Лист 14

(переклад з івриту)

21 листопада 1955 р., Лондон

Учням моїм, хай будуть живі.

Я бачу, що ви поводитесь зі мною «міра за міру», тобто, якщо я не відповідаю вам відразу ж на ваш лист, то у вас вже на душі, ніби виконали свій обов’язок, і вже не маєте можливості писати мені листи. І мабуть, правда за вами, і в усьому я винний, тобто те, що листування не таке вже й часте, це лише моя провина, і я молюся Творцеві, аби дарував мені розуміння виправити усі провини, що на мені.

Учора я провів бесіду перед моїм від’їздом до Ізраїлю в групі учнів рава Деслера, і сказав їм цей вислів: «Сказав Раба: «Знає людина в душі своїй, чи абсолютний праведник вона…» і т.д.  І сказав, що справою повернення називається те, що людина має повернутися до свого джерела.

Тобто, оскільки основним у створінні, яке називається людиною, є бажання отримувати, а Творець – Він є Тим, Хто віддає, то людина, коли повертається до свого джерела, це називається «поверненням до Творця». А що є поверненням, - як говорить Рамбам: «Допоки не засвідчить про неї Той, Хто знає таємне, що не повернеться до своєї глупоти знову». І свідоцтво це розкривається в людині лише після того, як вчинить повернення, тоді вона осягає вищу приємність. Тобто, Творець дає Свою Шхіну, щоб була на людині. І людина, яка повернулася, означає, що удостоїлася злиття.

І це поняття: «Знає людина в душі своїй…», - якщо бажає знати, чи вже вчинила повернення, існує для неї з’ясування, - чи вже удостоїлася приємності Творця. Це є ознакою, що повернулася до Творця, тобто, що має вона вже властивість віддачі (дивися в Передмові до ТЕС). І це поняття «Шукай миру і добивайся його», бо всі суперечки лише від бажання отримувати, а той, хто «шукає миру», може бути в категорії бажання віддавати.

І це зміст того, що написано: «І посіяв Іцхак в землі тій, і зібрав сторазово». Тобто, сто відсотків. А це є саме рисою Іцхака, яку отримав від Авраама, як написано: «І дав Авраам Іцхакові все, що в нього». І пояснив Раші в Мідраші: «Рабі Єгуда говорить – це ґвура, а рабі Нехемія говорить, - це благословення, і обидва одне й те ж мали на увазі». Рабі Єгуда говорить зі сторони роботи, що показав йому місце роботи, а вона саме через подолання (івр. «ітґабрут»). А рабі Нехемія говорить про винагороду, що саме через подолання заслуговуємо благословення, а благословення – воно стовідсоткове. Бо тим, що удостоюємося повернення з любові, тоді всі сто відсотків роботи благословляються, навіть час, коли чинив прогріхи.

І всі удостоюються лише подоланням, що зветься силами, і кожна з сил, які людина додає, накопичуються у великий рахунок. Тобто, навіть якщо людина якийсь раз і подолала, але з’являється чужа їй думка, і людина стверджує: «Чи я вже не перевірена і не досвідчена в тому, що скоро не буде в мене вже бажання цього, до роботи, і що я виграю, якщо додам зараз ще трохи сил для подолання…» І тоді людина має відповісти, що монета до монети накопичуються у великий рахунок. Тобто у загальний рахунок, як для кореня її душі, так і для всього загалу. І може це і є поясненням сказаного: «Ворота сліз не зачиняються. «Ворота» (івр. «шеарім») від слова «сеарот» - буря, що є феноменом подолання. «Сльози» (івр. «дмаот») від слова «мудма» (вимушений плакати), тобто, є примішок інших бажань, і тільки серед тих бажань з’являється там на якусь мить бажання зміцнитися в любові і в страху перед Творцем. «Не зачиняються» - бо лише на цю мить все збирається у великий рахунок, і коли рахунок довершується, наповнюється тоді також і людина, і починає відчувати одягнення в духовність.

І в цьому полягає важливість сліз: навіть коли людина перебуває на самому дні свого стану, тобто переповнена низькими бажаннями – і все ж таки, є в ній, всередині, сила подолання, - бо з точки свого серця прагне та жадає Творця. Сила ця дуже важлива. Тобто навіть коли людина перебуває у вигнанні, і точка її серця підпадає під чужу владу, що називається «Шхіна у вигнанні», як її індивідуальний стан, - на коротку мить людина переборює це і освячує Творця. І хоча внаслідок безлічі спроб вона вже впевнена, що потім знову стане якою була, - у будь-якому разі, це дуже важливо, що людина може відкрито сказати правду.

І це подібно тому, коли людина стоїть між грішниками, які ганьблять і паплюжать роботу Творця. І є між ними такі, що догоджають всім солодковусто і дають зрозуміти, наскільки дійсно немає сенсу в роботі Творця. І все ж є там хтось, що не так вже й в змозі пояснити добро та сутність роботи Творця, але ж критично висловитись він може. Тобто, заперечує одним словом, що це неправда – те, що вони говорять.

Проте, добре, що він не згоден, незважаючи на те, що немає в нього стільки сили й розуму, як у ганьбителів. І це називається «ворота сліз», і це називається «монета до монети накопичуються у великий рахунок».

Будемо сподіватися, що Творець освітить очі наші і порадує серця наші в «скажи Сіону - царює Всесильний твій».