Стаття 28, 1985
(переклад з івриту)
Ось Зоар пояснює поняття «розвідники», яких послав Моше розвідати країну, духовну землю, і це його слова: «Що написано? Що сказав їм Творець: «Підніміться зараз у Неґев». Докладайте зусилля в Торі, і з неї знатимете той світ. «І роздивіться землю, яка вона», тобто побачите з неї той світ, у який Я веду вас. «І народ, що опосів її», – це праведники, що в Ґан Едені (райському саду).
«Сильний він чи слабкий», тобто в тій країні ви побачите, чи удостоїлися вони цього через те, що подужали своє зле начало силою і зламали його, або ж [діяли] розслаблено, без зусиль. І чи зміцнилися в Торі, займаючись нею вдень і вночі, чи може облишили її і разом з цим удостоїлися всього цього.
Чи малий він (народ), чи численний. «Чи багато тих, хто займається служінням Мені і зміцнюються в Торі й заслужили всього цього, чи ні. «І яка земля, дорідна вона чи неплідна. З Тори дізнаєтесь, яка та земля, тобто який він, той світ, чи багато там вищого блага для тих, хто живе на ній, чи може немає на ній нічого.
«І піднялися у Неґев і дійшли до Хеврона». «І піднялися у Неґев» означає, що люди піднімаються в ній, у Торі. У Неґев, тобто з лінивим серцем, як хтось, хто працює задарма і сухо, бо думає, що немає в ній винагороди. Він бачить, що багатство цього світу втратив ради Тори. І думає, що все пропало. «У Неґев (також «південь»)», тобто висохли води.
«І дійшли до Хеврона», тобто прийшли «легітхабер» (поєднатися) з Торою. А Хеврон сім років будувався, і це ті «сімдесят облич у Тори».
«І прийшли до потоку Ешколь» - це слова «аґади» (сказання) і тлумачення, що залежать від віри.
«І відрізали там лозу», - вивчили з цього основне в розділах і основне в темах.
Ті, які є синами віри, радіють цим речам, і вони благословляються в них, і дивляться, що вони є одним коренем і однією суттю і немає в них роз’єднаності.
А ті, хто не є синами віри, і не вивчають Тору лішма, роблять віру, яка є малхут, відокремленою від зеїр анпіна, тому що не вірять, що вони є однією суттю і одним коренем. Це те, що каже: «І понесли його на жердині удвох», так, що утворили розлад між письмовою Торою і усною Торою.
«І з гранатів, і зі смоківниць» залишили ці речі повністю сітрі ахрі (нечистій стороні) у бік відступництва і в бік розбрату. Адже «рімонім» (гранати) – це від слова «мінім» (відступники), а «теенім» (смокви) це від вислову «а Творець «іна» (підвів) йому під руку», тобто випадковість, коли не вірять у вище управління, і на все кажуть: «випадок це», і відокремлюють Творця від світу.
«І повернулися від розвідування землі». Тобто повернулися у бік зла, і повернулися зі шляху істини, бо сказали: «Що вийшло нам? До сього дня не бачили ми добра в світі, труждалися в Торі, а дім наш порожній. І сиділи ми між ницими, що в народі. А того світу – хто удостоїться його і хто вступить в нього? Тож краще нам було б, щоб не докладали таких зусиль». І розповіли йому [Моше] і сказали: «Адже ми старалися і вчилися, щоби знати долю того світу, як ти радив нам, і дійсно «тече молоком і медом» він, добрий він, той вищий світ, як знали ми це з Тори, але хто може удостоїтися його? «Адже могутній народ» - могутнім є той народ, який заслужив той світ, бо зовсім не зважив на весь цей світ, - займатися ним, щоб мати велике багатство. Хто той, хто зможе вчинити так, щоби заслужити його? Певно, що дуже мужній народ, який опосів ту землю, той, хто хоче заслужити її, має бути сміливим в багатстві, як каже писання: «А багатий відповідає з зухвалістю».
А міста – великі, оточені мурами. Тобто будинки наповнені всіляким добром, так, що не бракує в них нічого.
