У чому сутність страждань в духовній роботі

Стаття 27, 1989 р.

(переклад з івриту)

Ось, в Йом Кипур, в молитві «Шмона есре» ми говоримо: «І те, в чому згрішив я перед Тобою, зітри в милосерді Своєму великому, але не стражданнями». І треба зрозуміти, як це, коли ми молимося, бо бажаємо, щоби стер наші гріхи, ми ставимо перед Ним умови, - а інакше ми не бажаємо (боронь Боже), щоби стер наші гріхи? Коли так, то що це за умова – «Але не стражданнями»?

Зоар каже: «Рабі Йосі почав: «Напученням Творця, сину мій, не гребуй, і не гидуй Його докорами». Наскільки улюблені вони, Ісраель, що Творець бажає дорікати їм і вести їх прямим шляхом, через Його любов до них. Виходить, що патериця Його завжди в руці Його, вести їх прямим шляхом, аби не схибили праворуч чи ліворуч. А той, кого Творець не любить та ненавидить його, забирає від нього докори. «І Ейсава зненавидів Я», і через це відвернув від нього патерицю, відвернув від нього дорікання, аби не дати йому долю в Собі, душа Моя гидує ним. Але ви, - полюбив я вас безсумнівно. «І не гидуй Його докорами». Що означає «не гидуй». Тобто, не гидуйте (івр. «такуцу») Ним, як той, хто тікає від колючок (івр. «коцім»). Бо вони – ті царі, які гнітили Ісраель, вони як колючки в його тілі».

І маємо зрозуміти: чи не змушують наші розум та знання думати, що Творець має тримати патерицю для [покарання] інших народів, котрі чинять дії проти Творця. А народові Ісраеля, котрого Він любить, має бути так, як написано: «Всі злочини покриє любов». І чому саме Ісраеля, яких Він любить, Він мучить патерицею?

І також треба зрозуміти те, що пояснює «І не гидуй Його докорами». Адже те, що царі пригнічують Ісраель це як колючки в тілі людини, а Він говорить «не гидуйте», і це означає - щоб не тікав від колючок, тобто від того, що царі пригнічують їх. Чи може таке бути, що лиш через те, що любить їх, Він говорить їм, щоб не тікали від колючок-царів?

І ще треба зрозуміти те, що написано «І Ейсава зненавидів Я». Тому відвів від нього докори, «аби не дати долю в Мені». Виходить, що неначе коли таки осудить його, тоді буде тому доля в Творці. І який зв'язок між тим і тим, неначе страждання спричинюють, щоби мати їм долю в Творці.

І треба знати, що коли говоримо на теми духовної роботи, слід усвідомлювати, що і «Ісраель», і «Ейсав» - говориться про людей, котрі дотримуються Тори та заповідей. І не йдеться ні про народи світу, ні про людей світських, а все це мовиться про людей, котрі мають віру і виконують Тору та заповіді. Коли так, то яка різниця між властивістю «Ісраель» в людині і властивістю «Ейсав» в людині?

Отже, згідно з правилом, що виконання Тори та заповідей треба визначати відповідно до наміру, тобто чи виконання Тори та заповідей, воно для того, щоб отримати винагороду в цьому світі або в світі прийдешньому, або намір – заради віддачі, і не отримувати нічого. Адже категорія «ісраель» - мається на увазі «яшар-ель», бо він не бажає жодного відшкодування для себе, а все щоб було прямо до Творця, - це зветься в духовній роботі категорією «ісраель», що в людині.

Але ж коли людина бажає винагороди за виконання Тори та заповідей, то це зветься категорією «Ейсав». Означає це, що «Ейсавом» називається властивість «асу» (зробили). Тобто, зробив володіння собі, і бажає він, щоб Творець наповнював би йому його володіння. І не хоче скасувати своє володіння, бо це вже зветься «Ісраель», той, хто скасовує свою власність і бажає анулюватися перед Творцем, що зветься «прямо до Творця», - і це є все його спрямування. Цього він не бажає. І через це визначаємо дві категорії в роботі людини: «ради отримання винагороди», або «не ради отримання винагороди».

