Що означає благословення та прокляття в духовній роботі 

Стаття 42, 1990 рік

(переклад з івриту)

Коментатори Тори запитують про те, що написано: «Дивися, Я даю перед вами сьогодні благословення та прокляття. Благословення, якщо дослухаєтеся до заповідей Творця Всесильного вашого, котрі Я сьогодні заповідую вам.  І прокляття, якщо не прислухаєтесь». І питання, - чому починає з однини: «дивися». І ще вони питають про те, чому написано саме «сьогодні».

Відомо, що причиною мети творіння є бажання Творця дати благо створінням. Тобто, щоби всі створіння відчули, як вони отримують добро й насолоду від Творця. І це зветься «благословен Всесильний наш, який створив нас Собі на славу». Тобто коли створіння отримують благо та насолоду від Нього, - це на честь Творця, те, що створіння отримують від Нього благо та насолоду.

Виходить, що кожен вшановує Творця. І з цього утворюється Його слава. Тоді як якщо створіння не отримують від Нього добро й насолоду, - це не є честю для Творця. Тобто те, що Творець створив створіння, а вони не відчувають, що Творець дає їм благо й насолоду, а відчувають вони, що терплять в світі страждання, - хай нас омине! – це не є вшануванням Творця.

І, як написано («Теилім», 50): «І закличеш до Мене в день лиха, і врятую тебе, і славитимеш Мене". І пояснив Раші: «І славитимеш Мене» - бо це є Моєю славою, те, що визволю Я тих, хто покладається на Мене». І слід зрозуміти, - чи Творець потребує слави, щоби створіння славили Його? - адже Його бажанням є лиш тільки віддавати, дарувати благо й насолоду. То чому кажуть, що Творець отримує прославляння, коли Він визволяє тих, хто покладається на Нього.

А відповідь така: коли Творець знає, що створіння свідомі того, що Він створив світ аби дати їм благо й насолоду? – це тільки тоді, коли вони славлять Творця через те, що Він дав їм благо й насолоду. Виходить, що сенс слів «Благословен Всесильний наш, Який створив нас собі на славу» в тому, що коли створіння вихваляють Творця, то це тому, що отримали від Нього благо й насолоду.

Виходить, те, що створіння дякують Творцеві за те, що вони отримують благо й насолоду, відчуття це від задоволення, котре отримують створіння, виходить з їхнього серця і розкривається назовні завдяки Торі. Тобто, якою є міра отримання насолоди, - цією ж мірою розкривається слава Дарителя. Як ми бачимо в матеріальному, коли людина дає ближньому своєму великий подарунок, - як отримувач подарунку шанує її, або коли дала йому маленький подарунок, - як отримувач шанує її. Тобто, пошана, котру отримувач подарунка надає дарителю, показує міру величини подарунка, тобто міру відчуття отримувача.

Наприклад, у людини, яку Творець наближає, тобто дає їй думку та бажання служити Цареві, певно є відмінність у її відчуттях, - якщо служить вона великому Царю, ясно, що перебуває в радості вдень і вночі від того, що удостоїлася служити великому Цареві.

Тобто, якщо людина молиться Творцеві і змальовує собі, що вона стоїть перед великим Царем, наскільки вона в захопленні. Або ж яким є відчуття людини, коли вона розмовляє з маленьким царем. Тобто, наскільки людина відчуває, до кого вона говорить і молиться, в цій мірі вона перебуває в радості й підйомі духу, як сказали мудреці: «Знай, перед ким ти стоїш». Тобто, перед великим Царем, чи царем малим.

Виходить, наскільки людина шанує Творця, цією мірою вона сама може побачити, якому цареві вона молиться, великому чи малому. Виходить, надання пошани Творцю, воно не для блага Творця, тобто, Він не потребує, щоб надавали Йому пошану. А пошана ця – на користь людині. Тобто, людина має знати, перед яким царем вона стоїть, малим чи великим.

Однак, для того щоби реалізувалося бажання Творця щодо досконалості мети, тобто щоби не було феномену сорому, сталося виправлення, зване «скорочення та приховання». Тобто утворилося скорочення та приховання щодо двох дій:

1) Те, що Творець сам «приховався» від нас. І потрібно вірити, що Творець опікується нами, керуючи особистим управлінням усіма створіннями.

2) Що істинні добро й насолода – в 613-ти заповідях, що звуться мовою Зоар «613 вкладів», як сказано в коментарі «Сулам»: «У кожній заповіді є особливе світло, як вклад». Але і це приховано і повинні вірити, що там існує добро й насолода, і це приховання було тільки на благо створінням, щоби не було феномену сорому в час отримання блага й насолоди.

