Стаття 24, 1990 рік
(переклад з івриту)
Зоар (в гл. «Ваїкра» і в «Суламі» п.70) каже так: «Якщо ж жертва його - всеспалення…». Рабі Хія почав: «Бо не є Моїми думками ваші думки». «Думка Творця», вона «вища і є головою всього». «І від тієї думки розповсюдилися шляхи та стежки, щоб було присутнє святе Ім’я». «І від тієї думки, виходить, що утворені нею Тора письмова і Тора усна, яка є малхут». «Думка людини», вона «голова всього». І від тієї думки розповсюджуються дороги та стежки відхиляти шляхи її «у цьому світі» і «в світі прийдешньому». «І від цієї думки нечистота злого начала, чинити зло їй і всім». «І від тієї думки існують порушення, гріхи і зловмисності, ідоловірство, кровозмішення і пролиття крові. І про це каже писання: «Не є Моїми думками ваші думки».
А в пункті 73 каже так: «Все, що приноситься у жертву всеспалення, все є «захар» (чоловічої статі), а не «некева» (жіночої статі). Тому що «жертва всеспалення (івр. «а-ола», букв. «що піднімається»)» піднімається над серцем, тобто над «думкою», яка вище за «серце», бо «думка», вона – хохма, визначається як захар, а «серце» - як некева, тобто біна, як написано «а-лев мевін» (серце розуміє).
І слід зрозуміти, що таке «думка Творця» в духовній роботі, і що таке «думка людини» в духовній роботі, адже про це каже те, що написано в Зоар: «Бо не є Моїми думками ваші думки». І також маємо зрозуміти на що вказує нам тим що каже: «жертва всеспалення – це захар», тому що вона спокутує думку, яка є захаром. Про що говорить нам це в духовній роботі, щоб ми знали, як поводитися?
Відомо, що хоча мета творіння, це «дати Його благо створінням», щоби створіння отримували благо й насолоду, все ж для того, щоби проявити досконалість Його дій, сталося виправлення, зване «скорочення і приховання» стосовно блага і насолоди. І оскільки всі створіння створено з бажанням отримувати задоволення й насолоду, виходить, що людина не здатна зробити нічого інакше, як тільки коли знає, що з цього вона зможе отримати задоволення й насолоду. Інакше вона не спроможна зробити жодного руху, оскільки це буде протирічити кореню створінь.
А іноді, коли людина таки виконує дії навіть якщо немає їй задоволення від цих дій, то це тому, що знає: завдяки цьому вона дістане потім задоволення й насолоду, які дадуть їй за її роботу, тобто за ті дії, що вона виконувала, не маючи за них ніякого задоволення. І лише те задоволення, яке людина отримає після цієї роботи, дає їй сили виконувати роботу, від якої вона наразі зовсім не має втіхи, але це має прийти потім.
Але коли винагорода сумнівна, то вже немає сили діяти в цій роботі, бо не отримує задоволення. І зовсім інше, наприклад, мати, яка дає їсти своїм дітям, - хоч це і робота, тобто повинна вона купити продукти і приготувати їх щоб були придатні до їжі, і вона ж і годує їх. Тож слід розрізнити тут дві дії:
а) дії, котрими вона поступилася б;
б) дії, котрими вона і не думає поступатися.
Тобто, купувати продукти і готувати їх щоб були придатні до їжі й таке інше, - цими діями вона би поступилася. Адже ми бачимо що у людей багатих є хтось, хто купує продукти і є кухарі, і це показує, що мати може поступитися цим. Але те, що мати дивиться на дітей, як вони їдять, то хоч вона, коли дивиться, як діти їдять, сама не їсть, але вона поступається собою в цьому стані і втішається тим, що бачить, як діти їдять. І ніколи не спаде матері на думку, - що мені буде з того, що я бачу, як маленькі діти їдять.
