Що таке в духовній роботі «благословення простолюдина хай не буде для тебе незначним»
Стаття 24, 1989 рік
(переклад з івриту)
Зоар (в главі «Насо») каже: «Хай не буде для тебе незначним благословення простолюдина». І це: «Дням накаже Творець милість Свою». І в трактаті «Меґіла» говорить: «Ніколи хай не буде благословення простолюдина незначним для тебе».
І слід зрозуміти, чому це бажає нас навчити в роботі Творця, тобто, коли вчимо, що все – в одній людині, то що означає «простолюдин». І перш за все нам слід зрозуміти, що означає «простолюдин в людському загалі».
Ось в трактаті «Меґіла» каже рав Кагана: «Звідси [бачимо], що простолюдин вистрибує наперед». Означає це, що простолюдина позначено тут осудливим висловом: попри те, що він людина проста, все ж любить витинатися перед усіма і показувати силу. Якщо так, як маємо пояснити «благословення простолюдина» в духовній роботі. А також слід зрозуміти те, що говорить Зоар: «Хай не буде благословення простолюдина незначним для тебе». І це – «Дням заповідає Творець милість Свою». Яким є зв’язок між «благословенням простолюдина» і «милістю Його».
Відомо, що духовна робота людини відбувається в двох лініях, що звуться «два тексти, що заперечують один одного, аж поки прийде третій текст і вирішить між ними». І це так, як сказали мудреці: «Завжди буде ліва відштовхувати, а права наближати».
А в термінах духовної роботи слід пояснити «права наближає» так, що коли людина просувається в роботі і бажає перебувати в стані наближення до Творця, і не хоче бачити в собі жодної вади, адже бажає наразі займатися хвалами й прославленням Творця, а якщо побачить в собі якийсь недолік, вже не буде їй можливості скласти подяку Творцеві від усього серця, адже відчуває нестачі і бажає щоб Творець задовольнив би її потреби.
Виходить, що про свій хісарон (нестача, відчуття нестачі) людина молиться нині, щоби Творець наповнив його. Отже, є вже ґандж в її подяці. Тобто, посеред висловлення подяки Творцю вона твердить, що Творець ще не дав їй все, чого їй бракує. Тому, коли людина бажає працювати в стані досконалості, щоб її подяка, котру дає Творцеві, була б від усього серця, не можна тоді бачити ніякого хісарона в себе.
Проте, слід зрозуміти, як людина може сказати, що вона не має хісарона, а дякує й славить Творця за те, що є Його робітником, тоді, коли бачить, що робота її сповнена недоліків. І як можна брехати, коли вона бачить сама свою недосконалість в Торі та духовній роботі.
Відповідь така: коли людина робить самоаналіз, і бачить свою ницість, наскільки вона гірша за інших людей, і в здібностях, і щодо властивостей, а все одно Творець дав їй думку та бажання робити щось в Торі та заповідях. І вона сама знає, що хоч це невелике служіння Творцю небагато важить, але ж існує багато людей, більш шанованих за неї, все ж Творець не дав їм ні думки, ні бажання робити щось в тому, що належить до духовного, а їй таки дав і думку, й бажання.
І за це людина дякує та славить Творця, так, наче вона досягла величезний капітал в матеріальному, - в який би настрій матеріальні речі привели б її! І від цього уявлення вона рада та щаслива, і розширюється від цього її свідомість. Також це дає людині, що відкривається від цього слух, аби чути таке, до чого раніше вуха її бути як затулені. А нині, завдяки радості, всі її органи робляться бадьорими і розумними і кмітливими до всього, бо піднесення, яке вона отримала від радості заповіді, спричинило те, що і в матеріальному робиться людина тепер зовсім іншою. І все це дісталося людині тому, що цінувала те, що належить до духовного.
Проте, людині слід вірити, що навіть якщо вона цінує важливість духовного, наскільки здатна, все ж ще не дійшла до надання належної міри важливості, яка відповідала б істинній цінності духовного. Бо не в змозі людина оцінити істинну важливість, що є в духовному, адже лише «ті, хто піднімаються», знають як цінувати духовне.
