Репліка: Давайте трішки поговоримо за підсумками цього року. Подій було багато, треба читати і читати все це. Я, все таки, пішов таким шляхом. Я взяв і перевірив, що найбільше “гуглили” люди, що найбільше шукали в інтернеті. Це Олімпійські ігри в Парижі. Це вибори в різних країнах, і найголовніше - перемога Дональда Трампа. Це дуже цікавило світ. Мільйонні, майже мільярдні перегляди- така бегемотиха Му Денг. Ви не чули, напевно, про таку? Я теж не чув. Заглянув, виявилося - це карликова бегемотиха, яка народилася в Таїланді. І, то вона купається, то вона посміхається, і всі дивляться, дивляться, дивляться. Далі, протистояння двох реперів.(це підсумки двадцять четвертого року в пошуку). Є такий Кендрик Ламор і Дрейк, два репери, які жили нормально, мирно, писали так свою реп-музику. А потім почали раптом битися один з одним, ненавидячи один одного, обзиваючи один одного, все це вкладаючи в пісні. І люди стежать за цим боєм. Ну, успіхи SpaceX - цієї космічної компанії. Ймовірно, люди весь час хочуть все-таки полетіти. Шоколад дубайський дуже цікавить. Є такий шоколад молочний з фісташковою начинкою - ось, мільярдні перегляди. Ну, а далі вже природні катаклізми і багато іншого. При цьому при всьому тривали війни, як ми знаємо, і в нас, і в Європі. Людей мало цікавлять наукові відкриття, нобелівські лауреати, історія... Ось, я хотів би вас запитати: ось, як би ви, все-таки, підбили підсумок ось цього 2024 року? Ось для вас, ось так от просто скажіть мені. М. Лайтман: Не знаю. Пора прикривати лавочку. Запитання: Ви про все це? Так? М. Лайтман: Про все це взагалі. Репліка: Тобто у вас мало оптимізму з приводу... М. Лайтман: У мене не те, що немає оптимізму, мені нема на чому його базувати. Запитання: Так? М.Лайтман: Так, так, так. Усе йде кудись донизу. Запитання: Донизу... Скажіть, а чому все-таки розваги, ось ці конфлікти реперів цікавлять людей набагато більше, ніж, я не знаю, щось інше? М. Лайтман: А що їм ще робити? Куди їм ще себе кинути? Запитання: Тобто вже менше співпереживаєш війнам, трагедіям, стражданням? М. Лайтман: Звичайно. Запитання: Так? Люди тікають? Так? М. Лайтман: Так. Репліка: Тобто людина не йде туди, де… Не йде…? М. Лайтман: Їй вистачає і такого болю, який у неї є. Особисті неприємності перекривають глобальні. Запитання: От, чи можна через усі ці інтереси до спорту, ось до цих розваг, усе-таки чи можна прийти до усвідомлення глибших основ? Ось, людина буде цікавитися тим і цим, і раптом потихеньку прийде до такої думки: а для чого я все це дивлюся? М. Лайтман: Вона прийде. Запитання: Прийде? М. Лайтман: Так. Запитання: Тобто, ось це все, всі ці наші інтереси... М. Лайтман: Це все її приведе. Запитання: Тобто це приведе її до питання про сенс життя, про все? М. Лайтман: Так. Запитання: Тобто в цьому є позитивне зерно, правильно? М. Лайтман: Я не бачу, щоб люди змогли б оцінити своє життя, місію, мету з такого погляду, щоб вони зажадали від Всевишнього розкрити їм всю картину творіння. Людство втратило себе. Запитання: Так? М. Лайтман: Це, я б сказав, мій діагноз. Тут підхоплюються мільйони і кричать: «Як же так?! А ось це, а ось це, а ось це?!». Поживіть і побачите, що, включаючи і це, і це, і це, однаково в підсумку все перетвориться на одне непрохідне болото. Запитання: Ну, добре. Тоді скажіть мені, якби ви могли якось, і вас би послухали, спрямувати людство на одну єдину тему... М.Лайтман:Так... Запитання: На яку б тему ви його спрямували? М. Лайтман: Ну, це зрозуміло, що сенс життя. Я покладаюся на Творця, я повністю вірю Йому. Запитання: Ви говорите зараз про людину чи про себе? М. Лайтман: Про людину. Я повністю вірю Йому. Я повністю солідарний з Ним. І в моєму уявленні все виглядає саме так. Віддайте Творцеві Богове, а людині - те, що їй належить після того, як Творець візьме своє Собі. Запитання: Я просто покладаюся на Нього і все? М. Лайтман: Так. Так. Запитання: Але ж це правильне рішення, правильно? Як би, покладатися на Творця? М. Лайтман: Я не бачу жодних інших можливостей.

Ведучий: Знаєте такого артиста - Річард Гір? Він пише: “Є одна потужна вправа, доволі проста, яку я почав застосовувати багато-багато років тому. Кого б я не зустрічав на своєму шляху, перша думка, яку я допускаю: “Я бажаю тобі щастя”. Але головне - щоб ця думка справді була найпершою: “Я бажаю тобі щастя”. Вона повністю змінює далі те, що відбувається між вами та цією людиною. Інколи вкрай складно, коли зустрічаєшся з ворогом, коли ви опиняєтесь віч-на-віч із неочікуваною жорсткою ситуацією. Але саме у цей момент ти отримуєш змогу створити навколо себе інший простір. До того, як негативна емоція візьме над тобою гору, ти встигаєш її перетворити: “Я бажаю тобі щастя. Спробуйте і побачите, як сильно зміниться все у вашому житті”. Річард Гір Ось моє запитання таке: як от, на ваш погляд, “я бажаю тобі щастя”, перша думка, вона може змінювати простір? М. Лайтман: Так. Ведучий: Простір між людьми? М. Лайтман: Так. Ведучий: Так? Чому? М. Лайтман: Тому, що одна людина налаштовує себе позитивно до іншої людини, нічого не вимагаючи натомість. Це вже… Ведучий: Висота. М. Лайтман: Нонсенс, так. Ведучий: Якщо цю вправу я застосовую, як вправу, механічно я намагаюся це зробити, це може змінити мене? М. Лайтман: Так. Ведучий: Так? З чого на що? М. Лайтман: З егоїзму на альтруїзм, з людини черствої на добру. Ведучий: Може змінитися людина? М. Лайтман: Так. Бажання людини змінитися. І він це не втрачає, і весь час уявляє собі, як можна змінитися в кожному випадку. Ведучий: І це працює? М. Лайтман: Тому і працює. Ведучий: Працює. Скажіть будь ласка, чи можна застосовувати цю вправу ось справді під час зустрічі з ворогом, якого... Ну, емоції зашкалюють, ти його ненавидиш. Можна встигнути просунути цю думку? М. Лайтман: Ну, це треба підготуватися. Це людина повинна розуміти, як вона повинна ставитися до ворога. Ведучий: А як? Це в все-таки ворог! М. Лайтман: Чому це ворог? Тут потрібна велика попередня робота. І якщо вона справді проведена, то людина не зможе зробити зло іншій. В цьому я впевнений абсолютно. Тому що ми маємо бути іншими. Ми маємо зробити світ іншим. Якщо це залежить тільки від нас, від людей, то ми маємо себе перетворити. Ведучий: А де тут Творець, ось тут, в тому що ви кажете? М. Лайтман: Творець не бажає бути серед людей. Ведучий: Серед таких людей? М. Лайтман: Взагалі. Ведучий: Взагалі? М. Лайтман: Так. Він дав нам природу, дав нам підґрунтя змінити себе. В відповідність до цього Він до нас буде по-іншому ставитись. Ведучий: Тобто оця іскорка є на в нас, змінити себе? М. Лайтман: Так. Ведучий: Є? Це ось точка Світла така? М. Лайтман: Так. Ведучий: В повній темряві насправді, так? М. Лайтман: Ми самі витончені егоїсти. Ведучий: І там все одно, ви кажете, є це оця іскорка Світла, всередині. М. Лайтман: Так. Ведучий: Тепер питання моє ще таке: чому Річард Гір, ну і ви виходить, наполягаєте на тому, що ця думка повинна бути першою, перед усіма, повинна притиснутися ? М. Лайтман: Ну поки її не зіпсували. Ведучий: Тобто всі інші думки псують, так? М. Лайтман: Так. А ця думка, вона все ж таки, якщо вона перша, то цікаво, як людина вам відповість? Ведучий: Якщо практикувати цю вправу, я вже запитував, ще раз запитаю, практикувати весь час, практикувати, падати, вставати, виходить, не виходить, вона може змінити погляд людини на світ, на, на взагалі на все? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ось цей світ, ось цей увесь, він може враз стати світлим? М. Лайтман: Так. Ведучий: Але він же темний. Чи він світлий? Який він? М. Лайтман: Він ніякий! Ведучий: Так? М. Лайтман: Так. Тобто ми його зможемо зробити світлим. Ведучий: Ось якщо я кажу усім: “Я хочу щоб ви були щасливі”, - так, враз виходить, що світ змінюється? Щасливий стає, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: А хто щасливий: світ щасливий чи я щасливий? М. Лайтман: Ти щасливий. Ведучий: Я щасливий? Тобто вся штука - мені зміниться? М. Лайтман: Світ - лише віддзеркалення наших стосунків внутрішніх. Ведучий: Тобто те, що в мене є всередині, то я і бачу? М. Лайтман: Так. Ведучий: І останнє запитання: які тут є духовні принципи? Людські мені зрозумілі. Духовні принципи які тут? М. Лайтман: Духовний принцип дуже простий. Якщо ти бажаєш щастя іншому і ти це реалізуєш, то ти створюєш між собою і ним чудові стосунки Ведучий: І це духовний принцип? М. Лайтман: Так. Ведучий: Можна сказати, що я тоді і з Творцем налагоджую такі самі стосунки? М. Лайтман: Звісно. Ведучий: Так? І він зі мною? М. Лайтман: Так.

