Стаття 25, 1991
(переклад з івриту)
Ось, в Зоар (в главі «Ваїкра» 39, і в коментарі «Сулам», п. 109) написано так: «Почав рабі Єгуда і сказав: «Працюйте на Творця в радості». Так ми вивчали, що вся та робота, коли людина бажає працювати на Творця, має бути в радості, в бажанні серця для того, щоб була її робота досконалою. А якщо скажеш що неможливо, бо та людина порушила заповідь Пана свого і повернулася знову до Нього, - з яким обличчям постане перед Ним? Адже напевно зі зламаним духом і з сумною душею повинна вона бути, то де вона, та радість? Тож радість ця і спів веселий цей – немає їх. А чим вони впроваджуються? Тими коенами і левітами; радість існує у коена тому що він завжди далекий від жорсткого суду, спів веселий належить левітам. Тепер, коли не приносяться жертви (тобто відтоді, як зруйновано Храм), то як існуватиме радість і спів? Тож так ми вивчали, що хваління, якими вихваляє Пана свого і радість Тори і співи Тори, - це й є радістю і співами. Адже вивчали ми (в трактаті «Брахот», 8): завжди хай людина входить мірою двох входів, і підносить свою молитву. Чи спаде тобі на думку, що «два входи» буквально? Але скажи так: «міра двох входів», що звуться милість і страх, тобто ґвура. І вони є входами світу».
І слід зрозуміти, на що вказує нам в духовній роботі, що «коен, він – в радості» а «левіти, вони – в співах веселих». А також те, що написано, що радість, вона в серці, а спів – в устах. І саме завдяки їм обом здійснюється жертвоприношення. А справа в тому, що відомо, - порядок духовної роботи такий, що починають діяти в Торі та заповідях для того, щоб отримати винагороду. А винагорода, вона завжди в тому, що саме прагне людина отримати, але не хочуть їй цього дати, і вона платить те, що вимагають від неї, - це є оплатою, і задля неї людина працює.
І, само собою, у кожної людини є прагнення до того, чого вимагає її тіло. Тому є зазвичай різниця між різними людьми, між малими дітьми і між малими і дорослими. Наприклад, ми бачимо, що іноді маленьким дітям, які не хочуть їсти, кажуть їм – якщо будете їсти, отримаєте за це щось, купимо вам іграшки й тому подібне. Виходить, що вони поступаються і їдять, щоб отримати іграшки. Вони докладають зусилля тим, що їдять аби досягти іграшок. А дорослим кажуть, якщо попрацюєте, дамо вам їсти. Тобто, щодо кожного існує щось особливе, що називається для нього «винагородою».
Тому, коли приходять до теми роботи на Творця, «те, що Творець заповідав нам виконувати Тору та заповіді», і певно, що це називається зусиллям, бо в природі людини любити спокій. А якщо вимагають від неї щось зробити і поступитися спокоєм, вона запитує відразу: «Що я зароблю більш за це?» Тобто яке задоволення дасть мені більшу насолоду ніж те, що я втішаюся зараз спокоєм? І коли людина чує, що насолода, яку вона може отримати від зусиль є меншою ніж насолода, яку вона має від спокою, ясно що нічого не робитиме.
Тому, оскільки людина тільки починає працювати в духовній роботі, не має вона поняття зрозуміти що таке насолода, більшого, ніж те, що розуміє її бажання отримувати для власної користі. Тобто щоб отримувати задоволення від цієї роботи більше, ніж бажання отримувати для себе втішається від спокою. Тому обіцяють робітнику оплату, тобто отримає платню за свою роботу, як написано в Зоар, - обіцяють йому, «що матиме насолод цього світу в достатку». А також дадуть йому винагороду «світу прийдешнього». І в тій мірі, якою він вірить у це, в цій мірі він готовий працювати, тобто відповідно до того, як він вірить у винагороду й покарання.
