Стаття 16, 1987 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (глава «Емор» і в коментарі «Сулам», п. 58) написано так: «Іди й дивись: людина, що народилася, не призначається їй сила згори, аж поки не буде обрізана. Коли обрізана, виникає щодо неї збудження духу, тобто світло нефеш згори. Удостоїлася займатися Торою, тоді вона є людиною досконалою, довершеною в усьому, бо заслужила світло хайя. Але у новонародженої худобини, вже при її народженні, ту силу, що, зрештою, буде в неї, має вона в час, коли народилася. І через це написано: «Бик, чи овен, чи цап, коли народиться…»
І слід зрозуміти: ця відмінність між твариною та людиною, - чому це нас навчає в духовній роботі. Перш за все нам слід збагнути, що є категорією «людина» в духовній роботі, і що є категорією «тварина» в духовній роботі. «Людина» - що це? Ось, мудреці пояснили те, що сказано: «Підсумок: усе чути, Всесильного страшись і заповідей Його дотримуйся, бо в цьому – вся людина». Що означає «бо в цьому вся людина»? Сказав рабі Ельазар: «Сказав Творець: увесь повністю світ створено лиш тільки для цього», кінець цитати.
Означає це, що для трепоту перед Творцем було створено весь світ. І це те, що питає: «Що означає «бо в цьому – вся людина»? Випливає з цього, що людиною називається той, хто має в собі трепіт перед Творцем. Тоді як той, хто не має трепоту перед Творцем, не називається людиною.
І цим з’ясується також те, що сказали (в трактаті «Євамот», 61): «І так казав рабі Шимон бен Йохай: «Як сказано, - а ви, отара моя, отара пасовища мого, ви – людина, ви зветеся людиною, а не ідоловірці звуться людиною». Також слід пояснити, що має на увазі людину, в якої є трепіт перед небесами (і хоч в плані закону це неважливо, але вона оскверняє, попри те, що людина є лише рівнем тварини, і все ж вона (коли мертва) оскверняє в наметі. Але в справах духовної роботи ми все вивчаємо в рамках однієї людини, - і категорію Ісраель, і категорію сімдесяти народів, як мовить Зоар: «Кожна людина є маленьким світом».
Тому в плані практичних заповідей, що зветься «відкритою частиною», вивчаємо кожну річ окремо. Тобто, чужинець окремо і людина з Ісраелю окремо, отже, вивчаємо все в окремішніх тілах. Тому закон такий, що могили ідоловірців не оскверняють в наметі, оскільки написано «Щодо нечистоти, - людина, якщо помре в наметі», тому ідоловірці не оскверняють в наметі).
І зі сказаного випливає, що той, хто має в собі трепіт перед Творцем, той називається людиною. Тоді як той, хто не має в собі трепоту перед Творцем, він вважається худобиною, а не людиною. Проте, слід зрозуміти яка міра трепоту перед Творцем, адже існує багато подібних категорій. Ось, Зоар (в «Передмові книги Зоар») пише так: «Трепіт трактується трьома категоріями. Дві з них не мають належного кореня. А одна є коренем трепоту. Є людина що боїться Творця через те, щоб жили сини її й не померли, або боїться покарання щодо свого тіла, або щодо своїх грошей. І тому вона тріпоче перед Творцем постійно. Отже, в тому трепоті, яким вона тріпоче перед Творцем, вона не бачить коренем Його, адже коренем є особиста користь, а трепіт є її породженням. А є людина, яка тріпоче перед Творцем тому, що боїться покарання у світі майбутньому і покарання пеклом. Два ці види трепоту, тобто страх перед покаранням цього світу і страх перед покаранням світу майбутнього, не є основою та коренем трепоту. Трепіт, який є основним, це коли людина страшиться свого Господаря через те, що Він – великий та всевладний».
І згідно з наведеними словами Зоар висновуємо, що основний страх перед Творцем, - через те, що Він є великим і всевладним. І саме це є тим, що зобов’язує нас виконувати Його заповіді, бо це зветься, що людина працює не заради отримання винагороди. Тобто, не задля особистої користі, коли вона одержить певну оплату за свою роботу, - а сама робота є винагородою, тому що відчуває людина, що має великий виграш тим, що бачить, що дали їй думку й бажання служити Цареві, і великим багатством вважатиметься для неї той великий подарунок, якого удостоїли її з небес.
