Стаття 23, 1989 рік
(переклад з івриту)
Ось, в книзі «Шаар а-каванот» написано так: «І це суть «марора» (гіркої зелені), ґематрія цього слова – як і слова «мавет» (смерть), що вказує на суди, що в ньому, а за них тримаються кліпот, що і звуться смертю, а виправити це можна залученням життєвої сили. І це сенс того, що потрібно відчути смак гіркоти, а якщо проковтнув його – не виконав свій обов’язок, бо перетиранням зубами виправляються (суди), завдяки «ламед-бет» (32-м) зубам», кінець цитати. І слід зрозуміти в духовній роботі, що таке марор, що зветься смертю, і що означає пояснення, що завдяки жуванню зубами, яких 32, виправляється марор, а якщо проковтнув, вже не відчув смак гіркоти. Яке цьому пояснення в духовній роботі?
І для того, щоб зрозуміти це, потрібно спочатку знати, для чого потрібна взагалі духовна робота. Ми бачимо, навіть в матеріальному світі, що людина нічого не досягає без зусиль. А пояснення цьому, як відомо, те, що оскільки кожна гілка бажає уподібнитися кореню, а Корінь наш створив нас з наміром [реалізувати] Своє бажання дати благо Своїм створінням, то оскільки створіння є отримувачем, воно має, в час отримання блага від ближнього свого, неприємні відчуття, - тому й дана нам робота. Бо коли людина отримує винагороду за свою роботу, тоді при цьому немає феномену сорому, як, скажімо, коли людина не готова їсти «дармовий хліб», вона платить за хліб роботою. І це виглядає як обмін, коли обмінюються між собою, один віддає свою роботу, а другий дає йому хліб, тобто гроші й подібне.
Проте, це добре зрозуміло в матеріальному, тобто між людиною та її ближнім, але між людиною та Творцем – як можна сказати, що людина працює в Торі та заповідях і за це Він дає їй винагороду? Адже сказали мудреці, що потрібно працювати не для отримання винагороди, а отже – яка користь від роботи в Торі та заповідях. Якщо це в матеріальному, ми розуміємо, що потрібно працювати, оскільки в оплаті без роботи присутній сором, тому, коли бажає отримати оплату, людина виправляє сором тим, що віддає роботу взамін на оплату.
Отже, ми розуміємо, що робота є виправленням по відношенню до винагороди, але коли працюємо не для отримання винагороди, - навіщо потрібно вкладати роботу, тобто задля якої потреби людині працювати, адже немає тут що виправляти, бо не отримує вона нічого натомість, а коли так, то ця робота – навіщо вона мені. І ще слід зрозуміти в питанні роботи: в матеріальному ми розуміємо, що людині слід працювати тому, що ту роботу, яку вона виконує для іншого, тому іншому ця робота потрібна. Наприклад, господарю пекарні потрібні робітники, інакше він не зможе виготовити кількість хліба, яка йому потрібна, тоді як щодо Творця – чи має Він потреби, щоб створіння задовольнили Йому ці потреби тією роботою, яку вони робитимуть для Нього?
Якщо так, то питання, воно поділяється на два:
1) Феномен роботи дано нам для того, щоб було можливо отримати винагороду за роботу, бо цим виправиться сором, щоб не було такого, начебто ми їмо дармовий хліб, - але ж про роботу для Творця не можна ж таке сказати, адже ми працюємо не для отримання винагороди.
2) Між людиною та її ближнім можна сказати, що ближній потребує роботи людини, однак між людиною та Творцем – як можна сказати, що Творцю потрібна, боже збав, робота людини?
Відповідь така, що дійсно, слід запитати, – чому сказали мудреці, що потрібно працювати не задля отримання оплати? Адже все те, що зветься роботою, впроваджено для того, щоб не було хліба милості, тому ми бачимо, що також і в матеріальному світі, тобто між людиною та її ближнім, також ведеться це правило, щоб не їсти хліба милості, через сором. А тому навіщо потрібно, щоб для Творця працювати без оплати, адже робота виправляє благо й насолоду, щоб не було в них сорому в час отримання, бо тоді вже не називатиметься це подарунком чи милостинею, а набудуть благо й насолода нове ім’я, зване «винагородою». А отже, чому потрібно працювати не заради отримання винагороди.
