Стаття 26, 1991
(переклад з івриту)
Отже, слід зрозуміти це поняття, «розкриття п’яді». Тобто, спочатку була тут прикрита п’ядь. І прийшов хтось і розкрив п’ядь, але прикрив дві п’яді. Коли так, стало тепер прикрито ще більше, ніж було перед тим, як розкрили. Це означає, що цей прийшов і вчинив приховання більше, ніж було. Чи не було б краще, якби не розкривав п’ядь?
Однак, маємо пояснити: той, хто прийшов і каже: «Розкрив я п’ядь і прикрив дві п’яді», він повідомляє нам, що є тут потреба вдивитися. Тобто, вдивитися в те, що він розкрив. Оскільки воно не повинно було бути розкрито всім, а тільки тим, хто має знати. Тому був вимушений прикрити дві п’яді. Це для того, щоб ті люди, яким немає потреби, - вони не докладатимуть зусиль аби зрозуміти ці справи. Тоді як ті люди, які відчувають, що бракує їм цього знання аби прийти до довершеності, вони докладуть зусиль для того, щоб розкрити те, що цей прикрив.
І цим слід пояснити поняття духовної роботи, що вона є заняттям людини в Торі та заповідях для того, щоб прийти до досконалості, задля якої людину створено. І слід зрозуміти дві категорії:
1. Мету творіння. Метою творіння є те, що створіння повинні прийти до такого стану, щоби отримати добро й насолоду від Творця.
2. Виправлення створіння. Виправленням створіння є те, щоби прийшло до злиття, що зветься «тотожністю властивостей». Тобто, щоби всі діяння були тільки заради надання задоволення Творцю. Тому, коли є якесь розкриття, а людина не готова прийняти його заради віддачі, то вона завдає цьому шкоди. Тому мусить бути все прихованим, аж поки буде можливість людині прийняти це заради віддачі.
Тому, коли каже: «Розкрив я п’ядь і прикрив дві п’яді», мається на увазі що той, хто не має потреби в цьому, не докладатиме зусиль щоб працювати й розкривати. Тоді як ті люди, які відчувають потребу, коли кажуть їм: «Розкрив я п’ядь і прикрив дві п’яді», вони вже готові працювати, аж поки осягнуть ту п’ядь, яку розкрив. Бо Творець, Він йому в поміч. Адже коли людина дає збудження знизу, вона отримує допомогу згори.
Виходить, що дійсно розкрив це тим, хто достойний цього. А хто вони, достойні цього? Ті, хто докладають зусиль. Їм розкривається п’ядь, яку розкрито. Тобто, той, хто не причетний до виправлення створіння, він не може отримати нічого від цілі творіння, якою є «дати благо Його створінням».
Проте, ця справа, розкриття п’яді й приховання двох п’ядей ведеться також в період підготовки до духовної роботи. Тобто, навіть спочатку, коли людина бажає увійти в роботу, існує цей феномен. Бо тим людям, які мають заслугу з небес, розкривають їм згори трохи світіння, що світить їм. І починають входити в роботу з великим піднесенням, і великою снагою.
І це через те, що дістали відкриття згори, і побачили, що основне в житті цього світу це духовне, а не матеріальне. І почувалися впевненими, бо скоро вони удостояться увійти в палац Царя, і заслужать злиття з Творцем, і смаків, і таємниць Тори. І все це людина відчуває від розкриття п’яді, того, що відкрили для неї згори.
Однак потім, коли пройшло небагато часу, тобто, коли вгорі бачать, що людина вже почала працювати у віддачі, тоді для того, щоб вона удостоїлася своїми силами наближення до Творця, а також відчула при цьому, у чому феномен віддалення від святості, і це для того, щоб почала вирізняти «перевагу світла із темряви», - вона приходить після цього до стану «прикриття двох п’ядей».
