Стаття 26, 1989 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (глава «Бегаалотха») сказано так: «Що таке «далека дорога» - це тому, що людина, яка оскверняє сама себе, оскверняють її згори, адже вона в далекій дорозі від того місця, і дороги, якої нащадки Ісраеля дотримуються, бо він тримається далекої дороги, щоб віддалитися від зближення з Ісраелем, і йдеться про сітру ахру, яка далека від святості. Сказав рабі Іцхак: «Адже написано: «Якщо хтось буде нечистим від померлого, чи в дальній дорозі», і це означає, що це дві різні речі». Сказав рабі Йосі: «Тут, коли каже «нечистий від померлого», означає, що осквернили його згори. А тут, де сказано «в дальній дорозі», означає – після того, як осквернили його згори і впав у стан «дальня дорога», що є сітрою ахрою. І виходить, що і в тому, і в тому випадках – не перебуватиме на ньому святість згори, і не зробить Песах в час, коли Ісраель його влаштовують», кінець цитати.
І в Зоар (глава «Бегар») каже так: «І царство Його над усім володарює». І через це називається Шхіна «жертва Творцю», «всеспалення Творцю», - все потрібно принести в жертву Творцю і Його Шхіні. А потім Шхіна розподіляє для всіх. Це те, що написано: «І дає поживу дому своєму». І навіть їжу тварин, і навіть собак, все вона роздає, щоб існувало в Ній. «І царство Його над усім володарює», кінець цитати.
І маємо зрозуміти, чому той хто оскверняє себе, оскверняють його згори. Тобто, чим людина винувата в тому, що оскверняють її згори. Чому карають її, що не може зробити Песах, як каже Зоар, про сенс того, що написано, - «Якщо хтось буде нечистим від померлого, чи в дальній дорозі»: «Нечистий від померлого», це до того, як осквернили його згори, а «в дальній дорозі» - після того, як сталось осквернення згори, бо і той, і інший не влаштують Песах тоді, коли Ісраель роблять його.
І маємо зрозуміти, якщо він осквернив себе, і вже не може принести жертву песах, для чого оскверняють його згори, для якої потреби? Також: чому оскверняють його згори, адже в тому оскверненні, яке зробили зверху, він не винуватий. Якщо так, слід зрозуміти:
а) навіщо оскверняють людину згори, якщо вона вже й так не може принести жертву песах через те, що нечиста;
б) чому оскверняють її, адже вибір, це те, що робить людина, а оскільки оскверняють її згори, виходить, що ця нечистота прийшла не через вибір;
в) і також маємо зрозуміти те, що пише Зоар про сказане «І царство Його над усім володарює», що Шхіна виділяє поживу для всіх, для тварин і для худоби» і навіть собакам і віслюкам, які є кліпот, - задля якої потреби Шхіна повинна постачати їм прожиток, якщо вони противники її і ненависники святості?
І для того, щоб зрозуміти сказане вище, потрібно спершу знати, що означають поняття святості й нечистоти в духовній роботі. У практичних діях нечистота і чистота це ясно, з того, що написано в Торі, або те, що мудреці додали щодо питань нечистоти і святості й чистоти. Однак за методикою духовної роботи – що означають поняття нечистоти, чистоти і святості?
Перш за все потрібно завжди пам’ятати два принципи, за якими йдуть всі порядки, що ведуться в світі, і від цього дані нам порядки в роботі Творця, але всі вони здаються нам такими, що у багатьох випадках протилежні одне одному:
1) Мета творіння, яка відповідає Його бажанню дати благо Своїм створінням, і через це створив у створіннях бажання і прагнення жадати насолод, що зветься бажанням отримувати для себе. І з цією природою утворилися всі створіння, що мають назву «суще з нічого», - йдеться про те бажання, що створено, і яке є властивістю хісарону. І створіння прагнуть задовольнити цей хісарон. Це клі з’являється в людині без її зусиль, оскільки ми відносимо його до Творця. І не потрібна нам ніяка робота для розширення цього клі, бо будь-де, коли це бажання (бачить, відчуває), що є для нього щось щоб отримати задоволення, відразу воно кидається до цього з усіх сил. І це виглядає, як начебто збирається виконувати бажання Творця, тобто прагне до того, чого бажає Творець, - щоб створіння Його мали втіху від насолоди, яку Він бажає дати їм.