С.Винокур: Я б хотів сьогодні побудувати з вами розмову навколо одного слова, одного, яке сьогодні найпопулярніше. Одних кидає в тремтіння, інших захоплює, там когось призводить до депресій, комусь дає надію. Трамп. От якщо можна, насамперед, ось як ви оцінюєте сьогоднішнього Трампа? Що це за явище взагалі таке? М.Лайтман: Ну, загалом, це явище не нове. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. І в Америці досить відоме. С.Винокур: Так. М.Лайтман: він любить такі всілякі виходи ... С.Винокур: У люди? М.Лайтман: Так. І тому я думаю, що ми дуже швидко до нього звикнемо... нього звикнемо і люди всі зрозуміють, що це - «дай дитині побешкетувати». Це його коник, це його стиль. С.Винокур: Давайте тоді про світ поговоримо. Чому ж світ так сприйняв? Як змінився світ, що він ось так от знаєте, сприймає... М.Лайтман: Ну це кожен політик - він думає насамперед про те, як він може перетягнути до себе, на свій бік якомога більше електорату. С.Винокур: Тобто він прекрасно розуміє, що він, так ось, заводить людей. Ось так він приведе собі більше людей, так? М.Лайтман: Так, він уже немолодий. Він розуміє всю цю кухню. С.Винокур: Тобто ви вважаєте, що у нього стратегія така. Він усе обмірковує, так? М.Лайтман: Звичайно! Його залишили б просто так? С.Винокур: Володарювати. М.Лайтман: Та ні, ну вбили б і все. С.Винокур: Тобто це комусь зараз треба, і це так ось за цим є рука якась. М.Лайтман: Так-так-так-так, звісно. С.Винокур: Ви сказали: Ось він такий. Яка риса характеру сьогодні, ось так от, знадобилася світу, як би сказати, щоб здригнутися? Яка в ньому, ось у ньому саме. М.Лайтман: Покрасуватися. С.Винокур: Так? Ось так от просто? М.Лайтман: Ні, ну не просто це, є багато ще шарів, але, в політиці це так. С.Винокур: І ось цим ось він і наповнюється, так? М.Лайтман: Так, так. С.Винокур: Якщо говорити про його наповнення. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ось так от навколо радіють люди, що він такий, так? Ось так? М.Лайтман: Так. Що ось є у нас такий кандидат у президенти, який може кузькіну матір вам показати і кулаком стукнути по столу, і зробити щось неймовірне, … С.Винокур: Зрозуміло. М.Лайтман: …непередбачуване. С.Винокур: Так, все-таки ось, скажіть, будь ласка, він все-таки такими будемо чесними, він свого часу зробив якісь справи. Для Ізраїлю зробив досить багато. Переніс посольство Америки в Єрусалим, визнав Голанські висоти. Загалом дуже багато зробив для Ізраїлю. Тобто він людиною все-таки справи виявився. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Я пам'ятаю, ви говорили, що лідер справжній - той, який раптом ось відчуває, що це його діти, який може дійти до стану все-таки «возлюби ближнього як самого себе». Хоча б наблизитися до цього. М.Лайтман: Я не думаю, що такі слова від нього хтось чекає. С.Винокур: Тобто від нього чекають жорстких таких, прямих рішень і він у цьому, напевно, себе виправдає, ось у жорстких рішеннях. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Скажіть, він обіцяє зупинити війни. М.Лайтман: Я в це не вірю. С.Винокур: Не вірите? М.Лайтман: Ні. Це не залежить від Трампа. С.Винокур: Скажіть, ось Трамп відомий нестандартними рішеннями. Так, вміє ризикувати тощо. Ось це ж не казино - президент Америки. А ось відчуття таке, що, знаєте, – ну ризикую. М.Лайтман: Ні, я не думаю, що це казино. С.Винокур: Але він ризикує, блефує чи ні все таки? М.Лайтман: Ні, ні. С.Винокур: Все-таки ви бачите розрахунок у цьому? М.Лайтман: Усе прораховано. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Багато хто критикує його, це відомо. Ось як можна... Що дає змогу Трампу не звертати увагу на критику, на те, що його поливають з усіх боків? М.Лайтман: А що він може зробити? Він має гратися в ту ж гру. Просто прийняти їхні ходи і навчитися відповідати. Тут іде гра досить по-крупному. С.Винокур: А ви вважаєте, що він звертає увагу все-таки на критику? М.Лайтман: Ну у нього є величезна армія людей, які це все відстежують і пояснюють йому, що відбувається насправді насправді, кожен зі свого погляду. А далі подивимося. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, ось що б ви особисто хотіли, ось так от, поклавши руку на серце, щоб Трамп зробив? М.Лайтман: Я думаю, що найбільше, що він може зробити,-- це зупинити цю ненависть, яка є між лівими і правими в усіх країнах. С.Винокур: Взагалі, ви говорите про світ? М.Лайтман: Так, повинен спробувати зробити, а далі подивимося. С.Винокур: Тобто ви мислите глобально. М.Лайтман: Звичайно. С.Винокур: Що це основа взагалі всіх бід і всього, що відбувається. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Що для цього взагалі треба зробити лідеру, ось такому ось, країни, на яку всі дивляться. Він же не може так сказати: «Зупиніть ненависть. Любіть один одного». От що, які цеглинки закласти? М.Лайтман: Я не уявляю, чи є в нього такі сили, але час, і місце, і тема - вона саме така: чи буде світ далі пробувати, як обійти протилежну половину.... С.Винокур: Праві - лівих або ліві - правих? М.Лайтман: Так-так-так-так. Або він буде, світ цей, все-таки прагнути до більшої рівноваги... Ось це от важко сказати. С.Винокур: Тобто якби він це заклав у себе, то ви б сказали: «Ось такого я б хотів»... Тобто зупинити цю ненависть між людьми. М.Лайтман: Я думаю, що в минулу свою каденцію він був більш реальним. Із чим він сьогодні прийде, я не знаю. С.Винокур: Ну і останнє запитання: Як ви думаєте, ось що Творець хоче сказати нашому світу, ставлячи світовим лідером, практично світовим лідером, таку людину як Трамп? Ось все-таки «серця лідерів - у руках Творця» ми говоримо. Що він хоче сказати світу, як ви думаєте? М.Лайтман: Що ми повинні навчитися жити з такими керівниками. Я не критикую Трампа, навпаки, я говорю про те, що у нас є зараз особлива пора, що ми можемо наблизитися до вирішення нашої проблеми. Я думаю, що це можливо. А далі - я не знаю. Це вже... у нього немає особливо проблем! У нього немає особливо проблем! Він може вийти і почувати себе лідером. Я думаю, він має цим скористатися.

С.Винокур: От якщо можна, я прошу Вас стати на місце Творця - що б Ви відповіли дітям? Пише Олег, четвертий клас, уже старший: "Навіщо ти зробив людину головною на землі?" М.Лайтман: Це проблема. Я зробив людину розумною і дав їй можливість виправлятися. А те, що вона не хоче цього робити і залишається дурною, то мені нічого робити, я погоджуюся і мовчу, і чекаю. С.Винокур : Розум даний людині, ми опущені на цю землю. Земля прекрасна насправді, там природа і все, а ми її гадимо. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ми все-таки помилка чи не помилка? Взагалі… М.Лайтман : Природи? С.Винокур : Ну, Творця, скажімо так. М.Лайтман: Творця? С.Винокур: Так. М.Лайтман: Я думаю, що ми не помилка. С.Винокур: Не помилка? М.Лайтман: Ні. Але відчуємо це тільки тоді, коли почнемо виправлятися. С.Винокур: А ми не хочемо? М.Лайтман: А поки що ми не хочемо. С.Винокур: Не хочемо. Цей запрограмований все-таки шлях - що колись відбудеться цей переворот? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Я не сумніваюся, що має відбутися досить скоро. С.Винокур: Переворот до виправлення, що ми захочемо виправлення? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тоді ось останнє запитання. Я не знаю, може, Олег зі мною погодиться. Він уже дорослий хлопець, четвертий клас. Це що буде: удар, це буде думка, яка прийде? Це буде відкриття раптом розуму іншого? М.Лайтман: Це зсередини нас, ми почнемо відчувати, яким має бути інший світ, новий світ, Вищий світ. С.Винокур : І захочемо до нього прийти? М.Лайтман: Так! Обов'язково.