Тобто, для того, щоб не було сорому через те, що створіння отримують благо й насолоду, тому що їм забажалося цього, - адже це стан повної протилежності Творцю. І тому за правилом «кожна гілка хоче уподібнитися кореню», коли створіння будуть отримувати добро й насолоду, вони почуватимуться неприємно. А отже, створіння повинні намагатися все робити на благо небес, тобто заради надання задоволення Творцеві, тоді існує тотожність властивостей з Ним. Тобто і створіння робитимуть все заради віддачі, як і Творець. І, само собою, не буде місця сорому, що і зветься «досконалістю Його дій».

Однак, як людина може прийти до такого рівня, щоб «усе робити заради небес». Адже з боку природи вона створена з бажанням отримувати заради отримання. Про це сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Тобто, людина, коли вона бачить, що далека від цього, - від того, щоби всі її діяння були заради небес, - вона докладає зусиль в кожній дії, котру виконує. А коли бачить людина, що не має вона щодо кожної дії, яку робить, наміру заради віддачі, вона просить у Творця, щоби дав їй намір щодо тієї дії, котру вона робить.

Тобто, вона просить Творця, що в заслугу за ту дію, котру вона виконує, щоб дія ця була би збудженням знизу. Інакше кажучи, молитвою, щоби Творець послав їй намір «заради віддачі». Виходить, що «збудження знизу» є клі, котре Творець може наповнити. Тоді як, якщо немає в людини діянь, щоби просити про них аби Творець дав їй на них намір заради віддачі, це подібно тому, як написано: «Немає світла без клі», тобто «Немає наміру без дії».

Тому покладено на людину примножувати діяння і щоб її діяння були її хісароном, щоби просити у Творця аби наповнив ці хісарони. Однак, людина за своєю природою, коли приходить до усвідомлення, що основним є те, що необхідно все робити в ім’я небес, і бачить, наскільки її власні дії – на рівні повної ницості, тоді вона починає зневажати свої дії.

І каже, що так чи інакше діяння її не варті нічого, а коли так, то навіщо їй так вже й трудитися і вкладати сили в їх виконання. Тому, коли не важко їй виконувати дії, вона виконує їх. Але коли важко їй, тоді немає достатньо сил старатися і робити, бо приходять їй думки з просторів світу, що немає потреби займатися Торою та заповідями, тому що світські люди не вірять у винагороду й покарання. І також коли бачить людина, що діяння її на рівні повної ницості, вона каже про свої дії, що вони не досконалі.

І говорить вона, що знає ясно, - за ці діяння не слід давати ніякої винагороди. Виходить, що в цьому стані, тобто коли людина бачить, що її дії настільки низькі, що за них не належить їй отримати ніякої винагороди, - тоді вона в стані, коли не вірить у винагороду та покарання.

Щодо «в ім’я небес» людина не може обманювати себе і сказати, що є в неї бажання до цього, бо вона бачить, що все тіло протидіє цьому. Тому те, що вона каже собі, - якщо ти не спрямуєш намір на «заради небес», ти дістанеш покарання, - цього людина не розуміє, оскільки не бачить, що колись матиме можливість сказати, що робить дії в ім’я небес.

Якщо так, то це зветься, що не вірить у покарання. Тобто щоб сказати, що оскільки інакше її покарають, вона буде діяти з наміром заради небес. Таке людина не в змозі зрозуміти. І це тому що як можуть покарати за те, що зовсім неможливо. А стосовно винагороди – ясно, що людина каже тоді, що за такі дії не належить їй [отримати її]. Виходить, що в такому разі вона не вірить у винагороду й покарання, як і світські люди, які не вірять у винагороду й покарання. Тому людина нехтує ними.

Однак без віри в мудреців немає в нас ніякого способу просуватися вперед. Тож повинні ми вірити вірою мудреців, які сказали, що принцип роботи такий, що немає світла без клі. Тому людина має вірити, - те, що вона бачить, що її діяння не заради небес, - це розкрилося згори. І показують їй істину, - як бажання отримувати володарює в ній, і вона не в змозі зробити будь-що, якщо з цього не виросте користь для неї самої.