І разом з усім цим також і дітей велетнів бачили ми там. Тобто необхідно мати тіло сильне, мужнє як лев, тому що Тора послаблює сили людини, то хто зможе удостоїтися її?
До того ж «Амалек живе на півдні країни». То якщо скаже людина, що навіть усе це удостоїться подолати, то - Амалек живе на півдні країни, - тобто зле начало, обвинувач, який виступає проти людини, постійно перебуває в тілі.
Цими словами «відвернули вони серце синів Ісраеля», тому що звели наклеп на країну.
Ті, в кому була віра, ті сказали: «Якщо благоволить нам Творець, то дасть нам її». Тобто якщо людина прагне всім серцем до Творця, вона заслужить її, бо Він не бажає від неї нічого, крім серця.
Але ж тільки проти Творця не повставайте. І треба, щоб не повставати проти Тори, бо Тора не потребує ні багатства, ні посуду срібного й золотого.
І ви не лякайтеся народу тієї землі. Бо скрушене тіло, якщо займатиметься Торою, знайде зцілення в усьому, і всі обвинувачі, які є проти людини, обернуться для неї на помічників», кінець цитати.
Так Зоар пояснює поняття «розвідники» у зв’язку з входом людини у духовну роботу, що зветься в цілому «прийняти на себе тягар малхут небес», - і цим заслуговуємо отримання Тори, як це сталося при стоянні біля гори Синай, коли сказали «зробимо й почуємо». Так кожен, хто бажає заслужити Тору, повинен пройти через період, що зветься «зробимо», а потім він може удостоїтися стану «почуємо».
А в стані «зробимо» існує багато ступенів. В цілому він поділяється на два види:
1. Відкрита частина, полягає в тому, що практично виконує Тору та заповіді, коли вчиться людина вдень і вночі, і дбайливо виконує заповіді з усіма деталями й подробицями, так, що немає їй більше чого й додати в плані дії. А намір її той, що робить усе заради небес, виконуючи повеління Царя, і за це вона отримає винагороду в цьому світі й у світі майбутньому. І в цьому стані людина зветься «праведником».
2. Прихована частина. Це прихована частина в Торі, і це – намір, адже те, що людина має наміром під час своїх дій, приховано від людей, а найголовніше, що це приховано від самої людини. Тому що ця робота має вестися вище рівня знання. А якщо так, як знання може піддати аналізу роботу людини, - чи йде вона дорогою, що піднімається до злиття з Творцем, тобто, чи йде шляхом, що зветься «заради віддачі», і називається також «щоб не ради отримання винагороди»? Тому це приховано, оскільки людина працює без оплати, а отже, оплата прихована від неї.
Пояснення: людина, яка працює за оплату, вона знає, що працює добре, тому що отримує оплату. Але той, хто робить щось ради надання задоволення своєму Створювачу, щоби Творець втішався, він не може побачити, чи отримує Творець задоволення від його роботи. Навпаки, він повинен вірити, що Творець має задоволення. Виходить, що і оплата зветься «ради віддачі», і вона теж вище за знання.
Є й інші причини, що звуться «прихована частина». І робота ця належить не до всього загалу, а до окремих людей, як каже Рамбам: «Сказали мудреці: хай завжди займається людина Торою, навіть ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма. А тому, коли навчають малих, жінок і загал простолюду, вчать їх працювати зі страху і для отримання винагороди. Аж поки не збільшиться їхнє знання і здобудуть додаткову мудрість, тоді розкривають їм цю таємницю потроху і привчають їх до цього поняття повільно, - поки не осягнуть його і знатимуть його, і служитимуть Творцю з любові».
Справа з розвідниками починається у людини, головним чином, тоді, коли вона бажає йти шляхом злиття з Творцем, тобто у властивості віддачі. І тоді з’являються розвідники з їхніми справедливими, за їхньою логікою, твердженнями, які дають зрозуміти, логічно і розумно, що вони мають рацію.
Бо відомо те, що каже Зоар: «Адже кожна людина – це маленький світ», тобто складається з сімдесяти народів і також з категорії Ісраель. А означає це те, що існують сім властивостей, які є сімома сфірот, а в противагу їм існують сім властивостей сітри ахри. І кожна складається з десяти, отже їх сімдесят. І що в кожного з народів є своя пристрасть, і бажає запанувати своєю пристрастю над усіма. А також у народа Ісраеля, що в людині, є також особлива пристрасть, і це – злитися з Творцем.
