Стаття 27, 1987 рік
(переклад з івриту)
Написано: «Дивись, Я даю перед вами сьогодні благословення і прокляття. Благословення, якщо дослухаєтеся до заповідей Творця, Всесильного вашого, які Я заповідаю вам сьогодні. І прокляття, якщо не будете слухатись заповідей».
І слід тут зрозуміти:
1) Чому починає з однини, - «дивись», а потім говорить в множині, - «перед вами».
2) Чому написано «сьогодні».
3) Благословення і прокляття. Чи не написано: «З уст Вищого не вийде зло і добро» («Ейха», 3). Якщо так, чому написано: «Я даю перед вами сьогодні благословення і прокляття»?
4) Ми бачимо в матеріальному світі, що є місце, де перебуває благословення, є місце, де немає благословення, але і прокляття немає там, - і є місце, де перебуває прокляття. А отже, існує щось посереднє між благословенням і прокляттям. А тут написано: «Я даю перед вами сьогодні благословення і прокляття». Випливає з цього, що немає між ними нічого, і - або благословення, або прокляття.
Ці запитання ставлять коментатори Тори. І щоб зрозуміти все наведене вище, потрібно повернутися до того, про що ми говорили вище. Бо слід нам подивитися, що саме нам слід знати, щоб бути уважними до того, що ми повинні робити весь той час, поки живемо в цьому світі. Ось, відомо, що потрібно знати дві цілі:
а) мету творіння, і ми вивчаємо, що це – дати благо Його створінням;
б) мету створінь, якою є – робити добро Творцю.
І слід нам знати, що виконання мети Творця повністю забезпечено, і ми маємо вірити, що Він управляє світом властивістю «добрий і добродійний». А от мета створінь, те, що ми повинні робити добро Творцю, це для нас річ далека. Оскільки наша мета є буквально повною протилежністю меті Творця. При тому, що мета Творця мусить здійснитися, тобто створіння напевно отримають благо й насолоду, як бажає Творець.
А тому те, що Він вкарбував у нас бажання й прагнення отримання насолод, - це в нас усталено й існує, і неможливо скасувати. Тобто людина не має права існування у світі, якщо вона не може отримувати в цьому світі задоволення, і не важливо від чого вона втішається, але без задоволення жити неможливо.
Тому, коли ми починаємо працювати над нашою метою, якою є надавати благо Творцю, а не користуватися нашим бажанням отримувати, тим, що дав нам Творець з боку природи, - не маємо ми сил іти проти природи. І тому, коли починаємо виконувати роботу віддачі, то якщо людина думає, що вона в змозі скасувати свою природу, то зрештою приходить до усвідомлення, що це не в її силах.
І не має вона іншої помочі, як тільки молитва. Як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І тільки завдяки допомозі згори людина може прийти до (реалізації) мети створінь, адже вони мають бути в тотожності властивостей з Творцем. Тобто, як Творець бажає дати благо створінням Своїм, так само і створіння повинні мати бажання віддавати Творцеві, що і зветься «давати добро Творцю».
А порядок роботи має бути такий, що ми повинні вірити вище рівня знання у важливість та велич Творця. Бо коли відчуваємо велич Царя, тоді в силу самої природи людина скасовує себе перед Царем. І тут їй не потрібно докладати зусиль. Бо в природі, як ми бачимо, Творець дав силу малому скасувати себе перед великим, і це тому, що малий, коли він служить великому, відчуває в цьому насолоду. А отже, насолода, яку він відчуває під час служіння великому, не суперечить природі створіння, що зветься «бажанням отримувати задоволення», адже він отримує втіху в той час, коли працює для великого.
Як відомо з прикладу, коли приїжджає якийсь відомий адмор (хасидський лідер), і в аеропорті є багато людей, що приїхали його зустрічати, і він дає комусь свою валізу, щоб доніс до таксі. То ясно, якщо рабі дасть валізу якомусь носильнику, який не знає його величі, ясно що рабі повинен заплатити носильнику. І також буває, що носильник торгується і бажає більшу платню, ніж те, що рабі дає йому. Але якщо рабі дасть свою валізу якомусь з його хасидів, і захоче потім заплатити йому, то певно, що хасид не прийме грошей. Тому що є правило, що людина не може зробити жодної дії, якщо не відчуває задоволення в ній. А робота, де вона не відчуває задоволення в час її виконання, це називається «зусиллям». Тобто, людина не робила б цю дію, якби не знала, що отримає оплату за свої зусилля.
І якщо вона обслуговує велику людину, і з боку природи існує задоволення, коли роблять якусь послугу великому, тоді людина не потребує оплати, бо це і є її оплата. Тобто, людина отримує винагороду, що зветься «задоволенням», коли обслуговує, отже, зі сказаного виникає (питання), - чого бракує нам, щоб могли ми діяти заради віддачі? Тільки того, щоб ми визнали велич Творця, і тоді тіло природно анулюється перед Ним, як зазначено вище.
