Стаття 11, 1990 рік
(переклад з івриту)
Сказали мудреці (в трактаті «Шабат», 22): «Ханукальний світильник зліва – для того, щоби ханукальний світильник був зліва, а мезуза справа». І пояснив Раші: «Прийнято в нас, що мезуза справа, як написано: «бейтеха» (твій дім), це - «дерех біятха» (шлях, яким ти прийшов), і коли людина починає йти, рушає з правої ноги».
У книжці «Шаар а-Каванот» написано: «Але Ханука і Пурим це зовсім інше питання, бо обоє вони в сфірі год. Хоча щодо ранкової молитви в будні ми з’ясували, що Яаков, він в сфірі нецах, а малхут, вона в год. І, відповідно, будній день, він більш святий, ніж Ханука і Пурим, бо обоє вони – в сфірі год. Але справа в тому, що в цей час вона (малхут) отримує свої світла сама, не через свого чоловіка. Адже ось, в будні, Яаков живиться світінням, і частина цього світіння від нецах і від год, а потім дає їй її світіння, і притягується це ним від год. Але нині, в Хануку і в Пурим, вона живиться, беручи частину свого світіння від самої год, не через її чоловіка».
І маємо зрозуміти в справах духовної роботи, що означає, що мезуза, вона справа, а ханукальний світильник зліва. Чому це має нас навчити? І також слід зрозуміти, згідно з тим, що написано в книжці «Шаар а-Каванот», що Ханука і Пурим є однією категорією, як написано, що і Ханука, і Пурим, обоє вони – одна категорія і походять від сфіри год.
Чому обоє живляться від одного кореня, якщо зміст Пурима – радість і бенкет, коли людина зобов’язана їсти на пуримській трапезі, тоді як про Хануку сказали мудреці: «Свічки ці, вони є святістю і не маємо ми дозволу користуватися ними».
Відомо, що в справах духовної роботи ми вчимо, що кожна людина включає в себе весь повністю світ. Тобто, і Ісраель, і сімдесят народів світу існують в одній людині. Інакше кажучи, людина складається з усіх ганебних властивостей, які є в сімдесяти народах. Як відомо, феномен народів світу походить від того, що є протилежним семи мірам святості, за принципом «одне проти одного утворив Всесильний». А кожна з мір складається з десяти.
І це й є зміст поняття «сімдесят народів». Тобто, коли ці сімдесят народів панують в людині над властивістю «ісраель», це й називається, що народ Ісраель, вони у вигнанні і під владою народів. Тобто, бажання і прагнення їхні панують над категорією «ісраель», що в людині, і діяти на благо Творця в «ісраеля» змоги немає ніякої, а є тільки лиш ради особистої користі.
І абсолютно нереально збагнути, ні розумом, ні знанням, як могла б колись з’явитися можливість звільнитися від панування народів світу, що в нутрі людини. Адже скільки б вона не вкладала старань, щоб визволитися з-під їхньої влади, все це не тільки безуспішно, а й навпаки, щоразу вона ще більше бачить, що це неможливо, - вийти з вигнання серед них. Тому ми повинні завжди пам’ятати феномен виходу з Єгипту, як написано: «Щоб пам’ятав ти день виходу свого з землі єгипетської». Тобто, вірити в те, що написано: «Я, Творець, Всесильний ваш, який вивів вас з землі єгипетської, бути вам Всесильним».
Тобто, як Творець вивів тоді народ Ісраеля з-під влади єгиптян, і це, як сказано, аби «бути вам Всесильним», так само може нас визволити з-під влади сімдесяти народів, щоб удостоїлися ми стану «бути вам Всесильним».
І не слід людині казати, що вона гірша за тих, хто був тоді в Єгипті. Що тільки для них у Творця була сила вивести їх з-під чужої влади. Тоді як сама людина, коли бачить свою ницість, вона приходить до зневіри і каже, що певно, вона гірша за тих, що були в Єгипті. І тому щодо цього потрібно вірити в слова Арі, який каже, що народ Ісраеля перед виходом з Єгипту був уже в 49-ти воротах нечистоти. Аж поки не розкрився для них Творець і визволив їх. А отже, навіть коли людина бачить, що вона в стані кінцевої ницості, хай не тікає з поля бою, а нехай вірить, що Творець виведе її з вигнання, де вона перебуває між народами світу.
