Що означає в духовній роботі «Тора ослаблює силу людини»

Стаття 29, 1990 р.

(переклад з івриту)

Сказали кабалісти (в трактаті Сангедрін, 26:2): «Сказав рабі Ханін: «Чому зветься Тора йменням «тушія» (мудрість і розуміння), - тому що вона «матешет» (послаблює) силу людини». І треба зрозуміти це, - чи не сказали кабалісти (в трактаті Авот, 6:7): «Великою є Тора, котра дарує життя тим, хто її виконує, як сказано: «Бо життя вони для тих, хто знайшли їх, і кожну плоть лікує». І також сказали (в трактаті Ірувін, 54): «Болить голова – хай займається Торою, заслаб горлом, - хай займається Торою, заслаб нутрощами, - хай займається Торою. Бо сказано: «І кожну плоть лікує». Якщо так, то це суперечить сказаному вище.

І щоб зрозуміти це, маємо перш за все збагнути, що за феномен – Тора. Тобто, задля якої цілі дав нам Творець Тору. Ось, сказали кабалісти (в трактаті Кідушин, 30): «Створив Я зле начало, створив йому Тору-приправу». Звідси витікає, що якби не було злого начала, не створив би Він Тору. Як написано: «Створив Тору-приправу». Чи ж можна так сказати, що Тору створено для злого начала…

Ось, Зоар говорить: «Заповіді, що в Торі, мовою Зоар звуться «пкудін» (внески). І звуться при тому також «ітін» (поради). А відмінність між ними така, що в кожній речі є передня і зворотна сторона. І з боку підготовки до чогось зветься це «ахор» (задній). А з боку осягнення воно ж зветься «панім» (обличчя). І в цьому плані в Торі є категорія «зробимо» і категорія «почуємо». Тож коли виконуємо Тору і заповіді як «ті, хто виконують Його слово», то перш ніж удостоїмся почути Його слово, заповіді називаються «тарьяґ» - 613 порад, тобто зворотною стороною. А коли заслужимо категорії «чути Його слово», робляться 613 заповідей категорією «пкудін», а це від слова «пікадон» (внесок). Бо є «тарьяґ» заповідей, де в кожну заповідь внесено світло особливого ступеня, котрий відповідає певному органу в «тарьяґ» органів і сухожиль душі і тіла».

І зі сказаного виходить, що Тора та заповіді визначаються двома ступенями:

а) як порада, і це те, що написано: «тарьяґ ітін». Тобто, що коли за допомоги цього виконають Тору та заповіді, буде в них сила скасувати зле начало. І цим маємо пояснити те, що написано: «Створив Я зле начало, створив Тору-приправу». Тобто те, що Тора є категорією «приправи» для злого начала, це в Зоар зветься «тарьяґ ітін»;

б) Тора в ім’я Тори, і це - «тарьяґ пкудін», і ця Тора є категорією «імена Творця». І цю Тору осягають після того, як виправили свої дії, так, що зможуть вже працювати ради віддачі, а не для власної користі.

Проте, коли починають просуватися до того, щоб заслужити келім віддачі, і про це ми говорили, що тут потрібна Тора в категорії порад, як зазначено вище, що зветься «тарьяґ ітін», певно, що є роботи і перед цим, і це – перша категорія, від якої починаємо входити в виконання Тори та заповідей. І це зветься «ло лішма». Це – перший ступінь.

А другий ступінь, це коли бажають просуватися лішма. І тоді треба робити все, що в наших силах, аби прийти до лішма. Тобто, щоб була змога дістатися до того, щоб виконувати всі дії заради віддачі.

А потім приходять до третього стану, і тоді удостоюються тієї сторони Тори, що зветься «імена Творця», і мовою Зоар називається «тарьяґ пкудін», як зазначено вище.

Тому, коли починають виконання Тори та заповідей на першому ступені, тобто ло лішма, для отримання винагороди, як написано в Зоар:

«Бо спочатку робота людини в Торі та заповідях виконується з причини винагороди та покарання в цьому світі, або через винагороду та покарання в світі прийдешньому, виходить, що в цьому стані вона ще не потребує Тори та заповідей як порад. І в мірі, в якій людина вірить в оплату й покарання, вони зобов’язують її до виконання Тори та заповідей.

