Стаття 17, 1988 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (в главі «Тазріа», п. 1 і в коментарі «Сулам») написано так: «Рабі Ельазар почав: «На ложі моєму, ночами, шукала я того, кого любить душа моя». Запитує: каже «на ложі моєму», але «у ложі моєму» слід було б сказати. Проте, спільнота Ісраеля говорила перед Творцем і просила його щодо вигнання, тому що живе вона серед інших народів зі своїми синами, і лежить у пороху. І про те, що лежить вона на землі іншій, нечистій, сказала: «На ложі своєму шукаю я, бо я лежу у вигнанні, а вигнання зветься «ночі». І тому шукала я Того, кого любить душа моя, щоб вивів мене з нього», кінець цитати.
І слід зрозуміти: те, що говорить «на ложі моєму ночами», це означає – у вигнанні. І каже, що стан «вигнання» можна зрозуміти з трьох речей:
а) що вона «живе серед інших народів зі своїми синами», і це у множині, - «між народами»;
б) і «лежить у пороху»;
в) і що «лежить вона на іншій землі, нечистій», в однині.
І також слід зрозуміти, що таке «спільнота Ісраеля з синами своїми» в сенсі духовної роботи. Що означає, що вони поміщені «у вигнання», «і вона лежить у пороху» - в плані духовної роботи.
Відомо, що спільнота (тут – «кнесет») Ісраеля називається «малхут», яка є коренем всіх душ, бо малхут «конесет» (зводить воєдино, включає) в собі всі душі. А в загальному сенсі ми вивчаємо, що всі виправлення, що є у світі, стосуються малхут, тому що вона є загальним клі, що отримує всі світла, які даються всім світам.
І мій пан, батько й учитель сказав правило, що нам потрібно знати:
а) що загалом всі світла, що існують в усіх світах, вважаються світлом Нескінченності;
б) і загальним отримувачем, якого ми вирізняємо у світах і в сфірот, є малхут;
в) а вся численність, що існує, вона лише з боку отримувачів;
г) і кожна з категорій, яку ми вирізняємо, відповідає тій мірі, якою малхут переймається світлами, які вона отримує. Тобто, згідно з силою екрану, яким малхут піднімає відбите світло, в цій мірі вона відчуває світло, яке дається їй. І оскільки існує багато характеристик у екранів, як ми вивчали, тому є багато визначень у світла.
І для того, аби зрозуміти потребу в екрані й у відбитому світлі, що спричинюють багато явищ, потрібно пам’ятати те, що наводиться в ТЕС, част. 1, де каже, що справа взагалі починається зі зв’язку, що є у Творця зі створіннями, і зв’язок цей називається «Його бажанням дати благо Своїм створінням». І з цієї причини Він створив «суще з нічого», де цим «сущим» називається «бажання отримувати для себе». І це є річчю новою, якої не було до того, як було створено це бажання. І тому це бажання, зване «малхут», як відомо, отримувало світло як одну сутність, без розрізнення рівнів, бо коли Творець, створив бажання отримувати благо й насолоду, це бажання точно відповідало тому, як і скільки Творець бажав дати».
І тому написано в книзі «Ец хаїм», на початку, що до скорочення існувало вище світло, що наповнювало всю дійсність, і не було ні початку, ні кінця. А після того, як малхут Нескінченності отримала світло, і оскільки у світлі включена сила Вищого, що є бажанням віддавати, тому малхут, після того, як отримала світло, забажала тотожності властивостей, щоб бути як те світло, що отримала. Тому скоротила себе, припинила отримання заради отримання, щоб одержувати світло тільки в міру того, як могла спрямовувати намір заради віддачі.
І оскільки це клі ми відносимо до отримувача, і це проти природи малхут, яку створено з бажанням отримувати, - а тепер вона повинна робити те, що проти її природи, - тому вже не виходить в неї зробити таке клі за один раз. Тобто, малхут не може отримати все світло, яке було в неї до скорочення, щоби прийняти його заради віддачі.
Тому це й є причиною того, що ми бачимо в малхут, яка є загальним клі отримання, що має багато категорій, згідно з мірою можливостей екранів, які вона в силах утворити. Тобто, з боку Творця намір Його був - віддавати без кінця, тобто відповідно до величини бажання отримувати. Але з боку нижнього, який бажав отримувати тільки лиш заради віддачі, і утворилася для нас уся велика кількість явищ, що називається «виправленнями малхут».