І потрібно пам'ятати, що суть роботи людини - у віддачі, тобто вона бажає злиття з Творцем. Там починаються у людини підйоми і падіння. Саме в той час, коли людина концентрує всі свої дії в роботі [на тому], що отримає за це винагороду, тоді, - якщо вона вірить у винагороду й покарання, - її бажання отримувати, котре є у неї від природи, не противиться отриманню більших насолод.

Однак, коли людина бажає просуватися, не отримуючи винагороди, то оскільки це проти природи, починається справжня війна зі злим началом, тому що людина бажає скасувати зле начало в цьому світі, бо тільки тут воно й існує. І суть того, що бажання отримувати називається "злим началом" в тому, що воно змальовує нам шлях, котрим бажає йти народ Ісраеля, як зло. Тобто людина, що бажає скасувати своє володіння і відмінитися перед Творцем, за твердженням злого начала, ніби кінчає життя самогубством. А "добром" воно називає те, коли людина потребує від Творця, щоб володіння її розширювалося і задовольнялися б усі її потреби, а не те, щоб людина працювала для Творця.

Тобто зле начало запитує людину: де твій розум, що ти працюєш з великими зусиллями в Торі і заповідях, і яка буде твоя винагорода? Як сказали мудреці: "Світло, що в ній, повертає до добра". Це означає, що оскільки зло не бажає бути скасованим перед Творцем, і те зло, що в людині, бажає її існування, то радять їй, що коли вона буде докладати зусиль в Торі і заповідях, то завдяки цьому удостоїться винагороди, - тобто без Тори і заповідей не можна отримати таку велику оплату. І тільки завдяки дивовижній властивості Тори та заповідей можна прийти до такої великої винагороди, тобто до того, що людина скасовується перед Творцем, і не буде видно влади людини, а все братиме Творець.

І про таку винагороду кричить зле начало: "Адже ти свідомо губиш усе своє єство. Тобто ти робиш такі дії, що через них ти анулюєш своє існування. Чи для цього потрібно працювати й докладати зусилля заради цього?" Тобто, зле начало малює людині жахливі картини про суть її роботи.

І це називається "стражданнями". Тобто людина бажає йти шляхом істини, прийти до злиття з Творцем, званим "тотожністю властивостей". і коли виникають у неї такі питання, вона "падає", тобто не може подолати цих претензій. І це одразу ж проявляється як в розумі, так і в серці. А та людина, яка приходить до тями після падіння й починає думати про цей стан, в якому вона перебуває, і відчуває страждання від того, що віддалена від Творця.

А після того, як людина знову заслуговує підйом в духовному, і починає думати, що віднині й далі я вже буду сильною і загартованою проти слів царів народів світу, котрі говорять проти Творця. Тобто, не обов’язково говорять саме про те, що не варто займатися Торою та заповідями, а кажуть, що не варто працювати за таку оплату, - щоб втрачати свою сутність. А також про те, що всяке зусилля, як бажає людина, було б ради Творця, і нічого – для власної користі.

І це спричинює людині великі страждання, і вони – як колючки в тілі, так, що хоче вона втекти з того стану, в якому перебуває. Виходить, що вона каже: «Певно, я не гідна такої роботи, інакше не отримувала б падінь».

Виходить, що у тих страждань, через те, що людина чує від них, що не варто їй працювати з таким наміром, є в них дві особливості:

1) Твердження царів народів світу, котрі пригнічують Ісраель своїми розмовами. Тобто, людина підпадає під владу царів, котрі гноблять її так, що вона здатна працювати лише для власної користі, бо страждання ці через ті злі картини, що змальовує їй зле начало. Усі царі народів світу звуться загальним іменем «зле начало». А в кожного з царів є власна думка, і говорить людині: «Йди моїм шляхом, я дам тобі насолоду в роботі». Тобто, всі царі говорять одне, - краще для тебе, коли працюватимеш для власної користі, а не на користь Творця.

