(переклад з івриту)
Мудреці сказали про те, що написано: «Горе вам, ті, хто жадають дня Творця: навіщо це вам – день Творця, він же морок, а не світло!» Притча про півня та кажана, що чекали на світло. Сказав півень кажану – я чекаю на світло, тому що воно моє. А ти – навіщо тобі світло?» Кінець цитати. І це означає, що оскільки немає у кажана очей щоб бачити, то що він виграє від світла сонця? І навпаки, той, хто не має очей, світло сонця затьмарює йому все ще більше.
І треба зрозуміти цю притчу, тобто яке відношення мають очі до бачення світла Творця, котре писання називає «днем Творця». І дає до цього притчу про кажана, – що той, хто не має очей, залишається в темряві. І ще треба зрозуміти, що таке «день Творця», і що таке «ніч Творця». Яка відмінність є між ними? Зрозуміло, день людей ми визначаємо по сходу сонця. Але день Творця, – по чому ми визначаємо це?
Відповідь – це як прояв сонця. Тобто, коли сонце сяє над землею, ми називаємо це «днем». А коли сонце не сяє, зветься «темрявою». Також і щодо Творця, «днем» називається проявлення, а «темрявою» – приховання Його обличчя. Інакше кажучи, коли є розкриття обличчя, коли це ясно людині як день, це й зветься «днем», як пояснили мудреці написане: «При світлі постане вбивця, уб’є бідного й злиденного, а вночі буде як злодій». Отже, з того, що сказано: «а вночі буде як злодій», – виходить, що при світлі дня... так сказав, що коли буде ясно тобі як удень, що за душами він прийшов, – вбивця він, і дано врятувати душу...». Кінець цитати. Отже, ми бачимо, що про «день» говорить Ґемара1, що це справа ясна, як день. Виходить, що «день Творця» означає, що вище управління, те, що Творець управляє світом, буде ясно, що це робиться властивістю «добрий і добродійний». Наприклад, коли людина молиться, відразу її молитва дістає відповідь, і отримує те, що просить, про що молиться. І куди б не повернулася – все вдається. І це зветься «днем Творця».
Тоді як темрява, тобто ніч, означає приховання обличчя Творця. І це викликає в людини сумніви в управлінні Доброго і Добродійного, а також чужі думки. Тобто, приховання вищого управління спричинює їй усе подібне сприйняття та сторонні думки. Це зветься темрявою та ніччю. Іншими словами, коли людина переживає стан, в якому відчуває, що світ потьмарився для неї.
І цим маємо пояснити те, що написано: «Горе вам, ті, хто жадають дня Творця: навіщо це вам – день Творця, він же морок, а не світло!»
А справа в тому, що ті, хто чекають на день Творця, мається на увазі, що вони сподіваються, що удостояться віри вище знання. І буде їхня віра такою сильною, наче вони бачать зором та достеменним знанням, що так воно. Тобто, що Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний».
Інакше кажучи, вони не бажають, щоб побачити, як Творець управляє властивістю «добрий і добродійний». Адже бачення протистоїть вірі. Тобто, віра – вона саме там, де вона проти розуму. А людина робить те, що проти розуму, і це називається вірою вище знання. Означає, що люди вірять, що управління Творця створіннями, здійснюється властивістю «добрий і добродійний». А те, що вони не бачать цього, ясно усвідомлюючи, вони при цьому не говорять Творцеві: «Ми хочемо узріти властивість «добрий і добродійний» своїм баченням в рамках знання». А бажають вони, щоб це залишилося в них у категорії «віра вище знання».
І просять вони у Творця, щоб дав їм силу, щоби ця віра була настільки сильною, неначе вони бачать це в знанні. Тобто, щоб не було різниці між вірою – і знанням в рамках розуму. Це зветься у них, – у тих, хто бажає бути злитим з Творцем, – «день Творця».
Тобто, якщо вони відчують це як знання, тоді світло Творця, що зветься вищим благом, увійде в келім отримання, що звуться келім «де2-пруда» (відокремленості). А цього вони не хочуть, тому що все піде в бажання отримувати, яке протилежне святості, а святість несумісна з бажанням отримувати для власної користі. А бажають вони бути злитими з Творцем, і це може бути лише через тотожність властивостей.
Однак, аби прийти до цього, тобто, щоби були в людини бажання та прагнення злитися з Творцем, і оскільки людину створено з природою бажання отримувати лиш для власної користі, коли так – як можна прийти до того, що буквально суперечить природі?