І зі сказаного ми бачимо, що вся основа базується на вірі, що тільки завдяки вірі можна вийти з вигнання. І не рахуватися з нашим знанням, хоч цінність людини й вимірюється за тим знанням, яке вона має. Але те, що в людини є знання, аби бачити свій істинний стан, це дає їй можливість йти вище рівня знання. А вище рівня знання людина не спроможна йти без допомоги Творця. Але якщо вона бачить, що може йти вперед, користуючись розумом, тоді вона не потребує допомоги Творця.
А головне, чого бажають від людини, це щоб вона прийшла до своєї досконалості, тобто щоб удостоїлася категорії НАРАНХАЙ душі. І це відбувається саме завдяки тому, що людина потребує Творця, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І каже Зоар: «Чим допомагають? – святою душею. Коли народжується, дають йому нефеш зі сторони «чистої худоби», удостоїться більшого, дають йому руах, і т.д.»
Тому це є велика річ, те, що людина потребує Творця, щоб допоміг їй. Бо визволення з боку Творця, воно в тому, що дають людині згори ще більші сили. І завдяки тому, що отримує щоразу нову силу, тобто нову душу, - кінець кінцем, отримує вона весь НАРАНХАЙ, що належать до кореня її душі. Виходить, дивом називається те, чого людина не в змозі досягти. Тобто, вона не може досягти цього, а необхідно, щоби сталося диво з небес, тож тільки за таких умов це називається «диво».
І якщо людина приходить до стану, коли вже є в неї усвідомлення зла, того, що не в її можливостях вийти з-під влади народів світу, які є в ній, і категорія «ісраель», що в ній, вона у вигнанні, під ними, - тоді не бачить вона, щоб було реальним вийти з-під їхньої влади. Тому, коли Творець допомагає народу Ісраеля, і виводить їх з володіння народів світу, «і назворот усе» стає, коли народ Ісраеля панує над ними, - тоді це називається «диво».
Це зветься так, як було в землі єгипетській, коли Творець вивів їх з Єгипту, і означає, що Творець вивів їх з-під страждань єгипетських. І диво це, коли людина повинна вірити, що як було при виході з Єгипту, так і кожен, хто просувається в роботі Творця, має вірити, що Творець виведе його. Адже це дійсно диво, щоб було реальним вийти з-під влади себелюбства і дбати тільки про те, що належить до блага Творця.
І коли хтось приходить до такого стану, це визначається, що ця людина вже прийшла до категорії лішма. Це означає, що вже удостоїлася віри в Творця, і вже має сили працювати для Його блага. І це називається «лішма». І зветься також категорією «праве», коли людина діє способом віддачі Творцю. Тобто, щоб усе, що вона робить, було на користь Творцю. Іншими словами, вона бажає зробити милість для Нього і дати задоволення Творцю.
Однак слід знати, що те, що людина бажає робити все для блага Творця, це називається «виправленням створіння», а не «метою творіння». Бо метою творіння є те, щоб людина отримувала благо й насолоду в келім отримання. Лиш тільки потрібно додати до келім отримання категорію виправлення, що зветься «заради віддачі».
Вище благо, що належить меті творіння, називається «хохма», що є світлом життя, за принципом «і хохма оживлятиме тих, в кого вона є». І світло хохма називається «лівим», тому що все, що потребує виправлення, називається «лівим», за принципом «слабка рука, бо ослабла сила її, як у жінки», що й називається «лівою».
І що то за виправлення, що потрібно докласти до світла хохма? Це категорія «праве», що зветься «хасадим». Тобто, після того, як вже удостоївся категорії мети творіння, яка є благом і насолодою, що називається «хохма», потрібно ще раз притягнути світло хасадим, тобто благо, яке входить у келім віддачі. Як ми говрили, що дана нам робота в Торі та заповідях у вигляді «зробимо й почуємо». Тобто, тим, що ми будемо «робити» й виконувати Тору та заповіді в плані практичних дій, - удостоїмося прийти також до категорії «почуємо».
