Ведучий: Пишуть нам наші кореспонденти, що весь час Лайтман так по нашому світу проходиться, не залишає ні камінця від нашого світу. М.Лайтман: Ну це ж так і є. Що значить я проходжуся? Де тут я? Наш світ створений в одному злі. І тільки зло, тому що все людина відносить тільки до себе: добре мені від цього чи погано? - свідомо чи підсвідомо, несвідомо. Ведучий: Тоді в чому процес виховання? Якщо я такий і змінитися не можу, в чому процес виховання, про який ви весь час говорите? У чому він? М.Лайтман: У тому, щоб ти змінився. Щоб ти притягнув на себе позитивну силу природи, яка називається «Творець», який би почав виправляти твою негативну силу. Ведучий: Тобто ми завжди говоримо: «Ми повинні для цього зрозуміти, що в мені тільки негативна сила». Так? М.Лайтман: Так. Ведучий: І зненавидіти її, насправді. Так? М.Лайтман: Звiсно. Ведучий: Ось з цього починається старт? М.Лайтман: Угу. Ведучий: Тоді я зажадаю доброї сили? М.Лайтман: Так. Ось і все. Ведучий: А вона є десь ось тут, ось десь тут вона є? М.Лайтман: Навколо нас... Ведучий: Навколо нас. М.Лайтман: Абсолютно заповнює весь простір! Тільки ми її відштовхуємо, не бажаємо. Спеціально створені такими, щоб піднятися над собою, вийти з себе до цієї загальної сили.

Запитання: Ви сказали, що людина має взагалі зрозуміти цю систему, всередині якої ми перебуваємо. Оцю? М. Лайтман: Так. Запитання: І тоді в неї почне все вибудовуватися? М. Лайтман: Так. Звісно. Запитання: Ми можемо промовляти, що світ взаємопов’язаний, але цієї картини ми собі не уявляємо. А він от такий? Він такий? М. Лайтман: Він саме такий, так. Запитання: І ці зв’язки — саме, як ви сказали, добрі зв’язки? М. Лайтман: Ці зв’язки добрі. І вони не закінчуються в нашому світі, ось у цьому! Вони тривають і в наступному! І тому ми маємо, крім цього, загалом розуміти, де ми перебуваємо і як ми включаємося один в одного, де тут між нами відбувається така комбінація, що нам нікуди подітися — нам потрібно весь час бути в доброму стані одне до одного. Запитання: Оце красиво! Тобто я йду — повертаюся, йду — повертаюся? М. Лайтман: Так, так, так. Запитання: І все — в цій системі? М. Лайтман: Усе — в цій системі. Запитання: Оце і називається, що ніби смерті немає? М. Лайтман: Так. Запитання: І все — безкінечність? М. Лайтман: Так, так, так. Запитання: Це красиво! Але як людині все це зрозуміти?! М. Лайтман: Не треба. Це дуже важко. Запитання: Але вона прийде до цього розуміння? М. Лайтман: Так. Але з іншого боку, потрібно бути до цього готовим — що ми готові це зробити і розуміємо, що так нам буде краще. Запитання: Коли ми будемо пов’язані? М. Лайтман: Коли ми не будемо дивитися на це як на величезний обов’язок.

М. Лайтман: Зло керує світом. І, не дай Боже, але ми ще можемо все це побачити. Запитання: І жодні заборони не допоможуть? Жодні договори не допоможуть? Нічого не допоможе? М. Лайтман: Нічого. Запитання: Знищення ядерної зброї теж неможливе? М. Лайтман: Неможливе. Як ти можеш її знищити? Ти знаєш, у кого вона сьогодні є у світі? Запитання: Тобто світ нашпигований зброєю знищення? М. Лайтман: Звісно. Запитання: І буде нашпигований ще більше? М. Лайтман: Адже нас ніхто не стримує. Хто може це стримати? Егоїзм ти не стримаєш — от і маєш відповідь. Тут потрібна серйозна надія на вищу силу, яка поступово привела б нас до тями. Запитання: А що вона має нам сказати? М. Лайтман: Що іншого шляху немає — просто скласти зброю і почати займатися доброю взаємною зв’язком між собою, зовсім новими можливостями, які відкриваються перед людством. Але старими шляхами йти категорично не можна. Ні думкою, ні розумом, ні почуттями — нічим! Усе, що було раніше, було побудоване на абсолютному егоїзмі, і користуватися ним більше не можна. Репліка: Залишається лише одне — дивитися на его як на ворога, а на ближнього — як на друга. М. Лайтман: Дуже красиво.

Запитання: Як мені, звичайній людині, яка не прагне до мети з’єднання з Творцем, який прагне жити спокійно, просто ось тут на землі на нашій, М. Лайтман: Так. Запитання: Як мені ставитися до того, що мене приводять до молитви — до тих нещасть, до тих бід? Як мені ставитися? М. Лайтман: Ну природно, що вона не хоче ні страждань, ні молитви — нічого. Запитання: Так, і як мені ставитися до цього? Мені що, тікати від них, відрізати їх? М. Лайтман: Звісно. Але найкраще — тікати від них. Те, що і роблять усі Запитання: Тобто якщо я ні до чого не прагну, а прагну просто добре прожити це життя на цій землі…? М. Лайтман: У такому разі — «ло ем ве ло схарам» і «не потрібно ні страждань, не потрібно ні винагород». Запитання: І яка порада таким людям? Є у Вас порада? М. Лайтман: Таким людям порада? Спробуйте жити спокійно. Так ось, ще нижче, ще тихіше, ще спокійніше. І так ось прожити. Запитання: Щоб хвилі над…над…над проходили? М. Лайтман: Так…так…так. Запитання: Добре а порада… М. Лайтман: Ааа… це доля. Є такі люди, які хочуть цього. А є такі, що не згодні з цим. А є й такі, котрі не згодні, і все таки парочка ударів — і вони погоджуються. Запитання: Зрозуміло, тобто так чи інакше ось ці удари вони «вкладають» людину, якщо вона тут і хоче тут прожити життя? М. Лайтман: Це залежить від кореня душі. Запитання: Від кореня душі, добре а порада тим, хто прагне до Творця, до зв’язку? М. Лайтман: Ну для них найголовніше — зближення з Творцем, і не важливо яким шляхом: чи отримати ще дорогою парочку ударів, чи якось інакше. Запитання: Тобто так чи інакше вони до цих ударів будуть і повинні ставитися, як до допомоги? М. Лайтман: Так. Якщо ми прагнемо досягти зв’язку з Творцем, Запитання: Так? М. Лайтман: То тоді нам ставлять різні перепони, умови, і ми мимоволі бачимо, що нам цього не виконати ніяк, ці умови — лише якщо отримаємо серйозну допомогу згори. Запитання: Тобто, якщо ми прагнемо - Ви добавку цю зробили - ми прагнемо до зв’язку з Творцем, М. Лайтман: Ну звісно! Запитання: То тоді ми можемо дякувати за всі ці речі й перешкоди? М. Лайтман: Палицю. Запитання: Так Палицю? Ось тоді те, що ви весь час кажете, «поцілувати палицю, яка тебе б’є» —тоді ми її цілуємо? М. Лайтман: Так. Репліка: А так ми маємо… М. Лайтман: А так ми…а так ми.. рухаємося з егоїзмом з нашим такими…. Репліка: звивистими.. М. Лайтман: Так, як рибка плаває…