Виходить, що ті страждання, котрі людина бачить, що вона не здатна працювати на користь Творця, - вони призводять до того, що вона хоче втекти з поля бою. Бо ці страждання дають їй зрозуміти, що «ця робота не для тебе», бо для цього шляху потрібні обрані особистості, люди вищі за загал, а не те, що простолюд може взятися за цю роботу, що зветься «працювати з наміром заради віддачі».

І ще гірше за це те, коли зле начало з’являється перед людиною у вбранні святого ангела, і говорить їй: «Адже ти бачиш, що правда за мною. Подивися трохи назад, як ти займалася Торою та заповідями з великою наснагою, і наскільки ті молитви, котрими молилася, були в піднесенні. А якщо запитаєш, чому в минулому було так, то напевно, як я й кажу – тому що працювала ради власної користі. Тобто, для того, щоб отримати винагороду, і була сила для роботи. А коли так, - то що за користь, що ти кожного разу зміцнюєшся, адже бачиш, що знову й знову падаєш, що зветься «пробитого більше ніж того, що встояло», тобто падіння більші за підйоми».

І ще каже людині зле начало, коли одягається у вбрання святого ангела: «Адже тоді ти просувалася в роботі, і щодня здобувала набутків святості в Торі та заповідях. І цим ти нехтуєш, і кажеш, що бажаєш працювати лише в ім’я небес (властивості віддачі). Чи не бачиш ти, що в цій роботі ти відступаєш назад, що є в тебе падіння? Тобто, зло твоє стає тоді ще злішим. Але ж коли ти йшла у виконанні Тори та заповідей в плані практичної роботи, чи не мала ти більшу удачу? Коли сама ти бачила, як просунулася вперед. У той час як нині, - яка енергія і який захват маєш ти в роботі?» «А якщо так, - каже воно їй, - зійди з цього шляху».

Виходить, що такими розмовами злого начала, яке є узагальненням всіх царів народів світу, що пригнічують Ісраель, воно коле тіла тих робітників Творця, які бажають працювати ради віддачі. І дійсно, виникає питання, - чому належить цим людям, які бажають іти дорогою правди, прийти до злиття з Творцем і анулюватися перед Ним, такі страждання. Тобто падіння, коли вони не можуть вже терпіти страждання і бажають втекти з поля бою.

А ті люди, які працюють ради отримання винагороди, не мають справ зі стражданнями, так, щоб відчували вони себе далекими від роботи Творця. А відчувають вони, що йдуть уперед та просуваються кожен день. І певно, коли бачать поступ, мають сили для роботи. І не відчувають взагалі, що є в них падіння. Хоч іноді просуваються багато, а іноді просуваються повільно, але ж не назад, - хай нас омине!

А відповідь така, що в час, коли людина не відчуває недоліку та зіпсуття в духовній роботі, немає їй що й виправляти. Тому вони, ці люди, не здатні працювати інакше як лише в сфері дії, а до виконання заповідей нема чого й додати, і нема чого й відняти, як написано: «Не додавай і не віднімай». І поки що немає в них ніякої потреби в намірі, - адже зміст наміру це прийти до тотожності властивостей з Творцем, званої «заради віддачі». І, само собою, вони й не бажають злитися з Ним. Тобто, немає в них ніякого розуміння в справі роботи не ради отримання винагороди. І їм Творець не дає страждань, які є відчуттям віддаленості від Нього, аби просили, щоб Творець наблизив їх.

І це як пише Рамбам, що «жінок, малих і загал простолюду навчають працювати ради отримання винагороди», бо вони не зрозуміють інакше. А «аж коли збільшиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю, розкривають їм цю таємницю», що необхідно працювати лішма, що означає – ради віддачі. І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - чому Ісраелю, які є улюбленцями Творця, Він дає їм страждання. І не тільки це, але ще й говорить їм: «Оскільки Я люблю вас, тому Я бажаю, щоби ви не гребували б «колючками». Бо ті царі, які пригноблюють Ісраель, вони як колючки в його тілі».

І ось те, що написано: «і не гидуйте Його докорами», що означає, щоб не тікали з поля бою. І не говорили б, що ця робота, заради віддачі, вона не для них. А це означає, що той, кого Творець любить, - мається на увазі Ісраель, який бажає анулювати себе «яшар-ель» щодо Творця, а щодо бажання отримувати, котре є в людині, про це вона просить, щоби Творець дав їй сили підкорити його, щоб воно скасувалося перед Творцем.

