Що означає в духовній роботі «Чоловік, який має порок, хай не наближається»

Стаття 25, 1989 рік

(переклад з івриту)

У Зоар сказано так: «Чоловік з потомства твого, на покоління їхні, який має порок...» Рабі Іцхак сказав, - сенс в тому, що він ушкоджений. А хто є ушкодженим, - той не гідний служити в святому місці. І вже постановили ми, що людина, яка ушкоджена, не має віри, і її дефект свідчить про неї. Тим більше коен, який має бути досконалим, а той, хто має віру, - більший за всіх», кінець цитати.

І слід зрозуміти: згідно з цим, людина, яка створена з якимось пороком, чи має вона вибір – прийти до віри в Творця, або ж, - хай нас омине! - не має жодного вибору, і повинна залишатися без віри? Виходить, така людина – що їй робити, якщо кажуть їй: перш за все ти мусиш намагатися піти до лікарів, може вони зможуть вилікувати тебе від пороку, що в тобі. А потім приходь вивчати поняття віри. Чи може бути таке?

Але справа в тому, що кожну річ ми вивчаємо з боку гілки й кореня. І це є відкритою частиною Тори, адже всі дії в заповідях дані нам в плані гілки й кореня. А коли йдеться про приховану частину, тобто про намір, а не про дію, тоді тлумачимо все в плані духовної роботи. Тобто те, що зветься «пороки й ушкодження» - йдеться не про дію, а про намір.

І слід знати, звідки походять ушкодження й пороки в духовному. А приходить це до нас з причини розбиття, що було, бо тоді спустилися іскри святості в кліпот, і завдяки цим іскрам отримали кліпот силу віддалити людину від служіння Творцю, тобто дають людині насолоди, коли вона працює ради отримання насолод, і неможливо людині відмовитися від насолоди, котру вона отримує в келім власної користі, і працювати «ради небес (властивості віддачі)».

А коли займається віддачею, людина відчуває в усіх цих справах, що немає в них ні смаку, ні запаху. А коли вона зміцнюється, і таки виконує дії віддачі, однак, у цій роботі беруть участь не всі її органи (бажання), тобто не всі органи погоджуються на цю роботу. Виходить, що людина має порок. Тобто, коли вона працює з наміром віддачі, коли бажає діяти лише заради небес, а не для власної користі, навіть після всього подолання себе залишаються кілька органів, котрі не згодні з цією роботою. Отже, їй не вистачає органів, і це називається «людина з пороком» в духовній роботі.

І все це, тобто те, що органи не згодні з цією роботою, це тому, що вони відчувають смак недоліку в роботі віддачі. Якщо так, то вони самі, тобто самі робітники говорять, що немає досконалості в цій роботі, а суцільні недоліки. Коли так, то як можна сказати, що є досконалість в роботі тоді, коли вони самі кажуть, що є дефектність в ній. І як можна роботу з дефектами – дати це Творцю.

І це схоже, як в матеріальному, коли людина дає подарунок царю і хоче показати йому, що вона є вірним служителем. І разом з цим «серце його не з ним». Тобто, як в неї органи, котрі запитують її: що буде тобі з того, що ти працюєш для царя? Чи ти думаєш, що цар заплатить тобі за те, що ти так самовіддано працюєш на нього? Виходить, що людина сама говорить, що робота ця є дефектною. І це як написано в Мідраш Раба: «Горе тій діжі, про котру сам пекар свідчить, що вона погана».

Однак, слід запитати, а чому сама людина каже, що має порок? Відповідь така: оскільки їй бракує віри. Адже якби дійсно в людини була віра у Творця, що Він управляє світом властивістю «добрий та добродійний», і вірила б у велич Творця, у важливість Його, тоді неможливо щоб була будь-яка протидія, в будь-якому сенсі, у людини. Бо ж ми бачимо в нашій природі, що малий анулюється щодо великого як свічка перед смолоскипом, і немає він жодного вибору. І поки не усталилося в його серці [впевненість], що він великий, доти ще є місце для вибору, тобто обрати й сказати, що він – великий. Або сам, коли він розуміє, що він великий, або завдяки іншим, які кажуть йому, що він великий, і він йде за їхніми думками. А після цього вже не має він вибору, щоб мати можливість не скасувати себе, і діє він відповідно, як свічка перед смолоскипом. І великою радістю вважатиме для себе, якщо є можливість служити великому, і не має втіхи більшої за це.

