Що є основою, на якій будується святість

Стаття 16, 1988 рік

(переклад з івриту)

У будівництві в матеріальному світі ми бачимо, що кожен, хто бажає звести будову, повинен перш за все викопати під фундамент і зробити його. А на фундаменті він зводить будову. А щодо копання під фундамент ми бачимо, що слід розрізняти між тим, коли хочемо збудувати одноповерховий будинок, тобто коли людина бажає звести тільки один поверх, або ж багатоповерховий будинок. Іншими словами, скільки буде поверхів, в цій мірі й має бути викопано під фундамент. Не за один раз роблять фундамент, а спочатку копають під нього глибоко, день за днем, для того, щоб (котлован) був глибоким і тоді можна будувати високий будинок.

Цей принцип існує також і в духовному. Тобто, коли людина хоче збудувати одноповерховий будинок, їй не потрібно копати так вже й глибоко. А викопує трохи і вже може зводити собі будову виконання Тори та заповідей. А що таке «копання» в духовному, - це хісарон, відчуття нестачі, коли викопують хісарон в серці, бо серце зветься бажанням, і серце зветься малхут, і ще зветься серце «земля», або «ґрунт».

І як в матеріальному, так і хісарон викопують в ґрунті. Тобто, перш ніж збираються зводити будову, повинні спочатку копати землю. Іншими словами, виймають те, що є в місці копання. А потім, коли це місце, на якому хочуть будувати, вже порожнє, тоді починають побудову. Але якщо місце заповнене ґрунтом, не слід зводити на ньому будинок, бо він упаде.

Те ж саме і в духовному, де потрібно копати в «землі», тобто в серці і вийняти з нього той «ґрунт», - порох, що в серці. І залишиться тоді серце порожнім, без жодного наповнення. Тоді починається період будівництва. Виходить, що коли серце наповнене матеріальними речами, - неможливо побудувати на цій землі ніякого будинку. Бо весь будинок впаде, тому що нічого не має права на існування, якщо немає в ньому потреби.

Тільки лиш там, де є потреба і відчуває хісарон через те, що не має він того, до чого прагне, і тоді, коли досягає цього, тоді ця річ має право на існування. Тому що йому це потрібно. Тоді він знає, - яка величина хісарону, така ж і важливість, - і знає, як зберігати будову, щоб її не зіпсували його ненависники.

І з цього починається порядок риття під фундамент, тобто глибина, на яку викопують під фундамент, залежить від висоти будови, яку людина має намір побудувати. Бо іноді буває, що людина каже, що досить їй, мовляв, будинку в один поверх. Інакше кажучи, вона хоче виконувати Тору та заповіді, завдяки чому удостоїться будови, що має один поверх. Тобто, щоб не віддалятися від землі.

Іншими словами, людина бажає залишатися в земних бажаннях, що визначаються як келім отримання. Тобто, це її винагорода, і в цій «винагороді» вона бажає жити. Як будують будинок, щоб жити, подібно до цього й винагорода вважається будовою, де вона живе. Тобто відомо, що тільки у винагороді людина хоче жити. А винагородою називається те, що людина отримує за свою роботу задоволення й насолоду, і це й є життям людини, бо лише задля насолоди й задоволення вона бажає жити.

Оскільки порядок роботи в Торі та заповідях починаємо з ло лішма, як написано в Зоар: «Є такі, що виконують Тору та заповіді для того, щоб була їм винагорода в цьому світі, а є такі, що труждаються в Торі та заповідях для того, щоб мати собі світ прийдешній». Але всією оплатою робітника є те, що він приймає в келім егоїстичного отримання, що визначається як «земне», і така категорія називається «ам га-арец» (простолюд, букв. «народ землі»), і це означає, що не відокремлюється від категорії «земля», що зветься бажанням отримувати.

Як сказав Рамбам («Закони повернення», розд. 10), такими словами: «Коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, то навчають їх діяти виключно зі страху і задля отримання винагороди».

Тоді як бути мудрецем (букв. «учнем мудрого»), - це згідно з тим, як сказав мій пан, батько й учитель, що «учнем мудрого» називається той, хто навчається властивостям мудрого. А «Мудрим» називається Творець. Тому той, хто йде шляхами віддачі, - ця людина зветься, що навчалася вона у Мудрого. Тому вона і зветься мудрецем, «учнем мудрого».

А ті люди, що займаються Торою та заповідями аби удостоїтися «будови», що зветься «винагорода цього світу чи світу прийдешнього, - для особистої користі», вони підпадають під визначення «простолюду». І це називається, що хоче він збудувати лише один поверх. Тому й не потрібно йому робити глибокий фундамент, тобто копати увесь день для того, щоб докопатися до глибини. Тож те, що він викопає за один раз, йому й достатньо.

Тобто, коли він розуміє, що має він хісарон і потребу виконувати Тору та заповіді для того, щоб одержати винагороду, то цей хісарон, тобто ця причина, якщо він розуміє її, достатня, щоб працювати і здобути той самий «дім винагороди». Тому що поки людина не хоче вийти з себелюбства, - тіло не протидіє Торі та заповідям. А тому їй не потрібно копати увесь день, тобто немає потреби шукати бажання й прагнення займатися Торою та заповідями, тому що тіло не протидіє потребі людині, адже вона розуміє, що варто їй трудитися заради особистої користі.

І це означає, що її копання не повинно бути настільки вже глибоким. Бо потреби зрозуміти, що варто займатися Торою та заповідями, її, цієї потреби, вже досить людині, щоб мати «пальне» для роботи. І виходить, те, що вона викопала за один раз, залишається з нею постійно, щоб могла вона продовжувати духовну роботу. Отже, «котлован» її не повинен бути глибоким.

І зовсім інша справа, коли людина хоче збудувати багатоповерховий будинок. Тобто, удостоїтися душі, що включає в себе НАРАНХАЙ. А цього зможе удостоїтися саме тоді, якщо намір її – заради віддачі. Тобто, коли всі її думки та бажання – виключно на благо Творця, а не для власної користі. І в такому разі, коли людина хоче зробити основу для того, щоб звести такий будинок, то викопати під такий фундамент, тобто утворити потребу для цього, - таке не робиться за один раз.

А це тому, що якщо людина працює з собою, вона дає зрозуміти своєму тілові, що варто працювати на віддачу, і такі земляні роботи не дадуться їй легко. Бо коли буде копати, наткнеться на камені, які є річчю надто твердою щоб можна було заглибитися в неї, навіть маленький отвір важко проробити в камені. Тобто, коли людина хоче зрозуміти, що є в неї великий хісарон, потреба, але бачить, що не може зробити нічого у віддачі, і хоче просити Творця, щоби дав їй бажане нею, тобто щоб дав їй світло Тори, і це поверне її до добра, - посеред копання вона знаходить великий камінь.

Означає це, що приходить їй думка: людина бажає зрозуміти, навіщо їй потрібно працювати заради Творця, а не для себе. Чи не відомі слова: «Твоє життя і життя ближнього, - твоє життя переважніше». І на те, що вона розуміє це, немає їй що й відповісти. Тоді людина влаштовує перерву в копанні, бо камінь той занадто твердий, щоб мати можливість зробити в ньому хісарон (заглибитися в нього). 

Тому людині доводиться придбати дорогий пристрій, яким можна розколоти камінь. І цей пристрій називається «віра вище знання», і тільки цим пристроєм можна подолати камінь, який зветься «зовнішня думка». Тобто думка ця за межами святості, бо служить вона святості лише як «кліпа (шкаралупа), що передує плоду».

А оскільки тільки вірою вище рівня знання можна розколоти камінь, тому відбувається тут процес підйомів та падінь. Адже не завжди людина здатна діяти вище рівня знання. Таким чином все, що вона викопала і роздобула якийсь хісарон, щоб просити у Творця аби дав їй силу йти шляхами віддачі, він знову був заткнутий каменем.

Тому людина вимушена копати ще раз і знову й знову. І кожного разу вона починає копати і викидати землю, але посеред роботи знову знаходить камінь. І знову починає ставити питання на рівні знання. І знову вона переборює себе і користується вірою вище рівня знання. І знову досягає місця хісарону, і починає молитися Творцеві, щоб наблизив її до Своєї роботи. Тобто, виконувати роботу Творця, що означає – заради небес, а не для особистої користі.

І оскільки всю будову людина звела на основі вище рівня знання, знову робиться забитим місце копання, тобто знову зникає в людини хісарон і знову немає їй що просити. Тобто, не має вона потреби, щоби Творець наблизив її. Тому знову мусить починати копання. А це означає працювати, щоб мати хісарон, щоб була в неї основа, про що просити у Творця аби збудувати свій дім.

У процесі копання ми бачимо, коли копаємо землю, то видобуваємо порох, ґрунт, - і камені. «Порохом» називається категорія «ліба» (серце). Означає це бажання отримувати собі. І не так це й страшно, бо людина великими зусиллями ще може вибрати цей порох з землі. А от якщо посеред земляних робіт вона знаходить там каміння, - коли знання починає ставити запитання, - тоді потрібне милосердя з небес, щоб дали силу подолати це вище рівня знання.

Тому це велика робота, займатися фундаментом, через те, що не за один день завершуємо цю роботу. А за копанням відразу з’являються камені, падають на голову,  людина дістає сторонні думки. Тобто після того, як вже подолала вище рівня знання, тимчасово, але не може втримати в собі цей стан, і потім знову відбувається падіння. І знову мусить вона починати спочатку. Але людині слід вірити, що ніяка робота не пропадає марно, і все залишається. І тільки в процесі роботи існує виправлення, щоб не бачила вона того, що вже зробила.

Тому виходить, що людина кожен день копає для фундаменту, і копає вглиб землі також і те, що зробила вчора. А просування, воно в глибину. І міра глибини копання, вона – поки не набуде істинної потреби в допомозі Творця, щоб допоміг їй аби мала вона бажання діяти у віддачі. «І копійка до копійки збираються у великий рахунок». Аж поки завдяки всім копанням людина досягає глибини, з якої вже можна зводити будинок, щоб був гідний удостоїтися НАРАНХАЙ душі, - те, що людина повинна заслужити.

А будова святості зрозуміла нам у двох видах:

а) клі;

б) світло.

Клі – це те, що Творець дає людині: бажання і прагнення віддавати Творцю. Світлом називається – після того, як вже є в неї бажання віддачі, зване «злиттям», людина отримує ще один ступінь душі, і так аж поки удостоюється отримати весь НАРАНХАЙ. Як написано в «Передмові до ТЕС», п. 133, такими словами: «Так само і в роботі завершених праведників: вибір, який ведеться в період приховання лику, звичайно ж, не існує більше з того часу, як відчинили вхід в осягнення явного управління. Однак, в основному роботу Творця розпочинають на стадії розкриття лику, і тоді починають крокувати по численних щаблях, як написано: «А праведники йтимуть від успіху до успіху». І роботи ці готують їх до волі Творця, аби в них здійснився Його задум творіння, яким є «аби насолодити створіння».

І зі сказаного ми бачимо, що є певний духовний рівень, щоб удостоїтися злиття з Творцем, тобто коли приходить до ступеня бажання віддачі. А потім йде порядок дій аби удостоїтися світла, що зветься НАРАНХАЙ, які є ступенями розкриття світла.

І сказаним слід пояснити те, що написано (в главі «Толдот»): «І всі колодязі, що їх викопали раби батька його за життя Авраама,­ філістимляни завалили і засипали землею. І знову відкопав Іцхак колодязі води, що були викопані у дні Авраама, батька його, які завалили філістимляни. І копали раби Іцхакові. І викопали інший колодязь і сперечалися також і через нього. І викопав інший колодязь, і не сперечалися про нього. І назвав його «Реховот», - «Бо нині розширив (івр. «гірхів») для нас Творець і ми розмножимося на землі. І піднявся звідти у Беер Шеву».

Бо справа копання, того, що викопували, полягає в знаходженні хісарону і потреби у визволенні Творця, тобто в клі. Інакше кажучи, просити у Творця, щоб дав їм потребу у віддачі. І бачать вони, що не можуть, тому що тіло протидіє цьому з боку природи, бо народилося з бажанням тільки лиш отримувати.

