Стаття 25, 1990 рік
(переклад з івриту)
Писання каже («Теилім», 117): «Славте Творця, всі народи, вихваляйте Його, всі племена, бо посилилася милість Його для нас і істина Творця – навіки. Алелуйя (славте Творця)». І слід зрозуміти, чому повинні всі народи славити Творця через те, що написано «бо посилилася милість Його для нас». На перший погляд навпаки, адже через те, що вчинив «хесед», милість Ісраелю, народи повинні сердитися на Творця. А тут каже писання: «вихваляйте Його, всі племена» тому що «посилилася милість Його для нас». Чи може таке бути?
І слід пояснити це за логікою духовної роботи. Тобто, йдеться про одну людину, оскільки кожна людина є маленьким світом, як написано в словах Зоар, тобто є в людині категорія «народи світу» і є в неї категорія «ісраель». І Ісраель, що в людині, вони у вигнанні, під владою народів світу.
Тобто, як відомо, Ісраель є категорією «яшар-ель» (прямо до Творця), бо він хоче, щоби всі його діяння були б прямо до Творця, інакше кажучи, щоб було все на благо Творцю. І зовсім інше - народи світу, усі думки яких тільки лиш собі на користь. Як відомо, в кожного з народів є його особиста пристрасть і вона панує над Ісраелем, що в їхньому середовищі, і не дають йому робити те, що Ісраель повинен робити. І кожного разу кожен народ запановує своєю пристрастю над людиною, щоб вона чинила за його бажанням. І це називається, що народ Ісраеля – у вигнанні. Однак, слід знати і вірити, що все, що людина здатна отримати в келім отримання, все це не більше ніж «тоненьке світло» порівняно зі світлом насолоди, зодягненим в духовне, що приймається в келім віддачі. І разом з цим висловили мудреці правило: «Людина помирає, не маючи і половини того, чого жадала».
Тобто, немає людини в світі, щоб могла сказати, що вона є людиною щасливою в цьому світі. Бо є правило: «Той, хто має сто, хоче двісті». Тому й немає людини в світі, яка б мала спокій без турбот і щоб її світ був сповненим безтурботності. А в кожного є свій хісарон, потреба, як написано: «Заздрість, пристрасті й шанолюбство виводять людину зі світу». Виходить, що кінець кінцем кожна людина страждає тому, що не має змоги задовольнити свої потреби. А от коли людина удостоюється й отримує келім віддачі від Творця, і в ці келім вона отримує благо й насолоду, які Творець приготував для створінь, тоді людина живе в світі, який весь – добро. Як сказали мудреці: «Рабі Меїр каже: «Кожен, хто займається Торою лішма, удостоюється багатьох речей, і мало того, - увесь цілий світ, вартий він для нього».
Тобто, він бачить, наскільки світ вартий йому. І це, як згадано вище, коли людина отримує все в келім віддачі, що є категорією тотожності властивостей, званою «злиттям», і це називається «лішма». Тоді дається людині благо й насолода, що існують в задумі творіння, званому «Його бажання дати благо Своїм створінням», - як на те здатен тільки Творець.
І це як пояснено в статті «Дарування Тори»: «І вказали нам кабалісти на те, що світ створено лиш тільки для виконання Тори і заповідей. Означає це, що задум Творця щодо створіння, з того часу, як було воно створено, був – повідомити Свою божественність комусь іншому. Бо це повідомлення божественності приходить до створіння мірою вищого відрадного світла, що примножується для створіння до бажаної міри. Бо цим підносяться ниці в істинному усвідомленні, щоб стати помешканням для Нього, хай благословиться, і злитися з Ним, - аж поки не приходять до кінцевої довершеності».
І зі сказаного випливає, що коли людина удостоюється того блага й насолоди, що були в задумі творіння, це називається: «Якщо забажає Творець шляхів чоловіка, то й вороги його примиряться з ним». І пояснює рабі Єгошуа бен Леві: «Це – змій». Бо поняття «змій» - це зле начало, яке є призначенцем у сімдесяти народів світу, де властивості «народи світу» існують в тілі людини і вони спричиняють, щоб не могла людина удостоїтися блага й насолоди.
Тому виходить, що коли людина отримує добро й насолоду, тоді також і келім отримання підсолоджуються тим, що людина користується ними, келім отримання, заради віддачі. І якщо так, вони теж отримують добро й насолоду. Це і зветься «якщо забажає Творець шляхів чоловіка», і відбувається це тоді, коли він діє лише на благо Творця, що зветься «діє лішма», - він удостоюється багатьох речей, як сказано в словах рабі Меїра.
Тому народи світу, що в тілі людини, також повинні вихваляти Творця, через те що вони також отримують при цьому благо й насолоду, тим, що людина удостоїлася келім віддачі, що звуться «келім хеседу». І це те, що написано: «Славте Творця, всі народи, вихваляйте Його, всі племена». А чому вони повинні вихваляти Творця? Через те, що «бо посилилася милість Його для нас».