Ведучий: Ризький письменник Михайло Димов запропонував учням ризьких шкіл у віці від 6 до 10 років написати Всевишньому і поставити йому нагальні питання, попросити про найголовніше. І діти запитують Творця. Якщо можна, я прошу вас стати на місце Творця 一 щоб Ви відповіли дітям? М. Лайтман: Ну це можна. Ведучий: Можна? Давайте спробуємо. Олена, перший клас 一 перший клас! 一 запитує: «Чому світ без ніжності?» М. Лайтман: Так, такий наш світ. Ведучий: Ну, можливо, це Олена вже в першому класі не відчуває цього, чи все-таки такий світ? М. Лайтман: Ні, світ такий. Ведучий: Такий світ? М. Лайтман: Так. У світі немає ніжності. Ведучий: Чому? М. Лайтман: Тому що люди не люблять одне одного. Ведучий: Для чого тоді його створювали? М. Лайтман: Для того щоб максимум до цього наблизити світ наскільки можливо. До цього ми маємо прийти самі, самостійно, розумно. Ведучий: Що відбувається в житті, у нашому світі, якщо дівчинка першого класу ставить таке запитання? Поясніть мені, будь ласка. М. Лайтман: Це означає, що світ уже стає серйозним і готовим до дій виправлення. Ведучий: Справді? М. Лайтман: Так. Ведучий: Якщо це навіть доходить до таких малюків. М. Лайтман: Звичайно, так. Ведучий: Тобто ви вважаєте, що діти більше відчувають, ніж дорослі? Тобто, можливо, вона бачить це у спілкуванні батьків, у спілкуванні навколо. М. Лайтман: Вона бачить це ось так, як бачить. Ведучий: А ми можемо й не бачити цього? М. Лайтман: А ми цього не бачимо. Ведучий: Що ж відбувається? З роками нам потихеньку притупляють бачення? М. Лайтман: Ми звикаємо, звикаємо до того, що є, не бажаємо бачити поганого, бо його не виправити. Ведучий: Зрозуміло. М. Лайтман: Ось так і живемо. Ведучий: Ведучий: Стасик, 2-й клас: «А душу Ти мені вклав мою чи чиюсь?» М. Лайтман: Ні, душу ти отримав свою. Але якщо ти не згоден з нею, то ти можеш її виправляти. Ведучий: До якої душі прийти? М. Лайтман: До тієї, яка любить усіх. Ведучий: А є таке прагнення в людини? М. Лайтман: Я не думаю. Ведучий: А в дитини? М. Лайтман: Я особисто думаю, що діти більш спрямовані на виправлення, ніж дорослі. Дорослі вже звикли, дорослим уже здається, що краще не буде і не може бути, і треба просто погодиться з тим, що є. Ведучий: Тобто в дітей ще жевріє надія, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: За ідеєю, набираючись досвіду, ми повинні начебто нібито як би... М. Лайтман: Але ні. Звідки ми можемо набратися терпіння досвіду не погоджуватися з тим, що є? Ведучий: Погоджуємося? М. Лайтман: Ми погоджуємося і все. Ведучий: Тобто це через удари, якими нас так от...? Весь час ми не доходили до чогось, нас били. М. Лайтман: Так, це через те, що ми просто лінуємося виправлятися. Ведучий: Пише Олег, 4-й клас, уже старший: «Навіщо ти зробив людину головною на Землі?» М. Лайтман: Це проблема. Я зробив людину розумною і дав їй можливість виправлятися. А те, що вона не хоче цього робити і залишається недолугою, то мені нічого робити, я погоджуюся і мовчу, і чекаю. Ведучий: Розум дано людині, ми опущені на цю землю. Земля прекрасна насправді, природа і все, а ми її паплюжимо. М. Лайтман: Так. Ведучий: Ми все-таки помилка чи не помилка? М. Лайтман: Природи? Ведучий: Творця, скажімо так. М. Лайтман: Творця? Ведучий: Так. М. Лайтман: Я думаю, що ми не помилка. Ведучий: Не помилка. М. Лайтман: Ні. Але відчуємо це тільки тоді, коли почнемо виправлятися. Ведучий: А ми не хочемо? М. Лайтман: А поки що ми не хочемо. Ведучий: Не хочемо. Цей наш шлях все-таки запрограмований ㅡ що колись станеться цей переворот? М. Лайтман: Так. Ведучий: Дійсно? М. Лайтман: Я не сумніваюся, що має відбутися досить скоро. Ведучий: Переворот до виправлення, що ми захочемо виправлення? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тоді останнє запитання. Я не знаю, може, Олег зі мною погодиться. Він уже дорослий хлопець, 4-ий клас. Це що буде: удар, думка, яка прийде? Це раптом буде відкриття іншого розуму? М. Лайтман: Це безпосередньо в нас відбуватиметься ми почнемо відчувати, яким має бути інший світ, новий світ, Вищий світ. Ведучий: І захочемо до нього прийти? М. Лайтман: Так. Обов'язково! Ведучий: Світлана, 2-ий клас, запитує: «А не можна не народжуватися?» М. Лайтман: Це серйозно. Ведучий: Другий клас! М. Лайтман: Другий клас, так. Не народжуватися не можна. Ведучий: Не можна? М. Лайтман: Треба прийняти своє народження і своє життя як дивовижну пригоду, в якій ми можемо себе змінити, і світ змінити, і загалом зробити все, щоб було прекрасним. Якщо ми знаємо про це заздалегідь, то ми тоді в житті зможемо знайти короткі шляхи до цього стану. Ведучий: А ми що, у нас затуманено? М. Лайтман: Звичайно. Де ти бачив це серед дорослих? Ніхто не задається цим питанням і цією метою. Ведучий: Але якось було таке відчуття, що світ ㅡ це пригода, подорож. Ну було ж таке відчуття. М. Лайтман: Ну я не знаю, у кого це було як пригоди. Я особисто цей весь світ уявляв собі як боротьбу. Ведучий: Дійсно? М. Лайтман: Звичайно. У 7-8 років я пам'ятаю себе як такого егоїстичного хлопчика, який нічого не бажає приймати, розуміти. Ведучий: Справді? Тобто ви вперті були, так? І тому пішли в науку? М. Лайтман: Наука 一 вона віддушина. Я очікував від науки просто зрозуміти, чому ж Творець створив таке творіння, як людина, і чого Він від неї бажає. Було або наука, або релігія ㅡ одне з двох. Звісно, я пішов у науку. Ведучий: Ви зараз сказали «Творець». У вас уже тоді було відчуття управління? М. Лайтман: Хтось же має все-таки це створити. Ведучий: Весь цей світ? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто у вас було відчуття, що він керується кимось або чимось? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ви розчарувалися в науці взагалі? От ви пішли для цього в науку ㅡ далі? М. Лайтман: Я для цього пішов у науку, а потім я її залишив. Ведучий: Саме тому, що не знайшли відповіді? М. Лайтман: Тому що прийшов у кабалу. Ведучий: Поїхали далі. Ляля, другий клас, пише: «Давай домовимося, Господи, я вірю в Тебе, а Ти 一 в мене» М. Лайтман: Творцеві це простіше. Тому що Ляля перебуває в нього на долоні 一 маленька лялечка. А Він у Лялі 一 невідомо як. Але абсолютно визначає всі її дії, думки. Тож варто наближатися до Творця, варто вхопитися за Нього і не відпускати. Ведучий: Мене вражає серйозність ставлення до Творця у цих дітей. М. Лайтман: У цих 一 так, це серйозно. Ведучий: Тобто в них є якесь відчуття навіть? М. Лайтман: Так . Ведучий: Що з нами відбувається? Чому воно приховуються з роками, стає все більш і більш прихованим? М. Лайтман: Ну так егоїзм наш 一 він усе це викручує навиворіт. Ведучий: Тільки він, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тільки він. Ви на нього тільки вказуєте? М. Лайтман: Нічого більше немає. Ведучий: Іще запитання, якщо можна. Гарік, другий клас, пише: «Ми Тебе розуміємо світліше, ніж дорослі» М. Лайтман: Тому що ви ще не перевантажені життям. І тому вам легше вважати Творця добрим, таким, що дарує добро, піклується про всіх. Ведучий: І так воно і є. М. Лайтман: Так воно і є, але дорослі цього не приймають. Ведучий: Дорослі це забувають? М. Лайтман: Відмовляються. Ведучий: А от скажіть, будь ласка, це навмисне так вчиняється, що дітям це дається? М. Лайтман: У дітях це ще не заплямований стан. Ведучий: Ну це ніби зі сторони Творця ― навмисно дається дітям ось спочатку це відчувати? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто ми повинні спочатку це відчути? М. Лайтман: Так. Ведучий: А потім втратити? М. Лайтман: А потім загубити і знайти. Ведучий: Для чого це робиться, дається, а потім втрачається? М. Лайтман: Для того щоб людина знайшла шлях до Творця. Ведучий: Зрозуміло. Для цього вона повинна його втратити? М. Лайтман: Так. Ведучий: Але спершу вона в ньому має бути? М. Лайтман: Так.

Питання: Дітки запитують творця. Стасік другий клас: а душу Ти мені вклав мою чи чиюсь? Відповідь: ні душу ти отримав свою. Але якщо ти не згоден з нею… Ведучий: так… Лайтман: …то ти можеш її виправляти. Питання: і до якої душі прийти? Відповідь: до тієї яка любить всіх Питання: А є таке прагнення, от у людини? Відповідь: я не думаю Питання: а у дитини? Відповідь: Я особисто думаю що діти вони більш спрямовані на виправлення, ніж дорослі. Дорослі вже звикли, дорослим уже здається, що краще вже не буде і не може бути. І треба погодиться з тим що є. Питання: Тобто у дітей ще жевріє надія? Відповідь: Так Питання: За ідеєю, набираючись досвіду ми повинні начебто як би знаєте... Відповідь: Але ні. Звідки ми можемо набратися терпіння, досвіду? Не погоджуватися з тим що є? Питання: Погоджуємося? Відповідь: Ми погоджуємося і все Питання: Тобто все це через биття, якого нас от… Весь час ми не доходили до чогось, нас били... Відповідь: Це через те що ми просто лінуємося виправлятися.

С. Винокур:Учитель може бути другом? Коли вчитель стає другом і чи стає? М.Лайтман: Це залежить більше від учня - чи може учень зрозуміти, що вчитель його - це його друг. Це не просто. С. Винокур: Тобто вчитель готовий ніби від себе бути другом? М.Лайтман: Так. С. Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С. Винокур: Це зусилля учня? М.Лайтман: Так. С. Винокур: І тоді друга частина запитання тут: Ким був для вас Ваш учитель? М.Лайтман: Сьогодні я, звісно, можу сказати, що він був для мене найближчою людиною, другом, учителем... Неважливо як сказати. Але з його боку це так. С. Винокур: Яку життєву мудрість ви вважаєте найголовнішою, за якою треба жити? М.Лайтман: Загалом життєва мудрість, згідно з моїм переконанням, вона полягає в тому, що людина бажає розкриття Творця і згодна прийняти Його так, як він їй розкриється.

