Стаття 34, 1985 рік
(переклад з івриту)
«І благав я Творця про милість». І пояснив Раші: повсюди у текстах слово «помилування» є ніщо інше, як безкоштовний дар, і попри те, що можуть праведники побачити, що це залежить від їхніх добрих справ, все ж не просять у Творця нічого, крім безкоштовного дару.
А в «Мідраш Раба» пише так: «І благав я Творця про милість». І за все молився Моше тільки лиш словами благання. Сказав рабі Йоханан: «З цього ми вивчаємо, що не має створіння нічого свого у Створювача, адже Моше, вчитель усіх пророків, почав не інакше, як зі слів благання». Сказав рабі Леві: «Чому почав Моше виключно зі слів благання. Притча каже: бережися, щоб не був ти спійманий на тому, про що мовиш. Як це? Так сказав Творець до Моше: «І помилую Я того, кого помилую». Сказав йому: «Той, чиє є в Моїй руці, і помилував Я, - властивістю милосердя Я чиню це з ним, а той, чийого немає в Моїй руці і помилував Я його, - як безкоштовний дар Я роблю це для нього».
І слід зрозуміти наведене вище.
1. Як можна сказати «І помилував Я того, чиє є в Моїй руці». Адже вислів «той, чиє в Моїй руці» походить від слів мудреців: «Сума грошей моя у тебе», і це означає, що належить йому повернення боргу. Якщо так, то що означають слова Творця: «Тому, кому належить борг від Творця», - Він каже: «І помилував Я». Годилося б сказати: «І сплачу», як написано: «Хто упередив Мене, щоб Я заплатив йому?» А якщо так, то як можна сказати про сплату боргу словом «милосердний»?
2. Маємо зрозуміти, як може бути дві думки, настільки далекі одна від одної, коли одна з думок полягає в тому, що належить йому борг від Творця, як сказано: «Той, чиє в Моїй руці», а друга - в тому, що немає в Його руці нічого. Чим вони, їхні твердження, настільки далекі одне від одного, тобто що то за точка, від якої вони приходять до настільки далеких одна від одної думок?
І аби зрозуміти наведене вище, необхідно знати, що серед тих, хто займається Торою та заповідями, слід розрізняти два види, і навіть якщо з боку діянь немає різниці між ними, - бо в плані дії нічого не можна розрізнити, - але в плані наміру є величезна відмінність між двома цими видами.
Вид перший - коли ціль, якої вони бажають досягти заняттями в Торі та заповідях, - отримати винагороду за зусилля. Бо існує правило в нашій природі, що неможливо працювати без винагороди. А коли так, то зобов’язує виконувати Тору та заповіді лише страх. Іншими словами, коли бояться, що може не отримають наповнення своїх нестач, які вони відчувають, мовляв і цього, і того бракує їм, і мають вони сильне бажання і велике прагнення до свого наповнення.
А отже, вони роблять все, що в їх змозі, аби досягти бажаного. Тому цей страх, він є причиною, яка зобов’язує їх займатися Торою та заповідями, і підтримують в собі цей страх не як заповідь Творця, а через власну користь. Як наведено в коментарі «Сулам» («Передмова книги Зоар») такими словами: «І виходить, що власна користь є коренем, а страх, він – гілка, і спричинюється власною користю».
Виходить, що люди цього виду займаються Торою та заповідями для того, щоби Творець заплатив їм. А отже, належить їм заборговане Творцем, адже вони вклали багато зусиль у цю справу, аби отримати плоди. І через це вони приходять до Творця з вимогою: «Заплати нам за труд наш». І цим можна розтлумачити наведені вище слова «Мідраша», те, що рабі Леві сказав, що Творець каже: «Той, чиє в Моїй руці», тобто належить йому борг, а отже, намір його з самого початку був той, що Творець заплатить йому за його клопоти в Торі та заповідях.
Виходить, що він приходить з вимогою, як сказано вище словами мудреців: «Сума грошей моя у Тебе». І цим можна пояснити наведені вище слова «Мідраша». Але ще слід з’ясувати, чому сказав Творець про цю вимогу «і помилував Я». Яке тут милосердя, якщо належить людині борг? Як можна сказати тут: «Властивістю милосердя чиню Я це з ним»?
А вид другий - це ті, які мають зовсім інший намір, оскільки вони бажають служити Творцеві заради принесення задоволення Створювачу своєму без жодної оплати. А згідно з правилом, що людину створено з бажанням отримувати собі, - як можна працювати без будь-якої винагороди? Проте, як я писав в попередніх статтях, є ті, хто працюють, щоб отримати потім винагороду, а є коли сама робота вважається для них як оплата й винагорода, так, що немає для них нагороди більшої, ніж те, що дали їм працювати.
І це як служити важливій людині, і воно вкарбовано в нашу природу, що прислужитися шанованій людині, - немає більшої винагороди, ніж це. Тобто людина спроможна віддати все, що є в неї, для того, щоби мати честь обслуговувати царя. Виходить, що сама робота є оплатою, і не очікує людина ніякої додаткової нагороди. А надіється вона, що удостоїться служити цареві завжди, без жодної перерви. І це є всім її життям. І є всією метою її життя. І це вживлено в природу.