А не задля порад, як написано: «Створив Я зле начало, створив Тору-приправу». Бо Тора є радою проти злого начала, що в людині. І людина хоче вийти з-під його влади, тобто хоче відійти від себелюбства, і все робити на користь Творця, і через це вона виконує Тору та заповіді, то якщо так, то як пояснюється, відповідно до цього, «з ло лішма приходять до лішма»? Чи не бачимо ми, що немає жодного зв’язку між тим, що людина виконує Тору та заповіді щоб отримати винагороду, і тим, що це дає їй трамплін, аби перейти від ло лішма до лішма. Але сказали кабалісти: «Тому що світло, що в ній, повертає до добра». Тобто, світло, котре є в Торі, світить людині, щоби відчула, що вона не дорівнює властивості «адам», людина, - а є подібною до будь-якої тварини. І це те, що написано (в трактаті Явамот, 61): «Ви зветесь людиною, а народи світу не називаються «людина».

І цим треба пояснити те, що запитали ми, - в чому сенс того, що сказано: «Чому зветься Тора йменням «тушія» )мудрість і розуміння), - тому що вона «матешет» (ослаблює) силу людини». Чи не сказано навпаки: «кожну плоть лікує»?

Пояснення цьому таке, що коли людина вчить ло лішма, така Тора приносить їй відчуття, що властивість «адам», що в ній, - дуже слабка, тобто послабилась у неї сила «адам», людина. А подібна вона решті тварин. Але чому людина бачить себе в такому образі, - що властивість «людина, адам» в ній дуже слабка?

Проте, головне, чим ми відрізняємо людину і худобину, як відомо, що в тої немає відчуття ближнього, що зветься «бажання отримувати лише для власної потреби і користі». І називається це також «зло». Тобто, що бажання отримувати лише для себе зветься «зло», оскільки щодо нього було скорочення і приховання, так, що в це бажання отримувати не зможе увійти жодне світло святості.

І через те, що це бажання отримувати є головною перешкодою, бо не зможе людина отримати добро та насолоду, а це було бажанням Його, благословиться Він, дати створінням, тому воно називається «зло», або ж ім’ям «зле начало». Однак, це важко зрозуміти, - чому, коли людина виконує Тору та заповіді відповідно до наміру «створив Я зле начало, створив Тору-приправу», і якщо так, то чому, якщо людина вже прийшла до відчуття, що має вона в собі зло, тобто буде їй добре вже під час підйому, - потім дістає падіння, і відчуває зло в собі, - і чому в неї так багато падінь?

Бо Тора – вона приправа для злого начала. Якщо так, то чому не бачимо що зле начало втрачає свою силу? А кожного разу зло  розкривається наново. Бо ми бачимо, в час, коли починають іти тією дорогою, яка веде до виконання всіх дій ради віддачі, є багато падінь. Тобто, щоразу зло відновлюється ще з більшою агресивністю, ніж до того, коли почала людина свою роботу з наміром прийти до стану, щоби всі дії її були б «заради небес».

А справа в тому, що та частина бажання отримувати для себе, що зветься «зло», вже скасувалася в людині, проте, є ще частини, котрі вона ще не усунула за допомоги світла, що є в Торі. І це можна зрозуміти через таку картину: скажімо, в бажанні отримуваати є бажання до ста кілограмів насолоди. Однак, бажання до ста кілограмів людина поки що не здатна скасувати за один раз. І коли побачить розмір зла, яке є в неї, відразу ж втікатиме з поля бою. Тому справа йде послідовно, етапами.

Так, що спочатку людина відчуває, що вона здатна отримати з матеріальних утіх один кілограм насолод. І коли отримує, то скасовується в неї сила зла. Інакше кажучи, кілограм насолод, котрі вона відчувала в матеріальних речах, - його вона вже може перебороти. А оскільки людина має дістати силу скасувати всі сто кілограм насолод, котрі є для неї в матеріальному, проте, як сказано, ще не може подолати відразу сто кілограм насолод, тому додають їй в матеріальному трохи, - ще кілограм.