2) Виправлення створіння. Тобто, для того, щоб не виникав сором в час отримання насолод, - а як відомо, це з’являється тому, що кожна гілка бажає уподібнитися своєму кореню, - тому сталося виправлення, що людина з боку свого бажання отримувати бажає поступатися і не отримувати ніяких насолод. А спрямовується до отримання насолод тому, що Творець бажає, щоб створіння отримували благо й насолоду, що й було метою творіння. Виходить тоді, що вже зникає в людини сором, тому що існує тепер стан тотожності властивостей, тобто як Творець бажає віддавати, так і створіння хочуть віддавати Йому, щоб Він мав задоволення від того, що «сказав, і здійснилося Його бажання», і тільки через це вони бажають отримувати благо й насолоду.
Однак це клі, що зветься «отримувати заради віддачі», воно буквально протилежне тому клі, що називається «бажанням отримувати для себе», а це клі ми відносимо до Творця, що створив його як суще з нічого. Тому, якщо ми бажаємо працювати тільки на користь Творця, а не для особистого блага, - це важка робота, тому що нам потрібно воювати проти клі, яке створив Творець. І від цієї роботи походять для нас всі недоліки, про які ми вивчаємо. Наприклад, відхід світел, розбиття келім, кдуша, нечистота, сітра ахра і кліпот. І різноманітні імена, які, як ми бачимо, пояснюються в Зоар і в книжках кабали, все походить лише від феномену виправлення створіння. І це через те, що келім виправлення створіння ми відносимо до створінь, як написано в «Ец хаїм», на початку. І як пояснено в ТЕС, найперше бажання отримувати, що називається «малхут Нескінченності», вона сказала, що не хоче отримувати заради отримання, а – заради віддачі.
І само собою зрозуміло, що якщо бажаємо йти проти природи, яку створив Творець, - а це те, що суперечить їй, - дістається нам важка робота. А у вищих світах це спричинило відхід світел і розбиття келім, і тоді з’явилися кліпот і утворилася відстань між святістю та нечистотою. Де «святістю» називається тотожність властивостей, що є поняттям злиття, як написано «святими будьте, бо святий Я», а це означає, що як Творець бажає лише давати благо створінням Своїм, так само і створіння повинні бути на рівні надання блага Творцю, а не «для особистої користі».
Виходить, що до того, як приходимо до виправлення створіння, - то поки людина занурена в себелюбство, вона не здатна отримати благо й насолоду, і перебуває над нею скорочення і приховання, яке сталося. Тобто, повинні ми сказати, що всі приховання, які ми терпимо, вони через те, що так йде порядок виправлень, і завдяки цьому прийдуть всі створіння до стану кінця виправлень. Тобто, коли всі келім, які з’явилися в стані «отримання для себе», будуть виправлені на «заради віддачі», і само собою, зможуть діставати благо й насолоду. Виходить, що тоді, в кінці виправлення, вже не буде потреби в скороченні й прихованні. І це як написано: «І не буде більше прихованим Учитель твій».
І зі сказаного випливає, що віддалення і зближення, воно – якщо людина робить все заради віддачі, виходить, що вона в стані наближення до святості, як сказано «святими будьте». А якщо вона робить все для особистої користі, вона тоді віддалена від святості.
І згідно з цим слід запитати, що якщо благо й насолода не може світити в келім отримання через скорочення, що сталося, то якщо так, - як створіння існують в світі до того, як впровадять їм келім віддачі. Звідки створіння можуть отримувати насолоду? А без насолоди жити неможливо, оскільки таким був порядок створення.