Лише мудреці вміють надати важливість духовному, як сказали вони: «Сказав рабі Зейра: «Винагорода за навчання – у бігу». І пояснив Раші: основне отримання винагороди для людей, які бігають послухати промову з уст мудреця – цей біг і є оплата, адже більшість їх нічого не розуміє. А МаРШа пояснює так: і ще слід сказати, що «мудрі не потребують такого навчання, бо вже знають закони, як сказано, що в будь-якому випадку їхня винагорода – біг». Це означає «винагороду за біг». Сказав Абайє: «Винагорода за «кала» (субота перед святом) – тіснява». І пояснив Раші так: «Субота, що перед святом паломництва, коли всі збираються послухати закони цього свята». Сенс в тому, що є люди, які не розуміють законів, і все ж мають вони винагороду за те, що стоять у тісняві». А МаРШа говорить також про це: «Якщо слухач є учнем Мудрого, і не потребує цього, має він оплату за тісняву».
Й у сказаному ми бачимо, як мудреці цінували важливість духовного, якщо сказали: «Навіть якщо люди не розуміють слова мудреця, все одно мають вони винагороду за те, що біжать послухати промову вчителя». І ще більш за це, бачимо ми, що говорить МаРШа, що навіть ті люди, які самі є мудрецями, і самі знають закони, все одно, якщо вони приходять послухати промову вчителя, мають вони оплату, а оплату дають лиш тільки за роботу.
Виходить згідно з цим, що людина повинна радіти тому, що удостоїлась служіння Творцю. Навіть коли приходить у дім зібрання чи в дім навчання і не вчиться, має винагороду за те, що йшла. Тобто, це входить в рамки роботи на Творця. А доказом цьому є те, що дають оплату за цю роботу. Якщо так, виходить, що в час, коли людина йде правою лінією і бажає зайнятися роботою хвали й прославляння Творця, вона повинна знати, що є в неї досконалість. Тобто, людині слід цінувати свою низькість, і те, як Творець дав їй бажання і прагнення принаймні йти у дім навчання, попри те, що не розуміє нічого. І сказати: «Не в моїх силах оцінити важливість того, що випало мені на долю, того, що Творець обрав мене хоча б для якогось, - будь-якого, - служіння Йому». І перебуватиме в радості, так, якби вона знайшла величезний капітал в матеріальному житті, як би тоді раділа, - і ця радість дає силу вірити в Творця, що Він добрий та добродійний.
А з іншого боку, коли людина починає підраховувати, скільки вона заробила в духовному тими зусиллями, які вже доклала, починає бачити, що вона не просунулася. І хоч те, що вона бачить, є істиною, згідно з її осягненням, - однак в цьому стані вона відокремлена від духовного, тому що наразі вона говорить зле на управління Творця, - адже не може сказати, що управління Творця діє властивістю «добрий та добродійний».
Виходить, що цим людина робиться більш віддаленою від духовного. Іншими словами, коли, відповідно до того, що бачить, вона перебуває в хісароні, і бачить все, чого їй бракує, і вже скільки разів вона молилася Творцеві, і Він не дав їй нічого на її прохання, - відразу людина завдає шкоди вірі у «бо Ти чуєш молитву кожних уст».
Виходить, що в цьому стані вона каже, що йде нині дорогою істини, і не хоче обманювати себе, що вона є людиною, яка досягла досконалості, - тож ясно, що вона впевнена: шлях, яким вона йде є істинним шляхом. Однак, сама людина не може торувати собі шляхи, а треба прийняти на себе путь згідно з тим, як налаштували нам наші вчителі.
І про такі речі запитав мій батько й учитель, - про те, що ми кажемо (в «Ти обрав нас...») «і підніс нас з усіх мов». Адже в світі є лише одна мова, - злого начала. Тому «і підніс нас з усієї мови» треба було б сказати. То чому «з усіх мов», у множині? І сказав, що є святі ангели, і також є нечисті ангели, тобто буває іноді, що зле начало перешкоджає людині зробити щось добре, тим, що підбурює її, і говорить, що немає тобі ніякої потреби займатися Торою та заповідями, тому що не буде тобі з цього ніякого зиску. А іноді приходить до людини і каже їй, що не варто тобі робити цю річ, оскільки це завадить займатися Торою та заповідями, тому радить їй не робити цього, - того, що людина бажає зробити: або вчитися, або обмірковувати тощо.
