Злочинці Ісраеля
Стаття 33, 1985
(переклад з івриту)
Сказав Реш Лакіш: "Вогонь пекла не владний над злочинцями Ісраеля. Тим більше від золотого жертовника... Злочинці Ісраеля, які сповнені заповідей, немов гранат, як написано: "Як часточка граната скроня твоя". Слід читати не "скроня твоя" (івр. "рікатех"), а "порожні" (івр. "рейканім"), що в тобі, - сповнені заповідей, немов гранат, - тим більше".
І треба зрозуміти стосовно поняття «злочинці Ісраеля», - по відношенню до кого вони називаються «злочинцями Ісраеля»:
1) Можливо, по відношенню до Тори?
2) Чи вони вважаються злочинцями Ісраеля по відношенню до всього Ісраеля?
3) Або щодо самої людини, тобто людина сама бачить і відчуває, що вона «злочинці Ісраеля»? Бо з простого сенсу важко зрозуміти, як може бути, щоб був наповнений заповідями, як гранат, і все одно він зветься «злочинці Ісраеля»?
Якщо тлумачити це про саму людину, можемо сказати й пояснити: те, що сказали «Попри те, що сповнені заповідями, як гранат», і все ж бачить людина, що поки що вона – «злочинці Ісраеля». Можна тлумачити слово «рімон» (гранат) від слова «рамаут» (обман). Тобто, коли людина бачить, що обманює сама себе. Іншими словами, незважаючи на те, що сповнена вона заповідей, тобто, бачить, що немає їй ще додати щось до цієї кількості, і хоч певно, що мало б бути з тими зусиллями, які докладає, щоб була вона вже «Ісраель», що означає яшар-ель (прямо до Творця), тобто все заради небес (властивості віддачі), але після перевірки, що вчинила собі, бачить людина, що обманює себе. Що головною причиною, яка зобов’язує її займатися Торою та заповідями є себелюбство, а не намір надати задоволення своєму Створювачу, що й зветься яшар-ель, бо означає, що вся робота йде прямо до Творця.
І позаяк бачить людина, що вся її робота лише ради отримання, то ясно їй, що вона є злочинцем по відношенню до Ісраеля. Тобто, не бажає, щоб її робота була для вищого, яка називається «ради віддачі Творцеві», а вся її робота, базується на тому, щоби все залишилося внизу, в категорії отримання. Бо одержувач називається «низьким за важливістю», а той, хто віддає, є «високим за важливістю».
І це походить від сили кореня. Оскільки Творець віддає, тому Він зветься категорією «високий...». А створіння, що отримує від Творця, називається «низьким за важливістю». Тому, якщо робота людини ради отримання, це зветься, що вона бажає, аби її робота в Торі та заповідях залишилася б внизу, тобто в категорії отримання.
І це називається «злочинці щодо категорії Ісраель». Бо замість того, щоб служити Творцеві, коли хотіла б працювати в віддачі Йому, людина робить навпаки, тобто бажає, щоб Творець обслуговував би людину. А оскільки сказано, що дарма нічого не дається, а плату дають за міру зусиль, як це прийнято в матеріальному світі, - то людина й бажає докласти зусиль і працює для Творця за умовою, що Творець заплатить їй винагороду за її роботу. Інакше не має вона ніякої сили, і не може зробити жодного руху без будь-якої оплати.
Але як людина може прийти до бачення правди, коли вона обманює себе щодо якості мети, бо не може виконувати роботу віддачі в правдивий спосіб. І про це сказали мудреці, що неможливо побачити правду до того, як є в людини світло. Отже, якщо вона бачить, що виконує багато заповідей, тобто вона сповнена своїми діяннями, так, що не бачить жодної можливості зробити ще якісь дії, що допомогли б стати «Ісраелем», що означає «лише заради небес», не маючи ніякої потреби в себелюбстві. І не бачить людина, що колись прийде до цього своїми силами, якщо не буде мати допомогу «з небес», бо неможливо, щоб така річ була б в змозі людини.
Виходить, що заповіді, які людина виконувала, дали їй можливість бачити правду, - що досі обманювала себе, і думала, що силу, яка зобов’язує працювати ради віддачі, вона сама може досягти. А тепер прийшла до ясного усвідомлення, що це не так.
Отже, тепер можемо пояснити, що «навіть порожні, що в тобі, сповнені заповідями як гранат», означатиме це: «навіть коли сповнені заповідями», вони відчувають себе порожніми, оскільки бачать, що вони як рімон (гранат), від написаного: «Кликала я улюблених моїх, - вони обманули (івр. «рімуні») мене». Тобто, мірма (обман), коли вся їхня робота в Торі та заповідях була лише для власної користі, а не на користь Творця.
А хто привів до цього знання? Я сказав би, що саме те, що людина наповнена заповідями, дає їй побачити: не обманюй себе, думаючи, що можеш прийти до стану «Ісраель». А бачить нині, що вона «злочинці Ісраеля».