М. Лайтман: Світ тримається на слові, на Божому слові. Ведучий: Першим було слово? Звідти? М. Лайтман: Так: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Бог був вічність», і так далі. Ведучий: А можна це пояснити ще більше? М. Лайтман: Світ тримається на властивості добра, любові. Усе це походить від Вищого, а не від нас. А якби від нас, то це не проіснувало б і секунди. Адже ми — негативна енергія у світі. Ведучий: Тобто, фактично, ви кажете: Творець тримає світ? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тримає нас, світ? Якби цього не було, то… М. Лайтман: Нічого б не було. Ведучий: Нічого б не було. А що ж тоді з людьми робити? М. Лайтман: Ми поки що паразитуємо на цьому світі. Ведучий: На що сподівається Творець? М. Лайтман: Він не сподівається. Якби Він сподівався на нас, то… Ведучий: Тобто Він на нас не сподівається, ви хочете сказати? А чого ж Він хоче, тримаючи нас? М. Лайтман: Він керує так, щоб людина зрештою доросла до усвідомлення, як узагалі потрібно керувати світом, і посіла місце Творця.

Ведучий: Багато було таких спортсменів, як Брумель, наприклад, Юрій Власов, які після страшних травм і хвороб вставали і перемагали долю. Скажіть, коли Творець перевіряє людину ось так на міцність, для чого це робиться? М. Лайтман: Це все відкладається в загальну скарбницю спільної душі всього людства. Ведучий: Так? М. Лайтман: І такі люди дуже багато додають людству. Ведучий: Ось цією долею своєю? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто вони дають людству що зрозуміти? М. Лайтман: Вони піднімають людство ближче до Творця. Ведучий: Недивлячись на те, що вони ніби… М. Лайтман: Неважливо, що вони до цього ставляться так. Я ж не кажу, що вони якісь там святі. Ведучий: Так. М. Лайтман: Ось… Вони просто піднімають планку людини вище — до Творця. Але я не за те, щоб страждати. Ведучий: Не за це? М. Лайтман: Ні. Є дуже багато подібних прикладів, коли люди обирають страждання і вважають, що цим вони піднімаються. Ведучий: Так. М. Лайтман: Це невірно. Ведучий: Невірно? М. Лайтман: Ні. Ведучий: Ну, тоді природне запитання. Гаразд, у таких випадках, ну і в інших теж, як це, як це - не страждати? От як не страждати? М. Лайтман: Якщо ти чітко розумієш і у тебе є такі умови, коли твої страждання полегшують комусь виправлення, рух уперед, тоді так. А якщо це лише у твоїх фантазіях… Ведучий: Ну ви зараз планку підняли. Ви сказали: «Якщо мої страждання полегшують комусь… М. Лайтман: Так. Ведучий: …життя і долю, і душу», я не знаю що… Так? Комусь! Ви ж не сказали «мені», а «комусь». М. Лайтман: «Комусь», звісно. Ведучий: Звісно! Це високо! Тобто якщо вони є прикладом для когось? М. Лайтман: Так. Ведучий: І я роблю це заради цього прикладу — показати приклад, що можна, що спробуй, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Це високо! І ще одне останнє запитання. М. Лайтман: Так. Ведучий: Ви весь час кажете, так чи інакше, про скасування перед долею, перед тим, що вирішує Творець. Ось коли ви це говорите, ось що ви маєте на увазі? М. Лайтман: Я маю на увазі, що я розумно погоджуюсь із тим, що знаходиться переді мною. Ведучий: Навіть зі своїми цими хворобами і так далі…, так? М. Лайтман: Звісно. Ведучий: Погоджуюсь? Тобто це, грубо кажучи: від Тебе і це для мене. Це необхідно, так? Ось так? Що при цьому відбувається з моїм болем, з моїми стражданнями? М. Лайтман: Згода з цим, вона створює в людині умиротворення. Вона погоджується зі своєю долею, вона погоджується з Творцем, вона погоджується прийняти все, що їй належить за її долею. Ведучий: Ну, це як знеболювальне, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: І це називається «скасування»? М. Лайтман: Так. Ведучий: І це необхідно до цього прийти? М. Лайтман: Я вважаю, що так.

М. Лайтман: Треба займатися тільки вихованням. Тільки вихованням! Інакше в світі нічого не відбудеться. Запитання: Тобто ви говорите, що найшанованіша робота для людини — це вихователь,так? М. Лайтман: Так. Запитання: І тоді,будь ласка,що він виховує в людях?Як я розумію, ви про це говорите. М. Лайтман: Він повинен пояснити людям усіма можливими способами, що є задумом творіння. Що тільки у виконанні задуму творіння людина зможе досягти щастя. Запитання: Що ви вкладаєте в слово «задум творіння»? Він повинен осягнути цей задум творіння? М. Лайтман: Він повинен осягнути. Запитання: Сам вихователь,так? М. Лайтман: Так. Запитання: І потім передати людям? М. Лайтман: Так. Запитання: Так ось у чому він?У чому задум творіння і що передати людям? М. Лайтман: Що коли він робить добро іншим, він наповнюється, насолоджується. Запитання:Сам,той хто робить добро іншим? М.Лайтман:Так. С.Винокур: Тоді,якщо можна,ще глибше. Що ви маєте на увазі під добром? М. Лайтман: Під добром я маю на увазі наповнення іншого.Наповнення тим, чого він бажає. Репліка: Ну,він бажає- у нього дуже багато різних бажань. М. Лайтман: Ні-ні-ні! Це вже залежить від виховання. Наповнити його вихованням таким, яке вимагало б нормального мінімального наповнення. Запитання: Це треба пояснити. Виховувати людину так, щоб вона жила на такому,нормальному наповненні і не вимагала чогось великого, мільярдів і так далі? Ось щоб вона жила. І далі що? Ось я живу так, на необхідному. М. Лайтман: І відчував, що якщо так до цього можна привести інших людей, то це і буде остаточне щастя. Запитання: Тобто щоб люди жили, ось так, радіючи цьому необхідному, що є? М.Лайтман:Так. С.Винокур: І не вимагали нічого більшого і далі? М.Лайтман:Так. С.Винокур:Ось це ви і називаєте правильним вихованням? М. Лайтман: Так. Запитання: Нічого більшого? Ви не хочете далі рухатися, щось сказати вище? М. Лайтман: Коли я ріжу хліб, я ріжу його скибочками. С.Винокур: Так-так-так. М.Лайтман: Ось, це перша скибочка. Репліка: Зрозуміло. Давайте тоді на першій скибочці і зупинимося.

