Стаття 43, 1990 рік
(переклад з івриту)
Писання каже: «Суддів і наглядачів постав собі в усіх воротах твоїх, які Творець Всесильний твій дає тобі. Не висаджуй собі «ашеру», будь-яке дерево поряд з жертовником Творця Всесильного твого». Мудреці тлумачили (в трактаті «Сангедрін») так: «Сказав Ріш Лакіш: «Кожен, хто настановляє суддю недостойного, начебто висаджує ашеру в Ісраелі». Сказав рав Аші: «А замість мудреця, - то начебто висадив її поряд з жертовником», кінець цитати.
І також слід зрозуміти, - що означають «судді і наглядачі» в духовній роботі. І що означає «в усіх воротах твоїх» в духовній роботі.
Відомо, що поняття духовної роботи має на увазі роботу, яку людина виконує для того, щоби прийти до злиття з Творцем, а це те, що людина повинна прийти до тотожності властивостей, що зветься «злийся з Його властивостями, - як Він милосердний, так і ти милосердний». Тобто, людина має прийти до того, що дбатиме тільки про благо Творця, а не про власну користь. І на цьому шляху вивчається вся Тора в категорії особистості. Тобто як поняття «Ісраель», так і поняття «народи світу» - все ми вивчаємо в рамках окремого одного тіла. Мається на увазі, що людина складається з сімдесяти народів світу, з грішників та праведників. Тому і щодо «сторін судового процесу, які приходять судитися в суді» також вивчаємо, що і «сторони процесу» і сам «суд» - все це існує в одному тілі.
І слід зрозуміти, - чому, якщо людина хоче виконувати Тору та заповіді виключно заради небес, - називається це «роботою», а без наміру заради небес, - не називається «зусиллям та роботою». Адже те, що людина любить спокій, ми вивчали, що причина в тому, що наш Корінь перебуває в стані абсолютного спокою, тому коли ми робимо якийсь рух, мусить бути так, що ми отримаємо більше задоволення від спокою. Тому, коли винагорода й покарання відкриті, не може бути, щоб людина обурювалася тим, що мусить працювати, - а це тому, що під час роботи людина дивиться на винагороду. Виходить, що винагорода підсолоджує роботу, щоб людина не відчувала зусиль в процесі роботи. Тому ми бачимо, що людина не каже ближньому своєму: «Горе мені, отримала я роботу у господаря відомого підприємства, де чудові умови праці». А це тому, що оплата підсолоджує роботу, тому і робота, і зусилля не враховуються.
Отже, коли людина займається Торою та заповідями аби отримати винагороду за роботу в святості, то хоча намір її – винагорода, все одно, оскільки винагорода й покарання не відкриті, тому називається це також, що вона трудиться в Торі та заповідях, хоча й робить це заради отримання винагороди. І вона остерігається, щоб не порушувати Тору та заповіді, щоб не отримати покарання. І оскільки основна робота – на рівні практичної дії, і «дією» зветься те, що відкрито, тому називається ця робота «відкритою Торою».
А така Тора вивчається в плані всього загального світу. Тому й вивчаємо це не так, що все відбувається в одному тілі, а – в усьому світі. Інакше кажучи, ми розрізняємо загалом багато особистостей, які існують в одному світі і є в світі багато людей. І як обличчя їхні не подібні одне до одного, так і думки їхні не подібні одна до одної. І Тора в такому стані вивчається між людиною та її ближнім, по відношенню до двох тіл. Також і грішники й праведники, і все в цьому ж плані.
І зовсім інше - в роботі з наміром, що зветься «роботою в серці», і в такій діяльності немає жодної ознаки роботи, відкритої для зовнішніх, і зветься така робота «прихованою частиною». Тобто, не розкрито назовні і також від самої людини ця робота утаєна. Адже саме виконання заповідей, що є діянням, відкритим назовні, називається заповіддю, відкритою людині. Тобто, людина бачить, що вона виконує цю заповідь практично. І немає ніякої підстави сказати, що людина обманює себе в час виконання заповіді.