Ведучий: Ось ми не раз із вами обговорювали тему самотності. Така, кажуть, нагальна дуже проблема. М. Лайтман: Так. Ведучий: Навіть є міністр самотності в Англії і так далі, і так далі. Ось тут погляд Хемінгуея, він інший. Ось я хотів би з вами трішки обговорити його. Хемінгуей пише так: “Як добре бути самому. Але, як добре, що є хтось, кому можна розказати, як добре бути самому.” Я хотів би це з'ясувати. Чому люди так цінують самотність? Якісь люди хворіють від цього й не хочуть бути самотніми, а якісь цінують. Що є на самоті такого, що..? М. Лайтман: На самоті є те, що ти нікому нічого не зобов'язаний. І загалом відчувати себе задоволеним цим. Ведучий: Ви мені не раз говорили, що ви так би і сиділи в кімнаті один, з книжками… М. Лайтман: Так, так. Це залежить від характеру. Ведучий: Але вас ж все-таки змусили не бути на самоті. М. Лайтман: Ну що зробиш? Ведучий: Тобто це що взагалі? Це тягар? М. Лайтман: Я вважаю, що це тягар. Ведучий: А як ви його прийняли? Ви можете мені сказати? М. Лайтман: Я змушений був це зробити. Ведучий: Ось можете мені сказати, а як ви цей заклик відчули? Можна ж було залишитися писати книжки, ви начебто збиралися… М. Лайтман: Ні, приходили люди, то ці, то ті. І поступово так змусили. Ну, а що зробиш? Якби це не ця, якийсь вищий обов'язок, то я б не робив. Ведучий: Так? А ви можете сказати, що б ви робили, от якби вас не змусили? М. Лайтман: Ну, писав би книжки. Та, можливо, іноді проводив би лекції. Ведучий: Ну і повертався б до себе? М. Лайтман: І повертався б до себе.

Ведучий: Так почнемо з нас, із євреїв. Ігор запитує: «Чому у вас, євреїв, усе навпаки?» І ось далі, він явно вивчив тему: «Чому всі пишуть зліва направо, а ви ー справа наліво?» М. Лайтман: Ну, не тільки ми одні, але загалом, так. Ведучий: Чому? М. Лайтман: Права сторона ー це сторона духовна, а ліва ー ні. Тому на івриті пишуть справа наліво. Права сторона ー вона права. Ведучий: Права. М. Лайтман: Так. А ліва ー це ліва. Ведучий: Зрозуміло. А взагалі, близькість до духовного як ви визначаєте? Що це означає? М. Лайтман: Це духовний корінь, який існує в природі. І він близький до правого боку більше, ніж до лівого. Ведучий: Що це за корінь? М. Лайтман: Це духовна сила. Ведучий: Яка вона? М. Лайтман: Це властивість віддачі. Ми праву руку подаємо. Ми все одно ставимося до правого боку краще, ніж до лівого. Ведучий: Тобто, людина навіть не усвідомлено тягнеться до цього, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тому що це її корінь? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ще запитання: «Чому весь світ святкує день народження, а ви навпаки, день смерті?» М. Лайтман: Ми не святкуємо день смерті, а просто вшановуємо його для померлого. Тому що вважаємо, що це важлива дата для нього. Що він розлучився з нами і вийшов повністю в духовний світ. Смерть людини, відхід із цього світу, підйом у Вищий світ ー це виправлення душі. Ведучий: Що піднімається в духовний світ? М. Лайтман: Душа. Ведучий: Що ви називаєте душею? М. Лайтман: Душа ー це внутрішня суть людини. Ведучий: Яка вона? М. Лайтман: Неможливо вказати пальцем. Ведучий: Справді? М. Лайтман: Ні. Але людина піднімається, стає ближчою до Творця. Ведучий: Коли ви говорите «людина стає ближчою до Творця», ви говорите… М. Лайтман: Я маю на увазі духовну сутність, ту, яка не вмирає. Ведучий: Далі запитання: «Чому наступний день у вас починається із заходу сонця, а у всіх ー зі світанку?» М. Лайтман: Це справді цікаве запитання. Наступний день у нас починається із заходу сонця, тому що при цьому... Все починається з темряви. І наша природа, і наш світ, космос, і все інше, все починається з темряви. І також починається з темряви і... Ведучий: Наступний день. М. Лайтман: І наступний день. Ведучий: А ось коли настає світанок, що це уособлює? М. Лайтман: Це прояв пізнання людини, її контакт зі світом, із Творцем. І тому, з одного боку, добу відміряють по годинах після заходу сонця, а дні відмічають зі сходом сонця. Ведучий: Зі сходом сонця. М. Лайтман: Так. Ведучий: Ось далі він запитує: «Чому євреї носять головний убір із поваги до Бога, а весь світ із поваги, навпаки, знімає головний убір.» М. Лайтман: Ну як увесь світ знімає, це я не знаю. Головний убір ー це знак поваги. Коли я шаную якусь людину, то я одягаю головний убір. Я вважаю, що це не принципово. Головне ー що ти відчуваєш. Ведучий: Тоді скажіть, будь ласка, що стосується кіпи, чому віруючі євреї одягають кіпу на голову? М. Лайтман: Кіпа ー це мінімальний головний убір, з яким людина не повинна розлучатися і весь час бути в ньому. Цим вона висловлює повагу до Творця. Вона прикриває свої мізки. Ведучий: Далі: «Чому більшість народів святкує Новий рік взимку, а євреї ー восени?» М. Лайтман: Так написано в Торі, що ми повинні святкувати Новий рік восени. Ну нічого тут не зробиш. Це було ще задовго до того, як прийняли 1-ше січня.... Ведучий: Різдво і всі інші свята? М. Лайтман: Саме так. Цього всього ще не було. Ведучий: А ось наше літочислення ー воно інше, природно. Ми вже там наближаємося до шеститисячного рубежу. М. Лайтман: Так. Ведучий: Скажіть, звідки це літочислення йде? Припустимо, ми восени святкуємо, але й цифри інші, всі роки інші. Звідки це? З чого починається? М. Лайтман: Це все походить від Адама. Він постановив це все, він це прийняв, він ці факти обґрунтував. Ведучий: Що звідси починається рік? М. Лайтман: І звідси починається. Він розкрив Творця, зв'язок із Ним, з якого дня, по яких днях які свята, які особливі дні. І тому ми так і продовжуємо. Ведучий: Ви зараз говорите «він». Можна сказати навіть, що була така людина Адам? М. Лайтман: Адам Рішон, так. Ведучий: Дійсно? Тобто та людина, яка розкрила Творця? М. Лайтман: Так. Ведучий: І з цього моменту він сказав: «Ми починаємо літочислення»? М. Лайтман: Так. Ведучий: І це вірне літочислення? М. Лайтман: Це вірно, тому що він перший. Ось і все. Ведучий: Зрозуміло. Тобто якщо це розкриття Творця, то це так і є насправді? М. Лайтман: Так. Ведучий: Далі. «Чому євреї ховають померлих якнайшвидше, а у світі, навпаки, заведено довго прощатися з покійним?» М. Лайтман: У євреїв вважається, що того самого дня треба віддати небіжчика землі. Ведучий: Чому з такою швидкістю? М. Лайтман: Із землі ти встав, у землю ти повертаєшся. І тут нічого не зробиш. Ведучий: Тобто довге оплакування тіла, прощання… М. Лайтман: Ні-ні, це теж не можна. Тому що над усім над цим є вищий розум і він усім керує. Тож ми не маємо права робити те, що нам вигідно чи зручно, чи як ми вважаємо за потрібне. Ні, це треба просто робити дуже чітко і дуже просто. Ведучий: І швидко, виходить? М. Лайтман: Так. Ведучий: Скажіть, переміщення тіла в землю що уособлює? М. Лайтман: Повернення в землю. Із землі ти піднявся і в землю повернешся. Духовний корінь ー що ми пов'язані із землею. Ведучий: Дійсно? І останнє запитання: «Чому в єврейській традиції новий рік починається з Дня Суду, а не зі святкування? Усі святкують Новий рік, а в нас це Йом Кіпур тощо. М. Лайтман: Цим закінчується попередній рік, і людина має оцінити свої дії й у такий спосіб постати перед судом нібито й почати нове життя. Ведучий: Тобто спочатку все-таки суд? М. Лайтман: Звичайно. Ведучий: Я маю визнати себе винним чи мене мають визнати винним? М. Лайтман: Ти маєш визнати. Ведучий: Я? М. Лайтман: Так.

Ведучий: Коли ви відчуваєте, що вас ненавидять, яка ваша внутрішня реакція? Запитують. М. Лайтман: Тут уже треба дивитися, чому я викликав таку реакцію. Ведучий: Тобто, ви думаєте про це, так, чому ви викликали таку реакцію? М. Лайтман: Так. Ведучий: І, припустимо, ви знаходите це. І що далі? Ось ви знаходите. М. Лайтман: Я маю виправити. Ведучий: Так. М. Лайтман: Звісно. Ведучий: Що означає виправлення? М. Лайтман: Це означає виправлення себе. Ведучий: Себе. М. Лайтман: Щоб наступного разу тебе вже не могли за це ненавидіти. Ведучий: Взагалі ненависть - це реакція егоїзму насправді або… М. Лайтман: Так. Ведучий: Так? Повністю, так, абсолютно? М. Лайтман: Однозначно! Ведучий: Однозначно. Тобто сьогодні у вас зі своїм егоїзмом інша розмова виходить? Ви весь час говорите, що Творець ревнивий. А ви ревнивий? Що ви відчуваєте коли ваші учні йдуть від вас до іншого вчителя? М. Лайтман: Ти це, по-моєму, знаєш. Ведучий: Я знаю, але я прошу вас відповісти Вас. М. Лайтман: Абсолютно байдужий. Ведучий: Це не мої питання, це питання наших глядачів. Байдужий? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ось це мені незрозуміло. Я знаю, але мені це незрозуміло. Ви вклали в учня, він ріс на ваших очах… М. Лайтман: Я зробив все, що зміг… Ведучий: Так. М. Лайтман: …щоб наблизити його до істини. І якщо в підсумку він все-таки вважає, що його місце не серед моїх учнів, це його право. Як я можу зробити з учня раба? Це в багато разів гірше, ніж будь-яке лиходійство. Вкрав свободу волі! Розумієш? Так що… Тобто… Ну, це все! Це практично, скинув його з постаменту Людина.