М. Лайтман: Я взагалі не вірю в добрі зміни у світі. Вірю тільки в те, що людство доведе себе до такого стану, я сподіваюся, що не до кінцевого, коли воно зрозуміє, що йому треба змінюватися — і серйозно. Ведучий: Тобто ви кажете, що тільки коли людство жахнеться, воно зміниться. Так? М. Лайтман: Так. Воно повинно побачити свій кінець. Ведучий: Ви ж якісь надії покладаєте? От ми зараз з вами розмовляємо, щось транслюємо. Ви щось транслюєте так чи інакше. Це дивляться багато-багато людей. М. Лайтман: Я сподіваюся, що люди побачать, що вони йдуть до швидкого й невідворотного кінця. І тоді, можливо, вони зрозуміють, що тут має бути якийсь вихід. Але вони цього виходу не бачать. Ведучий: Не бачать. М. Лайтман: Ні. Скажи сьогодні людям: «Давайте ставитися один до одного добре». Ну і що далі? Ведучий: Це дитячий такий підхід для них. М. Лайтман: Так... Ведучий: А для вас — дуже високий. Це дуже цікаво. М. Лайтман: Це- дуже високий, але, на жаль, звучить нездійсненно. Ведучий: Нездійсненно. М. Лайтман: Так. Хоча, я над цим не сміюся і розумію, що, в принципі, це має бути. Але через скільки страждань ще має пройти людство, перш ніж воно скаже: «Досить». Ведучий: Ну ось за крок до прірви. Про що раптом прийде думка людству або людині? Про що? От, за крок до прірви. М. Лайтман: Я думаю, що коли люди зрозуміють, що вони втрачають усе. От, припустимо, дітей. Ведучий: Овва. М. Лайтман: Так. Щось таке от... Ведучий: Страшне. М. Лайтман: Так. Що вже нікуди тікати, відвертатися. Ведучий: Треба вирішувати, приймати рішення. М. Лайтман: Так. Ось у такому випадку, можливо, що щось вони погодяться змінити. Тому що зміна все одно прийде згори, але тоді, коли ми будемо до цього готові. А готовність — вона ось така: коли діти й онуки будуть під загрозою... Ведучий: Загибелі? М. Лайтман: Загибелі, так. Зникнення, винищення — тоді ми зможемо щось зробити з собою. Ведучий: Зрозуміло. Ну, це така формула, знаєте, що я не можу зупинитися дорогою, а повинен дійти до цієї точки? М. Лайтман: Так. Ведучий: Так..тобто... М. Лайтман: По дорозі до цього ми йдемо і зупинитися не можемо. Ведучий: Тобто ні розум мій, ні логіка — зрозуміло — це все не спрацює. М. Лайтман: Почуття, причому почуття саме внутрішнє таке ... Ведучий: Тупікове? М. Лайтман: Невідворотне, так. Ведучий: Зрозуміло. Ну от якось нам треба завершити все-таки цю нашу розмову. Все-таки. М. Лайтман: Будемо сподіватися, що, з одного боку, ми своїм поширенням щось зробимо, але з іншого боку — людство повинно побачити свій кінець і прийняти рішення. Вихід має бути, інакше все наше існування — воно безглузде. Але як нам зробити, щоб це сталося швидко, гладко, навіть, можливо, якось керовано? Це проблема.

Ведучий: Дощі… Ну, зрозуміло, що дощі — це благо для землі й так далі... От що вкладається у слово «дощі»? Ось що це таке для людини? М. Лайтман: В слово «дощ» вкладається основа, корінь, початок усього матеріального життя, тому що практично дощ — це благо, яке сходить з небес на землю, і воно уособлює добре ставлення Творця до Його створінь. Ведучий: Ось скажіть, будь ласка, що це таке у внутрішній роботі, в духовній роботі людини, ось це от — щоб послав дощ? Що це означає? М. Лайтман: Дощ — це велике добре благо, яке сходить, духовне, яке сходить згори і проявляється в нашому матеріальному вже світі у вигляді дощу, у вигляді води, що виходить з верху. Ведучий: А що таке це велике благо, для мого серця, для моєї душі? Що це таке взагалі? М. Лайтман: Це те, що тримає нас, те, що оживляє нас. Ведучий: Саме дощ? М. Лайтман: Так, вода. Ведучий: Вода. Ось це воді надається… вода — це… М. Лайтман: Ну, воді… мається на увазі ще й духовна вода — вищі води, нижчі води. Так. Ведучий: Можете хоч два слова сказати, що це таке? М. Лайтман: Це сила природи, доброти Творця до нас, яка сходить і передається саме таким шляхом — матеріальним — через Його дії щодо нас. Ведучий: А ось кажуть… Людина каже, немовби: «У мене померла душа, я сухий, у мене все висушене всередині». Ось це ось — і далі — це й є таке прохання дощу? М. Лайтман: Так. Це..це взагалі, такий стан може бути страшним. Як ми перебуваємо у воді в утробі матері і виходимо з неї з водами — це все непрості речі. Ведучий: Тобто практично ми просимо про дощ завжди, коли нам погано. Так? М. Лайтман: Так. Дощ, вода — це мається на увазі «рахамім», тобто… Ведучий: Милосердя. М. Лайтман: Милосердя так. І тому ми про це просимо.