І не в силах людини зрозуміти, чому спочатку, коли ще не знала, що це за робота – віддача, світило їй духовне як розкрите. І згідно зі своїм розумом вона міркувала так, що напевно після цього розкриття слід їй просуватися і йти вперед. Але зрештою бачить людина, що тепер стала вона гіршою, ніж коли була до того, як увійшла в роботу віддачі. І не може вона пояснити всі ці стани.
А відповідь на це, як сказано вище, що для того, щоб увійшла вона в роботу, мусили дати їй згори розкриття, для того, щоб це дало людині силу вийти зі стану, в якому вона перебувала перш ніж почала роботу. І це називається «збудженням згори». Але потім забрали в неї це розкриття, для того, щоби була їй тепер можливість проявити збудження знизу.
І це те, що каже Арі, що в ніч Песаха, коли Творцю потрібно було вивести народ Ісраеля з Єгипту, розкрилося над ними велике світло як збудження згори. Тому світили тоді мохін де-хайя. І все це робилося силою збудження згори. Але потім всі знову впали на своє місце. Тобто потім народ Ісраеля повинні були працювати в плані збудження знизу, для того щоби притягнути стан великих мохін.
І тим же чином маємо пояснити тут, що коли людина входить в духовну роботу, розкривають їй «п’ядь», тобто показують їй зверху певне світіння і це світіння дає людині силу виконувати роботу Творця. Так, що вона починає відчувати, що це й є ціль, для якої людину створено в цьому світі. І це відчуття прийшло до людини від сили розкриття зверху, для того, щоб дати їй поштовх до духовної роботи.
Тому після того як людина бачить, що вона не просувається вперед, а йде назад і вона далека наразі навіть від того стану, в якому була перш ніж розкрили їй «п’ядь» в духовній роботі, тоді людина думає, що це через те, що викинули її з роботи.
Тому потрібно їй знати, що такий він, шлях роботи, що для того, аби ввести людину в духовну роботу, існує таке виправлення, що зветься «збудженням згори», і це дають тому, хто здатний увійти в роботу святості. Тобто, після цього людина буде в змозі працювати в збудженні знизу. Бо істинні келім людина досягає саме збудженням знизу. Тому втрачається нею потім світло впевненості, яке мала вона на початку своєї роботи.
І зі сказаного необхідно розрізняти в тому, що написано «розкриття однієї п’яді й прикриття двох п’ядей»:
1. Початок духовної роботи відбувається на стадії неживого святості, тобто лише в плані дії, коли й не думає про намір.
2. Коли розкривають людині п’ядь згори, і починає тоді відчувати, що існує новий світ, тобто відчуває, що якщо докладе певне старання, - удостоїться увійти в царський палац, і заслужить відчути присутність Всесильного. І бачить тоді, що її впевненість настільки сильна, що досягає вже істинної досконалості.
І коли людина дивиться на решту людей, як вони займаються Торою та заповідями на неживому рівні, вона каже про них, що вони роблять це на тваринному рівні, діючи неусвідомлено. І не мають вони жодного відчуття того, що є у внутрішньому змісті Тори та заповідей. І все це в неї базується на тому, що удостоїлася розкриття «п’яді».
3. Після цього, тобто після роботи, коли починає просуватися в плані наміру, силою збудження зверху, як зазначено, людина приходить потім до стану «і прикриває дві п’яді». Тобто, приходить до стану падіння. І це зроблено навмисно для того, щоб задіяла тепер збудження знизу. Бо саме від такої роботи людина здобуває келім для світла.
Отже, неможливо розпізнати смак у світлі до того, як відчули смак темряви, як написано: «Як перевага світла із темряви». Тобто, хоча кожен може розрізнити між світлом і темрявою, але отримувати задоволення від світла так, як дійсно можна втішатися від нього, - це неможливо. Як ми бачимо, що так це в матеріальному.
І ми маємо вірити, що все це походить від духовного за принципом «кореня й гілки». Як те, що ми самі бачимо. Ми, хвала богові, ходимо ногами і користуємося руками. І хоч ми й задоволені тим, що здорові, але разом з цим ми не можемо отримати радість від того, що ми дійсно здорові.