Тоді як в духовній роботі в сфері намірів, там сама людина не здатна побачити правду. Тобто, може статись, що людина думає, що всі її наміри в ім’я небес, - і не в її силах розрізнити, чи немає там домішок особистої користі.
І це так, як сказав мій пан, батько й учитель про те, що написано: «І приховуй взаємини свої з Творцем Всесильним своїм». І при тому, що простий сенс «приховуй взаємини» стосується когось іншого, однак щодо процесу духовної роботи сенс «і приховуй взаємини свої з Творцем Всесильним своїм» звернений до самої людини. Тобто коли людина працює в режимі «віра вище за знання», це називається «приховуй взаємини». Інакше кажучи, розсудок її не в змозі піднятися до роботи вище рівня знання. І людина діє тільки вище за розум, і немає в неї індикатора перевірити й виміряти свою роботу, чи йде вона правильним шляхом, чи ні.
Адже людина, коли хоче побачити, чи щось є правдою, - вона перевіряє це своїм розумом та знанням. А оскільки вона рухається в духовному вище рівня знання, тому немає того, хто може сказати, чи вона гаразд веде справу, чи ні. Тому що знання людини є її контролером і воно повинно бачити речі, чи вони гаразд, чи ні, - а воно не бачить нічого, оскільки робота людини ведеться вище її розуму, і само собою розум її не бачить цього. Тому називається ця робота «І приховуй взаємини свої з Творцем Всесильним своїм», тому що тіло людини не бачить цієї роботи.
І зі сказаного виходить, що в час, коли людина працює так, щоби прийти до злиття з Творцем, а це означає досягти, щоби всі її діяння були заради віддачі, - тоді приходить бажання отримувати і протидіє цьому. Тоді людина йде до свого судді і викладає твердження бажання отримувати і твердження бажання віддавати. І кожне з них стверджує, що правда за ним. Тоді цей суддя повинен розсудити і сказати, на чиєму боці правда.
І ясно, що бажання отримувати зі своїм знанням та розумом каже, - які тут сумніви щоб ще й розмірковувати «за ким правда». Адже – давайте підемо й подивимося як людський загал поводиться, тобто як ведеться у світі. Чи діє весь світ заради бажання віддачі, чи на користь бажання отримувати? Бо ж є правило, що йдуть за більшістю. А більшість світу користуються виключно бажанням отримувати, як сказали мудреці: «Бачив я тих, хто піднімається, і нечисленні вони». Тому «Ісраель» - він лише один між сімдесятьма народами, а отже ясно, що потрібно йти за більшістю.
І насправді це називається, що «народ Ісраеля перебуває у вигнанні між народами», бо через їхню численність вони панують над властивістю «ісраель». Але цим твердженням ще не закінчуються претензії бажання отримувати. Воно приходить і висловлює думки, як мудрець, всі позиції якого ясні і немає чим і відповісти на них. На це писання каже: «Не бери хабаря, бо хабар осліплює очі мудрих». А це означає, що оскільки бажання отримувати висуває твердження тільки ради особистої користі, - у такому разі воно підкуплене, а отже, вже не може бачити правду, бо «очі розуму» його дивляться тільки на особисте благо.
Тому, коли людина бажає прийняти на себе тягар малхут небес, - тіло запитує: на благо кого ти хочеш працювати в Торі та заповідях? І якщо людина каже йому, - на благо Творця, - негайно ж починається суперечка. І основний спір починається під час визначення наміру, тобто встановити, - з яким наміром людина хоче виконувати Тору та заповіді. Тому потрібно людині подивитися, щоби цей суддя був суддею суду справедливості. А оскільки бажання отримувати твердить все собі на користь, - не можна дослухатися до нього, тому що воно підкуплене. А тому всі його мудрування неправильні, адже «хабар осліплює очі мудрих».