Репліка: Ви не раз говорили, що людині дається тільки те, що вона може витримати. М. Лайтман: Так. Запитання: Що ви маєте на увазі під цим? Адже ми бачимо, що багато чого не можуть витримати люди, а їм дається це. Чи все-таки вони можуть це витримати? М. Лайтман: Вони можуть. Запитання: Можуть? М. Лайтман: Звичайно. Чого люди не можуть витримати? Це все тільки нам здається, що вони не можуть витримати, що не можуть пережити. Ні. Людина все переживає, все витримує і може працювати над собою настільки, що жодна інша істота не здатна це пережити. Запитання: Зрозуміло. А що означає «витримати»? Це означає погодитися з цим ударом? Або ось, що таке «вийти з нього»? М. Лайтман: Навіть погодитися і навіть зрозуміти, усвідомити, пережити. Запитання: Це вже називається виходом із падіння? Так? М. Лайтман: Так. Запитання: Тобто принцип життя взагалі людини яким має бути, скажіть мені, будь ласка, виходячи із цього? М. Лайтман: Принцип життя в людини має бути дуже простий: я повинен замість себе відчувати інших, я повинен жити не в собі, а в інших. Ну і все. У принципі, це приводить до правильного результату. Запитання: Тобто ви говорите, що якщо я замикаюся в собі, тоді не уникнути падіння? М. Лайтман: Так. Запитання: А якщо я весь час відкритий для інших і для них живу — то я виходжу швидко з них? М. Лайтман: Так. Запитання: І останнє таке запитання: для чого дається падіння? М. Лайтман: Падіння дається для того, щоб спустошити людину від минулого, і щоб була готова до наповнення майбутнім. Запитання: Кожне падіння й кожен підйом — це оновлення людини? М. Лайтман: Так. Запитання: До яких пір вона може оновлюватися? До якої вершини вона повинна дійти? М. Лайтман: Доки повністю себе не оновить. Запитання: І що це за стан такий? М. Лайтман: Це стан, коли вона повертається до свого кореня душі. І з того моменту вона вже не повинна більше змінюватися ніби внутрішньо. Запитання: Тобто вона повертається на своє місце ніби постійне? М. Лайтман: Повертається на своє місце у своїй первісній точці в душі Адама. Запитання: Тобто «Душа Адама» — ви маєте на увазі, що це єдина душа така? Так? М. Лайтман: Так. І вона повертається у свою точку в цій душі. Запитання: Кожна людина повинна пройти цей шлях? М. Лайтман: Так. Від цього ми не втечемо. Запитання: Тобто кожен проходить шлях підйомів-падінь, щоб повернутися в цю точку. М. Лайтман: Так. Репліка: Добре. Запитання: І ще останнє тоді запитання: ми знаємо цю точку заздалегідь? Ми знаємо, куди йдемо? Ми знаємо це? М. Лайтман: Ми не можемо її знати, бо ми не можемо її відчувати. Запитання: І в який момент її я починаю відчувати? М. Лайтман: У міру наближення справжнього до неї. Запитання: А чому нам дано її не відчувати? М. Лайтман: У нас немає цих властивостей — віддачі, любові, зв’язку з іншими, з душами і так далі. Запитання: Тобто я йду до цього зв’язку, який зв’яже нас в одне ціле? Ось туди я йду? М. Лайтман: Так. Тому й заповідь, тобто головна умова — це «люби ближнього, як себе».

М. Лайтман: Людина повинна розуміти, що вона перебуває у світі, в якому вона не має права взагалі ні на що. І якщо вона щось бере, споживає для себе, заради себе, то вона повинна за це заплатити, віддати, відшкодувати і так далі (тощо). Запитання: А те, що ми все ламаємо, вбиваємо… М. Лайтман: Ну це взагалі вже! Запитання: Це повертається все бумерангом до людини, як ви вважаєте? Ось все це? М. Лайтман: Ну нам доведеться взагалі за це все заплатити глобально. Репліка: Глобально. Ось десь… Пам’ятаєте, рабі Аківа сказав,так, що «книга відкрита, рука пише», і ти береш ніби в борг, а потім повинен усе це повернути. М. Лайтман: Доведеться. Запитання: Це якраз про це мова? М. Лайтман: Так. Запитання: А взяти, нормально взяти — це тільки, тільки для існування? Ось так, правильно? М. Лайтман: Це тільки для існування, і якщо ти береш тільки для існування, то це ти зможеш віддати. Запитання: То зможу віддати? М. Лайтман: Так. Репліка: І це так, благословенно. Тобто. М. Лайтман: Відносно. Репліка: Ой! М. Лайтман: Це дуже непроста річ. Адже природа - вона замкнена, цілісна, досконала. І тому наше існування в ній, у природі, воно потребує від нас справді… Репліка: Обережності. М. Лайтман: Обережності й повної віддачі. Запитання: Тобто. А як усе ж таки прийти до гармонії з природою, якщо ми вже говоримо? М. Лайтман: Це тільки якщо ми досягнемо відчуття єднання з природою і можливості віддавати тією мірою, якою беремо. І тоді ми будемо регулювати, скільки брати і скільки віддавати. Запитання: Ну ми, в принципі, ми йдемо, так, до цього постійно, рухаємося так чи інакше до цього? М. Лайтман: Я сподіваюся, що колись прийдемо. Запитання: А чому нам не дали це все розуміти і відчувати те, що ви кажете? Ми ж спокійно беремо. М. Лайтман: Але ми йдемо до цього. Це розвиток, поступовий розвиток природи від неживого [рівня] й далі. Запитання: Тобто ми повинні прийти до того, що я не можу просто так взяти — і все. М. Лайтман: Ні. Запитання: А тим паче вбити, красти тощо? М. Лайтман: Звичайно.