А загалом йдеться про малхут світу Ацилут, бо тільки вона породила душі, адже через спуск світів утворилася малхут світу Ацилут, а душі, які вона породила, вони виправляють її. Означає це, що в душах, породжених нею, кожен робить виправлення в корені своєї душі в малхут, щоб частина бажання отримувати в ній була виправлена на «заради віддачі». І в цій мірі малхут віддає нижнім.
Тобто, в мірі тотожності властивостей, яку нижній спричинив вгорі, в малхут, цією мірою дається нижньому, який привів до цього виправлення в ній, щоб міг він отримувати від свого вищого, тому що існує вже категорія «тотожності властивостей» між отримувачем і тим, хто дає. І це називається «єднання Творця і Його Шхіни», де феномен «єдності» називається «тотожністю властивостей». І коли отримувача виправлено «заради віддачі», цей намір робить отримувача, щоб називався «той, хто віддає», тому що все йде за наміром.
Отже, як сказано, метою творіння є «дати благо Його створінням», тобто щоб душі отримали благо й насолоду, - і з цієї причини, задля тотожності властивостей, мусить бути для нижніх робота, щоб досягти наміру віддачі, бо створіння народилися з природою «заради отримання», що суперечить святості. Адже все світло насолоди, воно приходить від Творця, через те, що Його бажання – віддавати, а нижній, який отримує, він протилежний цьому. Тому й виникає питання: звідки створіння візьмуть життя, щоб змогти існувати перш ніж дістануть вони келім віддачі, для того, щоб була в них тотожність властивостей? Як відомо, все життя та насолода приходить від Творця, а розбіжність властивостей відокремлює створіння від Нього, а коли так, - хто дасть їм життєву силу й насолоду? Бо без цього неможливо існувати, через закон мети, яким є «дати благо», а якщо не мають створіння блага й насолоди, немає в них права на існування у світі.
Проте, святість оживляє кліпот, для того, щоб не анулювалися. І через це також до того, як людина удостоїться келім віддачі, щоб змогти отримувати світло святості, вона живиться завдяки кліпот, від того, чим святість оживляє кліпот, щоб не анулювалися, як написано в «Передмові до книги Зоар» (п.п. 10, 11): «І щоб виправити це розходження, притаманне клі душ, створив Творець всі повністю світи і поділив їх на дві системи, як написано: «Це в протилежність цьому створив Всесильний». І це – чотири світи АБЄА святості, і в протилежність їм - чотири світи АБЄА нечистоти. І наділив бажанням віддавати систему АБЄА святості, і вилучив з них бажання отримувати для себе, і віддав його системі світів АБЄА нечистоти. І стали ті через це відокремленими від Творця і від усіх світів святості.
І спустилися світи вниз, до феномену існування цього матеріального світу, тобто до місця, в якому будуть існувати тіло й душа, а також час зіпсованості і час виправлення. Бо тіло, яке є бажанням отримувати для себе, походить від свого кореня в задумі творіння, як зазначено вище, і проходить через систему світів нечистоти».
І зі сказаного ми бачимо, що кліпот необхідні для нас, щоб тіло походило від них і отримувало б від них життєву силу. Тільки потім, завдяки Торі та заповідям, коли людина займається ними задля надання задоволення Створювачу своєму, воно (тіло) починає очищати бажання отримувати для себе, що вкарбовано в нього. І обертає його потроху на «заради віддачі», чим все більше залучає душу святості від її кореня в задумі творіння, і вона проходить через систему світів святості, і облачається в тіло, як написано там (у п. 11).
І тому змушена святість давати життєву силу кліпі, щоб змогла існувати. І це як написано в книзі «Ец хаїм»: «І ось, мусить бути так, що існують всередині цих кліпот трохи іскор святості дуже-дуже малих, і вони є «одинадцять компонентів куріння». Це те, що написано, що неможливо будь-чому існувати без іскор святості. Тому ми розрізняємо, що є у людини дві душі:
а) душа тваринна;
б) душа святості.
Душею тваринною називається та, що оживляє тіло і підтримує існування тіла, оскільки без насолоди неможливо жити. А насолода це світло, що приходить згори, і «немає світла без клі». Тому насолода мусить бути одягненою в якесь клі, і не можна сказати, що людина бажає насолоди без ніякого облачення, а лиш однієї насолоди. А мусить бути (насолода) одягнена в якесь клі, і загалом ці види «одягу» називаються «заздрість», «пристрасть» і «шанолюбство», в які облачається насолода.
