Що таке «не додавай і не зменшуй» в духовній роботі

Стаття 28, 1987

(переклад з івриту)

Ось, писання говорить (глава «Ваетханан»): «Не додавайте до того, що Я заповідую вам, і не зменшуйте від нього, - дотримуватися заповідей Творця Всесильного вашого, які Я заповідаю вам».

Коментатори запитують: загалом «не додавайте» Тора повинна б сказати, щоб не спало тобі на думку додати, адже можна сказати, що варто добавляти, бо завдяки цьому збільшиться слава «небес» (властивості віддачі). Але «не зменшуйте з цього» - задля якої потреби хоче писання сказати, щоб не віднімали? Це ж річ проста: якщо Творець дав нам Тору та заповіді, ясно, що треба дотримуватися їх і не переступати заповіді Творця. І на рівні простого сенсу є ще багато пояснень.

Однак, в методиці духовної роботи, - чому це хоче нас навчити? А також маємо зрозуміти, насправді, чому не можна додавати? Розум зобов’язує думати, що навпаки, варто добавити до заповідей, а тим паче в процесі духовної роботи порядок такий, що кожного разу людина все більше додає.

Відомо, що існує в процесі духовної роботи поняття однієї лінії, і є дві лінії, звані права та ліва, і є середня лінія, як наведено в попередніх статтях.

І повторимо тут згідно з тематикою. Також слід знати, що існує поняття «загал», тобто єдиний загал. І це поняття існує для всіх, тобто – «загал Ісраеля», а також існують окремі особистості в Ісраелі, тобто є люди, які не можуть уподібнитися загалу. Мається на увазі, щоби поводилися щодо Тори та заповідей, як увесь загал. Бо вони розуміють і відчувають, що робота загалу і їхні прагнення, тобто чого загал прагне досягти своєю роботою в Торі та заповідях, - не задовольняє їх. А шукають вони інші прагнення та цілі, не як у загалу. Так чи інакше, щодо виконання Тори та заповідей, говориться: «Одна Тора буде для вас» (глава «Бешалах»), немає різниці між закінченим праведником і простою людиною. Проте, це з боку дії, тобто треба спрямовувати намір на те, що виконуємо заповіді Творця, як Він заповідав нам через Моше, і це називається «намір щодо виконання заповіді», і в цьому всі рівні.

Але ж з боку наміру, тобто, який намір має людина при тому, що дотримується Тори та заповідей, мається на увазі, - що саме вона бажає за свою роботу, за те, що поступається рештою речей і віддає свій час та свою енергію на те, щоби виконувати Тору та заповіді? Щодо цього є вже відмінності, які загалом називаються або «ло лішма» (не заради неї (Тори) або ж коли намір «лішма» (заради неї). А як щодо кожного окремо, то є багато особливостей в ло лішма, і є багато особливостей в лішма.

Що стосується ло лішма, то в усьому загалі всі починають в ло лішма. А далі є індивідууми, які виходять з категорії ло лішма, і входять до рівня лішма. І тоді слід розрізняти між ними за принципом ліній. Тобто, всі ті, що весь час згодні з роботою в ло лішма, - є для них виправлення, що зветься, що не здатні бачити істинний шлях духовної роботи, адже вони потребують відчуття, що йдуть шляхом істини. Інакше неможливо їм продовжувати працювати в Торі та заповідях. Бо в світі ведеться так, що людина повинна мати прибуток зі своєї роботи. І якщо ло лішма не є істиною, то що тоді істина? Ло лішма це річ дуже важлива, а оскільки не цінують ло лішма, є цьому виправлення, - хай думають, що вони працюють лішма, щоби цінували свої діяння. Як же можна заробити на неправді?

І мій батько й учитель сказав – потрібно вірити, що в мірі, якою людина змальовує собі, що справа лішма є дуже важливою, тоді вона має вірити, що навіть ло лішма є більш важливим, ніж вона цінує лішма. А важливість лішма – людина не в силах оцінити велич та важливість, яка є в цьому.

