Стаття 40, 1990 рік
(переклад з івриту)
Ось, написано (в главі «Ваетханан»): «Не через те, що ви численніші за всі народи, забажав вас Творець, бо ви кількістю менші за всі народи. А через любов Творця до вас і через те, що береже Він клятву, якою клявся праотцям вашим, вивів Творець вас рукою сильною і викупив вас з дому рабства, з рук фараона, царя Єгипту». Сказали мудреці (в трактаті «Хулін», 89): «Не через численність» - сказав Творець Ісраелю, - «забажав Я вас», бо навіть в час, коли дарую вам велич, ви применшуєте себе переді Мною», кінець цитати.
І слід зрозуміти, чому це хоче нас навчити, тим, що пояснили мудреці, що сказав Творець, - забажав Я вас, бо навіть коли Я дарую вам велич, ви применшуєте себе переді Мною. Якби Творець сказав, - попри те, що Я даю вам велич, то ви применшуєте себе перед «плоттю та кров’ю», я це зрозумів би. Однак, мудреці сказали, що «ви применшуєте себе переді Мною», тобто перед Творцем. Що це за такий рівень духовний, що коли Творець дає людині велич, вона не пишається перед Ним тим, що Творець дав їй велич?
Адже якщо цар дає велич людині і ставить її вище за міністрів, тоді ця людина пишається також перед царем? Чи може таке бути? А якщо так, яка така важливість того, що не чваняться перед Творцем, а принижують себе перед Ним. Тобто перед Ким вони себе принижують? Здоровий глузд зобов’язує думати, що коли людина розуміє велич царя, певно що вона принижує себе ще більше перед ним.
І для того, щоб зрозуміти це, потрібно згадати порядок духовної роботи, яка є виправленням створіння. Тобто для того, щоб прийти до злиття (з Творцем), що зветься «тотожністю властивостей», іншими словами, удостоїтися келім віддачі, сталося виправлення, зване «скорочення і приховання святості». Тобто, приховано смак Тори та заповідей, в які одягнені благо й насолода, які були в бажанні Творця дати їх створінням. І це називається «Його бажанням дати благо Своїм створінням». Коли все, що Він бажав дати створінням, одягнуте в Тору та заповіді, що називаються в Зоар «613 пкудін» (вкладів).
І це як сказано в коментарі «Сулам», що «справа в тому, що «пкудін» це від слова «пікадон» (вклад), коли в кожній із заповідей є в ній особливе світло, що облачається в цю заповідь. Однак для того, щоб прийти до світла, що облачається в них, через скорочення і приховання, що є в них з причини виправлення створіння, тобто для того, щоб людина отримала благо й насолоду, що одягнуте в них, вона мусить спочатку отримати келім, що відповідають світлу, оскільки має існувати тотожність властивостей зі світлом, як світло віддає, так і клі має бути «заради віддачі».
Однак, оскільки в людини з боку природи є бажання отримувати для себе, а не бажання віддавати, якщо так, то як людина може змінити свою природу, яку створив Творець. Про це сказано мудрецями: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Тобто, Тора дає поради людині, як вийти з себелюбства і придбати бажання віддачі. І в цьому плані називаються 613 заповідей, як каже Зоар, 613-ма «ітін», тобто 613-ма порадами, як досягти бажання віддачі. Бо тільки завдяки бажанню віддачі є можливість щоб світло, що зветься «благом і насолодою», облачилося в келім.
І про це сказали мудреці: «Завжди хай займається людина Торою та заповідями навіть ло лішма, бо із ло лішма прийде до лішма, тому що світло, що в ній, повертає до добра, і людина прийде завдяки цьому до рівня лішма».
А в поняття ло лішма є багато категорій:
а) вчиться для того, щоб дражнити, і ця категорія гірша за всі, і про це сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 17): «Кожен, хто вивчає Тору ло лішма, краще б йому не бути створеним»;
б) вчиться для того, щоб звали його «Вчитель»;
І в цих двох категоріях він бажає оплати від людей, а не щоб Творець дав йому винагороду за його роботу;
в) вчиться для того, щоб Творець дав йому оплату в цьому світі, щоб мав він життя й заробіток, і здоров’я, й подібне;
г) вчиться для того, щоб Творець дав йому оплату в світі прийдешньому;
д) коли займається Торою та заповідями через те, що відчуває, що він служить великому Царю, тому має він задоволення від того, що займається Торою та заповідями, тобто через це задоволення, яке відчуває, що служить великому Царю, варто йому працювати.
