Запитання: Як мені, звичайній людині, яка не прагне до мети з’єднання з Творцем, який прагне жити спокійно, просто ось тут на землі на нашій, М. Лайтман: Так. Запитання: Як мені ставитися до того, що мене приводять до молитви — до тих нещасть, до тих бід? Як мені ставитися? М. Лайтман: Ну природно, що вона не хоче ні страждань, ні молитви — нічого. Запитання: Так, і як мені ставитися до цього? Мені що, тікати від них, відрізати їх? М. Лайтман: Звісно. Але найкраще — тікати від них. Те, що і роблять усі Запитання: Тобто якщо я ні до чого не прагну, а прагну просто добре прожити це життя на цій землі…? М. Лайтман: У такому разі — «ло ем ве ло схарам» і «не потрібно ні страждань, не потрібно ні винагород». Запитання: І яка порада таким людям? Є у Вас порада? М. Лайтман: Таким людям порада? Спробуйте жити спокійно. Так ось, ще нижче, ще тихіше, ще спокійніше. І так ось прожити. Запитання: Щоб хвилі над…над…над проходили? М. Лайтман: Так…так…так. Запитання: Добре а порада… М. Лайтман: Ааа… це доля. Є такі люди, які хочуть цього. А є такі, що не згодні з цим. А є й такі, котрі не згодні, і все таки парочка ударів — і вони погоджуються. Запитання: Зрозуміло, тобто так чи інакше ось ці удари вони «вкладають» людину, якщо вона тут і хоче тут прожити життя? М. Лайтман: Це залежить від кореня душі. Запитання: Від кореня душі, добре а порада тим, хто прагне до Творця, до зв’язку? М. Лайтман: Ну для них найголовніше — зближення з Творцем, і не важливо яким шляхом: чи отримати ще дорогою парочку ударів, чи якось інакше. Запитання: Тобто так чи інакше вони до цих ударів будуть і повинні ставитися, як до допомоги? М. Лайтман: Так. Якщо ми прагнемо досягти зв’язку з Творцем, Запитання: Так? М. Лайтман: То тоді нам ставлять різні перепони, умови, і ми мимоволі бачимо, що нам цього не виконати ніяк, ці умови — лише якщо отримаємо серйозну допомогу згори. Запитання: Тобто, якщо ми прагнемо - Ви добавку цю зробили - ми прагнемо до зв’язку з Творцем, М. Лайтман: Ну звісно! Запитання: То тоді ми можемо дякувати за всі ці речі й перешкоди? М. Лайтман: Палицю. Запитання: Так Палицю? Ось тоді те, що ви весь час кажете, «поцілувати палицю, яка тебе б’є» —тоді ми її цілуємо? М. Лайтман: Так. Репліка: А так ми маємо… М. Лайтман: А так ми…а так ми.. рухаємося з егоїзмом з нашим такими…. Репліка: звивистими.. М. Лайтман: Так, як рибка плаває…