А зі сказаного виходить, що кожен, хто має порок в роботі, робота його дефектна. А чому вона дефектна? Тому що немає в людини віри в Творця, який є Царем світу і керує світом як Добрий та Добродійний. Інакше не було б у людини ніякого пороку, як зазначено, тому що всі її органи були б згодні служити великому Цареві. І оскільки немає в неї віри у велич Царя, виходить, що її робота на Царя ушкоджена. Тобто, через те, що робота людини позбавлена смаку, тому вона не може виконувати її всіма органами. Отже, її робота має кілька недоліків. Або бракує органа, або орган не функціонує так, як зазвичай функціонує тоді, коли відчуває смак.

Виходить, - що має людина робити тоді, коли вона бачить, що має порок. Немає в неї іншої роботи як лише просити у Творця, щоби дав їй силу віри, щоб мала вона сили вірити у велич Творця. Тобто, все, що вона робить, чи то в Торі, чи в заповідях, має вона спрямовувати намір, що завдяки цим діям, котрі вона виконує в плані «збудження знизу», щоб Творець дав їй згори силу вірити всім серцем в Його велич. І тоді будуть досконалими дії, котрі вона виконує.

Тобто, в діях, які людина робить, буде в неї думка, мовлення, дія. Інакше кажучи, в кожній цілісній речі є три категорії:

а) дія;

б) думка, що завдяки дії дасть їй Творець силу віри в Його велич;

в) мовлення, тобто молитва; адже думка спонукає щоб людина молилася Творцеві, що зветься молвенням і молитвою.

І відповідно до величини відчуття нестачі віри, цією мірою вимірюється величина молитви. Адже хісарон (нестача, відчуття нестачі), котрий людина відчуває і хоче щоб Творець наповнив би її хісарон, це й зветься «молитва». Однак людина, коли вона бачить, згідно зі своїм розумом, що вона вже молилася Творцю, а Він поки що не допоміг їй, тоді пропадає в неї сила молитви.

Але й про це також, тобто, щоб була в неї можливість молитися, людина також зобов’язана вірити вірою мудреців і сказати, - те, що я бачу і до чого розум змушує мене, це зветься «в рамках знання». Але я мушу вірити вище знання тому, що сказали мудреці (в трактаті «Брахот»): «Сказав рабі Хама бар Ханіна: «Якщо бачить людина, що молилася і не дістала відповіді, знову хай молиться, як сказано: «Сподівайся на Творця, зміцни й укріпи своє серце, і сподівайся на Творця». Виходить що без віри в мудреців людина не здатна зробити нічого, щоб було це виправленням. Як відомо, «Думка обивателів протилежна думці Тори». І через це людина не може іти й просуватися до Творця інакше, ніж як це прийнято між робітниками Творця.

А основне в тому хісароні, що в час, коли людина займається Торою та заповідями і тіло не протидіє їй, тобто не приносить їй сторонні думки, в цьому стані людина не думає про віру, що це те, чого їй бракує. Тобто, щоб була їй втіха від дій, котрі вона робить, така, наче досягла в духовному величезний капітал, адже певно тоді було б у неї захоплення й піднесення духу від досягнення вагомої речі, такої, котру всі у світі поважають, і яке б задоволення мала б вона тоді.

І якщо людина вірить в те, що служить великому Царю, чому вона при цьому не сповнена радості й піднесення від святості, якою наразі займається. А причина та, що певно бракує їй віри. Тому людина не задовольняється малим, бо має нестачу в головному, а не в додатковому. І якщо вона не звертає уваги на це, певно, вона мусить залишатся в стані «загалу», люди якого працюють на рівні практичних дій. Проте, не можна забувати, що «дія без наміру це як тіло без душі». Коли так, то людина повинна зміцнитися і бути винятком серед працівників загалу, а увійти, як і робітники Творця, на рівень наміру заради небес.

І також ми вчимо, що людина має йти правою лінією, і говорити, що вона не має хісарону, і те, що в неї є – вона радіє цьому, і також в правій лінії вона має бути у захваті й піднесенні, через те, що вона працює і служить великому Цареві. І хоча й немає в неї сили оцінити міру важливості величі Творця, все одно також і над цим вона повинна працювати, і до вдоволеності малим вона повинна притягнути радість і життєву силу, так, наче це велика річ. А те, що не відчуває міру важливості, також і при цьому вона дає подяку Творцеві, за те, що вона бачить, що трошки тримається за духовне, і за це людина складає велику хвалу Творцеві.