Тому ми вивчаємо, що відразу після скорочення, коли було видалення світла, залишилися решімот для оживлення келім. І перші келім, з яких видалилося світло, називаються «келім кіл». А решімо, що залишилося від світла, воно оживляє келім. І це належить сказати тільки щодо келім святості, як пояснено, що в парцуфах Адама Кадмона решімот залишалися в келім після виходу світел.
Тоді як в світі Некудім, де після виходу світел келім впали у кліпот, вивчаємо ми, що решімот залишилися в місці Ацилуту, тому що решімот, які є частинами світла, не можуть увійти в кліпот. А тільки ніцуцін (іскри) впали у келім щоб оживляти їх. Тобто у келім, які впали у кліпот, вся їхня життєва сила, вона тільки з того, що іскри святості впали в них, - від цього й уся життєва сила кліпот. Як пояснює Арі, що тільки «тоненьке світло», що і називається так, - дуже тонким світлом, порівняно з тим, що є в святості, - це й є всією життєвою силою, яка впала в матеріальний світ.
Тобто, все життя і насолоди матеріальні, за якими бігає увесь світ, щоб досягти цю насолоду, тому що відчувають, що це й є всім їхнім життям, - є тільки дуже тоненьким світлом порівняно з духовними насолодами. Бо щодо духовних насолод намір був – дати благо Його створінням, що називається «метою творіння».
І з цього зрозуміємо, чому святість повинна давати харчування кліпот. Бо інакше вони не могли б існувати, адже бажання дати благо Його створінням спричинює те, що якщо немає у створінь якогось блага й насолоди, не мають вони права на існування, і мусять вмерти. І оскільки людина, яка народилася з боку природи отримувати тільки для свого блага, перебуває під владою кліпот, і неможливо тоді отримати життя від святості, і через це навіть коли починає займатися Торою та заповідями, людина мусить почати з ло лішма, бо інакше – звідки буде в неї життя. Тому святість дає живлення кліпот, для того, щоб було життя і харчування від кліпот, які харчують створіння, поки ті перебувають під їхньою владою.
І тільки завдяки світлу, що в Торі та заповідях, повертають людину до добра, тобто щоб прийшла вона до лішма, бо коли люди можуть виконувати дії віддачі, тоді відходить від них приховання і утаєння, що зветься «скороченням», і можуть тоді отримувати своє життя від святості, де розкриті істинні насолоди, і не так, як коли отримували тільки «тоненьке світіння» від святості, - а істинне світло святості.
І цим стане ясно те, що ми запитували про слова Зоар: «І царство Його над усім володарює», коли Шхіна роздає живлення всім, - тваринам і худобі, і навіть собакам і віслюкам, які є кліпот, - і слід зрозуміти, для якої потреби Шхіна повинна постачати їм.
А зі сказаного можемо збагнути, що оскільки без світла і насолоди неможливо існувати, а іншої сили, яка живила б їх, у світі немає, як написано: «Немає нікого крім Нього», тому Шхіна живить їх і дає їм прожиток для їхнього існування. І Шхіна наділяє харчуванням кожного згідно з його рівнем, як каже: «Незважаючи на те, що всі жертви – Творцю, з них наділяє і собак, і це негідні жертви, які дає «Самалю», котрий зветься «собакою», і є серед них як «ангели служіння», і є серед них як «люди».
Означає це, що Шхіна розподіляє прожиток кожному згідно з його категорією. Тобто, є люди, які належать до категорії «сини Адама», і існують такі, які є категорією «чиста худоба», і є, що належать до категорії «собаки» тощо. Усім Шхіна дає харчування. Але людина отримує своє благо згідно з її стараннями піднятися щаблями святості. Тобто, якщо людина прийшла до рівня, коли все задоволення її в тому, що вона служить Царю, вона отримує вище благо, що личить святості. А якщо людина здатна діяти тільки в егоїстичному отриманні, вона й отримує відповідно до своєї цінності.
