Двадцять четвертого сивана (26 червня) 1962 року, Антверпен.
(переклад з івриту)
Вітання й всіх благ навіки другові моєму …
Лист твій я одержав. І стосовно того, що ти запитуєш на тему лішма й ло лішма, ось, даю я тобі просте правило. Поняттям «лішма» називається, коли намір під час виконання заповіді потрібно спрямовувати на те, щоб принести задоволення своєму Створювачу. За те, що Творець дав нам виконувати все для того, щоб була в нас можливість цими діяннями дати Йому таке, чим ми бажаємо принести Йому втіху.
А чому ми бажаємо принести Йому задоволення? Тому, що це для нас велика заслуга, що ми служимо Цареві, тобто вся наша насолода в тому, що ми служимо великому, і це й є нашою винагородою. Тобто це вимагає вибрати: - або ми бажаємо оплати за наше служіння, або саме служіння є винагородою.
І в тому, що відбувається у світі, ми бачимо подібне. Адже буває, що багатий чоловік іде кудись з іншим, великим і мудрим чоловіком, і багач несе вантаж мудреця, і не дає нікому іншому, щоб взяв у нього цей вантаж. А каже, що йому, а не комусь іншому, належить ця честь – нести ношу мудреця.
А іноді, якщо важко нести ношу через її вагу, і інший з тих багачів, які супроводжують мудреця, хоче помінятися з цим і бажає трошки понести той вантаж, - цей не згоджується. Тому що великим виграшем для багача є те, що він прислужився мудрецю.
І ще, - величина задоволення багача залежить від величини мудрості рава. Бо що мудріший цей рав порівняно з усіма сучасниками, то більшу насолоду багач відчуває в тому, що служить йому.
І ось, замість того, щоб платити носильнику суму, яку рав був би повинен дати, скажімо, наприклад, два долари, то коли прощається з багачем, дає йому рав три долари. І каже йому: візьми собі за свої труди.
І каже йому, простому носильнику: «Дав би я тільки два долари, а тобі, оскільки ти людина багата й поважна, я додаю тобі й даю три долари». Якою образою було б це для багатія, якби той давав йому винагороду за службу. Бо вся величина його винагороди, вона тільки в тому, що він прислужився раву, а не оплата за службу.
Так само й в духовному, наміром людини має бути тільки лиш служіння. Бо цим вона показує, наскільки є дорогим і важливим для неї те, що вона служить Цареві. Тоді як, коли людина просить оплати за службу, це показує, що не надає вона жодної важливості Царю, й усім її наміром є лише винагорода.
А головне те, що неважливо для неї, кого вона обслуговує, а основне – яку оплату вона отримає за свою службу, на зразок носильника, весь намір якого це платня, і не має значення для кого він тягатиме вантажі. А вся думка його про те, скільки він заробить. І це й є всією відмінністю між тим, хто служить Цареві за оплату, і тим, чий намір – не ради отримання винагороди.
А для того, щоб була наснага до роботи, щоб людина змогла знайти силу займатися Торою та заповідями, мусить вона вдивлятися у велич і піднесеність Творця. Бо наскільки великий для неї Цар, настільки, буквально в тій же мірі, легше їй виконувати Його роботу. Бо відчуває людина сама, що Він – цар царів над царями, - тоді мають бути нескінченними й безмежними радість та насолода.
І є можливість уявляти при цьому, як може людина тепер сказати, що лише їй дав Цар стояти перед Ним і служити Йому. Бо іншим не дає цієї сили. І що б вони не робили, намір їхній при цьому не служити Царю, а обслуговувати якогось пана, щоб той заплатив би їм за те, що вони тягають увесь день панові вантажі.
І не важливо їм, хто є хазяїном, а головне те, хто дає більшу платню, - тому господарю вони служать і на нього працюють.
І з цього зрозумій те, що ти запитував, що в час, коли людина відчуває життєву силу в Торі та духовній роботі, тобто, відчуває, що Творець наближає її й дає можливість служити Йому, і людина відчуває насолоду, тоді є місце сказати, - хто зобов’язує її до Тори та духовної роботи? – ясно що Творець, бо це Він дає людині насолоду в Торі та заповідях. А не те, щоб наміром її було займатися Торою та духовною роботою для того, щоб досягти цим матеріальну компенсацію, тобто пошану, або гроші. І все одно це називається ло лішма. Чому?