І вона не хоче за це ні «майбутнього світу» і ні «цього світу». А сенс в тому, що оскільки є в неї задоволення від цієї дії, вже не потрібна їй винагорода. Тому, якби був відкритим смак в «Торі та заповідях», як сказали мудреці, що «613 заповідей» називаються «613-ма вкладами», як пояснено в коментарі «Сулам», що в кожній заповіді є особливе світло, що світить в ній, то певно, якби це було відкритим, і не треба було б вірити в це, ясно, що весь цілісінький світ займався б тільки «Торою та заповідями».
Однак, оскільки відбулося «приховання» на благо й насолоду, так, що вони не розкриваються перш ніж людина удостоїться «келім віддачі», тому є перешкоди з боку тіла, яке кричить: «Чому ти хочеш іти «проти природи», з якою Творець створив людину щоб вона отримувала задоволення й насолоду? А ти хочеш відмовитися від цього?». І хоч людина обіцяє тілові, що буде йому винагорода за те, що дотримується «заповідей Тори», виходить, що таки отримує винагороду, то тіло начебто запитує, - в які келім я отримаю оплату, «в келім отримання», чи «в келім віддачі»?
Тоді, якщо людина каже йому, що воно отримає оплату в «келім отримання», тіло запитує, чому Творець дав нам так багато заповідей, - адже Він – «Батько милосердний» і «добрий і добродійний». То чому Він не дає нам всю оплату, яку хоче дати за виконання «всіх 613-ти заповідей» за роботу з «половиною 613-ти заповідей»? І що Його так хвилює, якби дав нам всю повністю винагороду за невелику частину «дотримання Тори та заповідей», адже чому ми повинні гарувати так важко і виконувати «всі 613 заповідей»? І це подібно до прикладу з матір’ю, яка годує своїх дітей їжею й питвом, але їй слід купувати все необхідне і варити все тощо, й усіма цими речами вона поступилася б. А чим не поступиться? – тим, коли дивиться і бачить, як діти їдять. Тож малих дітей мати сама годує, і має від цього насолоду і цією роботою вона не хоче поступатися, тому що від самої роботи має втіху і не потребує ніякої винагороди за неї.
І зі сказаного виходять нам дві речі:
1) Перше – це не так вже й далеко від розуміння, коли той, хто бажає отримати винагороду в «келім отримання», запитує, - навіщо Творець бажає від нас, щоби ми виконували так багато заповідей. Мав би Він дати всю платню, яку хоче дати, за виконання «половини з 613 заповідей», тому що робота, яку людина виконує, - немає від неї задоволення, а вся втіха саме від винагороди, що отримає потім. І це називається, що вона «отримує винагороду в майбутньому світі», тобто під час роботи людина не відчуває ніякої насолоди, а те, що вона хоче працювати – то це лише за винагороду, що прийде потім.
2) Слід визначити винагороду, коли людина хоче отримати її в «келім віддачі», тобто щоб була «любов до Творця» і щоб вона відчула, що служить Цареві. Виходить, що вона сподівається отримати оплату, а оплата ця отримається нею потім, в келім, що в стані «цей світ», тобто в теперішньому. І тоді, коли удостоюється «613 вкладів», то коли сприймає кожну з заповідей як «цей світ», - не каже тоді: чому дано нам настільки багато заповідей?