І це називається, що людина діє в одній лінії, а це – для того, щоб отримати оплату для власної користі, і це називається «робота в плані практичного виконання». Тобто, коли людина повинна вірити в Творця, що Він заповідав нам через Моше виконувати Тору та заповіді, і в заслугу за це буде нам винагорода. А якщо ні (не виконувати), буде нам покарання. І обидві ці речі зобов’язують нас виконувати Тору та заповіді. І це називається також словами мудреців: «трепіт та любов», як сказали мудреці: «Трепіт необхідний, бо той, хто боїться, не відкидає [заповідане], а любов необхідна, бо той, хто любить, не ненавидить». Однак зрозуміти поняття «заради віддачі» людина не готова, поки розуміння її ще невелике, і не може зрозуміти, що існує поняття «віддавати». А здатна вона зрозуміти, що потрібно віддавати тільки заради того, щоб отримати винагороду за те, що вона віддає.
Проте, це називається також високим ступенем, хоч воно і заради отримання. І зветься рівнем «ло лішма», і про це сказали мудреці: «Із ло лішма приходять до лішма, бо світло що в Торі, повертає до добра». Тому людина повинна бути уважною, коли вона служить Творцю навіть ло лішма, слід їй цінувати дії, і вона повинна дати подяку Творцеві за те що дав їй бажання й прагнення виконувати Тору та заповіді. А першим етапом увійти в справжню роботу, коли цим людина називається вже «служителем Творця», є - працювати без ніякої оплати а тільки лиш на благо Творця.
Тоді як в час, коли людина працює для того, щоб отримати за це винагороду, це зветься «служить сама собі», тобто для власної користі, а не на благо Творця. Але, як зазначено вище, людина має пильнувати, щоби цінувала вона цю роботу і не нехтувати нею, - хай нас омине! – а складати подяку Творцеві за те, що удостоїв її виконувати Тору та заповіді практичними діями.
Однак потім людина повинна працювати в системі винагороди й покарання в іншому сенсі, як згадано вище у прикладі про малих і великих, коли оплата має бути в тому, що людина удостоїлася віддавати Творцеві. Тобто тепер в її силах вже спрямовувати намір на «заради віддачі», і цим людина приходить до «злиття з Творцем». І це та оплата, яку людина має вимагати за свої зусилля в Торі та заповідях.
Однак, оскільки людина звична робити все заради власної користі, тому хоч вона й вірить у те, що написано, «що людина повинна робити все в ім’я небес», але через те що тіло протидіє цьому, тому що це проти природи, вона не може встановити для себе, що це й насправді річ велика – віддавати. І що це є настільки важливим, в такій мірі, що варто буде людині виконувати Тору та заповіді, коли ця річ, тобто «заради віддачі», буде всією оплатою для її роботи в Торі та заповідях.
І оскільки сам феномен віддачі не такий вже важливий для людини, тому не має вона потреби молитися Творцеві з глибини серця, щоби дав їй бажання віддачі як подарунок від Творця. Тому виходить, - попри те, що людина розуміє: варто працювати ради віддачі, але того, щоб вона відчувала нагальну потребу в цьому – цього немає в неї. Через це мусить вона працювати щоби Творець освітив би для неї необхідність цього, - як бажання віддавати приведе людину до мети творіння, до досягнення блага й насолоди, які є в меті творіння. А отже потрібно людині просити у Творця, щоби дав їй відчути хісарон, тобто те, що має вона нестачу бажання просити у Творця від усього серця, щоби Творець дав їй бажання віддачі, адже «немає наповнення без хісарону».
А потім проситиме Творця, щоби дав їй це наповнення. Адже буває багато разів, коли людина доходить до стану, що вона взагалі не хоче щоби Творець допоміг їй щоб бажання отримувати було б гидким для неї і щоб відчувала ницість, що існує в бажанні отримувати. А навпаки, вона бажає щоб Творець дав би все те, чого вимагає бажання отримувати. Тому, коли людина приходить до стану ницості, їй слід просити у Творця, щоби дав їй нагальність потреби в бажанні віддавати і щоб її молитва була б з глибини серця. І тоді приходить людині допомога згори.
Однак, коли вона входить у стан коли бачить, що вже вона на дні ницості, і людина, коли бачить свою нікчемність, наскільки вона розбита і зламана, - то як вона може бути в радості, як каже Зоар: «А якщо скажеш що неможливо, бо та людина порушила заповідь Пана свого і повернулася знову до Нього, - то напевно дух її зламаний, - і де вона, та радість?»