Виходить, що і коли працює через те, що служить великому Цареві, також і це ще не можемо назвати чистим «лішма», хоч він і діє в ім’я небес, тобто не бажає ніякої винагороди за свою роботу, але все одно прагне відчути смак в цій своїй роботі, тому що відчуває великого Царя.
Тоді потрібно знати, що і це ще не зветься чистим «лішма», тому що врешті-решт людина прагне до насолоди, щоб відчувати її під час роботи. Бо насолода, яку вона відчуває, коли працює, це й є тією причиною, задля якої вона бажає бути служителем Творця. Виходить, відповідно, що тільки те, що бажання отримувати відчуває насолоду під час роботи, це те, що зобов’язує займатися Торою та заповідями. Тому називається це також «ло лішма». Однак це ло лішма приводить людину до лішма, тому що світло, що в ній (Торі), повертає її до добра.
І це так, як написано в «Передмові до книги Зоар», п. 30, і ось що каже: «Частина друга – це від 13 років і далі, бо тоді дається сила точці в серці людини, яка є «ахораїм» - зворотною стороною, святої душі, одягненої в бажання отримувати людини. І тоді вона починає входити під владу системи світів святості, тобто в тій мірі, в якій займається Торою та заповідями. І головна функція в той час - це досягти і збільшити духовне бажання отримувати. І разом з тим цей рівень незрівнянно вищий за перший, бо це рівень, що приводить людину до лішма, як сказали кабалісти (Псахім, 50:2): «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо від ло лішма приходить до лішма».
І це як «служниця святості», яка служить своїй пані, тобто святій Шхіні. І ця служниця приводить людину до лішма, і заслуговує людина, що перебуває на ній Шхіна. Хоч має вона вдатися також до всіх засобів, що здатні привести її до лішма. А останній ступінь у цьому розподілі той, що полюбить Творця з великою пристрастю, подібно до того, як пристрасна людина закохується в матеріальну привабу, так що вона в неї завжди перед очима, вдень і вночі. І це так, як сказав поет: «Як згадаю Його, не дає мені це спати».
А після всього цього починається порядок лішма, що зветься «бажанням віддачі». І тут немає сил у людини прийти до того, щоб бути повністю тільки у віддачі, тобто щоб усе бажання її було тільки віддавати Творцю «через те, що Він великий і всевладний», - немає в неї жодного поняття, як прийти до цього. І це називається, що бажання віддавати, воно в єгипетському вигнанні. І це бажання людина може зрозуміти тільки вище рівня знання, бо на рівні знання немає з ним ніякого контакту, щоб зрозуміти його.
Тобто, не в силах людини зрозуміти, як можна зробити щось, щоб вона не мала задоволення від цього. Інакше кажучи, що навіть якщо людина не вимагає ніякої винагороди за роботу, але те, що Творець матиме втіху, зобов’язує її працювати. Від цього і є їй задоволення. Тобто, вже існує тут насолода. Іншими словами, те, що вона рада, що служить Царю, це й є її насолода. А інакше і не може бути, тобто щоб працювати без задоволення.
Тому коли кажуть, що людина повинна працювати заради віддачі, це називається «вище рівня знання». А все, що вище рівня знання, - немає там бажання отримувати для себе. Тобто, говорять людині, що вона повинна працювати тільки щоб Творець мав утіху від цієї роботи. І кажуть, що вона повинна бути в радості від того, що служить великому Царю.
А якби великий Цар розкрив свою важливість і велич, задоволення було б тоді на рівні знання. Тобто, коли розум бачить, що варто служити «великому царю». Однак, коли людина повинна саме вірити у велич і важливість царя, виходить, що згідно зі своїм відчуттям вона служить малому царю. Якщо так, то коли вона каже, вище рівня знання, що він - цар великий, вже немає там місця для бажання отримувати, щоб погоджувалося на цю роботу, оскільки все задоволення будується на «вище рівня знання».