І сама людина не може бачити цього інакше, як саме тоді, коли вона хоче йти дорогою правди, тобто прийти до злиття з Творцем. І ця відомість дається людині для того, щоб була в неї потреба, аби Творець допоміг їй, щоби дав їй бажання віддачі, адже це бажання приліплює людину до Творця. Тобто після того, як людина удостоюється отримати бажання віддачі, тоді в це клі Творець може дати їй благо й насолоду, котрі були в задумі творіння, – «дати благо створінням». Виходить, що тут слід розрізнити три категорії:

1) Те, що людина починає відчувати, що бракує їй клі, званого «бажання віддачі», і навпаки, занурена вона вся тільки в себелюбство, то цей хісарон, відчуття нестачі, не приходить з боку самої людини. А вона має вірити, що цей хісарон, що вона не може зробити нічого заради віддачі, - це допомога, котра приходить людині згори, і допомога в тому, щоб вона відчула хісарон.

2) Просити у Творця, щоби дав людині благословення, що є категорією бажання віддачі, що зветься «клі хеседу», що вона бажає все робити тільки лиш ради надання задоволення Створювачу своєму. І це як написано («Передмова книги Зоар», стор.51 і в «Суламі» п.2 і п.37): «Отже, хесед – це благословення, як написано «І вилив Я на вас благословення». І це суть «Бо сказав Я, - світ хеседом вибудується». І слово «вибудується» означає і будову, і розуміння. Бо встановив слово для достатнього з’ясування, розрізнити між злитими зі святістю і між тими, хто хоче відхилитися від Творця і приліпитися до іншого «бога». Як написано: «І випробуйте Мене цим», сказав Творець воїнств, чи не відкрию вам вікна небесні і чи не виллю на вас благословення без міри». Тобто, перш ніж отримують келім благословення, - келім віддачі, - немає келім отримання добра та насолоди, задля чого і створено світ. І це тому що все йде у кліпот, а не у святість. А вся основа святості базується на бажанні віддачі.

3) Коли вже 613 заповідей у людини в стані 613-ти вкладів, і це тоді, коли досягає 613-ти світел, котрі зодягнуті у 613 вкладів, і це й є благо й насолода, зодягнуті в них.

Проте, основна робота – вона в першій категорії, де 613 називаються «613 порад», тобто порад, як просити у Творця, щоби дав людині келім віддачі. Бо в цьому стані є підйоми й падіння. Адже багато разів людина приходить до рішення, що ця робота, -  отримати колись допомогу згори, келім віддачі, - це річ неможлива. Бо коли просить, щоби Творець дав їй ці келім, - вона бачить буквально річ зворотну: замість того, що Творець мав би допомогти, щоб вона отримала келім віддачі, - людина бачить, що кожен раз після зусиль, котрі доклала, - дістає бажання отримувати ще більше.

Якщо так, то людина думає, що немає сенсу просити про це, оскільки начебто ніякої уваги згори немає, щоби опікувалися нею. Коли так, то є багато випадків, що вона вирішує, що не варто гарувати дурно, без жодної потреби. І тут людина потребує великого зміцнення, щоби не втекти з поля бою і сказати раз і назавжди, що ця робота не для неї.

І в цьому стані людина потребує милосердя з небес. І тут вона повинна йти тільки вище рівня знання. Бо бачить, що правда на боці знання, тобто згідно з розумом, тим, як вона робить свої розрахунки, вона повинна втекти з поля бою. А те, що вона не тікає, - слід їй дати подяку Творцеві, за те, що згори не відкидають її з дороги, яка веде до палацу Царя.

Тобто, людина повинна завжди дякувати Творцеві за те, що не прийняла тих злих слів, котрі тіло каже їй завжди – «це не для тебе». Тіло каже їй: «Чи ти не бачиш, скільки зусиль ти доклала і поки що залишаєшся в тому ж стані, в котрому була на початку роботи». І ще каже їй: «Якщо ти хочеш бачити, чи вдалося тобі щось, то адже ти бачиш, що посунулася назад, а не йдеш уперед». І це буквально те знання, що відокремлює людину від святості, бо в рамках знання тіло праве.

Виходить, те, що людина не тікає з поля бою, є також не завдяки її власним силам, а повинна вона сказати, що це – та сила, котру дають їй згори, щоби не втекла. Тобто, людина повинна вірити, що з одного боку дають їй побачити, наскільки вона віддалена від того, щоб діяти заради віддачі, тобто йде вона назад. А з іншої сторони, їй слід вірити, що те, що вона не тікає з поля бою і вірить багато разів вище рівня знання, то таки наблизять її і удостоїться злиття з Творцем, і виходить, що все, що вона робить в духовній роботі, - все базується тільки на вірі вище знання.