Однак, якщо ми ввійдемо в лікарню, де є люди паралізовані, в одного нога, в іншого руки. І якщо увійде туди хтось і дасть їм чудодійний засіб, щоб вони повернулися до здорового життя, і вони зможуть користуватися своїми руками й ногами, - яку радість матимуть вони від того, що вже здорові!
Виходить, що ця пітьма, те, що вони страждають, що не можуть користуватися своїми руками й ногами, є тим, що спричинило їм радість. І це «як перевага світла із темряви». І в духовному не буває такого, щоби світло додавало їм лише радість. Бо слід нам знати, що в духовному радість, вона тільки служить досягненню світла, тобто радість є вбранням духу Творця.
Інакше кажучи, осягнення присутності Творця облачається в багато імен. І загалом це називається світлом Тори, або ж хохмою. Тобто, феномен духовної насолоди не є лише задоволенням, - а це розкриття імен Творця. І цього заслуговуємо завдяки хісарону, що зветься «келім і потребою». Тому нам потрібно збудження знизу, бо саме завдяки нашій роботі в Торі та заповідях ми досягаємо тих келім, що звуться «потреба у світлі Тори».
І людина повинна пильнувати, щоб не перейматися тим, що приходить вона до падіння. Оскільки з цього людина навчається, як цінувати важливість наближення до Творця, як сказано вище, в плані «як перевага світла із темряви». Виходить, відповідним буде і пояснення слів «розкриття однієї п’яді й прикриття двох п’ядей» у духовній роботі. Тобто, як сказано, необхідно розрізняти три категорії в роботі, аж поки приходимо до злиття з Творцем:
а) коли людина перебуває на стадії «неживе в святості», тобто, коли працює лише в плані практичних дій, що зветься «одна лінія»;
б) коли розкривають людині п’ядь, тобто згори показують їй у вигляді навколишнього світла те, що слід досягти в плані присутності Всесильного. А той, хто отримує завдяки цьому впевненість у тому, що дійде до великих досягнень, хай зрозуміє, що заради цього варто жити, і життя його буде не як у всіх мешканців світу, які живуть без цілі;
в) а потім приходить людина до третього стану, що є станом падіння, як сказано вище, коли хочуть від неї, щоби проявила вона збудження знизу, і цей стан називається «приховує дві п’яді». Тобто мало того, що прихований від неї стан розкриття, а приховано від неї наразі також стан «неживого». Тобто, важко їй тепер займатися Торою та заповідями, навіть в стані простих дій, без наміру.
Виходить, що є в людині наразі два покриття:
а) стан розкриття п’яді;
б) і стан «неживого», коли займалася вона Торою та заповідями з запалом, - цей стан також пропав у неї.
І все це чому? Тобто, чому потрібно тепер, щоб було приховано більше, навіть ніж у першому стані, що зветься «неживе святості»?
Відповідь така, що для того, щоб людина не задовольнялася б тепер малим і не залишалася б на рівні неживого, бо виходить, що все «розкриття п’яді» було дарма. Тобто, не зроблено жодної дії для наближення до Творця. Тоді як тепер не в змозі вона зробити будь-що інакше, як тільки примусом. Тоді людина вимушена думати і знаходити способи, щоб з’явилися можливості знову виконувати роботу в святості. Тому мусять бути нині дві п’яді прикритими. Однак людина має бути обережною, щоби не нехтувати роботою через примус, попри те, що при цій роботі тіло не відчуває ніякого смаку в ній. А з примусу можна вивчати важливість цієї роботи. Як ми розуміємо і бачимо, як світ поводиться щодо матеріальних справ.