Однак насправді порядок такий, що їй слід перейти з правої лінії, яка є досконалістю і вдоволеністю малим, до категорії «ліве». Тобто, вчинити собі самоаналіз, чому має вона лише трошки можливість триматися, і чому Творець не бажає дати їй більше причетності до духовного. Певно, бракує тут чогось, і потрібно виправляти добрими справами, і не залишатися в стані «бідний знанням», а вдатися до різноманітних спроб, щоб Творець допоміг їй, як допомагає іншим, які бажають вважатися працівниками Творця.

Однак людині слід бути обережною, щоб не змішати лінії одну з одною. Бо так вона не зможе бачити істинну суть кожної з ліній. Однак, коли вона бачить відстань, тоді має вона можливість іти вперед, адже тепер може діяти двома ногами. Як відомо, людина не може йти на одній нозі. А «одна нога» називається, коли дає хвалу та подяку Творцеві, що є початком дії, і хвала – за те, що вона може вірити певною мірою, що розмовляє з Творцем.

Виходить, тією мірою, в якій є в неї трошки віри, вона й дає подяку Творцю. І про кожну річ, яку вона робить, людина дякує Творцеві за те, що удостоїв її і дав їй думку та бажання виконувати Його заповіді. І за це дано їй благословляти Творця і скласти Йому велику подяку за те. Так, як ми повинні промовляти благословення на кожну заповідь. І також благословення Тори. А слід знати, що поняття благословення в тому, що ми благословляємо Творця за це благо. А той, хто не благословляє Його за це, то це тому, що не відчуває заповіді як річ важливу, щоб було варто благословляти Творця за це. Тобто, Тора, котру дав нам, подібна подарунку, а в світі ведеться, що відповідно до важливості подарунка, такою ж великою є й подяка, котру складають.

Виходить згідно з цим, що перш ніж людина збирається виконати заповідь і благословляти за неї, вона має спершу прийняти на себе віру вище знання, тобто, попри те, що поки що не має вона відчуття Тори й заповідей та їхньої важливості, людина повинна вірити вище рівня свого розуму, що це речі дуже вагомі. А сама вона поки що не гідна відчути велич Тори та заповідей, і це через те, що існує виправлення, котре зветься, - щоб не було «хліба сорому». І через це існує приховання щодо Тори та заповідей. Тому треба починати роботу вище знання, і не рахуватися з нашими відчуттями, а покладено на нас сказати: «Очі в них і не бачитимуть». І в мірі зміцнення віри у важливість Тори та заповідей, цією мірою людина може скласти подяку. Тобто, благословення, яке вона дає Творцеві, залежить від міри важливості Тори та заповідей.

І сказаним слід пояснити те, що сказали мудреці: «Чому не відзначаються мудреці тим, щоби вийшли з їхніх синів мудреці? Равіна сказав: «Бо не благословляють Тору на початку».

І маємо зрозуміти, як можна сказати так про мудреців, що не благословляють на початку Тору. Адже ми бачимо, що і прості люди, коли піднімаються до читання Тори, перш ніж читець читатиме Тору, вони спочатку промовляють благословення. А про «учнів Мудрого» сказали мудреці, що є такі з них, що не благословляють спочатку Тору, тому їхні сини не стають мудрецями.

І, певно, щодо простого сенсу є багато пояснень. А в термінах духовної роботи, коли все ми вивчаємо як в одному тілі, то мудреці та сини їхні в одному тілі – що це? І слід пояснити так, як зазначено вище, що поняття благословення, котре треба дати спочатку, означає намір. Тобто, вони не вкладають серце своє щоб цінувати важливість Тори, аби благословити Творця за те, що дав нам великий подарунок. І само собою те благословення, котре вони промовляють, що зветься – кажуть «дякую» Творцеві за подарунок, - воно не таке, як має бути. Виходить, що бракує їм важливості Того, хто дає Тору.

І це мається на увазі, коли кажуть: «Тому що не благословляли Тору на початку». Де під «початком» розуміється, що перш ніж сказали благословення, не подумали про міру важливості. І само собою, від цього походить, що сини (івр. «банім») їхні, тобто їхнє розуміння (івр. «авана») не є учнями Мудрого. Що означає: ті, хто вивчають Тору, і бачать, що не прийшли ще до знання Тори, тобто, щоб зрозуміли, що думка Тори це скасування [свого] володіння. І роботу ради власної користі, - треба розуміти, що таке слід анулювати. І вони бачать, що хоча й вивчають Тору, ще не розуміють, що тіло повинне скасувати все своє єство і працювати тільки на благо Творця.