Само собою, людина дістає падіння, через те, що є в неї сила подолання лише на один кілограм, а коли додають їй відчуття насолоди більше, то від цього вона відчуває падіння, тому що підкоряється великій насолоді. А коли переборює, і це зветься «підйом», дають їй відчути третій кілограм насолоди в матеріальному. Аж поки людина закінчує всі моменти подолання, котрі ведуться в роботі «ради віддачі» щодо матеріальних насолод.

Скажімо, вона вже може перебороти всі матеріальні втіхи, і переробить їх усі на «заради віддачі». І, зрозуміло, для цього треба щоразу дістати допомогу згори, інакше неможливо подолати, навіть маленьку насолоду. Як написано: «Зле начало людини посилюється проти неї щодня, якби Творець не допомагав би їй, не подолала б його».

Однак людина повинна завжди просити допомоги. Бо якщо відкриється їй спочатку розмір насолоди в бажанні отримувати, відразу побачить, що це не для неї, ця робота. Тому показують їй спочатку невеликий смак у матеріальних втіхах. А потім, коли вже дістала силу подолання над усіма матеріальними насолодами, тоді людина заслуговує духовних насолод. А там з’являється поняття екранів, і це вже справа подолання світла духовної насолоди.

Також і там іде згідно з порядком. Тобто, починають, наприклад, з невеличкого ступеня, скажімо, світло нефеш. І коли людина вже може отримати це ради віддачі, дають їй світло руах. Аж поки заслужить усю категорію НАРАНХАЙ. Як написано в Зоар: «Коли народжується, дають йому нефеш. Заслужить більшого, дають йому руах».

І це те, як сказали кабалісти (в трактаті Сукка, 52): «Кожний, хто більший за ближнього свого, зле начало його також більше за того». Де поняття «більший» означає, що вже заслужив підйому в духовному, тобто, що він вже здатний подолати певну міру насолод і отримати її ради віддачі. І знову дають йому насолоду, таку міру, котру в нього ще не було сили перебороти.

І коли удостоїться подолати цю насолоду, і робиться знову «більшим», тобто, приходить до величі, що зветься «підйом», знову дають йому ступінь більш високий. А його ще жодного разу він не переборював. Тому він бачить, що зараз йому набагато гірше, тобто цей ступінь він не може подолати. Тож і тепер йде той же самий порядок, коли він просить, щоб Творець дав йому силу згори, щоб була в нього змога подолати також цю велику міру бажання отримувати. І це зветься, що нижній піднімається до вищого просити сили екрана.

І цим можна пояснити те, що сказали кабалісти: «Чому зветься Тора йменням «тушія» (мудрість і розуміння), - тому що вона «матешет» (ослаблює) силу людини». Тобто, як зазначено вище, кожного разу, згідно з мірою величі людини, вона отримує більшу міру зла. Інакше кажучи, що більша насолода, то важче її подолати. Виходить, що поняття «адам», «людина, означає «той, хто віддає». Як відомо, «адам» за ґематрією «мем-гей», МА, 45. МА зветься зеір анпін, котрий віддає. БОН називається малхут, що отримує. МА – це категорія «захар», чоловіча частина, «адам», віддача. Але «бегейма» (худоба) – ґематрія БОН, а це – категорія «некева», жіноча частина, тобто отримання, а не віддача.

Виходить, що великий ступінь, котрий є більш великим світлом, важко подолати. Отже, категорія «адам» робиться щоразу більш слабка, через те, що кожного разу є в неї справа з більшим світлом.

І цим треба пояснити те, що ми запитували щодо «Болить голова – хай займається Торою». І згідно з тим, що говорить мій батько й учитель, пояснення буде таке:

«Болить голова», - тобто думки його не в порядку.

«Заслаб нутрощами», - тобто все, що входить йому всередину, - все заради його бажання отримувати.

«Хай займається Торою, бо як сказано: «І кожну плоть лікує». Тобто, завдяки Торі заслуговує великий стан, «ґадлут», оскільки «світло, що в ній, повертає до добра». І заслуговує бути великим.