Візьмемо, наприклад, їжу, як те, що ведеться як у великих, так і у малих. І є в цьому поняття любові і поняття страху, тобто страх покарання. Ми бачимо, що є малі діти, які не хочуть їсти. Що роблять батьки? Іноді батьки розповідають дітям гарні оповідання, щоб вони їли. А оскільки діти хочуть чути гарні історії, вони й їдять. А іноді, коли немає терпіння у батьків, вони б’ють дітей, щоб їли. А іноді є таке, що у самої людини немає апетиту до їди і вона примушує себе їсти, також з причини страху. Тобто, вона боїться, що якщо не їстиме декілька днів, не матиме потім сили и буде слабкою, і навіть, якщо продовжиться час коли не їстиме, вона може померти.
Виходить, що людина їсть через примус, тобто через страх. І жоден не скаже, що негарно вона робить, тим, що їсть під примусом. Хоч напевне було б краще, якби їла з любові. Але добре якщо все ж таки може їсти під примусом. Однак і здорова людина, є іноді, що вона повинна їсти з якоїсь причини пізніше, то вона їсть тоді з любові. Настільки, що буває іноді, що жалкує, чому, коли починає їсти, любов відходить від неї. Тобто в тій мірі як почала їсти, після того, як поїла трохи, в цій мірі пропадає в неї любов до їжі, тому що насичення видаляє любов з їди. Але ясно кожному, що людина мусить їсти, чи то від любові до їжі, чи то від страху.
Те ж саме стосується і роботи Творця, коли те що людина робить, коли вона виконує Тору та заповіді, також і тут присутній феномен любові і страху. Тобто іноді людина втішається від того, що займається Торою та заповідями. І є в неї через це піднесений настрій, і не мають значення причини. Тобто, є в людини чудовий настрій від того, що виконує Тору та заповіді, бо завдяки цьому вона отримає потім винагороду, що зветься «ло лішма».
Або ж інша причина, коли вона радіє тому, що служить Царю. І необхідно відділити причини від діянь. Тобто, рахуються з відчуттям людини, а не з причиною, яка принесла їй це відчуття.
Інакше кажучи, те, коли людина перебуває в радості, що зветься «працює з любові», тому що отримає винагороду, потім і цьому вона радіє. Або коли вона радіє тому, що служить Царю, - то перш за все, вона радіє. І це також називається що «працює з любові».
А буває іноді, що людина працює зі страху. Тобто, коли вона боїться, що дістане покарання в цьому світі, або отримає кару в світі прийдешньому. І тоді людина не радіє цьому, бо вона робить все через примус. Де «примусом» зветься те, коли людина була б задоволена, якби цього не було у світі, і само собою, не отримала б покарання за це.
І зі сказаного ми бачимо, що діяння впливають на тіло в матеріальному. Навіть коли виконують їх через страх. Тобто примусом. І з цього нам потрібно вчитися й вірити, що так воно також в духовній роботі, тобто навіть через примус. Інакше кажучи, навіть коли людина не знаходить ніякого смаку в Торі та заповідях, хай робить це з примусу, тому що «дія робить своє». Як в матеріальній дії, коли виконує її примусово, це працює як на добро так і на зло, навіть коли людина робить це через примус. Так це і в духовній роботі, що навіть коли людина виконує Тору та заповіді вимушено, це приводить до певних змін в людині.
Однак напевно існує відмінність в роботі, - чи робиться вона через любов, чи робиться вона через трепіт. Але слід знати, як вже зазначено, що і в плані роботи, яка робиться з причини любові, слід розрізняти, між тим, коли людина робить це через любов і каже: «Творець потребує мене, щоб я виконувала Тору та заповіді, а я не маю ніякого хісарону щоб можна було сказати, що для своїх потреб я виконую Тору та заповіді». І говорить, що не бачить задля чого вона повинна це робити. Бо каже: «Що дасть мені це, що я виконую Тору та заповіді?».
Однак, людина вірить у винагороду, яку отримає за це. Через це вона й виконує Тору та заповіді. І це згідно з правилом, що той, кому щось необхідно, щоб дали йому це для його потреб, він повинен заплатити. Тому людина робить це з любові, бо напевно Творець дасть їй винагороду за її роботу.