Існує правило, що людина не може боротися сама з собою, а потрібна для цього особлива сила, щоб мала людина можливість іти проти власних думок. Тоді як на боротьбу з іншими є в людини сила і міць, якщо вона вважає, що її думка – істинна; і вона ніколи не бажає підкоритися чужій думці.
Тож, відповідно, якщо сімдесят народів містяться в самій людині, - як вона може боротися з собою? Тобто якщо іноді бере гору над сімдесятьма народами якийсь народ з його пристрастю, тоді людина під владою цієї пристрасті. І тоді вона, думаючи про себе, бачить, що це – її пристрасть, і не каже, що якийся з сімдесяти народів бажає володарювати над нею. Навпаки, людина думає, що це вона сама, а з самою собою дуже важко боротися.
Тому людині слід змальовувати собі, що є в неї в тілі сімдесят народів і також Ісраель. І вона повинна визначитись, до якого народу вона належить. Адже є правило: кожна людина любить свою батьківщину, і готова боротися за її благо. Якщо так, людина має визначитись, чи належить вона до народу Ісраеля, чи до якогось іншого з сімдесяти народів. І якщо вона вирішує для себе, що відноситься до народу Ісраеля, тоді вона може воювати з сімдесятьма народами, коли бачить, що вони виходять на бій.
І тоді людина бачить, що сімдесят народів бажають покінчити з народом Ісраеля, як написано в Пасхальній Аґаді: «І це те, що боронило батьків наших і нас, бо не тільки хтось один постав, аби погубити нас, але в кожному поколінні постають нам на погибель, а Творець рятує нас від них». І якщо людина знає сама, що належить вона до народу Ісраеля, тоді є в неї сили боротися з сімдесятьма народами. Адже існує сила в природі боротися за благо батьківщини, а людина знає, що вона «Ісраель», а ті хочуть погубити його. Таким чином, є начебто двоє, що воюють один з одним, - і тоді у людини є сили битися.
Виходить тут, коли мова йде про духовну роботу, тоді «народ Ісраеля» називається так тому, бо він – яшар-ель (прямо до Творця), бажає злитися з Творцем, бажає малхут, тобто прийняти на себе тягар малхут небес. А малхут називається «Ель» (Вишній), як наведено в Зоар: «Це те, що написано: «Ель» гнівається кожен день», - і це малхут. А сімдесят народів, що в людині, протидіють цьому і борються з властивістю «ісраель», що в ній, і бажають різними способами скасувати і знищити властивість «ісраель», що є в тілі людини».
І тут у роботі над наміром, коли людина хоче спрямувати намір на те, щоби просуватися саме у властивості віддачі, - тоді й починаються твердження розвідників. І Зоар пояснює їхні твердження відповідно до того, що написано в Торі, як вони сперечаються й борються з властивістю «ісраель», що в людині, і бажають стерти цю властивість з лиця землі. Тобто хай і не думає людина, що прийде до того, чого вона сподівалася досягти, через усі їхні аргументи, якими вони борються з нею. Бо основа сімдесяти народів спирається на бажання отримувати, а властивість «ісраель» – аби скасувати себе перед Творцем без будь-якої винагороди. І тому, саме тоді, коли людина хоче йти наперекір їхній думці, тоді починається найголовніше твердження розвідників, які дають зрозуміти логічно, що немає людині жодних шансів прийти до мети, якої вона мріяла досягти.
Але є іноді, що розвідники приходять до людини, вселяючи їй думку, яка важча за все, що вони стверджують. Коли вони кажуть людині: «Знай: людині, такій низькій, як ти, Творець допомогти не може». І це є важчим за все, бо правило таке, що кожного разу, коли є скрута в людини, має вона можливість молитися. Тоді як коли вони запевняють людину, що «жалко твоєї роботи, бо Творець не зможе допомогти тобі», то таким чином позбавляють її можливості для молитви. Бо що має вона вдіяти тоді і до кого може звернутися по допомогу?