А також слід пояснити, що коли людина починає судити, хто має рацію, виникає питання, - коли людині слід влаштовувати цей суд? І на це існує відповідь: «в усіх воротах твоїх». І це так, як написано в Зоар про вислів: «Відомий у брамах чоловік її». І сказали: «Кожен відповідно до того, як оцінює в своєму серці». Бо «ворота» (івр. «шеарім») означає «міри оцінки» (івр. «шіурім»). Тобто, щодо кожного етапу, який людина починає в духовній роботі, вона має встановити там «суддів» - дивитися, на користь кого варто працювати, чи на особисту користь, чи на благо Творця. Тобто щодо кожної дії, яку людина виконує в духовній роботі, вона повинна спочатку вчинити самоаналіз, - чого вона бажає від цього діяння, тобто задля якої потреби виконує цю дію.
І якщо вона бачить, що намір її недостойний, тобто бачить вона, що не в змозі спрямувати намір на «заради віддачі», тоді є в неї причина молитися. Тобто, щоби зло, що людина знаходить в собі завдяки тому розрахунку, що вчинила разом зі своїм суддею, вона бачить, що суддя оголошує справедливий вердикт, але не в її силах виконати цей присуд. А тому виникає питання: яка користь з того, що вчинено справедливий суд, якщо не в силах людини виконати те, що сказав суддя. Про це написано: «суддів і наглядачів». Де «судді» це лише присуд, тобто коли людина бачить правду, що саме слід робити. Але коли приходить до виконання присуду, а це вже категорія «наглядачі», тоді вона бачить, що не в її силах це виконати. Тоді людина каже, - тепер є в мене нагода молитися Творцеві, бо я бачу, що немає жодного шансу щоб колись трапилася мені можливість діяти заради небес. Отже, тоді людина може підняти молитву з глибини серця, щоби Творець допоміг їй. Тобто, тоді є в неї клі, що зветься «хісарон», необхідність, і потребує допомоги Творця щоби дав їй бажання віддавати, оскільки без Його допомоги не може вона дати собі ради.
І цим слід пояснити те що написано («Теилім», 119): «Мудріше ворогів моїх робить мене заповідь Твоя, бо навіки вона моя». Що слід пояснити: «ворогів моїх», тобто того зла, що є в мені, адже я бачу, як вони заважають мені виконувати Твою волю. А воля Творця – це Його бажання віддавати, а я занурена в бажання отримувати, і це призводить до того, що я відокремлена від життя життів. Тому, хоча й дотримуюсь я Твоїх заповідей, все одно вони лиш тільки дії, без мудрості, а «хохмою» (мудрістю) зветься те, що є в заповідях зодягнене в них світло хохма, а «світлом хохма» називається світло надання блага створінням, що є метою творіння.
Однак неможливо отримати світло мети творіння, що зветься «хохма», перш ніж є в людини світло виправлення створіння, зване «світлом хасадим», а це – келім віддачі. І оскільки людина бачить, як її вороги, - тобто її бажання отримувати - сповнено сил, і неможливо вийти з-під його влади, то вона молиться Творцеві щоби дав їй бажання віддавати. Цим вона може отримати потім і світло хохма.
І це те, що сказав: «Мудріше ворогів моїх робить мене заповідь Твоя». Тобто вороги привели до того, що удостоїться вона хохми. «Мудрішим робить мене заповідь Твоя», тобто, вороги були причиною щоби удостоїтися людині добра й насолоди. Бо допомога була від того, що отримала згори, а вони були щоразу причиною все більш високого ступеня, ніж той, що був у неї. Тоді як якщо не відчувала б людина що сидить в ній зло, то задовольнялася б тим, що має і не кричала б до Творця аби наблизив її до Себе і щоб удостоїлася келім віддачі. Адже тільки келім віддачі здатні отримати хохму. Виходить, що сенс вислову «Мудріше ворогів моїх робить мене заповідь Твоя» в тому, що тільки ті заповіді, в яких буде категорія «хохма», тільки їх вороги спричинили мені.
І це те, що людина каже: «Бо навіки вона моя». «Вона моя», «вона» - тобто вороги, вони завжди є чинниками, аби удостоїтися мені, щоб не було заповідей без ніякої хохми, сухих заповідей. І заслужила я це завдяки ворогам. «Вона моя», бо немає в мене виходу іншого, як тільки йти шляхами Творця як усі люди, тому що мої вороги, вони гірші за тих, що в решти людей. Тому я змушена стояти і просити Творця аби допоміг мені, бо я гірша за весь загал.