І це як тлумачили мудреці про написане: «Людина, коли помре в наметі». І сказали, що «Тора існує лише в тому, хто вмертвляє себе ради неї». І людина питає: що мені треба виправити, щоб я дійсно прийшла до розуміння цього? Сказали, що причина та, «що не благословляли Тору на початку». Тобто, те благословення, котре давали Творцеві за Тору, - воно не було благословенням від усього серця. Бо не оцінили важливість Тори, щоби знати, яка вона, важливість, тобто що саме Тора має дати нам, інакше кажучи, задля якої мети людині потрібні Тора та заповіді.

І коли людина подумає, яка вона, користь, і до якого рівня Тора та заповіді повинні піднести людину, тоді, згідно з важливістю цього, людина благословляє Творця. У той час, коли вона не робить істинного розрахунку, то хоч і промовляє благословення Творцю, але «серце його не з ним», тому що не вміє цінувати її важливість.

Тому, коли людина не підготувалася, тобто, немає перед нею наміру, щоб спрямувати себе на те, навіщо їй потрібні Тора та заповіді, - і само собою, вона не може прийти до розуміння «учня Мудрого». А це означає, як сказав мій батько й учитель, коли запитав: «Що означає, що говорять «учень мудрого», а не просто «мудрий», - бо «мудрим» зветься Творець, а той, хто вчиться від Нього Його властивості, той зветься «учнем Мудрого».

І це те, що сказали мудреці: «Злийся з Його властивостями, - як Він милосердний, так і ти милосердний». Виходить, що питання, «чому не відзначаються мудреці тим, щоби вийшли з їхніх синів мудреці?» - щоб зрозуміли, що головне те, щоби прийняли на себе роботу у віддачі, а не для власної користі, бо це і зветься «мудрець», або ж «учень Мудрого». Тому сказали, що порада людині, якщо вона бажає синів-мудреців, - щоб зрозуміла, що треба працювати на благо Творця, і вона повинна мати намір, ще до благословення, - на що вона промовляє благословення, тобто задля чого вона складає подяку Творцеві. І це зветься: «Бо не благословляли Тору на початку». Іншими словами, перед тим, як промовляти благословення, не звернули увагу, що саме Тора та заповіді повинні принести їм.

І коли людина має на увазі, «що Тора та заповіді дані аби очистити ними створіння», як сказав рабі Хананья бен Акашья, виходить, що весь зиск з Тори та заповідей – це очищення. А що після очищення, тобто що виграють з того, що дістануть очищення? Відповідь така, що ми маємо вірити в мету творіння, якою є «дати благо створінням Його» відповідно до Його можливостей, і тоді удостояться добра й насолоди, того, що людина не в змозі оцінити, як сказали мудреці, що це зветься «Око не бачило Всесильного, крім Тебе, який зробить [таке] тому, хто чекає на Нього».

І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: що означає сказане в Зоар про причину того, що «чоловік, який має порок, заборонено йому приносити жертву». Це тому, що він ушкоджений. А людина, яка ушкоджена, не має віри. І той порок свідчить про неї». І це – в кожній людині, а тим більше щодо коена. І ми запитали про це, - що має людина робити, коли бачить, що є в неї порок. Чи вже не здатна вона до того, щоб мати віру (боронь Боже). Чи можливо сказати, що існує людина в світі, яка не має права вибору, попри те, що не вчинила жодного гріха? І чим винувата вона, що має порок?

Відповідь цьому така, що коли говоримо про духовну роботу, тобто щоби робота людини була в святості, а це означає, як написано: «Святими будьте, бо святий Я», тобто, все, що роблять, буде заради небес, що є – ради віддачі, то ця робота починається з ло лішма, як сказали мудреці: «Бо із ло лішма приходять до лішма».

А сенс того, що мусимо починати з ло лішма, це як написано в книжці «Прі хахам»: «Оскільки людина створена з клі, званим «бажання отримувати для власної користі», то коли так, неможливо почати з «ради віддачі». А починають з ло лішма, а «світло, що в ній, повертає до добра». А для того, щоб людина знала, що їй не треба залишатися в стані ло лішма, для цього в її роботі є «пороки», тобто коли бажає зробити щось ради небес, то не всі органи згодні з цією роботою. Тому дано нам іти двома лініями, що звуться «дві ноги». А до того має людина «пороки та дефекти». І все це через те, що бракує їй віри. Тому людина має просити у Творця, щоби дав їй силу віри.