Що означає «у міру страждань і оплата»

Стаття 29, 1987 р.  

(переклад з івриту)

Ось, знаходимо ми в словах мудреців (трактат «Авот», 5): «Бен Га Га каже: „У міру страждань і оплата“». І слід зрозуміти цю умову, що саме це нам повідомляє: «Згідно з роботою - винагорода».

Як написано (у пісні «Кожен, хто освячує»): «Винагорода його дуже велика відповідно до його дій». Якщо так, маємо зрозуміти що означає «У міру страждань і оплата». Адже слід було б сказати: «Згідно з роботою -винагорода».

І цю тему знайшли ми в Зоар (глава «Кі теце» і в коментарі «Сулам» п. 54), написано так: «Таким же чином буде і визволення. Якщо удостоїлися – вийдуть у милосерді, як написано: «Ще не почалися болі в неї,  вже народила сина», і вийшли завдяки милосердю. А якби не упередив милосердям, вийшли би з болем. І добре, що упередив стражданням і судом, аби притягнути милосердя. Через це і встановили мудреці, автори Мішни: «У міру страждань і оплата», -кінець цитати.

І ще потребують пояснення слова Зоар.

1) Чому для того, щоб залучити милосердя, потрібно упередити це стражданням і судом, як написано: «Добре, що упередив стражданням і судом, аби притягнути милосердя».

2) Стосовно того, що сказали «у міру страждань і  оплата», тобто «згідно з мірою горя, така й винагорода». Але ж сказали мудреці (трактат «Авот», 1): «Він казав: «Не будьте, як раби, що служать своєму панові заради отримання винагороди».» Якщо так, то як це можна працювати за оплату? А вони сказали: «У міру страждань і оплата», але ж не можна працювати задля оплати.

І щоби зрозуміти це, потрібно спочатку знати, що вони називають «стражданнями», «зусиллям», «судом». І про яку оплату вони сказали: «Згідно зі стражданням, така й оплата». Відомо, що «немає світла без клі», тобто не можна наповнити хісарон там, де немає хісарону. Але там, де є хісарон, можна сказати, що потрібно його задовольнити. І через це створив Творець хісарон, який зветься «бажання і прагнення до насолоди».

І ця категорія називається «малхут Нескінченності», яка і зветься «створінням». Як відомо, це те, що називається «і творить темряву», для того, щоб дати їй світло і насолоду. І вивчали ми, що називається ця категорія «Нескінченністю» тому, що та категорія, що зветься «бажанням отримувати», щоб наповнити хісарон, що є в прагненні до насолоди, не утворює закінчення. 

Тобто ще не сказало «я не бажаю користуватися цим клі», а таки отримало благо й насолоду. А потім це клі, що отримало вище благо, сказало: «Я не хочу бути отримувачем, а бажаю бути подібним Творцю, тобто також бути тим, хто віддає». Але як це можливо?

Тобто, якщо ми говоримо про духовне, коли клі бажає бути в злитті з Творцем, як воно може сказати: «Я не бажаю отримувати?» Адже це проти намірів Творця, оскільки бажання Творця- це дати благо Його створінням. То як це, - малхут сказала: «Я не хочу, щоб намір Творця реалізувався»? Адже бажання Творця може справдитися тільки тоді, коли нижній отримує те, що Він хоче дати. А якщо нижній не отримує, ніколи намір Творця не реалізується.

А відповідь така, що малхут сказала: «Я таки бажаю отримувати, я не хочу йти проти бажання Творця, проти того, що Він хоче віддавати, як написано: «Його бажанням є дати благо Своїм створінням». Але я не бажаю отримувати, аби втамувати моє жадання, і хоч я й відчуваю великий хісарон, і я хочу наповнити своє бажання вищим благом, все одно з цієї однієї причини я не хочу отримувати. І тільки з одним наміром я буду одержувати: бажанням отримувати, що є в мені, ним я хочу поступитися, щоб воно залишилося в порожньому просторі, без наповнення. І лише оскільки Створювач бажає, щоб нижній отримав благо й насолоду, - з цієї причини я таки буду отримувати. Інакше кажучи, я отримую тому, що Творець бажає дати. Адже Його задоволення в тому, що Він віддає, і через це я буду отримувати. І це називається «отримує з наміром віддавати», бо цим я віддаю Творцеві, щоб бажання Його, зване «бажанням віддавати», реалізувалося.

