Коли зветься працівником Творця в духовній роботі
Стаття 18, 1988 р.
(переклад з івриту)
Зоар в главі «Тазріа» запитує про те, що написано: «Жінка, коли запліднить (букв. «посіє») і народить «захара» (чоловіче начало, тут – хлопчик)». І так сказано: «Сказав рабі Аха: «І народить захара, але чи від запліднення народжує, адже це від вагітності залежить. Отже, тут слід було б сказати: «Жінка, коли завагітніє і народить захара». То що означає «запліднить і народить». Сказав рабі Йосі: «Жінка, з дня, коли запліднена і завагітніла, до дня пологів немає іншого слова в устах її, лише щоби дитина її була захаром. Про це й говорить писання: «Жінка, коли запліднить і народить захара».
І маємо зрозуміти, що повідомляє нам тим, що жінка каже, як написано: «З дня, коли запліднена і завагітніла, до дня пологів немає іншого слова в устах її, лише щоби дитина її була захаром», і через це писання говорить «жінка, коли запліднить». Що нам дає ця відомість? Напевно, є пояснення з погляду простого сенсу.
Але ми з’ясуємо це в поняттях духовної роботи, - чому так важливе те, що жінка турбується, чи буде її дитина захаром відразу, як запліднить (посіє). Перш за все слід знати, що таке «посів» в духовній роботі. В матеріальному світі ми бачимо, що коли ми сіємо якесь зерно в землю, зерно розкладається в землі. А потім виходить з посіву збіжжя, яке годує людей. Тобто, дає нам харчування від сили посіву. І якщо людина не посіє зерна, певно, що не жатиме. Як написано «хто сіє зі сльозою, з піснею жатимуть».
А в роботі Творця, – що таке сівба? Слід пояснити, що оскільки в людині є дві сили:
а) сила віддачі, тобто те, що людина бажає давати добро іншим;
б) і сила отримання, тобто отримувати від інших і задовольняти себе.
І якщо якусь силу людина бажає анулювати, те й називається «посівом». Коли вона вкладає цю силу в землю, як сіють зерна в землю, щоби розклалися і анулювалися б в землі. А потім виросте з цього врожай, - їжа, харчування й життя для світу.
Так само і в духовній роботі. Коли людина бажає анулювати бажання отримувати для себе, це називається, що вона вкладає його в землю. Хоче скасувати його «як прах земний», і виросте з цього бажання віддачі. Бо «жінкою» називається бажання отримувати собі, коли бажають анулювати його і звести зі світу, - тоді виходить з цього бажання віддавати, яке дає харчування і життя, і мир світові. Бо завдяки клі бажання віддавати, що зветься «тотожність властивостей», отримуємо добро та насолоду, ті, що Творець бажає дати створінням. І це те, що написано: «Жінка, коли «посіє» і народить захара», тобто тим, що хоронять клі отримання, виростає з цього властивість, що зветься «бажання віддавати», що є категорією «захар».
Однак, захар не народжується відразу, в час посіву, а є дев’ять місяців вагітності, що в духовній роботі називається «підйоми й падіння». Адже іноді приходить злива дощова і вимиває зерна з землі. І в духовній роботі це називається, «що прийшли зловмисні води», які є категорією «мі» і «ма» (хто і що). А «мі та ма» разом звуться «маїм» (вода), і вона виводить всі зерна назовні.
Тобто, після того, як вже кілька разів кидав у землю бажання отримувати для себе, але думки, що належать до «хто» і «що», де «хто» називається «твердженням фараона», який сказав «Хто є Творець, щоб я послухався Його?». А «що» називається «претензія грішника», який запитує: «Що це за робота у вас?», - ці думки забирають назад зерна, що вже перебували в землі, в повній ницості та ганьбі. І піднімають їх з землі, і знову бажають користуватися лише цими келім, які є келім отримання. І знову годі й сподіватися, що буде в нас щось аби підгодувати себе благом, яким слід живити духовне життя. Але не маємо ми келім для отримання цього блага, адже «немає світла без клі».
Однак потім приходить до людини знову збудження згори. І вона починає знову сіяти свою «властивість «жінка», що зветься «бажання отримувати для себе». І знову ховає його в землі. І знову з’являється злий вітер, чи дощова злива. І так повторюється знов і знов. І це спричинює багато «падінь та підйомів». І це називається, як написано: «Хто сіє зі сльозою», і вони звуться «ті, хто плаче», тому що здається їм, що стоять завжди на тому ж самому рівні, як коли почали входити в роботу Творця.