Однак, через те, що було приховання і вкриття щодо світла Творця, задля виправлення, - щоб бажання отримувати було заради віддачі, - і через це дана людині робота у вірі: вірити у велич Творця і змальовувати собі щоразу Його велич для того, щоб мати можливість діяти заради віддачі, і не отримувати ніякої винагороди натомість.
Виходить, що коли людина просить у Творця, щоб забрав від неї приховання і вкриття, в такому разі виникає запитання, - як це вона молиться Творцеві, щоб усунув приховання щодо неї, адже приховання дано на благо людині. Тобто для того, щоби був виправлений феномен сорому, - то як це вона молиться щоб забрали це приховання? А відповідь така, що приховання утворено з тієї причини, що людина народилася з бажанням отримувати для особистої користі, і оскільки немає більшої насолоди, ніж перебувати в царському палаці, то коли отримає задоволення, це буде задля власної користі, що зветься «розбіжністю властивостей».
І через це і сталося укриття. Тобто, перш ніж людина заслуговує келім віддачі, щоб могла отримувати заради віддачі, вона відчуває лиш тільки скорочення і приховання обличчя Творця. Тому тепер, хоч людина ще не удостоїлася келім віддачі, а вся її робота в цей час для того, щоб змогла вона стати тим, хто віддає заради віддачі, і не бажає отримувати для власної користі нічого, - але не може [відмовитись], тому що тіло підкорене себелюбству.
Тому людина просить у Творця, щоб забрав від неї приховання, не з причини, щоб мала вона тепер можливість насолоджуватися світлом Творця, а навпаки, вона хоче, щоб Творець забрав би від неї приховання Свого обличчя для того, щоб мала вона можливість віддавати Творцю. А отже, який він, намір? - людина бажає, щоби Творець дав їй можливість лиш тільки віддавати.
І її наміром є не те, щоб Творець освітив би їй очі і дарував би їй розкриття обличчя Свого заради отримання егоїстичного задоволення. Бо це називалося б «розбіжністю властивостей», тоді як вона хоче від Творця навпаки, щоб була тотожність властивостей. Тобто, щоб мала вона силу віддавати Творцеві, що і зветься «тотожністю властивостей».
А після того, як людина вже удостоїлася отримати келім віддачі, тобто може вже виконувати дії для надання задоволення Творцю, з’являється тоді робота для келім отримання. Тобто, людина каже Творцю: «Я бажаю отримувати тепер задоволення з тієї причини, що Твоїм бажанням є дати благо створінням. Тому я хочу виконувати Твоє бажання, те, що Ти бажаєш віддавати нам».
І це так, як ми пояснили «Мідраш Раба», тим, як Творець відповів ангелам, що протестували проти створення людини. І сказав, - чому це подібне? Царю, який має вежу, повну всякого добра і немає в нього гостей. І з цієї причини людина бажає отримувати добро й насолоду від Творця, для того, щоб Цар мав утіху, як сказано вище (і в статті 26, 1987 року).
І цим зможемо пояснити третє питання, те, що написано: «Я даю вам сьогодні благословення і прокляття». Але чи не написано: «З уст Вищого не вийде зло і добро»? І згідно з тим, що ми вивчали, що метою творіння є дати благо Його створінням, а тому немає в цій меті ніякого «добра і зла», а все є єдиним добром. То звідки походять ці дві категорії, добро і зло?
Це походить від точки скорочення, що є коренем цього закону. Бо малхут Нескінченності, що одержала світло в клі отримання, зажадала тотожності властивостей, щоб були як у світла. Тому зробила скорочення, щоб не бажала більше отримувати в це клі. Виходить, що все розмежування між світлом і темрявою утворила малхут і тому скорочення відносять до нижнього.
Тому що написано (в поясненні «Панім масбірот», стор. 29) так: «Бо жодна сила не розкривається з боку Створювача як обмеження. І це світло, що приходить до них, називається «внутрішнім світлом». Проте, це є обмеженим світінням, з причини самої точки».
Означає це, що обмеження, щоб не отримувати інакше як тільки заради віддачі, це сама та точка, яка є категорією малхут, званою «клі егоїстичного отримання», - вона утворила добро, тобто отримання заради віддачі і зло, щоб не отримувати заради отримання. І в силу того, що є бажанням вищого, утворився обов’язковий закон для нижнього, тому вже відчуває зло і відокремлення від життя життів той, хто хоче отримати заради отримання.
Таким чином, причина добра і зла утворилася з боку нижнього. Інакше кажучи, нижній зробив, щоб існували добро і зло, і цим малхут побажала тотожності властивостей, від цього і походить добро і зло у світі. І якщо нижні захочуть діяти за принципом скорочення, тобто побажають діяти тільки заради віддачі, тоді буде в них благо й насолода, а якщо, боже збав, не йтимуть цим шляхом, вимірюючи кожну дію, щоб точно була заради віддачі, - матимуть вони темряву а не світло.
Отже, те, що від вищого, тобто благо, що вийшло від вищого, було все добром. І не було тоді ніякого місця злу, як написано (на початку книги «Ец хаїм»): «До скорочення був Він і ім’я Його – одне». Тобто, ще не було відстані між світлом, яке зветься «Він» і клі, що зветься «Його ім’я». А після скорочення бажання отримувати (клі) стало відрізнятися властивостями.