І хоча вони є загальними трьома облаченнями, але в кожному з облачень є багато видів. Наприклад, у «пристрасті» слід розрізняти їжу, питво й таке інше. І також в їжі є багато видів і також у напоях. Тобто, в кожному облаченні ми відчуваємо іншу насолоду, яка відрізняється своїм смаком, і смак при поїданні хліба не подібний до смаку, коли їмо торти й подібне. І хоч світло насолоди є одним, але убрання, в які світло насолоди облачається, утворюють відмінності.
І все називається «тваринною душею», і це означає, що є категорія «тварина» і є категорія «людина», як сказали мудреці: «Ви називаєтеся людиною, а народи світу не називаються людиною». І слід зрозуміти, що поняття «тварина» означає, що не має вона належності до роботи Творця. Тому «тваринна душа», яка оживляє тіло, не має потреби, щоб була в неї віра у Творця. Бо навіть коли немає в них віри, можуть вони отримувати світло насолоди, що оживляє тіло і зветься «категорія тварини». Хоча й потрібно вірити, що немає нічого, що не походило б від Творця, - як сказано вище, святість підживлює кліпот, - але те, що тіло називається «твариною» означає, що не має відчуття, що світло приходить від Творця. І потрібно вірити, що Творець робить це з попереднім наміром, щоб не знали, що Він дав їм життя, тому що це – для виправлення людини, інакше вона була б присуджена до стану «знає свого Пана і наміряється постати проти Нього».
Тоді як «душа від Всесильного», - саме скільки є віри в людини, - в тій мірі ця душа й поширюється в ній. Тобто відчуття, що є в людини душа від Всесильного, що оживляє її, поширюється в ній мірою тієї віри, що є в неї. І міра цієї віри може бути в людині відповідно до того, наскільки вона працює заради віддачі, як пояснено в коментарі «Сулам» («Передмова книги Зоар»), де сказано: «Не може людина досягти віри, перш ніж будуть в неї келім віддачі».
І слід вірити, як ми бачимо, що «тваринна душа», яка оживляє тіло, - згідно з мірою її облачення в ті «вбрання» відчувається смак в тому, у що вона зодягається. І хоча тваринна душа, вона одна, але через ті «вбрання», в які вона одягається, ми бачимо, як кожна з цих «одежин» дає інший смак. А отже, ми повинні сказати, що те, що облачається у «вбрання», воно змінюється згідно зі своїм вбранням. Також ми повинні вірити, що і «душа від Всесильного», яка облачається в свої облачення, що називаються «Тора та заповіді», - хоча й говоримо ми, що у світлі не відбувається змін, все одно завдяки тому, що одягається у «вбрання», вони породжують інші смаки, і неможливо відчути смаки світла, що облачилося в Тору та заповіді, щоб були подібні одне до одного.
Оскільки в кожній заповіді облачається інше світло, і це є поняттям 613 заповідей, які звуться мовою Зоар 613 «пкудін», а це означає, що в кожній заповіді існує інший «пікадон» (вклад) світла, тобто інший смак, і відмінності існують з причини різного облачення. І це як написано в коментарі «Сулам»: коли удостоюємося стану «почути голос слова Його», стають 613 заповідей категорією «пкудін», і це від слова «пікадон». Бо є 613 заповідей, де в кожній з них вкладено світло особливого рівня, яке відповідає особливому органу в 613 органах і жилах душі та тіла. І виходить, що при виконанні заповіді людина притягує до відповідного їй органу в душі й у тілі рівень світла, що належить до того органу чи жили. І це категорія «обличчя заповідей». І це, як сказано вище, що хоч світло воно й одне, бо в світлі немає відмінностей, але «немає світла без клі», тобто без облачення. Виходить, що «вбрання» утворюють відмінності смаків у світлі. І від цього походять багато характеристик, як в матеріальних, так і в духовних насолодах.
Однак, маємо знати, що головна характеристика, яку ми розрізняємо в духовному, це «екрани», і це означає величину того, наскільки можуть спрямовувати намір на заради віддачі, що зветься в духовному «згідно з відбитим світлом», яке є в ньому, настільки він облачає вище благо. І це називається в процесі нашої роботи «у тій мірі, якою людина може мати намір заради віддачі», - цією мірою і розкривається їй світло.