А в роботі загалу існує лише одна лінія, тобто категорія дії. І це є єдиним шляхом. Тобто, людина повинна знати, що з кожною дією, яку вона виконує, вона все більше просувається, і монетка до монетки збираються у великий рахунок. На зразок прикладу, який ми наводили, коли людина, яка отримує орендну плату за якесь підприємство, котре здала комусь в оренду, і кожен рік отримує певну суму. Тоді вона впевнена, що з кожним роком, що минає, капітал її збільшується.

І так само в духовній роботі загалу. Наприклад, якщо людина приходить до двадцятирічного віку, має вона капітал Тори та заповідей, що налічує сім років. А коли приходить до сорока років, вона знає, що є в неї капітал двадцяти семи років, - і так далі. Виходить, що немає їй про що турбуватися, адже оплата їй гарантована. І насправді воно так, за ло лішма також отримують оплату, як зазначено. І це називається «одна лінія», або «один шлях», і немає тут ніяких протиріч на шляху духовної роботи, якою йде людина.

Однак, коли людина бажає зійти з дороги загалу, і увійти в роботу лішма, тоді треба розрізняти дві лінії:

1) Праву. Де права називається досконалістю, коли немає жодної вади. І це може відбуватися двома способами:

- спосіб перший є в правій лінії, - коли людина робить собі розрахунок, і говорить, що все перебуває під особистим управлінням, і в людини немає ніякого вибору. Тому, коли робить розрахунок, - бачить, скільки людей є в світі, яким Творець не дав думки й бажання виконувати Його заповіді, - а вона таки отримала від Творця думку й бажання, щоб хоч трохи триматися Тори та заповідей. І хоча й бачить вона, що є люди, які удостоїлися рівнів набагато більших, і в кількості й у якості, все ж, коли дивиться назад, бачить, що існують люди які не мають аніякої зачіпки в духовному. А все їхнє життя, воно лише в тому, що вони можуть знайти в матеріальних пристрастях, і не мають вони ніякого відчуття вищого, ніж у тварин. І не думають ні про який кінцевий результат, що світ створено ради якоїсь мети. А задовольняються тим, що можуть наситити свої потреби, як коли вони були дітьми, ті ж самі прагнення, - якщо можуть їх задовольнити, вже вони думають, що щасливі в своєму житті.

А ця людина бачить, що Творець дав їй розум і знання не жити як просто тварина. А знає, що вона – людина, «адам», а категорія «адам» виражається в тому, що це є ступенем, вищим за тварин. Тобто, що є в неї контакт з Творцем, і що вона може виконувати заповіді Творця. І вона вірить, що розмовляє з Творцем, в благословеннях молитви, також і в благословеннях на задоволення, і молиться до Нього про ту невелику можливість триматися в духовному. І людина ходить в радості й відчуває щастя в житті. Бо є в неї відчуття, що вона не подібна решті людей, в яких увесь плин життя як у малих дітей і які не мають поняття про духовне. Це зветься правою стороною, бо відчуває себе людиною довершеною, якій не бракує нічого.

- спосіб другий є в правій лінії, - як сказав мій пан, батько й учитель, що людина повинна вірити вище знання, начебто вона вже удостоїлася повної віри. І так вона має змальовувати собі, - наче має вона вже відчуття в органах, що Творець керує світом властивістю «добрий і добродійний». Тобто що всі люди отримують від Нього лише добро, і вона – одна з них. І який настрій вона повинна відчувати в час, коли йде над знанням, і начебто є в неї світ, сповнений всякого блага, і залишається їй лише дякувати Творцю і славити Його, за те, що удостоїв її досягти добра й насолоди. І це називається досконалістю також і в плані правої сторони.