Означає це, що келім милості, «хеседу» (тобто віддачі), посилилися проти келім отримання. А хто дав силу, щоби хесед посилився? Це тільки Творець дав, як сказали мудреці: «Зле начало людини посилюється проти неї щодня, і якщо Творець не допомагає, не може подужати його».
А отже, народи також повинні вихваляти Творця за те, що посилилася милість Його для нас, і ми удостоїлися хеседу Творця, і завдяки цьому ми бачимо нині також і істину Творця. Тобто що й насправді Творець управляє всім світом властивістю «добрий і добродійний», і це розкрито тепер усім народам.
І йдеться про ворогів людини, якими є зле начало, зване «ненависник», як написано: «Якщо голодний ненависник твій, нагодуй його хлібом». І мається на увазі зле начало, як сказали мудреці, що цар Шломо називав зле начало іменем «ненависник». То також і воно примириться з людиною, що називається «полюби Творця Всесильного свого всім серцем (букв. «серцями») своїм, - двома своїми основами», тобто добрим началом і злим началом. Бо в час, коли клі отримання людини дістали силу бути отримувачами заради віддачі, виходить, що тоді людина служить Творцю також і злим началом. Тобто, що і зле начало любить Творця, тому що воно також отримує благо й насолоду.
Тому написано «і істина Творця». Тобто, як пояснює в ТЕС про сьоме виправлення з тринадцяти виправлень «дікни», зване «і істина», що називається істиною тому, що виправлення це розкриває всім, що це – правда, що такою була мета творіння, - «дати благо Його створінням».
І зі сказаного випливає, що в плані духовної роботи слід пояснити те, що каже Зоар, що у всіх народів є в кожного правитель над ним, тоді як над народом Ісраеля тільки Творець володарює. Бо народ Ісраеля є уділом Творця. Оскільки народи світу, вони належать до категорії «отримують для себе», як сказано в Зоар про написане: «А милість народів – гріх», що все добро, що роблять, - все тільки для особистої користі».
І це зветься «сімдесят правителів», тобто «сімдесят володарів», бо в кожного народу є особлива пристрасть. І називається загалом «зле начало», тому що приводить до того, що людина робиться відокремленою від Творця. А це тому, що над народами світу панують їхні правителі. Тобто, вони не відчувають, що існує Творець і управляє всім світом.
Тоді як «Ісраель», що означає «яшар-ель» (прямо до Творця), вони відчувають, що перебувають на ділянці Творця. І це з тієї причини, що всі їхні діяння - заради Творця а не заради себе. Це зветься, що саме Творець узяв народ Ісраеля у Свою долю, а не жоден з правителів, які панують над ними. Тобто той, хто увійшов у категорію «ісраель», той каже, що тільки Творець панує ним і ніяка інша сила.
Інакше кажучи, як підйоми, так і падіння, - Творець діє в усіх цих явищах. І це так, як кажуть в молитві: «Всесильний, Господар над усіма діяннями». Тобто, всі діяння, які людина робить, - Творець діє в цьому. Як сказав мій пан, батько й учитель, що перед тим як діяти, людина має сказати, що все залежить від неї, як сказали мудреці: «Якщо не я собі – хто мені?» Виходить, що все робить людина. А після діяння людина повинна сказати, що все робить Творець, бо Він є Господарем над усіма діяннями.
І сказаним слід пояснити те, що написано («Теилім», 89): «І хвалитимуть небеса диво Твоє, Творцю, також і вірність Твою в зібранні святих. Бо хто на небесах порівняється з Творцем, уподібниться Творцю між синами сильних?» Отже, слід зрозуміти, як це стосується нас, - те, що небеса хвалитимуть діяння Творця. Адже головне, що ми повинні знати, це те, що нам слід робити. І маємо пояснити це в аспекті духовної роботи, що поняття «небеса» і «земля» слід пояснити щодо двох станів, в котрих перебуває людина:
1) В час підйому, а це зветься, що людина – на «небесах», тобто як і небеса, вона називається «той, хто віддає». І якщо людина в стані підйому, мається на увазі, що вона бажає при цьому віддавати Творцю, що зветься, - всі її діяння, вони заради небес.
2) Коли людина дістає падіння і падає на рівень «земля». «Землею» називається «отримання». Тобто, людина падає в стан, коли вона не здатна зробити нічого, якщо це не буде наповненням для її бажання отримувати, це і зветься «земля».
І зі сказаного: людина має вірити, що все робить Творець, тобто після того, як людина переборює своє бажання отримувати і діє виключно заради небес, тоді сказано: «І хвалитимуть небеса диво Твоє, Творцю». Тобто цю дію, яка є буквально дивом дивним, оскільки людина з боку природи не здатна зробити нічого, крім як хоч щось для особистої користі. А тепер от Творець підніс її на рівень небес.
І це те, що написано: «І хвалитимуть ті люди», які перебувають нині на рівні небес, вони хвалитимуть Творця. Оскільки це є дією виключно зі сторони Творця, а не людини. Бо людина не здатна вчинити нічого такого, що не пов’язано з її особистою користю, тому що її створено з такою природою.
