Стаття 17, 1987 рік
(переклад з івриту)
Кабалісти сказали в трактаті Хаґіґа, 13-й лист: «Сказав рав Амі: «Не передають слова Тори ідоловірцю, як сказано: «Не зробив таке жодному народові і законів Його не знають». А в трактаті «Сангедрін», 59: «Сказав рабі Йоханан: «Ідоловірець, що займається Торою, повинен смерті, як сказано: «Тору заповідав нам Моше, спадщина…». Нам ця спадщина, а не їм».
І Ґемара запитує: «Адже рабі Меїр говорив: «Звідки це, що навіть якщо (чоловік) ідоловірець, і займається Торою, він як первосвященик, як сказано: «… які виконуватиме людина, і житиме ними». Не сказано «когени, левіти та ісраеліти», а «чоловік», - вчи з цього, що навіть ідоловірець, але займається Торою, отже він як первосвященик».
І треба зрозуміти це в плані духовної роботи, згідно з правилом, за яким в аспектах духовної роботи ми вивчаємо всю Тору щодо однієї людини. А також відповідно до того, що говорить Зоар: кожна людина є маленьким окремішнім світом. Тобто, вона складається з усіх сімдесяти народів світу. Якщо так, то що називається «Ісраелем», і що називається «ідоловірцем» в самій людині?
І ще важко зрозуміти щодо тлумачення рабі Меїра, коли він наводить нам доказ з написаного: «…які виконуватиме людина, і житиме ними». Чи не тлумачить рабі Шимон, що «людиною називається Ісраель». І наводить доказ із писання: «Ви зветесь «адам», людина, - а не народи світу». Якщо так, то як наводить рабі Меїр доказ зі слова «людина», маючи на увазі ідоловірців, адже «Тосафот» в трактаті «Сангедрін» хоче пояснити, що є різниця між просто «адам» (людина) і конкретною людиною, «а-адам»?
І Раші пояснює, щоб не було утруднення в словах рабі Шимона, який говорить: «Людина означає Ісраель». Просто у рабі Шимона не сказано, що «людина» означає саме «Ісраель». А також слід зрозуміти велику різницю, що є між рабі Йохананом і рабі Меїром, де рабі Йоханан говорить: «Ідоловірець, що займається Торою, повинен смерті». А для рабі Меїра він подібний не просто до людини з Ісраеля, а до первосвященика. Чи може бути, щоб був той більшим ніж просто людина з Ісраеля?
Зоар в главі «Ахарей мот» говорить: «Рабі Елазар запитав рабі Шимона, батька свого: «Написано: «Не зробив так жодному народові», але ж маємо запитати, - оскільки написано «Сповіщає слова Свої Яакову», - чому написано: «Закони та постанови Ісраелю» Адже це повтор. І через те, що Тора, яка є вищим й дорогим скарбом, буквально Його іменем, тому вся Тора, вона і закрита, і відкрита, бо є в неї і тайна, і простий смисл, у сенсі - Його ім’я».
І тому Ісраель, вони на двох рівнях, на закритому і на відкритому. Адже вивчали ми три рівня, що пов’язані один з одним, такі:
а) Творець;
б) Тора;
в) Ісраель.
І це те, що написано: «Сповіщає слова свої Яакову, закони та постанови Ісраелю». Це два рівня. Один відкритий, і це – рівень «Яаков», і один прикритий, і це – рівень «Ісраель». І що хоче Писання [сказати] цим? І відповідає: «Просто кожний, хто обрізаний і записаний в святому Імені, подають його як відкриті речі в Торі». Це те, що написано: «Сповіщає слова Свої Яакову».
Але «Закони та постанови Ісраелю» є більш високим рівнем, і тому «закони та постанови Ісраелю», вони – таємниці Тори і закони Тори, і те, що є прихованим в Торі, відкривають тільки тому, хто на більш вищому ступені, як належить. То якщо в Ісраелі розкривають Тору лише тому, хто на вищому ступені, то тим більше це для народів-ідоловірців».
А в пункті 103 написано: «Іди й дивись, перша річ що в Торі, - коли дають її дітям, то це [лише] «алеф-бет», абетка. І це річ, яку мешканці світу не можуть ні осягти своїм розумінням ні захотіти цього». А щоб урозуміти сказане вище, маємо перш за все знати, що таке «Ісраель» в духовній роботі, і що таке «ідоловірці» в духовній роботі.
Кабалісти, (в трактаті Шабат, 105:2), пояснювали вислів: «Хай не буде в тебе чужого бога, і не схиляйся перед богом стороннім». Який це «чужий бог», що є в тілі людини? Я сказав би, це – зле начало. Виходить з цього, що «ідоловірцем» називається зле начало. Тобто, коли говоримо все щодо одного тіла, виходить, що ідоловірство, зване «чужий бог», або «сторонній бог», - все міститься в людині. І, відповідно до цього, треба визначити в самій людині категорію «ідоловірець», що це – зле начало, а категорію «Ісраель», що це – добре начало.
Проте слід зрозуміти, чому називається цей феномен в людині, що спокушає її насолоджувати себе, і щоб мала вона задоволення від життя, іменем «зло». Чи не говорить воно людині: «Послухайся мене, і будеш мати задоволення від життя». Якщо так, чому воно зветься іменем «зле начало». А також іменем «чужий бог». І який є зв’язок між ідоловірством і злим началом. І чому воно називається іменем «божество», так, що служать йому та схиляються перед ним як коли служать ідолам.
