Стаття 33, 1989 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (у главі «Шлах» і в коментарі «Сулам», п. 18) написано так: «Це писання, дивився я в нього, бо сказав Шломо, що «Доля людей і доля худоби – одна в них доля: як помирає це, так і це помирає, і дух - один у всіх». І є тут вхід для тих, хто не має віри. І відповів: а повторив ці речі тому, що дурні цього світу кажуть, що у світі все випадково й Творець не управляє ними. А доля людини й доля худоби – одна доля в них. А що їм (сказав) Шломо? Сказав: «І хто знає, дух людський, чи підноситься він угору, а дух худоби, чи спускається він униз - у землю». «Чи піднімається він угору» - у вище місце, «а дух худоби, чи спускається він униз» - у землю. А написано про це: «За образом Всесильного утворив людину», і написано: «Свіча Творця - душа людини»,- кінець цитати.
Виходить, питання таке: оскільки сказав Шломо: «Доля людей і доля худоби – одна в них, як помирає це, так помирає і це, і дух - один у всіх», запитує Зоар: виходить, що Шломо відкриває вхід для тих, хто не має віри. І відповідає, що Шломо висловився згідно з думкою дурнів. І коли Шломо дивився на дурнів, назвав їх «худобою», як написано: «Сказав я в серці своєму щодо синів людських, що Всесильний відрізнив їх, але побачив, що самі по собі вони – худоба». «Відрізнив», - бо вибрав їх Всесильний, щоб були окремо і не з’єднувалися з людьми, щоб не вносили думку свою між людьми».
І що відповів їм Шломо: «І хто знає: дух людський, чи підноситься він угору», тобто у вище місце, у місце святе, живитися вищим світлом, а «дух худоби, чи спускається він униз» - у землю, а не в те місце, яке для всіх людей». І слід зрозуміти це в поняттях духовної роботи, тобто так, як ми вивчаємо це щодо окремої людини, яка складена з усіх тих станів, а отже, всі питання будуть до неї.
А справа в тому, що коли людина бажає почати виконувати Тору та заповіді, посилає вона тоді розвідників розвідати всю справу роботи Творця, чи варта це справа. Тоді зле начало показує їй образи тих, хто займається Торою та заповідями, такими, що дбають вони лише про власну користь, а кажуть, що вони є робітниками Творця. І людина бачить, що працюють вони заради себе, а різниця тільки в тому, що кажуть вони: ми бажаємо, щоб Творець заплатив нам за роботу, а світські люди кажуть, що достатньо їм дістати оплату за їхню роботу від такої ж людини, як і вони. Але всі працюють для власної користі.
І ми чули, що ви кажете, мовляв, мудреці говорять: «Грішники за свого життя звуться мертвими»,- бо Творець є тим, хто віддає, а тому ті люди, які працюють собі на користь, відокремлені від життя живих, а отже, звуться «мертвими». І ще вони наводять доказ щодо своїх слів, з того, що сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 17): «Кожен, хто займається Торою ло лішма, краще йому, щоб не був створений». Тому про «розвідників» людини каже Зоар, що сказав Шломо про них, тобто повторив ті слова, що дурні світу говорять, що у світі цьому все ведеться випадково й Творець не управляє ними, а доля людини і доля худоби – як це помре, так і це помре, і дух - один у всіх. Тобто обидва звуться «мерцями». Іншими словами, чи релігійні, чи світські – усі працюють на власну користь.