Ведучий: Шукати щастя все ж таки треба чи не треба? Чи це теж у руках Творця? М. Лайтман: Я не думаю, що можна його знайти. Я не думаю, що можна щастя знайти. Щастя треба створювати. Тобто треба привести себе до такого стану, коли ти точно знатимеш, як змусити його розкритися. Тоді ти побачиш це. Ведучий: У такому разі дуже важливе запитання в мене. Що ви розумієте під словом «щастя»? Ось зараз, коли говорите. М. Лайтман: Щастя - я маю на увазі відчуття людини, що її життя вдалося. Вдалося. Ведучий: Це відчуття в нього ближче до кінця життя? Чи воно виникає протягом життя: «Я правильно живу, моє життя вдалося» Як це? М. Лайтман: Ні, ні, я думаю, що це вже ближче до кінця. Ведучий: Ближче до кінця. А так увесь час іде робота, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто виходить, що наше життя, на вашу думку, — це постійна робота? М. Лайтман: Так. Це коли людина все ж таки шукає, яким чином їй потрібно ще - ще, і ще перебудувати своє життя, щоб воно принесло те щастя, яке вона собі уявляє. Наприклад, зробити людей щасливими, зробити рідних щасливими. Усе, що вона може собі уявити. Ведучий: Але ви зараз усе одно направляєте вектор «від мене» — зробити інших щасливими. Ви весь час так кажете. І тим самим я й сам набуваю цього сенсу життя, так? Цим я наче приходжу до розуміння того, що і я стаю щасливим тоді. Так? М. Лайтман: Так. Ведучий: І це робота постійна? Ось це… М. Лайтман: Це постійна робота. І вона не може припинитися. І людина повинна чітко розуміти, як це зробити. Ведучий: Але ж в дорозі розчаровуватися, знову підійматися і так далі, і так далі. М. Лайтман: Ну, я не знаю, наскільки розчаровуватися. Людина просто повинна уявляти собі свій шлях. А далі — «Дорогу здолає той, хто йде». Ведучий: Тобто, щоб щастя ніби пішло за тобою, ось так, пішло за тобою — і це ще не означає, там не знаю, що ти щасливий. Ти повинен увесь час працювати над тим, щоб зробити інших щасливими? М. Лайтман: Так. Ведучий: І це непросто, як ми розуміємо. М. Лайтман: Ну, неважливо, що це непросто. А що просто у житті? Нічого простого немає. Ведучий: Але це шлях, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: А коли ми говоримо «шлях світла» ви кажете і «шлях темряви», то що ви в це вкладаєте? М. Лайтман: Шлях світла — це коли ти несеш людям світло. І шлях темряви — коли ти не можеш цього зробити. Ведучий: Не можеш чи не хочеш? Ось моє останнє уточнення. М. Лайтман: Я вважаю, що не можеш і не хочеш — це одне й те саме. Ведучий: Одне й те саме.

Ведучий: Для наших глядачів ви сказали, що Природа, Природа з великої літери, як я розумію, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Це рівнозначно поняттю — Творець. Тобто гематрія цих двох слів на івриті однакова. Тобто ми говоримо практично про Творця з вами, правильно? М. Лайтман: Так. Ведучий: І ви говорите: якщо ми з Творцем будемо добре, то й Він з нами буде добре? М. Лайтман: Звісно. Ведучий: Тепер, якщо можна, оце наше “Добре з Творцем або з Природою” — що тут ви маєте на увазі? М. Лайтман: Виконуй Його заповіді і побачиш, як Він ставиться до тебе - абсолютно подібно. Ведучий: Зрозуміло. Тепер за словом “заповіді” теж є певна таємниця. М. Лайтман: Заповіді — це закони Природи. Ведучий: Можна назвати головні закони Природи, щоб нам не плутатися? Законів багато. М. Лайтман: Закони Природи — це не фізика, математика й так далі… те, що ми знаємо з науки. Ведучий: Так. М. Лайтман: А закони Природи, які стосуються рівня ставлення людини до світу. Тобто це відносини людей між собою, ставлення людини до неживої, рослинної та тваринної природи. Це загалом, практично, ставлення людини до світобудови, до космосу, до всього. Оце все й мається на увазі — ставлення людини до Творця. В цілому, це повинна бути просто любов, правильне й сердечне ставлення до всього, що поза тобою. До всього, що поза тобою. Ведучий: Тобто до себе в мене вона начебто є, так? Тут уже нікуди не подітися. М. Лайтман: Ну, це егоїзм твій . Ведучий: Так, а до іншого й до того, що поза мною, ви кажете — її немає? М. Лайтман: Ні, звичайно. Ведучий: Чи вона недостатня? М. Лайтман: Ні. Ведучий: Ні? М. Лайтман: Ні, звісно ні. Ведучий: Зрозуміло. Як вийти із себе й полюбити щось довкола? Є якісь кроки, які людина повинна зробити? Ми зараз говоримо, в принципі, як опиратися або як зупинити всю цю війну, яку проти нас оголосила Природа. Ми про це говоримо. Якщо можна — конкретні поради. Як вийти із себе й полюбити щось поза мною? М. Лайтман: Ну це і є “Возлюби ближнього, як самого себе”. Це і є головна й загальна заповідь усієї Тори. Ведучий: Коли ви говорите “ближній”, ви маєте на увазі тільки людину-ближнього чи, як ви говорите… М. Лайтман: Взагалі, в принципі, це ставлення до всього навколишнього. Ведучий: До всього навколишнього. Тобто я повинен виробити в собі оцю любов? М. Лайтман: Так. Ведучий: І почати її дарувати, так? М. Лайтман: Так. Причому не просто за розрахунком: оце любити трохи більше, оце — менше й так далі. Возлюбити! Возлюбити — це коли твоє серце каже, як ти повинен ставитися. Ведучий: Зрозуміло. Ну, із серцем теж не дуже нам зрозуміло. М. Лайтман: Ну, треба над цим працювати. Це не просто перемкнути якийсь там перемикач. Ведучий: Зрозуміло. Тобто це цілий процес — возлюбити когось поза собою? Ну, якщо можна — ще трішки, ще крок маленький зробимо. От, що таке полюбити? М. Лайтман: Полюбити — це значить ставитися до іншого, як до себе. Що може бути простіше? Ведучий: Так. І не кажіть! Точно. А ми не можемо зробити цей крок. М. Лайтман: Ні. Ми навіть не розуміємо — як. Ведучий: Як його зробити, тоді? М. Лайтман: Не знаю. Нам треба спочатку просто подивитися якесь кіно. От, ти в нас кіношник. Ведучий: Так. М. Лайтман: Подивися якесь кіно, як людина любить себе, щоб я міг із цього навчитися, як я повинен любити інших. Ведучий: Тобто начебто скопіювати, так? М. Лайтман: Так-так-так. От покажи мені в якомусь кіно, як я люблю себе. Ведучий: Зрoзуміло. М. Лайтман: Без всяких купюр. Ведучий: Так. М. Лайтман: І я звідси бачитиму, як я повинен любити інших, щоб переді мною завжди стояв цей приклад. Ведучий: Тобто я весь час живу тим, що я хочу щось таке солодке отримати, хороше, тепле, добре, сердечне, щоб до мене так ставилися. І точно так само… М. Лайтман: Переважно, щоб я завжди мав рацію. Ведучий: Тут ви маєте слушність, так. Тобто я маю раптом щось віддати й сказати: “Ти маєш рацію”. Так? М. Лайтман: Так-так-так. Ведучий: О, це серйозна робота. І Природа заспокоїться тоді? М. Лайтман: Звичайно, заспокоїться! Тому що ти, найголовніший зачинщик усього цього негативного процесу, себе з цієї картини просто прибереш. Ведучий: Тобто вона нас коригує й веде саме до цього нашого рішення? М. Лайтман: Так. Ведучий: А можна ще запитати: а Природа - така? Ось те, про що ви зараз говорите, — вона така? М. Лайтман: А Природа — вона реагує на це. Вона віддала людині на відкуп цей світ, цю земну кулю, і роби, що хочеш. Ведучий: Але, в принципі, вона така — та, що дає й віддає, так? М. Лайтман: Вона дає й віддає рівно настільки, наскільки даєш і віддаєш ти. Ведучий: Тобто ви тут ставите знак рівності — буду я таким, як вона, — все буде добре. М. Лайтман: Людина повинна прийти до подібності Творцеві, і тому Природа тут не поступається. Ведучий: Тобто, якщо коротко: ми повинні бути відповідними до Творця — і все. М. Лайтман: Так. А що тут? Ведучий: Так… тільки як це зробити? Зрозуміло. І вона не заспокоїться, допоки ми не прийдемо до цього? М. Лайтман: Ні, про це й сказано: “Піднімайтеся до рівня Творця” (Шуву бней Ісраель ад Шем Елокеха) Ведучий: Зрозуміло. Ви в курсі взагалі, що сейсмологи уже передбачають, що це не буде зупинятися, а буде трясти, трясти й трясти. Там щось із ядром відбувається, щось із Землею… Не буду в технічні дані вдаватися, але вони кажуть, що буде продовжувати трясти й ще будуть з’являтися місця, де серйозно трястиме. Так вони кажуть. М. Лайтман: Ти показуєш хорошим жестом, ніби Творець грається з м’ячиком. Ведучий: Так-так-так. Ось так із Землею. Ось так. М. Лайтман: Так. Ведучий: Ну, гаразд, це вчені передбачають. Тобто це — до тієї пори, як ви кажете, допоки ми не приймемо це рішення й не почнемо рухатися назустріч Творцю. М. Лайтман: Так. Ведучий: Нам треба тільки прийняти рішення? Я весь час боюся зістрибнути з цієї теми, бо вона найважливіша сьогодні. Нам треба тільки прийняти це рішення? Так? Від нас лише це вимагається? М. Лайтман: Але, погодитися! Прийняти — це значить погодитися. Ведучий: Погодитися, так? М. Лайтман: Так. Але це ж не як на зібранні — одностайно, а це… Ведучий: І потім пішов додому, так… М. Лайтман: Так. А тут це повинна бути одностайна згода всіх людей жити за цим принципом. Ведучий: “Возлюби ближнього, як самого себе”. М. Лайтман: Так. Ведучий: Можна сказати, що всі заповіді сюди входять — 613, 620? М. Лайтман: Звичайно, звичайно. Ведучий: В одну цю заповідь? М. Лайтман: Так.