І цим зрозуміємо також четверте питання, - те, що написано «благословення і прокляття». Це означає, що не існує посереднього між ними. А в матеріальному ми таки бачимо, що існує місце, де є благословення, або є місце, де існує прокляття. І є місце де немає благословення, але і прокляття немає там.
І в більшій кількості випадків, людина, яка робить якусь торгову операцію або переїжджає жити в якесь місто, не дивиться прискіпливо, щоб було це обов’язково місцем благословення, бо за звичаєм світу воно так, що якщо це місце не є місцем прокляття, воно вже зветься місцем, яким можна користуватися. А тут висновується з того що написано: «Я даю перед вами благословення і прокляття», що немає нічого посереднього між ними.
А відповідь та, що Добрий і Добродійний, званий «Життя», якщо надають [Йому] келім віддачі, тоді можна бути злитим з «життям життів». Виходить, тільки таким чином людина може удостоїтися блага й насолоди, що називається «благословення».
А от коли людина має тільки лиш келім отримання, вона мусить бути відокремленою від «життя живих», і немає в неї келім отримати благо й насолоду. В результаті, вона перебуває у пітьмі, і не має світла, і немає в неї духовного життя. Тож немає прокляття більшого за це. Тоді як в матеріальному світі ми таки бачимо дещо посереднє між благословенням і прокляттям. А причина та, що за порядком духовної роботи, коли людина бажає увійти в роботу Творця, діяти заради небес, - вона мусить почати з посередньої категорії, тобто коли вона хоче вийти зі стану прокляття і увійти в стан благословення.
І оскільки з боку природи людина перебуває в стані прокляття, тобто щодо бажання отримувати, з яким людина народилася, зроблено скорочення й приховання, щоб світло життя не входило б туди світити, і людина бажає вийти звідти, тому мусить бути посередня категорія, що зветься «ло лішма». Означає вона що дії, які людина робить є діями віддачі, як між людиною і Творцем, так і між людиною і ближнім її. Але наміру віддачі поки що в людини немає.
Але оскільки із ло лішма приходять до лішма, тому називається це «посереднє», що існує між прокляттям та благословенням. Адже щоб прийти до благословення, бракує лише наміру віддачі. А оскільки цей світ називається «світом дії», тобто місцем роботи, тому, за порядком роботи, існує категорія середини.
Але стосовно мети немає двох речей, є лише щось одне. Тобто, або удостоїлася людина мети, яка зветься «благословення», або, боронь боже, не удостоїлася мети. І в результаті вона залишається в проклятті, яке є категорією смерті, як написано: «Грішники за життя свого називаються мертвими». Тому немає тут середини: або прокляття, або благословення тим, що людина удостоюється злиття з Творцем.
І зі сказаного зрозуміємо перше питання, де ми запитували, - чому починає з однини: «дивись», а потім каже «перед вами», в множині. Оскільки є тут поняття того, Хто дає, і це – Творець, і поняття отримувача, і це – народ Ісраеля. І відомо, що стосовно Творця немає поняття визначення ступенів. Як написано: «Я, Творець, не змінююсь». А всі відмінності, вони лише з боку отримувачів.
Тому, коли говоримо про того, Хто дає, Він каже: «Я даю перед вами» одну річ. Тому що з боку Того, хто дає, називається світло надання блага створінням на ім’я «єдине просте світло», тому Він каже до всього цілого загалу, і говорить: «Отже, Я даю одну річ перед вами». Але якщо говориться з боку отримувача, то адже є багато рівнів у отримувачів, як сказали мудреці: «Як їхні обличчя не однакові між собою, так і думки їхні не однакові» («Брахот», 58).
Тому, коли йдеться про отримувачів, Він каже «дивись», в однині, через те, що в кожного окремо є особливе бачення. Тому й слово в однині, - «дивись», і це означає, що кожен побачить особисто, і ніхто з них не спирається на бачення ближнього свого, як писав Арі, що не може людина виправити те, що виправляє її ближній, а кожному належить його окреме особисте виправлення.
Тому те, що написано «дивись», - це йдеться про отримувачів, з яких кожен окремо бачить особисто своє. А коли говорить з боку того, Хто дає, - Він дає одне для всіх. Тому написано: «Я даю перед вами», - Він промовляє для всього цілого загалу.
А тепер зрозуміємо те, що ми запитували, - на що вказує нам тим, що говорить - «даю перед вами сьогодні». Сенс той, що ці речі, благословення і прокляття, відбуваються щодня, адже кожного дня є особливі виправлення, як говорить Арі (в «Шаар а-каванот»), такими словами: «Більш того, і в самі будні дні є велика відмінність між молитвою цього дня і молитвою дня, що після нього. І немає жодної молитви з того дня, як створено світ, до кінця світу, щоб була подібна хоч в чомусь до іншої молитви». Тому й каже слово «сьогодні», бо це відбувається кожного дня.