(переклад з івриту)
Сказано: «Ось море, велике та широке, там плазуни, яким немає числа, тварини малі та великі» («Теилім», 104:25). І слід пояснити:
1. Ось море – мається на увазі море сітри ахри.
2. Велике та широке – тобто вона розкриває себе перед усіма і кричить «Дай! Дай!» (арам. «гав! гав!»), що означає великі келім отримання.
3. Там плазуни (івр. «ремес») – означає, що є там вищі світла, які людина топче і чавить (івр. «ромес») ногами.
4. І немає числа – бо є там тварини (івр. «хайот») малі разом з великими, тобто чи має людина малі життєві сили (івр. «хайют»), чи є в неї великі, – все міститься в цьому морі. І це через те, що існує правило: «З небес давати – дають, а забирати – не забирають» (тобто все, що з небес дають, небеса не приймають назад, а залишається це внизу). Тому, якщо людина притягнула щось згори, а потім пошкодила це, воно вже залишається внизу, але не у людини, а падає в море сітри ахри.
Тобто, якщо людина притягнула певне світіння, і не в її змозі утримувати його постійно, тому що її келім поки що не чисті, щоб пасувати світлу, тобто щоби людина отримала це в келім віддачі, подібних до світла, що приходить з боку Того, хто віддає, – тому світіння мусить зникнути з неї.
І тоді це світіння падає в сітру ахру. І так це кілька разів. Тобто, людина притягує світло, а потім воно зникає з неї. Тому збільшуються світла в морі сітри ахри. І так аж поки наповниться її міра. Інакше кажучи, після того, як людина проявляє всю міру зусиль, які вона здатна проявити, тоді сітра ахра віддає їй назад все, що взяла в своє володіння, за суттю: «Поглинула силу – і виригне її».
Виходить згідно з цим, все, що сітра ахра отримала в своє володіння, було як вклад. Тобто, весь той час, коли має вона владу над людиною, – а феномен влади, яку вона має, – все це для того, щоб людина мала можливість з’ясувати свої келім отримання і ввести їх до святості. Це означає, що якби вона не панувала над людиною, то людина вдовольнялася б малим, і тоді всі клі отримання людини залишалися б відокремленими від Творця.
І людина ніколи не могла б зібрати келім, що належать до кореня її душі і ввести їх у святість і притягти призначене їй світло. Тому це є виправленням, [таким], що кожного разу, коли вона притягує, – дещо таки притягує, і [тоді] стається з нею падіння, і вона вимушена ще раз почати заново нові з’ясовування. А те, що було в неї з минулого, впало в сітра ахра, і та тримає це в своєму володінні як вклад. Тобто, після того людина отримує від неї все те, що та брала в неї весь цей час. Проте, слід також і те знати, що якби була можливість у людини утримувати якесь світіння, навіть маленьке, але щоб це було постійно, – вже людина вважалася б досконалою. Тобто, з цим світлом могла би йти вперед. Тому, якщо пропадає в неї світіння, мусить вона шкодувати про це.
І це подібно до того, як людина садить в землю насіння, щоби з нього виросло велике дерево. Але відразу ж виймає це насіння з землі. А якщо так, – то яка користь від її роботи, від того, що садила насіння в землю? І до того ж, ми можемо сказати, що не лише витягнула з землі насіння і занапастила його, а можна сказати, що вийняла з землі дерево з дозрілими плодами та згубила їх.
Так само і тут, що якби не втрачено було нею це невелике світіння, виросло би з нього велике світло. Виходить, що не тільки мале світіння втрачено людиною, а наче величезне світло пропало в неї.
І слід знати, що є правилом те, що не може людина жити без життєвої сили і насолоди, через те, що це випливає з кореня створіння, яким є Його бажання дати благо Своїм створінням. Тому жодне створіння не може існувати без життєвої сили й насолоди. А тому будь-яке створіння змушене йти та шукати місце, звідки може отримати задоволення та насолоду. Проте, отримання насолоди відбувається у трьох часах: в минулому, в теперішньому та в майбутньому.
Але, в основному, отримання насолоди відбувається в теперішньому часі. І хоча ми бачимо, що людина відчуває задоволення також від минулого та майбутнього, однак це саме те, як минуле і майбутнє світять їй в теперішньому.
Тому якщо людина не знайшла відчуття насолоди в теперішньому часі, тоді вона отримує життєву силу від минулого. І вона може розповідати іншим, як їй було добре в минулі часи, і від цього здатна отримувати життєву силу в даний час. Або ж змальовує собі, що сподівається, що в майбутньому їй буде добре. Однак міра відчуття насолоди від минулого і майбутнього залежить від того, наскільки вони світять людині в теперішньому. І слід знати, що це відноситься як до матеріальних насолод, так і до насолод духовних.