А причина в тому, що це насолода зобов’язує людину займатися Торою та духовною роботою. І оскільки є в людини бажання отримувати насолоду, тому в час, коли вона відчуває насолоду в Торі та служінні, бажання отримати насолоду зобов’язує її займатися Торою та роботою. А отже, хто той, хто зобов’язує, тобто яка причина, що приводить людину займатися цим? Ясно, що це - насолода, і називається «винагородою».
І це зветься, що служить Цареві заради отримання винагороди, і мається на увазі винагорода, якою є насолода. І не важливо тоді, хто той, хто дає їй насолоду, бо основним є те, що насолода настільки велика, що людина підкоряється їй.
І це так, як сказали мудреці щодо закону «це відрізняється тим, що його схильність підкорює його», виходить, що він підневільний (дивись в трактаті «Ктубот», 51, 53, 54). І мається на увазі, що вже немає в людини вибору, бо насолода, коли з’являється в мірі, більшій ніж вона звична отримувати насолоду, тоді вже (немає) сил у людини перебороти, і це називається, що немає в неї вибору.
Виходить з цього, що завжди слід розрізняти між лішма й ло лішма. Пояснення: якщо насолода приходить так, що отримує її в час заняття Торою та служінням, виходить, що причиною для людини є насолода, і не важливо їй хто той, хто дає насолоду.
Але якщо насолода від того, що служить Цареві, - це називається «лішма», тому що тут залежить від того, кому вона служить, і залежить від величі Царя, і в цій мірі збільшується насолода. Виходить, що причиною для людини є Цар, а насолода, вона лише результат служіння Царю. Якщо вона служить царю малому, має вона невеличку насолоду, якщо ж вона служить великому царю, тоді насолода її велика.
Тому, якщо визначає Цар, і саме Він є причиною роботи, - це зветься «лішма», і незважаючи на те, що людина має насолоду від того, що служить Цареві, і попри те, що вона скасовується перед величчю Царя, і немає їй можливості вибирати, але все – для Царя. Виходить, що це зветься лішма. Бо намір її - служити Царю, а не отримати оплату. Тобто, якщо прийде людині насолода в тому, що вона служить Цареві, то не насолода є причиною, а велич Царя, - це причина. Тоді як коли вона прагне насолоди, що приходить їй завдяки заняттям Торою та духовною роботою, виходить тоді, що саме насолода є причиною. І такий чинник зветься «ло лішма» - заради насолоди.
Витікає з цього, що основне в роботі людини - вдивлятися у велич Творця. Тобто, вона повинна дивитися в книги, які говорять про велич Творця, і під час навчання слід змальовувати собі, на якій висоті були мудреці, танаї та амораї і т.д., які відчували велич Творця.
І хай молиться Творцеві, щоб світив їй, аби відчула вона піднесеність Творця, для того, щоб змогла підкорити своє серце й скасувати себе перед Творцем, а не бути утягненою течією світу, який женеться тільки лиш за задоволенням тваринних пристрастей. Тільки щоб Творець освітив би їй очі, щоб усе життя могла займатися Торою та духовною роботою, і «на всіх шляхах твоїх пізнай Його», тобто навіть коли займаємося речами матеріальними, також хай буде на благо святості.
Проте, із ло лішма приходимо до лішма. Тобто стан лішма це вже рівень великий, а людина має почати з ло лішма. Отже, хай знає собі, з повним усвідомленням, що основні насолоди є в Торі та духовній роботі, а не в матеріальному.
І хоча й відчуває наразі більше насолоди в речах матеріальних, ніж те, що відчуває вона в речах духовних, це з тієї причини, що бракує їй підготовки в Торі та служінні, що залежить також від віри в Творця. І тоді, завдяки Торі та вірі в Творця, відчувають світіння, що в Торі, і це світіння повертає людину до добра.
Творець освітить очі наші й радітиме серце наше, і удостоїмося підняття слави Тори.
Друг твій, Барух Шалом Алеві Ашлаґ,
син пана мого, батька й учителя, Бааль Сулама