Відомо, що є два царя у світі:
а) Цар царів над царями;
б) цар старий та дурний, коли мається на увазі зле начало.
І це зветься також «два володіння»:
а) володіння Творця;
б) володіння людини.
Коли людина народжується, говорять кабалісти, що народжується вона відразу зі злим началом, як написано: «При вході гріх лежить». І пояснено в Зоар: «Відразу, коли виходить з утроби, з’являється до нього зле начало». І треба пояснити за змістом духовної роботи, що відразу, з того дня, коли народжується людина, служить вона і працює всім серцем і душею злому началу, що в неї всередині. Проте відомо, що зле начало є ніщо інше, як бажання отримувати, що існує в людині, як пояснено в «Передмові книги Зоар». А у людини від самого народження немає іншої цілі, як тільки служити бажанню отримувати, тобто всі відчуття її налаштовані на те, як служити «царю старому та дурному». І також вона поклоняється йому. «Поклонінням» називається те, що схиляє знання та розум свій перед ним.
Інакше кажучи, навіть коли людина чує іноді, що треба служити Царю царів над царями, і навіть буває іноді, що розум і думка зобов’язують до того, що головне, для чого народилися ми у світі, - не для того, щоб обслуговувати бажання отримувати, - все ж подавляє цю свою думку. І говорить: «При тому, що логіка показує мені, що не варто працювати і служити всі дні життя мого бажанню отримувати, а варто служити Творцеві, але я дію вище рівня знання. Тобто, тіло говорить мені: «Облиш все, що дістала ти від книг або від їх авторів, що, мовляв, треба служити Творцю, а хай як було, так і нині буде, і не заперечуй бажанню отримувати, а служи йому серцем і душею».
Виходить, що людина схиляється перед бажанням отримувати, і те, що вона підкоряє своє знання, називається «поклонінням». І це зветься, що людина «служить чужому богові», бо це є чужим щодо святості. А також називається він «бог сторонній», бо він є чужинцем для святості.
І людина, яка служить йому, зветься тоді «чужинцем», або «ідоловірцем». Це і є «чужий бог» в тілі людини. Тобто «чужим богом» не називається щось зовні, і людина служить чомусь, що за межами її тіла. Бо думають, що саме так називається те, коли займаються ідоловірством. А тим, що людина служить і обслуговує своє тіло, що зветься «бажанням отримувати», яке існує в її тілі, це називається, що вона «займається ідоловірством», а людина така зветься «чужинець», або «ідоловірець».
І це через те, що не має вона жодного відношення до святості. Бо «святим» зветься Творець, як написано: «Святими будьте, бо святий Я, Творець». Що означає «відокремлені будьте» (як сказано в статті 16 за 1987 рік). Бо оскільки Творець є Тим, хто дає, то для того, щоби було злиття з Ним, що зветься «тотожністю властивостей», людина також має діяти у віддачі, і це зветься «святістю».
Виходить, згідно з цим, той, хто працює для бажання отримувати й обслуговує його, і робить з нього сутність, тобто, воно для нього вже як його «бог», і тільки йому хоче служити серцем і душею, і все, що він робить, навіть дію віддачі, то не має іншого розрахунку з дією віддачі, а тільки аби зросли з цього добро та задоволення для його бажання отримувати. І не відволікається від нього, боже борони, а весь він злитий з вірою в нього, що, мовляв, тільки йому треба служити. Навіть коли власна думка схиляє його до того, що не варто служити тому, все ж не сила йому зрадити «бога» свого, якому він служить з дня свого народження. Тому називається це «вірою», оскільки служить своєму бажанню отримувати вище знання. І жодний розум у світі не здатний відірвати та відокремити його від злиття з тим, з яким він злитий з часу народження. І таке зветься «ґой - егоїзм», або «чужинець».
А «Ісраелем» називається те, що зворотне «ель-зар» (чужому богові) - тобто «яшар-ель» (прямо до Творця). І це означає, що весь намір його – аби все було прямо - Творцеві. Тобто, все, що він думає і чого бажає, - це лише прямо дістатись до злиття з Творцем. І не хоче дослухатись до бажання отримувати. І говорить, що ім’я, яке дали бажанню отримувати, зване «злим началом», пасує йому, тому що воно заподіює йому тільки зло.
Тобто, скільки б він не намагався задовольнити своє бажання, аби не заважало йому в духовній роботі, адже він хоче бути працівником Творця, - все виходить назворот. Це означає, що дбає, аби дати щоразу те, чого воно вимагає від нього, і він таки дає йому, тому що думає, що завдяки цьому воно не заважатиме йому, - і бачить тоді все точно назворот, що той отримувач набуває ще додатково істотної сили від того, що він постачає йому все потрібне, тобто, робиться ще злішим.
І бачить він тепер, наскільки праві були кабалісти, коли сказали (в «Берешіт Раба», 25:8): «Добро злому не роби». Що означає, - злій людині не роби добра. І також в нашій справі, де вчимо все в одній людині, це означатиме, що не можна робити добро бажанню отримувати, яке є злим началом. З тієї причини, що з усього добра, яке людина робить йому, є в нього потім сили заподіяти їй зло. І це зветься «платить злом за добро». І воно як дві краплі води, тобто в тій мірі, як людина обслуговує його, в тій же мірі є в нього сили чинити їй зло.