Виходить, коли людина повинна йти «правою лінією», тоді з’являється до неї святий ангел і каже їй: «Подивися на свою ницість, дивися, як бракує тобі Тори й бракує тобі віри, також і з виконанням заповідей в тебе негаразди, - і спускає її до найнижчого ступеня, і розмовляє з нею, як святий ангел. І що поробиш, - людина зрештою приходить до падіння, бо тоді вже й розуму немає зробити щось у духовному. Тому, якщо людина має йти правою лінією, вона повинна боротися з усіма тими, хто протидіє досконалості правої сторони. І вірити вище знання, що сітра ахра розмовляє з нею в облаченні святого ангела.
Однак потім людині треба перейти на іншу сторону, що зветься «лівою лінією». І там необхідно дуже й дуже берегтися. І слід їй бути готовою, коли бачить своє минуле, наскільки вона сповнена недоліків, - щоб мати можливість піднести молитву про ці недоліки, інакше не можна увійти в роботу лівої сторони. І це як написано в Зоар, що «Заборонено піднімати руки без молитви і прохання», де «підняттям рук» називається коли людина дивиться собі в руки, тобто, що там в неї вже є в руках з духовного, - чи вона просувається хоч трошки, чи ні.
І так дивитися заборонено, а можна лише тоді, коли вона готова відразу ж, на місці, підняти молитву й прохання, інакше впаде у зневіру й журбу, і депресію, і буде змушена тікати з поля бою. Але слід було б отримати від лівої лінії місце для молитви, адже тільки для цього їй було треба перейти до цієї лінії. Тому, якщо вона не впевнена, що матиме можливість відразу ж на місці підняти молитву, треба їй залишатися в правій лінії, аж поки переконається, що цим вона дістане силу молитися, щоб Творець допоміг їй і віритиме, що «Адже Творець, він чує молитву». А інакше щодо цього існує заборона. Бо ясно, що в тому стані, в котрому перебуває, людина не зможе сказати «красно дякую» і молитву також не зможе скласти, молитися Творцеві, щоб вивів її з звідси. Адже якщо вона в стані, коли починає лихословити про вище управління, відразу зникає в неї сила молитви, бо тіло не здатне вірити, що Творець, Він «чує молитву кожних уст». Виходить, що вона зостається у програші з усіх боків. Тому має вона залишитися у правій лінії і не входити в ліву.
І це те, що сказали мудреці: «Усі звернення, котрими ти звертаєшся, хай будуть виключно правою стороною», де «усі» означають «зазвичай». Тобто, звичайно людина повинна просуватися в правій лінії. А лівою лінією дозволено йти тільки тоді, коли вона впевнена, що матиме снагу молитися про свої недоліки. Інакше має вона залишатися в правій, аж поки відчує сама, що вона готова на це.
Тому, якщо пробудилися в людини, всупереч її бажанням, думки, що вона не в доброму стані, то як вона може говорити слова Тори та молитви до Творця, коли її думки кажуть їй, - адже ти сповнена бруду, і як це ти не соромишся займатися духовними справами. На це людина (повинна) сказати, що написано: «Я, Творець, який мешкає з ними всередині їхньої нечистоти». Тобто, навіть коли я перебуваю в найгіршій ницості, все одно я вірю в те, що написано, що Творець мешкає навіть в найгіршій ницості. Але не перебуває між гордіями, як сказали мудреці: «Кожен, хто гордує, говорить Творець: «Я і він не можемо жити в одному місці». Тому, коли людина відчуває себе в досконалості, що відповідає правій лінії, коли вона цінує свою ницість і каже, що все одно Творець дає їй трошки триматися, хоч скільки, святості. І це «трошки» щодо святості, котру людина повинна досягти, ясно, що називається «трошки святості» по відношенню до святості істинної, станом «простолюдин». І вона каже, згідно з низькістю своєю: «Я дякую і славлю Творця за це».