І зі сказаного зрозуміємо те, що запитують, - на що натякає нам написане: «Дивися, Я даю перед вами сьогодні…» А сенс той, що «сьогодні» означає, що кожного дня має людина починати заново. І казати, що сьогодні вона удостоїться «дивися, Я», тобто – «Я, Творець Всесильний твій». І не втече з поля бою. І хай не каже: «Вже молилася я багато разів щоби Творець дав мені келім віддачі і щоби вийти мені з-під влади бажання отримувати собі, і не отримала я жодної відповіді на свою молитву. А коли так, що за користь, якщо я ще раз помолюся?»

Виходить, те, що написано «сьогодні» - це з’явилося аби вказати нам, що «кожен день хай будуть [вони] в очах твоїх як нові». Тобто, людині слід знати, що кожний початок в духовній роботі називається «днем». А молитва, котру людина піднімає щоби Творець наблизив її до духовної роботи, - молитва називається «день».

Однак, оскільки молитва про наближення до Творця робить для людини клі, котре є потребою і бажанням, а бажання це завдає людині страждань тим, що Творець не наближає її, тому кожен день робить людині один отвір (потребу). Але хісарон (потреба) має бути глибоким. І визначення це – для великого хісарону, що буде відповідати великому наповненню.

Тому потрібно починати наново щодня нове подолання. Адже кожне подолання утворює новий хісарон. Настільки, що з усіх днів робить один довгий день, бо вже є можливість, щоби Творець дав туди наповнення, що зветься «бажанням віддачі», і це те, що отримує благословення, що є категорією «хесед», зване «келім віддачі».

І цим слід пояснити поняття «зробимо й почуємо». Де поняття «зробимо» належить до нижнього. Тобто, нижній повинен утворити хісарон, іншими словами, щоби відчував потребу у Творці аби той допоміг йому досягти келім віддачі. Бо є такі, що кажуть – спочатку «почуємо», тобто тіло має спочатку почути й побачити, чи варто йому робити все заради небес, - а тоді воно вже згодиться з цими діями, - працювати заради небес. Адже якщо воно не бачить, що варто діяти заради небес, - як воно може робити це?

Тому народ Ісраеля, тобто ті люди, які бажають бути категорією «яшар-ель» (прямо до Творця), а не для особистої користі, і бачать, що тіло жодного разу не згодиться працювати на благо Творця, вони кажуть: «Ми зробимо – будемо діяти з наміром на благо небес. І хоч ми й бачимо, що нічого не виходить у нас, тому що це проти природи, однак ми віримо, що якщо ми попросимо у Творця, щоб Він почув нашу молитву, - адже ясно, що Він чує молитву, - тоді ми й «почуємо». Тобто удостоїмося бачити як Творець дійсно чує молитву. І Він дасть нам силу бажання віддавати».

І це те, що народ Ісраеля, при тому що зле начало, що в народі Ісраеля також не згодне працювати на благо Творця, а не для особистої користі, - все одно вони вірили в Творця, що Він чує молитву. І якщо ми попросимо у Нього, щоби дав нам цю силу, котрою ми дійсно бажаємо діяти в ім’я небес і лише зле начало в нас протидіє цьому, то певно Творець – Він чує молитву. І ясно, що ми удостоїмося, - оскільки Творець чує нашу молитву, - того, що ми отримаємо від Нього бажання віддавати. Тоді напевно ми зможемо сказати, що Творець – Він чує.

І так можна пояснити те, що сказали Ісраель: «Зробимо з нашої сторони те, що можна зробити практично, і попросимо Його, щоб Він почув те, що ми просимо у Нього. І тоді удостоїмося «почуємо». Тобто щоб Творець дав нам келім віддачі, котрі є келім благословення. Інакше кажучи, вище благо, те, що Творець бажає дати, що є категорією «блага й насолоди», - зможе зодягнутися в ці келім, тому що існує тотожність між світлом і клі».

Отже, спочатку маємо отримати хісарон, тобто щоб людина дістала справжній хісарон до бажання віддавати. Інакше кажучи, щоби відчула, що хісарон настільки великий, що немає нікого в світі, хто мав би можливість задовольнити цей хісарон, крім самого Творця. І тоді це зветься, що людина потребує Творця. І тоді їй потрібне милосердя з небес, щоби не втекла з поля бою. Бо зазвичай, коли людина працює і бачить, що не просувається вперед, вона тікає від роботи. Тому покладено на людину просити у Творця аби допоміг їй, щоби не втекла вона посеред роботи.