І виходить, що завжди, коли йдуть знову сіяти, вони сіють «зі сльозою», адже бачать вони, що щоразу починають з того самого місця. І немає їм ніякого поступу анітрохи вперед, а навпаки, вони бачать, що йдуть назад. Тому вся їхня сівба – зі сльозою.
І ми вже говорили про те, чому зробив Творець так, щоб було багато падінь та підйомів. Тобто, - хто виграє з цього? Відповідь така, що це на користь людині, адже «немає світла без клі», що означає: «немає наповнення без хісарону». А оскільки Творець бажає, щоб людині знадобилася Його допомога, тому що цією допомогою Творець дає їй світіння згори. То визначається це так, що кожного разу вона отримує додаток святості, і в кінці її роботи, - тобто після того, як кожного разу людина приходить до ще більшого хісарону, аж поки отримує «святу душу згори», - вона удостоюється бути в святості постійно. Як каже Зоар: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Чим? – відповідає Зоар: «Святою душею», а все це дається людині завдяки підйомам та падінням.
І з цього зрозуміємо, чому саме тим, що «сіють в сльозах», - «з піснями жатимуть». Тому що те, коли сіють в сльозах, тобто коли кожного разу бачить людина, що їй треба починати знову сіяти, і неначе донині не зробила нічого, і бачить вона, що час іде вперед, а вона відступає назад, це спричинює їй відчуття скрути та страждання. Виходить, цим вона все більше потребує Творця, щоби допоміг їй.
Тобто, кожного разу людина бачить себе, наскільки вона не готова з боку природи, і не може вийти з себелюбства інакше, як тільки дивом з небес. І від усіх цих страждань утворюється в ній справжні потреба і клі, тобто бачить вона тепер те, що написано в Теилім: «Якщо Творець не збудує дім, дарма трудилися там будівничі», - тільки Творець може допомогти.
Виходить, що саме завдяки тому, що «сіють зі слізьми», може людина дістати потребу в «порятунку Творця», - і тоді сподіваються, що «з піснею жатимуть». Адже «сівба» зветься «утворення клі», а «жнива» називаються «отримання світла». Тобто, світло приходить в клі. Інакше кажучи, коли хісарон наповнюється, тоді це називається «жнива».
І зі сказаного слід пояснити те, що говорить Зоар: «Жінка, з дня, коли запліднена і завагітніла, до дня пологів немає іншого слова в устах її, крім як щоби дитина її була захаром». І запитали ми, чому це хоче нас навчити в процесі духовної роботи. Отже, як зазначено вище, коли людина починає духовну роботу, - щоби була вона в чистоті, а це означає, що людина працює на благо Творця, а не ради власної користі, - така людина називається «жінка, що запліднить першою».
Пояснення: початок роботи такий, що людина бажає поховати в землі «властивість нукви (жіночої частини)», що зветься «жінка». І це бажання вона сіє в землю, як тоді, коли зерно віддають землі. І завдяки цьому виростає потім харчування для забезпечення створінь. Також, коли сіють бажання отримувати в землю, тобто щоб розклалося, а отже, користування бажанням отримувати скасовується, якщо воно без наміру віддачі, а користуватися ним можна лише за умовою, що зможе отримувати ради віддачі, тоді – «і народжує захара». Тобто людина удостоюється властивості «захар», отже є вже в неї сила чинити дії на благо Творцю, а не для власної користі.
Проте, не за один раз, коли сіють в ґрунт зерно, відразу ж виростає. А, як говорилося, є іноді в матеріальному світі дощова злива, що змиває цілу територію, і все зерно виходить назовні ще до того, як розклалося в землі. І також в духовній роботі, людина бажає відразу, коли посіяла зерна в землю, щоб відразу виросла «властивість захар», тобто щоб, як стій, удостоїтися бажання віддавати.
А оскільки порядок такий, що не за один раз можемо йти проти природи, адже людина народилася в бажанні отримувати собі, тому завжди існує тема подолання. Тобто, щоразу людина починає переборювати стан падіння. Іншими словами, після того, як з’явилися вітри світові й видалили посіяне з землі, де «вітер (івр. «руах») світу» це думки, чужі духу (івр. «руах») святості, який зветься бажанням віддавати. І, само собою, слід людині зміцнитися, і ще раз посіяти бажання отримувати в землю.