І з цього зможемо зрозуміти поняття випробувань в духовній роботі, - задля кого ми маємо знати, чи людина витримує випробування, чи ні. Певно, що Творець знає все. Якщо так, то випробування, - для чого воно дається людині? Оскільки є багато разів, коли під час підйому людина каже: «Нині я вже не потребую допомоги Творця, бо, хвала богові, є в мене на чому заснувати свою віру. Адже я відчуваю трохи Творця, тому я вже буду віднині й надалі злитою зі святістю, і зможу виконувати Тору та заповіді раз і назавжди».
І що роблять згори? Угорі бажають, щоби людина просувалася, і щоб підняти її на шлях, що веде до входу в палац Царя, а там, в палаці Царя, всі діють тільки заради віддачі Творцеві. А людина під час підйому збудувала собі основу своєї позиції духовної на базі відчуття смаку в роботі, а це – основа «ло лішма». Тому приводять людину до якоїсь сторонньої думки, і тоді вона приходить до випробування, тобто каже, що якщо саме Творець дасть мені якийсь смак, щоби бажання отримувати відчуло це, я здатна бути служителем Творця. Але просто вище знання, тобто коли немає в мене жодного відчуття, як я можу зробити щось? Це зветься, що «посилають людині якесь випробування», для того, щоб вона побачила, що вся її робота базується на бажанні отримувати. І відчула, як вона обманює себе в роботі Творця. І тоді є в людини можливість молитися Творцеві, щоби Він дав їй силу, щоб було в її змозі працювати тільки заради віддачі, а не для особистої користі.
Тому кожне падіння є випробуванням. Але чи може людина встояти у випробуванні, тобто проти думки, що приходить до неї, і ця думка приводить до того, що людина бачить, чи перебуває вона під владою святості, чи ні. Тобто під час падіння людина може бачити, що вся та будова, яка була в неї тоді, в час підйому, - було все збудовано на бажанні отримувати для себе.
І хоча в період падіння людина не здатна робити ніяких розрахунків, але потім вона знову дістає певне наближення згори, і це приходить до людини так, як написано: «Я, Творець, який мешкає в їхній нечистоті». Тобто, навіть коли людина ще перебуває під владою себелюбства, все одно приходить до неї світіння згори, що зветься «збудженням згори». І тоді покладено на людину пробудити самій стан падіння, яке було в неї, і думати, якою є причина, що отримала такий стан, і що їй виправити, щоби не прийшла вона знову до падіння. І людина має вірити, що те, що дістала цей стан, це тому, що скинули її згори. Тому вона і впала в таку ницість. Тоді вона може працювати над собою, робити виправлення, щоби знову не прийти до падіння, бо їй слід вірити, що падіння є виправленням для неї.
І зі сказаного зрозуміємо те, що написано «не висаджуй собі ашеру», що тлумачили: «Кожен, хто настановляє суддю недостойного, начебто висаджує ашеру в Ісраелі». І слід зрозуміти що означає «ашера» в духовній роботі. Можна пояснити, що «ашера» це як написано: «І «ашрейгем» (букв. «їхні ідоли богині Ашейри») - кожне дерево, що зеленіє». «Ашрей-гем» (букв. «щасливі вони»), тобто вони щасливі тоді, коли діють собі на благо, і відчуває людина, що вона щаслива. І це зветься «ашрей-гем», тобто коли людина працює собі на користь, тобто вона працює тільки тоді, коли є в неї гарне відчуття під час духовної роботи, тоді вона здатна працювати в Торі та заповідях.
Але якщо не має людина доброго відчуття, вона каже: «Дійсно, якби я працювала заради небес, могла б сказати, що можу служити Творцю за будь-яких умов і не обов’язково в час, коли почуваюся добре. Але я дію в духовній роботі тому, що сказали мені, що в роботі з виконання Тори та заповідей можна відчути більше смаку, ніж в роботі в матеріальному». Тому, якщо людина не відчуває смаку в духовній роботі, навіщо їй трудитися в Торі та заповідях, коли вся основа її базується тільки на себелюбстві.