А це тому, що людина не може перемогти бажання отримувати, оскільки воно дає їй зрозуміти, що основне, з чим вона має працювати й докладати зусиль, - це з потребою, щоб була їй можливість вдовольнити своє себелюбство. А сама людина бажає навпаки, скасувати любов до себе, і щоб була вона в змозі працювати тільки в тому, що належить до любові до Творця. Тобто не бажає людина працювати ради власної користі, а тільки на користь Творця, ради того, від чого Творець втішається.

І каже людина, що не має вона задоволення від того, щоб мати силу не працювати для свого блага. Як є багато мудрагелів, які говорять, що це є досконалістю людини, якщо вона не працює собі на користь. І вона каже, що не для цього створив Творець створіння, щоб не мали задоволення. А мета творіння, вона – дати благо створінням. Тому створіння також мають працювати в тотожності властивостей, тобто щоби все їхнє прагнення було – дати благо Творцю.

Отже той, хто каже, що метою людини є прийти до досконалості, а вона в тому, що тільки б не працювати для себе, і лише це є її спрямуванням, і з цією метою її створено, - це неправда. А людина повинна завжди перевіряти себе, чи працює вона для блага Творця. Тобто, щоб Творець втішався, інакше кажучи, людина бажає обміняти себелюбство і прийти до любові до Творця. Бо тільки цим створіння прийдуть до мети, ради котрої створені, що зветься «дати благо Його створінням».

Тому ті люди, які бажають прийти до любові до Творця, хоч цей ступінь поки що й далекий від них, але вони хочуть все одно дістатися до цього, - вони вже називаються «ті, хто любить Творця». Як сказав мій пан, батько й учитель про вислів «Дає мудрість мудрим». І запитав: «Дає мудрість дурним» треба було б сказати? Адже якщо вони вже мудрі, що з того, що дає їм мудрість. І звідки була в них мудрість до того, як Творець дав їм вже потім, коли вже була в них мудрість.

І сказав, що сенс цього слова, «мудрим», що той, хто бажає бути мудрим, хоч поки що не має мудрості, але є в нього бажання до неї, - вже називається «мудрим», на ім’я своєї мети. Тому той, хто хоче бути мудрим, він має вірити, що Творець дасть йому мудрість.

І у той же спосіб слід пояснити: хто бажає бути тим, хто любить Творця, - такі вже звуться «тими, хто любить Творця». Тому Творець бажає дати їм любов, тобто анулювання себелюбства і щоб удостоїлися любові до Творця. І їм говорить Зоар, що Творець тримає в руці патерицю, - вести їх прямим шляхом.

Отже, ті страждання, які вони терплять через падіння, котрі отримують, - треба їм вірити, що це приходить від Творця. Тобто, ті чужі думки, котрі вони отримують, і це їм як колючки в тілі, - Творець посилає їм ці падіння.

І хоч людина розуміє так, що краще було б, якби Творець посилав більше підйомів, бо ці падіння – навіщо це мені. Тобто, яка користь від цього. То на таке приходить відповідь, що це зветься «патериця в руці Творця, вести його прямим шляхом». Бо інакше, якщо людина залишиться в стані підйому, тоді вона думатиме, що вже прийшла до своєї досконалості, і залишиться в стані своєї ницості, бо не відчуватиме ніякого недоліку, щоб мати потребу його виправити.

Тому Творець показує людині її низькість, і демонструє їй, наскільки їй вже уявлялося, що вона вже є кимось, вищим за всіх, який не має настільки жалюгідних думок, які є в інших людей. Раптом людина бачить, що є в неї думки набагато гірші ніж у людей, які працюють на рівні загалу, що зветься «працюють ради отримання винагороди».