Проте, і в цьому слід розрізняти дві категорії.

1) Коли людина молиться Творцеві, щоб дав їй силу подолати бажання отримувати і діяти заради віддачі. І вона хоче, щоб Творець дав їй цю силу.

2) Буває іноді, що людина не може просити у Творця, щоби дав їй бажання віддачі, тому що тіло протидіє також і молитві. Бо тіло боїться, що може Творець допоможе людині і вона покине бажання отримувати. Отже, вона має молитися, щоби Творець дав їй силу перебороти тіло і щоб вона таки мала силу молитися Творцеві, щоб допоміг їй подолати бажання отримувати і працювати заради віддачі.

Виходить, що людина підносить молитву. І яким є її прохання? Щоб змогла молитися. І це називається «молитва про молитву». І зветься це, що Творець повинен допомогти їй з клі. Тобто, щоб зрозуміла людина, що бракує їй сили віддачі. Таким чином Творець допомагає їй і дає їй бажання, щоби прагнула вона зрозуміти, що не бракує людині нічого крім як бажання віддачі в «моха» і «ліба».

А потім, коли є в людини потреба і бажає вона працювати заради віддачі, але не може, тоді Творець дає їй світло, те світло, що приходить для виправлення клі. Інакше кажучи, щоб була в людини можливість працювати заради віддачі. І це світло називається іменем «клі». Як відомо, світло зветься на ім’я дії. І оскільки світло дає людині бажання, яке зветься «клі», тому називається це, що Творець дав їй клі віддачі. І це називається фундаментом, або «основою», і на цій основі можна збудувати багатоповерховий будинок. Тобто, після того, як досягла основи, якою є клі віддачі, тоді людина починає удостоюватися повної висоти НАРАНХАЙ своєї душі.

Однак щодо того, що філістимляни засипали колодязі, які викопали раби батька його в часи Авраама, слід пояснити це в поняттях духовної роботи. Де ім’ям «Авраам» називається категорія хесед. А «рабами Авраама» називаються ті, що йшли дорогою властивості хеседа. Тобто ті, які хотіли йти шляхами віддачі, що зветься «хесед». І викопували собі цей хісарон, тобто потребу в келім віддачі. І скільки б не копали аби знайти його, закривали їм цей хісарон. І була в них постійно робота заново, копати знову і знову.

І зі сказаного слід пояснити суперечку між пастухами Ґерара і пастухами Іцхака. Як написано: «І копали раби Іцхакові. І сперечалися пастухи Ґерара з пастухами Іцхака. І він нарік колодязю ім’я «Есек» (тяжба), тому що сперечалися з ним. І викопали інший колодязь і сперечалися також і через нього. І викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я «Реховот». Звідти піднявся він у Беер-Шеву».

І маємо зрозуміти, що означає «пастухи» в духовному. І яка відмінність між «пастухами Ґерара» і «пастухами Іцхака» в духовній роботі. І чому щодо викопування двох перших колодязів була суперечка. А щодо викопування третього колодязя не було чвар. Як написано, «і не сперечалися про нього».

Відомо, що людина не може жити без прожитку. А «прожитком» називається те, що дає людині прожиття, завдяки цьому вона існує в своєму житті. І каже, що заради цього варто жити. І зрозуміло, є багато рівнів прожитку людини. Є такі, що задовольняються малим, тобто якщо є в людини харчування, як  харчування для тварин, тобто те, чим тварина задовольняється, людина каже: «Для мене цього досить і варто жити для такого прожитку». І порівняно з рівнем інших це зветься, що людина задовольняється малим.

А є такі, що кажуть, що достатньо їм, якщо є в них харчування, якого досить, щоб було це живленням для малих дітей, - а це вже більше, ніж тваринний рівень. Адже є в дітей інтереси, що вони граються, - в хованки, з іграшками й таке інше. І ці люди задовольняються й цим і кажуть - те, від чого ми маємо втіху, не обов’язково має бути чимось правдивим, а навіть коли це неправда, - ми і цим задоволені. І навпаки, в тому, що є правдою, ми не знаходимо ніякого смаку.

Як приклад, який я наводив багато разів, - те, що ми бачимо у маленьких дівчаток, яким батьки купили ляльки з ганчір’я, гратися з ними. І буває іноді, що мати крутиться на кухні, готує на суботу. І є в неї однорічне малятко в домі. І дитина плаче, і мати каже своїй маленькій дочці: «Іди й пограйся з немовлям. І тим, що дитина матиме втіху, - і я буду задоволена, що можу варити на суботу». Але в реальності ми бачимо, що дівчинка не піде. А якби ми запитали її: «Чому ти не хочеш погратися з немовлям, і граєшся лише зі своєю лялькою, ось ти і цілуєш її, то чому ти не бажаєш погратися зі справжньою дитиною, а не з дитиною, що зроблена з ганчірок. Чи ти не бачиш, що мама робить зовсім навпаки, вона ніколи не цілує твою ляльку, а цілує справжню дитинку». Певно, що дівчинка відповіла б: «Моя мама не хоче мати задоволення від життя, тому вона не може гратися з лялькою. Але я ще хочу мати задоволення від життя, тому я не здатна гратися зі справжньою дитиною».

Так само буває і на шляхах духовної роботи, коли людина не здатна діставати насолоду від чогось справжнього в роботі, а захоплюється вона саме речами неістинними, і отримує від цього задоволення й життєву силу. І якщо кажуть їй: «Не личило б тобі діставати в духовній роботі задоволення від речей неправдивих, вона відповість: «Я ще хочу мати задоволення від світу, тому я задовольняюся малим у своїх заняттях Торою та заповідями».

І зазвичай багато хто з тих, хто займається цією роботою й виконує Тору та заповіді, обирає собі кожен міру, скільки йому потрібно витратити часу для Тори та заповідей. Кожен відміряє собі, як в кількості так і в якості те, скільки, як він розуміє, достатньо для нього. І каже, що він задовольняється малим. Адже він не зобов’язаний бути серед багатіїв, що мають великі статки, а кожен розуміє, з найкращим смаком та міркуванням, свою міру в Торі та заповідях.

І це як говорить Зоар про написане: «Відомий у воротах (івр. «бе-шеарім») чоловік її» - кожен згідно з тим, як оцінює (івр. «мешаер») своїм серцем». Тобто, згідно з тим, як він оцінює в своєму серці велич Творця, -  він знає, що саме таку міру часу він повинен віддати Торі та заповідям, і скільки він повинен трудитися, якщо важко йому виконувати Тору та заповіді.

Однак, існують обрані індивідууми, які не задовольняються тим, чим живиться більшість. І є в них незадоволення тим, що вони відчувають. А згідно з тим, що каже Арі, - це справа кореня душі. Така людина має потребу просуватися мірою більшою, ніж загал. І вона починає розуміти, що головне в духовній роботі має бути те, щоб вона постачала собі поживу людську, а не тваринне харчування, або ту їжу, що дають малим дітям. Як каже Рамбам: «Коли навчають малих, то навчають їх діяти заради винагороди, і не розкривають їм поняття лішма».

Але тут починається головне зусилля, в тому, що людина хоче йти шляхом віддачі Творцеві, а не шляхом особистої користі. І цьому тіло противиться, і тоді людині починають приходити думки, які хочуть дати їй зрозуміти: «Не потрібно тобі бути винятком. Тож як більшість людей задовольняється прожитком від винагороди за зусилля в цьому світі і в майбутньому світі, то й для тебе цього повинно бути досить. А те, що ти тут світи піднімаєш дибки, - мовляв, бажаєш працювати саме шляхом віддачі, - то чи не бачиш ти, що це річ важка, інакше і весь загал працював би у віддачі». І такими твердженнями ці думки забивають усе раніше викопане, тобто хісарони й потребу досягти бажання віддавати.

І сказаним пояснимо, що таке «пастухи Ґерара» і що таке «пастухи Іцхака», і що то за суперечки між ними. «Пастух» означає – «той, хто дає прожиток». «Пастухи Ґерара («ґрар» - той, хто тягне)» означатиме, що їхня пожива, вона від того, що вони тягнуться за більшістю. Тобто, приходять їм думки, що не потрібно працювати так, як працюють обрані індивідууми, які хочуть прийти до істини, що зветься «лішма», тобто – «заради віддачі». А достатньо їм того, що працюватимуть і виконуватимуть Тору та заповіді для того, щоб отримати за це винагороду в цьому світі й винагороду в світі прийдешньому. Тобто що і тут у виконанні Тори та заповідей можна йти шляхом задоволення малим.

«Пастухи Іцхака», тобто те, що дає харчування Іцхакові, називається це так тому, що дає прожиток властивості «Іцхак», що є категорією віддачі. Що весь той час, коли він може віддавати Творцеві, це й є його прожиток, і завдяки цьому він влаштовує життя.

Отже, це й була суперечка його з «пастухами Ґерара», які казали йому, що все, що копають, аби знайти хісарон і потребу діяти тільки у спосіб віддачі, - не варто копати й шукати такі хісарони, - і закупорювали його хісарон тим, що казали при цьому: «Ми повинні тягнутися за більшістю, а не бути винятком».

А «пастухи Іцхака» копали і шукали потребу і хісарон знайти біль та страждання в тому, що вони не можуть виконувати дії з наміром віддачі. Тобто, хоча й розуміли, що основне це діяти у віддачі, але не відчували від цього хісарону біль та страждання. Тому копали і шукали порад, як відчути страждання. І приходили «пастухи Ґерара» і закупорювали хісарони, які ті знайшли. Тобто, давали зрозуміти, що воно й не страшно, і ми можемо тягнутися за більшістю, яка каже, що маємо задовольнятися малим.

І це спричинює пастухам Іцхака страждання. Адже доклали вони багатьох зусиль аби знайти, щоб через той хісарон, що не можуть працювати у віддачі, - відчували б внаслідок цього страждання. І вже була можливість молитися з глибини серця, і була вже в них можливість благословення, тобто скласти подяку Творцеві за те, що розкрив їм місце хісарону, що є основним в роботі Творця. Тобто, якщо вони не в змозі спрямувати свої діяння на благо Творця, вони й не називаються «робітниками Творця», а служать самі собі. І раптом приходять пастухи Ґерара і закликають їх тягнутися за тим, що є прожитком усього загалу. Виходить, що цим засипали всі колодязі пастухів Іцхака. І це й є поняття суперечок, які були між ними про копання колодязів.

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували, - чому про два перших колодязя сперечалися пастухи Ґерара, а про третій колодязь не сперечалися. Відомо, що процес духовної роботи відбувається у трьох лініях: права і ліва, які протилежні одна одній, а потім приходить середня лінія, і тоді утворюється мир.

І також відомо з того, що ми говорили, що люди маси належать до однієї лінії. Тому немає кому суперечити такій людині і твердити щось протилежне, оскільки є в неї тільки одна лінія. Тому не відбуваються в них такі вже й підйоми та падіння. Тоді як в правій лінії, - ліва лінія проти неї, і тому правій лінії вже притаманний процес підйомів та падінь.

Відомо, що права лінія – це лінія істини. Тоді як одна лінія не така вже й правдива. І відомо, що кожна річ, що далі вона від істини, то легше її дотримуватися. Тому шлях людей маси такий, що їх навчають іти однією лінією. Означає це, що вони ще не прийшли до усвідомлення і розуміння, що є щось більше за практичні дії. І тому (для них) той, хто виконує 613 заповідей і спрямовує намір на те, що Творець заповідав нам виконувати їх, і завдяки цьому отримаємо винагороду, - це вже закінчений праведник.

І всі відмінності між робітниками Творця, вони лише в кількості. Тобто, скільки часу кожен з них віддає заняттям Торою та заповідями. А тому, оскільки це не так вже й близько до правди, адже діють вони ло лішма, тому немає в їхніх станах, званих «прожиток для мас», таких вже й підйомів та падінь. Тому що якщо він тільки вірить у винагороду й покарання, згідно з цією вірою тіло згодне працювати і докладати зусиль, виконуючи Тору та заповіді. Оскільки винагорода, яку він сподівається отримати в їхні келім отримання, не суперечить тілу, яке зветься «бажанням отримувати для себе». І звичайно, вони можуть працювати з завидною послідовністю.