Якщо ж людина виконує Тору та заповіді для того, щоб вони виправили її, тобто вона відчуває, що їй необхідно виправлення, - це як сказали мудреці: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу», - виходить, що людина повинна виконувати Тору та заповіді для себе. І певно, що неможливо просити у Творця, щоби оплатив їй виконання Тори та заповідей, адже не для блага Творця вона виконує їх, бо Творець не має потреби, щоби нижні робили це для Нього, бо це на користь для самої людини. Виходить, що вона працює з любові, адже завдяки цьому людина буде досконалою, тобто виправленою. Отже ясно, що недоречно казати, що Творець дасть людині платню за її роботу в Торі та заповідях.
Виходить, що вона виконує Тору та заповіді через любов і любов її не тому що вона дістане потім оплату. А дякує вона і славить Творця за те, що дав їй ліки для виправлення тіла. Як в матеріальному, коли дають комусь якесь лікування, той, хто отримує лікування, платить лікареві. А не лікар дає плату хворому за те, що той бере в нього лікування.
Проте, маємо запитати, яке таке зло є в людині, що потрібно його виправляти виконанням Тори та заповідей. Тобто, без Тори та заповідей вона залишиться зі своїм злом. І буде їй погано, - а інакше, яке їй діло до того, що вона залишиться зі злом, що є в ній. Це означає, - необхідно видалити зло з людини. Інакше вона страждатиме від зла, і не буде в її можливостях існувати в світі, і буде змушена вмерти. А в заслугу Тори та заповідей зло відійде від неї, і тоді буде їй добре життя і мир у домі.
Відповідь така: бажання отримувати - з ним створено людину. І це бажання турбується про власну користь. А щодо блага ближнього не має воно жодного відчуття й поняття – що це таке. І людина може збагнути що означає працювати на благо ближнього тільки тоді, коли бажання отримувати для себе виграє від цього. І це називається «віддача заради отримання».
Тому люди йдуть працювати, іудеї у неєвреїв і неєвреї у іудеїв. І все згідно з оплатою, яку дістане бажання отримувати для себе. Але буквально щоб на користь ближнього, - у людини й відчуття такого немає, щоб така річ могла б існувати в світі. І цьому людина може тільки вірити, що існує таке: «працювати на користь ближнього». Але слід запитати: а насправді, навіщо людина має працювати для блага ближнього?
На це приходить відповідь, що існують в цьому поняття: «мета творіння» і «виправлення створіння». Мета творіння це те, що бажанням Творця є дати благо Своїм створінням. Тобто, щоби створіння отримували б добро й насолоду. Тому загальне ім’я Творця – це «Добрий і Добродійний». І лише виправлення сталося, для того, щоб не було сорому під час отримання блага, тому й повинна людина отримувати заради віддачі. А оскільки створено її з природою «отримувати», а не з бажанням «віддавати», тому людина повинна виправити себе, щоб мати можливість діяти заради віддачі.
А до того, як з’являється в людини це бажання, вона залишається в нестачах і без нічого, через розбіжність властивостей між Творцем і створіннями. І це зветься «злом», це бажання отримувати собі, тобто якщо не виправить його людина на «заради віддачі», залишиться вона в пітьмі. Тому вона повинна виконувати Тору та заповіді для того, щоб виправити своє зло і щоб дістати іншу природу, а це – «заради віддачі». Виходить, що людина виконує Тору та заповіді для власної користі. Тобто, виконанням Тори та заповідей, які є «приправою», вона прийде до мети творіння, якою є «дати благо Його створінням».
І цим удостоїться людина «миру в домі». Бо «домом» зветься серце людини, як написано в Зоар, де сказано, що «гарне житло» - це серце людини. І оскільки серце її не в мирі з Творцем, оскільки є в неї претензії до Нього, - чому Творець не задовольняє людині всі її потреби, то причина цьому – «через розбіжність властивостей». Тому коли людина виправляє себе на «заради віддачі», тоді вона отримує добро й насолоду від Творця. Тоді утворюється мир, і це і зветься «мир у домі».