Репліка: Ви не раз говорили, що людині дається тільки те, що вона може витримати. М. Лайтман: Так. Запитання: Що ви маєте на увазі під цим? Адже ми бачимо, що багато чого не можуть витримати люди, а їм дається це. Чи все-таки вони можуть це витримати? М. Лайтман: Вони можуть. Запитання: Можуть? М. Лайтман: Звичайно. Чого люди не можуть витримати? Це все тільки нам здається, що вони не можуть витримати, що не можуть пережити. Ні. Людина все переживає, все витримує і може працювати над собою настільки, що жодна інша істота не здатна це пережити. Запитання: Зрозуміло. А що означає «витримати»? Це означає погодитися з цим ударом? Або ось, що таке «вийти з нього»? М. Лайтман: Навіть погодитися і навіть зрозуміти, усвідомити, пережити. Запитання: Це вже називається виходом із падіння? Так? М. Лайтман: Так. Запитання: Тобто принцип життя взагалі людини яким має бути, скажіть мені, будь ласка, виходячи із цього? М. Лайтман: Принцип життя в людини має бути дуже простий: я повинен замість себе відчувати інших, я повинен жити не в собі, а в інших. Ну і все. У принципі, це приводить до правильного результату. Запитання: Тобто ви говорите, що якщо я замикаюся в собі, тоді не уникнути падіння? М. Лайтман: Так. Запитання: А якщо я весь час відкритий для інших і для них живу — то я виходжу швидко з них? М. Лайтман: Так. Запитання: І останнє таке запитання: для чого дається падіння? М. Лайтман: Падіння дається для того, щоб спустошити людину від минулого, і щоб була готова до наповнення майбутнім. Запитання: Кожне падіння й кожен підйом — це оновлення людини? М. Лайтман: Так. Запитання: До яких пір вона може оновлюватися? До якої вершини вона повинна дійти? М. Лайтман: Доки повністю себе не оновить. Запитання: І що це за стан такий? М. Лайтман: Це стан, коли вона повертається до свого кореня душі. І з того моменту вона вже не повинна більше змінюватися ніби внутрішньо. Запитання: Тобто вона повертається на своє місце ніби постійне? М. Лайтман: Повертається на своє місце у своїй первісній точці в душі Адама. Запитання: Тобто «Душа Адама» — ви маєте на увазі, що це єдина душа така? Так? М. Лайтман: Так. І вона повертається у свою точку в цій душі. Запитання: Кожна людина повинна пройти цей шлях? М. Лайтман: Так. Від цього ми не втечемо. Запитання: Тобто кожен проходить шлях підйомів-падінь, щоб повернутися в цю точку. М. Лайтман: Так. Репліка: Добре. Запитання: І ще останнє тоді запитання: ми знаємо цю точку заздалегідь? Ми знаємо, куди йдемо? Ми знаємо це? М. Лайтман: Ми не можемо її знати, бо ми не можемо її відчувати. Запитання: І в який момент її я починаю відчувати? М. Лайтман: У міру наближення справжнього до неї. Запитання: А чому нам дано її не відчувати? М. Лайтман: У нас немає цих властивостей — віддачі, любові, зв’язку з іншими, з душами і так далі. Запитання: Тобто я йду до цього зв’язку, який зв’яже нас в одне ціле? Ось туди я йду? М. Лайтман: Так. Тому й заповідь, тобто головна умова — це «люби ближнього, як себе».