І маємо запитати про це, як зобов’язує розум: якщо людина бачить, що вона в ницості, і має бути у смутку, - чому вона мусить бути в радості? А сенс той, що написано: «Працюйте на Творця в радості». Також і це слід зрозуміти, чому вимагають від людини те, що є неможливим, - адже це дві протилежності в одному носієві.
Мій пан, батько й учитель казав, - оскільки в час, коли людина перебуває в стані «в нестачах і позбавлена всього», така людина визначається як «проклята», - то «проклятий не приліплюється до Благословенного». Як це описано в статті «Віра в свого рава». Тому людина не здатна отримати благословення від Творця, тому що благословення не може перебувати в місці порожньому. Отже, відповідає Зоар, що «жертвоприношення здійснюються тими коенами та левітами, в яких радість існує – в коенах, а радісний спів - в левітах». А сенс в тому, що коен це «хесед», і він далекий від «суду». І слід знати, що означає в духовній роботі, що коен є «хеседом».
Справа в тому, що хесед це віддача, тобто коли не потребує для себе нічого, крім як тільки віддавати іншим. І той, хто перебуває в стані хеседу, він радіє своїй долі і йому нічого не потрібно. Виходить, що не має він жодного хісарону, і само собою, він може бути в радості, бо поняття суду вказує на нестачу, хісарон. Адже весь феномен хісарону, що є у створінь, це через те, що був суд і присуд, що не можна користуватися келім отримання, а тільки лиш келім віддачі, бо лише там – місце, де вище благо може бути отриманим.
Тому, коли кажуть, що існують, (боже збав), суди у світі, це означатиме, що немає у світі місця, щоб добро й насолода розповсюджувалися, тому що світ занурений в келім отримання, щодо яких було скорочення та суд. І через це коен, який є категорією хеседу, тобто клі віддачі, немає ніякого відношення до суду. І це те, що написано: «Радість реалізується в коені тому, що він завжди далекий від суду». І як сказано вище, келім віддачі далекі від келім отримання, які й є «судом».
Тоді як левіт, він є категорією суду. І там присутня категорія «веселого співу», тобто пісні. І це як сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 35): «Пісню промовляють лише над вином». І в Зоар пояснено, що поняттям вина, тобто «вина Тори», є світіння хохми, що зветься «лівою лінією». Бо пісня зветься «підсолодженням судів», адже суди, як зазначено, це келім отримання, щодо яких був присуд, що не можна користуватися ними через те, що вони в розбіжності властивостей [з Творцем], що приводить до відокремлення від Нього. І з цієї причини це місце суду залишається без вищого блага.
Тоді як в час, коли виправляють келім отримання, щоб діяли заради віддачі, тоді вище благо приходить і наповнює келім отримання. Виходить, що «суди», тобто келім отримання, перед цим були в стані «заради отримання», і було це гірким станом, тому що були без світла. Тоді як нині, коли дістали виправлення «заради віддачі», світить там світло хохма, що є світлом мети творіння, а сама мета творіння, це – «дати благо Його створінням». Виходить те, що було гірким, зробилося тепер солодким, і це те, що написано: «Пісню промовляють лише над вином», яке є категорією хохми.
І про це написано: «А веселий спів існує у левітів, і так це, бо левіти завжди перебувають зі співом, і ці коени та левіти стоять на цьому і ними довершується робота Творця». Тобто завдяки їм довершується робота Творця, що є поняттям виправлення трьох ліній, котрими є «хесед, дін, рахамім» (милість, суд, милосердя). Іншими словами, завдяки лівій та правій лініям довершується людина з «корбаном» (жертвоприношенням), тобто завдяки цьому вона «міткарев» (наближається) до Творця.
А також маємо пояснити те, що написано: «Тепер, коли зруйновано Храм, то як здійснюємо радість і веселі співи? - і відповідає, що прославляння, якими славить Пана свого і радість Тори, і оспівування Тори, - це й є радістю і веселими співами». І слід пояснити, що поняття «коен» вказує нам на роботу в правій лінії, де «права» називається «досконалістю», а досконалість породжує радість.
І слід зрозуміти: що це за відповідь така, що «праве» називається «досконалістю», що через це застосовує досконалість правої лінії в час, коли бажає зробити жертвоприношення. А це означає, що бажає людина наблизитися до Творця, тому, що відчуває, наскільки вона віддалена від Нього, як в плані «моха» (розуму), так і в «ліба» (серця), і розбита вона і дух її засмучений.
