Стаття 32, 1989 рік
(переклад з івриту)
У книзі Зоар, у главі «Балак» і в коментарі «Сулам», п. 43, написано так: «Мудрий, його очі - в голові його». Запитує: то в якому місці очі людини? Може, вони в тілі чи в кінцівках, як сказав нам «мудріший за всіх людей світу» (цар Шломо). Але ми вивчали, що «хай не проходить людина й чотирьох «амот» (ліктів) з непокритою головою». У чому сенс? Це тому, що Шхіна перебуває над її головою. І кожен мудрий, очі його і слова його – в голові. Тобто в тій, що перебуває і стоїть над головою його, і це – Шхіна. І коли очі його там, в голові, - і це Шхіна, - знає він, що той світильник, який світить на голові його, потребує олії, тому що тіло людини є ґнотом, а вогонь горить вище ґнота. І цар Шломо наказував і казав: «І олії на голові твоїй хай не меншає», бо світильнику, що на голові його, потрібна олія. А це – добрі діла. І про це говорить: «Мудрий, очі його - в голові його», і ні в якому іншому місці», - кінець цитати.
І маємо зрозуміти: чому, якщо Творець бажає дати світло Своє людині, їй потрібні добрі діяння, як сказано, - олія. Тобто, скільки олії є в ґноті, у тій мірі й світить світильник. Отже, як ми бачимо в матеріальному, ґніт не може світити інакше, ніж у міру олії, що є в ньому. Але як це стосується духовного? Чому, коли бракує добрих діянь, Творець не може зробити людині, щоб світло не припинялося для неї? Адже те, що Творець дає світло людині, це з причини мети творіння, якою є «дати благо створінням», а якщо так, навіщо потрібно Творцеві, щоб нижній надавав Йому добрі діяння?
Отже, слід зрозуміти те, що ми запитали: якщо бажання Творця дати добро й насолоду створінням, то для чого потрібно, щоб створіння давали Йому олію. Відповідь така: як відомо, для того, щоб була [наявною] довершеність дій Творця, утворилися приховання та вкриття, щоб те, як Він керує всім, не було відкритим для всіх у вигляді відкритого управління. І лише після того, як створіння виправлять у своїх келім бажання отримувати для себе, щоби бути їм в стані тотожності властивостей (з Творцем), що зветься «бажання віддавати», - цим буде виправлений феномен сорому, який з’явився через розбіжність властивостей з Дарителем.
Згідно з цим виходить, що хоча з боку Дарителя дарування блага не припиняється, адже, як написано: «Я АВАЯ не міняв», однак з боку виправлення, яке сталося в першого одержувача, званого «малхут Нескінченності», процес виправлення продовжується, так що на той час, коли нижній не спроможний отримувати все ради віддачі, припиняє світло світити йому. Тому для того, щоби світло світило на голові людини, необхідно чинити добрі справи, тобто дії віддачі, що приведе людину до того, що робитиме все ради віддачі. Тоді буде світлу можливість світити постійно.
І сказаним маємо пояснити те, що написано: «Мудрий, очі його - в голові його». Про поняття «мудрий» сказав мій пан, батько й учитель, що той, хто бажає бути мудрим, уже зветься мудрим. І, відповідно, пояснення буде таким: той, хто хоче бути мудрим, має дивитися «головою», тобто повинен вірити, що Шхіна над його головою. І з цієї причини сказали мудреці: «Не можна проходити й чотирьох амот з непокритою головою», і це ми пояснили так, що «головою людини» називається її розум, а розуму не можна бути відкритим. Це означає, що слід покривати знання та розум, начебто немає знання в людини, і йти вище знання. І саме вище рівня знання вона здатна отримувати все ради віддачі, адже саме в такий спосіб людина може удостоїтися відчути, що Шхіна – над її головою, тобто вище рівня знання, і завдяки цьому вона прийде до відчуття.
І це, як сказав мій батько й учитель, що в час, коли людина приходить до відчуття, що вона наразі в стані підйому, хай не говорить: «Тепер мені немає потреби вірити, що управління Творця є добрим і добродійним, тому що я вже відчуваю, що це так». Отже, людина знову входить у рамки знання й тоді відразу ж падає зі свого рівня, оскільки пошкодила властивість віри вище знання, кажучи, що нині мені вже не потрібно йти вище рівня знання.