Проте, має людина завжди пам’ятати, що то за зло, яке отримувач спричиняє їй. І тому покладено на людину пам’ятати завжди мету творіння, якою є «насолодити створіння». І вірити в те, що Творець, - є в Його силах дати добро та насолоду безмежні, як написано: «І будь ласка, перевірте Мене цим, - сказав Творець воїнств, - чи не відчиню Я вам вікна небесні, і чи не виллю вам благословення безмежне».
А що за причина того, чому людина не відчуває добра та насолоди, тих, що Творець хоче дати? Відомо, що це через розбіжність властивостей, що існує між Творцем, який є Тим, хто віддає, і між отримувачем. І це призводить до сорому в час отримання добра та насолоди. А для того, щоб не було «сорому дармового хліба», зроблено виправлення, зване «скороченням». Яке полягає в тому, щоб отримувати лиш тільки аби принести задоволення Творцю. Що зветься «тотожністю властивостей», як сказали кабалісти: «Який Він милосердний, таким і ти будь милосердним».
Що означає: як Творець є Тим, хто дає, і не притаманне Йому ніяке отримання, «бо від кого отримуватиме?», так і людина повинна намагатися дійти до цього рівня, щоби не бажала для себе нічого, а всі думки й бажання її були б тільки лиш приносити задоволення Творцю. І тоді вона дістає келім, здатні отримувати «вище світло», що є загальним найменуванням добра та насолоди, які Творець бажає дати створінням. Загалом світло поділяється на п’ять категорій, званих НАРАНХАЙ, а іноді вони звуться НАРАН, або просто називається вище світло іменем «нешама»-душа, а те, що отримує цю «нешама», зветься «ґуф»-тіло. Але назви ці не є постійними, а все відповідно до ситуації.
І зі сказаного виходить, - хто той, хто заважає отримувати зазначені добро та насолоду? Чи це не те всього лиш бажання отримувати, яке є перешкодою, і не дає нам вийти з під його влади, яка зветься «отримання заради отримання». І саме щодо цього феномена було скорочення, аби виправити клі отримання, щоб було заради віддачі, бо тоді воно подібне до Дарителя. І є тут вже тотожність властивостей, що зветься «злиттям». А тоді, через злиття з Творцем, людина зветься «живою», оскільки вона злита з «життям життів». Бо через отримувача, що в ній, людина відокремлюється від «життя життів» І через це сказали кабалісти: «Грішники за життя свого звуться мертвими».
Коли так, зрозуміло само собою, хто він, той хто заважає, так, що не дадуть нам життя. Ним є виключно той отримувач, що в нас. І це можна встановити за допомогою наведеного розрахунку. Виходить, що всі лиха і біди, котрі ми терпимо, - він до них призводить. Зрозуміло, само собою, що личить йому ім’я «зле начало», оскільки він спричиняє нам все зло.
Уявімо собі людину хвору, яка хоче жити. А щоб врятувати їй життя, існують тільки одні ліки, якими вона може здобути життя, інакше вимушена буде померти. І є одна людина, яка затримує справу, не даючи отримати ліки. Напевно, ця людина зветься «злий чоловік». Те ж саме і в нас, - коли людина усвідомлює, що тільки за допомогою бажання віддавати можна удостоїтись духовного життя, де і є справжні добро та насолода, а це бажання отримувати, воно затримує нас, не даючи здобути це, - то як нам треба дивитися на нього? Певно, що ми повинні бачити його як ангела смерті. Тобто, воно спричиняє нам щоб ми не удостоїлися життя.
І так людина доходить до усвідомлення, що наш «отримувач», він є злом, що в нас, а вона хоче бути «ісраель», тобто, не хоче служити ідолу, яким є зле начало, що в тілі людини. І хоче повернутися до Творця в каятті за те, що була весь час ідоловірцем. І бажає бути працівником Творця.
То що їй робити в цьому стані, коли бажає людина вийти з-під влади злого начала? На це є відповідь, - те, що сказали кабалісти (в трактаті «Кідушін», 30:2): «Так Творець сказав їм, Ісраелю: «Сини мої, створив Я зле начало, і створив йому Тору-приправу. І якщо ви займаєтеся Торою, ви не віддаєтесь йому в руки, як сказано: «Адже коли добро чинитимеш…», а якщо не займаєтесь ви Торою, віддаєтесь ви йому в руки, як сказано: «При вході гріх лежить». І це означає, що тільки завдяки заняттям Торою, в якій є «сґула» - чудодійний засіб, - можливо вийти вам з-під влади злого начала й увійти в святість».
Отже, зі сказаного випливає, що той, хто займається Торою, то коли говорити з боку духовної роботи, покладено на людину, щоб була їй ясною ціль вивчення Тори. Тобто, якою є причина, що приводить її до занять Торою. Оскільки дві речі, протилежні одна одній, існують в Торі, як сказали кабалісти (в трактаті «Йома», 72:2): «Сказав рабі Єгошуа бен Леві: Що означає написане: «І це Тора, яку поклав Моше (перед Ісраелем)»? Заслужив – робиться для нього зіллям життя, не заслужив, - робиться для нього зіллям смерті». І через це, коли людина займається Торою, має пильнувати, щоби Тора не привела її до рук смерті».
Але ж важко зрозуміти, як може бути така велика відстань між «заслужив» і «не заслужив». Настільки, що сказали, що коли не заслужив тим, що займається Торою, робиться вона для нього зіллям смерті. Чи не було б досить того, що не отримав винагороди? Але чому він є ще гіршим від того, що взагалі не займається Торою, тобто, людина, яка не займається Торою, немає для неї «зілля смерті», а той, хто займається Торою, він одержує за свою роботу «смерть». Чи може бути таке?