Мовою ж кабали це називається, що утворює екран на вище благо, і не отримує його, аж поки не зробить розрахунок щодо цього вищого блага, - і скільки відсотків вона може отримати заради віддачі, те й отримає. А решту, якщо отримає, то буде це заради отримання, - тоді це [в  ній] залишиться порожнім, без вищого блага.

І згідно з правилом «те, що є бажанням у вищого, стає обов’язковим законом для нижнього», виходить, що те, що малхут сказала: «Я не бажаю отримувати заради отримання», і це зветься «скороченням», привело до того, що від неї й нижче вже існує заборона отримувати заради отримання. А якщо все ж таки хочуть отримати, то вже робляться відокремленими від Творця, оскільки Він є тим, Хто віддає, і отримувач - протилежний Йому за властивостями, а «відмінність властивостей утворює роз’єднання в духовному». І відтоді вже утворюється місце для кліпот, що відокремилися від «життя життів», і називаються вони «мертвими».

А від цього пішли потім дві системи, святості та кліпот.  І це як написано («Передмова до книги Зоар», 10): «І щоб виправити це розходження, притаманне клі душ, створив Творець всі повністю світи і поділив їх на дві системи, і це – чотири світи АБЄА святості, і в протилежність їм - чотири світи АБЄА нечистоти. І наділив бажанням віддавати систему АБЄА святості, і вилучивши з них бажання отримувати для себе, дав його системі світів АБЄА нечистоти. І спустилися світи вниз, до феномену існування цього матеріального світу, тобто до місця, в якому будуть існувати тіло, душа, а також час зіпсованості і час виправлення. Тіло, яке є бажанням отримувати для себе, походить від свого кореня в задумі творіння, як зазначено вище, і проходить через систему світів нечистоти. І залишається підкореним цій системі до досягнення 13-річного віку, що є часом зіпсованості. А завдяки виконанню заповідей, починаючи з 13 років і далі, людина починає очищати своє бажання отримувати, вкарбоване в ній, і обертати його потроху на «заради віддачі». І цим все більше притягує святу душу від задуму творіння, і та проходить через систему світів святості, і одягається в тіло, і це є часом виправлення».

І ось, зазначений порядок, який говорить, що до 13 років людина перебуває під владою кліпот і задовольняє свої потреби повністю, і немає нікого, хто не пройшов би цією колією часу зіпсуття, оскільки шлях цей є природним.Тобто коли все, що людина робить, вона не завдає цим шкоди бажанню отримувати для себе. Однак після 13 років, людина починає працювати в Торі та заповідях із наміром вийти з-під влади скверни. Вона бажає діяти навпаки, тобто щоб силою Тори та заповідей, які вона виконує, мати силу скасувати бажання отримувати, що походить від системи нечистоти. Так робота йде важко, тому що вона суперечить природі [а я, М. Лайтман, чув від свого рава і вчителя, Рабаша, що число 13 (років) Бааль Сулам писав для того, щоб затушувати суть справи].

Оскільки людина народжується з бажанням отримувати для себе, тому вона раптом приходить до тіла і каже йому: «Послухай, досі ти діяло в думці, мовленні та дії на благо собі самому. А віднині й надалі я хочу, щоб ти працювало тільки на благо Творця. Тобто, щоби всі діяння, які ти виконуєш, - щоб усе було з наміром надання задоволення Творцю».