А вона каже, що бажає працювати лиш тільки в ім’я небес, а не ради власної користі. І певно, вона стоїть на щаблі набагато вищому, ніж вони. І несподівано бачить, що вона набагато ниціша за них. Виходить, що завдяки стражданням, котрі людина відчуває, приходить до того, що буде змушена просити у Творця, щоб наблизив її насправді. Тому це стосується саме тих людей, які належать до властивості «ісраель». Тобто, як зазначено вище, бажають бути «Ісраель». А для того, щоб не схибили в процесі роботи, Творець посилає їм ці падіння. І зветься це, що «тримає патерицю в руці Своїй, вести їх прямим шляхом». Де «прямим шляхом» називається путь, якою йдуть прямо до палацу Царя.

І зовсім інше, - ті люди, які належать лише категорії «Ейсав», котра є категорією виключно дії, без того наміру, щоб ці дії привели до анулювання власної користі. І вони не бажають виконувати ті дії, які на користь Творця. А задовольняються тільки діями взагалі, - без наміру щоб це привело їх до злиття з Творцем. І взагалі не думають про поняття злиття з Творцем, як про це написано «і злитися з Ним». Для них «не тримає Творець в руці Своїй патерицю докоряти їм».

І це те, що каже: «А Ейсава зненавидів, і через це відвів від нього патерицю, - відвернути від нього дорікання, аби не дати йому долю в Собі». І це те, що говорить: «Душа Моя гидує ним», що означає «оскільки вся їхня робота, вона лише ради власної користі, тому душа Моя гидує ним, і Я не дам йому долю в Собі». Тобто, я не дам йому страждання, завдяки яким приходять до злиття зі Мною. Бо оскільки немає в них бажання до Мене, тому немає й у Мене бажання до тих, які належать до категорії Ейсава. Тобто, відчувають себе досконалими. Де «Ейсав» означає, що вже «аса» (зробив) своє, і він вважає себе людиною досконалою».

І що людина може вдіяти, щоб не прийти до падіння, званого «стражданням», до такого стану, коли вона відчуває себе віддаленою від Творця. Адже весь феномен страждань в тому, щоб людина не залишалася на низькому рівні, тому що вона буде задовольнятися малим, адже думатиме, що вже удостоїлася духовного рівня. Тому необхідність полягає в тому, щоб спустити людину на рівень нижчої важливості. Тобто, щоб сама бачила, скільки має недоліків. Тоді вона знатиме, як просити у Творця, щоби допоміг їй, підняв би її з ницості.

Якщо так, як може бути так, щоб не потрібно було падати в стан ницості? Зарадити цьому можна тим, щоб коли людина сама робить собі розрахунок, то бачить, за станом своїх думок та бажань, наскільки вона поки що віддалена від злиття з Творцем. Тобто, коли і в стані підйому вона також робить підрахунки щодо себе, і починає відчувати свої недоліки, тоді, само собою, їй не треба падати зі свого стану, тобто, щоб давали їй думки про її ницість, аж поки відчує, що перебуває в стані недоліків.

Бо навіть в стані підйому людина вже починає шукати собі ради, як піднятися на вищий щабель. Тоді, само собою, не потрібно давати їй згори падінь. Тому що вона сама починає шукати порад, ще до того, як впала в ницість. І здається їй зараз, що стан, в котрому вона перебуває, сповнений недоліків. І цим людина може звільнити себе, щоб не було потреби вгорі завдавати їй падінь. Але зазвичай порядок такий, що під час підйому людина не хоче шукати в собі недоліків. Тому змушені згори дати їй падіння.

І цим слід пояснити те, що сказали мудреці: «Чого не загубив, те я шукаю». Пояснення: старий, який іде, зігнувшись, і дивиться завжди в землю, неначе щось шукає. І каже: хоч і не загубилося в мене нічого, навіть це я шукаю. І слід пояснити: «старий - той, хто здобув мудрість». Тобто, він «мудрий, який бачить те, що народжується». Оскільки він може прийти до падіння, щоб знайти порожні келім (бажання), щоб була можливість Творцеві наповнити їх. Інакше він залишиться в стані ницості через те, що не відчуває, що має недоліки. І коли вже втрачає стан підйому, лиш тоді починає шукати собі ради, як піднятися знову в духовне.