Ведучий: Не звертайте уваги ні на кого. Живіть ось так от — для себе. Ось такий посил — як вам? М. Лайтман: Це не вирішує питання. Ведучий: Не вирішує? М. Лайтман: Ні, звичайно. “Живіть заради себе” — тобто, ну, я буду жити заради себе, я не буду думати ні про кого — і далі що? Ведучий: Так точно і відійду колись. Це зрозуміло. Так. Тут хвилює те, що всі мене забудуть. Усі, кому я стільки там давав тепла… М. Лайтман: Ну, про це мови нема. Це зрозуміло. Ведучий: Зрозуміло. Забудуть. М. Лайтман: Звичайно. Ведучий: Забудуть. Тоді висновок який? Ось тоді я вас запитаю. Якщо всі забудуть мене, якщо всі, ось кому я робив багато доброго, я не знаю… М. Лайтман: Я не збираюся жити в інших, тому що й вони теж смертні. Для чого ж я вкладаюся в інших? Ведучий: Для чого? М. Лайтман: Тільки лише для того, щоб бути ближче до Творця. Ведучий: Тобто в мене своє завдання існує? М. Лайтман: Так, звичайно. А інакше для чого люди? Ведучий: Тобто коли я кажу: “Я живу для інших”, я ніби живу для інших. А ви кажете: “Я живу для інших, щоб наблизитися до Творця”. М. Лайтман: Звичайно, тому що інші — вони також - сьогодні-завтра, і їх немає. Ведучий: Тобто вони існують саме для того — інші й усе інше існують для того, щоб я рухався, наближався до Творця. М. Лайтман: Звичайно. Ведучий: Тобто ось це завдання повинно стояти весь час головним перед людиною, основним? М. Лайтман: Я можу згадувати про те, скільки в мене вклали батьки, і я від цього нікуди не можу втекти, це весь час зі мною. Ну а я дивлюся на своїх онуків — це абсолютно їм байдуже, вони цього не відчувають — скільки вклали їхні бабусі й дідусі, для того, щоб вони існували!.. Ведучий: Зрозуміло. М. Лайтман: І так далі. Тобто через покоління це практично вже не відчувається. Ведучий: Тобто все це тлінне, це все минуще, а вічне — лише оце наше наближення до Творця? М. Лайтман: Звичайно. Ведучий: Що таке наблизитися до Творця? Тоді от скажіть, будь ласка. М. Лайтман: Наблизитися до Творця — це означає включитися в нескінченний ланцюжок турботи одне про одного. Ми повинні відчути, що турбота одне про одного — вона вічна. Ведучий: Вона вічна чи вона приводить до вічності? М. Лайтман: До відчуття вічності. Ведучий: Приводить до відчуття вічності. Це тому, що зараз, коли нам кажуть: “Вічно, можна жити вічно, відчувати вічність”, — ми так нервуємо і говоримо: “Ну, це…”. Це тому, що ми весь час живемо, турбуючись про себе. Так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Якщо ми зможемо от так спрямуватися до іншого, тоді для нас це не стане фантастикою, не буде вже фантастикою, так? Ми вже почнемо… М. Лайтман: Ми почнемо відчувати цю вічність. Ведучий: Зрозуміло. М. Лайтман: Ти переселишся начебто в інших, і в цьому ти відчуєш нескінченність. Тоді ти наближаєшся за своїми відчуттями до Творця, і час зникає, залишається лише відчуття. Ведучий: Зroзуміло. А який Він, Творець? Ви можете мені сказати? Чого я хочу? От я кажу: “Наблизитися до Творця”. Насправді, чого я хочу? М. Лайтман: До абсолютної турботи про інших. Про іншого! Ведучий: Ось так от — не думаючи про себе, так? Увесь час? М. Лайтман: Якщо я зможу забути про себе й думати про іншого, то я входжу у вічність. Ведучий: У мене немає цеї, ось такої думки, такої червоточинки: “А що я отримаю натомість?” Цього не існує? М. Лайтман: А це й буде те, що ти отримаєш. Ти почнеш відчувати у своєму ставленні до іншого саме вічність. Ведучий: Тобто, підсумовуючи все: головна мета — зближення з Творцем, а все довкола нам дане, щоб саме зблизитися з Творцем. Так? Ще останнє запитання я все ж таки поставлю. А війни, а страждання, а трагедії, а хвороби?… М. Лайтман: А без них ми б не змогли відчути це все. Тобто це теж необхідно. Ведучий: Так? М. Лайтман: Тобто зле начало, воно спеціально й створене для того, щоб ми відчули себе у піднесенні над ним. Ведучий: Зрозуміло. Тобто завдання — піднятися над усім цим, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Зрозуміло. Дякую. Ось відразу ви і це висвітлили. Для людей це такий біль, страждання і так далі. А ви кажете: “І це теж для цього.” М. Лайтман: Це необхідно. Ведучий: А не можна без цього — ось так от чисто, гладко, ось так пройти, ось так от по життю?.. М. Лайтман: Ні, людина не в змозі. Ведучий: Не в змозі… М. Лайтман: Вона зобов’язана пройти через злість, через зле начало, інакше вона не відчує добре.