І само собою зрозуміло, чому тіло не бажає працювати коли не бачить важливості царя. Бо кажуть йому, що незважаючи на те, що розум зобов’язує: якщо не відкрита велич царя, вже немає там місця бажанню отримувати для себе. То як можна, щоб людина могла працювати через те, що «Він великий і всевладний»? Було б добре якби це було відкрито, але наразі над цією категорією, величчю Творця, перебуває влада фараона, царя Єгипту, який сказав: «Хто такий Творець, щоб я Його слухався». Тому головна робота, вона саме тут, тобто тут починається тема лішма, іншими словами, людина бажає працювати заради того, щоб Творець тішився її роботою, а щодо себе самої не думає вона, який смак вона відчуває. Тобто робота, яку вона виконує, вона в неї така, начебто вона відчуває, що цар – великий, а практично її відчуття – у формі «Шхіна в пороху», коли не відчуває ніякої важливості, а відчуває смак пороху. І все одно людина зміцнюється і каже, що це є важливим для мене так, що начебто я відчуваю, що стою і служу великому царю, і тоді ясно, що і бажання отримувати насолоджується, оскільки йому не треба вірити у велич і важливість Творця.
Однак, як людина може дістати силу подолання тіла, коли вона відчуває стан «Шхіна в пороху». Яку радість вона може відчути від такої роботи? А найскладніше те, як можна, щоб людина мала потребу і прагнення виконувати роботу, коли вона не відчуває в ній смаку. Тобто, по правді, немає в неї вибору. Можна зрозуміти, що людина діє через примус. Але прагнути до такої роботи, яка не має смаку, - як це можливо? І оскільки немає в людини сили подолання, і не має вона радості від такої роботи, то як можливо служити царю в такому ницому стані, тобто коли відчуває смак пороху при служінні царю?
Тому про це людина й просить Творця - не те, щоб дав їй стан розкриття величі Його, щоб відчула в цьому смак. А просить вона у Творця, щоб дав їй силу, щоб змогла подолати тіло і працювати з радістю за те, що нині вона може діяти виключно ради Творця, оскільки бажання отримувати не насолоджується роботою, яка має смак пороху. Якщо так, то навіщо людина працює? - певно що тільки заради небес. А такій роботі немає жодного місця в рамках знання. І в цій роботі людина бачить, що з боку природи немає ніякої можливості, щоб захотіти їй працювати таким чином.
І в такому стані людина бачить, що вкрай неможливо, щоб могла вона працювати з бажанням віддачі, а не для особистого блага. Бо таке може бути тільки дивом з небес. І насправді це називається «виходом з Єгипту». Тобто, вийти з рамок того розуму, який має людина з боку природи, що неможливо зробити жоден рух інакше, як тільки коли має втіху від цього. А тут вона просить у Творця, щоб дав їй силу працювати там, де не має вона ніякого смаку й відчуття, а може тільки вірити, що Творець втішається цією роботою, тому що вся вона є віддачею.
І тому молитва ця є істинною молитвою, адже людина бачить, що не слід їй і сподіватися, що буде колись в людських силах зробити щось заради віддачі. Виходить, що вона відчуває, наскільки вона пропала, а отже, є в неї тоді тісний контакт з Творцем. І людина повинна цінувати таке, тому що вона просить у Творця, щоби допоміг їй, і немає нікого в світі, хто міг би врятувати її.
Однак тут виникає найскладніше питання: хто сказав людині, що є задоволення Творцеві від цієї роботи, в якій немає ніякого смаку крім смаку пороху, і що таку роботу людина повинна просити у Творця тому, що вона бажає робити все тільки для того, щоб Творець мав задоволення.
На це приходить відповідь: віра мудреців, якою ми повинні вірити в їхні слова. Виходить, ця молитва, якою людина молиться, щоб Творець допоміг їй, щоб змогла працювати в стані ницості, а смак хай буде тільки смаком пороху, - це може бути лише на основі віри мудреців, щоб ми вірили їм, що тільки таким чином можна прийти до стану лішма, а не до особистої користі. Тобто, тільки вони знають що таке лішма, і як прийти до цього.
І сказаним зможемо пояснити те, що ми запитували про слова мудреців щодо написаного: «не через численність вашу», «сказав Творець Ісраелю, забажав Я вас, бо навіть коли Я даю вам велич, ви принижуєте себе переді Мною». І запитали ми: чи ведеться так у світі, щоб той, кого цар звеличив, він чванився б перед царем? Якщо так, то що він каже нам тим, що Ісраель принижують себе перед Творцем?