І відповідає Зоар: «Прославляння, якими славить Пана свого, приносять людині радість». І слід запитати: яке прославляння й подяку людина може дати Творцеві, коли вона відчуває, що є грішником. Однак, справа в тому, що слід знати, - в усьому потрібно розрізняти дві сторони:
1. Що з одного боку людина наразі розбита і зламана з причини, що згрішила проти Творця, і вона перебуває у смутку, адже відчуває, наскільки вона позбавлена всього і перебуває в нестачах в плані святості.
2. І є тут друга сторона монети, що донині людина взагалі не думала про щось духовне, а була занурена в справи цього світу. І не пам’ятала абсолютно, чи взагалі існує феномен духовного в світі. Тоді як тепер вона переходить у інший світ, де не думає про справи цього світу, а всі її турботи в тому, чому вона настільки «матеріальна». Тому з цього боку людина наразі піднялася ступенем вище, тобто її винагорода й покарання стосуються не матеріальних речей, а справ духовних.
І зі сказаного виходить, згідно з правилом, що якщо людина піднімається вище ступенем, вона має перебувати в радості, тому що удостоїлася наразі бажання до роботи на Творця. Тому навіть коли людина бачить, наскільки вона віддалена від Творця, і болить їй серце від цього, бо хоч навіть і народилася вона «ісраелем», все одно вона не користується цим аби діяти так, як це личило б «ісраелю». Тобто щоб була в неї віра в Творця, як це належало б мати «ісраелю», - а всі її турботи тільки аби задовольнити ті потреби, які тіло вимагає, як і всі тіла. Тобто всі вимоги створінь, навіть те, чого не «ісраель» бажає, - і вона також цього вимагає, як написано: «І змішаються з народами і навчатимуться від їхніх діянь», тобто всі потреби народів її тіло також собі вимагає.
І от тепер людина осягла і відчуває трохи, що існує поняття духовного в світі, що зветься «злиттям з Творцем», і далека вона від цього, і має вона через це розбите серце, і хоче вчинити жертвоприношення, тобто бажає наблизитися до Творця, що і зветься «жертвоприношенням». Тому, з одного боку, людина повинна бути «зламаною» від того, що почувається віддаленою від Творця, а з іншого боку вона повинна бути в радості через те, що бажає наразі наблизитися до Творця.
Тому з цієї сторони людина може виконувати «працюйте на Творця в радості». А чому вона має бути в радості? – це для того, щоб піднести хвалу Творцеві за те, що наблизив її. Але звідки людина знає, що Творець наблизив її? Відповідь така, що людина повинна знати: через те, що Творець наблизив Себе до людини, тому людина й відчуває себе віддаленою від Творця.
І це як приклад у матеріальному світі, коли людина не знає, що вона далека від чогось, якщо вона не бачить те «щось» здалеку. Скажімо, якщо вона бачить якусь річ, вона може сказати, що та річ далека від неї або ж близька. Але якщо річ настільки далека від людини, що та не бачить її абсолютно, - як вона може сказати, це далеко чи близько?
Так само і тут, в духовній роботі, коли людина відчуває, що вона далека від роботи на Творця і приходить через це до того, що розбивається в неї серце, через віддалення від Творця, і бажає, щоби Творець наблизив її, а це зветься, що хоче вона «вчинити жертвоприношення», тобто наблизити себе до Творця, - певно що Творець наблизиться до неї.
А доказом цьому є те, що людина бачить Його здалеку, тобто відчуває себе, що далека вона від Творця, в цьому плані людина має відчувати «радість» від того, що Творець наблизився до неї, і вона бачить Його здалеку. І ця радість спричинює, що людина відчуватиме важливість в роботі Творця. Тобто, навіть коли відчуває віддаленість від Творця, вона каже, що Він близький до неї в певній мірі. І в цьому плані людина, яка каже, що відчуває від цього досконалість, - вже зветься «благословенною». І тоді вона здатна удостоїтися й насправді щоб Творець наблизив її, тобто вона заслужить відчувати себе близькою до Творця через те, що «благословенний зливається з Благословенним».