А відповідь на це пояснена в книзі «Вчення десяти сфірот», (ч. 1, п. 7), де він запитує про сказане мудрецями, що аби виправити справу, щоб не було хліба сорому, сталося виправлення, - було створено цей світ. І існує тут така реальність, як робота, «бо беруть оплату, яку платять за їхні зусилля, і рятуються завдяки цьому від дефекту сорому». І запитує він там про це, так: «А пояснення їхнє дуже дивне, і чому воно подібне, - людині, що каже ближньому своєму: «Попрацюй у мене одну малу мить, а за це я дам тобі всі насолоди світу на всі дні твого життя» - бо немає подарунку більш дармового, ніж це, адже робота – в цьому світі, минущому, який не має ніякої цінності порівняно з винагородою й насолодою світу вічного». І там (п. 20) він відповідає: «Оскільки існує відмінність властивостей між Творцем і створіннями, що й приводить до сорому, то завдяки заняттям Торою та заповідями заради надання задоволення Створювачу своєму перетворюються келім отримання душі на клі віддачі. Тобто зі свого боку людина не прагнула достойного вищого блага, а отримує благо для того, щоб дати задоволення Створювачу своєму, який бажає, щоб душі тішилися Його вищим благом».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, що адже загалом, якшо це між людиною та її ближнім, ясно, що коли людина працює за оплату, тоді робота, вона для того, щоб не їла людина хліб милості, як відомо, бо це викликає сором, а завдяки роботі виправляється сором, бо вже отримує оплату за роботу. Тоді як щодо Творця, - що це за виправлення роботою, адже потрібно працювати не для отримання винагороди. І також ми запитували, адже загалом, якщо між людиною та її ближнім, ближній її потребує роботи людини, як наведено вище, однак стосовно Творця, - навіщо Йому потрібна робота людини, - чи Він, боронь боже, має нестачу, щоб потребувати роботи людини.
Однак, як сказано вище, між людиною та Творцем не можна сказати, що робота виправляє отримання блага й насолоди, щоб не було відчутно дефекту сорому, бо це тільки між людиною та її ближнім, адже той, хто дає роботу, платить згідно зі зробленою роботою. Виходить, що робота з оплатою це як якийсь обмін, коли вони обмінюються один з одним, і немає тут вже ніякого сорому, оскільки обидва отримують, тобто один отримує роботу, а другий дістає платню. Тоді як по відношенню до Творця, немає тут рівності, щоб ми могли сказати, що один отримує роботу, а другий отримує оплату. І це з двох причин:
а) неможливо сказати, що Творець отримує роботу від людини, тому що Творець, боронь боже, не має хісарону, щоб потребувати роботи людини;
б) як каже в ТЕС, та винагорода, яку робітник Творця отримує, не дорівнює роботі, бо робота порівняно з отриманням винагороди подібна до людини, яка працює у ближнього свого одну мить, а за це той дає їй постачання на всі дні її життя, тому що робітник Творця працює тільки в цьому світі, а за це він отримує винагороду у вічності. Тоді як між людиною та ближнім це зовсім не так.
Тому, як там написано, та робота людини, що в Торі та заповідях, вона не для обміну [на платню], як робота, що між людиною та її ближнім, а робота ця така, що людина, завдяки заняттям в Торі та заповідях, отримує завдяки цьому нову річ, тобто іншу природу. Тобто, замість того, як народилася вона в природі з бажанням отримувати собі, людина матиме за те, що займається Торою та заповідями заради віддачі, а не для отримання оплати, - отримає винагороду за роботу. Але що то за винагорода, яку людина сподівається заслужити за свою роботу в Торі та заповідях? – це те, що Творець дасть їй другу природу, тобто келім віддачі. Замість того, що були в неї досі келім бажання отримувати заради отримання, вона досягне тепер нових келім, що звуться келім віддачі. Тому в час роботи в Торі та заповідях людина повинна мати намір, що вона діє заради віддачі, тобто потрібно під час роботи постійно спрямовувати намір на те, на яку винагороду вона сподівається, що Творець дасть їй за її роботу в Торі та заповідях.
І є в цьому намірі, який спрямовує на заради віддачі, дві особливості:
а) те, що знає на яку оплату сподівається;
б) те, що знає смак цієї оплати, тобто буде насолоджуватися оплатою цією, інакше кажучи, величина оплати залежить від прагнення до неї.
Як в матеріальному: є велика винагорода – і є мала, і це виміряється важливістю речі. Бо у світі ведеться так, що річ, яка є однією з найдорожчих, і такої немає у багатьох людей, тобто це така річ, яку важко досягти, то в матеріальному це називається «важливим».