І виходить, відповідно, що «людиною» називається той, хто йде дорогою, яка веде до стану, коли всі його діяння будуть з наміром «в ім’я небес», а не задля особистої користі. Але якщо не має людина наміру, є лише дія, то хоч це й велика річ, але без наміру називається категорією «худобина», як написано («Мішлей», 19, 2): «Також і душа без знання, це недобре». Поясненням «без знання» є те, що «знанням» називається намір, як написано «Ти обдаровуєш людину знанням (івр. «даат»)».
І незрозуміло: адже шлях істини це йти вище за знання, - а коли так, то чому ми молимося, щоб дав нам знання. І сказав мій пан, батько й учитель, що знання що у святості називається «злиттям», «тотожністю властивостей». І згідно з цим слід пояснити слова «також і душа без знання» тобто, душа без злиття. Це коли людина в категорії «худобини», якщо не йде тим шляхом, щоб удостоїтися завдяки чудодійній силі Тори та заповідей прийти до того, щоб змогла мати намір на «заради віддачі». Тоді зветься вона «худобина без знання», без тотожності властивостей. Тобто, в усіх тих діяннях, які вона виконує, не має вона іншого наміру як тільки заради особистої користі, а це називається категорією «худобина», і не належить до рівня «ви зветеся «людина», а не ідоловірці», як сказано вище.
А тепер з’ясуємо те, що ми запитували: на що натякає нам різниця між народженням худоби і народженням людини, де Зоар наводить нам доказ своїм словам, тим, що каже: «Худоба, що народилася, в час народження та сила, що буде в неї в результаті, є вже в неї в час, коли народилася», - з того, що написано: «Бик, чи овен, чи цап, коли народиться…». Бо теля одноденне вже називається «бик», адже не написано «теля, коли народиться». А в справах духовної роботи це бажає нас навчити порядку розвитку людини і худоби.
Перш за все, коли говоримо про справи духовної роботи, нам слід знати, що означає «народження». Тобто за правилом, що вивчаємо і щодо худобини і щодо людини, все відбувається в одному тілі, тому що людина складається з сімдесяти народів. Якщо так, вона складається з усього, що є в світі, тобто як сказано в Зоар, людина є цілим світом, а тому слід знати, що взагалі є народженням.
Відомо, що коли йдеться про людину, то основне це мозок і серце. Тобто, думки ми відносимо до мозку, а бажання ми відносимо до серця. І тому, коли в людини є в мозку і в серці думки й бажання, що належать до рівня худоби, це називається, що народилася худобина. А якщо є в мозку й у серці думки й бажання, що належать до людини, це називається, що народилася людина. І цим ми й розрізняємо між людиною та худобою.
Проте, в плані зовнішності ми бачимо, в матеріальному, що є велика відмінність: у тварини, з того дня, як вона народилася і за якийсь час вже є в неї розвиток як в довжину, так і в ширину й у вишину. Але головна відмінність, про яку йдеться, - те, що у тварини немає різниці від дня, коли народилася і до кінця має вона ту ж саму силу, - і йдеться тут про її внутрішній зміст. І це вказує нам на порядок духовної роботи. Те, що сказали «худобина, що народилася», сенс цього той, що з цієї основи починає вибудовувати свою «домівку», в якій житиме всі дні свого життя.
І це те, що сказали «худобина, що народилася», тобто та основа, на якій людина будує свою роботу в Торі та заповідях, - це категорія «худобина», що зветься дією без наміру. І з цим людина бажає продовжувати всі дні свого життя, тобто думає вона собі, що це є істинним шляхом, що ті люди, які хочуть йти шляхом Творця, досить того, що людина докладе всю енергію та силу свою до виконання Тори та заповідей в усіх її деталях та подробицях. І якщо спрямує намір під час їхнього виконання на те, що виконує вона заповіді Творця, - то що мені ще треба?