І ще є причина того, що немає в них таких вже й падінь. Це тому, що вони бачать успіх в роботі. Тобто, вони бачать, як щодня вони просуваються в Торі та заповідях. Бо в природі людини, коли бачить, що вдається їй якась робота, тоді з’являються в неї сили працювати. І все це визначається як «одна лінія».

І зовсім інше, коли людина починає діяти заради віддачі. Тобто, коли її оплата, на яку сподівається, що отримає за свою роботу, вона в тому, що досягне людина стану злиття з Творцем. І намір її при виконанні Тори та заповідей, - що матиме вона бажання виключно віддавати Творцеві, - а не особиста користь. І тоді, скільки б людина не докладала зусиль аби удостоїтися келім віддачі, вона не рухається ні на йоту, навіть навпаки. І якщо так, і бачить вона, що не має успіху в роботі, то звідки людина дістане життєву силу для продовження роботи?

Тоді виправленням буде те, що знатиме вона правду, знатиме, що занурена вона поки що в себелюбство і ще далека від Творця. Але тоді людина повинна сказати собі: хоча й не бачу я ніякого поступу в роботі, все одно маю я велику заслугу, що можу хоч щось вдіяти в Торі та заповідях.

І слід вірити тоді вище рівня знання: попри те, що не відчуває ще людина величі Творця, але те, що робить хай навіть щось не дуже велике в Торі та заповідях, і нехай це й через примус, каже вона - все одно я радію, що маю хоч трохи контакту з Торою та заповідями. І за це людина дякує Творцеві. І це зветься, що і подяка, яку вона підносить Творцю, також істинна.

Тобто, людина знає правду, наскільки вона віддалена від Творця, і все одно вона радіє тому, що має сили хоч щось зробити в Торі та заповідях, попри те, що не робить це від усього серця. Але важливо для неї те, що вона служить Творцю, навіть коли ще й не відчуває Його величі. Але те, що Він дає їй зробити щось для Нього, за це вона дякує Творцеві. І ще правдою є те, що людина не обманює себе, думаючи, що вона вважається одним з робітників Творця, - адже вона знає правду, що все, що вона робить, усе це через примус, а не за бажанням серця. Тоді як той, хто йде однією лінією, - у тому, що дякує Творцеві за те, що удостоїв його займатися Торою та заповідями, є два недоліки:

1) Те, що він вважає себе робітником Творця, а це неправда, оскільки він служить сам собі.

2) Не Творець важливий для нього, так, щоб варто було працювати на благо Творця, а вся цінність роботи в тому, скільки оплати він отримає за свої зусилля. Тобто, дивиться на винагороду, чи отримає він добру зарплату, а не на те, чи є важливим «Той, хто платить».

Тоді як ті, хто йдуть правою лінією, дивляться на «Роботодавця», - наскільки Він важливий для них і їхнім постійним прагненням є, щоб Роботодавець набував би для них все більшої важливості, і це й є їхньою винагородою. Іншими словами, вони постійно прагнуть бачити велич Творця.

Виходить, що вони не прагнуть до оплати, яку отримають за свою роботу. А дивляться постійно, коли виконують Його заповіді, щоб Той, хто заповідає, тобто дає команди, був би в їхніх очах щоразу все більш важливим. І це й є їхньою винагородою в Торі та заповідях, в тому, що вони трудять себе. І тому вони кажуть навіть про щось невеличке, за що вони можуть триматися в Торі та заповідях, що це є річчю великою. І вони радіють і веселяться, і отримують від цього життєву силу.

І з цього з’ясуємо суперечку, що відбувалася щодо першого копання, оскільки порядок трьох копань, який був там, він включає в себе весь порядок духовної роботи. Тобто, є багато копання, що належить до правої лінії, і багато разів копання, що належить до лівої лінії, і є багато копання, що відноситься до середньої лінії. А причина цього та, що не за один раз завершують усе риття, а щодо кожної лінії слід довго викопувати її, аж поки здобуваємо ці лінії в повноті.

І ось, про перший колодязь, що викопали, написано: «І назвав той колодязь «Есек» (тяжба), тому що сперечалися з ним». І слід пояснити «есек» так, що з першим колодязем, що вказує на праву лінію, - займалися цими «копаннями» Торою та заповідями. Бо права лінія називається досконалістю. Адже ліва називається хісароном, а права зветься досконалістю, тобто в «правому» стані була в них сила займатися Торою та заповідями в радості. І це зі вказаної вище причини, що скільки б контакту не було в них з Торою та заповідями, вони вірять, що це дано їм згори, що це Творець дає їм бажання і прагнення, щоб змогли хоч трохи займатися Торою та заповідями. І це те, що стверджували пастухи Іцхака: «Скільки б не було в нас контакту з цим, хоч трохи, це для нас важливо і ми дякуємо Творцеві за це».

А супроти цього з’являються пастухи  Ґерара, які «ніґрарім», - тягнуться за більшістю, за тим, що люди маси кажуть: «Ми виконуємо Тору та заповіді своїми силами. І через це ми вимагаємо у Творця, щоб заплатив нам за наші труди в Торі та заповідях». І цим вони засипають той колодязь, який викопали раби Іцхака, які казали: «З цього ми можемо дістати життєву силу, тому що важливо нам навіть щось мале, до чого Творець дав нам бажання і прагнення, займатися хоч будь-якою Його роботою. Адже ми бачимо, що є люди, які не мають бажання і прагнення займатися хоч чимось в роботі Творця, тому що Він не дав їм цього бажання».

Тому раби Іцхака отримують від цього колодязя життя. Прийшли пастухи Ґерара і засипали цей колодязь, щоб не могли отримувати звідти життя. Кажучи їм: «Те, що ви займаєтеся цією дрібною роботою, нічого це не варте. Бо не отримаєте ніякої оплати за неї, адже ця робота взагалі не є важливою, бо це річ нікчемна, - так це сприймає більшість людей». Тому про перший колодязь, який назвали «Есек» (тяжба), вони казали, що «Це не той «есек» (тут – «заняття»), що варто було б радіти цій невеличкій роботі, з якої ви робите великий «есек» (тут – «справа»). Адже тут нема на що й дивитися, - як ви й самі кажете, що це робота лише «будь-яка». А те, що ви дивитеся на роботодавця, - це нам не зрозуміло».

Тож потім пастухи і раби Іцхака перейшли працювати в лівій лінії, тобто критично перевірити той стан, в якому вони перебувають. Адже поки що вони занурені у себелюбство, а діяти в ім’я небес, - вони бачать, що не здатні робити це власними силами. Тому вони копають в глибину серця, знайти хісарон та біль. Тобто, шукають спосіб, як відчути страждання в тому, що вони віддалені від дороги віддачі. І ясно, що коли відчуватимуть страждання, вони певно отримають допомогу від Творця, як це було при виході з Єгипту, як написано: «І застогнали сини Ісраеля від роботи, і почув Всесильний їхній стогін».

Тому завдяки тому, що вкопувалися в глибину серця, знайшли колодязь, тобто знайшли можливість молитися. «І сперечалися також і про цей колодязь, і назвали ім’я йому «Сітна». Означає це, що пастухи Ґерара були для них ненависниками, тими, що не давали їм молитися, щоб Творець задовольнив би їхні хісарони, тобто щоб Творець дав би їм силу подолання щодо келім отримання, щоб змогли працювати на користь Творця, а не на своє благо.

Виходить, що через їхню суперечку засипали те, що викопали в лівій лінії аби мати їм необхідність, щоб Творець наповнив їхні потреби на добро. А поняття «добро» називається – заради віддачі. Як написано «Відчуло серце моє слово добре, діяння мої – Цареві». І означає «діяння мої – Цареві», що всі дії, які він робить, будуть заради Царя, а саме – віддача Царю.

А пастухи Ґерара були їм ненависниками, так, що не могли молитися. Тому що вони були утягнуті за людьми більшості, які кажуть: «Головне – це дії. А намір щоб робити лішма, це стосується не нас, а саме людей, які з народження чисті душею і багаті талантами. Тож робота віддачі не стосується нас». І, зрозуміло, закрили потребу в молитві. Тому засипали і другий колодязь на ім’я «Сітна», від слова «сатан», ненависник. І також і в цій лінії не за один раз утворили другий колодязь, а копали багато разів в кожній лінії. Однак всі, тобто всі ці копання об’єднуються назвою «три колодязя».

Але потім, після того, як пройшли процес роботи в двох лініях, удостоїлися середньої лінії. І, як ми говорили в попередніх статтях, права лінія називається «батьком», а ліва лінія називається «матір’ю», а середня лінія називається «Творець». Як написано «троє беруть участь в людині: її батько, її мати і Творець».

«Батько її дає білину». Тобто немає там ніякого хісарону, а все тільки біле, і людина радіє своїй долі, тому, що має трохи контакту з духовним.

«А мати її дає червоність», це означає, що людина не в доброму стані, а сповнена недоліків, і тоді є в неї місце для молитви.

А потім «Творець дає душу». І коли Творець допомагає тим, що дає душу, тоді немає вже місця «сатану», щоб була йому можливість підбурювати. І це те, що написано: «І викопав інший колодязь, і не сперечалися про нього. І назвав його «Реховот»… бо нині розширив для нас Творець. І піднявся звідти у Беер Шеву».

І запитали ми, яка причина того, що не сперечалися пастухи Ґерара про третій колодязь. А справа в тому, що там, де є хісарон у святості, там є місце триматися сітрі ахрі. Тому, коли людина просувається в правій лінії, то хоча й знає сама, що занурена вона в себелюбство, і всі її діяння не в ім’я небес, - проте бажає вона бути робітником Творця, хоч поки що і служить сама собі. І разом з усією тією ницістю, в якій вона перебуває, людина хоче піднести подяку Творцеві за те, що Він дав їй трохи контакту зі служінням Йому, навіть коли це і ло лішма.

І вона вірить вище рівня знання, що Творець дав їй думку і бажання займатися трохи духовною роботою. І через те, що вона вірить, наскільки це можливо для неї, – вище знання, - у велич і важливість Творця, тому навіть якщо не заслужила відчути важливість на рівні знання, все одно, за те, що удостоїлася вона виконувати прості дії, вона дякує і вихваляє Творця, і радіє вона й веселиться, і бажає піднести подяку Творцеві, як ті люди, що йдуть однією лінією.

Тобто, відчувають, що та робота, яку вони виконують, вона дійсно в досконалості. А те, що слід додати до їхньої роботи, то це тільки в кількості. Але в плані якості вони почуваються досконалими, настільки, що додається їм робота у приниженні, як сказали мудреці: «Дуже-дуже будь принижений духом». Вони вкладають у це велике старання, як знайти для себе якийсь стан приниження. І це все тому, що не знають вони більшого, ніж одна лінія, і це є роботою мас.

А людині, яка бажає йти правою лінією, - тобто знає, що існує також і ліва лінія, що послаблює праву лінію, - слід їй вкладати багато сил, аби вірити вище рівня знання, що і дещиця роботи в духовному, навіть коли немає в цьому досконалості, як вона відчуває себе наразі, - є річчю важливою. І складати подяку Творцеві, і бути радою та веселою, і відчувати, що є в неї наразі життя, і заради такого відчуття життя варто жити.

Тобто те, що людина вірить вище рівня знання, що величі Творця немає меж, і дуже важливо їй те, що вона може служити Цареві, - це називається «правою лінією». І це є великою роботою. І людині слід відчувати важливість роботи в правій лінії. І потрібно старатися, щоб було [відчуття] життя, як тоді, коли працювала в одній лінії. В тій же мірі, принаймні не менше ніж коли діяла в одній лінії перш ніж дійшла до роботи в правій лінії.

Проте тут, в правій лінії, є щодо цього велика робота. І не дається це легко, так, як коли займалася однією лінією. А це з тієї причини, що там вона знала, що дії, які вона виконує, вони великі і важливі, тому легше було їх виконувати. Тоді як в правій лінії вона бачить сама, що дії її як такі не мають ніякої цінності, тому що людина не виконує їх в своєму повному бажанні. Якщо так, вона не може сказати, що робить речі важливі, і Творець напевно дасть їй велику оплату за її роботу.

