Стаття 26, 1987 рік
(переклад з івриту)
Писання каже: «І буде: за те, що будете слухатись, буде зберігати Творець, Всесильний твій, для тебе союз, про що Він клявся батькам твоїм, і Він любити буде тебе і благословить тебе». І Раші пояснює: «І буде, за те, що будете слухатись», якщо легких заповідей, які людина топче п’ятками своїми, послухаєтесь і зберігатимете їх, – берегтиме Творець для тебе Свою обітницю», кінець цитати.
І слід зрозуміти те, що написано: «Якщо легких заповідей, які людина топче п’ятками своїми, послухаєтесь», - Творець зможе дати те, що пообіцяв праотцям. А якщо не будуть дотримуватися легких заповідей, Творець не зможе дати те, що пообіцяв нам.
І не можна сказати, що мається на увазі, мовляв, «навіть легких заповідей» потрібно дотримуватися, бо можна було б сказати просто: якщо бракуватиме однієї заповіді з 613-ти, не отримаєте те, що пообіцяв праотцям. Однак з того, що написано «легкі заповіді», можна зробити висновок: через те, що вони заповіді легкі. І через це Творець не може дати благо й насолоду. І якщо так, слід зрозуміти, чому саме легкі заповіді є причиною, начебто вони затримують дарування добра й насолоди створінням?
Ось мудреці казали (трактат «Авот», розд. 2): «І будь уважним до заповіді легкої, як і до суворої, бо не знаєш ти винагороди за заповіді». Також і це слід зрозуміти, що зветься «легкою заповіддю» і що зветься «суворою заповіддю». Однак також і причину, з якої слід остерігатися щодо легкої заповіді, як і щодо суворої, також потрібно зрозуміти. Бо тут мається на увазі те, що ми повинні бути уважними щодо легкої заповіді, як і щодо суворої, то це тільки з причини, що ми не знаємо винагороди за заповіді. Але якщо б ми знали винагороду за заповіді, то можна було б допускати відмінності в мірах обережності, - чи можна таке сказати?
І для того, щоб зрозуміти сказане вище, потрібно перш за все розуміти поняття 613 заповідей, які дано нам виконувати, - на благо кого вони дані? Ось мудреці сказали (в трактаті «Авот», розд. 1) так: «Рабі Ханания бен Акашия каже: «Побажав Творець удостоїти Ісраель, тому примножив для них Тору та заповіді».
І в статті «Вступ до науки кабала (Птіха)» (п. 1) пояснює поняття «удостоїти (івр. «лезакот») Ісраель» - це від слова «чистота і очищення» (івр. «закут і іздакекут), і це означає, що завдяки Торі та заповідям ми прийдемо до очищення. І пояснює там, від чого нам слід очищатися. І каже, що оскільки ми, з боку природи, народилися з бажанням отримувати заради себе, і ця річ відокремлює нас від Творця, бо в духовному відмінність властивостей спричинює віддалення і роз’єднання, тож для придбання тотожності властивостей, званої «силою віддачі», - а це проти нашої природи, - важко діяти заради віддачі. І з цієї причини дані нам Тора та заповіді, завдяки яким ми матимемо змогу дістати силу подолання і зможемо працювати заради віддачі.
І сказаним слід пояснити «Побажав Творець удостоїти Ісраель» - для того, щоб завдяки очищенню вони були б достойними отримати благо й насолоду, те, що було в Його бажанні дати нам, але не було в нас келім, які були б відповідними вищому благу. Виходить, що Тора та заповіді дані нам як підготовка, і тим, що ми очистимо себе, зможемо отримати благо й насолоду. Випливає з цього, що справа виконання Тори та заповідей, вона для нашого блага, тобто завдяки цьому ми матимемо змогу отримати благо й насолоду. Виходить, відповідно, коли людина зможе отримати благо й насолоду? Саме коли вона буде здатна діяти без винагороди. Тобто саме тоді, коли вона не дбає про особисту користь, і всі діяння, які вона чинить, вони виключно на благо Творця, - тоді людина підготовлена до отримання добра. Тому що є в неї вже стан тотожності властивостей, і тоді визначається, що має вона келім, в яких може існувати вище благо і не зіпсується, і це називається келім, чистими від себелюбства. Бо виправлені вони бажанням віддавати. Тому вони тотожні за властивостями з вищим благом, яке приходить лише через те, що бажання Творця – віддавати. І в цих келім вище благо й може існувати.