М. Лайтман: У кабалі мовби не існує ні минулого, ні майбутнього часу, а лише теперішній. Ведучий: А ви ніколи не шкодуєте про щось у минулому? Пам’ять ніколи не підкидає вам чогось такого, від чого ви раптом здригаєтеся? М. Лайтман: Усе минуло. Ведучий: От ми зараз з вами розмовляємо — і це от і є це життя? М. Лайтман: Так. Ведучий: І все, що було, все, що буде, уже не хвилює? М. Лайтман: Це все, в жодному разі не залежить від нас. Ведучий: Ну от навчіть так жити. Я можу це сказати, але все одно… мене ж перевірять через секунду — і я виявлюся ганчіркою. М. Лайтман: Ні, за минуле я зовсім не… Ведучий: Не переживаєте. М. Лайтман: Не переживаю. Хоча, якщо підрахувати, скільки я упустив часу і на що, то, звичайно, це… Ведучий: Чимало. М. Лайтман: Ну, так і має бути. Погодься з тим, що все робить Творець, а вже за минуле — це точно. І ти повністю Його підтримуєш, приймаєш і довіряєш Йому. Ведучий: А от про майбутнє все-таки. Про майбутнє. Усі ж якось мріють про майбутнє? Усі ж на щось сподіваються, що буде в майбутньому. Це в людини наче не відняти. М. Лайтман: Розумієш, якщо ти думаєш про майбутнє, значить, ти забираєш його у Творця. Розумієш? І це теж не можна. Ведучий: Це теж Його прерогатива? М. Лайтман: Це теж, так. Ведучий: Зрозуміло. Тобто, якщо я для себе визначаю цю формулу, то… М. Лайтман: У цей момент я пов’язаний із Творцем, зливаюся з Ним, приліпляюся до Нього — і більше нічого не хочу. От як дитина приліпляється до матері. І саме цього вона хоче. Все, більше нічого! От так і ми повинні. Ведучий: Тобто основа цієї формули — це приліпитися до Творця. Так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Його минуле, Його майбутнє. І все-таки моє ось це теперішнє — воно моє, так? Все-таки я тут є? М. Лайтман: Я є. У теперішньому — я. І лише я, начебто, визначаю те що я хочу бути з Творцем, триматися за Нього. Ведучий: Саме зараз? М. Лайтман: Так, усе. Нічого іншого немає. Нічого!

Репліка: Для наших глядачів Ви можете дати якийсь-такий дійсно принцип, за яким треба жити? М. Лайтман: Принцип дуже простий — не рипайся. І все. Репліка: Ойойой…ойойой… Значить всі ці кар’єрні сходи…. М. Лайтман: Ну це взагалі…. Репліка: Всі ці… М. Лайтман: Ми ж бачимо на власні очі, як усе це…. Репліка: руйнується… М. Лайтман: Так… Запитання: А пошуки сенсу життя?..тоді я за болюче зараз візьмусь, а ось пошук сенсу життя?.... М. Лайтман: І пошук сенсу життя в тому, щоб знайти точку рівноваги з Творцем, коли ти розумієш, що все має йти за Його планом. І ти упокорюєшся перед цим зрештою, перед Його планом і спокійно пливеш. Запитання: Тобто в принципі, весь цей життєвий шлях, все-все-все має зводитися до того, що ви зараз сказали?... М. Лайтман: Так… Запитання: Пошук ось цієї точки дотику? М. Лайтман: Так Запитання: З Творцем? М. Лайтман: Так. Знайти ось цю ось течію, іііііі… увійти в неї й плисти за нею. Запитання: А коли настає такий ось такий от спокій, який ви зараз випромінюєте? Ось такий от… коли він настає? Все-таки після бігу, пошуків чи після дотику до чогось, до якоїсь такої правди? Ось коли? М. Лайтман: Я думаю, що після років двадцяти занять кабалою він уже може настати. А якщо в відповідному товаристві, то й раніше. Що будеш чути від усіх — і звідти, і звідси, і так далі. Запитання: І тоді ми повертаємося до всіх цих принципів, тоді вони стають реальними так? Спокійний, не поспішаєш, не смішиш Бога своїми планами. М. Лайтман: Ти просто не лізеш ні з якими своїми планами і діями. Ти просто живеш, намагаючись спіймати все глибше й глибше течію життя. Запитання: Ну тоді останнє запитання, і що ж я вловлюю, все-таки, що? М. Лайтман: Ти вловлюєш те, що походить із Творця і несе тебе. Це й є час. Ріка життя. Запитання: Ось час — що ви вкладаєте в це? Для мене це може бути цокання годинника……., М. Лайтман: Ну що ти! Запитання: Ну добре, плин часу, там старіння. М. Лайтман: Ні-ні. Це просто течія. Течія. І ти відчуваєш, як ти згодний із нею, готовий лягти на цю течію, і щоб вона тебе несла. Запитання: І це правильно, правильний принцип, і правильно прожите життя? М. Лайтман: Так. Так. Ти все одно не можеш зробити нічого іншого. І навпаки, мудрість у тому, щоб підкоритися.