Семен Винокур: Риба запитує у Бога: Господи ти можеш зробити так, щоб океан став меншим? Чому? – дивується Бог. "Тому що я не вмію плавати". Бог відповідає : " Навчися плавати, тоді океан здасться тобі меншим." Все зрозуміло, начебто логічно. М Лайтман: Так. C.Винокур: Скажіть, ми живемо в цьому світі, нарікаємо на життя, ми в принципі не вміємо плавати в цьому океані життя. Як навчиться плавати? М. Лайтман: У нас до цього немає жодних здібностей. Ми створені в егоїзмі. Ми можемо намовляти один на одного, але ніколи не будемо думати про іншого добре. Тому дійти стану, коли людина людині друг товариш і брат - це загалом фантастика. С. Винокур: Тоді скажіть, чому Творець наповнив цей "акваріум", запустив нас як рибок у цей акваріум і не навчив плавати? М. Лайтман: Так, не навчив плавати. С.Винокур: Чому? Як так? М.Лайтман: Він надав нам можливість навчитися самим. С. Винокур: Що це дає мені? М . Лайтман: Це дає нам можливість самим бути творцем свого життя. С.Винокур: Тобто я в принципі людина із плавниками, і із зябрами, з усіма справами, готовий до цієї води, але плавати не вмію? Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Я маю розвинути всі ці зябра, плавники... Це все на нас? М.Лайтман: Так. С.Винокур: У який момент ми це розуміємо? М.Лайтман:це ми можемо зрозуміти, коли в нас не буде іншого виходу. Або стаємо в шеренгу, і вперед до обриву... С.Винокур: Зрозуміло. Або плавати навчиться? Тобто, нас мають підвести до ось цього глухого кута? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Скажіть, а як нам правильно сприйняти цей океан життя? Як правильно його сприйняти, ось зараз? М.Лайтман: Він відкритий перед нами. Тільки все залежить від того, як ми ставимося один до одного. А це поки що проблема. Мені весь час здається, що якщо іншим буде добре - мені буде гірше. Ну як можна переконати людину, що гірше тобі не буде, навпаки. Давай виправимося так, щоб усім було добре, і тобі з усіма, і всім з тобою. На це люди не згодні. С.Винокур: Не згодні. М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Навіть тут, рибка ця: «менше зроби океан» просить у Бога. Вона не говорить «Дай мені можливість, навчи мене плавати». Ось це ось, до речі, приголомшливо. Тобто, ми не говоримо «навчи нас плавати в цьому океані», ми не просимо це у Творця? Або просимо все таки? М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Ми говоримо - щоб океан став іншим. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Це теж закладено в нас? М.Лайтман: Звичайно, закладено в нас. Ми не можемо себе змінити. Наш егоїзм він по-справжньому протилежний природі. С.Винокур: Ну, тоді останнє запитання, ви вже про це говорили, просто завершальне, ми вже підходимо до фінішу. Що означає в духовному сенсі «навчитися плавати»? М.Лайтман: У духовному сенсі навчитися плавати - це означає відчувати навколо себе море любові Творця і вміти весь час бути в ньому. С.Винокур: У цій любові. М.Лайтман: Так. І коли ми в підсумку навчимося трошки перебирати руками, ногами, тоді ми почнемо розуміти, що ми вміємо плавати. А по-справжньому навчитися плавати ми можемо тоді, коли ми будемо лише звертатися до Творця. Тому що і море, і океан, і хвилі, і небо, і земля - все це він. І треба просто навчитися бути в ньому. А бути в ньому - це означає бути у властивості віддачі й любові, у зв'язку з усіма. С.Винокур: Це і означає «Навчитися плавати”. М.Лайтман: Так.

Репліка: В Ізраїлі триває війна, і ми дуже багато уваги приділяємо технологіям: технології захисту "Залізний купол", лазерна технологія, технології нападу, - глибинні бомби, сучасні літаки тощо. Я весь час думаю: так чи інакше технології з'являться і з іншого боку, рано чи пізно. Відповідь: Звичайно. Репліка: У них грошей багато, куплять десь сучасні технології. Тобто це буде така боротьба технологій. Відповідь: Це майбутнє, так. Запитання: Скажіть, у який момент настане переворот, і ми почнемо думати про корінь проблеми? Відповідь: Корінь проблеми - він нерозв'язний. Тому всі переключаються на наслідок - можливості доставки, ураження, так чи інакше. Запитання: Ви зараз так відрізали і можна вже не продовжувати? Відповідь: Звичайно. Запитання: А чому ви так впевнені, що ми не доберемося до кореня? Не захочемо добиратися до нього, так я розумію. Відповідь: Ти маєш на увазі егоїзм людини? Репліка: Це ви зараз сказали: егоїзм людини - корінь усіх проблем. Відповідь: Я ще не бачив жодної методики у світі, яка могла б його якось обмежити. Тут необхідне усвідомлення зла нашого егоїзму, і яким чином ми можемо від нього вилікуватися. Запитання: Скажіть, як цей егоїзм притягує війни? Егоїзм же хоче, щоб нам було добре тут, усередині, в принципі. Правильно? Відповідь: Так. Але річ у тім, що добре всередині - погано зовні. Ми не розуміємо, як ми можемо впоратися з нашим егоїзмом, і щоб було добре. Запитання: Ви весь час говорили про єдність народу Ізраїлю, про єдність нації, одне серце тощо. Коли ви це говорите, ви говорите саме про корінь, правильно? Відповідь: Я говорю про корінь, я говорю про те, що може зробити народ у наш час у нашому поколінні, щоб світ більше не пізнав воєн. Запитання: Ви навіть кажете: "світ не пізнав воєн"? Відповідь: Так, звичайно. Репліка: Ви не кажете, щоб у нас війни закінчилися. Відповідь: Ні, ми не можемо цього зробити. Репліка: Тобто думка наша має бути... Відповідь: Мир у всьому світі. Запитання: Це від нас залежить? Відповідь: Так. Запитання: Як прийти до цього? Відповідь: Треба читати Тору. Там це все сказано дуже просто. Що якщо ми захочемо, щоб був мир, то ми повинні його робити самі. Самі в дії робити мир. Запитання: Тим, що ми з'єднуємося? Відповідь: Так. Запитання: І тільки це проблема всього? Відповідь: Тільки це проблема. Запитання: Тобто коли ви говорите, що цей корінь не досяжний, ви що маєте на увазі? З одного боку, ви до цього закликаєте, з іншого боку, ви говорите, він не досяжний. Як тут розібратися? Відповідь: Він не досяжний нашими людськими силами, мізками. Але він цілком досяжний нашими внутрішніми зусиллями, коли ми можемо благати до Творця і переконати Його в тому, що ми готові до миру. До миру між собою. І від цього буде мир у всьому світі. Запитання: Скажіть, скільки воєн для цього має статися, лиха, страждань? Відповідь: Неважливо. Може, анітрохи не повинно бути. Запитання: Чи можемо випередити всі ці страждання? Відповідь: Звичайно. Запитання: А розуміння це приходить від чого? Ось ви говорите "можна випередити страждання". Тобто раніше може прийти розуміння внутрішнє, зовнішнє. Від чого воно може прийти? Ви весь час говорите, що страждання людину рухають так чи інакше. А тут? Відповідь: Ми вже перенесли страждань стільки, що можемо уявити собі світ у стражданнях і світ без страждань, і вибрати, до якого ж світу ми хочемо належати. Запитання: Тобто це і є корінь усієї проблеми нашої і світової? Відповідь: Так. Усіх. Запитання: Тоді побіжні запитання. Можна поєднати розвиток технологій і розуміння кореня проблеми? Ось ми розуміємо корінь проблеми, а паралельно все-таки розвиваємо технології. Чи достатньо просто зрозуміти корінь проблеми і все відвалиться? Відповідь: Коли ми почнемо розуміти корінь проблем, нам не захочеться розвивати технології. Це ми зараз думаємо, як за допомогою розвитку всіляких технологій ми можемо переконати когось у світі, що ми найсильніша армія, тощо. А тут потрібен зовсім інший підхід. Тут всім треба переконатися в тому, що миру ми можемо досягти не війною, а просто погодитися на мир. І тоді він спуститься зверху. Запитання: Погодитися на мир між нами? Відповідь: На мир між нами, між усіма народами і країнами. Ми можемо погодитися і досягти його без жодних конкретних умов, зусиль - нічого. Тільки лише коли ми будемо бачити перед собою: це мир, а це війна. І щоб нам було зрозуміло до самої глибини цих понять, що означає мир, а що означає війна. Запитання: Що означає мир? Відповідь: Мир - це коли всі дружно, мирно живуть. Запитання: А хто цього не хоче зі звичайних, нормальних людей, які хочуть так жити? Адже люди хочуть так жити! Відповідь: Люди не розуміють, що початок війни - він такий далекий від війни, що здається, він наймирніший. І вони починають її. А потім раптом усе зривається до війни справжньої. Запитання: А який він, початок? Ви кажете: початок війни - він далекий від війни. Що це? Відповідь: Що я не згоден з іншим. Запитання: Це початок війни? Відповідь: Так. Запитання: Що я не згоден, що я порвав із ним зв'язок, що я його не люблю, що я від нього віддалився? Це все-все-все? Відповідь: Так, ось такі моменти. Запитання: Навіть людина з людиною? Відповідь: Навіть людина з людиною. Нам треба звертати увагу на всі ці деталі. Запитання: З цього всього, з цих цеглинок складається війна? Відповідь: Так. Питання: Зовнішня, страшна, яка є? Відповідь: Так. Запитання: Тобто мир - це, перш за все, ось ці контакти? Відповідь: Мир - це повний контакт сердець.