І головним чином людина, яка народжується в стані худоби, стверджує, що вона наводить доказ своєї правоти від спільноти Ісраеля, як вони поводяться, тобто на основі чого вони діють. І ясно, що покаже вона, що усі вони діють в стані худоби. Тобто це якщо вони виконують Тору та заповіді, - а коли ще приймають на себе додатково певні суворості до тих заповідей, що дані нам, то вже всі відчувають себе досконалими, і не бачать в собі жодних недоліків, щоб було що виправляти. І наводить людина обґрунтування своїх слів з того, що сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 45): «Вийди й подивись, що народ каже». Це означає, щодо того, що підлягає сумніву, - йди, вийди й подивись, як загал поводиться.
І насправді людина має рацію, тобто той, хто народився в стані худобини, він належить до загалу, і має йти шляхом загалу. І це так, як пише Рамбам, який пояснив те, про що сказали мудреці: «Завжди хай займається людина Торою, і навіть ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма. І тому, коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, навчають їх не інакше як працювати зі страху і для того, щоб отримати винагороду. Аж поки примножиться знання їхнє і помудрішають додатковою мудрістю, - тоді розкривають їм цей секрет потроху, і привчають їх до цієї справи спокійно, аж поки не осягнуть її і знатимуть її, і працюватимуть з любові» («Закони повернення», розд.10)
Отже ясно, що це правильно, те, що коли хтось бажає йти дорогою загалу, він наводить собі докази від загалу. І таке діється з тим, хто народився в стані худоби, про що говорить Зоар, що сила, яка з’явиться в нього зрештою, є вона й відразу ж у день, коли народився. І це те, що каже: «Теля одноденне вже називається «бик», це означає, що до самого кінця не матиме він більше знання в святості ніж те, що було в нього в час, коли народився, тобто відтоді, як почав іти шляхом духовної роботи в стані худобини.
Однак, маємо зрозуміти слова Рамбама, там, де він пише: «Аж поки примножиться знання їхнє і помудрішають додатковою мудрістю». І виникає питання, - як ми можемо знати, що вже примножилося їхнє знання, і вже є в них додаткова мудрість. І ще, якою є міра знання, коли вже називається, що «примножилося знання їхнє». І також, якою є міра додаткової мудрості, що відтоді й надалі вже дозволено розкривати їм секрет лішма, що зветься «не заради отримання винагороди».
І згідно зі сказаним, коли народжується «людина», і це означає, що їй на розум та в серце приходять думки й бажання, що потрібно бути людиною, а людиною називається те, що хоче йти дорогою трепоту перед Творцем. Тобто щоби всі діяння були б в ім’я небес, заради віддачі, а не для особистої користі, як у худоби, яка не має відчуття ближнього. А хоче просуватися саме «заради віддачі», хоч поки що й не удостоїлася цього. А «народженням» називається, що почала діяти на основі «людина», тобто бажає вибудовувати свою роботу на основі трепоту перед Творцем, що і зветься категорією «людина», як зазначено вище. А початок цього і називається «народженням».
І тоді це час, коли ця людина з’являється і каже, що бажає бути людиною, «адамом», тому що вона народилася тепер в стані людини в мозку і серці своєму. Це і зветься «аж поки примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю», де говориться про те, що аж поки не народиться в їхньому мозку та серці мудрість і знання, що не варто жити життям худоби, що зветься «ло лішма», як сказано вище: «Також без знання душа – це не добре». Тоді дозволено розкрити їй зміст лішма, що зветься «трепотом перед Творцем», а не щоб займалася Торою та заповідями тому що труситься за свою особисту користь. Проте до того, як з’являється в неї стан «людина», не можна розкривати їй, як сказано вище в словах Рамбама.
І цим пояснимо те, що Зоар каже нам, що існує різниця між тим, хто народився в стані худобини, і щойно як народився, тобто на початку його духовної роботи, відразу є в нього стан досконалості, такий самий, як досягне потім, тобто той розум, який він отримав у час, коли народився. І мовиться тут про основу, що почав діяти в стані худобини, а це зветься «особиста користь», і все, що збудує потім, буде на основі себелюбства. Так, що не дістане нічого додаткового. І незважаючи на це, в плані зовнішнього він таки зростає, на кшталт тварини, що росте після свого народження – в довжину і вшир, і в висоту, і таке інше. Але тварина не зростає у своїй внутрішній суті, тобто щодо розуму немає різниці між днем, коли народилася і днем, коли вже виросла за кілька років, бо з тим же розумом худобою і залишається.
