Лист 13

(переклад з івриту)

Четверте хешвана (20 жовтня) 1955, Лондон

Учням, хай Творець буде з вами.

Лист рава… одержав успішно… і на всі питання, а також на питання рава… відповім у загальному вигляді.

Ось, в Ґемарі: «Вчив тана перед рабі Йохананом: кожен, хто займається Торою та справами милосердя, і ховає своїх синів, прощають йому всі його гріхи" (трактат Брахот, 5:2). Витікає з цього, що так само, як чоловік зобов’язаний займатися Торою та справами милосердя, так само зобов’язаний поховати своїх синів. Інакше не прощають йому всі його гріхи. Дивина - чи може бути таке?

І треба пояснити це за нашим методом. Зрештою, вся робота, котру ми маємо, полягає лише в тому, щоб перетворити отримання на "заради віддачі". А річ ця – проти нашої природи і бажань. Однак, дана нам сґула (чудодійний засіб), - Тора та заповіді, - і ними ми здобуваємо силу та міць підкорити наше тіло, щоби були всі наші наміри лише заради Творця. І це зміст понять "займатися Торою за допомогою світла, що в ній", а також "займатися справами милосердя", що є любов’ю до ближнього. Так, що завдяки цим двом речам можемо вийти з властивості отримання і заслужити властивість віддачі.

Але тут з’являється "господар цього" [егоїзм], і твердить: "Дивись, що народ каже". Відтоді, як дібрав я розуму, всі великі та відомі люди цього покоління, не мали думки, що треба займатися цими роботами, також і те, що я вивчав, не вело до розуміння, що мусимо бути робітниками Творця насправді приховано та в скромності".

Тобто, щоб добрі діяння, котрі роблять, були приховані від людей. Інакше кажучи, навіть коли роблять добрі справи і займаються Торою та заповідями (при тому, що ніхто цього не бачить), - люди говорять, що це не робота, і це не Тора, і це не є вірним шляхом. Виходить, що скільки б не займалася людина Торою та заповідями, вони не бачать нічого, тому що їм не подобається. Отже, це зветься "приховано та в скромності".  

Про це й сказали: "і ховає своїх синів". Тобто, всі урозуміння (корінь слова як і в "син") і знання, котрі одержав від свого оточення, бачив у нього, і вони проти шляху Творця в істині, - зобов’язаний поховати їх, тобто хай покладе всі ці розуміння в землю. Але ж ці розуміння також "воскреснуть", в остаточному виправленні, тобто коли удостоїться лішма і підкорить своє зле начало, тоді буде в них життєва сила.

Інакше кажучи, в тій мірі, в котрій вони спричинили йому зусилля та роботу, і "по мірі тяготи…" - приходить їм життєва сила й подяка за те, що вони заважали йому в роботі Творця. Але поки що неможливо втішатися ними, тобто розуміннями та знаннями, що справді заважають йому в роботі Творця, - то мусить їх поховати. І тоді прощають йому всі його гріхи. Де поняття "гріх" – мається на увазі перший гріх, тобто категорія віри вище знання.

І треба завжди намагатися, щоб падіння з причини перешкод не займало і не віднімало б багато часу, а відразу зміцнився б і став би впевненим в Творці, і молився б "з глибин", тобто коли впав в глибину ями, - "взивав я до Тебе, Творець".

І з цього зрозуміємо сказане мудрецями в трактаті Брахот: "Вчимо, що Аба Біньямін говорить: "Про дві речі сумував я все життя, - про молитву свою, щоб була перед моїм ліжком". І пояснили в Ґемарі, - "близько до ліжка мого". "І про ліжко своє, щоб було між північчю та півднем". І треба зрозуміти, чи це так важко зробити, що про це треба жалкувати?

І відповідно до сказаного вище, буде зрозуміло нам, що "ліжко" (івр. "міта") є категорією "внизу" (івр. "мата"), стан падіння, від слів "впала вниз". Тоді сумував би не про падіння, тому що шлях Творця – це бути в падіннях та підйомах. А про що сумував би, - чому не бути близьким до ліжка. Тобто відразу, коли падає вниз, відразу побажав би зміцнитися і молитися Творцеві, щоб допоміг йому.

А також, якщо він примушений до стану падіння, а це – категорія "внизу", хай не буде схід – і захід, що є станом панім ве-ахор (лицьова та зворотна сторони), коли говориться про хохму, а про його ліжко, щоб було між північчю та півднем, а це категорії праве-ліве, тобто - хасадім. Це означає, що падіння, котре має бути, щоб було щодо бажання отримувати в категорії "ліба" (серце), а не щодо категорії "моха" (розум), котра визначається як хохма, і досить тямущому. Тому що кліпа, що відповідає моха, зветься "дивується першоосновам", але ж категорія ліба – це коли грішить лише питанням "що?"

І завершу уривком з Ґемари: "Мешканці Юдеї, що стежили за своїм язиком, досягли успіху в своєму вченні, а мешканці Галілеї, які не стежили за своїм язиком, не досягли успіху в своєму вченні" (трактат Ірувін 4, 53). Тобто, все, що говорили про Тору та заповіді, намагалися, щоб це було святою мовою, тобто мовою віддачі. А от мешканці Галілеї не трималися цього і говорили, що можуть займатися Торою та заповідями ради отримання, бути знавцями Талмуду, - і достатньо тому, хто розуміє.

"І якщо захочеш сказати, що мешканці Юдеї вчилися у одного рава, і удавалося їм вчення, а мешканці Галілеї, котрі не вчилися у одного рава, не щастило їм в їхніх навчаннях". А треба пояснити це, що немає відмінності між першим описанням і між описанням "якщо захочеш сказати", тобто той, в кого є один рав, мається на увазі, той, хто дотримується святої мови, тобто мови віддачі та скромності, а той, хто бажає навчатися іншими мовами, тобто мовою отримання, виходить, що є в нього два рави-керівники, - один від отримання, а другий – мій батько й учитель, котрий є мовою віддачі.

Сподіваюсь, що Творець допоможе нам, щоб змогли ми бути впевненими у Творці, і Він виведе нас із суцільної темряви, і удостоїмося злитися з Ним, благословен Він, раз і назавжди.

Бажаючи миру всім вам,

Барух Шалом Алеві Ашлаґ,

син пана мого, батька й учителя, Бааль Сулама