Тоді як в одній лінії немає ніякої протидії з боку її тіла, там вона з легкістю може працювати без жодних перешкод. А от в правій лінії має вона великий труд через те, що каже, що бажає працювати на благо Творця, а не на благо тіла. І ясно, що тіло протидіє, і відбувається в неї щоразу війна з тілом, і постійно людина повинна працювати з ним і перемагати його.

І ще тут є така справа, що кожного разу, якщо хоче людина йти правою лінією і щоб мати їй силу для роботи, вона повинна постійно звеличувати Творця, і багато працювати, шукаючи собі ради, як осягти велич і важливість Творця. Бо діяння, якщо вона цінує їх, тобто казатиме, що дії її дуже важливі вгорі, то якщо говоритиме так, явно це буде неправдою через те, що вони ло лішма. І в кожній дії, яку людина виконує, домішане там себелюбство замість любові до Творця. Але ті, хто діє в одній лінії, вони таки цінують діяння. Тому що там, в одній лінії, говорять тільки про дії, а не про намір. Тобто, чи намір у людини також заради віддачі, чи ні, - процес роботи там не зосереджується на цьому. Але коли починають діяти з наміром віддачі, що називається «правою лінією», там - для того, щоб мати радість від роботи, яку людина виконує, - не можна просто сказати, що, мовляв, діяння в порядку. А от коли людина звеличує Творця, наскільки тільки може вище рівня знання, то ніколи не перебільшить свою віру у велич Творця. Бо ясно, що потрібно сказати, що Творець набагато більший, аніж людина може звеличити Його. Тому те, що говорить, що Творець є важливим, виходить, що каже правду, і таким чином, йде шляхом правди. 

І тоді людина може сказати, що як і в матеріальному ми бачимо щодо шанованого чоловіка, - коли людина має зробити йому навіть невеличку послугу, вона радіє і відчуває піднесений настрій. Тобто, не те, що сама дія є важливою, - те, скажімо, яку послугу вона робить, - а те, кому вона робить ту послугу. Тому, коли людина йде правою лінією, це є лінією істини.

Однак, оскільки права лінія є лінією істини, існує великий спротив  з боку сітри ахри, яка не дає йти шляхом істини, що веде до виправлення світу. Оскільки вся система кліпот приходить зі світу розбиття і зіпсуття, тому все, що діється у світі, якщо це належить до категорії руйнування і псування, є сила виконувати ці дії. І ми бачимо, що це особливо видно у малих дітей, що здатні діяти в ламанні та псуванні, і не здатні працювати з тим, що приводить до виправлення, як наведено в прикладі з маленькою дівчинкою.

І це з причини розбиття, яке було у вищих світах. Тому в матеріальних «гілках», наслідках, все йде тими ж шляхами, - для того, щоб псувати і ламати, є сила діяти. І зовсім інше – у виправленнях, оскільки ще не завершилося виправлення вгорі, тому важко (внизу), в матеріальних проявах, діяти в тому, що приводить до виправлення світу.

Тому дуже важко йти правою лінією. Тобто, людина повинна дивитися, як люди докладають сил, йдучи методикою однієї лінії і, щонайменше, ті ж сили і піднесення мають бути, коли йдуть правою лінією.

А коли людина хоче підняти важливість правої лінії, з’являються «пастухи Ґерара» і влаштовують чвари. Тобто, дають людині зрозуміти: «Цей твій шлях не такий як треба. Як це ти бажаєш надати подяку Творцеві за таку незначну роботу? Що це таке, що ти дякуєш Йому за річ, позбавлену цінності. Якщо вже в ідеалі, то більшість людей, які йдуть однією лінією, коли вони знають, що дії їхні, які вони виконують, є діями важливими, за це можуть скласти подяку Творцеві. Але не за речі нікчемні, - чи ти сама не кажеш, що дії твої не мають ніякої цінності, оскільки це одна тільки «балаканина», адже ти говориш, що не дієш на благо небес. І якщо так, то твоя подяка не більше ніж підлабузництво. То як це ти береш радість і піднесення духу від брехні?»

І пастухи Ґерара «ґорерім», - тягнуть людину до думки мас, що лише за важливі діяння можемо дякувати Творцеві, і тільки це - правда. Тоді як ти йдеш дорогою неправди. І кліпа ця є великою кліпою, яка не дає людині можливості бути в радості і діставати життя від правди. А бажає саме привести людину до журби і пригніченості. А іноді вона приводить її до стану, коли немає людині смаку в житті. І тоді все те, від чого людина здатна отримати задоволення, це лише одна річ, – сон. Бо коли людина спить, вона втішається від того, що не перебуває в стані відчаю і нестачі сенсу в житті.

І це подібно до людини, якій хочуть зробити якусь операцію в лікарні. Тоді є особливий лікар, що зветься «анестезіолог». І на цього лікаря людина сподівається, що дасть їй спосіб, щоб змогла вона задрімати щонайменше на три місяці. І ця кліпа повністю руйнує святість, оскільки не має людина можливості сказати, що Творець зветься «добрим і добродійним». І людина називає цей стан «падінням», і виникає питання, - куди вона падає.

Відповідь така, що людина падає у прірву, глибше якої немає. А якщо людина зміцнюється в цьому стані, вона каже (як у ханукальній пісні): «Творцю, підняв Ти з пекла душу мою». Тому людина має пильнувати, коли з’являються до неї «пастухи Ґерара», і бажають перетягнути її у володіння багатьох. Тобто в стан, коли дивляться на людину, як на таку, що робить щось незначне, коли вони знають, що це суща дрібниця, і не зважають на цю дію. То як ти робиш речі, що суперечать одна одній?

Адже з одного боку ти згодна, що це дія, про яку під час її виконання знають, що вона сповнена недоліків, тому що в час дії є маса сторонніх думок, у кожного на його рівні. Наприклад, промовляють благословення і дякують Творцеві, і кажуть, - «який освятив нас Своїми заповідями». І знають під час благословення, що не відчувають аніякого смаку, коли виконують заповідь. Але складають за це велику подяку. Тому ти і кажеш, - те, що ти благословляєш і висловлюєш подяку, то це не тому, що робиш при цьому щось важливе.

А потім ти кажеш, що людина повинна відчувати життєву силу і бути в радості від того, що удостоїлася виконати заповідь. Навіть коли вона не є важливою. І скласти подяку Творцеві за те, що удостоїв тебе, і кажуть ще - «який обрав нас», і ще ви кажете: «Любов’ю вічною народ Свій, дім Ісраеля, полюбив Ти, Тору та заповіді дарував…»

Тож виникає питання: якщо ти не бачиш нічого в тій заповіді, яку виконуєш, то чому ти говориш, що Творець дав нам добрі речі через те, що Він любить нас? Який сенс є в цій заповіді, про яку ти говориш, що з любові Він дав її тобі?

Ми, більшість людей, кажемо, що Він дав нам Тору та заповіді через те, що Він любить нас. Це як сказав рабі Хананья бен Акашья: «Бажав Творець удостоїти Ісраель, тому примножив для них Тору та заповіді».

Означає це, що оскільки Він бажав удостоїти нас, щоб були в нас і світ майбутній, і цей світ, тобто, щоб отримали ми багато винагороди і щоб не було це для нас соромом. Як відомо, хліб милості, коли людина їсть його, вона соромиться. Тому «примножив для них Тору та заповіді» для того, щоб ми змогли отримати багато винагороди. Тож природно, ми знаємо, що коли дія маленька і недосконала, це буде станом «хліба сорому».

Тому в час, коли людина йде правою лінією і бажає дістати життєву силу і душевне піднесення від того, що зробила хай і невеличку річ, і дякує Творцеві за те, що удостоїв її зробити хоч щось для Нього, - вона вірить вище рівня знання, що Цар є великим Царем, який зветься «Всевишній великий, могутній і страшний».

І кажуть, що в міру важливості Царя, навіть коли є дозвіл прислужитись Царю у чомусь не дуже значному, навіть коли річ ця не така вже й важлива, і є в цьому багато недоліків, але через міру важливості Царя, якщо має людина хоч якийсь контакт з Ним, - це є дуже важливим в її очах, оскільки вона не просить винагороди.

Загалом порядок такий, що коли приносять якусь річ комусь і бажають оплати, тоді зазвичай перевіряють ту річ, чи гідна вона тієї оплати, яку вимагають за неї, чи ні. Тоді як ті, хто просувається правою лінією, не бажають ніякої оплати. А те, що вони роблять щось для Царя – це й є всією їхньою винагородою. Тому вони вірять вище рівня знання, що роблять Цареві певну послугу. І від цього вони отримують життєву силу і радість, і душевне піднесення, через те, що удостоїлися у чомусь прислужитися Царю.

І оскільки це правда, як з боку того, що кажуть, - Творець є дуже важливим і немає в нас сили оцінити Його велич, - так і навпаки, з боку самої дії вони кажуть, що неможливо бути діянню ще меншому і ще важливішому ніж ті діяння, які вони роблять. Виходить, що це є правдою з двох сторін, і все будується на основі віри вище знання. А мій батько й учитель сказав: «Все, що утворено вище рівня знання, - це входить у святість і визначається як «внутрішнє». А те, що в рамках знання, визначається як «зовнішнє».

Тому, оскільки права лінія утворена на основі правди, відразу збуджуються пастухи Ґерара і хочуть утягнути людину в бік поглядів людей маси. І тоді ця кліпа починає атакувати людину і дає їй зрозуміти погляди більшості, що те, що вони кажуть є істиною. І людина починає вірити цій кліпі в той час, коли та хоче вбити її і витягнути з неї всю життєву силу святості і скинути її на найнижчий з рівнів. І кліпа ця одягається у лицемірство і каже, що все, що вона говорить тобі, людино, наразі, це тільки лиш для того, щоб ти не обманювала себе, йдучи дорогою неправди.

Тому все, що маємо тоді робити, це бути насторожі, коли думки пастухів Ґерара прилітають людині у мозок як гострі стріли ще й змащені отрутою, які вбивають людину на місці, і вона залишається без духу життя святості.

Ця кліпа приходить до людини і посилає їй свої ідеї та думки. І вони, каже, даються тобі не для того, щоб ти не була робітником Творця. Навпаки, даємо тобі дещо зрозуміти, оскільки ти знаєш тепер ясно, що таке духовна робота насправді, - що потрібно спрямовувати намір, щоби був заради небес. Але ж ти сама знаєш, що це не в твоїй змозі мати намір заради небес. А коли так, то ясно, що немає ніякої цінності в твоїй молитві, також і в Торі, яку ти вивчаєш, і ти розтринькуєш зусилля на вітер. Тому більш варто щоб ти зайнялася роботою з наміром: що саме потрібно робити. І краще, замість того, що ти оце молишся, або навчаєшся, роблячи речі з розряду «що з того», (робити) все лішма. І оскільки людина перебуває в її володінні, то ясно, що немає їй сили нічого зробити лішма. І цим вона вбиває людину. «Краще подумала б про ціль роботи і займалася б думкою, а не діями. Тому більш варто, щоб займалася духовною роботою наміру, що потрібно робити все лішма».

І оскільки людина перебуває в її володінні, то певно, що немає в неї сили зробити будь-що лішма. І цим кліпа вбиває її. «Тому, коли ти молишся, не треба нічого переборювати, якщо виникає в тебе думка побалакати з кимось посеред молитви. Тому що ні в твоєї молитви, ні в твоєї Тори немає ніякої цінності. А отже, коли ти не навчаєшся і є тобі з ким поговорити, або є тобі з ким поспілкуватися посеред молитви, то жалко що ти оце вкладаєш сили щоб не розмовляти, бо чи так, чи інакше ти нічого не втрачаєш, оскільки ні в Торі твоїй, ні в твоїй молитві немає ніякої цінності. Адже в молитві ти бачиш, що не маєш ти ніякого зв’язку з тими словами, що ти видаєш зі своїх уст.