І Шломо сказав: «Хто знає: дух людський, чи підноситься він угору, і дух худоби, чи спускається він униз». Означає це, що маємо ми вірити в слова мудреців, які сказали (трактат «Псахім», 50): «Завжди хай займається людина Торою та заповідями, хай би й ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма». Тому навіть коли починає роботу, він починає у «ло лішма», тобто для власної користі, на зразок людей, які в стані «худоба», а отже, турбуються тільки про задоволення тваринних пристрастей. Однак ті, хто займається тваринними пристрастями, зрештою, до якого рівня вони дійдуть? І про це сказав Шломо, що вони дійдуть до рівня «дух худоби спускається вниз - у землю». Тобто вони будуть залишені в земних інтересах, у клі отримання ради власної користі, що є станом найнижчим, званим «земля». А от ті, хто займається Торою та заповідями, хоч поки що й «ло лішма», тобто для власної користі, все одно, «із ло лішма приходять до лішма», тому вони вийдуть із себелюбства й прийдуть до тотожності з Творцем - стану, що зветься «злиття з Ним». І удостояться властивості «життя», як написано: «А ви, злиті з Творцем Всесильним вашим, живі всі ви сьогодні».
І це те, що каже Шломо: «І хто знає: дух людський, чи підноситься він угору - у вище місце». Де «і хто знає» означає, що слід вірити в слова мудреців, які сказали: «Із ло лішма приходять до лішма», і «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». А якщо так, то ті, «хто знає», як цінувати це і вірити в слова мудреців, вони, природно, прийдуть до злиття з Творцем, що визначається як «дух людський». Тобто ті, котрі турбуються про стан «людина», хоч поки що вони в стані «худоба» й діють лише для власної користі. Але мій батько й учитель пояснив те, що написано: «Дасть мудрість мудрим», - і загальне питання до цього таке, що слід було б написати: «Дасть мудрість дурним». І пояснив він, що той, хто бажає бути мудрим, уже зветься «мудрий». Але той, хто не жадає мудрості, зветься «дурнем», як написано: «Не бажатиме глупак розуміння».
Тому про тих, хто бажає бути в стані «людина», як сказали мудреці: «Ви зветеся «людина», а не народи світу звуться «людина», де поняття «народи світу» означає, що себелюбство, яке є в людині, називається «народи світу». А от категорія «ісраель» - це, як відомо, яшар-ель (прямо до Творця), і це означає, що все, що є у «ісраеля», усе це - яшар-ель.
Тому, як зазначено вище, про того, хто бажає йти шляхом, що веде до стану «людина», уже кажуть про нього те, що написано: «І дух людський, підноситься він угору - у вище місце, тобто до Творця». Як написано про нього: «За образом Всесильного зробив людину», і написано: «Свіча Творця - душа людини». А «за образом Всесильного» означає, що вона - як Творець: як Він є тим, хто віддає, так само людина має прийти до цього рівня, бути дарителем. Хоч починає людина роботу в ло лішма, а отже, як вона може прийти до рівня «дарителя». А відповідь така, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І запитує Зоар: «Чим?», і відповідає: «Святою душею». Тобто Творець дає людині душу, йі вона і є для неї допомогою. І це і є поясненням: «Свіча Всесильного - душа людини».
І це те, що каже: «І сказав я в серці своєму щодо синів людських, що відрізнив їх...», і пояснив Зоар: «відрізнив» - тобто вибрав їх Всесильний, щоб були окремо і не з’єднувалися з людьми, щоб не вносили думку свою між людьми». І пояснення цьому: з боку духовної роботи людина повинна остерігатися тверджень своїх «розвідників», які хочуть принести їй думку худоби та сказати, щоб вона не дивилася на думки людей, тобто, що тіло може прийти до таких людей, тваринні погляди яких не дають їм дивитися на думки категорії «людина». Тому Шломо застерігає їх, мовляв, необхідна надійна охорона, щоб не тягнулися за їхніми думками.
І це те, що сказано, - «відрізнив їх», тобто вибрав їх, щоб були окремо, як сказано вище. А розвідники приходять з твердженнями, що одна доля в них, і обидва залишаються в стані «смерті», іншими словами, у стані роз’єднання, бо обидва працюють для власної користі та обидва звуться «грішниками», які «за життя свого називаються мертвими». І слід зміцнитися, і не слухати голосу розвідників, і не зважати на їхні думки: на те, що вони кажуть, що, мовляв, марна це праця, адже так чи інакше ти залишаєшся в стані «грішники за життя свого називаються мертвими». А коли так, навіщо тобі труждатися дарма, якщо ти нічого не виграєш. І силою цього панують ці дурні, які є категорією «худоба», над тілом людини.