І зі сказаного вище, як ми пояснили, існують дві категорії в роботі:
1) Коли Творець світить людині в час її занять Торою та заповідями і відчуває вона смак в роботі і відчуває велич Творця, і що служить вона великому Цареві, і вже прийшла до рівня «Як згадаю Його, не дає мені це спати».
2) Це категорія роботи лішма, тобто заради віддачі, а не для отримання винагороди. І тоді справа доходить до протидії тіла, оскільки воно не відчуває ніякого смаку в роботі. Але людина не бажає ніякого відчуття величі Творця, тому що це відчуття даватиме їй причину, щоб це відчуття, яке виникає, коли займається Торою та заповідями, зобов’язувало її займатися Торою та заповідями. Виходить, що вже не тільки «в ім’я небес», а і особисте задоволення також включається у справу.
І оскільки ця робота, вона вся вище рівня знання, тому що немає такого розуму в світі, щоб мав можливість зрозуміти таке, і стан цей називається «Шхіна в пороху», і людина повинна вірити, що саме від такої роботи є задоволення Творцю, - це і називається роботою «ви принижуєте себе переді Мною».
Означає це, що коли Творець дає їм відчути велич Творця, вони не кажуть, що тепер вже нам не потрібно працювати вище рівня знання, бо також і тіло, коли відчуває велич Творця, воно анулюється «як свічка перед смолоскипом». А кажуть вони: ми бажаємо працювати в стані «ви нечисленніші за всі народи». Тобто коли всі народи, що в людині, казатимуть, що робота ця є роботою знехтуваною, вона - мізерність та ницість, тобто вона є категорією «Шхіна в пороху».
І як сказали мудреці «не через численність», «сказав Творець Ісраелю, забажав Я вас, бо навіть коли Я даю вам велич, ви принижуєте себе переді Мною». «Дав Я велич Аврааму». І ясно, що тоді мав би він бути радий, бо вже відчуває велич Творця, і вже не буде в нього протидії з боку тіла, але він принижував себе і казав «а я – порох і попіл».
Означає це, що він говорив Творцеві: я прагну до стану роботи, щоб була у вигляді «Я, Творець Всесильний твій», в стані порох і попіл. Інакше кажучи, до тих часів, коли була в нього робота у вигляді «Шхіна в пороху», і тоді був упевнений, що його робота повністю є віддачею, і немає у бажання отримувати ніякої участі в цьому. Виходить, це не означає, що він принижує себе щодо Творця, тобто не пишається перед Ним, а означає це, що він зменшує себе аби працювати в стані ницості, попри те, що Творець дає йому «ґадлут» (великий стан).
Так само і Моше, і Аарону Творець дав велич. А вони сказали: «А ми – що?» Тобто, вони прагнули до роботи, коли стан їхній був «Шхіна у пороху». Бо тоді, коли не відчувається смак в роботі, тоді приходить грішник і висуває претензію «що», тобто «що це у вас за робота», що ви оце бажаєте працювати саме в стані такої зневаженої роботи. І грішник запитує: «Що це у вас за робота?» тому що тоді вони були впевнені, що робота їхня вся є віддачею, і немає у бажання отримувати частки в ній.
І так само з Давидом, коли Творець дав йому велич, сказав «анохі» («я» принижене), тобто категорія «Анохі» Творець Всесильний твій», - була ця робота в нього, коли бажав прийняти на себе тягар малхут небес, що зветься «Я (анохі) Творець Всесильний твій», - було це для його тіла як «а я (анохі) черв, а не людина».
І Ібн Езра запитав про те, що написано «А я черв, а не чоловік». І каже: «Далекий він, той, хто сказав про себе «людина знання», (від того, щоб сказати) що він не чоловік. Просто говорив він перед ворогами, щоб вони зганьбили його, і вважався б для них як ніщо».
І також це є поясненням того, що коли Творець дав йому велич, він не сказав, що тепер я не повинен воювати з тілом, бо тіло скасується перед Творцем, як «свічка перед смолоскипом». А сказав – я прагну до стану ницості, щоб мої вороги, тобто народи світу, що в моєму тілі, зневажали б мою роботу, бо вони казали – хай працює тільки заради віддачі, і не буде в нього ніякого відчуття в духовній роботі. Це ознака того, що він взагалі не людина, - бо вони б зневажали процес його роботи. І це називається, що Ісраель принижують себе переді Мною.