Стаття 29, 1985
(переклад з івриту)
Зоар в главі «Хукат» пише так: «З цього ми вчили, що кожен, хто бажає пробудити те, що вгорі, хай то діянням, чи то мовленням, то якщо те діяння чи мовлення не зроблені як годиться, - не пробуджується нічого. Усі люди в світі йдуть у дім молитви пробудити те, що вгорі, але мало тих, хто вміє пробудити. А Творець близький до всіх тих, хто вміє закликати до Нього і пробудити відповідь згори як годиться. Але якщо вони не вміють закликати до Нього, тоді Він не є близьким, як написано: «Близький Творець до всіх, хто кличе Його, до всіх, хто закликає до Нього істинно». Що таке «істинно»? Це означає, що вміють як належить пробудити те, що є істинним. І так щодо будь-якої речі», кінець цитати.
Витікає з цього, що той, хто не вміє закликати до Нього, не слід йому і йти в дім молитви, оскільки не вміє звати Творця, а це означає, що молитва його не приймається. Якщо так, то є тут можливість сказати, - і це є поясненням, - що не достатньо просто не йти в дім молитви тому, що не вміє закликати Творця. Тобто слід знати, що має робити людина для того, щоб вміла закликати Творця і щоб була близькою до Нього.
Щодо цього Зоар починає й пояснює нам, що необхідно знати, а потім побачимо, як старатися прийти до знання. І каже, що знання лише в істині, бо той, хто закликає Творця істинно, той близький до Нього. А згідно з тим, що «знання» це те, що закликають істинно, то що нового в тому, що каже, мовляв, стосовно Творця повинно бути особливе знання для того, щоб закликати до Нього. Бо в тому, що написано, де каже: «Близький Творець до всіх, хто кличе Його» сенс той, що це стосується всіх, тобто Він близький до будь-кого, без винятку. А потім завершує писання умову, - і сприймається, що це є великим правилом. То яке воно? - щоб закликав істинно, і це серйозна умова, що вимагається від людини.
І ця важлива умова, що вимагається від людини, і зветься «істиною», - то чи не ведеться в світі так, що коли хтось кличе іншого, якщо той знає, що кличуть його обманливо, певно, що не слухатиме того, хто кличе до нього, оскільки знає: те, що той зве його, це все брехня, і удає себе, неначебто він стоїть далеко і не чує голосу того, тому що це неправда, те, що той кличе його.
Коли так, то що це за така важлива умова, що вимагається від людини? І хоч, безсумнівно, є у Творця особливі умови, яких немає у людей, але ця умова, що треба «закликати Його істинно», - це умова з найменш можливих, а отже, певно, що умова істини має тут особливий намір, і намір цей зветься «істинно».
А для того, щоб зрозуміти поняття істини, наведемо спочатку вислів мудреців: «Кожен, хто гордує, - каже Творець: «Не можемо Я і він мешкати в одному місці». І слід запитати, чого це Творця хвилює те, що той гордує? Адже скажімо, якщо людина входить в курятник і бачить, як один півень чваниться перед іншим, то ця людина, яка бачить, перейматиметься цим?
І мій батько й учитель казав, що Творець любить істину, і не може терпіти брехні, як написано: «Хто мовить брехні, не встоїть перед Моїми очима».
І насправді, Творець створив людину з бажанням отримувати, і це те себелюбство, що є в неї. І воно є джерелом усіх недобрих пристрастей, що є у світі, тобто злодійство, вбивства і війни, - усе походить від цього людського бажання отримувати. Виходить, що Творець створив людину в цілковитій ницості, а вона гордує, тобто каже, що не подібна іншим, виходить, що каже неправду, а істина не терпить брехню.
Отже, згідно зі сказаним вище, якщо людина приходить у дім молитви просити у Творця, щоб почув її молитву, тому що вона гідна того, щоб Творець почув би її молитву, і дав би їй, адже належить їй, щоб Творець дав би їй більше, ніж дає іншим, навіть коли йдеться про духовне, - вона є далекою від Творця, бо брехня далека від істини. Тому таке зветься, що людина не знає, як закликати до Нього, бо вона закликає до Творця в брехні, і це зветься «далеким», а не близьким. І відповідає правилу в духовному: «Близькість називається тотожністю властивостей, а віддаленість називається розбіжністю властивостей».
І оскільки немає більшої розбіжності властивостей, як між правдою та брехнею, тому і зветься це, що не вміє закликати до Нього, тому що Творець не близький до нього. Адже той під час молитви, коли просить, перебуває в брехні, оскільки почувається, що має вищі гідності, ніж інші, тому що бачить всі свої недоліки у інших, і через це він і бажає, щоби Творець допоміг йому.