І на перший погляд виходить, що той, хто бажає отримувати благо й насолоду і радіти світові, і мати життя щасливе, то те, що слід йому робити – це досяти келім віддачі для того, щоб мати змогу отримати потім благо й насолоду. Але, згідно з цим, ми маємо сказати, що він займається віддачею для того, щоб досягти потім можливість отримувати. А це подібно до того, хто віддає заради отримання, і зветься «ло лішма». А відповідь така, що насправді людина має прагнути злитися з Творцем, тобто прийти до відчуття в органах, що все задоволення, яке вона хоче отримати, прийшло б тільки у правдивий спосіб. А правдою є те, що людина має прийти до стану, щоб мати можливість сказати щиро й відкрито: «Благословен Всесильний наш, який створив нас на славу Собі».
Означає це, що людина висловлює велику подяку Творцеві за те, що створив її на славу Собі, тобто, щоб вона примножила славу Творця у світі, щоб усі побачили велич Творця у світі.
І це як написано («Мідраш Раба», розд. «Берешит»): «Коли побажав Творець створити людину, ангели сказали перед Ним: «Що таке людська істота, щоб Ти пам’ятав про неї, і людина, щоб відзначив Ти її, – навіщо клопіт цей Тобі?» До чого це подібно? Подібно цареві, в якого була вежа, наповнена усіляким добром, і немає в нього гостей. То яка втіха царю з того, що наповнив її? Відразу сказали перед Ним: «Роби те, що подобається Тобі».
І слід зрозуміти, чому навчає нас ця дискусія, що була між Творцем і ангелами. Начебто Творцю було потрібно, щоб вони погодилися зі створенням людини. І маємо пояснити, що справа дискусії з ангелами навчає нас, якою є ціль створення людини, тобто заради якої мети створено людину. І сказав їм Творець: «У чому ваше питання? Що є людина, щоб згадувати про неї?» А це означає, що ангели запитали: «Що людина може отримати з того, що Ти створив Світ з ціллю дати благо Своїм створінням, і цим втілив у неї бажання отримувати благо й насолоду, - адже вона буде протилежною Тобі за властивостями, і позбавленою злиття і з’єднання з Тобою, то як вона буде здатна отримувати благо й насолоду?» На це приходить відповідь Творця, що людина діятиме заради віддачі, а не заради отримання, як ви думаєте.
А те, що вони скажуть: «Адже цар створив вежу, повну всякого добра, і яка втіха з того, що він зробив, якщо немає в нього гостей?» То згідно з цим прикладом, людина, яка отримує благо й насолоду, вона своєю користю поступається і не бажає отримувати нічого, а хоче бути тим, хто віддає заради віддачі. Однак, оскільки немає задоволення царю від того, що створив вежу, повну всякого добра, то з цієї причини люди бажають отримувати благо й насолоду.
І цим зрозуміємо те, що ми запитували: на перший погляд виходить, те, що людина працює для досягнення келім віддачі, мається на увазі, що ними вона зможе отримати благо й насолоду. І виглядає так, що цим вона начебто віддає заради отримання, а це зветься «ло лішма».
А відповідь цьому така, що оскільки після того, як людина прийшла до рівня лішма, тобто заради себе самої, не має вона потреби отримувати благо й насолоду, бо вже удостоїлася категорії лішма, - тоді й з’являється цей приклад, яким Творець відповів ангелам, що все це подібно до царя, який має вежу повну всякого добра і немає в нього гостей. І яка тоді втіха цареві з того, що утворив вежу, повну всякого добра?