І ця права лінія дає людині відчути, що тільки тут місце, де вона може піднести подяку Творцеві за те, що дав їй благо. І лише так вона називається «довершеною» і «благословенною», оскільки не має вона нестачі ні в чому. І тоді – час, коли людина може бути злитою з Творцем, адже «благословенний зливається з Благословенним». І з цього вона може отримати життя, адже людина не здатна жити негативом. Виходить, що завдяки правій лінії вона отримує життєву силу в роботі Творця, тому що тільки від досконалості людина може отримати радість, а життя без радості не називається життям.

І ще є перевага в правій лінії. Бо тим, що людина складає подяку Творцеві за те, що наблизив її до Себе, незважаючи на те, що має вона лише невеликий контакт з духовним, але якщо дякує Творцю за щось невелике, це приводить до того, що мета роботи на Творця набуває для неї щоразу більшої важливості.

Але оскільки Шхіна перебуває у вигнанні, або, як написано, «Шхіна у поросі», тобто немає важливості в духовній роботі, а лише в матеріальних речах, які цінує загал. А загал впливає на людину. Тому і в неї матеріальне важливіше за духовне. Але завдяки тому, що вона йде у правій лінії, тобто тим, що вона складає подяку Творцеві за все, в чому є в неї контакт з духовним, - цим зростає важливість духовного.

І мій пан, батько й учитель казав, - оскільки бачать вгорі, як людина цінує все в духовному, і доказом цьому є те, що вона дякує за кожну таку річ, це спричиняє, що дають їй згори трохи світіння, оскільки бачать, що вона вміє берегти його. І це, як сказали мудреці: «Хто такий дурник? Той, хто втрачає те що дають йому». Отже, це правило: все, що не дуже важливе, не бережуть його щоб не пропало, тому не дають згори будь-яке світіння, якщо людина не вміє зберігати його. А коли бачать, що ця людина цінує кожну найменшу річ святості, тоді певно берегтиме те, що дадуть їй. Згідно з цим виходить, - те, що людина старається складати хвалу й подяку Творцеві за те, що дав їй розум і знання щоб наблизитися трохи до святості, - це є причиною, що дадуть їй зверху певне світіння.

Але треба йти також і лівою лінією, адже поняття правого й лівого, це як «два вислови, що заперечують один одного». Адже лівим називається «те, що потребує виправлення». І оскільки ліва лінія, за суттю, є критичною перевіркою, бо людина повинна бачити свій істинний стан в духовному, чи вона дійсно йде дорогою бажання віддавати, чи обманює себе, або взагалі не звертає уваги.

Відомо, що головне – прийти до злиття з Творцем, а це – думати тільки про те, що приводить до тотожності властивостей, а не навпаки. Тобто коли людина перевіряє порядок своєї духовної роботи, чи вона вже просунулася в своїй роботі, щоби прийти до мети, або ж назворот, коли йде назад, - думати, що має робити, аби її дії були б таки досконалими. Тобто, людина повинна бачити свої сили в роботі, - чи є в неї сила подолання. А якщо немає – то що їй робити.

І тоді вона бачить, що лише Творець може врятувати її стан. Тобто, щоб була в неї можливість вийти з себелюбства і працювати тільки на користь Творця. Це означає, що бачить, що лише Сам Творець може допомогти їй, як написано: «Я, Творець Всесильний твій, який вивів тебе з землі єгипетської, з дому рабства». Це означає, що народ Ісраеля, були вони поневолені властивістю «єгипет», яка є бажанням отримувати собі, і що були вони рабами у єгиптян, і не було в них ніяких здобутків у святості, бо все забирали єгиптяни, тобто «себелюбство».

І це називається «Грішники за життя свого звуться мерцями», бо «Бідний вважається як мертвий», адже сітра ахра (сили егоїзму) забирала всі їхні надбання. І не входило в володіння святості нічого, аж поки розкрився над ними Цар царів над царями – і визволив їх. І цей процес відбувається завжди. Тобто, завжди, коли людина перебуває у вигнанні, і молиться Творцеві, щоби вивів її з вигнання, тоді Творець виводить її.