І щоразу вона говорить собі, що напевно зараз народиться мені захар, тобто, що «адама» (земля) – це від слова «едаме (уподібнюсь) вищому». Що означає тотожність властивостей, і це властивість захар. А некева, що є бажанням отримувати, анулюється в «уподібнюсь вищому». І цим слід пояснити те, що говорить Зоар: «Жінка, з дня, коли запліднена і завагітніла, до дня пологів немає іншого слова в устах її, лише щоби дитина її була захаром». Тобто, як сказано, кожен раз, коли людина переборює, вона мусить бути впевненою, що тепер вона вже удостоїться властивості «захар».
Отже, при кожному посіві наміром є тільки бути захаром. Інакше, якщо немає наміру бути захаром, це не називається, що щось сіє. І це те, що написано: «Хто побоюється вітру - не посіє». І пояснює там коментар Сфорно так: «Побоюється вітру – не посіє, незважаючи на те, що іноді втратить насіння через буревій, котрий розсіє все, все ж не годиться уникати сівби через цю турботу».
А в поняттях духовної роботи маємо пояснити його слова, що оскільки людина бачить, що є в неї багато падінь, і вже багато разів вона переборювала це й сіяла, і не дивилася, що «вітер», тобто чужі думки, що звуться «вітрами світу», розкидають все. І як він говорить, - не дивися на «руах сеара» (буревій), хоч це й кліпа найсильніша, і вона на рівні світу Асія, як казав Арі, «що її бажання розкидати все насіння, коли кидають бажання отримувати в землю, - оскільки це проти її бажання». Тому говорить писання, - не дивися на цей вітер, що хоче розкидати насіння, а треба зміцнитися і не уникати сівби. Однак, маємо вірити в Творця, що «порятунок від Творця – як оком змигнути».
І мій батько й учитель пояснював вислів «Хто побоюється вітру, не посіє»: мається на увазі, що хай не каже людина, що сама я не можу нічого вдіяти, а чекаю я, що Творець пошле мені дух («руах») з небес, тоді буде мені сила до роботи. А поки що я сиджу й чекаю. Про це говорить писання: «Хто побоюється (тут – «шомер») вітру («руах»)» від вислову «А батько його запам’ятав (тут – «шамар») це», що означає, - хто сидить та очікує, ніколи не посіє. Тож мусить людина вдатися до «збудження знизу», а завдяки цьому приходить «збудження згори». І це так, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», але почати мусить людина.
І зі сказаного маємо пояснити те, що написано: «Якщо не дослухаєтеся й не покладете собі на серце, надати шану імені Моєму, і пошлю на вас прокляття... і ось, Я проклинаю сім’я і розсію відходи на обличчя ваші». А Ібн Езра тлумачить це так: «Ось, Я проклинаю сім’я щоб не зросло, за те, що стіл Мій порожній». А «Мецудат Давид» пояснює так: «Ось, Я проклинаю», - через вас прокляну сім’я, щоб не зросло; «І розсію відходи на обличчя ваші» - розкидаю гній на обличчя ваші». І продовжує: «Гній худоби, яку ви приносите в жертву переді Мною, і це те, що найгидкіше у худоби, - його розкидаю, знеславити вас у той же спосіб, як ви зневажаєте Моє ім’я».
І це слід пояснити, як зазначено вище, що порядок роботи такий, що сіють сім’я в землю, щоб розклалося і анулювалося в землі, яка є властивістю «упобіднюсь вищому», - щоб зросла з цього посіву властивість захара. Але сіючи, людина посередині роботи відступається від «вшанування імені Творця», щоб робити все для слави Його імені. І тому приймає вона, відразу, в час сівби, [думки] «від вітрів світу», і [вони] запитують людину, - що ж буде з її власною гідністю.
Тобто, що людина отримає для власної користі від цієї роботи, коли посіяла в землю щоб виросло з цього бажання віддачі. Виходить, тим, що людина нехтує славою небес через «власну гідність», говорячи, що не варто відкидати власну гідність задля слави небес, то через це й говорить Творець: «І наслав Я на вас прокляття», тобто прокляття на посів, щоб не зійшло. Тому що коли прийняли ви думки «від вітрів світу», відразу сказали, що вони мають рацію, і що не варто трудитися ради слави небес.
І це те, що говорить Ібн Езра: «Ось, Я проклинаю сім’я щоб не зросло, за те, що стіл Мій порожній», і це означає, що займаються Торою та заповідями, але намір не ради небес. Виходить, що стіл Творця – порожній. А всі ваші заняття Торою та заповідями, все це для столу людини, а отже, – для власної користі. Тому, немає у вас потреби та клі, щоб Я дав вам властивість «захар», що зветься бажанням віддавати, адже «немає світла без клі».