І це, наприклад, як в нашому світі матеріальному немає такого, хто б то не був, щоб сердився на Творця, - чому Він приготував для нас так багато матеріальних насолод. Те ж саме і в час, коли людина удостоюється «613-ти вкладів», і тоді в кожній заповіді вона відчуває інший смак, - і на думці не має поступитися ним. Однак, є тут великий недолік під час роботи з «613-ма порадами», тобто тоді, коли Тора та заповіді лише в стані «порад», як прийти й отримати «келім віддачі». Бо протидія з боку тіла дуже велика, тому що це, буквально, проти його бажання отримувати, в природі якого народилася людина. Виходить що вони (робота й винагорода) є двома категоріями, відокремленими одна від одної, тобто коли оплата – в келім отримання, тоді є в людини пальне, тому що отримає оплату. Але завжди присутнє зусилля, тому що оплата, яку вона отримує – вона в «майбутньому світі», тобто не наразі, а іншим часом, - коли прийде, тоді й отримає вона оплату. Тобто, дивиться людина на винагороду, що отримає потім. Отже, була б вона більш задоволеною, якби отримувала більше платні і менше роботи, бо ж дивиться вона – на оплату. Висновок: завжди труд цей для неї важкий, тому що причиною для неї є винагорода, яка й зобов’язує її працювати в Торі та заповідях. А отже це подібно до того, як воно в матеріальному світі, коли отримують оплату за роботу, тоді робота, вона тільки «засіб». І якщо була б можливість дістати оплату, працюючи менше, ясно що кожен обирав би собі місце, де дають більшу оплату і менше роботи.
Але коли людина удостоюється «келім віддачі», тоді спадає з неї «приховання і скорочення», що зроблені були на «Тору та заповіді», і удостоюється категорії «613 вкладів». Тобто, в кожній заповіді, котру виконує, людина осягає смак, що є в цій заповіді. Виходить, що винагорода – в «цьому світі», тобто в стані теперішньому, в якому людина перебуває. І ясно, що не можна сказати, що людина поступиться роботою, бо в самій роботі, - там і є місце отримання винагороди. Отже, «келім віддачі», - їхні «613 заповідей» є категорією «спокою», а не «роботою та зусиллями», як зазначено вище.
І сказаним слід пояснити те, що Зоар каже про написане: «Бо не є Моїми думками ваші думки». І ми запитували: на що це бажає вказати нам в духовній роботі тим, що каже, що «думка Творця - розповсюдилися шляхами і стежками, щоб було присутнє святе Ім’я». Тоді як «думка людини розповсюджується – нечистота злого начала, завдати зло їй і всьому. І від тієї думки існують порушення і гріхи, і зловмисності, ідоловірство, кровозмішення і пролиття крові».
І про це каже писання: «Бо Мої думки не є вашими думками». Отже, «думка Творця» - мається на увазі «задум творіння», яким є «дати благо Його створінням», тобто Творець бажає тільки лиш давати створінням все благо. Тому «Тора та заповіді», які Він дав нам виконувати, - ми мусимо сказати, що намір Його не в тому, що ми повинні давати Йому свою роботу, а Він отримуватиме нашу роботу. Адже бажання Творця – тільки віддавати. Тому й каже, що «думка Творця - розповсюдилася шляхами і стежками, щоб було присутнє святе Ім’я».
І маємо зрозуміти що означає «щоб було присутнє святе Ім’я». Отже, згідно з тим, що ми вивчаємо, що ціллю творіння є «дати благо Його створінням», виходить, відповідно, що «святе Ім’я» Творця – це «Добрий і Добродійний», адже це ім’я приховано від створінь весь той час, коли немає в них келім віддачі. Тому дані нам Тора та заповіді як «поради» - як завдяки їм прийти до досягнення келім віддачі, як сказали мудреці, - «світло що в ній, повертає до добра».
Висновок той, що феномен нашої роботи в Торі та заповідях: працюємо не тому, що Він хоче, щоб ми виконували Його заповіді, а тому, що створіння виконують Його заповіді, бо цим вони виправляють себе щоб могли удостоїтися «келім віддачі». Це і є поясненням того, що написано «щоб було присутнє святе Ім’я». Бо цим кожен відчує, що ім’я Творця – це «Добрий і Добродійний».
Тоді як «думки людини», (від них) розповсюджується нечистота злого начала, оскільки людина, яка є категорією «створіння», а це - «суще з нічого», тобто є в людини думка тільки як отримувати, а не віддавати. І хоч це й є коренем людини, але на це бажання отримувати зроблено «приховання та скорочення», тому походить від цієї думки, що в людині, «зле начало». Інакше кажучи, в час, коли людина має робити дії віддачі, для того, щоб було в неї «злиття з Творцем», що зветься «тотожністю властивостей», тоді це бажання отримувати змальовує людині образи, як їй буде зле через те, що вона віддає від себе іншим.