І ця проблема наводиться в «Передмові до «Вчення Десяти Сфірот», пункт 39: «Однак ці їхні слова потребують роз’яснення: треба зрозуміти, як і в чому стає для нього свята Тора смертельною отрутою? Мало того, що трудиться даремно й марно, і немає йому ніякої користі від турбот і старань своїх, - до того ж Тора і робота сама перетворюється для нього на смертельну отруту. І це дуже дивно».
І в пункті 101 сказано: «Творець приховує Себе в Торі. Тому що питання про страждання і муки, які людина отримує в час укриття лику, різняться для людини, що порушує та применшує Тору і заповіді, та для людини, яка примножила (зусилля) в Торі і добрих справах. Тому що перша найбільш підготовлена до того, щоби виправдати свого Володаря. Тобто - подумати, що ці страждання прийшли до неї через її порушення та применшення Тори. Тоді як другій людині набагато важче виправдати свого Володаря».
Те ж саме і щодо нашої справи. Бо коли поставив перед собою мету, тобто що з боку Вищого, бажання Його – насолодити Свої створіння, проте, щоб не було сорому, потребуємо ми келім віддачі. І хоч ми й народилися з бажанням отримувати, яке є «чужим богом», і ми служимо йому, навіть вище знання, і він уярмлює нас, і немає в нас сили вийти з-під його влади, - але віримо ми кабалістам, які сказали: «Сказав Творець – створив Я зле начало, створив Тору-приправу».
І це й є причиною, яка приводить людину займатися Торою. Тоді Тора дає їй життя. Інакше кажучи, за допомогою Тори людина виходить з-під влади злого начала, і буде працівником Творця. Тобто, весь намір її буде - приносити задоволення Творцеві, і заслужить злиття з Ним, тобто буде тоді злитою з «життям життів». І тільки в такому стані, коли людина вчиться з такою ціллю, Тора називається для неї «зіллям життя», оскільки завдяки Торі вона заслужить життя.
Але ж якщо не так, якщо не займається Торою з цією ціллю, виходить, що через Тору, яку людина вивчає, бажання отримувати посилюється і дістає більше сили тримати її під своєю владою. Бо «отримувач» дає зрозуміти людині, що вона не подібна до решти людей, адже, дякувати богові, вона є людиною, в якої є великі надбання Тори та добрих справ, і напевно Творець повинен поводитися з нею не так, як поводиться з «просто людьми», а Він має знати, що вона собою являє.
І коли людина працює скромно, приховуючи взаємини з Творцем, то напевне є в неї претензії до Нього. Бо коли, борони боже, страждає від чогось, говорить Творцеві: «Це – Тора, і це – плата за неї?» І через це є в неї завжди нарікання до Творця, що зветься «піддавати сумніву Шхіну». І цим люди відокремлюються від «життя життів».
Іншими словами, там, де треба було б прагнути скасувати себе перед Творцем, і все, що робить, все лише аби служити Йому, там ті, що працюють для «отримувача», хочуть, щоб Творець обслуговував їх, і всім, чого бракує їхньому «отримувачу», Творець повинен наповнювати його. Виходить, що вони діють назворот порівняно з тими, хто бажає удостоїтися життя завдяки своїм заняттям Торою.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - який сенс того, що рабі Амі говорить: «Не передають слова Тори ідоловірцю». Чи говориться тут з боку духовної роботи, тобто, як зазначалося, про саму людину, і вона зараз в категорії «ідоловірець», і буде це причиною, що заборонено вчитися, через те, що не буде користі? Бо в плані духовної роботи ми вчимо, що треба вивчати Тору, щоби вийти з-під влади злого начала. А якщо людина не хоче вийти на волю з того уярмлення, яким поневолило її зле начало, то навіщо їй потрібна Тора? Виходить, якщо дати їй Тору, не буде з цього користі. Коли так, то жалко й клопоту, який завдасть собі людина, якщо вивчатиме її.
Однак, рабі Йоханан додає до рабі Амі, і говорить: «Мало того, що це даремна річ, але коли «ідоловірець» займатиметься Торою, це завдасть людині шкоди». І вона піддає небезпеці свою душу, оскільки, щодо ідоловірця, тобто того, хто вивчає Тору, коли немає в нього при цьому цілі вийти з-під влади злого начала, а саме залишитися під його рукою, і служити йому серцем і душею, - це зветься «авода зара» (букв. «чуже служіння», ідолопоклонство).
І це як написано, що він є «чужим богом в тілі людини». Отже, вона приймає в себе зілля смерті. Тому й сказав рабі Йоханан, - «Ідоловірець, що займається Торою, повинен смерті». Те, що він піддає небезпеці свою душу, означає, що Тора буде для нього зіллям смерті. Однак рабі Меїр говорив: «Звідки це, що ідоловірець, якщо і займається Торою, і повинен смерті, - він як первосвященик? Бо сказано: «Які виконуватиме людина, і житиме ними».
І запитували ми про це:
1) Чому він говорить, що той – як первосвященик, хіба простий коген – не є високим рівнем? І це дуже далеко від думки рабі Йоханана, який вважає, що той повинен смерті. Але саме такий високий ступінь, що він як первосвященик, - який сенс цього?