С.Винокур: Є така, проста притча. Сильний вітер дув на дерево, гнув його і ламав.Дерево сказало вітру: Ти мене зламаєш. Вітер відповів: “Ні, я зроблю тебе сильнішим, твоє коріння зміцниться і ти станеш ще потужнішим після шторму”. Ось скажіть, як нам зрозуміти, ось зараз таке життя, що нас ламають саме для того, щоб зміцнити коріння, а не просто ламають? М.Лайтман: Це треба усвідомити. Якщо ми говоримо про те, що Творець добрий, що робить добро, то у нас немає іншого виходу, крім усвідомити всі Його дії, як добрий, що робить добро. С.Винокур: Тобто той, хто зміцнює наше коріння, так? М. Лайтман: Так. Ми прожили за свою історію такі переміни, такі зміни, що маємо вірити в те, що перед нами наступають особливі, добрі дні, які ми повинні прийняти з любов'ю. С.Винокур: А ви справді вважаєте, що все це зміцнило наше коріння, все, що діялося з нами? М.Лайтман: Безперечно! С.Винокур: І з нашим народом, і взагалі з народами? М.Лайтман: Так-так-так, безсумнівно! С.Винокур: Так? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, а якщо все-таки людина почувається зламаною, вона на колінах. Як встати з колін? М.Лайтман: Думати.Думати про те:хто я, що я, для чого я, ким я керуюсь, для чого я призначений? І людина побачить, що все це готує її до виправлення,справжнього виправлення.Коли вона піднімається вище за свою природу і там на неї чекає Творець. С.Винокур: Ми зараз говорили про дерево, що зміцнює коріння. Вітер, шторм зміцнює коріння дерева.А в людини, що ви називаєте корінням людини, яка зміцнюється від усіх страждань? М.Лайтман: Корінням людини я називаю його зв'язок із собі подібними. С.Винокур: Так? М. Лайтман: Так. А що ж у нього є? Тільки це. І якщо це коріння буде правильно з'єднуватися між собою, то тоді у нас буде справді міцне дерево. С.Винокур: Тобто можна сказати, що ми якби вийшли з цього єдиного стану та повинні до нього повернуться? М. Лайтман: Так. С.Винокур:Але пройшовши всі ці страждання, вітри, шторми? М. Лайтман: Нічого не зробиш. С.Винокур: Така задумка, так? М.Лайтман: Так, бо інакше ми не змогли б з'ясувати свою суть і Творця, спрямувати себе до Нього. С.Винокур: Підсумовуючи все, ви кажете, що наше коріння - це зв'язок між нами, так? М. Лайтман: Так. С.Винокур: А ціль-направити себе ... М.Лайтман: До Творця. С.Винокур: І ще питання: якими можуть бути зміцнення коріння,це практичні поради як зміцнити коріння? М.Лайтман: Це важко сказати. Людина повинна думати про сутність свого життя: для чого вона дана, що в ній цікавого, особливого, кому він може принести порятунок, виправлення. Це все людина повинна усвідомлювати. С.Винокур: Зрозуміло. Тобто це і є наше тренування, так? М.Лайтман:.Так. С.Винокур: Ми так тренуємо м'язи свої ось цими думками: від чого я, для чого живу і так далі, і таке інше? М.Лайтман: Так-так, це постійно. С.Винокур: І це ваша порада абсолютно будь-якій людині? М.Лайтман: Будь-якій людині і безперервно. С.Винокур: Безперервно? М.Лайтман: Безперервно про це думати.

С.Винокур: Минув рік після катастрофи 7 жовтня. З цього моменту почалася війна. Терористи з Гази увірвалися на територію Ізраїлю і вбили 1432 людини, серед яких 341 жінка і 36 дітей, включно з десятимісячним малюком. 251 людину було захоплено та вивезено до Гази як заручників. 97 із них досі перебувають у полоні. І ось ця ось фраза, яка звучала - «Тиша за тишу» - не спрацювала. Тобто ми даємо тишу, якщо ви з нами тихо. І ось нас почали вбивати 7 жовтня. Минув рік. Я хотів би вас запитати, що нам слід зрозуміти про себе і про наше суспільство ось після цих подій? Минув рік після цих подій. М.Лайтман: Що нам треба нікого не боятися. Не показувати нікому, що ми можемо пробачити, коли нас ідуть убивати. Ми не повинні цього робити. Ми повинні чітко знати, що наш порятунок тільки в наших руках, тільки в нашій зброї і ні в чому іншому. С.Винокур: Як ви вважаєте, як події 7 жовтня змінили наше сприйняття себе як нації? М.Лайтман: А я думаю, що змінили. Змінили. До сьомого ми сподівалися на якесь до нас більш-менш людське ставлення, взаємне. Після цього ми розуміємо, що цього бути вже не може ніяк! І тому звідси велика впевненість у тому, що ми не вліземо в якесь інше таке місиво егоїзму, жаги до крові тощо, куди нас затягли 7 жовтня. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, ось як ми можемо зробити так, щоб ось біль від цих подій, ось біль, він ось так продовжував іти з нами? І чи потрібно це робити? М.Лайтман: Це треба. Це назавжди. С.Винокур: Назавжди? М.Лайтман: Так. Скільки ми живемо на землі, стільки ми повинні будемо пам'ятати про те, що наші сусіди - це наші найзапекліші вороги. І в жодному разі не можна собі давати жодної слабинки в цьому. С.Винокур: Так... Як же ми прийдемо до миру скажіть, будь ласка? М.Лайтман: Ось тоді й буде мир. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто коли ти говориш про мир, а водночас ти весь час знаєш, що вони цього не хочуть. Так виходить? М.Лайтман: Так-так-так-так. Що вони цього не хочуть і не думають про це. Але коли ти думаєш про війну, тоді вони будуть прагнути до миру. С.Винокур: Тобто, коли я Вас запитаю, якщо Вас запитаю, то які кроки треба зробити, щоб ось так от іти до миру, то ось це і є ці кроки, про які ви говорите? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Думаючи про мир, але.... М.Лайтман: Озброюйся. С.Винокур: Озброюйся? Усе навпаки. М.Лайтман: Так. С.Винокур: От скажіть, будь ласка, Ви весь час говорите про єдність, єдність народу, що це нібито головна наша зброя. Це зрозуміло, в принципі, людині, що дійсно єдність - це, ну мабуть, найважливіше. Чому ми не можемо з'єднатися? Тоді поясніть, будь ласка. М.Лайтман: Тому що ми дійсно всередині себе ще не уявляємо, наскільки це необхідно. С.Винокур: Немає ще розуміння? М.Лайтман: Ні... ні... ні… С.Винокур: Але воно приходить через удари чи .... М. Лайтман: Поступово через удари ми починаємо усвідомлювати, що це є все-таки найважливішим. С.Винокур: Але через удари? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто якщо ми зараз це не усвідомимо, ви очікуєте, що буде продовження? М.Лайтман: Безсумнівно! Безсумнівно.... С.Винокур: Як же нам це усвідомити? Усвідомити все-таки мирним шляхом, як то кажуть, світлом, а не темрявою? М.Лайтман: Ні, ми повинні бути таким сильним світлом, щоб вони нас боялись. С.Винокур: Ось коли ви зараз говорите «ми повинні стати світлом», що Ви маєте на увазі, що? М.Лайтман: Що ми в нашому бажанні до миру готові зробити все, щоб ті, хто проти нього, перестали існувати. Чому так не можна сказати? С.Винокур: Можливо, можна. Так для мене несподівано трохи. Наше бажання до миру, коли ви говорите, це до миру до миру, так? До миру? М.Лайтман: Так. С.Винокур: До миру з сусідами, до миру... і водночас Ви кажете, ми маємо попереджувати весь час. М.Лайтман: Звичайно. С.Винокур: Тобто в Ізраїлю має бути весь час політика попередження удару. А як же так виходило, що ми 20 років жили, а там у цей час рили підземну Газу, а там озброювалася «Хізбалла»? І ми все це знали, і ми якось так жили. Ви можете мені ось сказати? Ось я ж намагаюся увійти в мозок керівництва, припустимо, або ну навіть і в наш. Поруч ось-ось буде жах якийсь з нами, зроблять, а ми не попереджуємо. Чому, можете сказати? Що це за усипляння таке було? М.Лайтман: Повинні показати одне одному й усьому світові, що ми добрі, хороші, миролюбні. Але це взагалі жахлива помилка. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ми не повинні рахуватися зі світом, з думкою світу? М.Лайтман: Ніяк С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так, ніяк. С.Винокур: А з чим ми повинні рахуватися? Ось так якщо .... М.Лайтман: Тільки з необхідністю нашого існування, народу Ізраїлю, тому що воно має своєю метою вищий стан людства. С.Винокур: Навіть людства? М.Лайтман: Людства. С.Винокур: Тобто, Ви називаєте цю нашу точку, навіть матеріальну, центром світу, виходить? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Сьогодні це все більше і більше знаєте, починає проявлятися. Ви це говорили завжди, насправді. Що це центральна проблема, центральна точка світу. М.Лайтман: Так. С.Винокур: От скажіть, який процес зцілення ми повинні пройти? М.Лайтман: Ми повинні пояснити всім, що взагалі світ існує заради того, щоб ми привели всі народи світу до єдності, до згуртованості навколо найголовнішого у світі. Це возлюби ближнього, як себе. С.Винокур:Тобто ви кажете, що весь світ має нас нібито і привести до цього ще до всього іншого? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Так? Він повинен нам увесь час транслювати, що ми повинні це зробити? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Для них? М.Лайтман: Для всіх. С.Винокур: Для всіх. Це і є центральне Ваше розуміння, так? М.Лайтман: Так. Це центральна точка існування всієї світобудови.