А потім людина заслуговує ступінь ще більший, подолати який ще не було в неї сили. І вона має просити у Творця, щоби дав їй допомогу, щоб було в її силах подолати його. Виходить, щоразу треба говорити про дві речі, протилежні одна одній. І в кожному ступені треба завжди розрізняти дві сторони:

а) коли нижній піднімається до великого стану, і це зветься «підйом» рівня. Бо отримав відчуття, як цінувати – що є наближення до Творця, і розуміє зараз, що дбати треба тільки про користь Творця, а сам він нічого не вартий. Тобто, для себе самого не треба йому нічого, і він може поступитися як матеріальним, так і духовним, - тим, що стосується власної користі, він поступається. І всі дії, котрі він виконує, будуть лише аби принести задоволення Творцеві. І це зветься, що Тора дає життя всьому. Як написано: «Великою є Тора, бо вона дає життя тим, хто виконує її, і будь-яку плоть вона лікує»;

б) «Кожний, хто більший за ближнього свого, зле начало його також більше за того». Тобто, після цього він отримує насолоду набагато більшу. Іншими словами, в час, коли ще не удостоївся келім віддачі, виходить, що поки що «приліплений» до матеріальних насолод. Тоді кожного разу він дістає все більший смак речах матеріальних, тому, що він має подолати бажання отримувати собі, бо не показують людині смак величезних насолод, що є в матеріальному, тому, що не зможе пересилити. І є певна міра, в якій кожний відчуває матеріальні насолоди.

Але ж, коли людина починає просуватися до того, щоб усе робити у віддачі, а не для власної користі, тоді дають їй згори більше смаку в солодощах себелюбства. Виходить, в час, коли починає входити до великої стадії в роботі, тобто, коли бажає бути між тими, хто працює заради віддачі, тоді щоразу додають людині смак в себелюбстві. І, само собою, вона бачить щоразу, що має в собі все більше зло.

І в тому, що сказано, ми бачимо, що навіть в час підготовки, коли людина бажає ввійти в роботу заради віддачі, навіть коли ще не удостоїлась цього, вже починається справа «кожний, хто більший за ближнього свого, зле начало його також більше за того». Тобто, як зазначено вище, тоді, коли людина бажає увійти в роботу тих великих, які працюють заради віддачі, вона дістає багато разів підйоми з боку «світло, що в ній, повертає до добра». І тоді вона визначається як «велика».

А потім дають їй скуштувати трохи більше зла, як описано вище, для того, щоб просила б у Творця, щоб дав їй допомогу. Виходить, що тут треба розрізнити дві речі:

а) що Тора дає людині життя і робиться вона великою;

б) а потім дають їй зло, як сказано, що «кожний, хто більший за ближнього свого, зле начало його також більше за того».

Виходить тоді, що людина в такому стані, що коли завдяки Торі стала «великою», то почала бачити правду, що властивість «адам» в ній послабіла, і подібна вона худобині, оскільки бажання отримувати посилюється щоразу все більше, відповідно до міри добра, що отримала від Тори, котра повертає її до джерела. Тому маємо пояснити – «чому зветься Тора «тушія», - що завдяки Торі людина бачить, що сила «адам» слабка в неї, тільки сила «худоби» в ній зміцнюється.

І те ж саме в духовному. Тобто, після того, як людина удостоїлась келім віддачі, кожного разу зміцнюється її авіют. І щоразу їй треба підніматися до свого вищого, і просити сили подолати бажання отримувати, котре тепер набагато більше, ніж сила подолання, що отримала людина перед цим. Отже, набула тепер більшого авіюту. Тому й тоді, коли вже заслужила келім віддачі, треба також іти вперед, щоб виправити бажання отримувати, кожний згідно з його рівнем.

І зі сказаного виходить, що в час, коли людина бажає увійти в роботу віддачі, тоді вона бачить, що є в неї тільки трохи зла. Тобто, зі свого  боку вона знає, що має трішечки зла. Виходить, що зло, котре є в неї, є тому, що вона свідома того. Тому людина і вважає, що має свої власні сили подолати його, тому, як сказано, - «кожний, хто більший за ближнього свого, зле начало його також більше за того».