І як ми бачимо, навіть коли людина працює в матеріальному, вона зазвичай шкодує під час своєї роботи, що змушена неволити себе до праці. І те, наскільки вона може продовжити роботу, то це тільки завдяки тому, що майбутнє світить їй тим, що вона отримає винагороду за роботу. І це світить людині в теперішньому. Тому вона спроможна продовжувати роботу.
Якщо ж вона не в силах уявити винагороду, що отримає в майбутньому, слід людині діставати насолоду майбутнього не від оплати, яку отримає колись за свою роботу, тобто не винагородою вона втішатиметься, а тим, що не матиме страждань від праці, – від цього людина отримує задоволення наразі, в теперішньому, від того, що буде в майбутньому. Просто майбутнє світить їй нині тим, що скоро закінчиться робота, тобто час, коли потрібно працювати, і вона матиме спокій.
Виходить, що все одно їй світить насолода відпочинку, який вона отримає в кінці, – тобто вигода її в тому, що не матиме страждань, котрі відчуває в даний час від роботи. І це дає їй силу, яка дозволяє зараз працювати. А якщо людина не в змозі уявити собі, що скоро буде вільною від страждань, котрі зараз відчуває, – вона впала б у відчай та в тугу до такої міри, що могла би позбавити себе життя.
І з приводу вищесказаного сказали мудреці: «У того, хто позбавляє себе життя, немає частки в майбутньому світі», оскільки він заперечує вище управління, те, що Творець управляє властивістю «добрий і добродійний».
Тому повинна людина вірити, що ці стани приходять до неї через те, що згори хочуть, щоб це принесло їй виправлення. Тобто, щоби вона отримала решимот від цих станів і змогла б ще більше і з особливою силою розкрити та зрозуміти шлях світу. І ці стани називаються станами ахораїм. А коли вона подолає ці стани, то удостоїться стану панім, – тобто світло засвітить всередині цих ахораїм.
І є правило, що не може жити людина, не маючи можливості отримувати задоволення та насолоду. Виходить, що коли вона не в змозі отримувати від нинішнього моменту, вона все одно вимушена отримати життєву силу – від минулого або від майбутнього. Тобто тіло шукає для себе життєву силу всіма засобами, які є в його розпорядженні.
І тоді, якщо людина не згодна отримувати життєву силу від матеріальних речей, то у тіла немає виходу, і воно змушене погодитися отримувати життєву силу від духовного, – тому що немає йому іншої ради. Тому тіло вимушене згодитися отримувати задоволення й насолоду від келім віддачі, як сказано, бо без життєвої сили неможливо жити.
Згідно з цим виходить, що коли людина звикла виконувати Тору та заповіді ло лішма, – тобто отримувати винагороду за свою роботу, все ж таки в неї є можливість уявити собі, що потім вона отримає якусь оплату, – і вже зможе працювати за рахунок того, що отримає задоволення і насолоду потім.
З іншого боку, якщо людина працює не заради того, щоб отримати винагороду, а хоче працювати без будь-якої оплати, – то як вона здатна уявити собі, що буде їй згодом від чого отримати життєву силу? Адже вона не може уявити собі ніякого образу, бо немає їй основи для цього. Тому в ло лішма, немає необхідності давати їй згори життєву силу, адже вона отримує життєву силу від картини майбутнього, а з висі не дають надмірного, а лише необхідне.
Тому, якщо людина бажає працювати тільки для користі Творця і не згодна приймати життєву силу ні в якому іншому вигляді, тоді не залишається іншого виходу, і згори зобов'язані дати їй життєву силу. Адже вона не вимагає нічого, крім сили, яка необхідна для життя аби змогла продовжити жити. І тоді вона отримує життєву силу з будови святої Шхіни.
І це так, як сказали мудреці: «Кожен, хто горює зі спільнотою, удостоюється бачити розраду спільноти». Спільнотою називається свята Шхіна, адже спільнота означає – зібрання, тобто зібрання Ісраеля, а малхут – це сукупність всіх душ.
А оскільки людина не бажає жодної винагороди для власної користі, а хоче працювати на користь Творця, що називається «підняти Шхіну з праху», щоби вона не була такою приниженою, тобто – не хочуть працювати на користь Творця, а все, що людина бачить, – бажає, щоб зросла з цього користь для неї, і тоді є в неї енергія для роботи. Коли ж справа стосується користі Творця, і людина не бачить, що отримає якусь оплату, тоді тіло противиться цій роботі, відчуваючи в цій роботі смак праху.
І ця людина дійсно хоче працювати на користь Творця, лише тіло опирається цьому, тому вона просить Творця дати їй силу, щоби все ж таки зуміти працювати та «підняти Шхіну з праху». Тому вона удостоюється лику Творця, який розкривається їй. І приховання йде від неї.