2) Коли коментатори запитують, - той доказ, який наводить рабі Меїр тим, що написано «людина», - чи не говорить рабі Шимон, що людиною, «адамом», зветься саме Ісраель, а не ідоловірці?
Треба пояснити: те, що рабі Меїр говорить «ідоловірець, який займається Торою», мається на увазі те, що ми з’ясували вище, - що рабі Меїр говорить про людину, яка дійшла висновку, що вона – «ідоловірець». Бо бачить, що з дня свого народження й досі вона займалася ідоловірством, що це зветься «чужий бог», і мається на увазі зле начало, що в тілі людини. І бачить, наскільки вона закріпачена і перебуває під його владою, і не сила їй заперечувати йому. І навіть якщо й буває багато разів, коли людина може збагнути своїм розумом та думкою, що не варто служити йому, а навпаки, щоб зле начало служило святості, але все ж підкоряє це своє знання і обслуговує зле начало так, начебто й дійсно розуміє, що варто служити йому.
І коли людина усвідомлює це, і бачить вона, що не існує жодної сили в світі, яка мала б можливість допомогти їй, і бачить, що пропала, і буде вона викреслена з життя навіки, то щоб урятувати себе від смерті, що є категорією «грішники за життя свого звуться мертвими», в такому стані вона приходить до віри в слова кабалістів, які сказали: «Так Творець сказав їм, Ісраелю, - «Сини мої, створив Я зле начало і створив йому Тору-приправу. І якщо ви займаєтеся Торою, ви не віддаєтесь йому в руки».
Про такого ідоловірця сказав рабі Меїр, що він – як первосвященик. І наводить доказ, - бо сказано: «…які виконуватиме людина, і житиме ними». І пояснює: якщо той, хто йде займатися Торою в сенсі «і житиме ними», тобто причина його занять Торою та, що хоче він удостоїтися категорії «життя», і не бути «грішником», - тим, хто займається «чужим служінням», тобто служінням «чужому богові», що в тілі людини, - а весь його намір аби тільки удостоїтися життя, тоді це написано про нього: «…які виконуватиме людина, і житиме ними». А отже, саме про нього написано, що коли займатиметься Торою, буде він як первосвященик, «великий коген». Не простим когеном, а буде когеном в тому, що удостоїться властивості «хесед», що й називається «коген», тобто, заслужить келім віддачі. А також удостоїться категорії «величі». І це те, що говорить, що він – як «великий коген», первосвященик.
І в цьому ж плані є питання про форму висловлювання, - бо рабі Меїр говорить саме «навіть ідоловірець». Але згідно з тим, що ми пояснили, навпаки, такий ідоловірець є достойним, щоби стати великим когеном. Можемо пояснити і сказати, що під словом «навіть» мається на увазі, що навіть коли людина доходить до такої ницості, що бачить, що вона дійсно є ідоловірцем, буквально, тобто, бачить, що досі не було в неї жодного прибутку в її житті, крім як за те, що служила вона злому началу.
Інакше кажучи, всі думки та всі бажання її були виключно на добро «отримувачу», а до путі істини навіть не доторкнулася. Тобто, щоб була в неї можливість вірити у Творця вище знання. А лише так, як думка «отримувача» дозволяла їй, даючи зрозуміти, що саме тим, що служитиме йому, він дасть їй «пальне» займатися Торою та заповідями.
Приходить до такої людини рабі Меїр, - «Не сумуй з цієї ницості. Бо треба тобі повірити, що навіть тоді коли дійшла ти до такого падіння, і тут Творець може допомогти тобі, так, що вийдеш з вигнання, під владою якого була ти весь час. І сенс виходить навпаки, і саме згідно з цим буде ясно, і те, що сказав «навіть», це буде загальною думкою.
Однак по правді, тільки зараз є потреба в Торі. Тільки тепер є в тебе справжні келім, тобто істинна потреба, щоби Творець допоміг тобі, оскільки ти прийшла до точки істини, того, що сказали кабалісти: «Зле начало людини посилюється проти неї щодня, і якби Творець не допоміг, не подолала б його». І тепер вона бачить правду, - що вона дійсно потребує допомоги Творця».
І зі сказаного зможемо пояснити наведені вище слова Зоар, де він сказав, що так виходить з простого сенсу, що треба визначити в порядку духовної роботи три категорії:
а) категорія «ідоловірець»;
б) категорія «Яаков»;
в) категорія «Ісраель».
І відмінність між ними така, що ідоловірцю заборонено вивчати навіть простий сенс Тори. І висновує він це з того, що написано: «Не зробив таке жодному народові». А коли взагалі можна навчати його простому сенсу, - саме у речах відкритих. І висновок цей - зі слів: «Сповіщає слова Свої Яакову», що є нижнім ступенем, а коли він на вищому ступені, дозволено навчати його тайнам Тори. І вчить це з написаного: «Закони та постанови - Ісраелю».
А в Зоар, в главі «Ітро», говорить: «Так скажи дому Яакова…», тому місцю, що достойне їхнього рівня, «…і сповісти синам Ісраеля». Бо Яаков і Ісраель є двома рівнями. Адже «Яаков» це рівень ВАК, а «Ісраель» це рівень ҐАР. Проте Ісраель є досконалістю всього, що означає виказувати мудрість і говорити в дусі мудрості».