І це зміст написаного: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Але людина сама не здатна вийти з вигнання і з поневолення у себелюбства. Виходить, що ліва лінія – це місце, де людина має молитися Творцеві, щоби вивів її з вигнання. Інакше, тобто без лівої лінії, вона ніколи не зможе взнати, що перебуває в себелюбстві, оскільки в правій лінії не можна бачити ніякого недоліку, і, само собою, немає що й виправляти.

І зі сказаного зрозуміємо те, що є в нас, у порядку молитви, поняття «співів, пісень і прославлянь», а також поняття молитви й прохання. І як сказали мудреці (трактат Брахот, 32): «Завжди хай складе людина хвалу Творцеві, а потім молитиметься».

І питання таке: якщо людина бажає просити щось у Творця, вона має спочатку скласти хвалу Творцю, - навіщо їй треба це робити? Загалом, якщо говорити про «плоть й кров» (людину), то коли йдуть просити в неї якогось блага, то можна сказати, що спочатку слід показати їй, що вона є людиною шанованою для тебе. І цим неначе даєш їй хабара, щоб вона мала задоволення. А після цього вже просять в неї зробити ласку, як наче щоб і вона відповіла б добром «одержувачу», так само, як одержувач зробив добро їй, - коли приніс їй задоволення тим, що вихваляв її. Але стосовно Творця – чи можна сказати таке?

І як ми пояснили щодо потреби в двох лініях, правій та лівій, треба зрозуміти, що людина, коли вона бажає увійти в роботу святості, повинна спочатку знати, про що йдеться. Тобто, Кому вона хоче служити. Іншими словами, вона має спочатку оцінити велич важливості Царя, адже хоче, щоби Цар прийняв її як служителя, тобто щоб було за принципом: «Раби, які служать господареві своєму не заради отримання винагороди». А хто дає людині бажання служити Цареві без жодної оплати? Тільки велич та важливість Царя, - це дає їй «пальне», щоб хотіла працювати без ніякої винагороди.

Тому порядок такий, що починає йти перш за все в правій лінії. Адже тоді вся робота людини - уявити собі важливість Царя, і складає Йому подяку за те, що дав їй бажання й думку взяти деяку участь в духовному. Навіть хай буде дещиця, навіть маленька річ, що дана їй, щоб мала людина якийсь контакт з духовним, - це для неї є річчю великою й важливою, як сказано вище в поясненні щодо правої лінії. Також і інше тлумачення правої лінії, як написано від імені мого батька й учителя, що поняття «ямін» (праве) означає «hеймін» (повірив).

Тобто, людина має вірити вище знання і змальовувати собі, начебто вона вже удостоїлася віри в Творця у відчуттях у своїх органах, і бачить, і відчуває, що Творець управляє всім світом властивістю «добрий і добродійний». І хоча, коли людина дивиться на рівні знання, вона бачить усе навпаки, - все ж вона повинна діяти вище рамок знання, і щоб було подібно для неї, наче це вже існує у відчуттях її органів, що так воно насправді, що Творець керує всім світом властивістю «добрий, і добродійний».

І тут людина здобуває важливість мети. І звідси вона отримує життя, тобто радість від того, що має наближення до Творця, і має вона можливість сказати, що Творець є добрим і добродійним, і відчуває в собі силу сказати Творцеві: «Ти обрав нас з усіх народів, полюбив нас і забажав нас», - через те, що є в неї, за що скласти подяку Творцю. І в тій мірі, якою вона відчуває важливість духовного, так вона складає хвалу Творцеві.