«І вірність Твою в зібранні святих», - [по-перше]. Тобто, властивість віри, що існує в зібранні, де відчувають нині, що вони святі, тобто, як написано: «Святими будьте, бо святий Я». Тобто, як бажання Творця – віддавати, так само й людина, - має бути в неї бажання тільки лиш віддавати. Це те, що написано «також і віра Твоя, що вони – в зібранні святих» - [по-друге]. Але і це також приходить від див Творця, те, що удостоїлися вони віри, і через це вони і є «зібранням святих», І це [перше і друге] – повтор слів.
І це те, що написано «бо хто на небесах», тобто той, хто на високому рівні і удостоївся бути «на небі», як сказано, тобто удостоївся бажання віддавати, що і зветься «небесами», «порівняється з Тобою». І на перший погляд важко зрозуміти, чи слід писанню в простому сенсі сказати «бо хто на небесах порівняється з Творцем». Чи є хтось, хто може помилитися і сказати, що існує дехто, хто може зрівнятися з Творцем і бути подібним Йому?
І в аспекті духовної роботи слід пояснити сказане, що писання каже нам, що хай не ввійде в серце людини, що зміцненням, тим, що вона доклала роботу і старання, - цим вона зробилася категорією «небеса», категорією «той, хто віддає». Бо немає в людини ніякої належності до цього, щоб сказати що й вона також допомогла Творцю, щоб Той мав можливість витягти людину з себелюбства у категорію бажання віддавати на благо Творцю.
І на це з’являються потім слова, що кажуть: «уподібниться Творцю між синами сильних». Тобто ті люди, сильні й сміливі, хай не думають, що та сила, що була в них - подолати своє зло, - була з їхніх власних сил. А все приходить від сили Творця. І це те, що написано «хто уподібниться Творцю?», щоб мати можливість перебороти своє зло без допомоги Творця.
А з того, що написано: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», виходить, що таки робота людини допомогла Творцю, щоб була можливість дати допомогу. То як кажуть, що все – з боку Творця? І це слід пояснити: сказали мудреці «тому, хто приходить очиститися», тобто якщо ми бачимо, що таки людина приходить очиститися зі своєї ініціативи, що є «збудженням знизу», на це дається відповідь, - «допомагають йому».
Тобто те, що людина приходить очиститися, це походить від допомоги згори. Інакше не прийшла б людина очищатися. А отже - також і те, що людина приходить очиститися, - і це зі сторони Творця, а не з боку створіння. І хоч це й проти людського розуму: з одного боку кажуть «той, хто приходить очиститися» - мається на увазі, що таки є вибір з боку людини, діяти, а з іншої сторони кажуть: усе робить Творець, і якщо так, то це суперечить одне одному.
І пише Рамбам в його коментарі на мішну «Все передбачено, все відкрито і відомо з самого початку перед Творцем. Але «право вибору дано» - тобто незважаючи на все, право в руках людини, обрати добро чи зло. Іншими словами, є в людини вільний вибір. І знання Творця, Якому відомо все заздалегідь, не змушує людину ні до чого. І попри те, що це належить до неможливого, - згідно з нашим осягненням і знанням, - але знання Творця, воно не як наше знання. І немає жодної подібності між ними. Бо Він і Його знання є чимось єдиним. І так само як ми не осягаємо нашим обмеженим розумом реальність Творця, так ми не можемо осягнути Його знання».
Отже, ми бачимо в словах Рамбама, що це не відповідає нашому осягненню, - зрозуміти дві ці речі, що суперечать одна одній. А мій батько й учитель казав, що хоч вони й протирічать одна одній, - це до того, як людина удостоїться особистого управління. Однак після того, як вона заслужить особисте управління, тоді вона зможе збагнути, що це не є несумісним. Але зовнішнім розумом немає жодної можливості зрозуміти це.
Тобто, існує протиріччя між винагородою й покаранням – і особистим управлінням, і щодо всього цього ми повинні йти вище рівня знання і підтримувати існування обох. Як ми бачимо в словах Зоар (гл. «Тазріа», в «Суламі» п.6): «І далека від перлин «міхра» (її продаж)». І запитує: «Міхра»? «мікха» (її покупка) треба було б сказати. Тобто, купити її важче ніж коштовні перлини. То чому каже «міхра»? І відповідає: отже, ті, хто не зливаються з нею в досконалості, і не в злагоді з нею, вона продає їх, і «зачиняє» їх в руках інших народів. Як сказано: «І покинули сини Ісраеля Творця» - і продав їх в руки Сісри. І тоді всі вони далекі від тих вищих святих перлин, які є таємницями і внутрішньою суттю Тори, так, що не буде в них долі в цьому».
Виходить, що тут він говорить про винагороду й покарання. Тобто, за порядком духовної роботи слід пояснити, що в час, коли людина отримує деяке збудження згори і не знає, як зберегти цей стан підйому, бо не цінить цього, як належало б цінувати те, що Цар кличе її увійти трохи у святість, тоді святість продає людину в руки інших народів. Тобто, думки й бажання інших народів панують над нею. Отже, з одного боку людина повинна сказати, що «все під вищим управлінням», а з іншого боку це є категорією «винагороди й покарання». Однак все це – як у словах Рамбама.