І говорить Зоар, в главі «Ітро»: «Так скажи дому Яакова», тобто жінкам, «і сповісти синам Ісраеля», тобто чоловікам». І ще в Зоар, в главі «Ітро» говорить: «Так скажи дому Яакова», тобто говорінням, отже – з боку суду. «І сповісти синам Ісраеля», це як сказано «І повідомив їм союз Його», де повідомлення це милосердя до синів Ісраеля, тобто чоловіча частина, вона з боку милосердя. Тому сказано про них «сповісти».
І треба зрозуміти відмінність в мові Зоар, який говорить в главі «Ахарей мот», що Яаков та Ісраель є двома рівнями:
а) Яаков унизу, і з ним вивчають простий сенс,
б) Ісраель є ступенем угорі, і з ним вивчають таємниці Тори.
І
ще
в
Зоар,
глава
«Ітро»
в
п.
260,
говорить:
«Яаков,
він
категорія
«жінки»,
Ісраель
–
«чоловіки».
І
в
п.
261
говорить
«Яаков
–
з
боку
суду,
тому
написано
«говоріння».
А
Ісраель
–
це
милосердя,
бо
повідомлення
–
це
милосердя».
А
в
пункті
265
каже:
«Яаков,
він
рівень
ВАК,
а
Ісраель,
він
рівень
ҐАР.
І
тому
написано:
«І
сповісти
синам
Ісраеля»,
що
означає
проявити
мудрість
і
говорити
в
дусі
мудрості,
бо
сповіщення
вказує
на
мудрість».
І
з’ясуємо
спочатку
те,
що
Зоар
пояснює,
що
таке
категорія
Яаков,
і
каже:
а)
рівень
ВАК;
б) жінки;
в) суд;
г) рівень відкритий, що є нижнім рівнем, який є категорією простого сенсу.
Ось порядок роботи, яку людина повинна почати, аби прийти до мети: це – знати, в якому стані вона перебуває в роботі Творця, і до якої мети вона повинна дійти. Тобто, що то за досконалість, до якої на людину покладено дійти.
Перший стан людини, це коли вона знає, що займається «чужим служінням», що зветься категорією «ідоловірець», і це – зле начало, що існує в тілі людини, яке зветься «чужий бог», або «бог-чужинець». І щоб був ясним той стан, в якому вона перебуває насправді, тобто, що вона – в категорії «ідоловірець».
Проте людина повинна докласти великих зусиль, щоби бачити правду, через те, що неможливо дійти до правди інакше, як тільки завдяки Торі та духовній роботі. Як сказали кабалісти: «Із ло лішма приходять до лішма». А в стані ло лішма, коли людина вкладає сили в Тору й роботу, тоді в природі людини дивитися на інших людей в тому оточенні, в якому вона перебуває. І бачить вона, что немає таких як вона, таких, щоби вкладали настільки багато часу в роботу Творця.
І людина почувається тоді, що вона є вищою за інших. Це призводить до того, що забуде вона мету, тобто, головне, - що потрібно прийти до лішма. Оскільки люди навколо навіяли їй таке, що вона відчуває себе досконалою. І досконалість ця є причиною того, що не може людина відчути, що бракує їй головної мети, якою є – прийти до лішма.
І зокрема, коли вони поважають людину за те, що вона є працівником Творця, певно, що всі вони своєю повагою наділяють її своїми поглядами, так, що вона зрештою повірить тому, що вони думають про неї, тому, що вона є людиною сповненою чеснот, і не бракує їй нічого. І коли так, як може статися, щоб людина сказала собі, що вона перебуває в стані «ідоловірець», і поки що «не обрізана»? Виходить, що злиття, що є в неї з загалом, тобто те, що вони з’єднані з її Торою і духовною роботою, дає їй досконалисть. І це називається в поняттях духовної роботи, що «зовнішні сили тримаються» за неї.
То що людина втрачає з того, що вони тримаються її? Відповідь. Тримання це є причиною того, що людина не може бачити свій істинний стан, те, що вона досі в категорії «ідоловірець», щоби змогла дати раду собі та вийти з-під влади зла.
Другий стан людини – той, коли вона «обрізає» себе. А «обрізання» означає, що обрізає «орла» (крайню плоть), а цим ім’ям називають три нечисті кліпи, що звуться «руах сеара» (буремний вітер), «анан ґадоль» (велика хмара), «еш мітлакахат» (вогонь що палахкотить), звідки й приходить бажання отримувати.
Але не в змозі людина відрізати цю «крайню плоть». І про це сказав мій пан, батько й учитель, що Творець повинен допомогти, аби змогла людина відрізати (лікрот) «крайню плоть». І це те, що написано: «І уклав (карот) з ним союз». «З ним» означає, що Творець допомагає людині, - але вона повинна почати.
Однак, якщо говориться, що не може людина сама себе обрізати, то чому йдеться про те, що вона повинна почати, адже ми говоримо, що не зможе закінчити? Коли так, то ця її робота видається даремною. Проте, справа в тому, що «немає світла без клі». А «клі» називається потреба. Бо там, де немає потреби, немає місця й наповненню.
І згідно з цим, під тим, що «людина повинна почати», мається на увазі потреба. А не те, що людина має почати наповнювати. І те, що ми називаємо «початком», це – щоб надала потребу і хісарон. Це і зветься «і уклав з ним…», бо Творець допомагає людині.
