Тобто я повинен йти, як “іду на грозу”? Пам'ятаєте, був такий фільм. Тобто я повинен йти назустріч їм, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: І тоді я можу йти до кореня. М. Лайтман: Так. Ведучий: А якщо я просто боюсь, от просто навалився на мене страх. Ну, просто! Що мені робити? Як мені з цього вийти? І зараз страхи у всіх людей практично. М. Лайтман: Тоді потрібно, тим більше різко виходити з цього стану. Ведучий: Як? М. Лайтман: За будь-яких обставин не залишатися в цьому. Не залишатися в цьому. Я вважаю, що найкраще в цьому випадку для людини - це серйозний спорт. Велосипед. І вперед і крутити по годині щодня. Ведучий: А якщо ви порадите свою науку, якщо ви порадите кабалу, то це не всім підійде, так? М. Лайтман: Це не всім. Ведучий: Не всім. М. Лайтман: Ні. Ведучий: А саме кому це підходить, ще раз, я просто хочу… М. Лайтман: Це підходить лише тим, які можуть поставити свій розум вище за почуттів, ось, а інакше не вийде.

С.Винокур: Питання: «Ви говорили, що не могли заспокоїтися і весь час шукали щось. Ви розуміли, що ви шукаєте?» Це до вас особисте запитання. М. Лайтман: Не зовсім. С.Винокур: Не зовсім? М. Лайтман: Сенс життя. Що відбувається зі мною? Яким чином я маю діяти, щоб знайти відповіді на питання? Такого типу. С.Винокур: Ну значить, вас щось не влаштовувало, правильно? М. Лайтман: Звичайно, так. С.Винокур: А що вас не влаштовувало, можете сказати? М. Лайтман: Не влаштовувала безглуздість. С.Винокур: Безглуздо науковою роботою займаєтеся, безглуздо... М. Лайтман: Звичайно, це все... С.Винокур: Якесь передчуття було, що це десь є, що зобов'язаний шукати? М. Лайтман: Ну, загалом, десь є. Тому, що природа сама по собі не терпить цієї порожнечі. Вона сама прямо волає, кричить про те, що є мета і є правда, і вона для всіх, хоча для кожного може бути своя, але людина може її знайти. С.Винокур: І ось це ви відчували - цей крик такий, внутрішній, так? М. Лайтман: Так, звісно. С.Винокур: Чи був у вас такий момент, коли ви відчули, що якщо не досягнете мети, то нема чого жити? М. Лайтман: Це звісно. С.Винокур: Так? Навіть жити нема чого? М. Лайтман: Так-так. Це було протягом багатьох років - безглуздість. С.Винокур: І як ви виходили з цих станів? М. Лайтман: Це непросто, але багато людей, я думаю, все-таки перебувають у такому стані. С.Винокур: Точно. М. Лайтман: Найголовніше - це зрозуміти, що це не залежить від тебе, це дано тобі згори, що це подарунок природи. С.Винокур: Навіть так... М. Лайтман: Так, подарунок. І ти маєш продовжувати шукати відповіді на питання про свою долю. С.Винокур: Тобто тут є така позитивність: ви все одно рухаєтеся, ви не зупиняєтеся. М. Лайтман: Обов'язково, так. С.Винокур: Скільки тривають ці стани, коли «якщо не знайду, краще не жити»? Ось такі фрази, внутрішні? М. Лайтман: У мене було десятки років. Десятки років. С.Винокур: Який момент у вашому житті ви вважаєте найголовнішим? М. Лайтман: Найголовніший момент - коли я знайшов свого вчителя. Я усвідомив, що зараз на мене звалилося величезне щастя. С.Винокур: Невже за весь час, що ви займаєтеся кабалою, ви жодного разу не пошкодували про це? М. Лайтман: Ні. А що б могло бути? С.Винокур: Ну, напевно, той, хто запитує, може бути в якихось сумнівах. М. Лайтман: Сумніви - це забутися і заснути? С.Винокур: Не знаю, можливо, щось ще є. Я не знаю. М. Лайтман: Я ні від чого не ховаюся і ні на що не закриваю очі, просто іншого нічого немає. С.Винокур: Ви займаєтеся вже довго, понад сорок років, під п'ятдесят. Не було жодного моменту сумніву? Ви жодного разу не пошкодували про це? Чи сумніви були якісь - чи там ви перебуваєте? М. Лайтман: Ні. Розкривається перед тобою така глибина й такі горизонти, що тобі нема чого більше шукати. Або ти це кидаєш, або залишаєшся в цьому. С.Винокур: Тобто у вас не було ніколи сумнівів, і ви в цьому йшли. Але різні стани все-таки були, правильно? М. Лайтман: Звичайно. С.Винокур: Зрозуміло, а для чого ці стани даються по дорозі? М. Лайтман: Щоб перевіряти себе. С.Винокур: Тобто так чи інакше запитання ви собі ставили? М. Лайтман: Так. «Чи треба тобі це?». С.Винокур: Ось це запитання, так? М. Лайтман: Так. С.Винокур: «А чи там я перебуваю?» М. Лайтман: «Чи там я перебуваю?» - не зовсім. Чи правильні джерела, чи правильна методика, чи так я маю поводитися - це все було. С.Винокур: І як ви відповідали на ці запитання? М. Лайтман: Я відповідав тим, що я не вірю ні в що і тому - перевіряти. С.Винокур: Перевіряти? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Чи є щось у житті, про що ви шкодуєте найбільше і хотіли б повернутися назад і зробити це по-іншому? М. Лайтман: Так. Я б хотів повернути й переробити абсолютно все, крім мого вибору в житті. Тобто сам вибір - він правильний, а реалізація його могла бути більш інтенсивною.