Виходить, що неможливо прийти до істинного знання того, який її рівень в духовному. Лише після того, як людина сповнена заповідями, тоді вона бачить, що той її стан, що був донині, було все обманом. І вона зараз на рівні «злочинці Ісраеля». А от без заповідей зветься стан «без світла», і тоді не можна побачити правду, - що людина потребує Творця, аби допоміг їй бути категорією Ісраель.
Але маємо знати: те, коли говорять, - якщо людина сповнена заповідей, то вже бачить, що вона як «рімон», - є цьому умова: таке говориться саме про стан, коли вона є людиною, що просить істини. І тоді говориться, що те, що просить істини, означає, що не може ще бачити істину, не наповнившись заповідями, але не перед цим.
Тому потрібні дві речі:
1) З одного боку, людина повинна займатися Торою та заповідями по змозі, без ніякої перевірки чи це по-правді, чи ні, бо лише після дії приходить час робити перевірку. Але не в час, коли займається Торою та заповідями. Бо тоді людина має відчувати себе в досконалості, як сказали мудреці: «Нехай завжди займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо із ло лішма приходять до лішма». Коли так, то неважливо зараз, яким чином вона це робить, оскільки як би вона це не робила, вона виконує ці слова мудреців.
2. Але потім людина повинна піддати себе контролю, - чи дійсно її дії заради небес, чи може й «інша річ» (тут – егоїзм) замішана тут. І між двома ними вона може прийти до стану «як гранат», як це пояснено вище.
У світлі цього зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Вчили наши вчителі, коли було схоплено рабі Еліезера бен Парту і рабі Ханіну бен Тардіона... сказав: «Горе мені, що спіймали мене за одну лише річ, і не врятуюсь я. Бо ти займався Торою та благодійністю, а я займався лиш тільки Торою». Або як рав Гуна, коли сказав він: «Кожен, хто займається лиш тільки Торою, подібний тому, хто не має собі Всесильного, як сказано: «І багато днів у Ісраеля без Всесильного істини і без коена-вчителя, і без Тори». Що означає «без Всесильного істини»? Сказав рав Гуна: «Кожен, хто займається лиш тільки Торою, подібний тому, хто взагалі не має собі Всесильного».
І необхідно зрозуміти, чому якщо не займається благодійністю, то вже подібний до того, в кого немає Всесильного? І ще незрозуміло: чому саме заповідь благодійності, адже існують ще заповіді, які треба виконувати. То чому саме щодо благодійності робиться подібним, наче він без Всесильного істини? Неначе тільки в благодійності є можливість пізнати, чи Тора, яку вивчає, вона «без Весильного істини».
І відповідно тому, що ми вчимо, - вся наша робота, вона аби прийти до тотожності властивостей, яка є категорією «Як Він милосердний, так і ти милосердний». І тому під час вивчення Тори не можна аналізувати стан своєї Тори, тобто Чию Тору вивчає, і тоді може вивчати навіть ло лішма, це також заповідь, згідно зі словами мудреців: «Нехай завжди займається людина Торою і заповідями навіть ло лішма, бо із ло лішма прийде до лішма».
І це в час, коли людина перевіряє себе, який її стан в плані тотожності властивостей, наскільки вона вже віддалена від себелюбства, і наскільки вона вже наближена до любові до ближнього, як сказано вище, - і це є феноменом «злийся з Його властивостями». І тому уточнює, що головним чином можна усвідомити це і знати, –перевірити себе щодо властивості «хесед» (милосердя): наскільки людина займається нею і докладає зусиль в цьому, і розмірковує про різні способи та прийоми, як прийти до тотожності властивостей, бо інакше не прийде до шляху істини.
Тож виходить тоді, що не має людина «істинного Всесильного». Бо «істина» означає, як сказано в ТЕС: «Виправлення сьоме з тринадцяти «виправлень дікни», називається - і правда». І тлумачить там, в «Ор пнімі»: «І тоді розкривається властивість Творця, Який створив світ з наміром дати благо створінням, оскільки розкривається тоді світло хохма, яке є світлом мети творіння, коли всі відчувають добро й насолоду, тоді всі говорять з ясним усвідомленням, що це й є «істиною», тобто про мету».
І згідно з цим виходить, коли людина не займається благодійністю, яка є чудодійним засобом щоби прийти до любові до ближнього, і цим вона прийде до келім віддачі, адже тільки в ці келім притягується вище світло, - а якщо немає в людини келім віддачі, тоді вона не може прийти до отримання блага та насолоди, які створив Творець аби насолодити створіння. Виходить, цей стан зветься в людини «без Всесильного істини», тобто, коли істинність управління Творця, котрою є «насолодити створіння», - (боронь Боже) не є правдою. І це називається «без Всесильного істини».
А досягти цього можна саме займаючись благодіяннями. Однак, без Тори неможливо знати свій стан. Тобто, яким він є. Бо без світла не видно нічого. А для того, щоби бачити людині, що вона «злочинець Ісраеля», вона повинна бути наповнена заповідями. Це означає, - і заповідями вивчення Тори, і рештою заповідей. А перевірка така, що коли вже має людина певний термін занять Торою та заповідями, - потім має проаналізувати, але не під час роботи.