І визначається це також як права лінія, яка означає, що «батько дає білину», як пояснено в ТЕС. А сенс цього, що вище світло, яким є світло хохма, зветься «батько», коли він світить, тоді бачать правду, що «крайня плоть», якою є бажання отримувати, - річ лиха. І тільки тоді починає усвідомлювати, що варто відкинути себелюбство. Це й є допомога, яку людина отримує від Творця, бо приходить до усвідомлення зла.
Мається на увазі, що до того, як людина вирішить, що не варто користуватись «отримувачем», не в змозі вона користуватися келім віддачі. Адже одне суперечить другому. І тому має людина обрізати себе, а потім вона може прийняти на себе бажання віддавати.
Виходить, що справа усунення «орла», «крайньої плоті», що називається «міла» - обрізання, приходить через допомогу згори. Тобто, що саме в час, коли світить вище світло, людина бачить ницість свою, що не може отримати нічого з причини розбіжності властивостей (з Творцем). І в світах це називається «батько дає білину».
А після того, як приходить до усвідомлення зла, настає друге виправлення, тобто, коли починає працювати заради віддачі. Також і для цього потрібна допомога згори. І це вже називається «мати дає червоність». І в ТЕС пояснює, що мається на увазі бажання віддавати. Згідно з цим виходить, що як силу скасування бажання отримувати, так і силу, що здатна виконувати дії віддачі, дає вищий. Тобто допомога приходить згори. Якщо так, виникає питання: а що дає нижній? Бо говорять же, що нижній зобов’язаний почати. В чому він починає, аби потім Творець дав би йому потрібну допомогу?
Отже, зі сказаного виходить, що нижній може дати Творцю лиш тільки хісарон, потребу, - щоб у Творця була можливість наповняти. Інакше кажучи, на людину покладено, - той, хто хоче бути служителем Творця, а не ідолопоклонником, хай відчує свою ницість. І відповідно до міри його відчуття, так утвориться в нього потроху біль від того, що він настільки занурений в себелюбство, буквально як худобина, і не має жодної належності до категорії «адам» - людина.
Проте є іноді, що людина доходить до такого, що може бачити свою ницість, і не хвилює її те, що вона занурена в себелюбство, і не відчуває, що вона настільки вже в низкому стані, щоб потребувати, аби сам Творець вивів би її з тієї ницості.
Тоді людина має сказати собі: «Так, я не переймаюся тим, що подібна до худобини, і чиню лише дії тваринні, і всі мої турботи тільки на тому рівні, що я прошу у Творця, щоби дав мені відчути більше смаку в матеріальних речах. І що окрім цього немає в мене жодних потреб». То в цьому стані повинна людина сказати собі, що вона наразі просто втратила свідомість. І якщо немає в неї змоги молитися Творцю, щоби допоміг їй, є їй тільки одна рада, - приєднатися до людей, про яких думає, що вони таки мають відчуття недоліку від того, що перебувають в ницості своїй, і вони просять у Творця, щоби вивів їх з тіснини на роздолля і з пітьми до світла, і хоч вони поки що не врятовані, але хай Творець наблизить їх до Себе. Тоді людина повинна сказати, - явно їхнє клі хісарону, що зветься «потреба вийти з цього вигнання», ще не завершене повністю на сто відсотків. Але напевно вони вже пройшли більшу частину шляху до відчуття справжньої потреби. І з їхньою допомогою вона може також прийти до їхнього відчуття, так, що також і вона відчує біль через те, що перебуває в ницості. Але неможливо дістати вплив від громади, якщо людина сама не приліплена до неї, тобто, не цінує їх. Бо лише в цій мірі вона може отримати вплив від них без зусиль, тільки від злиття з громадою.
Виходить, що в другому стані, тобто коли людина «обрізана», як сказано вище, відбуваються з нею дві речі:
а) усунення зла, що є скасуванням клі отримання;
б) досягнення клі віддачі.
Це називається, що отримує тепер рівень ВАК, що вважається половиною духовного рівня. Бо повним рівнем називається, коли людина може користуватися також келім отримання заради віддачі.
А оскільки після «обрізання» вона досягла лише келім віддачі, щоб діяли вони заради віддачі, тому визначається це як ступінь ВАК. І називається це «рівнем Яакова». А також це зветься категорією «некеви», жіночої частини, тобто «ослабла сила його як у жінки», що означає, що не в силах подолати і спрямувати бажання на «заради віддачі», а є тільки келім віддачі, і не більше.
А також цей ступінь називається категорією «суд», що означає, що поки що панує тут категорія суду над келім отримання, і не можна користуватися ними, через те, що не може спрямувати себе на заради віддачі. І ще називається «рівнем відкритим», щоби знати, що є ще рівень, прихований від людини. А також зветься «нижнім рівнем», аби знати, що є рівень вищий. І відомості ці нам необхідні, аби знала людина, що є ще над чим працювати, тобто дійти до більш високого ступеня.
І ще називається цей рівень іменем «простий сенс», оскільки зараз, після того, як обрізала себе людина, вона робиться «просто єгуді», тобто, до того, як була обрізана, була служителем ідолів, як пояснено вище, а тепер вона просто у властивості «єгуді».
І зветься тепер категорією «Яаков». І це те, що написано: «Так скажи дому Яакова». Тобто, слова ці є м’яким висловом, оскільки рівень «Яаков» визначається тим, що людина працює тільки з келім віддачі, які є чистими келім. Тому й належить до цього «говоріння, казати», що є м’яким висловом.