Те ж саме і в людини, коли будова й основа її роботи зводиться на категорії «худоба», що є «ло лішма», - також немає різниці у внутрішньому, тобто в розумі. І хоча в плані зовнішнього певно що зросте, тобто з часом зібрав і накопичив багато Тори й багато заповідей, але в плані внутрішньої суті залишився на тому ж рівні, і розум, що є внутрішнім змістом, не дістав зрештою ніяких змін.
І це те, що каже Зоар: «Людина, що народилася, не призначається їй сила згори, аж поки не буде обрізана. Коли обрізана, отримує світло нефеш - і аж поки удостоюється світла хайя, бо заслужила чотирьох цих ступенів, що з чотирьох світів АБЄА». Отже, виходить в нас, що існує робота, що належить загалові, і це – ло лішма, звана категорією «худоба», і заборонено говорити людині, що потрібно діяти в лішма, бо вона, звісно, цього не зрозуміє, оскільки народилася в стані худобини, бо не може вона розуміти інакше, тому слід вчитися з нею тільки ло лішма.
І згідно зі сказаним можемо пояснити те, що сказали мудреці: «Сказав Раба: «Завжди нехай вивчає людина в Торі там, де її серце бажає». І пояснив Раші: «Там, де її серце бажає» - замінить їй вчитель (навчальний матеріал) виключно на трактат, котрий вона просить в нього, бо якщо змінить на інший трактат, не буде реалізовано згідно з тим, на чому її серце наполягає».
І це тому, що якщо народилася людина в стані «худоба», тобто якщо розум і серце її розуміють, що слід їм іти разом з загалом, коли вся основа в ло лішма, неможливо дати людині зрозуміти, що потрібно працювати у віддачі. Як пояснив Раші, «бо якщо змінить на інший трактат, не буде реалізовано згідно з тим, на чому її серце наполягає». І через це вона дасть багато пояснень, що вона не здатна просуватися в стані «людина», що зветься «трепіт перед Творцем», і це - «заради віддачі», як написано у Рамбама: «Хай не каже людина, - ось, я виконую заповіді Тори для того, щоб дістати благословення, що написані в ній, або для того, щоб удостоїтися життя світу прийдешнього. Бо в такий спосіб служать Творцю лише простолюд, жінки і малі, яких виховують виконувати духовну роботу зі страху, аж поки примножиться їхнє знання і діятимуть з любові».
А в словах «аж поки примножиться їхнє знання», як ми пояснили, сенс той, що – аж поки не народиться в стані «людина», тобто аж поки не з’являться в її мозку й серці думки й бажання, що потрібно виконувати істинну роботу, що означає, - заради віддачі, як писав Рамбам, що слід служити Творцеві тільки у віддачі Йому. І ось його слова: «а діє істинно тому, що це – істина». Бо істиною називається «лішма», а не «для своєї користі». І істину цю, каже він, не можна розкривати загалу. А сенс цього, як сказано, - бо не зрозуміють цього, як пояснив Раші, - «тому що серце її наполягає на своєму жаданні», тому й не зможе зрозуміти інакше.
Однак, коли народився в категорії «людина», що означає, - прийшли йому в мозок і в серце думки й бажання бути людиною, він розуміє, що потрібно йти шляхом істини, хоч поки що й не може так іти, бо щойно народився. Тобто тільки-но почав цю роботу, і тільки лиш зрозумів, що слід наблизитися до неї, іншими словами, все робити заради віддачі, хоч у час, коли народився, немає в нього нічого, як Зоар каже: «Людина, що народилася, не призначається їй сила згори, аж поки не буде обрізана».
Пояснення цього таке, що коли починає йти лінією віддачі, що зветься «народженням», тоді людина бачить завжди зворотний взаємозв’язок. Тобто, бачить вона після кожного зусилля, яке докладає, що не має вона ніякого поступу, а завжди відчуває, що відступає назад. І цей порядок, тобто стан приховання, який людина відчуває, продовжується, аж поки не удостоїться обрізати себе. А потім вона йде вперед, до осягнення чотирьох ступенів, званих «хайя, нешама, руах, нефеш». І це й є різницею між загалом і особистістю, тобто так само як в матеріальному відрізняється людина від худобини.