Але слід зрозуміти: навіщо утворив Творець таку природу, коли нижній, якщо він знає важливість вищого, бажає служити йому без жодної оплати? Про це сказав мій пан, батько й учитель, що оскільки Творець створив світи для того, щоб дати благо Своїм створінням, через це створив бажання й прагнення в створіннях, - отримувати задоволення і насолоду. Інакше, якщо немає бажання отримувати задоволення, тоді створіння не може дістати втіху й насолоду, адже немає наповнення без відчуття нестачі.
Але, разом з цим, утворюється з цього феномен «хліба сорому», тому що немає тут злиття через розбіжність властивостей, що виникла. І через це сталося виправлення скороченням, тобто щоб отримувала людина виключно через те, що бажає принести задоволення Творцеві. Для цього вона й отримує від Нього, а інакше - відмовляється від насолоди. Але виникає питання: якщо людина народилася в бажанні отримувати, і це є її природою, звідки вона може дістати бажання віддавати, адже це проти природи? Тому створив Він другу природу, тобто коли малий скасує себе перед великим, і має втіху й насолоду від того, що він служить великому. І тоді, коли є в нього бажання віддати Великому, він думає: що саме він міг би дати Творцю, щоб Творець втішався би з цього? Адже він хоче надати Йому насолоду, щоби Він мав задоволення. Тоді бачить, що все, що він може дати Вищому, - це те, про що можна сказати, начебто цього бракує Вищому, - і це тільки одне - щоби нижній отримував би від Творця задоволення й насолоду. Від цього є втіха для Творця, адже такою була мета творіння, – дати благо Його створінням.
Виходить, згідно з цим, чого бракує людині, щоб було в неї бажання віддачі? - лише величі Творця. Бо в ту ж мить, як тільки осягає велич Творця, відразу ж вона бажає віддавати Йому через свою природу, коли нижній, - а він малий, - скасовує себе перед Великим, як зазначено вище.
Тому дана нам така дія, як тужити про вигнання Шхіни, і дія ця означає, що все, що належить до духовного, воно для нас в стані найнижчому, що зветься Шхіною в пороху, коли її важливість, як прах, який топчуть, і не має вона ніякої цінності. І це те, що пишуть, - при кожній заповіді слід додавати намір: людина бажає цим підняти Шхіну з пороху. Тобто при кожній дії в заповіді хай має намір, що завдяки цьому зросте слава Шхіни. І це як ми кажемо в молитві: «Батько наш, Царю наш, розкрий славу царства Твого над нами», і означає це, що малхут (букв. «царство») небес не буде для нас подібна праху, а буде уславленою.
Виходить, що цей вид людей, котрі вимагають від Творця, щоб розкрив їм славу Свого царства, немає їм до Творця нічого, бо вони не вимагають від Нього нічого повертати. А бажають тільки служити Цареві й приносити Йому задоволення. І вони просять у Творця, щоби розкрив їм славу «малхут небес» (владу властивості віддачі).
А коли так, немає для них в руці Творця нічого такого, щоб можна було сказати, що вони дали щось Творцеві, і за це вони вимагають, щоби Він задовольнив їхні потреби. І те, що вони можуть щось вдіяти ради віддачі, то це тільки завдяки тому, що Творець розкриває їм трішечки важливість справи, і вони відчувають трохи піднесеність Творця. Виходить, ці люди не мають в руці Творця нічого, отже, те, що Він дає їм, то це тільки через «і помилував Я», «як безкоштовний дар Я це роблю для нього».
Тоді як ті люди, які працюють ради отримання винагороди, кажуть, що є для них в руці Творця. Тобто вони дають Йому свою роботу, а з боку Творця просять оплати, щоб заплатив їм за їхню роботу. І оскільки Творець не затримує оплату для кожного створіння, тому він платить їм відповідно до їхньої діяльності. Але треба розуміти, що означає вислів «і помилував Я – властивістю милосердя Я чиню це з ним», тому що Творець каже, що має Він милосердя до тих людей, які йдуть цим шляхом. Але Творець не затримує оплату жодному зі створінь, тому Він платить їм згідно з їхньою вимогою.
І з цього зрозуміло те, що ми запитували, - як може бути настільки велика різниця між двома думками? А справа в тому, що з боку Творця ми вивчаємо, що метою творіння є дати благо Його створінням, просто самі створіння поділяють це на дві категорії. Бо ті, що не можуть зрозуміти важливості величі Творця, немає їм жодного іншого способу почати роботу, як лише заради отримання оплати. Як сказали мудреці: «Завжди хай людина займається Торою та заповідями навіть ло лішма». І вони відчувають себе, що дають щось Творцеві.
Тоді як ті люди, які хочуть працювати заради віддачі, вони бачать, що не можуть вони нічого дати Творцю. І це зветься, що немає в них у руках нічого. Виходить, те, що вони вимагають, це щоб Творець розкрив би їм трохи свою Велич, і просять вони це як просять помилування. Тоді Творець каже їм: «І помилую Я, - як безкоштовний дар Я це роблю для нього».