С.Винокур: От скажіть, будь ласка, коли плани руйнуються, наприклад... Ну в багатьох руйнуються плани, і сьогодні в багатьох порушилися. Може людина реагувати на це ось по-іншому, ніж вона реагує? Ну спокійніше якось. Ну, я не знаю... М.Лайтман: Це залежить від її підготовки. Якщо вона вже заздалегідь готова до цього, що всі її плани не збудуться, і вона змушена буде їх змінити... С.Винокур: Так. М.Лайтман : ...зі своїх на плани Творця, тоді вона переживе це спокійно. С.Винокур:Тобто я планую, але буде те, що хоче Творець? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ось це. Але правильно ось цей початок фрази: "Я планую"? Але буде... М.Лайтман: Це обов'язково. С.Винокур: Ось це ми зараз дійшли до важливого моменту. М.Лайтман: Так. Це обов'язково - людина планує. Але вона має переконати себе в тому, що все одно збудуться плани Творця, а не його. С.Винокур: Тобто я роблю справу... М.Лайтман: Так. С.Винокур: Так? А буде як це велить Творець. С.Винокур: Ось так і треба жити? Це правильний посил? М.Лайтман: Так. Ти завжди додаєш "Якщо побажає Творець.”

С.Винокур: Питання Віктора: "Ваш Мойсей вів народ до Землі Ізраїлю, робив усе, що наказав йому Бог. А потім, коли вони вже підійшли до свого кордону, Бог раптом сказав Моше: "Передавай справи, ти в цю землю не ввійдеш. Ти тут помреш на цій горі”. Як таке можливе? Але зрозуміло, що були всілякі гріхи народу перед Богом, але Мойсей був відданим Йому слугою. Дай йому увійти, він так чекав на цей момент!". Справді, у "Великому коментарі" написано ще крутіше. Там навіть думки Моше, який каже: "Я стільки йшов, дай мені хоча б торкнутися цієї землі! Все-таки я ж йшов, мріючи увійти в цю Землю". М. Лайтман: Ти йшов, мріючи виконувати щодня, щохвилини, у кожному кроці бажання Творця. С.Винокур: Ось це найголовніше, так? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто це була моя мета, чи насправді прийти до цього? М. Лайтман: Так. С.Винокур: І в мене є остання перевірка, виходить, так? М.Лайтман:Так. С.Винокур: І я її маю пройти? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Це не жорстоко? М. Лайтман: Це жорстоко, нам так може здаватися. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, треба заслужити таки, щоб увійти туди? Або треба, як ви кажете, відмінюватися кожну мить – я працюю, як Ти вказуєш і все? М. Лайтман: Треба кожну мить віддаватися Творцеві. С.Винокур: Тоді таке питання. Все-таки говориться там про те, що були гріхи народу, був гріх Моше. М. Лайтман: Так. С.Винокур: Можна ось так, за гріхи сказати: "Через гріхи ти не ввійдеш". Може таке бути? Ось так відбувається. М. Лайтман: Ну, загалом, так. С.Винокур: Так? М. Лайтман: Сказано так. С.Винокур: Щоб не грішити – це можливий варіант, чи ми у будь-якому випадку згрішимо? М. Лайтман: Неможливий. С.Винокур: Неможливий? М. Лайтман: Ні. С.Винокур: Тобто ми грішимо? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Чи можна сказати, що людство сьогодні покарано Творцем за те, що воно не входить до якоїсь такої землі? М. Лайтман: Ну, загалом, так. Звичайно, судячи з наших щоденних станів, ми проходимо покарання. С.Винокур: Покарання? М. Лайтман: Так. Але, з іншого боку, це покарання – воно таки нас очищає, змінює, зближує між нами та Творцем. С.Винокур: Я можу, живучи з цією думкою, змиритися з тим, що відбувається? М. Лайтман: А що тобі лишається робити? С.Винокур: Це правильне питання. Тобто це я проходжу чистилище? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто весь час треба схопитись за те, що… М.Лайтман: За те, що ти маєш припасти до Творця і бути максимально з Ним.