З цим наміром йде людина отримувати благо й насолоду. І це називається, що вона «отримує благо й насолоду заради віддачі». Бо для того, щоб була втіха Творцеві від того, що зробив вежу, повну всякого блага, і щоб були в нього гості, тому людина намагається бути серед гостей, що отримуватимуть благо й насолоду, адже з цього буде задоволення для Творця.
І це зветься, що ми маємо сказати: «Благословен Він, Всесильний наш, який створив нас на славу Собі». Тобто те, що ми отримуємо від Нього добро й насолоду, то це з наміром, щоб мали змогу ми повідомити всім про славу Творця, тим, що отримуємо мету творіння, яка й є Його бажанням дати благо створінням, що і зветься «розкриттям всесильності Творця Його створінням». І це й є причиною того, що людина бажає отримати благо й насолоду.
І зі сказаного виходить, що немає в намірі нижнього отримати оплату за свою роботу. А все, що він бажає і просить у Творця, щоб допоміг йому, це тільки щоб мати змогу принести задоволення Творцю. Оскільки все тіло протидіє цій думці отримати щось для власної користі, а бажає тільки те, з чого вийде задоволення для Творця. І на цьому він стоїть і просить у Творця допомоги, щоб мав змогу він перемогти своє тіло і щоб мати силу подолати своє себелюбство.
І сказаним слід пояснити те, що сказали мудреці: «Будь уважним до заповіді легкої, як і до суворої, бо не знаєш ти винагороди за заповіді». І запитали ми: з цього виходить, що ми дивимося на винагороду, адже сказано, що «не знаєш ти винагороди за них», через це й потрібно бути уважним до легкої заповіді, як і до суворої. Але ж, чи не сказали мудреці: «Будьте як раби, що служать панові своєму не заради отримання оплати». Якщо так, то що означає «не знаєш ти винагороди за заповідь»?
Слід пояснити, що оскільки ціллю створінь є прийти до злиття з Творцем, тобто робити все заради того, щоб було задоволення Творцеві, тому сказали, що ти не знаєш, тобто ти не бажаєш знати оплату за заповіді, бо працюєш ти без оплати. Якщо так, то яка різниця між легкою заповіддю і суворою, адже так чи інакше ти бажаєш працювати не за винагороду, а безкоштовно.
Однак, як людина може знати, чи насправді вона діє заради віддачі? Для цього дали нам мудреці можливість перевірки, - це коли людина може бути уважною щодо заповіді легкої, як і щодо суворої, і сказати собі: «Адже я не за оплату працюю, а всі дії мої, аби віддавати Творцеві, а тому навіть щодо чогось легкого я обережна так, якби була це річ велика».
Скажімо, наприклад, що людина знає про себе на сто відсотків, що коли вона розмовляє в синагозі, це не гріх. Бо ясно, що на людях не припускалася б гріха, щоби всі бачили, що вона робить настільки багато порушень на годину. Проте відверто, розмовляти в синагозі під час молитви - це таки зветься прогріхом. Але людина не вважає це за гріх, що і зветься, що «людина топче п’ятками своїми», через відсутність відчуття, що це є настільки великим прогріхом, щоб варто було бути такою вже й обережною в цьому.
Проте, якщо людина робить розрахунок щодо себе і каже: «Що мені до того, велике це порушення чи мале? Тобто, якщо я працювала б за оплату, тоді слід було б мені розрізняти між легкою заповіддю і суворою. Але я працюю без оплати і дію, щоб лише служити Царю, а якщо так, то не важливо мені, що я виконую, – заповідь легку чи сувору. І навпаки, я бажаю бути уважною до легкої заповіді, як і до суворої, для того, щоб знати самій, що я працюю тільки лиш в Ім’я небес. І цим я зможу знати, дивлюсь я на винагороду, чи на службу Цареві.» І якщо людина може докласти тих самих зусиль в легкій заповіді, як і в суворій, вона вже впевнена в собі, що її дії є повністю безпомилковими.