А головним чином твердження розвідників полягають у тому, що, мовляв, дійсно, варто було б працювати на благо Творця, якби був розкритий сенс у Торі та заповідях принаймні в тій мірі, у якій відкрита насолода у тваринних пристрастях. Але ми бачимо, що в Торі та заповідях, про які ми кажемо: «Бо вони життя наше і довголіття наше», – немає в нас ніякого ні смислу, ні відчуття, а от у тваринних пристрастях ми таки ж відчуваємо смак. Коли так, чому Творець утворив для нас приховання настільки велике. Чи не було б краще, якби Він розкрив себе нижнім? І для чого ми повинні робити все в стані віри, адже шлях віри віддаляє людей від просування дорогою Творця. Тому розвідники кажуть, що цей шлях взагалі неприйнятний.
І про це казав мій батько й учитель, що якби був відкритим смисл Тори та заповідей, тоді не було б жодної можливості зробити вибір, тобто зробити щось на користь Творця. Адже ми бачимо в матеріальних насолодах, про які сказав Арі, що весь смак, що є в матеріальному, - це лише тоненьке світіння від того, що є в духовному, - як важко спрямувати в них намір на ради віддачі. А отже, щодо великих насолод, певно, не буде жодної можливості реалізувати їх ради віддачі. І годі й казати про те, якщо було б відкритим управління Творця властивістю «добрий і добродійний», усі створіння були б анульовані перед Ним, «як свічка перед смолоскипом». А відповідь така, що коли відчутні добро та насолода, тоді бажання отримувати не могло б зважати на сором, а бажало б отримувати, навіть хай би й був сором. Як ми бачимо в матеріальних пристрастях, що людина не дивиться ні на який сором, а жадання підштовхує її до отримання. І лише потім вона розкаюється, тобто після того, як пройшла її пристрасть, тоді вона починає соромитися того, що вона була перед цим як худобина, позбавлена сорому. І це те, що сказали мудреці: «Грішники сповнені каяття», де поняття «грішник у духовній роботі» означає, що людина сама прийшла до відчуття, що вона є грішником. Тоді вона починає соромитися того, що вчинила.
Так само в духовному, якби були відкриті добро та насолода, людина приймала б це ради отримання. І лише потім, після того, як наповнила свою жагу, тоді б соромилася. І не було б їй ніякої ради виправити себе. А от коли існує приховання й людина приступає до роботи у вірі вище знання, тоді вона починає робити вправи щодо заборони егоїстичного отримання. Тому після того, як вклала сили в роботу віддачі, і хоча й не може людина прийти до цього рівня без допомоги згори, проте коли просить допомоги, вона просить, щоб допомогли, аби мала вона силу отримувати ради віддачі. Тому не можна сказати, щоб людина бачила велич Творця й анулювалася б перед Ним, а насолоду отримувала б у бажання отримувати для себе.
Але ж коли людина працює спочатку, у період приховання, заради віддачі, вона каже Творцеві: «Я бажаю працювати перед Тобою без жодних умов, тобто навіть коли я не відчуваю Твоєї величі, але хочу я вірити, що Ти – великий і варто працювати для Тебе». Виходить, що людина згодна працювати на Творця без усяких умов. І хоч вона й не може, але просить Творця, щоби дав їй цю силу - працювати навіть без ніякого відчуття, виключно ради Творця.
І те, що людина приходить до такого ступеня, коли вона готова працювати без ніякої оплати, це зветься мовою мудреців, що вона вивчає «Тору лішма», без жодної винагороди. І тоді людина удостоюється розкриття таємниць Тори, бо вже починається робота з екранами, тобто коли вона вже здатна бачити трапезу. Але людина має зробити тоді розрахунок, скільки вона може взяти від цієї трапези ради віддачі - таку кількість вона й візьме, і не більше.