І зовсім інше - категорія «Ісраель». Зоар пояснює, що Ісраелем називається:
а) рівень ҐАР, досконалість усього;
б) «зхарім», чоловіча частина;
в) милосердя;
г) рівень незнаний і вищий, який є категорією таємниць Тори.
І пояснімо це одне за одним:
1) Про рівень ҐАР. Оскільки кожний ступінь має десять сфірот, що поділяються на рош і ґуф, то рош називається ҐАР, тобто кетер, хома, біна. А ґуф зветься ЗАТ. І це – дві половинки ступеня. І через це визначаються як нижній рівень – ВАК, а вищий рівень – ҐАР. І відомо, що коли говоримо про рівень ВАК, це зветься «половина ступеня». І це є ознакою, що бракує ҐАР. А тому, коли говоримо «рівень ҐАР», мається на увазі що існує повний ступінь. Через те, що є правило, - коли два рівня разом, говоримо з боку вищого рівня. А він включає також і нижній. Тому називає Зоар категорію «Ісраель» досконалістю всього.
2) Рівень «зхарім». На кожному рівні є два види келім:
Чисті (івр. «закім»), які є келім віддачі.
Грубі (егоїстичні, івр. «авім»), які є келім отримання.
І користуватися ними можна тільки коли накладають на них намір заради віддачі. А оскільки «заради віддачі» - це проти природи, і потребуємо зміцнення і великої сили проти природи, тому, коли можуть подолати тільки чисті келім, називається це категорією «некева», жіноча, що вказує на «ослабла сила його як у жінки».
Але ж коли вже може подолати келім отримання, тоді називається «ґевер» (чоловік) - чоловіча категорія, «захар», «сильний». І оскільки «Ісраель» зветься категорією ҐАР, довершеністю всього, бо користується також і келім отримання, тому називається Ісраель категорією «зхарім».
3) Рівень милосердя. Означає це, що оскільки на келім отримання зробилось скорочення і «суд», - закон, що користуватися ними можна лиш тільки за умови, коли мають намір заради віддачі, - через це, коли не може мати намір заради віддачі в келім отримання, виходить, що перебуває над ними категорія суду, що заборонено користуватися ними. Тому некева називається «суд».
Тоді як «захар» може зміцнитися в намірі «заради віддачі» навіть щодо келім отримання, і тоді категорія суду йде від них, і користується келім заради віддачі, - це називається «милосердям». І зветься також, що попередній стан «суд» підсолоджується властивістю милосердя. А отже він тепер на рівні отримання заради віддачі. Тому захар називається «милосердям». Зі сказаного виходить, що «зхарім» називаються «милосердям», а не «судом», як сказано в Зоар (п. 261): «Так скажи дому Яакова», - отже, «казання, говоріння», воно з боку суду. «І сповісти синам Ісраеля», бо «сповіщення, повідомлення» це милосердя.
А слова «Так скажи дому Яакова» пояснював Раші: «Згідно з книгою «Мехільта», це – жінки, говори з ними м’якою мовою, а «сповісти синам Ісраеля», - чоловікам, речі гіркі як полин». І слід пояснити те, що написано «жінкам м’якою мовою», - це, як зазначено вище, що категорія некевот не має достатньо сили для подолання, - лише щодо чистих келім, і це називається «м’яка». Тобто, м’який тому, що не так вже й важко пересилити келім віддачі.
Тоді як келім отримання дуже важко пересилити. Тому для зхарім, тобто людям, які в категорії «зхарім», в яких є сила подолання, дав їм порядок роботи з речами гіркими, як полин. Де маються на увазі келім отримання. А те, що пише Зоар, що «зхарім, вони - милосердя», - то чи не говорить «гіркі, як полин»? Але ж «гірким» зветься суд, а не милосердя. І чому з одного боку говорить, що зхарім називаються «гіркі речі», а з іншого боку говорить, що вони – милосердя?
Маємо пояснити це так, що зхарім, - є в них сила подолати також і келім отримання. Бо це важко, їх подолати і коли пересилюють клі отримання, які називаються «категорія суду», що перебуває над ними, виходить що тепер перебуває на цьому місці категорія милосердя, а не суду. Але некевот, в яких немає сили подолати келім отримання, то само собою, перебуває над ними категорія суду, і не можна користуватися ними.
4) Рівень незнаний і вищий, - це категорія «таємниць Тори». «Незнаний» називається тому, що навіть коли людина вже обрізала себе, і заслужила категорію «простий сенс», тобто бути «простим єгуді», що означає, що приходить до стану, коли вже не «служить ідолам», а вже є працівником Творця, - і все ж поки що закрите від людини світло хохма, що відкривається в келім отримання.
Але той, хто вже удостоївся вищого рівня, а це – захар, у якого є сила подолання також і щодо келім отримання, тоді розкривається для цих келім світло хохма, що зветься «таємниці Тори». І тому говорить Зоар (в п. 265) «І сповісти синам Ісраеля», що означає показати хохму (мудрість) і говорити в дусі мудрості, бо «сповіщення, повідомлення» натякає на мудрість, як написано: «І сповістив вам Його союз».
І зі сказаного виходить, - те, що сказали «не можна навчати Торі ідоловірця», в плані духовної роботи треба пояснити, що неможливо навчати Торі ідоловірця. Як сказав мій батько і вчитель, коли говорять про справи духовної роботи, там, де написано «заборонено», означає це «не може». Тільки після того, як обріжеться, існує два рівні, - вищий і нижній, тобто простий сенс і тайна.