А насправді він, як казали мудреці (в трактаті «Кідушін», 70): «І вивчали ми: кожен, хто називає непридатним, - є непридатним, і не гідний говорити про славу світу. І каже Шмуель: через свою ваду й називає непридатним. Існують люди, які завжди дивляться на інших, чи той інший вчиться так, як він сам розуміє за належне, або молиться згідно з його смаком, і чи той удатний, а якщо не вдатний, відразу знаходить ваду в нього. І це як сказав мій батько й учитель, що у людей, що звуться «ревними» звичай такий, що якщо хтось суворіше дотримується правил, то звуть його «надто ретивим», тобто впадає він у крайності. І, само собою, про таку людину годі й балакати, жалко коли навіть думають про неї. А якщо той поводиться з меншою ретельністю, ніж вони самі, то кажуть, мовляв, ясно, що він легковажний з найлегковажніших і варто його піддати гонінням аж до остракізму, щоб не зіпсував у нас інших, крий Боже.
І та людина, яка приходить молитися Творцеві, щоб наблизив її, тому що вона має великі достоїнства, є віддаленою від Творця, тобто що існує розбіжність властивостей з Творцем. Бо Творець є категорією істини, а властивість людини тієї – суцільна брехня. Тому визначається такий стан, що Творець далекий від неї. Через це Він і не слухає її.
І слід запитати: чи не «сповнена вся земля славою Його»? А якщо так, то що означає, що Творець далекий від неї. Проте це як буває, коли людина стоїть далеко він когось, то не чує його голосу. А в духовному відомо, що міра віддалення і зближення залежить від тотожності властивостей або відмінності у властивостях.
Тоді як якщо людина приходить молитися Творцеві й каже Йому: «Мені Ти повинен допомогти більше, ніж іншим, позаяк інші не так вже й потребують Твоєї допомоги, тому що вони більш здібні, ніж я, і вони не настільки занурені в себелюбство, як я, і вони більш дисципліновані за мене, і я бачу, що потребую Твоєї допомоги більше, ніж інші люди. Адже я відчуваю сама свою нікчемність, наскільки я віддалена від Тебе, більше за всіх, і прийшла я до відчуття, як написано: «І крім Тебе немає в нас Царя визволителя й рятівника».
Виходить, що її твердження є істинним, і такі твердження Творець терпить, тому що вони – правда. І про це сказано: «Я Творець, мешкаю з ними в їхній нечистоті», тобто попри те, що вони занурені в себелюбство, яке є джерелом нечистоти, але оскільки людина висловлює істинне твердження, - Творець близький до неї, тому що правда з правдою зветься тотожністю властивостей, а вона називається «близькістю».
І цим зрозуміємо питання в наведених вище словах Зоар, - той, хто не вміє закликати до Нього, нема чого йому йти у дім молитви, тому що Творець не слухатиме його, адже він далекий від Творця, якщо не вміє закликати до Нього. І ще незрозуміло, адже це протирічить написаному: «Піднесеним є Творець, а ниций побачить». (Псалми, 138). А що означає «ниций»? – той, хто не вміє нічого. Сенс цього, що навіть той, хто не вміє закликати до Творця, - також побачить.
І з наведеного вище зрозуміємо добре, що йому не треба вміти нічого, лише знати насправді свій духовний стан, - те, що не знає він нічого ні з мудрості, ні з традиції, що могло б допомогти йому, і перебуває він у стані найгіршому, який тільки може бути в світі, і якщо Творець не допоможе, він пропав. Тільки цю відомість він повинен знати, тобто що він не знає нічого, і він є найнікчемнішим від усіх. Але ж якщо він не відчуває цього, а думає, що існують люди ще гірші, тоді він вже перебуває в брехнях, і в стані віддаленості від Творця.
І з цього зрозуміємо друге наше запитання: що людина має робити, аби вміти закликати до Творця і щоби бути близьким до Нього, яку науку слід вивчати щоб знати? Тоді кажуть людині, що їй не потрібно нічого надто особливого вивчати, а лише старатися йти дорогою істини, тоді само собою буде їй про що молитися, тобто про необхідне, а не про надлишки. Як написано: «Ось, око Творця до тих, хто тремтить перед Ним, до тих, хто сподівається на Його милість, врятувати від смерті їхні душі й оживити їх в голоді». Просто бракує людині духовного життя.
І цим пояснимо написане: «Близький Творець до всіх, хто закликає до Нього», без винятку. А те, що каже про умову: «До всіх, хто закликатиме до Нього істинно», - це не зветься «особливою умовою». Бо і між дітьми, якщо один кличе іншого, а той знає, що це неправда, також не подивиться на нього. Просто тут, з Творцем, потрібно знати, на що вказує поняття істини. І це складно, щоб людина знала по собі, що таке стан істини, і що таке стан брехні, бо людина не здатна бачити істину. Тому вона потребує наставника, щоб напучував її і казав би їй, чого їй бракує, і що в неї вже є, може навіть і зайве щось, що заважає їй прийти до істини.
І це є сенсом написаного: «Вимагайте Творця, коли Він присутній, закликайте до Нього, коли Він близький». Ясно, що «коли Він близький», ми знаходимо Його. Але де те місце, що зветься «близьким». А це, як зазначено вище, «до кожного, хто закликає до Нього істинно». Якщо людина закликає до Творця з істинного стану, - вона знаходить Його.