І це називається, що знову вона падає в себелюбство - властивість, щодо якої було скорочення й приховання, і, само собою, відходить від людини світло й залишається вона в темряві. І це те, що сказано: «Коли очі його в голові його», тобто коли людина дивиться на малхут небес, яка в її голові, а це саме не тоді, коли голова непокрита, а коли покрита. І людина діє вище рівня знання, і це зветься «добрими діяннями». А що таке добре діяння? - це те, що покриває вона свою голову тим, що йде вище знання.
Виходить, що тіло людини є ґнотом, якому потрібно світло, що в її голові. І світло світить увесь час, коли є в неї «олія». А коли олії немає, світло відходить від ґноту. А «олією» звуться добрі діяння. Тобто «весь час, коли людина додає олії, світильник світить». Отже, весь той час, коли вона «покриває свою голову», тобто своє відчуття, і це означає, що вона не приймає цей підйом, те, що має наразі відчуття світла в рамках знання, як підтримку.
Тобто, ніби є їй вже на чому заснувати свою малхут небес (панування властивості віддачі). Виходить, що тепер немає в людини «олії», тобто добрих справ, що звуться «вище рівня знання». І природно, «ґніт гасне, позбавлений олії». І це й є поясненням того, що ми запитали: що означає, що олія зветься добрими діяннями.
А відповідь така, як зазначено вище, що добрі діяння – вони як олія в ґноті. І коли закінчується олія, світло припиняється. Так само й тоді, коли припиняються добрі діяння, світло відходить, і людина знову падає в місце ницості.
І мій батько й учитель сказав, що коли людина приходить до стану підйому, тобто коли є відчуття, що варто робити все ради принесення задоволення своєму Створювачу, то хай не каже, що є в мене тепер основа, на якій я вибудую малхут небес, адже нині мені вже не потрібно йти вище знання. А хай скаже: тепер я бачу, що слід мені йти саме вище за знання. І доказом цьому є те, що саме завдяки тому, що я йду вище рівня знання, Творець наближає мене й любить мене. Звідки я знаю, що Творець любить мене?
Про це сказав мій батько й учитель, що існує правило: якщо є в людини любов до Творця, слід їй знати, що це тому, що Творець любить її, як написано: «Творець - тінь твоя». Тому віднині й далі я беру на себе йти тільки вище знання, адже при цьому я бачу, що Творець наближає мене. Виходить, що людина тепер вже не сприймає підйом як основу, щоби йти, спираючись на те, що є в неї нині відчуття, і тому вона бажає бути робітником Творця. А сприймає цей підйом як доказ того, що путь до Творця, - вона є саме шляхом вище знання, і буде вона намагатися відсьогодні й надалі йти лише вище рівня знання.
І зі сказаного зрозуміємо те, що каже Зоар: «І буде, коли будете їсти від хліба тієї землі, підносьте приношення Творцю», - це сказано про «омер а-тнуфа» (букв. «сніп піднесення»). Що таке «тнуфа», - це тому, що «геніф» (піднімав) коен сніп вгору, тому «тнуфа». То як це стостується нас: піднімав він, чи опускав? «Тнуфа», як казали ми, означає «тну-пе» (івр. «дайте уста»), що є літерами слова «тнуфа». А суть цього, це - «надайте славу Творцю Всесильному вашому». Адже «уста» - це слава, тобто Малхут, що зветься славою, і потрібно надати її Творцеві. І тому ми повинні підняти її вгору, бо слава вищого царя, Зеїр Анпіна, існує лише тоді, коли Ісраель виправляють цю «славу», Малхут, і віддають її «Царю слави». І це й є «дайте-уста» - надайте славу. І це, певно, є підніманням, тобто піднести Малхут до Зеїр Анпіна.
Отже, «тнуфа» вказує нам на те, що існує тут робота, іншими словами, хоч простий сенс написаного в тому, що треба підняти сніп, як написано: «сніп піднесення», однак Зоар запитує, чому це нас навчає в духовній роботі. І пояснює це, що ми повинні підняти малхут до Творця. А «уста» називаються малхут, і «уста» називаються славою, як написано: «Надайте славу Творцю Всесильному вашому», що ми повинні віддати уста, які і є малхут, Творцеві.
І слід зрозуміти, що означає те, що ми повинні дати малхут Творцю. А також, що означає, що нададуть «уста», тобто славу, Творцю. Отже, коли ми говоримо про виконання Тори та заповідей в індивідуальній роботі, тобто ради того, щоб прийти завдяки цьому до злиття з Творцем, що є тотожністю властивостей та означає поступитися власною користю і працювати лише над тим, що буде на благо Творцю, - робота ця зветься «Шхіна в пороху», або «Шхіна у вигнанні».