Проте, тут постає питання: якщо людина не бажає на сто відсотків своєї сили працювати в ім’я небес, і лише маленька частина в ній є, котра розуміє, що варто працювати для Творця. І на цю маленьку частину Творець накладає прокляття, щоб не виросло з цього келім віддачі, що звуться властивістю «захар». Коли так, як може людина дійти колись до того, щоб заслужити келім віддачі?
І маємо пояснити це в поняттях загалу. Адже все, що робить Творець, все це для потреб виправлення. Тобто, прокляття, щоб не зросло посіяне, також на благо створінь. Однак це пояснюється так, як ми тлумачили написане: «Спускає в пекло й піднімає». Тобто, тим, що людина бачить, що кожного разу, коли вона сіє, з’являється вітер і розкидає посіяне, це дає людині зрозуміти, що вона мусить молитися Творцеві, щоби дав їй встояти проти вітрів.
Мається на увазі, що Творець дасть їй відчути важливість того, що треба досягти такого життя, щоб служити Царю світу. Адже кожен раз, коли людина зміцнюється і знову сіє, відразу вітер розкидає все і видаляє з землі, і відчуває через це, коли займається Торою та заповідями, смак гною тоді, коли думає про намір ради віддачі.
І як пояснює «Мецудат Давид»: «Розкидаю гній на ваші обличчя» - розкидаю його, щоб зневажити вас цим, так, як ви «зневажаєте ім’я Моє». Тобто, тоді, коли ви не звертаєте уваги в час занять Торою та заповідями, що не думаєте про те, щоб вони були ради імені Мого, і не відчуваєте ви дефекту, який ви робите. То Я дам вам відчути смак гною, і само собою, - навіть не ради імені Мого, - не буде вам сил нічого робити, тому що ви відчуватимете смак гною навіть під час занять «ло лішма». І це буде вам чинником для того, щоб потребували ви келім віддачі, бо не маєте ніякої життєвої сили в «ло лішма».
Виходить, це прокляття в час, коли ви починаєте сіяти в землю ваші клі отримання, для того, щоби бажання отримувати для себе анулювалося б в землі, але оскільки ви не зважаєте на те, наскільки справа віддачі нагальна для вас, і займаєтеся посівом не відаючи, що це річ основна, і є життям вашим. – бо інакше неможливо прийти до досконалості, - і робите це не дуже й серйозно, тому сказав «і пошлю». Тобто, Творець сам посилає ці думки і розкидає посіяне. Щоби йшли ви дорогою істини, щоб зрозуміли потребу в келім віддачі.
І зі сказаного зрозуміємо, що людина повинна вірити: всі падіння, котрі бувають у неї, якщо вони в час, коли вона бажає йти шляхом істини, хай вірить, що все це приходить від Творця. Тобто, що всі її падіння, - вони на благо людині, інакше вона залишиться в нинішньому стані, і не зможе ніколи прийти до істини, бо буде задовольнятися тим, що має, думаючи, що це й є досконалість.
Тому, коли людина приходить очиститися, саме тоді є в неї стани падінь, щоби не залишалася вона в своєму малому стані, в своєму людському розумінні. А зі сказаного маємо пояснити те, що написано в Зоар про вислів «бо частка Творця з Ним»: адже Творець віддав «сімдесят народів» в руки властителів, які панують над ними, а Собі взяв народ Ісраеля, панувати над ними. Тобто Творець є володарем Ісраеля, в той час як решту народів передав під владу властителів.
І на перший погляд це начебто означає, що Він (боронь Боже) не панує над народами світу. Чи те, що це важко Творцеві, - володарювати ними, через їхню нікчемність, тобто що це не личить Його честі, щоб Він управляв ними. І тому треба щоб був хтось, хто допоміг би Йому, щоб управляв ними? Але ж ми повинні вірити, що «Він один чинить і чинитиме всі діяння».
І в поняттях духовної роботи потрібно пояснити, що це відбувається в одній людині. Що в час, коли людина перебуває під владою «сімдесятьох народів», що визначаються, загалом, як бажання отримувати для себе, тоді, з причини скорочення, що сталося, вона відокремлена від Творця. Тобто, немає в неї віри, що Творець – «Він один чинить і чинитиме всі діяння». Виходить, що людина, отримує життя та життєву силу від світу завдяки тим речам, котрі Творець уготував для створінь на час, коли вони поки що не гідні отримувати життєву силу свою від святості. Тоді такі люди говорять, що Творець покинув Ним створене, через те, що не личить Йому займатися ними.