Коли тіло чує подібні речі, воно протидіє цьому з усієї сили, як в розумі так і в серці. І в міру того, як людина зміцнюється, тіло також посилює свою протидію в різноманітних претензіях, подібних до тверджень розвідників, які говорили про землю Ісраеля. Як пояснює Зоар: «І піднялися у Неґев» означає це, що люди піднімаються в ньому, в «Неґеві» (~у    сухості), тобто в лінивому серці, як той, хто діє без оплати, а отже - сухо, бо вважає, що немає йому винагороди, бачить, що багатство цього світу пропало для нього і думає, що все пропало.

І ще сказано: «І повернулися з розвідування землі». Тобто, повернулися на сторону зла, і звернуло їх з дороги правди, як сказали: «Що вийшло нам? – до сього дня не бачили ми добра у світі. Труждалися в Торі, а дім наш порожній. І сиділи ми між людьми, найнижчими в народі, а того світу – хто його удостоїться, і хто ввійде в нього? Краще було б нам не вкладати настільки вже багато старань. Добрий він, той вищий світ, але хто може удостоїтися його?»

І зі сказаного бачимо ми, що претензії розвідників виникли лише після зусиль, коли вони вже почали працювати заради віддачі. Як написано в Зоар, вони сказали: «До сього дня не бачили ми нічого доброго у світі, труждалися  в Торі…» І ще казали: «Краще б ми не старалися так». А це означає, що вже доклали великих старань, аби прийти до «заради віддачі», що зветься «земля Ісраеля».
Бо «ерец» (земля) називається «рацон» (бажанням), «Ісраель» називається «яшар-ель» (прямо до Творця). Тобто їхнє бажання, щоб усе було «яшар-ель», прямо до Творця, а не до кліпот, влада яких полягає в бажанні отримувати для себе.

Але сказали розвідники: «Добрий він, той вищий світ, але хто може удостоїтися його?» Бачимо ми, що те зло, що в людині, яке заважає увійти на шлях істини, якою є – працювати тільки заради віддачі, - воно не розкривається за один раз. А все йде за принципом «одне проти одного». Згідно з мірою подолання заради віддачі, - в цій мірі бере гору над «заради отримання».
І через це людина думає, що вона йде назад, а не вперед. Але насправді вона таки просувається вперед. І вона може побачити в цьому, що наскільки старається просуватися в роботі віддачі, вона дістає все більшу тягу до бажання отримувати. Тобто, перш ніж почала вкладати сили йти шляхом віддачі, не було в неї настільки вже тяги до себелюбства. Тоді як після того, як увійшла в роботу віддачі, людина бачить [протилежне тому], що бажання віддачі мало б бути в неї більш сильним, а бажання отримувати слабшим. І вона запитує, що вона виграє зі своєї роботи віддачі, коли бажання отримувати робиться сильнішим. Тобто, піднімається в неї вище рівнем і робиться важливішим, а бажання віддачі слабне. І воно в неї тепер на рівні нижчому ніж тоді, як почала вона цю роботу, придбати келім віддачі.

Виходить, що лише коли почала людина роботу у віддачі, з’являються претензії розвідників. Тобто, перш ніж почала роботу у віддачі, і робота її була як і в усього загалу, вона знала, що вивчає Тору і займається заповідями, і не відчувала ніякого смутку, коли виконувала свою роботу в Торі та заповідях. Тоді як після того, як почала роботу у віддачі, навіть під час роботи людина відчуває горе і страждання.

І насправді щодо претензій розвідників, що спливають тоді в її мозку, вона бачить: в усьому, що вони кажуть, вони праві. І це приводить людину до того, що вона «дивується на основи». Тобто, вона сердиться на Того, хто ввів її в цю роботу віддачі. Адже жила вона у світі, котрий увесь є добро, і буквально відчувала, що «щасливий ти в цьому світі і добре тобі в світі прийдешньому». А тут вона буквально чує від свого тіла твердження розвідників: «Труждалися марно, а вищого світу – хто може удостоїтися його?»