Виходить, що згори дають людині знання про зло. Отже, зло, що розкрилося зараз, прийшло згори. Тоді людина стоїть і думає, - звідки з’явилося в ній це зло, - оскільки є правило: «світло, що в Торі, повертає до добра». І вона спочатку вже відчула трошки, що дістала підйом в духовному. Коли так, то що то за причина, що є в неї зараз більше зла?

Те зло, що отримала людина тепер, визначається тим, що з’явилося в ній вище знання. Тобто, знання її не здатне зрозуміти, як людина впала в стан ницості, що зветься «зло», тобто дістала раптом певну спільність з речами матеріальними. Хоч до того, як увійшла в роботу віддачі, була вже віддаленою від них. А тепер набула ще більшої близькості до себелюбства.

І це – як написано в книзі «Панім меїрот»: «Поняття «добра оплата праведникам» - це їхнє власне осягнення таких ступенів, коли своїми добрими ділами повернули світло до вищих ЗОН. А справа «покарання грішників» - це принцип написаного «одне відповідно до одного». Бо в тій мірі, в якій людину віддалено від осягнення вічного світла, точно в цій мірі вона все більше спускається до насолод нечистих кліпот, що звуться «пекло і згуба», оскільки зростає в ній таке ставлення до них, що може їх терпіти».

Виходить, що зло, котре розкривається в людині, - воно не від неї самої. А людина бачить, неначе це зло приходить до неї понад її знанням. Тоді вона бачить, що не має вона ніякої можливості перебороти це зло, котре додалося їй тепер тим, що доклала вона більше зусиль і роботи. Тобто, який результат? – що дістала більше зла. Коли так, то людина запитує: «І який буде кінець?» Адже робота й зусилля не допомагають тому, щоб з’явилась можливість вийти з-під влади зла, котрим є себелюбство.

А відповідь така, що людина має знати, що так як і зло прийшло їй згори, так і для виходу зі зла прийде їй допомога згори». І, само собою, не варто людині вражатися від того, коли бачить, що не має вона жодної можливості вийти з-під влади зла своїми силами. А треба їй знати, що так само і зло додавалось їй щоразу, не потребуючи її власних сил, адже вона не трудилася, щоб здобути більше зла, а прийшло воно згори, вище знання, і на цьому вона не розуміється.

Точно так людина має вірити, що аби вийти зі зла, вона також отримає силу згори. Тобто, що всі речі, що приходять вище знання, - вони й скасовуються вище знання. Бо можна сказати: те, що людина перебуває у вигнанні під владою «знання», це не дається їй власними силами, а згори. Так і визволення, - також приходить згори.

І зі сказаного виходить, що в час, коли людина входить в роботу віддачі, і вона знає, що має в собі трохи зла, тобто що не знаходить такого вже й великого смаку в себелюбстві. Але в час, коли вона бажає скасувати себелюбство своє і працювати заради віддачі, тоді вона отримує згори більше жадання до себелюбства. Тобто, повідомляють людині, що було приховано від неї, силу влади та могутність, котрі є у себелюбства.

І тоді людина бачить, що вона просто надзвичайно віддалена від Творця. Бо Творець увесь - віддача, а людина вся – отримання. А коли Творець допомогає їй, тоді людина відчуває велич Творця, як Він опікується нею, щоб вивести її з-під влади зла. І щоразу, коли розкривається в людині більше зла, тобто вона в більшій ницості, тоді вона бачить, що Творець займається навіть найнікчемнішою людиною.

І це треба пояснити так, як сказали кабалісти: «Сказав рабі Йоханан: «Там, де ти знаходиш велич Творця, там ти знаходиш і Його скромність». І пояснення буде – «там, де людина бачить велич Творця», тоді вона бачить, що Творцеь є скромним, бо опікується нею особисто, персонально її доглядає. Тому, коли Творець робиться ще більшим для людини, тоді вона бачить, що Він більш скромний.