Однак, коли немає в людини потреби вийти зі свого малого стану, тоді навіть коли Творець бажає дати їй більш високий духовний рівень, щоби вийшла вона зі своєї малості, але якщо людина перебуває в стані досконалості тим, що діє в правій лінії і радіє своїй долі, - як можна дати їй щось? Адже немає в людини келім для цього, тобто потреби вийти з «катнуту» (малого стану) свого, тому що вона радіє своїй долі.
Отже, їй необхідно йти також і лівою лінією, як зазначено вище. А це – категорія «левітів», «ґвура і страх». Тобто, людина дивиться критично на свої дії, і бачить, наскільки їй бракує властивості «моха» і властивості «ліба». І з’являється страх, щоб не залишитися їй в малому стані навіки, і залишиться в розбіжності властивостей з Творцем, адже Творець дарує, а людина занурена вся в егоїстичне отримання. І щоразу, коли вона хоче подолати цей стан, вона бачить, що це не в силах людських. І завдяки цьому вона починає потребувати Творця, щоб Він допоміг би їй.
І це те, що написано: «І ті вихваляння, якими славить Пана свого, і співи Тори є радістю й веселими співами». А отже, як сказано вище, з правої та лівої сторін вийшло жертвоприношення, тобто завдяки обом людина наближається до Творця. Бо келім і потребу людина отримує з лівого боку, і тоді їй необхідно, щоби Творець допоміг їй, щоби дав їй сили згори, що звуться «нешама», душа, і кожного разу, коли вона хоче перебороти, дають їй допомогу.
Але відповідь на молитву, вона в час, коли людина перебуває в радості, тобто радіє своїй долі і немає в неї жодної потреби отримати більш високий рівень. А в тому стані, в якому перебуває, людина задоволена ним і почувається «слава Богу». Тоді саме час, коли «благословенний зливається з Благословенним». І тоді час, коли зможе удостоїтися злиття, тому що келім для цього вже є в людини з боку лівої лінії.
Тоді вона може сказати, що радіє своїй долі, хоч і є в неї хісарон, настільки, що відчуває недолік та біль через те, що віддалена від Творця. І це називається «радіє своїй долі». Отже тільки так, коли є в неї недолік, хісарон, можна сказати «радіє своїй долі», тоді як коли немає хісарону, це не зветься «радіє своїй долі», бо така радість означає що людина задовольняється малим. А якщо не має хісарону, людина не зветься що «задовольняється малим», оскільки не має потреби в більшому, ніж є в неї.
І це так, як пояснив мій батько й учитель про те, що сказали мудреці (в трактаті «Меґіла», 12): «А питво – за законом, без примусу». Що означає «за законом»? – за законом Тори. Який закон Тори? – їжа переважає питво».
І сказав: «Закон Тори» - це «без примусу», тобто не відчуває необхідності в цьому, а і без питва також може їсти, де поняття «їжі» - це категорія віри вище за знання. Коли людина вірить, що Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний», попри те, що сама вона не бачить цього, тобто знання заперечує це, і все одно людина вірить. Тоді вона удостоюється категорії «питва», що зветься «вином Тори» і є категорією хохми, що є світлом мети творіння, коли бажанням Творця є дати благо Своїм створінням.
Цим зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Завжди хай увійде людина у два входи, і тоді піднесе молитву свою». Тобто, для того, щоб молитва її була прийнята, інакше кажучи, щоби удостоїлася вона категорії «жертвоприношення», що зветься «наближенням до Творця». І відомо, що молитва, вона замість жертвоприношення. Тобто, для того, щоб удостоїтися наближення до Творця, людина повинна йти і правою, і лівою лініями. А поняття «двох входів» означатиме, що потрібні дві речі:
1. Знати, чого бракує. І цим людина дістане відчуття недоліку й потреби, що зветься «келім», щоб Творець зміг задовольнити її потреби. Якщо ж немає хісарону, не можна нічого наповнити.
2. Час отримати наповнення. Бо коли людина перебуває в хісароні, тоді немає в неї часу наповнювати його, тому що «проклятий не зливається з Благословенним». Отже, потрібен час досконалості, і саме тоді час отримувати наповнення. Тому й необхідні дві ноги, права й ліва.