Отже, людина відчуває себе позбавленою всього. Тобто, тепер вона бачить істину, що зло, яке в ній, панує над нею, і не має вона права перечити йому ні в чому і йти проти бажання і думки бажання отримувати для себе. І буквально відчуває, як вона повністю відокремлюється від святості і вона вже у «гурті мертвих», тобто належить до категорії «грішники за життя свого називаються мертвими», тому що вони відокремлені від «життя життів», і тепер вона відчуває це фактично.

Тоді як до того, як увійшла людина в роботу віддачі, вона казала про себе, що належить до спільноти робітників Творця. І вся снага, що була в неї до роботи, надавала їй болю й жалю, тим, що бачила вона, що є люди, які не йдуть шляхом Творця. Але щодо себе була людина більш-менш впевненою, що вона таки зветься «робітником Творця».

А нині вона бачить, що їй випало на долю від того що радили їй іти цим шляхом. Тільки горе та біль через те що не має вона й цього світу. Тобто, в цьому світі вона бачить, що не в мирі вона з Творцем, так, щоб відчувати, що бажає працювати на благо Творцю, а собі на благо - не бачить в цьому задоволення. І хоча й не може вийти з [бажання] власної користі, але великої радості також не знаходить в особистому благу.

А тепер, щодо майбутнього світу, - як вона може сподіватися й казати собі, що буде їй винагорода в світі прийдешньому? Адже вона бачить наразі правду, що не має вона ніякого наміру працювати на користь Творця, щоб мати можливість сказати, -належить мені винагорода за те, що трудилася я задля Творця. 

І зі сказаного ми бачимо, що саме коли людина починає йти шляхом віддачі, приходить вона до стану болю, страждань і відчуття важких зусиль, що існують в роботі Творця. Тобто, зусилля починаються тоді, коли хочуть працювати на благо Творця. І тільки тоді з’являються до людини твердження розвідників і дуже важко їх перебороти. І є  багато таких, які тікають з поля бою і підкоряються претензіям розвідників.

А ті, хто не бажають рухатися, а кажуть: «Немає нам куди звернутися», — вони страждають від того, що не завжди можуть перебороти їх.І вони перебувають в стані підйомів та падінь. І що більше зміцнюються, тим більше бачать себе ще більш далекими від цілі, адже вони прагнуть удостоїтися злиття з Творцем, що є тотожністю властивостей.

А щодо міри страждання, яку їм доводиться терпіти, то це тому, що по правді кажучи, людина не здатна власними силами вийти з-під влади егоїстичного отримання, адже воно є природою, з якою Творець створив людину, і лише Сам Творець може змінити це. Тобто, як дав Він створінням бажання отримувати, так само Він може потім дати їм бажання віддавати.

Проте, згідно з правилом «немає світла без клі, немає наповнення без хісарону», людина повинна спочатку здобути хісарон. Тобто, щоб відчувала, що бракує їй цього клі, що зветься «бажанням віддавати». А справа відчуття це коли неможливо відчути ніякого хісарону, якщо не знаємо, що саме втрачає людина тим, що не має клі, що зветься «бажання віддавати». І через це покладено на людину здавати собі справу до чого це приводить її, - те, що не має вона бажання віддавати.

І згідно з величиною втрат, в тій же мірі людина відчуває страждання і горе. А коли є в людини істинний хісарон, тобто коли вона вже може молитися Творцеві від усього серця про те, що немає в неї сили бути в змозі працювати на благо Творця, тоді, коли в неї вже є клі, тобто істинний хісарон, це саме той час, коли  її молитва приймається. І вона отримує поміч згори, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають».

І цим зрозуміємо те, що ми запитували, що означає «у міру страждань і оплата». Мається на увазі - відповідно до хісарону, що є в людини, тобто згідно з тим важким станом, що вона відчуває через те, що не може вийти з-під влади зла. А «злом» називається те, коли людина відчуває: це – річ зла. Тобто, вона бачить, яке зло спричиняють їй келім отримання. Тоді вона відчуває справжнє страждання. І це дає їй потребу, щоб Творець допоміг їй. І отримує «оплату», тобто винагороду за те страждання, яке відчувала. І це те, що написано: «У міру страждання», - згідно з повною мірою, що є в стражданні, тобто коли усвідомила хісарон, - «оплата», - і саме тоді час, щоб отримати винагороду, «бо немає світла без клі».