Виходить, що тут слід визначити, наприклад, що людина вже бачить те, що дадуть їй їсти, скажімо, п’ять страв. Але вона лише бачить їх, а який смак вони мають, цього вона не знає, адже поки що не скуштувала з них нічого. Але оскільки вона - людина вірна, тобто вже точно не братиме собі ради отримання, тому можна їй бачити трапезу, оскільки вже прийшла до рівня, що «не отримає ради отримання».
Отже, хоча й бачить людина трапезу, але поки що не куштує, перш ніж зробить зівуґ де-акаа (ударне злиття), що називається «намір» - скільки саме може вона отримати з цієї трапези ради віддачі. А після того, як зробила зівуґ де-акаа, тоді вона смакує трапезу. Але коли поки що не здатна отримувати ради віддачі, тому скорочення та приховання ще перебувають на ній, і не бачить вона нічого. Тому саме тоді, коли людина спроможна працювати без ніякого знання й розуміння, щоб усе було тільки вище знання, і тоді це зветься «лішма», вона удостоюється відкриття таємниць Тори.
Виходить, що основний гріх розвідників той, що вони хоч і не кажуть брехні, а лише правду, але говорять саме відповідно до своїх розуму й знання, тому весь гріх їх у тому, що не вірять, що Творець допомагає всім і що слід вірити: «Підтримує Творець усіх, хто падає». І якщо людина каже, що вона настільки нікчемна, що Творець не може допомогти їй, виходить, що вона ушкоджує віру, адже не вірить, що Творець, Він може все. І дуже важко людині в таких станах, коли приходять їй такі думки.
А найважче те, коли людина думає, що бачить правду, що вона, боже збав, не звинувачує нікого в тому, що тікає з поля бою. А говорить: «Це правда, що Творець – праведник, але що я можу вдіяти, коли не маю сил подолати своє бажання отримувати, адже мої погані властивості не такі, як у інших. Тому я мушу облишити цю роботу, і немає мені більше на що сподіватися».
А іноді людина каже інакше, тобто: «Я не говорю, що мої товариші кращі за мене, бо не дуже вони й бачать правду, але думають, що роблять щось у духовному. Тому й не відчувають змісту нинішнього стану, того, що вони не рухаються ані кроку вперед. А отже, вони можуть продовжувати роботу, і не буде видно по них ніякого недоліку в їхній роботі, і тому вони завжди задоволені». І неважливо, яка причина тому, що людина тікає з поля бою, бо головне, що важко їй тоді вірити, що Творець може допомогти всім і що про Нього не годиться казати, що тільки великим Він може допомогти, а малим – ні. Виходить, що цим людина завдає шкоди вірі у Творця. А повинна вона вірити в «Підтримує Творець усіх, хто падає».
І зі сказаного випливає, що розвідники за суттю - це позбавлені віри, тобто всі недоліки, про які вони кажуть людині:
а) що це важко, тому що протирічить природі тіла, адже тіло бажає існувати, а тут кажуть йому, що потрібно працювати на Творця «усім серцем своїм і всією душею своєю», - і це категорія «ліба» (серце);
б) що треба вірити, тобто що вся робота базується на основі, яка вище знання, а якщо так, як можна, щоб людина змогла йти цим шляхом.
Отже, ми бачимо, що розвідники не брешуть. А якщо так, який гріх є в словах розвідників, що злословили на землю Ісраеля, як говорить Зоар: земля Ісраеля – мається на увазі малхут небес, що зветься «землею Ісраеля». І це належить тільки до категорії «Ісраель». Але вони казали: «Ми не бачимо, що є можливість удостоїтися цього». І це з двох причин, описаних вище: гріх у тому, що не вірили у велич Творця, що Він все може, і не вірили вірою мудреців, які сказали: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають».
Отже, виправлення в тому, щоб молитися Творцеві, що лише Він може допомогти з цим, і вірити, як сказано, «бо Ти чуєш молитву кожних уст», і як пояснював мій батько й учитель, «кожних уст» - навіть уст найбільш ницих, нижче за які немає.