І про це можна сказати, що людина докладає зусилля щоби досягти бажання віддачі. Її відчуття, що вона доклала багато зусиль, зветься «старістю». Оскільки багато часу вона вже в цій роботі, тому потрібно молитися Творцю: «Не кидай нас в період старості, коли закінчаться сили наші, не покидай нас». «Коли закінчаться сили наші» – тобто «коли вже скінчилася сила терпіння страждати». «І після всіх молитов, котрі ми підняли, щоб дав нам бажання віддавати, - і ще не удостоїлися отримати це, - «не покидай нас» посередині, а дай нам силу терпіти і, щоб не втекти з поля бою, і дай нам ще силу молитися до Тебе. Щоб дав нам бажання віддавати».

Бо слід знати, поняттям духовної роботи «старість» не називається вік за роками, а «старістю» зветься те, коли людина приходить до стану, що каже: «Я бачу, що вже доклала багато зусиль для того, щоб досягти чогось в духовному, і бачу, що це не виходить у мене». Тому вона примиряється зі станом, в котрому перебуває. І каже: «Може прийдуть молоді замість мене, в яких є більше енергії. А я бачу, що сама я не придатна». Це зветься «старістю» в духовній роботі.

Однак також і в матеріальному світі ми бачимо іноді людей, старих віком. Тобто вони старі роками, але є в них енергія як у молодих. І може бути людина, яка вже за віком більше вісімдесяти років, а має енергію і працює більше за інших, молодших за себе. І поки що є в людини бажання і прагнення досягати чогось у матеріальному світі. Але в роботі Творця – ясно, що «старість» не називається віком, кількістю років. А називається «старістю» те, коли припиняється в людини сила тяги до досягнення мети.

І зі сказаного зрозуміємо те, що запитують, - чому написано «дивись» в однині, а потім написано: «Я даю перед вами», - в множині. А пояснення того, що Творець сказав «дивись» до «когось одного», таке: «Я даю перед вами», тобто «перед вами» є володіння багатьох, отже, два володіння, а Я дам вам категорію «дивись», тобто ви удостоїтеся бачити, що немає більш ніж володіння Єдиного.

Іншими словами, всі діяння будуть лише для надання задоволення Творцю, а володіння бажання отримувати анулюється.

І цим слід пояснити те, що сказали мудреці: «Харут (висічено) на скрижалях», що зробилися «херут» (свобода) – вільними від ангела смерті. І слід зрозуміти, що таке «свобода від ангела смерті» в духовній роботі. Отже, слід знати, що бажання отримувати собі є ангелом смерті. І це так, як сказали мудреці: «Грішники за життя свого звуться мертвими», тому що вони відокремлені від «життя життів» з причини розбіжності властивостей, через бажання отримувати.

Тобто, бажання отримувати собі відділяє їх від життя життів. Отже, хто він, ангел смерті, який вбиває людину? Я сказав би – «бажання отримувати». Тому виходить, що коли людина удостоюється щоби Творець дав їй бажання віддавати, - а заслуговують цього завдяки виконанню Тори та заповідей, - тому в час, коли утворюється «володіння Єдиного», коли і бажання отримувати собі входить у володіння Єдиного, що є володінням Творця, само собою це є визволенням від ангела смерті. Бо бажання отримувати собі не діє в людині тому, що Творець дав їй володіння Єдиного. І це й є поясненням «Дивися, Я даю перед вами». Тобто, категорія «Я, Творець Всесильний ваш», - «Я даю перед вами», щоб було тепер тільки володіння Єдиного.

А потім пояснює писання, щоби більше знати, що таке благословення і що таке прокляття. І каже: «Благословення, якщо дослухаєтеся до заповідей Творця Всесильного вашого». Тобто, «що то за благословення, що Я даю, - це те, що ви можете почути заповіді Творця Всесильного вашого». І це саме тим, що удостоюєтеся келім віддачі. Це є благословенням, як написано «благословення, котре почуєте».

А прокляття, тобто якщо людина відчуває, що не в її силах слухати, тоді їй слід знати, що вона перебуває під владою сітри ахри, котра є протилежністю святості. Як сказано вище: «Благословенням називається віддача, а прокляттям називається отримання».

І зі сказаного виходить, що людина має старатися кожен день починати спочатку, щоб не виглядала старою, і хай старається здобути володіння Єдиного, і тоді удостоїться отримати благо й насолоду, що є метою творіння.