І само собою зрозуміло нам те, що ми запитували згідно з тим, що сказали мудреці: «Не будьте, як раби, що служать своєму панові заради отримання винагороди». Тобто не можна працювати для того, аби отримати винагороду. І це тому, що отриманням винагороди людина робиться відокремленою від Творця, який є тим, Хто віддає, - а людина бажає отримувати.

Відповідь така, що винагородою, яку людина просить за свої старання, це щоб змогла подолати своє клі отримання і змогла б діяти заради віддачі. Якщо так, то така винагорода, навпаки, дасть їй бути злитою з «життям життів». Тобто, ця оплата, на яку людина сподівається, це те, щоб дали їй сили працювати без тієї оплати, що приходить в келім отримання, бо через це вона робиться відокремленою, а щоб це була винагорода, що приходить в келім віддачі, і цим вона стає наближеною до Творця.

І цим зрозуміємо також те, що ми запитували, - те, що ми співаємо в суботніх піснях: «Винагорода йому дуже велика згідно з його діяннями». І слід зрозуміти:

а) Чи можна працювати за винагороду, а якщо ні, то чому каже «винагорода йому дуже велика»;

б) «Винагорода йому дуже велика згідно з його діяннями». Що тут нового, адже будь у чому отримує більшу оплату, якщо більше працює. А отже, що означає «винагорода йому дуже велика»? Я зрозумів би, якби він сказав: «Винагорода йому дуже велика, навіть якщо не доклав таких вже зусиль, і все одно має він велику винагороду».

І сказаним вище слід пояснити, що поняття «його діяння» не подібне до матеріальної роботи. Адже отримують оплату відповідно до продукції, яку людина видає. Бо продукція є річчю обов’язковою, тобто є те, що робітник зробив, і скільки є продукції,стільки він і отримує винагороди.

Тоді як тут – «згідно з його діяннями» означає це, в міру того, що людина працює і докладає зусиль і не бачить нічого позитивного в роботі, а навпаки, кожного разу вона бачить в ній більше негативного, тобто щоразу вона бачить, що не хоче працювати на благо Творця. А якщо так, як вона може просити оплату, коли, скажімо, «винагорода дуже велика, згідно з його діяннями», - а вона не бачить ніякого прогресу? А навпаки, щоразу людина йде все більше назад. Проте, все одно не тікає від роботи, і не ставиться до неї недбало. А працює так, неначе все ж таки просувається. Виходить, що «згідно з його діяннями» означатиме, - згідно з тим, що кожного разу зміцнюється і також згідно зі стражданням та зусиллями, які вона вкладає в цю роботу. Це дає їй те, що вона може досягти істинних келім і потреби, щоб Творець допоміг їй. Виходить, що це не подібно до матеріального, де отримують винагороду згідно з кількістю продукції, тобто є на що подивитися в тій роботі, яку людина зробила. А тут - навпаки.

І також, чому дозволено тут отримувати винагороду. Це, як зазначено вище, що винагорода, яку людина вимагає, це не та, що відокремлює її від злиття з Творцем. А це те, що вся винагорода, на яку сподівається, що дадуть їй, вона в тому, що буде в людини можливість віддавати Творцеві, і завдяки цій винагороді вона буде злита з Ним.

І це те, що написано: «І добре, якщо упередить страждання і суворий суд аби притягнути милосердя». І запитали ми: навіщо потрібні страждання й суворий суд, якщо бажають милосердя. А пояснення цього те, що страждання є клі й потреба. Бо «немає світла без клі». А що таке «світло»? Це – милосердя. Означає це, як сказали мудреці: «Як Він милосердний, так і ти милосердний», щоб Він дав йому це.