(переклад з івриту)
Людина складається з трьох видів тіл:
а) внутрішнє тіло, яке є вбранням для нефеш1 святості;
б) з кліпи ноґа2;
в) з «мішха де-хівья3» (шкура змія).
І для того, щоб людина була би врятована від двох тіл, щоб не заважали святості, і щоб була в неї можливість користуватися лише внутрішнім тілом, рада цьому та, що є чудодійний засіб: слід людині мислити, вибираючи думки лише про те, що стосується внутрішнього тіла. Тобто, щоб думка її завжди перебувала б у володіннях Єдиного, адже написано: «Немає нікого крім Нього», і «Він здійснює і здійснюватиме все, що робиться». І немає жодного створіння в світі, що могло би відокремити Його від святості.
І оскільки людина не думає про два згаданих вище тіла, вони помирають, тому що немає їм пожитку і немає завдяки чому існувати. Адже різні помисли, котрими розмірковують про них, від них вони і живляться.
І це суть того, що написано: «У поті обличчя свого їстимеш хліб». Адже до гріха древа пізнання4 не була життєва сила залежною від хліба, тобто, не треба було притягувати світло та життєву силу, а воно просто світило. А от після гріха, коли Адам а-Рішон5 приліпився до тіла мішха де-хівья, тоді зв’язав життя своє з хлібом, тобто з живленням, яке треба щоразу притягувати заново, а якщо не дають живлення, вони вмирають. І це зробилося великим виправленням, щоб врятуватися від двох зазначених вище тіл.
І тому покладено на людину намагатися і докладати зусиль, щоб не мислила тими думками, що стосуються їх. І можна сказати що це те, про що сказано мудрецями: «Помисли про гріх важчі за сам гріх». Бо думки є їхнім пожитком. Тобто, від того, коли думають про них, з цього вони отримують життєву силу.
Тому людина має думати лише про внутрішнє тіло, оскільки воно є вбранням для нефеш святості. Тобто, хай думки її будуть за межами її шкіри, тобто за межами шкіри тіла, це називається – поза тілом, що означає – поза власною користю. І думки [хай будуть] лише про благо ближнього.
І це називається «за межами шкіри». Бо поза шкірою людини немає ніякої зачіпки для кліпот. Адже кліпот тримаються лише того, що «під шкірою». Тобто того, що стосується тіла людини, а не того, що поза тілом, що зветься «за межами шкіри». Тобто, за все, що облачається в тіло, можуть вони триматися. А все, що не облачається, вони не можуть там утриматись.
А коли людина проявить постійність у тому щоб думати про те, що за межами її шкіри, тоді заслуговує вона того, що написано: «І за шкірою моєю вибито це, і з плоті своєї побачу Творця» («Писання», Йов, 19:26). [Вибито] «це» (в оригін. «ця», жін.рід) – це свята Шхіна. І вона стоїть поза шкірою людини. «Вибито» означає, що встановлена стояти за межами моєї шкіри. І тоді людина заслуговує «з плоті своєї побачу Творця». Тобто, святість прийшла облачитися у внутрішнє тіло. І це саме тоді, коли людина згодна працювати за межами своєї шкіри, тобто ні уві що не облачаючись.
Тоді як грішники, які хочуть працювати саме в час, коли існує одягнення в тіло, що зветься «всередині шкіри», вони «і помруть, і не з мудрістю». Бо тоді немає їм ніякого облачення, і не заслуговують нічого. В той час як праведники, – саме вони удостоюються облачення в тіло.
Нефеш – найменше зі світел, котрі входять у виправлений духовний парцуф і наповнюють його. Світло нефеш дає людині відчуття Творця в найменшій мірі, що зветься «неживий рівень святості».↩
Ноґа – кліпа, в котрій перемішане добро і зло. І робота людини полягає у виборі між добром і злом і вибиранні добра з цієї суміші. Тому місце кліпи ноґа – в середній частині тіферет, вище котрої – сфірот і парцуфи святості, нижче неї – нечистота. Отже, ноґа – «точка нашого вільного вибору», де відчуваються начебто два види відношення Творця, зле і добре, і неможливо розрізнити їх інакше, як тільки звернувшись до Нього.↩
Мішха де-хівья – (зміїна шкура) кліпа четвертої стадії, що зветься «прахом цього світу», кінцева кліпа, з котрою людина не в змозі боротися. Складається з трьох найсильніших кліпот: «руах сеара» (буревій), «анан гадоль» (велика хмара) та «еш мітлакахат» (вогонь що спалахує).↩
Древо пізнання [добра і зла] – під впливом світла, що приходить від Творця через систему, звану «древо життя», збуджений ним егоїзм розвиває знизу вгору свою систему, «древо пізнання». Плоди цього дерева – це бажання розкриття Творця в отриманні і знанні, а не у віддачі, тому вони заборонені.↩
Адам а-Рішон – («рішон» – перший), – парцуф, створений Зеїр Анпіном і Нуквою світу Ацилут в процесі розповсюдження світів згори вниз. Зеїр Анпін і Нуква піднімають його вгору, до рівня Аби ве-Іми. Це дало начебто можливість діяти виключно на віддачу, і стався зівуґ його чоловічої та жіночої частини, «Адама» та «Хави». Але зівуґ не був цілком заради віддачі, тому парцуф Адама розбивається. Цей парцуф і є загальною душею людства. Уперше решімо від його розбиття розкрилося в людині цього світу, яка жила більш ніж 5780 років тому. Цей чоловік народився від батька й матері, вони назвали його Адам, він жив у цьому світі і одного разу досяг стану, коли почав розкривати єдину вищу силу, Творця.↩