І в Торі, - що ти втрачаєш з того, станеться перепинка посеред навчання? Адже скажи сама, чи ти не кажеш, що основне це мати намір заради небес. А коли так, то що ти виграєш, якщо знатимеш декілька сторінок Талмуду або інших речей в Торі. А також в діяннях, - навіщо тобі така вже й точність у виконанні дій. Я, боронь боже, не кажу тобі, щоб ти їла заборонені речі, я просто кажу про надмірно суворі звичаї, за якими ти хочеш поводитись. Адже головне ти знаєш, - це мати намір заради небес. Тому покинь ти ці справи, а те, що ти розумієш, що зобов’язана робити, те й роби. А те, що ведеться в різних суворих приписах і так далі, - це не для тебе. Бо ці справи личать людям простим, не звичним думати, які не знають, що таке справжня духовна робота. Тому краще для тебе, щоб думала ти про намір, як віддавати Творцю».

І людина, коли вона чує голос цієї кліпи, що зветься «пастухи Ґерара», як вони говорять на користь роботи в істині, тоді вона вірить тому, що вони говорять. І починає облишати порядок молитви і уроки Тори, і починає дослухатися до голосу цієї кліпи. І оскільки немає в людини тепер ніякого життя, тому що немає в неї діянь, щоб життя її було б у святості, то коли починає думати щоб зробити щось в ім’я небес, тіло сміється з неї і показує їй тільки чорні зображення роботи в ім’я небес.

І через це залишається людина позбавленою життя. І вже немає в неї сили сказати вище знання, що Творець є категорією «добрий і добродійний». І падає під владу невіри, і не має вона сили навіть дивитися хоч трохи на духовне. І тоді падає в стан, коли світ тьмариться для неї. І це те, що написано, що пастухи  Ґерара сперечалися з пастухами Іцхака. Тобто харчували рабів Іцхака своїми думками, аж поки утягували їх у своє володіння. І вбивали їх, і забирали в них всю життєву силу.

Інакше кажучи, ту дещицю віри, що й мали, витягували з них, і [вони] залишалися без нічого. Це зветься «кліпа правої сторони», коли не дають їм йти шляхом правди. Тобто сказати, що хоча в діях їхніх і немає досконалості, але вірять вище знання, що Творець, Він настільки важливий, що навіть коли робить невелику послугу Цареві, вважається це великою справою.

І оскільки невелика дія це правда, і те, що вірять вище рівня знання, що Творець є царем великим і важливим, це також правда, в результаті вони злиті в той час з властивістю істини. І вони можуть бути радими й веселими тим що виконують бажання Господаря свого хоч у чомусь, оскільки сама правда є великою річчю.

Тому слід берегтися цієї кліпи коли починають іти правою лінією. І тільки тоді, коли людина має силу подолання, щоб перебороти кліпу правої лінії, тоді починається робота в лівій лінії. І це зветься, що людина сама збуджує критику щодо себе, а не кліпа.

Тому, коли немає в людини життєвої сили, щоб змогла взяти собі шлях правої лінії, не можна їй іти правою лінією. А саме після того, як людина сповнена життя й радості від роботи в правій лінії, тоді приходить час займатися лівою. Тобто, побачити ницість свого стану, чому вона ще не удостоїлася, щоб Творець наблизив її до «царського палацу».

Мій батько й учитель про те, що написано (в «Теилім», 57): «Пробудися, славо моя, пробуджу я світанок», і пояснили мудреці: «Я пробуджую світанок, а не світанок пробуджує мене», - говорив так: «Те, що цар Давид сказав, що він не приймає «шахар» (світанок), від слова «шахор (чорне) і темрява», простий сенс цього в тому, що це дається йому, щоби він пробудився від «чорного», - але, каже він, - «я сам пробуджую «шахор». Тобто, коли відчуває, що в нього все гаразд, тоді сам пробуджує «шахор».

І слід пояснити слова мого батька й учителя, щоб людина не приймала критику, - мовляв, дії її негаразд, й усе, що вона робить, не має ніякої цінності, - коли кліпа з’являється до неї під маскою праведності і начебто бажає щоб людина не обманювала себе, а щоб діяла на благо небес.

Отже, коли приходять такі думки, і не людина сама пробуджує їх, тоді вона має знати, що це не з боку святості прийшло. А це кліпа «Ґерар» бачить, що людина отримує життєву силу від чогось малого і вона задовольняється малим, і каже, що вона вірить вище рівня знання, що важливості Творця немає меж, щоб оцінити міру Його величі. І великою честю є, каже людина, що вона удостоїлася того, що Творець дав їй думку й бажання хоч у чомусь прислужитися Йому. І бачить вона, що є багато людей у світі, що не мають такої честі. Тому вона дякує і прославляє, і підносить велику подяку Цареві, і вона радіє й веселиться. І дістає вона від цього стану душевне піднесення.

Тоді виникає згадана кліпа і хоче вбити людину, і випустити з неї дух святості, що є в ній. І не дозволяє їй надавати хвалу Творцеві, а скидає її в найглибшу прірву. І всю міру віри, що була в людини, вона забирає в неї. І тоді людина вважається як мертва, тому що не має вона анітрохи життя святості. І до всього цього хто призвів? - тільки кліпа, яка прийшла до людини, одягшись у лицемірство, і всі розмови її тільки «на користь святості». І це зветься «шахар» не пробуджує мене». Означає це, що він не бажав отримувати стан темряви й чорноти від кліпот.

А – «я пробуджую «шахар». Означатиме це: «Я, коли бажаю, то пробуджую «шахар». Тобто я пробуджую в собі темряву й те чорне (шахор), що є в мені. Що занурений я поки що в себелюбство і ще немає в мені любові до Творця, і ще бракує мені шани до Тори, не відчуваю поки що важливості Тори так, щоб знав я, що варто робити все для того, щоб удостоїтися світла Тори. І також цінувати важливість виконання заповідей, які Творець заповідав нам.

І коли мені, - каже людина , - потрібно виконати якусь заповідь, маючи намір, що це буде заради віддачі, - відразу збуджується протидія в тілі в усій своїй силі. І спалахує тоді війна велика, аби змогла людина зробити щось. І відчуває вона щоразу підйоми й падіння. Тоді є в неї місце для молитви. І це тому, що людина сама збуджує все це, в належний час. Тобто в час, коли вона відчуває, що матиме змогу відразу ж піднести молитву, а не те, щоб чорнота принесла їй смуток і пригніченість, через те, що не було їй можливості молитися про чорноту. 

І людина може побачити сама, чи це від кліпи, чи ні. А ознака цьому така: те, що йде з боку святості, воно завжди за принципом «піднімають у святості, а не опускають». Тобто, завжди просять у Творця, щоб підняв вище, на рівень більш високий, ніж людина перебуває наразі. Але коли чорнота приходить з боку кліпи, людина не здатна просити у Творця, щоб підняв її вище того стану, на якому вона стоїть.

«А опускають», тобто скидає людину в найглибшу прірву, і втрачає вона частину віри, якої в неї було трохи. І залишається як мертва, без духу життя. І все її життя лише якщо вона може заснути, тобто втекти і забути стан пригніченості, в якому вона перебуває.

І сказаним слід пояснити слова Зоар, там де він каже: «Не можна піднімати руки без молитви і прохання». І маємо зрозуміти, про що це, - те, що мудреці заборонили марно піднімати руки. І тільки якщо може піднести молитву й прохання, тоді немає заборони. А лише в марноті це заборонено.

І згідно зі сказаним вище слід пояснити, що поняття «руки», сенс його від слів «коли досягне рука». Тобто людина піднімає руки аби побачити, чого вона досягла в роботі Творця, чи є в неї Тора і трепіт перед небесами і добрі діла, і чи вірить вона повною вірою, що Творець, Він добрий і добродійний.

І якщо людина готова, і є в неї сила подолання, тобто, коли побачить, що немає в неї анічого з тих речей, що думала, що зусиллями в Торі та заповідях вона досягне їх, - то вона не впаде у відчай. А навпаки, буде в неї сила молитися, щоб Творець допоміг їй.

І матиме людина силу сказати собі: «Те, що я бачу, що немає в руці моїй нічого доброго, це означає, що Творець дав мені наразі побачити правду, наскільки я насправді є порожнім клі. І немає в мене ні Тори, ні трепоту перед небесами, і ні добрих справ. А всі діяння, які я роблю, все це лише для особистої користі. А зараз є в мене клі й істинна потреба з глибини серця, щоби Творець задовольнив моє прохання. Тому що допомога, якої я потребую, щоб Він дав мені, вона є необхідністю, а не надмірністю. Тоді як досі я думала, що мені потрібно щоб Творець допоміг мені в усякому надлишковому, а не в необхідному. Бо знала я, що хвала богові, я не подібна іншим людям, які не мають і контакту з духовним. Тоді як тепер я бачу на рівні знання, що стан мій набагато гірший ніж в інших людей, тому що я відчуваю, що немає в мене нічого. А тому я відчуваю страждання і біль через свій стан. А у більшості людей немає такого вже й зла, через те, що не відчувають вони те, що відчуваю я. І тому я не можу дістати задоволення від того, що, як я думаю, і в них немає нічого, - бо це моя свідомість дає мені зрозуміти, що такий він, стан інших людей.

Тобто може бути, що є в них добрі стани. Адже людина не знає, що в серці ближнього. Але згідно з тим, що вона відчуває, що стан ближнього такий і такий, оскільки так їй здається, відповідно, людина визначає для себе, як поводитись. Наприклад, якщо ближній її прихований праведник, думають про нього, що він не такий вже й віруючий.

А чому людина може навчитися у цього прихованого праведника, - лише легковажності. А отже, коли вона дивиться на людей маси, то неважливо, який насправді рівень тих людей, а важливо те, що людина думає про людей маси. Тому вона й бачить тоді, що її стан ще гірший за тих людей. Тому й каже вона, що Творець повинен допомогти їй, адже вона страждає більше за багатьох.

А отже, якщо людина може уявити собі, що коли вона піднімає руки, подивитися, що є в неї в руках, як сказано вище, і має можливість молитися, тоді вона знає, що її розрахунок іде з боку святості. І тоді дозволено їй перейти з правої лінії до лівої. Інакше, якщо вона не знатиме в душі своїй, що буде в неї сила молитися, тоді не можна їй переходити до лівої лінії, тому що тоді готова для неї кліпа, звана «пастухи Ґерара», як зазначено вище.

У Зоар (глава «Ваікра» і в коментарі «Сулам» п. 401) пише так: «Рабі Єгуда почав і сказав: «Або ж повідомив йому гріх його». Запитує, - «повідомив йому» - від кого? Хто повідомив? Або ж слід було б сказати «або ж знав його гріх». То що таке «повідомив йому»? І відповів: «Проте, це Творець наказав спільноті Ісраеля, щоб повідомила людині гріх, яким вона згрішила».

В Зоар (глава «Ваікра» і в коментарі «Сулам» п. 404) пише так: «Також і тут Творець сказав: «Повідомив йому гріх його, яким згрішив». І тому, хто встає серед ночі займатися Торою, Тора повідомляє йому його гріх, і не через суд, а як мати, що повідомляє сину своєму м’якими словами. І повертається в каятті до Пана свого».

І слід зрозуміти, чому саме коли Творець повідомляє людині, що вона згрішила, це називається, що є в неї тепер знання про гріх, але коли ближній її побачив що людина згрішила, і бачить він, що вона ще не розкаялася, і повідомляє, що згрішила, то виходить, що це ще не називається «знанням». То що за причина, що саме якщо Творець повідомить їй, що згрішила, тоді приходить час повернутися в каятті. Проте якщо Творець не повідомляє їй, то ще не прийшов час каяття щодо гріха.

І ще слід зрозуміти те, що каже Зоар, що той, хто встав уночі займатися Торою, тоді Тора повідомляє йому. А той, хто вчиться увесь день, Тора не повідомляє йому, що він має гріх. А коли навчається вночі, навіть якщо вдень не вчиться, Тора таки говорить йому про це. Якщо так, то слід зрозуміти, яка перевага навчання вночі, більше, ніж удень. І також маємо зрозуміти те, що написано, що Тора повідомляє йому про гріх «і не через суд, а як мати, що повідомляє сину своєму м’якими словами». Тож яка різниця між судом і м’якими словами?