Тому в час, коли людина хоче виконувати Тору та заповіді з наміром віддачі, і не отримувати нічого з того, що стосується особистої користі, тоді ця думка описує людині, як їй буде погано. І силою цього описання вона забирає у людини можливість прийти до «злиття з Творцем».
І це означає, що «від думки людини розповсюджується нечистота злого начала», як сказав мій батько й учитель про слова мудреців: «Прийшов змій на Хаву і помістив у ній нечистоту». І сказав: «зугама» (нечистота) це як «зу-ма» (це що?), коли до всього що в святості, приходить змій, який є «злим началом», і каже людині: «Що це?», тобто що буде тобі з того, що ти хочеш працювати і робити все на користь Творця, а не для особистого блага? Виходить, відповідним і буде пояснення: «Бо не є Моїми думками ваші думки». Адже думка Творця – це віддавати, а думка людини – тільки отримувати.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - на що вказує нам те, що Зоар каже, що «жертва всеспалення – це захар», тому що вона спокутує думку, яка є «захар». Адже думка це хохма, що визначається як «захар», а серце – як «нуква», що є біною за принципом «серце розуміє».
Відомо те, що сказали мудреці: «Око бачить і серце жадає». І слід зрозуміти, на що вказує нам «око». Ми знаємо, що очі називаються «хохма», тобто думка. А думка називається захаром, як сказано вище в словах Зоар, що людина, яка повинна прийняти на себе «тягар малхут небес», ця віра, якою людина вірить, що зветься «моха», ця думка впливає на серце, і тоді серце починає жадати того, що прийшло людині на думку в її мозку. В цьому плані «око» називається думкою. А хохма, те, що людина бачить і це їй подобається, це впливає на серце. Тому серце прагне «до того, що в мозку».
І зі сказаного виходить, що «думкою Творця є віддача» і це слід пояснити. Сказали мудреці: «Знай, що вище за тебе: око, що бачить…» Маємо пояснити, що людина повинна знати те, що існує вище людини, тобто те, що існує вище за «думку людини», - там є «думка Творця», звана «око що бачить», як каже Зоар, «око зветься думкою, а думка називається хохмою, що є «захар».
Як ми вже вивчали, світло хохма приходить з боку Того, хто віддає – до отримувача, тому покладено на людину уподібнитися тому, що вгорі і бути тим, хто віддає Творцю, що і зветься «тотожністю властивостей». І це зветься «вірою в Творця», що є категорією «моха», тобто думка про те, що людина має бути в тотожності властивостей з Творцем.
І це як написано в книжці «Дарування Тори»: «Також і ти: всі твої діяння хай будуть - віддавати і приносити користь ближньому своєму, - і цим зробиш подібними свої властивості властивостям Творця, що є духовним злиттям. І є в цій згаданій тотожності властивостей категорія «моха» і категорія «ліба». І зміст занять Торою та заповідями заради надання задоволення своєму Створювачу – досягнення тотожності властивостей в плані «моха». Бо як Творець не думає Сам, чи Він існує, або чи Він наглядає за створіннями і подібні сумніви, так і той, хто хоче удостоїтися тотожності властивостей, не можна йому думати про такі речі, адже ясно йому, що Творець не думає про них. Адже не може бути більшої розбіжності властивостей ніж це. І тому той, хто мислить про таке, перебуває напевно у відокремленні від Творця».
І згідно з цим виходить, що коли людина вірить в «знай, що є вище за тебе: око, що бачить», то «знай» це категорія «знання», а «знання» називається з’єднанням і злиттям. «Що вище за тебе: око, що бачить», око Творця, що є категорією «хохма», а поняття «знай» мається на увазі злиття, коли людина зливається з «вище за тебе», що є категорією «моха», тобто віра, як сказано вище.