А тепер повернемося до з’ясування того, що ми запитували про «спільноту Ісраеля, яка лежить у пороху». І Зоар називає «вигнання» іменем «ночі», і також «живе між іншими народами», і також «інша, нечиста земля», і також «порох». І згідно зі сказаним, справа того, що душі повинні виправляти малхут, від якої народилися, полягає в тому, що оскільки з боку природи Творець створив малхут з бажанням і прагненням до отримання блага й насолоди, бо це було метою творіння, то лише задля виправлення створіння, для того, щоб не було сорому, слід виправити її на «заради віддачі», і виправлення це покладено на душі.
Означає це, що як ми вивчаємо, бажанням Творця є «дати благо Своїм створінням», - то йдеться про душі, що саме вони отримають благо й насолоду. А все, що вивчаємо у вищих світах, є лише підготовкою, коли завдяки скороченням і очищенням і всіляким змінам, які ми вивчаємо у вищих світах, - все це є підготовкою, щоб душі утворилися б у такій формі, яку Творець бажав, щоб вони вийшли, так, щоб були підготовлені для отримання блага й насолоди.
Тому, коли кажуть, що «малхут породила душі», поясненням буде, що душі повинні отримувати вище благо від неї згідно з умовами, за якими вище благо буде існувати в них, тобто щоб отримували заради віддачі. Тобто, начебто душі говорять малхут: дай нам благо й насолоду в наші келім, згідно з тим, як ми збуджуємо себе, щоб усе, що ми робимо, було б тільки заради віддачі.
І зі сказаного зрозуміємо те, що написано, що «малхут перебуває у вигнанні зі своїми синами», і це з причини бажання віддачі, бо воно притаманне тим келім, якими можемо отримувати благо й насолоду, і щоб не пішло звідти (вище благо). Інакше, якщо з’явиться посередині бажання отримувати собі, вище благо буде змушене видалитися. І оскільки келім бажання віддачі називаються категорією «людина», як сказали мудреці: «Ви називаєтеся людиною, а народи світу не називаються людиною», як сказано вище, де «людиною» називається стан «той, хто віддає», а «твариною» називається стан отримувача; і людина називається «захар» (чоловіча суть), а «некевою» (жіночою суттю) називається той, хто отримує.
І відомо, що кожна «людина» називається окремим маленьким світом, як написано в Зоар. Тобто, кожна людина складається з сімдесяти народів, що означає «бо одне проти одного утворив Всесильний». І так само, як існує «сім категорій святості», що звуться ХАҐАТ НЕГІМ, і кожна складається з десяти сфірот, тому вважаються іноді сім категорій святості як «сімдесят гілок». І проти цього є «сімдесят народів нечистоти», і все це включено в людину.
Тобто, категорія «людина» в ній, що зветься «точкою в серці», вона перебуває в темряві під владою «сімдесяти народів», що в ній, які уярмлюють категорію «ісраель», що в людині, щоб не мала вона можливості займатися віддачею, що й є категорією «людина», - а «тваринна душа» панує. Виходить, що категорія «ісраель», вона у вигнанні між «іншими народами», тобто властивість егоїстичного отримання, звана «народи світу», панує над категорією «ісраель».
І це називається, що «Шхіна живе між іншими народами зі своїми дітьми». Тобто, в плані «коли Ісраель у вигнанні, Шхіна з ними», виходить, що вона у вигнанні зі своїми синами. І сенс той, що малхут, загалом, називається «Шхіна». А «синами її» називаються всі властивості «ісраель», які є в кожному. «Перебувають у вигнанні», тобто ті, хто відчувають, що не можуть вийти з-під влади народів світу. А міра страждання у вигнанні виміряється мірою, якою хочуть вийти з вигнання, тобто з-під влади інших народів. Однак, є іноді, що людина приходить до стану, як написано: «І змішаються з народами і навчатимуться їхнім звичаям», тобто не відчувають відмінності між собою і народами. Іншими словами, людина не каже, що бажала б діяти інакше, от тільки народи панують над нею, - бо сама вона хоче поводитися так, як всі народи. І людина ця не перебуває у вигнанні, тобто немає в неї келім для визволення. Бо той, келім якого – у вигнанні, тобто бажає діяти заради віддачі, а тіло протидіє йому, той може сказати, що «сімдесят народів світу», що є в його тілі, володарюють над властивістю «ісраель», що в ньому.
Тоді він може сказати, що келім віддачі перебувають під владою тіла. І коли він кричить до Творця, щоби вивели його з вигнання, тоді він знає, (як сказане) ясною мовою, чого він бажає, як написано в Зоар, що людина повинна слідкувати в час, коли молиться, щоб вміла вона молитися ясною мовою. І запитували ми, - чи не знає Творець, що в серці самої людини. А коли так, чому Зоар каже, що людина має говорити до Творця ясною мовою? А відповідь така, що самій людині має бути ясно, що вона просить у Творця. А сенс той, як сказано вище, що «немає світла без клі», тому «немає визволення без вигнання».