Отже, у час, коли людина працює ради особистої користі, тобто для того, щоб дістати винагороду за свою роботу, тоді має вона «пальне» для роботи, адже дивиться вона на винагороду. Але ж коли людина бажає працювати не для отримання оплати, тоді тіло запитує: «Що це за робота у вас?» І тому ця робота в людини має смак пороху. І навіть якщо вона переборює це й виконує Тору та заповіді, все одно, працює вона при цьому через великі зусилля, оскільки тіло не має задоволення від цієї роботи.
І навпаки, коли людина говорить тілу: «Якщо ти запитуєш мене, навіщо я виконую Тору та заповіді, то маю сказати: дійсно, донині працювала я для тебе, а тепер усвідомила, що слід працювати на благо Творця. А оскільки я не в змозі воювати, бо ти сильніше за мене, як написано: «І визволив його від руки сильнішого за нього», тому я бажаю виконувати Тору та заповіді і вірю в мудреців, які сказали: «Світло, що в ній повертає до добра». А завдяки виконанню Тори та заповідей я здужаю перебороти тебе. Тому я прошу тебе, щоби ти не заважало мені, бо інакше я не зможу анулювати тебе».
І зрозуміло, що тіло відповідає їй на це, що адже є відоме правило: «Того, хто прийшов убити тебе, встань і вбий». Тому ясно само собою, що тіло, все, що в його змозі зробити, воно робить. Воно дає людині багато поганих думок настільки, що не в силах людина подолати його. І тоді вона бачить, що сама вона не може перемогти його. То що тоді має вона робити? Немає їй іншої ради, як тільки вірити в мудреців, які сказали: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Тобто повинна людина молитися Творцеві, щоби дав їй допомогу згори, і тоді буде в неї сила перемогти тіло.
А про яку допомогу людина має тоді просити, щоб Творець допоміг їй? Адже не в її силах перемогти зло, що в ній, яке зветься «бажанням отримувати для власної користі», через те, що Шхіна в пороху. Тобто, оскільки є правило в природі, що малий анулюється перед великим, як свічка перед смолоскипом, те, що людина не в змозі працювати на благо Творця, це тому, що Цар не важливий для неї. Це й зветься «Шхіна в пороху».
Виходить, що вона просить Творця, щоб підняв Шхіну з пороху. Тобто, хоч Шхіна й називається «малхут небес», але немає в неї ні цінності, ні важливості, а просто як прах. І це, як промовляємо ми в «Біркат а-мазон» (благословення після трапези): «Милосердний, Він підніме нам сукку Давида, що падає», де «сукка Давида» означає малхут небес, що лежить у пороху. І просимо у Творця, щоб підняв малхут, тобто щоб ми змогли побачити її важливість, а не так, як ми бачимо її зараз, коли вона в пороху, і через це бракує нам сил подолати зло, що в нас.
Але ж, якби була відкритою слава небес, тоді тіло анулювалося б, як свічка перед смолоскипом. І це те, що ми говоримо в молитві «Мусаф»: «І через гріхи наші вигнані ми з країни нашої й віддалені від землі нашої». Це означає, що через гріхи, звані «келім отримання», «віддалені ми від землі (івр. «адама») нашої». «Адама» - походить від «едаме ле-ельйон» (уподібнюсь Вищому), тобто подібний Вищому, коли й нижній також хоче бути в стані бажання віддачі, як і Вищий. І віддалилася від цього людина, тому що хоче бути виключно отримувачем для себе. І тому ми просимо Творця й кажемо: «Батьку наш, Царю наш, розкрий славу царства Твого над нами якнайшвидше». Тобто тим, що Творець розкриє нам Свою славу, що означає: коли підніме Шхіну з пороху і коли малхут буде уславленою - тоді буде нам можливість анулювати наше бажання отримувати завдяки правилу «малий анулює себе перед великим».
Проте тут постає питання: навіщо ми повинні просити Творця, щоби Він підняв малхут з пороху. Чому Він Сам не показує нам важливість малхут, а зробив так, що ми бачимо на власні очі, що вона лежить у пороху?