Так само кожна людина думає, що є в неї можливість досягти того, щоб здійснювати всі свої діяння в ім’я небес, оскільки це лише намір, тобто мати намір під час дії, що працюючи, вона бажає, щоб було це заради небес. І людина думає, що тільки дію важко виконати, а намір це річ дуже легка, бо залежить тільки від її бажання, і якщо вона хоче – вона зможе. Натомість, тим людям, які починають іти цим шляхом, бажаючи, щоб дії їхні були заради небес, таким людям, що більше вони примножують діяння і намір віддачі, тією ж мірою розкривається для них істина - наскільки вони далекі від цього. Тобто існує чудодійний засіб в цій роботі: людині розкривають згори істину, наскільки немає в неї ніякої належності до дій віддачі. Однак перш ніж вона входить в роботу віддачі, є виправлення, що неможливо побачити правду, наскільки людина далека від цього шляху, оскільки це проти природи.
Бо людину створено щоб робила все для особистої користі, а коли для того, щоб не було їй сорому, вона мусить робити все на благо Творцю, і скасувати всю свою сутність, - як тіло може погодитися на таке? І це як каже Зоар про написане «коли усвідомлено буде ним його гріх». І усвідомлення це Творець сповіщає людині, тобто коли бачать вгорі, що людина хоче виправити бажання отримувати собі, повідомляють їй правду, наскільки вона далека від цього. Тоді вона починає бачити, що не кожна людина може прийти до такої винагороди, і усвідомлює важливість цього.
Виходить, що тільки тоді людина починає розуміти, як важко удостоїтися цієї винагороди, що зветься келім віддачі, і тільки Творець може дати їй такі келім. А отже, її винагорода набуває для неї все більшої важливості, оскільки це річ є реально дорогою і не кожен може прийти до цього.
І зі сказаного ми бачимо важливість цієї винагороди, якою є – удостоїтися келім віддачі. І неможливо зрозуміти важливість цього предмету, перш ніж людина побачить, як важко його досягти. І коли досягає келім віддачі, розуміє тоді, якої величезної винагороди вона удостоїлася, і це є настільки, реально, найкоштовнішою річчю, так, що не в змозі людина досягти таку велику річ своїми силами, а тільки сам Творець, Він може дати їй такі келім як подарунок.
Виходить, те, що сказали, що не можна працювати заради отримання винагороди, це тому, що в разі, коли бажає винагороди за свою роботу, цим людина буквально тікає від істинної оплати. Отже, завдяки цьому зрозуміємо, для чого потрібно працювати, адже Творцю не потрібна наша робота, щоб ми допомагали Йому чимось. І відповідь така, що ця робота, вона тільки для нас, тобто завдяки роботі ми приходимо до осягнення важливості винагороди. І це не просто якась “важливість”, а це те, чого ми досягаємо завдяки роботі, і цінність цього в тому, що це є всім нашим життям. Адже без злиття з Творцем ми віддалені від Нього, і все добро та насолода, які Він створив аби дати благо Своїм створінням, залежить від цього, - від того, щоб була в нас тотожність властивостей зі світлом.
І як каже Арі, причиною розбиття келім було те, що келім не мали можливості витерпіти світло, тому світла видалилися, а келім розбилися. І це означає, що оскільки є зворотна природа у світла, яке є тим, хто дає, і у клі, яке є отримувачем. І для того, щоб була між ними тотожність, сталося виправлення, коли отримувач не одержує собі задля особистої користі, а робить це тому, що хоче реалізувати бажання Творця, яке є бажанням дати благо Своїм створінням, і тільки з цієї причини він отримує благо. І це зветься тотожністю, тому що обидва тепер рівні, оскільки обидва називаються «тими, хто віддає». Тобто, як світло віддає, тим, що дає в клі, так і клі отримує лиш тільки з причини, що бажає віддавати своєму Дарителю.
І зі сказаного зрозуміємо те, що сказав мій батько й учитель про написане щодо питання Моше, коли він попросив у Творця (глава «Кі тіса»): «І сказав він: Дай мені узріти славу Твою… І сказав Творець: Ось, місце при Мені».