Іншими словами, людина повинна виконувати Тору та заповіді навіть через примус. І немає потреби чекати, коли буде в неї бажання і прагнення виконувати Тору та заповіді, і тоді вона це зробить. А повинна людина зміцнюватися і реалізовувати їх в дії. А от діяння принесе їй потім «слухання», тобто почує потім важливість, що є в Торі та заповідях, і це означає, що удостоїться блага й насолоди, які є в Торі та заповідях. І це зміст того, що Ісраель сказали «зробимо і почуємо». Тому в плані правої сторони, яка зветься, що займається хеседом, тобто келім віддачі, це оберігає людину, щоб мала вона можливість робити все для блага Творця, а не ради своєї користі. І зі сказаного виходить, що за правилом «зробимо і почуємо», дія впливає на намір, - то неодмінно робиться так, що коли людина отримує згори категорію «хохма», тоді дія має бути, щоб і намір був як дія. Виходить, що дія отримання впливає на намір, щоб і він був «заради отримання». Якщо так, то навіть під час дії, коли притягує світло хохма з наміром віддачі, і все одно, за правилом «зробимо і почуємо», людина мусить дістати вплив від дії.
Тому потрібен добрий захист, тобто слід залучити категорію «облачення», щоб облачити світло хохма, де і реалізується «зробимо». «Зробимо» - це дія віддачі. І удостоїмося також того, що і намір буде заради віддачі. Тобто, - «почуємо», щоб був намір також в категорії віддачі, як і дія. І це берегтиме клі отримання, яке отримує світло хохма, щоб змогло зберігати намір віддачі в час отримання блага й насолоди, і щоб було це в нього як отримання заради віддачі.
І сказаним слід пояснити поняття мезузи, яка має бути справа. Оскільки мезуза є категорією захисту, що оберігає людину, тому є натяк, що мезуза з правого боку. Тобто, феномен оберігання належить до правої сторони, що є категорією хесед, адже келім хеседу це категорія правої сторони, і не потребують виправлення. Тоді як хохма називається «лівою», тому що хохма приходить в келім отримання, а келім отримання потребують оберігання.
І це пояснює Раші: те, що написано «бейтеха» (твій дім) - це «дерех біятха» (шлях, яким ти прийшов), а коли людина починає йти, вона рушає з правої ноги. Це слід пояснити так, що спочатку, коли починає людина виконувати духовну роботу, починає з правої сторони, - це намір в келім віддачі. Щоб були вони заради віддачі. А потім починають іти лівою, тобто виправляти келім отримання, щоб були заради віддачі.
І це те, що написано: коли людина починає йти в матеріальному, то рушає вона з правої ноги спочатку. Це вказує нам на духовне, тобто людина, входячи в роботу Творця, вона має почати з правої сторони, іншими словами, зі стану досконалості. Інакше кажучи, при всьому, що людина робить в духовній роботі, вона має дякувати Творцеві за те, що дав їй трохи думки й бажання діяти в духовній роботі, що так чи інакше є, хоч і невеликим, контактом з Торою та заповідями, в плані практичних дій.
І не слід тоді людині поки що думати про намір, бо і щодо наміру потрібно зрозуміти два аспекти:
1) Мається на увазі, - що зобов’язує її займатися Торою та заповідями? Оточення, в якому людина перебуває, - оскільки всі товариші займаються Торою та заповідями і всі моляться, і беруть участь в уроках з Тори, що відбуваються в домі зібрання, тощо. Або ж те, що вона виконує Тору та заповіді, робить це тільки тому, що Творець наказав нам дотримуватися Тори та заповідей. І людина вірить вірою мудреців в усе, що вони сказали, і на основі цього вона виконує Тору та заповіді.
2) Намір на винагороду, - що отримати за виконання Тори та заповідей. Буває, що люди сподіваються отримати винагороду за свою роботу. Як написано в Зоар, є три чинника, тобто три причини, задля яких займаються Торою та заповідями:
а) для того, щоб отримати винагороду в цьому світі;
б) для того, щоб отримати винагороду в світі прийдешньому;
в) не щоб отримати винагороду, а через велич Творця, тому, що Він – великий і всевладний.
