М. Лайтман: У кабалі мовби не існує ні минулого, ні майбутнього часу, а лише теперішній. Ведучий: А ви ніколи не шкодуєте про щось у минулому? Пам’ять ніколи не підкидає вам чогось такого, від чого ви раптом здригаєтеся? М. Лайтман: Усе минуло. Ведучий: От ми зараз з вами розмовляємо — і це от і є це життя? М. Лайтман: Так. Ведучий: І все, що було, все, що буде, уже не хвилює? М. Лайтман: Це все, в жодному разі не залежить від нас. Ведучий: Ну от навчіть так жити. Я можу це сказати, але все одно… мене ж перевірять через секунду — і я виявлюся ганчіркою. М. Лайтман: Ні, за минуле я зовсім не… Ведучий: Не переживаєте. М. Лайтман: Не переживаю. Хоча, якщо підрахувати, скільки я упустив часу і на що, то, звичайно, це… Ведучий: Чимало. М. Лайтман: Ну, так і має бути. Погодься з тим, що все робить Творець, а вже за минуле — це точно. І ти повністю Його підтримуєш, приймаєш і довіряєш Йому. Ведучий: А от про майбутнє все-таки. Про майбутнє. Усі ж якось мріють про майбутнє? Усі ж на щось сподіваються, що буде в майбутньому. Це в людини наче не відняти. М. Лайтман: Розумієш, якщо ти думаєш про майбутнє, значить, ти забираєш його у Творця. Розумієш? І це теж не можна. Ведучий: Це теж Його прерогатива? М. Лайтман: Це теж, так. Ведучий: Зрозуміло. Тобто, якщо я для себе визначаю цю формулу, то… М. Лайтман: У цей момент я пов’язаний із Творцем, зливаюся з Ним, приліпляюся до Нього — і більше нічого не хочу. От як дитина приліпляється до матері. І саме цього вона хоче. Все, більше нічого! От так і ми повинні. Ведучий: Тобто основа цієї формули — це приліпитися до Творця. Так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Його минуле, Його майбутнє. І все-таки моє ось це теперішнє — воно моє, так? Все-таки я тут є? М. Лайтман: Я є. У теперішньому — я. І лише я, начебто, визначаю те що я хочу бути з Творцем, триматися за Нього. Ведучий: Саме зараз? М. Лайтман: Так, усе. Нічого іншого немає. Нічого!