І тому покладено на людину багато працювати, аж поки вона отримає другу природу, що є бажанням віддавати. Бо бажанням віддавати, коли людина заслужить його, вона здатна отримувати вище світло не шкодячи йому. Адже всі пошкодження з’являються лише через бажання отримувати собі. Тобто, навіть коли людина робить щось ради віддачі, існує при цьому, в самій серцевині думки, що вона отримає щось, якусь винагороду за дію віддачі, яку вона зараз виконує.
Одним словом, не сила людині будь-що зробити, якщо не отримає натомість що небудь за те, що робить. Тобто, людина мусить отримувати задоволення. І кожне задоволення, яке вона отримує для власної користі, мусить вона цим задоволенням бути відлучена від «життя живих» через розбіжність. І перестає бути злитою з Творцем. Тому що стан злиття вимірюється тотожністю властивостей. Отже, не може існувати чиста віддача без домішок отримування з боку власних особливостей. Тому, щоб були в людини сили віддачі, нам потрібна інша природа, щоб мала людина силу прийти до тотожності властивостей. Тобто, як Творець, який віддає, не отримуючи нічого, бо немає в Нього (боже збав) нестачі.
Інакше кажучи, навіть те, що Він віддає, це також не через хісарон. Тобто, якби не було Йому кому віддавати, відчувалось би це в Ньому як нестача. А треба нам розуміти це як гру. Тобто, те, що Він бажає віддавати, не є чимось, що потрібно Йому, а все це як гра.
І це так, як сказали мудреці про матрону, що запитала, – що робить Творець після того, як створив світ? Відповідь була, – сидить і грається з левіафаном, як сказано: «Левіафана цього утворив Ти гратися з ним». Де поняття «левіафан» є категорією злиття та єднання (від виразу: «наче обійнявшись одне з одним»). Тобто, кінцева мета, – єднання Творця зі створіннями, – є лише категорією гри, а не бажання й потреби.
А відмінність між забавою та бажанням та, що все, що отримується бажанням є обов’язковим, і якщо не досягає бажаного, відчуває нестачу. Але ж коли це гра, то навіть якщо не досяг цього, не вважається це нестачею. Як кажуть: «Те, що я не здобув того, чого хотів, – байдуже». Бо це не так вже й важливо, тому що все бажання, яке мав до цього, було лише жартома, а не всерйоз.
І зі сказаного виходить, що цілковита досконалість, це коли буде вся робота людини у повній віддачі, і не буде їй жодного бажання та прагнення отримати задоволення взамін своєї роботи. І це є високим рівнем, оскільки така властивість притаманна Творцеві. І зветься це «день Творця», бо день Творця називається досконалістю, як написано: «Потьмаряться ранкові зорі, сподіватиметься на світло, – але немає». Де світло визначається як досконалість.
І коли людина досягає іншої природи, тобто бажання віддавати, котре Творець дає їй замість першої природи, якою є бажання отримувати, а нині дістає бажання віддавати, тоді людина здатна працювати на Творця в досконалості. І це вважається днем Творця.
Тому той, хто поки що не удостоївся іншої природи, щоби зміг служити Творцеві у віддачі і сподівається, що набуде цієї властивості, тобто властивості віддачі, тобто, коли вже трудився і робив усе що в його змозі робити, щоб заслужити цієї сили, – тоді вважається, що він чекає дня Творця. Тобто, що буде в нього тотожність властивостей з Творцем. І коли приходить день Творця, тоді в нього несказанна радість, бо радіє тому, що вийшов з-під влади бажання отримувати собі, яке відділяло його від Творця. А зараз він злитий з Творцем. І це відчувається ним так, що піднісся він нині на саму вершину.
Проте, той, чия робота лише в рамках егоїстичного отримання, – там навпаки, – весь час, коли він думає, що буде йому якась винагорода за його роботу, – він радіє. А тоді, коли бачить, що бажання отримувати не одержить ніякої оплати за його працю, – починає тужити й лінуватися. І доходить іноді до «сумніву в основах», і говорить: «Про таке я обітницю не давав».
Коли так, навпаки: «день Творця» це коли людина досягає силу віддачі, то якщо скажуть їй, що це буде твоїм прибутком – те, що ти займаєшся Торою та заповідями, – вона скаже: це в мене зветься пітьмою, а не днем, тому що знання цього приводить людину до стану темряви, як сказано вище.