Ведучий: Не звертайте уваги ні на кого. Живіть ось так от — для себе. Ось такий посил — як вам? М. Лайтман: Це не вирішує питання. Ведучий: Не вирішує? М. Лайтман: Ні, звичайно. “Живіть заради себе” — тобто, ну, я буду жити заради себе, я не буду думати ні про кого — і далі що? Ведучий: Так точно і відійду колись. Це зрозуміло. Так. Тут хвилює те, що всі мене забудуть. Усі, кому я стільки там давав тепла… М. Лайтман: Ну, про це мови нема. Це зрозуміло. Ведучий: Зрозуміло. Забудуть. М. Лайтман: Звичайно. Ведучий: Забудуть. Тоді висновок який? Ось тоді я вас запитаю. Якщо всі забудуть мене, якщо всі, ось кому я робив багато доброго, я не знаю… М. Лайтман: Я не збираюся жити в інших, тому що й вони теж смертні. Для чого ж я вкладаюся в інших? Ведучий: Для чого? М. Лайтман: Тільки лише для того, щоб бути ближче до Творця. Ведучий: Тобто в мене своє завдання існує? М. Лайтман: Так, звичайно. А інакше для чого люди? Ведучий: Тобто коли я кажу: “Я живу для інших”, я ніби живу для інших. А ви кажете: “Я живу для інших, щоб наблизитися до Творця”. М. Лайтман: Звичайно, тому що інші — вони також - сьогодні-завтра, і їх немає. Ведучий: Тобто вони існують саме для того — інші й усе інше існують для того, щоб я рухався, наближався до Творця. М. Лайтман: Звичайно. Ведучий: Тобто ось це завдання повинно стояти весь час головним перед людиною, основним? М. Лайтман: Я можу згадувати про те, скільки в мене вклали батьки, і я від цього нікуди не можу втекти, це весь час зі мною. Ну а я дивлюся на своїх онуків — це абсолютно їм байдуже, вони цього не відчувають — скільки вклали їхні бабусі й дідусі, для того, щоб вони існували!.. Ведучий: Зрозуміло. М. Лайтман: І так далі. Тобто через покоління це практично вже не відчувається. Ведучий: Тобто все це тлінне, це все минуще, а вічне — лише оце наше наближення до Творця? М. Лайтман: Звичайно. Ведучий: Що таке наблизитися до Творця? Тоді от скажіть, будь ласка. М. Лайтман: Наблизитися до Творця — це означає включитися в нескінченний ланцюжок турботи одне про одного. Ми повинні відчути, що турбота одне про одного — вона вічна. Ведучий: Вона вічна чи вона приводить до вічності? М. Лайтман: До відчуття вічності. Ведучий: Приводить до відчуття вічності. Це тому, що зараз, коли нам кажуть: “Вічно, можна жити вічно, відчувати вічність”, — ми так нервуємо і говоримо: “Ну, це…”. Це тому, що ми весь час живемо, турбуючись про себе. Так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Якщо ми зможемо от так спрямуватися до іншого, тоді для нас це не стане фантастикою, не буде вже фантастикою, так? Ми вже почнемо… М. Лайтман: Ми почнемо відчувати цю вічність. Ведучий: Зрозуміло. М. Лайтман: Ти переселишся начебто в інших, і в цьому ти відчуєш нескінченність. Тоді ти наближаєшся за своїми відчуттями до Творця, і час зникає, залишається лише відчуття. Ведучий: Зroзуміло. А який Він, Творець? Ви можете мені сказати? Чого я хочу? От я кажу: “Наблизитися до Творця”. Насправді, чого я хочу? М. Лайтман: До абсолютної турботи про інших. Про іншого! Ведучий: Ось так от — не думаючи про себе, так? Увесь час? М. Лайтман: Якщо я зможу забути про себе й думати про іншого, то я входжу у вічність. Ведучий: У мене немає цеї, ось такої думки, такої червоточинки: “А що я отримаю натомість?” Цього не існує? М. Лайтман: А це й буде те, що ти отримаєш. Ти почнеш відчувати у своєму ставленні до іншого саме вічність. Ведучий: Тобто, підсумовуючи все: головна мета — зближення з Творцем, а все довкола нам дане, щоб саме зблизитися з Творцем. Так? Ще останнє запитання я все ж таки поставлю. А війни, а страждання, а трагедії, а хвороби?… М. Лайтман: А без них ми б не змогли відчути це все. Тобто це теж необхідно. Ведучий: Так? М. Лайтман: Тобто зле начало, воно спеціально й створене для того, щоб ми відчули себе у піднесенні над ним. Ведучий: Зрозуміло. Тобто завдання — піднятися над усім цим, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Зрозуміло. Дякую. Ось відразу ви і це висвітлили. Для людей це такий біль, страждання і так далі. А ви кажете: “І це теж для цього.” М. Лайтман: Це необхідно. Ведучий: А не можна без цього — ось так от чисто, гладко, ось так пройти, ось так от по життю?.. М. Лайтман: Ні, людина не в змозі. Ведучий: Не в змозі… М. Лайтман: Вона зобов’язана пройти через злість, через зле начало, інакше вона не відчує добре.