За правилом «око бачить і серце жадає», тобто думка, яка є категорією «захар», впливає на серце, що є «жаданням і бажанням», і тоді як думка, яка є «вірою», має тотожність властивостей з Творцем, так само і серце, що є бажанням отримувати, не хоче користуватися своєю властивістю, що є «властивістю отримання», а дістає вплив від думки і хоче бути тим, хто віддає, як і думка. Отже, якщо людина є досконалою, з тотожністю властивостей в плані «моха», це впливає на серце, так що і серце буде в категорії «всі діяння твої будуть в ім’я небес».
І це так, як ми пояснювали те, що сказали мудреці: «Кожен, хто має трепіт перед небесами, слова його чутні». А це означає, що кожен, в кого є «прийняття на себе тягаря малхут небес», що є категорією «віра», слова його чутні тілу, тобто все тіло чує його голос. Бо якщо думка, вона в категорії «віра вище знання» і в «тотожності властивостей», то думка, яка є «захар», впливає на серце, яке є «некева», як написано «і серце розуміє». І це те, що каже Зоар: «Біна – це серце», і вона категорія «некева».
Тому якщо «жертва всеспалення це захар» - а сказано, що сенс в тому, що «всеспалення» призначене спокутувати «думку», що є «захаром», хохмою, то це означає, що коли людина згрішила, тобто – завдала ураження своїй думці, яка є категорією «віра вище рівня знання», - тоді вона повинна виправити те, що уразила в ній. І оскільки категорія «віра» є «око, що бачить», а це - «хохма, що вгорі», то означає це, що «думкою Творця» є «Його бажання дати благо Своїм створінням», тобто віддавати нижнім. А людина завдала цьому шкоди, тобто не повірила, що існує Той, хто управляє світом і Він наглядає за створіннями як «добрий і добродійний», і на людину покладено вихваляти Творця і дякувати Йому.
Виходить, якщо людина не вірить в Творця, в те, що Він віддає, - що зветься «захар», - вона повинна принести жертву «захара», що є категорією «відповідною» тому, що вона уразила. Адже пошкодження думки є річчю дуже серйозною, бо це є весь зміст мети творіння. А людина не вірить у це, отже, зветься це, що вона згрішила і ушкодила думку і потрібно зробити виправлення в тій же самій категорії.
І сказаним маємо пояснити те, що Зоар каже про написане: «Якщо його жертва – всеспалення» - «Бо не є Мої думки вашими думками». І каже: «І виходить, що від тієї думки утворилися Тора письмова і Тора усна, яка є малхут». І потрібно пояснити, що в духовній роботі «малхут» називається категорією «малхут небес», що є «вірою», а «Письмова Тора» зветься категорією «Тори». Тобто, неможливо удостоїтися категорії «Тора», якщо ще не удостоївся категорії «віра», як сказали мудреці: «Заборонено навчати Торі ідоловірця».
Однак, після того, як удостоївся «віри», він може заслужити і «Тору». І це те, що написано: «І від тієї думки…», тобто від «задуму творіння», яким є «дати благо Його створінням», походить і категорія «віри» і категорія «Тори». Тобто те, що дав нам «віру», про що всі питають, - чому зробив приховання на Своє управління і для цього потрібна віра? - то відповідь на це така, що це також з причини «дати благо Своїм створінням», що зветься «для того, щоби вивести на світло досконалість Своїх дій». Виходить, коли злиті з Його задумом, тоді є в людини все. Тоді як думка людини говорить, - і від тієї думки існують порушення і гріхи, і зловмисності. І це те, що написано: «Бо не є Моїми думками ваші думки».
Тому покладено на людину старатися і зосереджувати всю свою роботу, щоби бути тільки лиш злитою з думкою Творця, і вірити в те, що Він управляє світом як «добрий і добродійний», і коли буде в неї ця віра, - удостоїться всього.