Раші тлумачить те, що написано: «Або повідомляє йому»: «Коли грішив, вважав, що це дозволено, а після того стало відомо йому, що було забороненим». І слід зрозуміти це за методикою духовної роботи, що таке цей гріх. Відомо, що вся робота, що дана нижнім, - зміст її: «що створив Всесильний робити».

А саме створіння називається так тому, що Творець створив суще з нічого те, що зветься «бажання отримувати і прагнення отримувати насолоду». А задля тотожності властивостей, що зветься «злиттям», потрібно утворити інше клі, щоб змогли ми отримувати світло насолоди. Тобто, слід додати до нього намір заради віддачі, інакше не можна отримувати вище благо.

І коли навіть хочуть, також не дають, адже так чи інакше, якщо тільки бажають отримати заради отримання, вже називається «гріхом» в термінах духовної роботи. Тому що через це бажання стала людина більш віддаленою від Творця, і робиться людині важче мати можливість повернутися в каятті, що зветься «повернутися до Кореня», яким є той, Хто віддає.

А людині потрібно повернутися до свого джерела. Оскільки через відмінність властивостей вона віддалилася від Кореня, суть якого – віддача. Тому, коли вона виконує дії і не спрямовує їх, щоб були заради віддачі, а навпаки, весь її намір тільки лиш отримувати собі, - вона ще більш віддалена. І це й є її гріхом.

Але згідно з порядком роботи, коли починаємо діяти, початок, він – в ло лішма. І через це розуміємо тоді зовсім інше, тобто коли дивиться людина на процес духовної роботи, є перед нею лише дві речі:

а) діяти, що є РАМАХ (248) заповідей «роби» (наказових);

б) не діяти, що є ШАСА (365) заповідей «не роби» (заборонних).

Тобто, коли є категорія прогріху і категорія заповіді. Тоді людина, якщо вона вірить у Творця і Його Тору, знає добре, що є гріхом, а що ні. І у випадку, коли вона забула або помилилася в якійсь дії, не знаючи, що це заборонено, то якщо ближній її бачить, тоді той ближній може повідомити їй, що зробила гріх. Так, що вона сама не знала, але ближній її, який бачив, може повідомити їй. І тоді людина повертається в каятті щодо того гріха, що зробила.

Однак, коли говоримо про шляхи роботи в істині, тобто з наміром віддачі, а це лише намір, і для ближнього це таємниця, - адже людина не може знати, що є в серці ближнього її, - тому ближній не може повідомити, що згрішила людина в тому, що не мала наміру заради віддачі.

І зі сказаного можна пояснити те, що ми запитували: виходить, що саме Творець може повідомити, що людина згрішила. А ближній її не може сказати, що вона згрішила, тому що ближній не може бачити намір людини. А отже, тільки Творець знає, який намір був у неї, коли вона займалася Торою та заповідями.

Однак насправді є тут дуже глибока справа, в тому, що пояснює Зоар, що Творець повідомляє людині, що вона згрішила. Оскільки, як сказано вище, коли людина бачить у Торі те, що потрібно виконувати заповіді наказові і заповіді заборонні, вона вже знає що є гріхом, а що ні. І це ще на початку її навчання. Як сказав Рамбам: «Коли навчають жінок і малих, навчають їх (працювати) щоб отримувати винагороду». І лише потім, «коли примножиться їхнє знання, тоді розкривають їм», що потрібно навчатися лішма, що означає – заради віддачі.

Виходить, що людина не може зрозуміти, що коли немає в неї наміру віддачі, це називається «гріхом» в духовній роботі на шляху істини. Оскільки більшість людей поки що залишаються в ло лішма, а вона бажає просуватися в лішма. Скажімо, якщо немає в людини наміру віддачі, називається це «гріхом» і людина не здатна відчути це сама. Щоб це було так, як наприклад, коли людина переступила заборону Тори, - порушення суботи, чи поїдання заборонених страв тощо, - то щоб було в неї те ж саме відчуття, коли займається якоюсь заповіддю і не має наміру заради віддачі. Тобто таке саме, як коли вона вчинила серйозне порушення.

Якщо так, виникає питання: хто може повідомити людині, що коли не діють заради віддачі, це називається «гріх», і потрібно каятися про це. Тобто, слід їй просити у Творця, щоб не грішити більше. Іншими словами, потрібно тут зрозуміти:

а) що коли немає наміру віддачі, це гріх;

б) що має бути в людини бажання повернутися в каятті, щоб не грішити більше, як сказали мудреці: «поверненням називається розкаяння про минуле і прийняття на себе на майбутнє».

Те, щоб людина відчула що це гріх, – тільки Творець може дати зрозуміти, щоб вона відчула, що це є загальним гріхом і це є всім тим злом, що існує в людині. А Тора та заповіді, що дані нам, вони для того, щоб виправити це зло, зване «бажанням отримувати собі». І не в силах людина зрозуміти, що це й є всім тим злом, що відокремлює створіння від Творця.

І це те, що каже Зоар про написане: «Або ж повідомив йому гріх його, яким згрішив». Поясненням того, що Творець повідомив людині гріх її, яким згрішила, буде те, що Творець повідомляє їй, що то за гріх, яким вона згрішила, оскільки людині зі свого боку важко змиритися з цим, сказавши, що якщо вона діє на особисте благо, то в роботі на шляху правди це називається гріхом.

Тільки в час, коли Творець дає людині це усвідомлення, вона може відчути, що це гріх. Як у випадку зі злочином, коли людина вбиває людину, певно, що вона відчуває, що вчинила великий гріх. Наприклад, є у чоловіка приватний водій, і наїхав водій на людину і вбив її. І це було вночі, і жодна душа не знає про це. І не тільки в самого водія є відчуття, що вбив людину. А також і господар, що їхав з ним, теж відчуває його гріх. А в духовному, коли Творець повідомляє людині, що вона згрішила, що її бажання отримувати щодня вбиває в ній категорію «людина», то в духовному таке відчуття тільки Творець може дати, щоб вона відчула це. Тоді як людині зі свого боку неможливо знати і зрозуміти таку річ.

І зі сказаного зрозуміємо те, як Раші тлумачить написане: «Або ж повідомив йому». І так він пише: «Коли грішив, вважав, що це дозволено. Після цього стало відомо йому, що було це забороненим». І зрозуміти його слова слід згідно з процесом духовної роботи. Де можна пояснити «коли грішив», - тобто в час, коли займався Торою та заповідями заради отримання. І ще не знав, що це заборонено, а лише виконував Тору та заповіді в плані практичної дії. А якщо так, то й відчував це дозволеним. Тільки потім стало відомо йому, що заборона була в тому, що намір його був заради отримання винагороди. Однак, хто йому повідомив, що це було забороненим, тобто користування келім отримання є забороненим? І на це дає пояснення Зоар, що це Творець повідомляє людині, бо без Його допомоги неможливо це відчути.

І згідно з цим виходить, що в духовній роботі основне зло і гріх - це бажання отримувати, що тільки воно спричинює неотримання блага, яке Творець бажає дати створінням, і вони не можуть удостоїтися злиття з Творцем. І як ми вивчаємо, світло душі, що поділяється на п’ять категорій, що звуться НАРАНХАЙ, облачаються в людину не інакше, як в келім віддачі.

Тому для того, щоб було в людини відчуття зла і темряви, яке, - все воно, - походить від цього шкідника, що зветься «бажанням отримувати собі», - тільки Творець може повідомити їй це. Тобто, що це є гріх. З причини, вказаної вище, оскільки людина звикла користуватися бажанням отримувати, навіть в час, коли входить у роботу Творця.

І це як сказали мудреці: «Завжди хай вчиться ло лішма». Якщо так, то вже має людина дозвіл від мудреців, що дозволено так вчитися тому, що завдяки цьому прийде до лішма. А отже, оскільки є дозвіл від мудреців, що потрібно вчитися ло лішма, тому важко людині сказати потім, що це є гріх. Адже вони сказали, що дозволено вчитися ло лішма, і коли так, немає тут місця вірити в те, що насправді це є найбільшим гріхом, що тільки це заважає злиттю з Творцем.

І сказаним зможемо пояснити те, що ми запитували щодо слів Зоар, де написано: «І тому, хто встає серед ночі займатися Торою, Тора повідомляє йому його гріх». І запитували ми, - чому саме тому, хто вчиться вночі, і чому саме Тора повинна повідомити йому про його гріх. А відповідь та, що для того, щоб людина відчула, що отримувач для себе називається «гріхом», то це саме завдяки Торі вона може дійти до відчуття, що бажання отримувати собі називається «гріх». Тоді як «ам га-арец» (букв. «народ землі», - простолюдин) - неможливо йому цього знати, як каже Рамбам, що поняття «лішма» не розкривають жінкам і малим, і загалу простолюду, де «не розкривають» - це тому, що не зможуть зрозуміти. А (розкривається) саме завдяки Торі, бо саме Тора може принести це відчуття людині, щоб зрозуміла, що отримання для себе називається «гріхом».

То чому саме у Тори, яку вивчаємо вночі, є сила повідомити людині гріх. Тобто, яка перевага є у ночі порівняно з днем, адже бачимо, що саме вночі, як написано: «І той, хто встає вночі займатися Торою, Тора повідомляє йому його гріх». І для того, щоб збагнути це, потрібно по-перше зрозуміти, що це за поняття: «день» і «ніч» в духовній роботі.

Поняття «ніч», це як сказали мудреці (в трактаті «Псахім», 2:2) про написане: «При світлі постане вбивця, а вночі буде як злодій», то чи це означає, що світло – це день? Там сказано так: якщо для тебе ясно, як день, що він приходить, щоб відняти життя, то він вбивця. Але якщо неясно це для тебе, як вночі, то буде він в очах твоїх як злодій». Отже, ми бачимо, що мудреці користуються словами «день» і «ніч», говорячи про «певне» і «сумнівне».

І цим слід пояснити, що «днем» називається в духовній роботі те, коли людина займається Торою та заповідями і є в неї впевненість, що отримає винагороду за свої зусилля. Тоді вона радіє своїй долі, і немає їй місця для молитви, щоб Творець допоміг їй, - бо чого їй бракує? Тільки коли людина каже, - може, слід мені займатися більше часу? І ясно, що є в людини виправдання, - або бракує їй часу з декількох причин, або ж малувато здоров’я. Але зазвичай усе гаразд у неї, бо вона вірить, що отримає винагороду. І вірить людина у винагороду і покарання в цьому світі й у світі прийдешньому. І це називається «вивчає Тору вдень».

А «вивчає Тору вночі» - це означає, що є в людини сумніви. Бо сумнів називається «ніччю». І це ведеться в час, коли людина бажає йти шляхом правди, тобто з наміром віддачі. Інакше кажучи, бажає працювати в Торі та заповідях з іншою якістю, ніж та, з якою діяла вона за методикою більшості з наміром отримати винагороду в цьому світі й у світі майбутньому. А зараз бажає займатися Торою та заповідями «не заради отримання винагороди». І от цьому шляху тіло протидіє. Тому являються людині постійно чужі думки, що приносять їй весь час сумніви в її роботі.

Проте, що таке «сумніви». Іноді людина думає, що потрібно йти шляхом віддачі, і тоді починає тіло протидіяти. А отже, приходять їй думки, що може правда на стороні мас. Тобто що не потрібно працювати способом віддачі тому що важко воювати з тілом. А тому краще йти за думкою більшості, люди більшості вони, певно, завжди більш значні, і вони отримують більш шановані місця у світі. І якщо вони обрали йти шляхом, який говорить, щоб тільки практичні дії виконувались на благо небес, а не робота з наміром віддачі, а це означає, що вони дотримуються Тори та заповідей через те, що Творець заповідав нам виконувати їх і берегти Його Тору, а не, боже збав, заради грошей чи пошани, тобто через те, що виконуватиме Тору та заповіді, щоб шанували його й називали «рабі», - а виконують вони Тору та заповіді в ім’я Творця, тому що Він заповідав нам, а за це ми отримаємо винагороду, - то ясно, що це є найправильнішим шляхом. І оскільки це не суперечить себелюбству, тому не так вже й важко йти цим шляхом. Тоді як йдучи шляхом віддачі, - оскільки цей спосіб дій не прийнятний для більшості, людина постійно відчуває сумніви. Адже тіло завжди, в силу своєї природи, тягнеться до думки кліпот, а їхня природа – тільки лиш отримувати. Тому постійно є робота боротися з цими думками.