А після того, як людина вже почала відчувати важливість, яка є в духовному, що зветься «Завжди хай складе людина хвалу Творцеві», тоді вже час, коли слід перейти в ліву лінію. Тобто робити перевірку, як вона дійсно відчуває, насправді, в рамках знання, важливість Царя, чи й справді вона готова працювати лише на користь Творця.

І коли вона бачить, що в з точки зору розуму вона «в наготі й у нестачі всього», а той стан, в якому вона бачить духовне, те, наскільки воно важливе, - все це в неї лиш тільки вище знання, - ці підрахунки можуть породити в ній відчуття недоліку й болю від того, що вона перебуває в повній ницості. Тоді є в неї можливість підняти істинну молитву з глибини серця, про те, чого їй бракує.

І зовсім інша справа, якщо немає правої лінії, і навіть коли людина молиться Творцеві, щоби допоміг їй, - це подібне до того, як просить царя, щоби зробив якусь послугу, щоби врятував її та змилувався б над нею. І позаяк цар – він цар милосердний, тому людина просить в нього, щоби дав грошей, аби купити собі буханець хліба, - не знаючи при цьому, що сидить вона у в’язниці між тими, хто дістав смертний вирок, і має вона можливість наразі просити у царя, щоби врятував їй життя. Тобто, щоби помилував її, і щоб змилосердився б над нею, аби мала вона можливість жити щасливим життям. А вона просить царя, щоб змилосердився, дав би буханець хліба, - і цим вона задовольниться. І це через те, що вона так багато часу сидить у в’язниці, що вже забула все, - те, що існує світ, де можна жити щасливим життям.

І в цьому полягає користь того, щоб людина спочатку склала хвалу Творцеві, а потім молилася. А сенс цього, як сказано вище, що після того, як людина знатиме важливість духовного, що це «бо вони життя наше і довголіття наше», - тому, коли вона молиться, вже знає, чого їй бракує, і про що вона має просити милосердя у Творця, щоби змилувався над нею і дав би їй життя. Оскільки, коли була в правій лінії, відчувала щодо матеріального життя, що воно є категорією «Грішники за життя свого називаються мерцями».

І з цього зрозумій те, що ми запитали: який сенс того, що потрібно скласти хвалу Творцю, а потім молитися. Чи не личить таке «плоті й крові», якого треба спочатку вшанувати й вихваляти, і цим робиться він, той, хто дає, добрим і милосердним, - саме таким, як прохач говорить йому, мовляв, які чесноти маєш ти, добродію... Але навіщо Творцеві потрібно складати хвалу перш ніж молитися?

А після сказаного виходить все просто: все це для того, щоби знати людині, чого їй бракує, і тоді знатиме, про що просити у Творця, щоби допоміг їй. І це схоже на приклад, який я наводив колись: людина, яка була небезпечно хворою, прийшла до неї група лікарів, подивитися, що в неї за хвороба й перевірити. І хворий показує групі лікарів, що є в нього невеличка ранка на пальці, і це болить йому. А вони не бажають дивитися на цю ранку. І він запитує лікарів, чому ви не берете до уваги те, що я вам говорю, і ніхто з вас не хоче дивитися на це. То вони відповідають йому, - адже ти перебуваєш у небезпеці, між життям і смертю, а ти просиш нас, щоб ми дивилися на щось зовсім незначне.

Так само й у нас, коли людина не має жодного поняття, чого їй бракує, і просить про щось невеличке, на кшталт тієї ранки. Але правда в тому, що людина перебуває у володінні нечистоти, в категорії «грішники за життя свого звуться мерцями», - і як можна дивитися на неї згори, коли вона перебуває в володінні мертвих, і повинна була б просити, щоб дарували їй життя, як написано: «Згадай нас до життя». Однак, при тому, що говорять «згадай нас до життя» - але на яке саме життя людина сподівається? – це й є питанням.