Тому ті люди, які бажають йти шляхом правди, але не можуть перебороти бажання отримувати для себе, і вони хочуть такого харчування, щоб таки змогти подолати, - вони отримують від святості те, що зветься «світло, що в ній, повертає до добра», отримують живлення відповідно до своєї підготовки. Тобто, отримує життєву силу таку, що нею можуть діяти у віддачі. Тоді як ті, хто поки що в категорії «собаки», як написано в Зоар, «що волають як собака «гав-гав» (дай-дай), - вони вимушені отримувати життєву силі в келім особистої користі.
У той час як люди, які бажають вийти з себелюбства, іноді вони отримують харчування, тобто життєву силу, в тому, що бажають чинити дії заради віддачі. Однак, якщо вони не цінують живлення, яке отримали в келім віддачі, тоді дають їм якусь принаду, якої вони жадають. І починають вони думати про насолоду від цієї принади, і забувають тоді про всю духовну роботу і падають відразу ж на місці, так, що вже й не відчувають, в якому стані вони перебувають. А насправді вони перебувають в стані непритомності, тобто не знайоме їм нині те, що існує така річ як духовне, яким вони займалися перед цим від усього серця, і раптом усе забулося ними.
Аж поки вони приходять до тями і починають відчувати, що знаходяться в падінні, і це подібно до того, як наче сталася з ними дорожня аварія, і залишилися непритомними. А після, як опритомніли, бачать, що вони в лікарні. Так само і людина, яка йшла дорогою, що веде до «заради віддачі», раптом наражається на якусь насолоду і та входить в її серце, і вона втрачає свідомість, тобто падає в матеріальний світ. І тільки за якийсь час людина приходить до пам’яті, тобто чує повідомлення згори, що з нею не все гаразд.
А поняття принади, воно не однакове для кожного. Іноді буває в людини, коли зустрічає її думка, що краще для неї працювати для особистого блага, а не в ім’я небес. І ця думка, яка вразила її, вже називається «дорожньою аварією», якщо людина не бачила небезпеки перед цим, тобто не було в неї часу подолати цю думку щоб не входила вона в її серце. Однак, форма спокуси не подібна в різних людях, тобто для кожної людини облачається насолода в іншу форму, і навіть в однієї й тієї ж людини також не всі періоди однакові, тобто кожного разу насолода облачається для неї в іншу форму, і все згідно з певним періодом.
І насолода подібна до спокуси, як ми бачимо це, коли ті, хто йдуть ловити рибу, вони беруть вудки, і підвішують щось живе, або шматочок м’яса, і тоді риба, яка бачить м’ясо, дивиться на задоволення, яке вона може отримати від нього. І коли дивиться на задоволення, не має тоді ніяких інших думок, і не має можливості подумати, що через те, що схопить цю принаду, їй кінець. Бо людина витягне її з води і вона, звісно, помре, - немає в неї наразі можливості думати про це.
Так само й людина, коли вона бачить якусь насолоду, це є спокусою, яка приваблює її отримати цю насолоду, і немає в людини тоді часу думати, що через це вона помре в плані духовному. Бо щодо всієї роботи, про яку вона думала, що слід робити все в ім’я небес, - коли вона дивиться на насолоду, - саме це для неї спокуса, яка витягує її з води духовного, в якій людина жила. І відразу, коли та витягує її з вод духовного, вона помирає в духовному, і залишається непритомною. Тобто, не має вона усвідомлення, що вже померла для духовного, тому що не пам’ятає взагалі, що воно існує у світі. І все забулося нею.