І цим слід пояснити поняття вигнання, воно існує, коли Шхіна - разом з душами, які перебувають у вигнанні. І для того, щоб малхут отримала благо й насолоду для душ, вони повинні бути в стані «тотожності властивостей» (з Творцем), що за змістом є бажанням віддачі. І бажання це лежить під владою кліпот, що звуться «земля народів» або «нечиста земля». Тому коли людина бажає діяти заради віддачі, вона відчуває в роботі віддачі смак пороху. І тільки коли діє заради отримання для себе, вона відчуває смак їжі.
І це так, як ми пояснили написане: «І прах їстимеш всі дні свого життя», де сказали мудреці, що «Для змія вся їжа – прах», і це слід пояснити так, що весь час, поки людина не виправила гріх первинного змія, все, що вона їсть, тобто всі смаки, які людина відчуває в Торі та заповідях, - в усьому вона відчуває смак пороху. Однак потім, після того, як людина удостоюється виправити гріх егоїстичного отримання, що зветься «первинним змієм», тоді починає відчувати смак в Торі та заповідях, як написано: «Приємніші за золото і солодші за мед».
І це те, що написано, що «Шхіна лежить у пороху». Тобто, кожен, хто бажає діяти заради віддачі, тобто перейняти на себе малхут небес (владу властивості віддачі), заради віддачі, той відчуває смак пороху через гріх первинного змія, як говорив мій батько й учитель про сказане мудрецями: «Прийшов змій на Хаву і поклав у ній нечистоту (івр. «зогама»)».
Сказав, що пояснення цього те, що «змій поклав у малхут «зо-ма» (це – що?), тобто вніс пошкодження в малхут небес. І до того, хто бажає прийняти на себе малхут небес, приходить змій і запитує людину: це – що?, тобто що буде тобі з того, що ти хочеш працювати на благо малхут небес? І цей змій є злим началом, тобто нам слід вірити вище рівня знання, що завдяки малхут небес отримаємо благо й насолоду, що й є метою творіння, а вся причина того, що ми не можемо отримати це благо, то це тільки через цього змія, званого «бажання отримувати для себе».
І це те, що написано, що вигнання розуміється нами в трьох видах:
1) Що вона «живе між іншими народами». Тобто точка в серці кожного живе у вигнанні між «сімдесятьма народами», які є в кожному.
2) Що вона «лежить у пороху», тобто відчувають смак пороху.
3) У загальному сенсі Шхіна «лежить в іншій, нечистій землі», яка називається «первинним змієм», замість того, що мала б бути зодягнута в місце бажання віддачі, що називається «земля Ісраеля», - це коли всі діяння людини були б «ісраель» - яшар-ель (прямо до Творця)», - Шхіна перебуває в іншій землі, тобто «в землі нечистій». І само собою вона не може давати створінням благо й насолоду, через відмінність властивостей, що існує між створіннями і Творцем.
І це те, що написано: «На ложі моєму», і пояснює Зоар, що йдеться про вигнання. Тлумачення цього: це ті, які потерпають від вигнання, тобто бажають втекти від бажання отримувати для себе, але народи світу панують над ними, і не можуть вони вийти з-під їхньої влади. Про таких вона каже: «Просила я Того, кого любить душа моя, щоб вивів мене звідти», тобто щоб Творець дав силу вийти з вигнання, оскільки вже існує «збудження знизу», що називається «клі” і “бажання», тоді є вже можливість розповсюдження світла, і світло визволення видаляє владу народів світу.
І зі сказаного зрозуміємо відмінність між «тваринною душею» і «душею від Всесильного». Тобто, по правді, обидві приходять від Творця, бо немає іншого життя у світі крім того, яке дає Творець. Однак, різниця в тому, що «тваринну душу» дає людині Творець, а людина не повинна знати, що ця душа, що оживляє, прийшла від Творця, а думає людина, що вона приходить через «посланців» природи. І це зветься, що «над народами світу дав владу володарям», тобто їм не має потреби вірити, що приходить від Творця. Тоді як щодо народу Ісраеля – тільки Він Сам володіє ними, тобто властивістю «ісраель» називається, коли людина вірить, що це прийшло від Творця, і немає жодної сили в світі, а тільки Він один робить і робитиме всі діяння.