Про таке можемо сказати, як написано: «Я, Творець, який мешкає з ними всередині їхньої нечистоти». І коли людина радіє цьому, є в неї можливість удостоїтися категорії «адже Шхіна перебуває лише завдяки радості». Виходить, що через цю низькість, і тому, що Творець дав людині трохи триматися духовного, вона може піднятися духовними сходами, якщо тільки дістає з цього радість і цінує це. Тоді вона може сказати: «Піднімає з праху злиденного», «зі сміття підносить бідняка». Тобто, коли людина відчуває свою ницість, і вона злиденна, тобто бідна, як сказали мудреці: «Сказав Абайє: «Прийнято в нас, - немає іншого бідного, крім як знанням». Що означає, традиція від праотців наших, звичай від праотців наших, що «немає іншого бідного, крім як знанням».
І це те, що каже, що він злиденний, тобто бідний. Бо немає в нього ніякого знання в духовному, і попри те, що він злиденний, говориться: «Піднімає з праху злиденного». Тобто, промовляє хвалу, що навіть коли він злиденний, все одно Творець піднімає його. «Зі сміття підносить бідняка», - хоч він і відчуває, що він бідняк, все одно Творець піднесе його вгору. І про це він промовляє хвалу Творцеві. А міра утримування за святість має бути «трошки», - і вже можемо промовляти хвалу і надати славослів’я Творцю.
І можемо пояснити тим, що написано (Псалми, 97): «Радійте, праведники, Творцеві, і дякуйте пам’яті святості Його».
Де слід пояснити: «праведник» означає той, хто каже, що Творець – Він праведний. Тому що все, скільки є в нього частки в духовному, вже говорить: «Творець, Він – праведний», оскільки дав такому бідняку й злиденному, я він, якийсь контакт з духовним. І вони звуться «праведниками», як написано: «Хто праведник?- той, хто виправдовує Господаря свого».
А міра «контакту з духовним» така, що про це він може сказати, - я радий цьому. Говорить писання: «І дякуйте пам’яті святості Його», і вони складають подяку за «пам’ять святості Його» тим, що пам’ятають Його святість. За це вони дають хвалу і прославляння. Як написано: «І дякуйте пам’яті святості Його». Мається на увазі, коли вони лиш згадають святе Ім’я, вже тільки за це вони надають «Дякуйте Творцеві», тобто навіть тільки лиш від згадки відразу пробуджуються – піднести подяку Творцеві.
Тоді як той, хто має хоч трошки гордині, і говорить, що «решта людей, які не дуже тямлять, можуть бути робітниками Творця без будь-якого розуму та знання, - а от така людина як я, яка має розум і не дурень, як решта людей, - говорить він, - якщо Творець бажає, щоб я працював для Нього, Він має рахуватися зі мною і дати мені смак в Торі та молитві, інакше я можу стати робітником за своїм розумінням, а не як Ти вимагаєш».
Про це написано: «Творець став царювати, гординею облачився». Тобто, Творець поводиться з такими людьми, зодягнувшись в гординю і не переймається ними, і вони залишаються зі своїми гордощами, – і не більше. Тому написано: «Піднесеним є Творець, а ниций побачить», при своїй ницості людина може побачити. Але не «і високий», той, хто вважає себе вищим за решту людей, він зветься «а високий - здалеку», тобто він віддаляється від святості.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - що означає «Хай не буде для тебе незначним благословення простолюдина»? А сенс той, що коли людина відчуває, що вона є простолюдином, і немає в неї більше ніж трошки контакту зі святістю, а це й зветься «простолюдин» порівняно з досконалістю, якої людині треба досягти, то все одно, коли вона благословляє і складає подяку Творцеві, «хай не буде незначним для тебе». А слід людині вважати це як нібито досягла великого багатства, і піднести подяку та благословення Творцю так, як наче досягла істинної досконалості.