Питання: Мабуть, найважливіший день у євреїв - це Йом Кіпур, День спокути. Він об'єднує релігійних євреїв, нерелігійних, і тих що взагалі не виконують жодних законів і заповідей. Цей день з'єднує нас. Скажіть, мені будь ласка, перед цим днем є десять кроків, що називаються «десять днів спокути». Що це за ступені такі, які ведуть до Йом Кіпуру? М. Лайтман: Це поступове-поступове розуміння людиною, як вона живе, як вона прожила, і як вона думає далі жити. В принципі, це коли людина думає про себе: хто я, що я, для чого я. І так далі. І тому цей день, Йом Кіпур, - він, загалом-то, день особливий. Його відзначають усі. Навіть якщо ніяк не відзначають зовні, то внутрішньо якось людина все-таки думає про це. Запитання: Скажіть, будь ласка, ми просимо вибачення в Йом Кіпур. Ось я, можливо, навіть не знаю, за що я прошу вибачення, але я прошу вибачення. Як це впливає на моє життя? Навіть якщо ось так, автоматично прошу вибачення. М. Лайтман: Ну річ у тім, що, по-перше, просити вибачення - це важка праця. Це змушує людину замислитися про її життя, про те, що вона думала роком раніше і як прожила цей останній рік. І загалом це день, коли людина судить себе. Запитання: Ще називають днем очищення, Йом Кіпур. Від чого ми очищаємось? М. Лайтман: Від егоїзму, від того, що псує все наше життя і заважає нам бути єдиним народом, спрямованим у майбутнє до Творця. День дуже непростий. Запитання: Чому для нас важливо просити вибачення саме ось у інших людей, перед Йом Кіпур? Ось «Сліхот» це називається. М. Лайтман: Тому що сказано, що якщо ти не прощений іншими людьми, то тобі і Творець не допоможе. Запитання: Так? М. Лайтман: Так. Це найголовніше - вийти на такий рівень зв'язку з іншими, коли ти просиш за них, а вони просять за тебе. Запитання: Ось мені просто цікаво. Я повинен так ось просити вибачення, припустімо, в інших людей з думкою, щоб вони мене пробачили? Чи просто тому, що ось так треба в це свято? М. Лайтман: Ні..ні, ти повинен досягти такого стану, коли ти просиш інших про те, щоб вони пробачили тебе. Тому що як би ми не бажали суворо оцінити себе, ми все одно зазвичай усе це пропускаємо. Запитання: А коли інші? М. Лайтман: А коли інші, то ми повинні бути чуйними, тобто ми повинні проявляти максимальну ввічливість, коли будь-яка людина з народу, він стає абсолютно рівною з іншими. І ніхто не може бути врятований від свого егоїзму, від тієї шкоди, яку ми можемо завдати один одному. Запитання: Ви кажете ось це дуже цікаво. Він нас вирівнює всіх, так? М. Лайтман: Так. Запитання:Тобто там простий робітник, прем'єр-міністр... М. Лайтман: Ні абсолютно Запитання: Ніякої різниці? М. Лайтман: Ніякої. Запитання: Ось цим - тим, що ми просимо вибачення, тим, що ми судимо себе, ось цим? М. Лайтман: Так. Усі представники суспільства, народу - вони не вище і не нижче. Ми також розуміємо, що як перебуває кожен із нас перед цим великим зверненням зверху до нас, так ми й повинні чинити. Запитання: Ми так йдемо поступово з вами і дійшли до того, що ми постимось в Йом Кіпур. Є п'ять заборон, те, що не можна робити в Йом Кіпур. Ось скажіть, будь ласка, у чому суть посту? У чому суть цих заборон? М. Лайтман: Заборони на їжу, на пиття тощо - це все пов'язано з тим, щоб людина скорилася трохи, щоб вона зрозуміла, що є вища сила, і вона має перед нею постати абсолютно відстороненою від своїх егоїстичних бажань, спонукань тощо. Ось це найголовніше. Запитання: Тобто це така зовнішня спроба так? себе обмежити? М. Лайтман: Так, це зовнішня спроба, але вона дуже впливає на людей. Коли людина не їсть, не п'є, читає певну літературу, бере участь у певних навіть, можливо, діях з іншими: молиться тощо, - вона при цьому себе піднімає на інший рівень. Запитання: Скажіть, будь ласка, що означає бути записаним у Книгу життя? Весь час говориться: «щоб бути записаним у Книгу життя». Книга життя - що під цим мається на увазі? М. Лайтман: Книга життя - це мається на увазі ніби якась книга, аркуші якої чисті, і ми на них можемо записати свої дії: добрі чи не дуже добрі. Якщо ти поводився праведно, то тоді ти записуєшся в цю Книгу життя. Тобто, є якась вища воля, рука, яка записує твоє ім'я нібито в цю Книгу життя. Наші справи - вони всі записуються. Запитання: Ось “Записуються” - якщо можна, що таке “записуються”? коли ви кажете? М. Лайтман: Записуються - тобто вони всі відображаються в природі навколо нас. Ми самі цю природу освячуємо своїми діями. І тому тут вже все залежить від розуміння людини, які дії для неї добрі, які злі, як вона ставиться до інших - добром чи злом. Запитання: Зрозуміло, тобто це можна уявити, що вся природа - як білий аркуш? М. Лайтман: Так. Запитання: А ми відбиваємось на ньому? М. Лайтман: Так. Запитання: І бажано що? Щоб ми що білими літерами входили туди чи все-таки...? М. Лайтман: Бажано білими. Запитання: Білими так? Ще є важливе запитання, Чому щире каяття перед собою важливе не менше, ніж перед іншими? М. Лайтман: Це важлива дія, до якої людина може привести себе і справді серйозно покаятися у своїх вчинках, проступках за минулий рік і просити в цьому щирому покаянні, щоб її не судили за всією суворістю її вчинків. Запитання: А чого боїться людина, ось коли хоче, щоб її виправдали, ну не знаю, не судили, як ви кажете? Чого вона боїться? М. Лайтман: Найголовніше - якщо людина бажає, щоб її пробачив Творець, тому що вона не бажає бути віддаленою від Творця. Це, в принципі, головне. Все інше - другорядне. Запитання: Тобто мій страх - бути віддаленим від Творця? М. Лайтман: Так. Запитання: І цього я боюся найбільше? М. Лайтман: Так. Репліка: А все інше: здоров'я, не знаю, все що бажаєте здоров'я, гроші, там незнаю... М. Лайтман: Це все приходить і йде. Запитання: І коли говоримо про запис у Книгу життя, - саме ось, саме ось це? М. Лайтман: Це, так. Щоб не бути далеким від Творця і весь час намагатися наблизитися до Нього. Запитання: Ось Ви сказали, що людина себе судить. Тобто чи правильна мета в неї в житті тощо. Скажіть, Йом Кіпур, це один день у році, - він допомагає людині знайти ось цей ось шлях до мети життя, до того, як жити? М. Лайтман: Так, звісно. Репліка: Але ж це один день! М. Лайтман: Це неважливо, це 24 години. Репліка: Так…так…відразу… М. Лайтман: Якщо людина їх проводить у роздумах, то вона може багато чого виправити з того, що зробила. Запитання: За ці 24 години? Лайтман: Так. Запитання: Тут ви правильну правку зробили: 24 години - у мене відразу інше відчуття. А якщо ми ще на хвилини розкладемо, на секунди, то взагалі. М. Лайтман: Ну… Запитання: Скажіть, будь ласка, ось ми намагаємося очистити серце в цей день.Один день в році. Що нам заважає займатися цим щодня? Щось же заважає? М. Лайтман: Наш егоїзм! Він тягне нас у різні боки, до різних цілей, і ми забуваємось. А тут у нас один день, навколо нас весь народ займається тим самим. Збираються в молитовні будинки, читають усілякі особливі молитви. І тому в людини є більша можливість заглибитися в себе. Запитання: А ось можна ці відчуття, які отримуєш у Йом Кіпур, далі транслювати, все таки, на кожен день? Ось якось розбити на рік? М. Лайтман: Є, звісно, частина з наших дій, які ми відчуваємо, як якийсь малий Йом Кіпур. Запитання:Тобто? М. Лайтман: В кожній молитві кожного дня… Питання: Після Йом Кіпуру, ось так? М. Лайтман: Так..так…так Репліка: Щодня. М. Лайтман: Так, усе-таки присутні такі елементи, коли ми засуджуємо себе, відчуваємо себе неправими, просимо вибачення тощо. Запитання: Тобто, є як Ви кажете, малий Йом Кіпур практично в кожному дні? М. Лайтман: Так. Запитання: І це правильно, так людина має жити? М. Лайтман: Так людина має жити, звісно. Запитання: Тобто вона має себе щодня судити? М. Лайтман: Це і є в наших молитвах. Але не настільки, як у Йом Кіпур. Запитання: Дійсно, молитви Йом Кіпуру - це молитви такы…у них така сила! Ось молитва ця в Йом Кіпур може змінити долю людини, якщо вона входить у неї, ну не знаю, всім серцем? М. Лайтман: Я думаю, що так. Це особливий стан світу, особливий стан природи, особливий стан людини, особливий стан народу. І тому Йом Кіпур може все змінювати. Запитання: Так?.. Тобто якщо ми вкладемося в цей Йом Кіпур, припустимо, вкладаємося в цей Йом Кіпур, ми навіть можемо зупиняти війни? М. Лайтман: Так…так. Запитання: Останнє запитання, Йом Кіпур допомагає людині почати жити по-новому? М. Лайтман: Можливо. Репліка: Можливо. Запитання: Наскільки це допоможе чи ні, важко сказати. У принципі, якщо вже людина бажає змінитись, вона не повинна чекати Йом Кіпур, вона повинна зробити це зараз. І тоді вона побачить, що дійсно все можна змінити, і для цього підходить абсолютно будь-який день у році. Запитання: Давно ми так не говорили про Йом Кіпур, чесно кажучи...Скажіть, будь ласка, ось Ви зараз говорили про Йом Кіпур - відчуття, що ви говорили не просто про єврейське свято, ви ніби про весь світ говорили, Ви казали - людина… У вас таке ось розуміння Йом Кіпур? М. Лайтман: Абсолютно! Репліка: Тобто це день покути…. М. Лайтман: ..для всього світу… Репліка: …для всього світу? М. Лайтман: Так… Репліка: Ось так от…І якщо людина поставиться до молитов, як до самосуду, то, в принципі, це.... М. Лайтман: Це її очистить. Репліка: Очистить. М. Лайтман: Так.