І в книзі Зоар сказано так: «Сказав рабі Йосі: вони вдалися до прийому звести наклепи на все. Що означає «на все»? Означає – і на землю Ісраеля, і на Творця. Сказав рабі Іцхак: «Про землю – це так. А про Творця – звідки нам відомо?» Відповів йому: «Це висновується з того, що написано: «Але ж і могутній народ той», що означає – хто може подолати їх? «Бо могутній народ» – це точно, тобто навіть Творець не подужає їх. І звели наклеп на Творця.
І з усіма словами розвідників, які виникають у людини, немає їй ніякої ради, як логічно оскаржити їх, або зачекати поки буде їй що відповісти їм, залишаючись тим часом під їх владою. Навпаки, людина має знати, що ніколи не зможе розв’язати їхні питання зовнішнім розумом. А саме коли удостоїться внутрішнього розуму, тоді матиме вона мову, аби пояснити їм. А поки що їй слід іти вище рівня знання, тобто казати, що попри те, що розум – це річ дуже важлива, а все ж віра за своєю важливістю стоїть набагато вище за розум. Тому слід їй іти не за своїм розумом, а шляхом віри, - вірити в те, що сказали нам наші вчителі: що людина повинна прийняти на себе тягар малхут небес вірою вище знання. І тоді немає місця доводам розвідників, оскільки вони говорять тільки в рамках знання, що належить зовнішньому розуму.
І це те, що сказали сини Ісраеля в час підготовки до отримання Тори: «зробимо», а потім «почуємо», бо «роблення» здійснюється без зовнішнього розуму, а виконує його людина за рахунок заповіді, адже напевно Той, хто заповідав, знає, що добре, а що ні, тобто що добре для людини, а що ні.
Однак тут виникає велике питання: то навіщо Творець дав нам зовнішній розум, і цим розумом ми користуємося у всьому. Адже тут, в духовній роботі, ми повинні йти проти цього розуму, а не з ним - з розумом, з яким ми народилися.
Це дано тому, що Творець бажав, щоби просили допомоги в Нього. А поміч, яку Він дає, вона є світлом Тори. А якби люди могли обійтися без допомоги Творця, тоді не було б у них ніякої потреби в світлі Тори, як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Тому, для того, щоб була людині потреба залучати світло Тори, через це й дана нам ця робота в стані приховання, з наміром, щоб людина мала потребу у внутрішньому розумі. Бо щодо зовнішнього розуму зробив його Творець так, що він не дасть жодної допомоги в духовній роботі, а навпаки, заважатиме людині в роботі ради віддачі. І це те, що написано в Зоар, такими словами: «Якщо людина приходить очиститися, допомагають їй святою душею, і очищають її, і освячують її, і зветься «святою» (тією, хто віддає)».
І завдяки цьому є в людини потреба удостоїтися НАРАНХАЙ, що належить до кореня її душі. Тому і вчинено було виправлення прихованням, яким є «знання», тобто зовнішній розум людини буде проти роботи заради небес, і зветься це «в рамках знання» зовнішнього розуму. І він робить для людини всі розрахунки, що не варто їй працювати ради віддачі. А якщо людина переборює це і не тікає з поля бою, і молиться Творцеві, щоби допоміг їй іти вище рівня знання, тобто щоб не бути під владою бажання отримувати, в такому разі, коли Творець допомагає їй, людина набуває внутрішнього розуму, що зветься «внутрішнє знання». Тоді, завдяки цьому знанню, тіло вже згодне працювати ради надання задоволення Творцю, як написано: «Якщо забажає Творець шляхів чоловіка, також і ворог його примириться з ним», тобто зле начало.
Виходить, коли людина перебуває «всередині знання», тобто розум каже їй, що варто виконувати цю роботу, вона вже спроможна докласти сил до роботи. Тому, коли є в неї зовнішній розум, тоді знання зобов’язує її, і це - з наміром ради отримання. І зветься «в рамках знання». А коли удостоюється внутрішнього розуму, тобто внутрішнього знання, тоді розум зобов’язує людину, що варто працювати для того, щоб принести задоволення Творцеві.