І якщо людина бачить, що не здатна докладати таких самих сил, які докладає в суворих заповідях, також і щодо легких, це є ознакою, що вся її увага звернута тільки на винагороду, а не на діяння, якими хоче дати задоволення Творцеві. А все лише для особистої користі.
А те, що я навів приклад про того, хто розмовляє під час молитви в синагозі, не говорить про те, чи це легка заповідь, чи сувора. Я лише взяв випадок як приклад того, що прийнято нехтувати такими речами. Але те, що це заповідь легка чи сувора, це справа особиста, коли кожен сам для себе визначає, що є річчю серйозною, а що - легкою.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: виходить, що Творець не може дати те, що обіцяв праотцям, як написано: «І буде зберігати для тебе союз, про що клявся Він батькам твоїм, і Він любити буде тебе і благословить тебе», - бо не будуть дотримуватися легких заповідей, які людина топче п’ятками своїми.
Відповідь така, що оскільки для того, щоб мали змогу ми отримати благо й насолоду, які пообіцяв Він праотцям, мусять для цього світла бути відповідні Йому келім, тобто келім віддачі. А тому, якщо будуть в нас келім віддачі, Він зможе дати нам благо й насолоду. Тоді ж, якщо є у створінь лише келім отримання для особистої користі, - не існує можливості, щоб світло Творця могло перебувати в них, - через розбіжність властивостей, як відомо.
І це те, що написано: «І буде, за те, що послухаєте». Тобто, якщо легкі заповіді, які людина топче п’ятками своїми, послухаєте, так, начебто було б це суворішим за все суворе. І це може бути тільки тоді, коли людина не дивиться на винагороду. Тому неважливо їй, чи це легка заповідь, чи сувора, тому що людина служить Панові своєму не заради отримання оплати, а все – на віддачу. Якщо так, то не важливо їй, що саме вона робить для Царя, бо головним є те, що вона приносить задоволення Цареві. Виходить, що саме в легких заповідях видно, що людина діє заради небес.
І зі сказаного випливає, що умова «п’яток» не означає, що якщо послухаєтесь саме тих заповідей, які людина топче п’ятками, - тоді Він дасть благо й насолоду. А означає це, що Творець дав нам знак у справі виконання Тори та заповідей. Як відомо, що завдяки Торі та заповідям зможемо досягти келім віддачі, а ними зможемо отримати вище благо, - це навчає нас тому, що якщо ми будемо дотримуватися легких заповідей, які людина топче п’ятками своїми, - це є ознакою, що ми йдемо в напрямку удостоїтися келім віддачі.
Тоді як той, хто вибирає між тими та іншими заповідями, то кажуть: «Що він вибирає?». Те, де зможе більше заробити, те він і вибирає. І це показує, що намір його не на виконання Тори та заповідей, аби удостоїтися келім віддачі, а займається він Торою та заповідями ло лішма, - не «в її ім’я», а в ім’я отримання винагороди. Тому й дивиться він на кожну заповідь, чи є там більша оплата.
Наприклад, ми бачимо, що сказали мудреці: «Великим є обрізання, що важить як і всі заповіді, що в Торі». «Великою є допомога ближньому, більше, ніж милостиня». І є ще багато прикладів у мудреців. Виходить, що коли людина каже: « Я хочу зробити це для того, щоб дати задоволення Творцеві». І не має вона ніяких розрахунків щодо винагороди, то тут є можливість, що Творець може дати всі благословення, адже існує тут те, що зветься «келім віддачі». І це називається так, як написано: «У будь-якому місці, де Я згадаю Своє Ім’я, прийду до тебе і благословлю тебе». І тут є питання: адже слід було б сказати «де ти згадаєш». Але пояснюється це так, як сказано вище: якщо Творець може сказати, що це місце – Його, оскільки людина віддала це місце Творцеві, а своє володіння анулювала, тому Творець може сказати «згадаю», тобто може сказати, що людина каже, що це – місце Творця.