Що робити, якщо дитина втратила смак до життя? С.Винокур: Ось запитання Наталії. "У мене є дорослий син. У дитинстві він радів усьому. Кожне нове відкриття викликало в нього щиру посмішку. І книжки, і походи, і фільми, і музика. Але тепер, коли він виріс, світ немов потьмянів для нього. Він дивиться навколо, але нічого не бачить. Його серце ніби закрите, він немов втратив смак до життя. Я часто думаю про те, де ми як батьки могли помилитися? Може, ми не дали йому достатньо? Може, упустили щось важливе? Мені страшно дивитися, як мій син втрачає інтерес до цього світу! Я не знаю, як йому допомогти". М. Лайтман: У принципі, все наше життя, воно влаштоване на тому, щоб у нас зникла тяга до цього світу, до цього життя. Це проблема. Ну а що ти зробиш? С.Винокур: Ось якраз вона і запитує вас: "Я не знаю, як йому допомогти". М. Лайтман: Допомогти йому - тільки пояснювати, як влаштований світ, як його треба перетворити, як треба бачити нам світ інший. С.Винокур: Але ви ж самі розумієте, я так розумію - батьки не дуже-то знають, як це пояснити дитині. Взагалі. "Дитині" - уже дорослому хлопцеві. М. Лайтман: Значить, звикнути. С.Винокур: Що ось так ось він буде… М.Лайтман: Так. С.Винокур: Йти і розвиватися? М. Лайтман: Як усі живуть. С.Винокур: А всі, ви думаєте, втрачають… М.Лайтман: Звичайно. С.Винокур: ...сьогодні, так? М. Лайтман: Звичайно. Так. Або відключають себе від питання, або вважають, що вони чинять максимум правильно. С.Винокур: Тобто ви вважаєте, у нього якраз ось це запитання і дозріло: "Для чого я живу?". Тому й стався ось цей ось … М.Лайтман: Так. С.Винокур: Переворот, так? М.Лайтман: Відсутність цілепокладання. С.Винокур: Цілепокладання. Тобто "куди і навіщо я йду". І все, і людина лягає і відключається? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Тут уже я трошки підготував запитання. Ось ця радість дитяча - вона куди зникає? М.Лайтман: Немає цієї основи, щоб радіти життю. Що робити далі? С.Винокур: Ну ось, що робити далі? М.Лайтман: Ніхто не знає. С.Винокур: У який момент приходить ось цей ось переворот у людині? Не обов'язково в цьому віці, це може в будь-якому віці. Як це приходить, у який момент? М.Лайтман: Це приходить у момент, коли у людини начебто все є, але мети немає. С.Винокур: А мету відбирає Вищий, відбирає мету, Творець? Навіщо Він це робить? Ось навіщо? Ось йшла людина… М.Лайтман: Щоб людина свідомо зрозуміла, чого їй бракує, і свідомо шукала Творця у своєму житті. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, ось запитують: "Батьки повинні допомогти дитині, або ж краще дати дитині свободу?" Дитині "- зрозуміло, що дорослий вже. М.Лайтман: Батьки можуть скоротити шлях дитини набагато! С.Винокур: Пошук ви маєте на увазі? М.Лайтман: Пошук - так. Але загалом усе одно... Це залежить від природи людини. Якщо вони бажають допомогти дитині, вони мають бути хорошими психологами. С.Винокур: Ось куди його спрямувати? Я хочу, все як би... Куди його направити? Ось він у такому стані. "Я не можу йому допомогти" - ось Наталя пише з чоловіком: "Ми не можемо допомогти". Куди його направити? М.Лайтман: Ви не можете допомогти, значить, ви маєте все одно його направити до того стану, місця, яке може його направити. Я думаю, що треба дати дитині максимальний все таки розвиток, і вона відшукає. А без цього ніяк. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, ось, як батькам впоратися з почуттям провини? Тут відчувається ось вина. Наталя пише і відчувається, що є провина за те, що так із ним сталося. Як позбутися цього почуття? М.Лайтман: Так. Якби в батьків було чітке відчуття мети, то тоді б вони так не переживали. А оскільки в них самих немає, то й у дитини немає, і вони не знають, що їй дати. С.Винокур: Тобто ви вважаєте що, ви так зараз говорите, що в цей момент - це час пошуку для батьків, ще до всього іншого? М.Лайтман: Так, звісно. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто він ніби направляє їх шукати сенс життя? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ще ось кілька запитань. Батьки можуть нашкодити у своїх зусиллях, ось повернути дітям цю життєву силу тощо? Можуть? М.Лайтман: Так. Тут необхідно вибрати якусь дуже тонку середню лінію, яка буде без тиску направляти дитину на пошук. С.Винокур: Але найважливіше ось у вас у відповіді - це пошук, ось. Так? М.Лайтман: Так-так-так. Усе наше життя таке. Для того й дається. Творець це робить для того, щоб дитина знайшла в цьому житті джерело. Джерело своїх станів, і щоб вона захотіла це джерело розкрити. І тоді в неї не буде більше запитань. С.Винокур: Зрозуміло. М.Лайтман: Вона буде прив'язана до цього джерела, буде його дедалі більше й більше розкривати, а джерело буде її дедалі більше й більше наповнювати.