Запитання: Скажіть, будь ласка, якщо людина почувається зломленою, вона на колінах, як встати з колін? М. Лайтман: Думати. Думати про те, хто я, що я, для чого я, хто мною керує, в чому моє призначення. І людина побачить, що все це готує її до виправлення, справжнього виправлення - коли вона підіймається вище за свою природу, і там на неї чекає Творець.

С.Винокур: Чи треба навчитися все-таки відчувати біль іншого? М. Лайтман: Біль іншого треба вчитися відчувати, С.Винокур: так….. М. Лайтман: тому, що цим ми створюємо навколо себе позитивне поле взаємного об'єднання. А воно необхідне для існування.

Запитання: Mи приходимо до кореня страждань, чому вони стаються? Ми приходимо до цього? М.Лайтман: Корінь страждань - він взагалі дуже дурний. Запитання: Дурний? М.Лайтман: Так. Корінь страждань це - у неприйнятті страждань. У неприйнятті страждань, коли я вважаю, що те, що я переживаю і страждаю, це мені начебто не належить. Запитання: А якщо б я прийняв, я б не страждав? М. Лайтман: Тоді б так. Тоді б я нормально співіснував з цим рівнем життя.

С.Винокур: Ось тут є така притча, з якою я не дуже-то згоден. Я вам зараз її прочитаю і поставлю кілька запитань. Старець щодня сидів біля річки і ловив рибу. Одного разу він зловив золоту рибку, яка пообіцяла виконати одне бажання. Старець попросив: "Нехай кожна людина в селі буде щасливою". Риба виконала бажання. Старець повернувся в село і побачив, що всі зайняті своїм щастям і забули про нього. Старець зрозумів, що справжнє щастя не в бажанні для інших, а в умінні бути щасливим самому. У мене питання таке: по-перше, невже ви з цим погодитеся? М.Лайтман: Чому ні? С.Винокур: Ну як? Ось все-таки побажав щастя іншим, нібито. Стався такий випадок, що я можу побажати іншим щастя, і раптом я роблю висновок, що потрібно бути самому щасливим, а не іншим бажати щастя. М.Лайтман : Якщо ти не будеш уявляти собі що означає щастя, твоє щастя... С.Винокур : Так . М.Лайтман: Так що ж ти зможеш зробити іншим? С.Винокур: Я знаю... М.Лайтман: Це не просто. С.Винокур: Так? Тобто спочатку мені треба зрозуміти, що таке щастя? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тоді можна запитати: що таке щастя? М.Лайтман : Щастя - це коли ти не відчуваєш жодних обмежень. Воно може бути зверху, коли ти мільярдер, молодий і так далі. С.Винокур: Повен сил. М.Лайтман: Так. І може бути навпаки, коли ти розумієш свої обмеження, і вони тебе не обмежують. С.Винокур: Тобто вони мене влаштовують. Це називається, що немає обмежень? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ось ви говорите нібито: я насолоджуюся тим, що є. Ось це і називається "без обмежень"? М.Лайтман: Так. С.Винокур: І це людина може побажати собі, ось так ось? М.Лайтман : Звичайно. С.Винокур: І тоді вона може побажати іншим такого ж щастя? М.Лайтман: Ну, загалом, так. С.Винокур: А от скажіть, чи можна сказати, що ось у цьому випадку ось, старець побажав для інших щастя. Так? І упустив своє власне щастя? Так можна сказати? М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Не можна? М.Лайтман : Цього не може бути. Він автоматично вибудовує себе щодо інших. С.Винокур : Тобто він так чи інакше сприймає, що таке щастя? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Ось, знаєте, у нас теж багато листів таких приходить на наші всі ці кліпи. Ось батьки пишуть: "Ми стільки зробили для щастя наших дітей, а в результаті ми залишилися одні, і діти наші займаються своїм щастям, а не нами зовсім». От що б Ви відповіли ось цим от батькам, які нам пишуть? М.Лайтман: Нічого відповісти. Це автентична природа людини. І дорікати батькам за те, що вони зараз дорікають своїм дітям, це нерозумно. С.Винокур : Зрозуміло. А дорікати дітям за те, що вони залишили батьків, батьки можуть? Чи краще цього не робити. М.Лайтман : Теж нерозумно. С.Винокур : Теж нерозумно. Тобто тут, якщо ми говоримо про обмеження, то краще ось так ось, та ось із цим жити? М.Лайтман : Так. С.Винокур : І це правильно з цим жити? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Так, ви якось розповідали, що Ваш учитель говорив, як він говорив "Закрий рот, відкрий кишеню". Так? Тобто, дай дітям те, що їм треба і все, і залиш їх у спокої. Це правильний підхід? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Ось із якого віку треба ось так от ставитися, припустимо, до дітей? М.Лайтман : Ну, десь років із 14-ти. С.Винокур : Навіть із 14-ти років залишити дитину, щоб вона ... М.Лайтман : Так-так- так. Так, ну не залишати взагалі повністю. С.Винокур : Ну зрозуміло. М.Лайтман : Але поступово віддалятися, так. С.Винокур : Ось ще питання, тоді ось виходячи з усього цього. Чи треба хотіти зробити інших людей щасливими? Ця думка повинна бути? М.Лайтман : Я вважаю, що це дуже егоїстичне питання. С.Винокур : Так? М.Лайтман : Починаєш втручатися в чужі життя - звідти не вибратися. С.Винокур : І який же висновок із цього? М.Лайтман : Не лізь до інших. С.Винокур : Не лізь в інше життя. М.Лайтман : Не лізь. С.Винокур : А як жити? М.Лайтман : Живи. С.Винокур : Тобто... М.Лайтман : Живи просто і все. Навіщо тобі потрібно порівнювати своє життя з чужими життями, орієнтувати себе на якісь чужі досягнення? "Я буду щасливий, якщо вони будуть щасливі". С.Винокур : Так, ось це формула відома. І вона егоїстична, ви вважаєте? М.Лайтман : Найбільш егоїстична

Ведучий: Ось цікаво, є фізичний біль так: тортури, страждання, карцер, - я не знаю і все одно людина виходить там, із цих в’язниць, із цих тортур і живе, я не знаю до 120. Здорова людина. А тут такий, знаєте, душевний стрес і все, і життя закінчується. М. Лайтман: Так. Ведучий: Що це таке, чому це так? М. Лайтман: Ну тому що наш організм пристосований до фізичних страждань. Ведучий: Пристосований усе таки? М. Лайтман: Так,... але до чуттєвих, моральних він не пристосований. Ми не можемо це терпіти. Ведучий: Чому? Ось чому? Все-таки тіло здорове, так? М. Лайтман: А тому що це вище нашого природного способу життя, нашого тіла. Ведучий: Тобто порушується якась вища функція, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: А ця земна, залишається в порядку? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто я зі здоровим тілом, грубо кажучи, йду. М. Лайтман: Люди існували в таких умовах, що нам не уявити. Ведучий: А тут - раз! - і все. Тобто ще раз, якщо можна, це, тобто в нас існує, якась ось ця ось, вища складова, так? М. Лайтман: Так. Тобто, коли життя можна пережити, якщо в тебе є мета. Якщо ти можеш цю мету підняти вище страждань і обмежень, і тоді вона може існувати. Ведучий: Тобто ти вхопився за цей дух і ти тримаєшся? М. Лайтман: Так. Ведучий: А тіло може здавати, так? М. Лайтман: Тіло не буде здавати, якщо ти тримаєшся за цю силу вище життя. Ведучий: Тобто ви пов'язуєте, так ось цю… М. Лайтман: Ну звісно, людина повинна бачити попереду себе мету і заради чого вона страждає, коротко кажучи. Ведучий: І тоді й тіло буде триматись? М. Лайтман: Так. Проблема в нас, в нашому житті, що ми сьогодні цієї мети не бачимо. Ведучий: Це стосується і простої мети? Ось, наприклад, довгожителі десь живуть, у них є якась проста мета, ось вони за неї тримаються і тіло тримається разом з ними. Це стосується і простої мети, не тільки високої? М. Лайтман: Так. В нього є свої, там, вівці, кози Ведучий: Так М. Лайтман: або собачка. Ведучий: Так, повітря, природа. М. Лайтман: Так-так, і все таке. Ведучий: І живе? М. Лайтман: Так. Ведучий: Зараз дуже багато, ось цих фільмів, до речі, про стареньких, старих, які доживають до 100 років, живучи там десь в лісі, в горах, невідомо де. І так думаєш: як вони тримаються? І тримаються. І якось так працюють, знаєте? Дивовижно. І не потрібно ні лікарень, ні лікарів, чогось… М. Лайтман: Ні, якщо вона встає і знає, що їй обов'язково треба зробити щось те-й-те, те-й-те, то все це перекривається. Ведучий: Навіть себе нагодувати. Ось так? М. Лайтман: Так.