І це так, як написав у «Передмові до книги Зоар»: «І знаю я, що є між мудрецями такі, що скидають з себе тягар Тори та заповідей, і кажуть, що Творець створив всю реальність і облишив її напризволяще, бо через нікчемність цих створінь не пасує Творцю, при Його незрівнянній високості, керувати їхніми шляхами, дріб’язковими та нікчемними».
Виходить з цього, що перед тим, як людина вірить, що все приходить від Творця, вона каже, що весь світ відданий під управління «сімдесятьом правителям», які є «сім властивостей», що в природі, або ж «решта вітрів». А в те, що Творець управляє всім, вона не вірить. І це зветься, те, що людина каже, що віддав управління світом «сімдесятьом правителям». Але ж той, хто є «категорією Ісраель» і вірить в Творця, той говорить, що лише Творець управляє світом, як сказано: «Він один чинить і чинитиме всі діяння».
І зі сказаного зрозуміло те, що ми запитували, - коли людина називається працівником Творця? Чи саме тоді, коли вже може працювати в ім’я Творця, чи навіть на початку своєї роботи. І згідно з тим, що сказав мій пан, батько й учитель щодо простого сенсу написаного «дає мудрість мудрим», - що всі піднімають питання: мовляв, слід було б сказати: «дає мудрість дурним», адже мудрі вже мають мудрість. І пояснив, що мудрим називається той, хто потребує мудрості. У той час як той, хто не є мудрим, - не потребує мудрості. Як написано: «Не бажатиме глупак розуміння».
І в той же спосіб можна тлумачити і в нашому випадку, що «працівником Творця» називається той, хто бажає працювати заради небес. І хоча й не виходить у нього, - бо для цього треба розкрити [в собі] істинну молитву, щоби Творець допоміг йому, - але якщо почав іти в правій лінії, тобто коли є вже в нього категорія «ліве», що протирічить правій лінії, тоді вже починається порядок роботи на шляху Творця. Тому він вже називається «працівником Творця», оскільки ціль його – прийти до такого стану, коли всі його діяння будуть на благо Творця. І хоча й є дорогою багато падінь та підйомів, але все йде згідно з Тим, хто планує. Тобто, що і падіння є також частиною роботи, адже завдяки цьому отримують потребу у «визволенні Творцем», бо через падіння людина приходить до рішення, що неможливо нічого зробити самотужки, а тільки Творець здатен допомогти. І це осянення людина може дістати саме завдяки падінням.
І це так, як написано в книжці «Прі хахам» част.2: «Немає більш щасливого стану в світі людини, як в час, коли вона бачить себе зневіреною в своїх силах, тобто коли вже старалася і зробила все, що могла б самотужки зробити, - а порятунку немає. Бо тоді гідна вона досконалої молитви про допомогу Творця, адже знає напевно, що її власна робота не принесе їй користі. І поки ще відчуває певну силу робити щось зі свого боку, молитва її недосконала. І про це говорить: «Піднесеним є Творець, а ниций побачить». Бо після того, як людина докладала зусиль в різних видах роботи і зневірилася, вона доходить до істинної ницості, коли знає, що є найнікчемнішою з людей, - і що немає нічого корисного в усій будові її особистості, - і тоді молитва її є досконалою. Бо загал Ісраеля прийшли в той час до стану відчаю, мається на увазі «від роботи», як той, хто черпає дірявою посудиною, коли ходить і черпає весь день, і не має ні краплі води втамувати свою спрагу. Так сини Ісраеля в Єгипті, «скільки б не будували, поглиналися будови землею на місці». Так і той, хто не удостоївся любові Творця, все, що вдіяв своєю роботою очищення душі учора, назавтра все воно - як повністю згоріле. І щодня треба починати заново, як «наче нічого не вдіяв, скільки живе». Виходить зі сказаного, «що немає нічого, малого чи великого, що не досягалося б силою молитви».
І зі сказаного виходить, що падіння також входять в розрахунки виправлення, бо завдяки їм людина насправді може стати «працівником Творця». Тобто, всі її дії будуть лиш тільки віддачею. Тому відразу, коли людина ступає на шлях, що веде до роботи ради віддачі, попри те, що є посеред шляху багато перешкод, і важко людині долати їх, але вже називається «працівником Творця». Адже вона бажає бути саме працівником Творця, а не працювати на себе, що означало б, що всі думки її були б - як наповнити своє бажання отримувати для себе, - як багатством цього світу, так і багатством світу прийдешнього. Як написано в Зоар, що «гавкають як собака: «Дай (арам. «гав») нам багатство цього світу і «гав» нам багатство світу прийдешнього».
Тому на людину покладено постійно зміцнюватися і вірити в Творця, в те, що тільки Він може допомогти.