Але потім приходить їй згори пробудження, і бачить, що перебуває вона наразі в стані падіння. Тобто під час підйому людина дивилася на всі спокуси, як на щось відокремлене від неї самої, тобто не має вона ніякої тяги до них, і відчуває що є в глибині серця сила відштовхування, бо не хоче навіть думати про них. І раптом вона дістає прямий зв’язок з ними, тобто вони близькі до її свідомості й відчуттів, так, що в час, коли приходить до тями, людина не розуміє, як народився між ними спільний зв’язок.
Однак існує правило: «Коли вищий спускається в місце нижнього, робиться як він», тобто зробилося так, наче вони були разом, і немає віддалення між ними, яке було раніше, коли вищий був на своєму місці, вгорі. І також навпаки, коли нижній піднімається на рівень вищого, він дістає спільний з ним зв’язок з цим рівнем, так, наче був завжди в місці вищого, і він дістає відчуття віддалення від стану нижнього (згідно з правилом «коли нижній піднімається у місце вищого, робиться як він»).
Виходить, така принада подібна до категорії «бачення», а «бачення» це не обов’язково очима, «баченням» називається також думка, тобто бачення в розумі. Тобто, якщо спадає на думку якийсь гріх, чи то в «моха», чи то в «ліба», згідно з правилом «око бачить а серце жадає», виходить, що через бачення людина напевно прийде до жадання. І також щодо бачення людина не може бути в цьому господарем, тобто коли спадає людині щось на думку, то чим вона винувата в цьому, або бачить раптом щось очима, - що вона могла зробити?
І про це пояснив мій пан, батько й учитель, який запитав про сказане мудрецями: «Людина грішить тільки тоді, коли входить в неї дух глупства» (трактат «Сота», 3). І запитав: чому дають увійти духу глупства, щоб людина згрішила, адже якби не увійшов би в неї дух глупства, не грішила б. Якщо так, чому людина винна в тому, що увійшов у неї дух глупства? І відповів, - адже існує правило «око бачить і серце жадає». Виходить, і щодо бачення людина також не винувата. Однак, якщо не розкається в баченні, - хоч вона при цьому подібна до «того, хто помилився», - вимушено приходить вона до жадання. А жадання це вже гріх.
Виходить, те, що входить в людину дух глупства, це є великим виправленням для людини, щоб не завдала великої шкоди святості. Бо коли грішить, вона вже не відчуває важливість святості, тому що дух глупства вже перебуває в ній, і, само собою, святість тікає від неї. Тобто, якби людина відразу ж розкаялася щодо помилки, тоді не прийшла б до справжнього гріха, яким є жадання. А якщо не розкаюється, тоді й приходить дух глупства.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - чому, коли людина оскверняє себе, оскверняють її згори, як каже Зоар про написане: «Якщо хтось буде нечистим від померлого, чи в дальній дорозі». А відповідь така, що осквернився в духовній роботі. Маємо пояснити це – тобто баченням. А той, хто осквернив себе і не розкаявся, мусять осквернити його згори, а отже, дають увійти в нього духу глупства.
І це на благо людини, бо в час, коли вона діє без розуміння, подібно це трохи що начебто діє без наміру згрішити, бо не має розуміння, щоб могли ми сказати, що робить навмисне. Тому те, що оскверняють її згори – це є виправленням, тож само собою, немає проблеми – чому оскверняють її, адже роблять їй цим добро. І само собою те, коли людина оскверниться тільки лиш баченням, що визначається, безумовно, як помилка, а тим більше потім, коли оскверняється жаданням, вже показують цим, що вона не близька до святості.
І хоча при баченні була людина «тим, хто помиляється», але все одно поки що не було в ній духу глупства, а от коли зажадала, - вже був у ній дух глупства. І хоча й слід запитати: адже, коли оскверняють її згори, вже є в ній дві речі, тобто і бачення, і жадання. То може хочуть тут сказати, що навіть якби була можливість щоб було присутнє тільки щось одне, - також вже не гідна була б наближення.