Якщо так, що робити людині, коли вона бажає призначити достойного суддю? Тоді покладено на людину дивитися на намір, тобто якою є причина того, що вона хоче наразі увійти в роботу працювати шляхом істини. Певно що було їй збудження згори, що потрібно працювати в ім’я небес. А що таке «в ім’я небес»? Тоді людина починає діяти з ціллю, щоби Творець втішався від її роботи. Тобто, не як в матеріальному, де якщо господар задоволений роботою робітника, тоді він додає йому до його оплати. Але оплата людини в тому, що вона приносить задоволення Творцю і не дивиться на особисту користь. Виходить, що наразі ставить вона суддю для того, щоб наглядав, щоб людина йшла правильною дорогою, тобто – в ім’я небес. І це називається «жертовник». Тобто, суддя дає людині зрозуміти, що вона повинна принести себе в жертву на жертовнику. Отже, слід виконати те, як сказали мудреці: «Тора існує тільки в тому, хто вмертвляє себе за неї».
А якщо він суддя недостойний, він дає людині зрозуміти, що слід їй знайти собі те, що належить до особистої користі. І це зветься «ашера», як сказано вище, і «ашрей-гем». Тобто поклоніння Ашейрі було таке, що завжди дивилися на те, від чого тіло може насолоджуватися, і не цікавило їх, чи буде з цього задоволення Творцю, а постійно дивилися на особисту користь.
Однак, існує відмінність між «ашерою» і людським загалом. Тобто ті люди, все служіння яких лише в практичних діях, і зовсім вони не думають про лішма, то як каже Рамбам: «Жінок і малих, і загал простолюду навчають служінню лише зі страху і для отримання винагороди, аж поки примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю, - тоді розкривають їм цю таємницю потроху».
Щодо цих людей слід пояснити: «Кожен, хто настановляє суддю недостойного, начебто висаджує ашеру в Ісраелі», а суддя, - це коли людина хоче зробити якесь діяння і запитує суддю, що в її серці. І має вона стерегтися, щоби суддя її не був підкупленим, бо якщо так, присуд його не буде справедливим. І це зветься «начебто висаджує ашеру в Ісраелі», тобто ідоловірство.
Бо якщо суддя підкуплений, він може дати дозвіл на всі прогріхи, що можна їх чинити, тому що «хабар осліплює очі мудрих», і це називається «неначе висаджує ашеру в Ісраелі». Тобто в сенсі загалу Ісраеля, які займаються тільки практичним виконанням заповідей, а не намірами заповідей. А щодо того, що слід утримувати намір, щоб було «заради небес», - цим не має в них інтересу займатися і кажуть, що ця робота належить обраним особистостям.
І тепер слід зрозуміти те, що каже там, так: «Сказав рав Аші: «А замість мудреця, - то начебто висадив її поряд з жертовником». І маємо зрозуміти, що додає нам рав Аші тим, що каже «а замість мудреця - начебто висадив її поряд з жертовником». Начебто якщо це не замість мудреця, - то лише просто висаджує ашеру в Ісраелі. І слід зрозуміти, в чому різниця.
Отже, необхідно пояснити відмінність між тими людьми, що працюють за звичаєм загалу, і про них сказав: «неначе висадив ашеру в Ісраелі», - мається на увазі в загалі Ісраеля. Тоді як «замість мудреця» означає - тих людей, які бажають бути «мудрецями». Як тлумачив мій батько й учитель, «мудрецем» (букв. «учнем мудрого») зветься той, хто хоче бути учнем Творця, який зветься «Мудрим», бо Він дає все усьому світові. І людина, коли хоче удостоїтися бути тим, хто віддає, тобто діє з наміром прийти до «заради віддачі», її суддя, якщо він достойний, цей суддя радить їй принести себе в жертву на жертовнику. А якщо недостойний, тоді радить людині все тільки ради особистої користі, а це – «ашрей-гем», і це те, що каже: «а замість мудреця - неначе висаджує ашеру поряд з жертовником».