І навіть коли людина переборює тіло, і дає йому зрозуміти: «Адже ти бачиш, що природою дається сила служити комусь великому без ніякої оплати, тільки чистою віддачею». Тоді тіло постає проти людини і висловлює їй справедливі твердження: «Але в матеріальному ти бачиш цього «великого». І ти бачиш, що всі вшановують його. Отже, ти можеш бути під впливом людської маси, того, що всі вони вважають його великим. Тому там варто діяти у віддачі. Тоді як тут – ти перебуваєш у прихованні, де велич і важливість Творця не розкриті. І ти лише хочеш вірити, що так воно насправді, що Творець є важливим і варто служити Йому без усякої винагороди».

І тому людина стає тоді слабкою проти тіла, і немає їй що й відповісти. Бо тільки одне можна тоді сказати, - що вона діє вище рівня знання. Виходить, що розумом не може подолати тіло, його твердження, і тоді лише милосердя небесного потребує людина, щоб не втекти з поля бою.

І це називається «ніч», коли людина перебуває в сумнівах через твердження тіла. І тоді Тора розкриває їй її гріх. Тобто, гріх її є гріхом кореневим і первинним. Оскільки тоді людина бачить, що бракує їй віри в Творця, що не в силах вона вірити, що Творець є великим і всевладним, і що варто їй служити й віддавати Йому, щоб мав Він втіху від неї.

Тобто, немає людині задоволення від того, що вона служить великому царю. І як каже Зоар: «А трепіт, який є основним, це коли страшиться Творця через те, що Він великий і володарює всім, - тому що Він є коренем, від якого розповсюджуються всі світи і велич Його видно в Його діяннях».

А без Тори людина не здатна відчути те, чого їй бракує, тому що є правило: «Неіснування має передувати існуванню». І неможливо відчути «неіснування», тобто щоби бракувало людині чогось, якщо вона не відчуває що це є в світі, і що це річ добра, а в неї її немає. Тоді можна казати про «неіснування». Тобто, є хтось, хто відчуває відсутність існування. Тоді можна сказати, що слід надати те, чого бракує.

А перше неіснування, воно створене, і хто створив його – Творець, в світі Нескінченності, [про який]  ми вчимо, що «Він і ім’я Його є одне». І першим неіснуванням є скорочення, коли видалилося світло і залишився хісарон. І світло лінії повинно наповнити хісарон, який утворив Творець. І це - «суще» і Він утворив нову річ тим, що створив неіснування.

Тому, коли людина вивчає Тору і завдяки їй відчуває, що існує Творець, Управитель, бо через те, що вивчає Тору, з’являється їй світло Тори, що повертає її до добра, і починає відчувати завдяки Торі, що існує Той, хто дає Тору, і тоді починає розуміти, що великою честю є служити Йому.

І коли починає людина розмовляти з тілом на цю тему, і проти того невеличкого відчуття, коли вона починає відчувати, що варто служити Творцеві, постає проти нього велика сила, яка все збільшується в тілі, аби усією міццю протидіяти цьому, - відчутному бажанню прийняти на себе згори категорію «світло, що в ній». Тобто, не за один раз отримуємо світло Тори, щоб вистачило його повернути тіло до добра. А дається воно трохи-потроху. Тому й є посередині підйоми й падіння. І проти кожного підйому, який людина отримує і починає розуміти, що потрібно йти шляхом віддачі, відразу з’являється протидія з боку природи тіла. Але це робиться з попереднім наміром, бо відбувається все з боку Творця. А сенс процесу той, що «немає світла без клі», і те, що приходить людині згори, називається «збудженням згори». Тобто, і потреба, і її наповнення з’являються як одне. А особистої необхідності в тому, щоб пробудилося в ній прагнення, що варто служити Творцю, в людини немає. Тому, коли зникає відчуття, що прийшло згори, починає потроху утворюватися в її серці маленька потреба діяти у віддачі. І тоді людина починає просити у Творця, щоб дав їй цю силу. І стан цей називається «світло і клі».

І є ще причина того, що потрібно збудження знизу, оскільки коли вищий дає без підготовки’з боку нижнього, тоді отримувач не здатний відчути важливість цього. А оскільки є правило, що те, наскільки людина бажає втішатися, залежить від важливості бажаної речі, тому перш ніж вищий дає їй відчути щось, неможливо сказати, що вона чогось бажає.

Але після того, як з’являється в людини деяке збудження до роботи Творця, слід вірити: щоб людина збудилася до думок, що потрібно займатися роботою Творця, - Він посилає їй ці думки, без посланців. Тобто, коли ніхто не говорить людині, що потрібно займатися духовною роботою, тоді вона напевно каже, що це прийшло їй з небес. Але навіть коли являється якийсь чоловік і починає давати їй урозуміти, і пояснює їй, що варто входити в роботу Творця, і людина пробуджується від цього, то нехай і тоді не каже, що такий-то повідомив мені доцільність, що є в роботі Творця. Бо і той чоловік, що пробудив цю людину, також був посланцем від Творця. Тобто, іноді людина мусить сказати, що Творець дав їй бажання без посланців, а іноді людина має сказати, що це бажання прийшло їй з допомогою посланця. 

І оскільки це бажання дісталось їй без особистої підготовки, тому людина не вміє цінувати значення цього. І ясно, що вона не так вже й переймається, і не може втішатися від цього, бо не знає його цінності. Подібно до того, як, буває, людина посилає подарунок товаришеві, і той товариш не може оцінити ту річ. Скажімо, наприклад, отримувач подарунка думав, що це коштує приблизно сто доларів. А даритель заплатив за це десять тисяч доларів. І даритель знає, що отримувач подарунка не вміє оцінювати такі речі, а діє за своїм розумінням. Ясно, що ми розуміємо, що той, хто дає подарунок, вдасться до всіх способів та прийомів, щоб отримувач подарунка зміг зрозуміти цінність його, і тоді буде в нього можливість мати насолоду від тієї речі, таку, якої бажає даритель.

І це приводить до того, що є в процесі духовної роботи підйоми та падіння, звані «день» і «ніч». Бо Тора, яку вивчають в час «ночі», це подолання дає людині побачити, наскільки вона віддалена від Творця тим, що не здатна вийти ьз себелюбства. І Тора дає їй відчуття важливості, тоді людина відчуває підйом і має вона сказати, що Творець наближає її до Себе. Тобто, Творець не приховує Себе від неї, тому вона відчуває цінність того, що матиме злиття з Творцем. І це так, як ми вивчали в ТЕС, де дає там пояснення про чотири стадії прямого світла. І каже там, яка відмінність між хохмою прямого світла і малхут прямого світла, хоча в сфірі хохма і в сфірі малхут  є в них одне й те ж світло, і коли так, чому ця зветься «хохма», а ця – «малхут».

А відповідь на це, що в сфірі хохма ще не було ніякої підготовки з боку нижнього, адже ще не було такої реальності, «нижній», який відчув би, що він є нижнім, якому чогось бракує і потрібно отримати це від вищого, щоб той задовольнив його потреби. Тому немає насолоди у нижнього, коли отримує благо від вищого, такої насолоди, яка відповідала бажанню вищого, щоб нижній мав би втіху від цього. Тому що бажання вищого, це – дати благо Своїм створінням, щоб нижній насолоджувався. А щодо того, що нижньому бракує підготовки, це тому, що коли нижній народився, то народився разом з вищим благом, тобто не було часу, щоб підготував у собі хісарон, щоб забажалося йому вищого блага.

Тоді як малхут, як явище, з’явилася після того, як видалилося благо з тих сфірот, що вище за неї. І вже була в неї підготовка, тобто потреба у світлі, що світило в сфірі хохма. Тому тільки малхут може діставати задоволення від вищого блага, коли даритель бажає, щоб нижній мав утіху. І зі сказаного ми бачимо дві речі, які потрібно визначити щодо подарунка від дарителя:

а) щоб [отримувач] знав, до чого прагнути, тобто щоб знав, чого йому не вистачає;

б) щоб [отримувач] бажав задовольнити свою потребу, тобто щоб зробив усі підготовки, аби бути готовим отримати подарунок.

Тому, як людина починає відчувати недоліки в роботі на Творця в той час, коли вона не знає про цю роботу, взагалі що є таке поняття? Тобто, якщо не знає про цю річ, як може збудитися в ній прагнення до цього?

А відповідь така: як і відносно сфіри хохма ми вивчали, що Творець, який називається «бажанням дати благо», створив світло і клі разом. Так само і духовне відчуття дається людині згори. І вона отримує світло і прагнення до світла разом. І виходить, що або йде це збудження прямо від Творця, або приходить збудження до духовної роботи через посланця, якого Творець послав аби дати зрозуміти людині, і вона отримує від нього вплив щодо того, що варто бути робітником Творця. Але все дається людині з боку збудження [згори], без жодної підготовки нижнього. І як сказано, не існує можливості, щоб нижній мав би істинну насолоду від роботи Творця, якщо відсутня підготовка.

А як сказали ми щодо сфіри малхут, яка прагнула вищого блага, яке було у сфіри хохма, - оскільки є підготовка з боку нижнього, вона таки отримала задоволення, яке даритель бажав дати. Так і тут, в духовній роботі людини, вона дістає падіння з того рівня збудження, на якому вона була, і починає прагнути до того, що було в неї. Тоді є у нижнього можливість вкласти свою підготовку задля отримання вищого блага.

Але бажання і прагнення до істинного злиття, яке буде вже підготовлене, коли отримає, і буде в людини відчуття важливості цього, як бажає Творець, - це не робиться за один раз. Тому існують багато падінь і багато підйомів. Однак, якби не було першого збудження з боку вищого, ніколи не було б можливості, щоб у нижнього з’явилося прагнення до чогось, коли він не знає, що це.

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували: що означає, що Тора повідомляє йому гріх. «І не через суд, а як мати, що повідомляє сину своєму м’якими словами». Але що таке суд і що таке м’які слова? І це як ми пояснили щодо суперечки між пастухами Ґерара і пастухами Іцхака, де те, що дає прожиток, називається «пастух».

Пастухи Іцхака говорили: «Ми можемо отримувати прожиток лише від категорії правди, але не від брехні». Тому й бажали працювати у правій лінії, тобто казали: «Ми задовольняємося малим, хоч це і правда, що діяння, які ми чинимо, не мають цінності, тому що вони не зроблені з істинним наміром, - все одно, якщо ми дивимося, Кому ми хочемо віддавати, - Царю, великому і всевладному, то досить нам хоч будь-якої роботи, і її також вважаємо великим виграшем, тому що ми служимо Царю великому і дуже важливому. Тому, скільки дано нам служити Цареві, ми дякуємо і славимо Його, навіть коли це і невеличка служба».

І це називається «пастухи Іцхака», які хочуть працювати для Творця з самовідданістю, як Іцхак. І хоч тіло не згодне з цим, все одно, через те, що знають, що потрібно працювати як Іцхак, вони раді цьому і благословенні Творцем за це.

А коли кліпа пастухів Ґерара бачить, що ті радіють з Творцем, відразу починають сваритися з пастухами Іцхака і кажуть: «Що це у вас за радість з Творцем? Чи не ви самі кажете, що служба, яку ви виконуєте, не така, як мала б бути, коли дійсно служать Царю? Але ж прийнято так, щоб усе робилося в досконалості».