Запитання: Ось скажіть, будь ласка, ви весь час говорите, що не можна озиратися в минуле. М. Лайтман: Так. Запитання: Треба нібито відрізати його, не озиратися назад. М. Лайтман: Так. Запитання: Як це робиться? М. Лайтман: Я вважаю, що це просто переконання, самопереконання, що в мене немає зв’язку з минулим. Минуле відвалюється, відрізається, зникає, пропадає, розтає, як імла. Запитання: І я повинен освоювати теперішнє? М. Лайтман: Так.

С. Вінокур: Любов — це найвища й остаточна мета, до якої тільки може прагнути людина. Порятунок людини полягає в любові й досягається через любов. (Віктор Франкл, австрійський психіатр, психолог і філософ, який вижив у пеклі нацистських концтаборів). М. Лайтман: Тут мається на увазі любов — розуміння суті природи, яка полягає в такому єднанні всіх людей між собою, коли вони не відчувають, що їх щось розділяє. Саме це виникаюче відчуття спільності, перебування в одному бажанні — і є досягненням мети життя. С. Вінокур: Це і є любов? М. Лайтман: Так. С. Вінокур: Це одне бажання, з’єднання всіх в одне бажання — і є любов. М. Лайтман: Так.

«Той, хто знає, заради чого жити, витримає майже будь-яке “як”.» (Віктор Франкл — австрійський психолог і філософ, який вижив у пеклі фашистських концтаборів) Рав Лайтман: «Заради чого» — це мета. А «як» — це вже шлях до досягнення мети. Питання: Але як я вибираюсь з-під тієї тяжкості, що навалилася на мене, з цього безпросвітного стану? Як? Якщо навіть я знаю… Рав Лайтман: З’ясовувати і з’ясовувати постійно, як бути ближче до мети. Питання: І ти, ніби відходиш… Рав Лайтман: І це тебе тримає. Мета тебе притягує, вона тебе формує, вона тебе встановлює, як треба жити. І кожної миті ти знаєш, як її використати. Питання: Це мають бути якісь проміжні цілі? Чи мова йде про мету… Рав Лайтман: Це — кінцева мета, яка вирішується в кожну мить життя.

Питання: Для чого людині дається страх, для чого? Рав Лайтман: Щоб вона ще щось виправила — своє ставлення до життя і смерті. Питання: Для цього страх дається, так? Рав Лайтман: Так Питання: У що він перейти повинен? Якщо він дається зверху, припустимо нам — у що він має перейти, цей страх? Рав Лайтман: Він має перелитися в абсолютне підкорення волі Всевишнього, Творця, іііі до того, що в неї ще є що зробити — у ті миті, а їх може бути ще велика кількість, — до тих пір поки вона дійсно завершить свій земний шлях. Питання: Тобто в принципі людина, щось повинна зробити, так чи інакше, так? Рав Лайтман: Так Питання: Тоді питання: що, що вона повинна зробити? Рав Лайтман: Заспокоїтися. Заспокоїтися Репліка: Сьогодні ви так ось…так Рав Лайтман: Так. А що ще? Нічого іншого. Репліка: Я навіть не знаю, що додати тут. Рав Лайтман: І не треба нічого додавати. Ось це і є те, що людина повинна зробити. А що — вона збирається щось зробити! в цьому світі! Репліка: Ну якби весь час… Рав Лайтман: А як же світ без неї, як продовжить? А що вона залишить після себе світові? Репліка: Так ось слово - заспокоїтись ви сказали. Колись Ви казали, що якби Творець перебуває в спокої, і людина має прийти до такого ж спокою. Рав Лайтман: Так. Репліка: Тоді визначення спокою дайте нам і все я вас….. Рав Лайтман: Визначення спокою — це коли наступна мить, вона не турбує тебе….. Репліка: Я живу… Рав Лайтман: Абсолютно не турбує! Не те, що ти живеш у ній — якщо ти живеш в ній, то вона тебе не турбує, бо ти в ній живеш. А от просто не турбує. Репліка: До цього треба прийти? Рав Лайтман: Так Питання: Ну тоді я все ж таки живу в цій миті? Чи Ви це не хочете, щоб це так вимовлялось? Рав Лайтман: Ні і цієї миті немає. Не треба думати, що ти взагалі існуєш. Питання: Тобто я ось так — сплавляюсь по ріці, так і сплавляюсь, так? Рав Лайтман: Ні, це теж ставлення до життя, недобре. Питання: Так? Рав Лайтман: Так. Питання: Тобто підняти весла також і сплавлятись це теж не добре? Рав Лайтман: Ні, не добре. Репліка: Ось ця ось точка мені не дуже зрозуміла, ось саме ця точка. Рав Лайтман: Вона і нікому не зрозуміла. Це і є та точка, в якій ми досягаємо абсолютного спокою. І сказати це інакше можна лише так: Я покладаюсь на управління Творця. Він керує всім, зокрема і мною, у кожну мить мого існування. І взагалі — усім Всесвітом і всіма. Тож мені нема про що турбуватися. Я хочу втрутитися в Його виправлення, в Його управління, в Його владу над усім цим? Ні… Якщо ні — тоді сиди тихо і продовжуй своє життя. Репліка: Ось так… Рав Лайтман: Так… Щоб не було різниці між тим, що ти зараз існуєш, і після того як ти вирішиш, яким чином ти повинен існувати. Питання: Зрозуміло, така точка спокою? Рав Лайтман: Так. Це говорить про згоду. Це говорить про те, що ти згоден з Творцем. А це непросто. Адже ми завжди хочемо схопити Його за руку, перевірити, що там задумано, ііііі посперечатися, що може б, зробити трохи інакше. Питання: А тут не треба нікого хапати, ось так от все? Рав Лайтман: Відпусти.