І спитав, - який сенс слів «Ось, місце при Мені». Сказав так: «при мені» (івр. «іті», зі Мною) – це перші букви слів «віра», «молитва», «зусилля», тобто це місце, завдяки якому можна удостоїтися слави Творця. А поняття «слава Творця» можна пояснити так, як ми молимося (в Рош а-Шана): «Отже, дай славу народу Своєму». І означає це, що слава Творця буде розкрита в народі Ісраеля, коли кожен відчує велич Творця, в такій мірі, що не буде ніяких інших турбот в людини, крім однієї: як вона може зробити щось, якесь задоволення Творцю, і ніщо інше не цікавить її. Але буває і навпаки, і тоді - стан, коли «Шхіна в пороху», коли велич Творця прихована, і не бачимо, і не відчуваємо важливості наказу, того, що наказав нам виконувати Тору та заповіді, - а це не тому, що Йому потрібна наша робота, а тому, що Він бажає удостоїти нас, тому й дано нам виконання Тори та заповідей, як сказали мудреці: «Побажав Творець удостоїти Ісраель, тому примножив для них Тору та заповіді», як написано у «Вступі в науку кабала (Птіха)» на початку. Отже, маємо ми прийти до слави Творця, а це можна пояснити так: це є те, що сказав [Моше] - «Дай мені узріти славу Твою», і хоч є цьому багато пояснень, але за основами духовної роботи слід пояснити цей вислів так, що «Дай мені узріти славу Твою» означає, щоб слава Творця була відкритою.
І слід пояснити порядок перших букв «алеф», «тав», «юд», - це те, що слід прийняти на себе категорію віри, щоб вірити, що кожен може прийти й удостоїтися категорії «слава Творця». І якщо людина вірить у це, їй слід знати, чому слава Творця не розкрита ще до того, як почала вона духовну роботу, коли тільки приховання відкрите. Отже, повинна вірити в слова мудреців, що це є виправленням, щоб була можливість людині удостоїтися стану тотожності властивостей, який зветься станом віддачі Творцю, а не діями для своєї користі. Тому щодо віри, яку людині потрібно прийняти на себе, - вона повинна також вірити, що неможливо удостоїтися «слави Творця», тобто щоб відійшли від неї приховання й утаєння, якщо не удостоїться стану «трепіт перед небесами». А поняття «трепіт» означає, як написано (в «Передмові книги Зоар»): «Тобто, що не може бути в людини віри, перш ніж є в неї тотожність властивостей». А для того, щоб досягти тотожність властивостей, людина має старатися, щоб в усьому, що вона робить, був би в неї трепіт, як написано (там же): «Трепіт, це коли боїться, що може зменшить надання задоволення Створювачу своєму».
Виходить, що початок, коли людина тільки-тільки входить в духовну роботу, вона починає з віри, однак тіло протидіє цій роботі. Тоді приходить стан зусиль, тобто коли людині слід перебороти тіло, і вдаватися до різних способів, як сказали мудреці: «Обдумано веди війну свою», оскільки тіло не бажає поступатися особистою користю. І в міру зусилля, що докладає, в цій мірі починає відчувати, що не в змозі нічого зробити, бо зі своєї сторони вона зробила все, на свою думку, все що була здатна зробити, і прийшла, після всіх зусиль до висновку, що тільки Творець, Він може допомогти, і не в її силах це. Тоді приходить стан молитви, і тоді молитва, вона в глибині серця, оскільки розуміє людина з повною ясністю, що немає нікого, хто допоміг би їй, крім Творця.
Однак навіть якщо прийде до усвідомлення, що Творець може допомогти людині, і розуміє, що справжній спосіб до цього це тільки молитва, приходить тіло і дає людині зрозуміти: «Адже бачиш ти, скільки молитов ти вже склала, і не отримала згори жодної відповіді, а коли так, навіщо тобі молитися щоб Творець допоміг, адже ти бачиш, що не отримуєш ніякої помочі згори». І в такому разі немає в неї змоги тоді молитися, і для цього потрібно зміцнення ще раз і ще, тобто укріпитися у вірі, і вірити, що Творець, Він таки чує молитву кожних уст, і не має значення, чи людина талановита, і є в неї добрі чесноти, чи навпаки. І повинна вона зміцнюватися і вірити вище рівня знання, попри те, що здоровий глузд зобов’язує, що після того, як багато разів уже молилася, і поки що не отримала згори нічого, а тому, як вона може йти ще раз молитися, - також і це потребує подолання, тобто докласти зусилля вище рівня знання і молитися, щоб Творець допоміг, щоб змогла вона перебороти своє знання і таки молитися.