Тому той, хто «старий», тобто, «мудрий, який бачить те, що народжується», той починає шукати, як піднятися в духовному, ще до того, як пропав у нього стан підйому. І хоче дати собі раду, яким чином можна піднятися духовними сходами. А це можливо завдяки тому, що починає шукати недоліки в стані, в якому перебуває. І тоді вже немає необхідності скидати цю людину вниз за важливістю, щоб знайшла і показала б собі свої недоліки. Адже вона сама вже шукає недоліки, аби мати порожні келім, щоби Творець наповнив би ці недоліки (порожнечі).

І найкращим методом в час підйому буде те, щоб людина відчула, що наразі вона в духовному стані, і бажає знайти недоліки, - тоді їй слід вдивлятися в Тору і знаходити зв’язок, що є між Торою та людиною. Щоб змогла вона з цього взяти ідею, як служити Творцеві, як написано: «також і душа без знання - не добре». І як написано: «І подаруй нам від Себе мудрість, розуміння та знання». І тоді, само собою, людина бачитиме недолік в собі, і вже будуть в неї порожні келім. І цим вона врятується, щоб не прийти до справжнього падіння.

А тепер з’ясуємо питання, чому, коли ми молимося Творцеві, щоби стер нам наші гріхи, ми ставимо перед Ним умови й кажемо: «Але не через страждання». Мається на увазі – «але не через падіння». Бо коли ми перебуваємо в стані падіння, ми відокремлюємося від Нього, адже під час падіння все перебуває в ницості, званій «Шхіна в поросі».

Виходить, що через те, що нам потрібно відчути нашу ницість, ми призводимо до того, що також і Шхіна у вигнанні, в тій же мірі, як і ми віддаляємося від «Святої Землі». Мається на увазі тут «бажання святості», якого в нас немає. Тому в час падіння ми отримуємо бажання «землі народів». І цим ми принижуємо святість. І через це ми просимо, щоби Він допоміг нам стерти наші гріхи, і зможемо увійти в святість.

Але щоб це не прийшло завдяки стражданням, що звуться «падіннями», бо ці падіння приводять до приниження святості, і це зветься «Шхіна в поросі», або «Шхіна у вигнанні». Про ці страждання ми молимося, щоб не приходили, тому що так ми призводимо до приниження святості.

Ось, кажуть мудреці: «Рабі Йоханан захворів, пішов до рабі Ханіни. Спитав його: «Милі тобі страждання?» Сказав той: «Не їх і не оплату за них». Про це всі запитують, - адже було багато праведників, які прийняли на себе страждання, то як це каже рабі Йоханан «Не їх і не оплату за них»? І пояснив це мій батько й учитель, сказавши, що вони спорили про поняття вигнання Шхіни, котре затримується з причини, що не виправлені поки що всі іскри святості, що впали в кліпот. Тому, навіть якщо буде винагорода, тобто все, що впало між кліпот, повернеться до святості, - а це є дуже великою винагородою, - і це коли все буде виправлено, але тим часом, поки все виправиться, Шхіна перебуває у вигнанні, де її всі принижують, а її «служницю», тобто кліпу, підносять. І це є горем Шхіни, і він не може терпіти, і тому сказав: «Не їх і не оплату за них».

Ми бачимо, що таке страждання в духовній роботі. Тобто, коли вони страждають тому, що через них Шхіна мусить бути в приниженні. І для того щоби зрозуміти це, треба вчити статтю «Поняття Шхіни у вигнанні» в книжці «Шаматі». Там написано, що коли людина журиться через те, що вона віддалена від Творця, тобто що перебуває в бажанні отримувати для власної користі, - на зразок тварини, а це не личить статусу «людина», - вона має спрямувати страждання, що вони не тому, що бажає вона бути людиною, адже це лише її страждання, - а на горе Шхіни.

І він дає цьому приклад, як чоловік, який відчуває біль в якомусь окремому органі, то біль відчувається головним чином в серці та мозку, які є узагальненням «людини». Так само і окремішня людина є частиною Шхіни, котра зветься «зібрання Ісраеля». І основний біль – в ній. І про це слід горювати. Це і зветься «стражданнями в духовній роботі».