А отже, вони запитують: «Радість ця – що вона тут робить? Принаймні ми, коли ми йдемо за більшістю, - нам є чому радіти, бо ми кажемо, що досить нам того, що ми виконуємо практичні дії тому, що Творець нам заповідав. І через це ми віримо, що отримаємо винагороду за виконання Тори та заповідей, і ми радіємо. Але ви, кажучи, що головним є те, що потрібно триматися лішма, самі бачите, що не можете ви діяти заради віддачі. Якщо так, ви ж бачите, що не робите нічого. Самі подивіться, скільки зусиль вже доклали і ні на жодну йоту не просунулися. То чому ви гаруєте марно? Адже ви не гідні наближення до Творця, тому що занадто ви занурені в себелюбство. Тому жалко часу, який ви витрачаєте дарма».

Отже, що зробила ця кліпа, - притягнула на людину властивість суду і вбила її. І це зветься, що кліпа повідомляє про гріх властивістю суду. І тоді не в змозі людина зробити нічого, - впадає у зневіру, і тікає з поля бою. І буквально, всю віру, що була в людини, кліпа забирає в неї і залишається та без духовного, без духу життя. А матеріальне задоволення людина не може отримати, як і до того, як увійшла в духовну роботу, тому вона перебуває в стані чорної туги та суму. І все це тому, що кліпа прийшла у масці праведності, мовляв, турбується вона тільки про благо людини.

І це те, що написано, що кліпа повідомляє людині її гріх через суд. Тоді як той, хто прокидається вночі займатися Торою, як сказано вище, - тоді Тора повідомляє йому його гріх, «як мати, що повідомляє сину своєму м’якими словами і повертається він в каятті до Пана свого».

І слід зрозуміти що означає «м’якими словами». Про це говорить нам кінець вислову і пояснює, - «і повертається він в каятті до Пана свого». Тобто, повідомляє йому його гріх не тому, що хоче віддалити його від роботи Творця, як кліпа Ґерара, яка повідомляє йому гріх властивістю суду. Мовляв, неможливо вчинити повернення і працювати заради віддачі, і цим вона віддаляє його.

А повідомляє вона йому «як мати сину своєму», коли дає йому зрозуміти «м’якими словами», що нехай не думає, що він не здатен повернутися в каятті і діяти у віддачі, - говорить «м’якими словами», що не так це вже й важко, як ти думаєш, тому що Творець бажає допомогти людині, коли вона відчуває, що тяжко їй.

Однак, слід зрозуміти, що Творець Сам робить, щоб було важко, як написано: «Ходімо до фараона, бо Я обтяжив його серце, щоб запровадити ці Мої знаки». Тобто, Тора дає зрозуміти: те, що людина відчуває, що важко йти шляхом віддачі, це не тому, що вона не придатна, а - «бо Я обтяжив його серце». А для чого, - «щоб запровадити ці Мої знаки».

І пояснив мій батько й учитель, що для того, щоб була потреба в буквах, знаках Тори, зробив Творець обтяження серця, і через це у людини буде потреба в Торі. Оскільки в людини є бажання йти шляхом віддачі, Тора повідомляє їй, що бажання отримувати собі є гріхом, що це буквально зле начало, і тоді людина таки бажає йти шляхом віддачі, як написано (в «Теилім», 1): «Щасливий чоловік, який не йшов за порадою грішників і на шляху гріхів не стояв».

І слід пояснити сказане: «який не йшов за порадою грішників», тобто пастухів Ґерара, які хочуть, щоб він слідував за ними, за тим, як вони дають зрозуміти, що не варто йти шляхом віддачі. А хоче він слухатись пастухів Іцхака, які кажуть: «Той, хто йде шляхом отримання винагороди, - це називається гріх». І коли вони розуміють, що це є гріх, вони відразу волають до Творця, щоб вивів їх з цього стану і хочуть виконати те, що написано: «І на шляху гріхів не стояв».

Тобто, не бажають залишатися в стані гріхів і просять допомоги у Творця, щоб дав їм світло Тори, бо «світло, що в ній, повертає до добра». І людина також бажає служити Цареві, і хоче бути істинним робітником Творця. І Зоар каже, що людина повинна знати шляхи Тори, бо «той, хто не знає наказів Пана свого, - як служитиме Йому?» Виходить, через те, що не може людина вийти з бажання отримання собі, і відчуває, що потребує допомоги Творця, то народжується в ній  істинна потреба, що їй необхідна допомога від Творця.

А допомога Творця, вона дається Торою. І є в ній дві категорії:

а) «світло що в ній, повертає до добра», тобто отримує келім віддачі;

б) коли є в людини келім віддачі і бажає вона віддавати Творцеві, але не знає вона, що потрібно Творцю, щоб вона Йому віддавала, і це називається в Зоар «той, хто не знає наказів Пана свого, - як служитиме Йому?»

І в цьому слід розрізнити:

а) те, що кліпа повідомляє людині властивістю суду, що та грішить, намір її – віддалити людину від духовної роботи;

б) те, що Тора повідомляє людині, що вона згрішила, [робить це] «як мати, що повідомляє сину своєму м’якими словами, і повертається в каятті до Пана свого».

Тора повідомляє, що цей гріх людина може виправити завдяки Торі двома способами:

а) в категорії «світло, що в ній, повертає до добра»;

б) ставши гідними категорії «смаки Тори» і «смаки заповідей», бо «той, хто не знає наказів Пана свого, як служитиме Йому?»

І це те, чим завершує Зоар: «І повернеться в каятті перед Паном своїм». А коли кліпа повідомляє людині її гріх, людина не готова вчинити повернення, а взагалі падає в зневіру й у віддалення від роботи Творця.

І зі сказаного випливає, що коли людина йде правою лінією, не можна слухати думки кліпи пастухів Ґерара, як говорили мудреці, що Давид казав: «Шахар» (світанок, або «чорнота») не пробуджує мене», але потім людина повинна перейти до лівої лінії, що називається «я пробуджую «шахар».

Означає це, що людина пробуджує «шахар», тобто є в неї особлива підготовка, коли вона бажає пробудити «чорноту». Іншими словами, вона викликає її, а не думки «чорноти» - людину, коли кліпа повідомляє їй, що вона не така, як потрібно. А отже те, що людина залучає ліву лінію, це аби побачити, як виправити свої дії і побачити міру віддалення її від стану тотожності властивостей, і відчуває біль і страждання, коли бачить стан своєї ницості. І бачить, що іноді з’являються моменти, коли не займає її те, що вона віддалена від злиття з Творцем. І тоді це саме час піднести молитву до Творця, щоб вивів з вигнання, в якому вона перебуває. І також і тут слід розрізняти два стани:

1) Коли людина взагалі не відчуває, що вона у вигнанні. Тобто, вона не бажає втекти у себелюбство, а перебуває в стані, що мовою Зоар називається «гав-гав» (арам. «дай, дай»), як собака. І про те, що написано: «У п’явки дві дочки, гавкають як собаки: «Гав-гав», пояснює: «Гав (дай) нам багатства цього світу і гав (дай) нам багатства світу прийдешнього».

А це означає, що вони бажають виконувати Тору та заповіді, але задля того, щоб отримати все в бажання отримувати собі. І це зветься, що людина не відчуває ніякого вигнання, щоб захотіти вийти з нього. І все це вона відчуває, коли входить у ліву лінію. Але коли йде правою лінією, не можна їй перевіряти критично, чи її робота в досконалості, чи ні. А за будь-який контакт (з духовним) вона надає подяку Творцеві.

І цей стан називається «приховання в прихованні», як написано (Тора, глава «Ваєлех»): «А Я приховуючи, приховаю обличчя Своє в той день». І це слід пояснити, що людина перебуває в прихованні, коли вона не відчуває, що вона у вигнанні. А що таке вигнання? Як написано: «І через гріхи наші вигнані ми з землі-«ерец» нашої, і віддалені ми від землі-«адама» нашої».

І в сказаному «і через гріхи наші», поняття гріха є користування бажанням отримувати собі і це спричинило нам віддалення від «землі нашої». Як відомо, «рацон» (бажання) і «ерец» (земля) називається малхут, зміст чого є «малхут небес», де «малхут небес» (влада небес) означає, що людина приймає на себе тягар і уярмлення себе щодо «небес», тобто щодо Творця, який зветься тут «небесами», як написано: «Піднесіть вгору очі ваші і подивіться, Хто створив цих». 

І це означає «вигнані ми з землі-«ерец» нашої», тобто з нашої землі, званої «малхут небес», щоб працювати і докладати зусиль для того, щоб існувала слава небес, - то з цього бажання ми були вигнанні. І в яке бажання ми увійшли? - в бажання «народів світу», що зветься «отримує заради отримання».

І це те, що написано: «І віддалені ми від землі-«адама» нашої». «Адама» від вислову «едаме ле-ельйон» (уподібнюсь вищому), що є станом тотожності властивостей. І оскільки ми діяли нашим бажанням отримувати, то, природно, «віддалені ми від землі нашої», - від того, щоби бути в тотожності властивостей з Вищим. І коли людина не відчуває вигнання, що є категорією приховання, виходить, що саме «вигнання», зване прихованням, - приховане від неї. Отже, вона перебуває в стані «приховання в прихованні». Однак «приховання в прихованні» також називається в якійсь мірі розкриттям того, що в прихованні існує приховання. Але слід запитати, звідки вона, ця відомість, що людина перебуває всередині приховання. Про це повинні ми сказати, що також і ця відомість приходить з боку Творця, - прямо або через посланця.

І щодо цього слід пояснити те, що написано «утворює світло і творить темряву». Поясненням «темряви» є те, що людина відчуває, що вона перебуває всередині «приховання», так, що не відчуває, що Творець прихований від неї. І немає жодного бажання шукати Творця, де Він перебуває, - і в цьому стані вона схилиться перед Ним, і матиме велику заслугу в тому, що служить Йому.

А також не відчуває вона стан приховання того, що Тора є облаченнями Творця і мала б вона журитися про це приховання. Але людина живе зовсім в іншому світі, тобто те, що існує Творець і що Творець бажає дати створінням благо й насолоду, не цікавить її анітрохи. Це відчуття, що зветься «приховання в прихованні», називається «темрявою». І Творець створив її і дав людині цю темряву.

І людина зі свого боку, як ми бачимо, зазвичай не бачить вона зла в собі. І завжди знає, що вона «в порядку», чи належить вона до вірян, чи ні. І це як написано, «бо хабар осліплює очі прозорливих». І оскільки «людина близька до самої себе», то ніколи вона не здатна побачити правду. Тому те, коли вона бачить, що вона не «в порядку», - людина повинна сказати, що з небес повідомили їй це.

2) Коли людина перебуває в одинарному прихованні. Тобто, коли відчуває, що вона в прихованні. Іншими словами, болить їй те, що вона є віддаленою від Творця, тобто Творець прихований від неї і вона не відчуває Його в тій мірі, щоб захотіла анулюватися перед Ним. Але разом з цим їй болить те, що вона віддалена. Тоді немає їй іншої ради, як тільки хай би Творець дав їй допомогу, щоб мала вона можливість наблизитися до Нього, що зветься «злиттям і тотожністю властивостей».

А вся та критична перевірка, яку людина проводить, звана «лівою лінією», повинна бути в певний час. Тобто саме після того, як людина діяла в той день в правій лінії і примножувала хвалу Творцеві за те, що дав їй хоч якусь службу, і цим вона радіє й веселиться, і це є шляхом істини, як зазначено вище. А потім вона може перейти до лівої лінії на короткий час, не розтягуючи процес. Тобто, коли людина займається Торою та заповідями, вона має берегтися, щоб не вийти у ліву лінію, а бути саме в правій, бо це зветься «благословенний зливається з Благословенним».

І тоді це час, коли людина може удостоїтися ще вищого ступеня, як написано «Шхіна перебуває виключно в радості». Але коли людина в лівій лінії, - тоді саме час перевірки, і саме це є час для того, щоби бачити тільки недоліки. І робота в лівій лінії повинна дати людині потребу в молитві, адже молитві належить бути саме там, де є недолік. А явище недоліку називається «проклятий», і тоді «проклятий не зливається з Благословенним». І через це немає можливості піднятися на більш високий ступінь, бо навпаки, це в правій лінії є можливість піднятися, і тоді людина – в стані досконалості.