Бачимо, згідно з цим, що хоч і віра, і молитва, і зусилля, це три речі, які діють одна за одною, і хоч насправді їх буквально три, все одно, вони всі три включені одна в одну, тобто в кожній ситуації людина працює з трьома разом, як сказано вище. Тобто, при тому, що починаємо з віри, проте у віру включені також решта категорій. Бо коли людина починає зміцнюватися, вона повинна вірити вірою мудреців, які написали, що людині слід сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» Тобто, людина має працювати і прийти своїми силами до мети, і коли вона бачить, що не може зміцнитися і докласти зусиль, вона має вірити, що молитва допомагає, як написано «Бо Ти чуєш молитву кожних уст». І попри те, що вона не бачить, щоб були зміни у тому, що молиться, і щоб Творець допоміг їй, а тому є також і тут поняття «вище знання». Однак, загальний порядок такий, що починаємо з «алеф», «тав», «юд», - віри. А потім зусилля, і потім молитва.
А отже, головне це віра, бо нею потрібно користуватися в усіх справах, які робить людина, як сказано вище. Тобто, всі келім, з якими людина працює, основою їх є віра, тому світло, що розкривається, називається «світлом віри», на ім’я клі, а це клі базується на основі віри мудреців і на вірі в Творця, як написано, « і повірили в Творця, і в Моше, служителя Його».
І зі сказаного зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Якщо проковтнув марор, не виконав обов’язок». І сказав Арі, що «марор», його ґематрія та ж, як і в слові «смерть». І маємо зрозуміти, на що вказує нам тим, що ґематрія «марора» - «смерть», і це – суди, що в ній, за які тримаються кліпот. Слід пояснити, що це те, як ми кажемо (в «Пасхальній Аґаді»): «Марор цей, що ми їмо, - чому це? Тому що «міреру» (робили гірким) наше життя єгиптяни, як сказано «І гірким робили їхнє життя важкою роботою».
А поняття важкої роботи – було це тому, що народ Ісраеля бажали вийти з-під влади єгиптян, яка зветься себелюбством, бо в час, коли зміцнювалися, щоб зробити щось заради віддачі, відразу з’являлися в них думки єгиптян, які ставили «питання грішника»: «Що це у вас за робота?» - працювати на благо Творця, і щоразу, коли переборювали, відразу приходили питання єгиптян. Це і називається «важка робота», адже важко було вийти з-під їхньої влади, бо гірким робили єгиптяни їхнє життя.
І про це говорить Арі, що ґематрія слова «марор» - «мавет» (смерть), тобто що це єгиптяни не бажали дати їм вийти з-під їхньої влади, а - хай залишаються так, як вони бажають, тобто як і в запитанні грішника, що означає, хай залишаються в категорії «грішники за життя свого називаються мертвими». Отже, це не просто марор, а це буквально смерть. А те, що написано «ва-імареру» (гірким робили), тобто бажали, щоб народ Ісраеля залишалися, боже збав, у стані «мертві».
Виходить, відповідно, що поняття важкої роботи, воно в тому, що відчували смак марора, тобто відчували смак смерті, тому що працювали для особистої користі. І це те, що сказав, що «марор» є категорією смерті - і судів, за які тримаються кліпот. А «суди» означають, що як відомо, був суд – закон, що не можна користуватися келім отримання, і все живлення кліпот, воно від келім отримання, які бажають отримувати заради отримання, і коли людина перебуває в стані отримання, тоді вона в стані приховання й утаєння від духовного.
А справа виправлення цього, це те, що написано: «І сенс того, що потрібно, щоб відчув смак гіркоти, а якщо проковтне, - не виконав обов’язок, - той, що через перетирання зубами підсолоджується, завдяки 32-м зубам. І слід пояснити: відомо, що 32 зуба вказують на 32 напрямки хохми, тобто саме тим, що людина приходить до стану підйому, і це зветься, що перебуває в стані життя і мудрості, тоді вона повинна жувати марор для того, щоб відчути смак гіркоти, бо лише в стані підйому можна відчути що таке марор, тобто що таке смак падіння, і це як перевага світла над темрявою. Тобто, що неможливо відчути істинний смак в житті і світлі, якщо немає в людини смаку смерті й пітьми. Висновок той, що марор підсолоджується підйомом, бо лише завдяки темряві, якою є падіння, людина відчуває смак у світлі. А отже, темрява дістала тепер виправлення. І це те, що написано: і підсолодити її залученням життєвої сили.