Але після того, як людина починає йти правою лінією, як сказано вище, тоді приходить до неї усвідомлення, чого їй бракує. Тобто потім, коли переходить до лівої лінії, - тоді має вона приклад з правої. Але це також не за один раз здобувають, бо є тут постійна робота, як написано про щоденну молитву, що треба скласти хвалу Творцеві, а потім молитися.

Проте, дві лінії повинні бути врівноваженими, тобто, щоб не була одна більша за другу, а завжди людина повинна йти, як і в матеріальному, двома ногами, - і правою ногою, і лівою ногою. І не можна сказати, - хай іде однією ногою більше, ніж другою. А однією ногою йти, – таке взагалі не береться до уваги. Тому ті, хто бажають просуватися шляхом правди і прийти до злиття з Творцем, мусять іти і правою і лівою, але, як зазначено, щоб не йшов однією ногою більше ніж другою.

І щодо цього слід пояснити те, що ми запитували – що означає: «Не додавай і не зменшуй від нього». І запитали ми: як це стосується шляху духовної роботи, - те, що заборонено додавати в роботі. І з іншого боку не зрозуміло: «не додавайте» можна сказати, що це Тора бажає сказати нам «Не додавайте», але навіщо з’являється наказ «не зменшуйте»? Яке припущення може бути, щоб подумати, що можна зменшити з 613 заповідей, і через це Тора повинна сказати нам, що не можна зменшувати?

І згідно з процесом духовної роботи треба пояснити це поняттями двох ліній. Тобто, що заборонено додавати в правій лінії, але людина, яка бажає йти шляхом істини, треба виділити певний термін для правої лінії, а потім вона повинна йти в лівій лінії. І про це говорить наказ, що не можна додавати до якоїсь однієї лінії більше, ніж до іншої, і не зменшувати в цих лініях. Тобто, хай не говорить людина – я бажаю сьогодні йти правою лінією, або навпаки, говорить, - я хочу сьогодні йти лівою лінією. І про це й говорить наказ: «Не додавайте і не зменшуйте». А як сказали мудреці: «Завжди хай складе людина хвалу Творцеві, а потім молиться».

Правий шлях називається категорією довершеності, коли людина може скласти подяку Творцю, а потім вона має перейти до лівої лінії, адже на лівому шляху є можливість бачити свій істинний стан, як це бачиться в рамках знання. І тоді є в людини можливість для молитви. Бо молитва належить саме до стану хісарону (нестачі, відчуття нестачі). І що більший хісарон, то з більшої глибини серця молитва.

І це як написано: «З глибин закликав я до Тебе, Творець». Тому обидві лінії повинні бути врівноважені одна проти одної, - «аж поки приходить третій вислів і вирішить між ними». Бо тоді, після роботи в двох лініях, людина удостоюється злиття з Творцем, що зветься «третій вислів». Тобто, дві лінії належать до роботи людини. У той час, як ця середня лінія належить Творцеві. Тобто, просуванням у двох лініях, з них, двох, утворилося місце, куди Творець помістить Своє благословення. І це називається «аж поки прийде третій вислів і вирішить між ними».

І зі сказаного треба пояснити те, що говорить Зоар, так: «І ще: ноги їхні – пряма нога. Сказали автори Мішни, що той, хто молиться, повинен налаштувати ноги свої під час молитви, як ангели служіння, щоб ноги його були прямими».

І маємо зрозуміти: якщо ноги не прямі, то молитва його не може бути прийнята? Означає це, що ноги його натякають на щось, з причини чого, коли молиться і відчуває, що бракує йому, то приходить до Творця, щоби наповнив би його хісарон, - адже треба, щоб ноги його були прямими.

А зі сказаного вище зрозуміло поняття «ноги». «Права нога» - мається на увазі права лінія, або правий шлях, що є місцем піднести хвалу й подяку Творцю. А «ліва нога» - мається на увазі ліва лінія і лівий шлях, і молитва не спрямована щоб отримати як належить, - аж поки дві лінії будуть «прямі», а не одна більша за іншу.