А відповідь, вона, як сказано вище, така: якби була відкритою для нас слава малхут, тоді не було б нам можливості зробити вибір, усе увійшло б у келім отримання, і не було б жодної можливості вийти з-під влади бажання отримувати для себе. Але ж коли існує приховання щодо малхут небес, і повинна людина приймати тягар малхут небес вище знання, тоді вкорінюється в ній, що існує заборона отримання вищого блага в келім отримання. Тому людина починає працювати не для отримання винагороди, а задля слави Царя. Через це вона й просить у Творця, щоб не приховував себе від нижніх, а щоби «розкрив славу царства (івр. «малхут») Свого над нами» для того, щоб мали ми сили анулювати себе і щоб змогли працювати тільки з причини слави Царя.
І зі сказаного зрозуміємо поняття «тнуфа» (змахування, піднесення): говориться, що означає це – «тну-пе» (дайте уста). Слід пояснити, що це означає, що створіння мають дати уста, тобто малхут, Творцеві. І мається на увазі, що нижнім слід прийняти на себе малхут небес, а сенс цього - потрібно підняти малхут, що лежить у пороху. І сказати, що вона не в стані ницості й кинута в прах, а що місце її – на небесах (властивість віддачі). І це зветься «малхут небес», і означає, що піднімають її з пороху і повертають її на її місце, що й є її місцем слави, тобто на небеса. І тоді малхут називається «уста». І це те, що сказано: «Дайте славу Творцю Всесильному вашому, бо «уста» – це слава, адже немає іншої шани у вищого Царя, крім як коли Ісраель виправляють цю «славу», малхут, і віддають її «Царю слави».
А пояснення цьому, як сказано вище, таке, що вся наша робота полягає в тому, що ми повинні спрямовувати намір в усіх наших справах, якими займаємося, на те, щоб «підняти Шхіну з пороху». Тобто підняти малхут. І це таким чином, що ми приймемо на себе малхут небес, щоб була шанованою, і ми зрозуміємо її велич, і те, що варто працювати на благо Творця, а не задля особистої користі.
Однак ця робота є роботою важкою через те, що вона проти природи. Тому робота ця спричинює нам багато підйомів та падінь, так що іноді людина приходить до зневіри і каже, що робота ця не для неї, і хоче вона втекти з поля бою, оскільки не бачить ніякого поступу в роботі. І не тільки це, а ще й бачить вона, що відступає назад, а не йде вперед. Тобто вона бачить, що нині вона більше занурена в себелюбство, а от до того, як почала роботу віддачі, не була настільки грубою.
Виходить, що відчуває людина тепер, що є в ній більше зла. Тоді й справді виникає питання: що ж є правдою? Тобто, чи все те зусилля, яке доклала в духовній роботі, аби прийти до любові до Творця, було марною працею, без жодної користі? Однак є правило - те, що сказали мудреці: «Завжди хай бачить себе людина наполовину винною та наполовину виправданою. Виконала одну заповідь - щаслива, що переважила себе на шальку виправдання. Коли так, то виникає питання: після того, як переважила себе на шальку виправдання, як людина може бачити себе тепер, наполовину винною й наполовину виправданою? Адже вона наразі здебільшого виправдана.
Проте слід пояснити згідно з тим, як сказали мудреці: «Кожен, хто більший за свого ближнього - і його зле начало більше, ніж у того». То чому ж дають йому зле начало більше? А відповідь така: оскільки щоразу людина підкоряє якесь зло, і те, що було злом, входить у святість, дають їй порцію зла ще більшу, щоби виправила і його. Виходить, що тепер, після того, як підкорила людина попереднє зло, дають їй зло знову більшою мірою. Тобто за мірою добра дають їй міру від зла. Виходить, за правилом «кожен, хто більший за свого ближнього - і його зле начало більше, ніж у того» добро та зло завжди однієї ваги. А отже, відповідно, усвідомлення зла дається за оцінкою, скільки людина досягла добра, у цій мірі розкривається в ній зло.
Виходить згідно з цим, що той, хто має трошки добра, виявляється, що має він лише трошки зла, бо інакше не буде врівноважене та не буде змоги зробити вибір, адже зла буде більше, ніж добра. Тому розкривають людині зло, що в її нутрі, тільки за мірою добра, скільки його є в ній. Випливає з цього, що завжди людина в стані, коли вона наполовину добра й наполовину зла.
Отже, завдяки падінням та підйомам поступово виправляється зло. І людина має постійно пам’ятати й вірити в те, що сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Однак, повинна людина дати «збудження знизу» - і тоді вона удостоюється «уст святості», як наведено вище: «Дайте уста, дайте славу Творцю Всесильному вашому».