Тому початок приходу людини до роботи в Торі та заповідях, це для того, щоб отримати оплату. І також про це сказали, що слід розрізняти дві категорії:
1) Іноді людина ще не сильна в справі віри, щоб працювати для Творця, аби дав їй оплату, оскільки підсвідомо бракує їй віри, щоб змогла вона чинити добрі діяння. Однак, через товаришів, у сприйнятті яких вона не хоче бути зневаженою, людина таки діє в цьому. Не те, що Творець зобов’язує її виконувати добрі справи, а через сором перед товаришами вона робить це. І певно, що людина вважає це повною ницістю, тобто те, що товариші зобов’язують її працювати, а не Творець. Однак цим також не можна нехтувати. Тобто що і за такі діяння людина має скласти подяку Творцеві, за те, що Він дав силу товаришам, і вони зобов’язали її чинити дії згідно з їхнім бажанням, і це називається, що Творець управляє нею в стані приховання. Тобто, Творець приховує себе, облачившись у товаришів, які зобов’язують її чинити добрі справи.
І це слід пояснити так, як сказали мудреці (трактат «Авот», розд.3, 20): «І стягують з людини, коли вона усвідомлює, і коли вона не усвідомлює». Свідомо – пояснюється так, що людина свідомо бажає виконувати Тору та заповіді. Тобто, каже вона, - те, що вона чинить добрі справи, це згідно з думкою Творця, тобто Творець зобов’язує її. А «стягують з неї неусвідомлено» - означає, що людина чинить добрі діяння, і це не в думці людини, що вона виконує Тору та заповіді Творця. Бо вона думає, що виконує Тору та заповіді товаришів, тобто товариші зобов’язують її.
І це називається «що не за своїм рішенням» вона виконує бажання Творця, бо думає, що вона виконує бажання товаришів. І якщо людина вірить у це, тобто, що неусвідомлено вона виконує бажання Творця, тобто якби знала, не виконувала б, бо вона думає, що діє лише за бажанням товаришів, то це називається «прихованням обличчя». Тобто Творець приховує Себе в облаченні товаришів, і таким чином людина виконує волю Творця.
2) А якщо людина дякує Творцеві за те, що Він дав їй допомогу через приховання, тобто коли є в неї наразі вибір сказати, що вона діє завдяки товаришам, і не має вона ніякого контакту з Творцем. Або ж вона вірить, що Творець приховав себе облаченням товаришів, і через це вона й займається Торою та заповідями. І якщо вона вибирає й каже, що тільки Творець допоміг їй, щоб була в неї змога чинити добрі справи, тим, що Творець облачається у зовнішній вигляд товаришів, - і складає за це подяку Творцеві, це приводить людину до великого підйому, удостоїтися розкриття обличчя Творця. Тобто, Творець дає їй думку і бажання виконувати Його волю через те, що відчуває вона нині деяке світіння згори, тому, що вона вирішила вище рівня знання. Тому Творець і допомагає їй, що через «ахораїм» (зворотну сторону) вона удостоюється потім категорії «панім» (обличчя) Творця, тобто заслуговує стану «стягують з нього свідомо».
І зі сказаного виходить, що мезуза, яка є категорію оберігання, вона є правою стороною, що зветься «хасадим», і це час, коли діють в категорії «віддача заради віддачі», що є виправленням створіння. Тоді як Ханука і Пурим, - каже Арі, що обоє вони належать до сфіри год, а год – це ліва сторона, і це вказує нам на мету творіння, для якої потрібні виправлення. Тобто, щоб змогли отримати, завдяки виправленню, благо й насолоду, на які вказує вище благо, що зветься «хохма». Тому Ханука, вона в лівій стороні, аби вказати на світло хохма.
Проте, в Хануку був лише стан «хану-ко» (зупиніться тут), і це означає, як пояснював мій пан, батько й учитель, що була там тільки зупинка, а не кінець війни. Тобто, світило світло хохма, зване «лівою стороною», але бракувало там облачення, що є захистом для хохми, яка приходить в келім отримання, - а з келім отримання є контакт у сітри ахри, і було там світло хасадим, що зветься «правим».
Тому й було диво тільки щодо духовного. Іншими словами, щодо світла мети творіння, і воно світило, але не могли користуватися ним за браком облачення хасадим, тому й не можна було послуговуватися ним. Це називається категорією духовного, коли ще не матеріалізувалося нічого, щоб можна було його використовувати. Тому написано, що ханукальними свічками не можна користуватися, а лише дивитися на них, тому що бракує облачення, як зазначено вище.
Тоді як Пурим – було тоді облачення, зване «хасадим», як написано (в ТЕС, кінець ч. 15): «Тому там вже матеріалізувалося все, тобто могли вже користуватися світлом хохма заради віддачі. Тому в Пурим – час бенкету та веселощів».