Стаття 32, 1991
(переклад з івриту)
У «Мідраш Раба» сказано про написане: «Кожен при прапорі своєму», і так написано: «Радітимемо спасінню Твоєму і ім’я Всесильного нашого піднімемо як прапор». Сказав Ісраель Творцю: «Ось, ми радіємо визволенню Твоєму, яке вчинив Ти нам іменем Своїм, радітимемо спасінню Твоєму» і визволив Творець в той день Ісраель. І написано в формі «і визволено», - начебто Ісраель визволені, і начебто Він визволений. І з іменем Всесильного нашого як з прапором, бо встановив Творець ім’я Своє в імені нашому і розподілив нас по прапорам [колін Ісраеля], як сказано: «Кожен при прапорі своєму». Рабі Іссахар каже: «І «деґель» (прапор) його є любов’ю для Мене. Навіть коли чоловік сидить і займається Торою, і «медалеґ» («пропускає», - ті ж букви що і в «прапор»), перестрибуючи від закону до закону і від вислову до вислову, - каже Творець: «Милий він мені, і прапор його для Мене – любов, і його пропуск (пропускання) для Мене – любов», кінець цитати.
І слід зрозуміти:
1) Що означає, що встановив Творець ім’я Своє в імені нашому.
2) Що означає написане: «І визволено», начебто Ісраель визволені, - і начебто Він визволений (написане «вайєша» (і визволив) тлумачать як «вайюша» (і був визволений).
3) Пропускає, перестрибуючи від закону до закону. Відомо, що ім’я Творця – Добрий і Добродійний, тобто Він бажає завжди давати створінням благо й насолоду, і через це створив у створіннях бажання постійно прагнути отримати задоволення й насолоду. І відповідно, виникає питання, чому створіння не відчувають блага та насолоди, і весь світ страждає від нестачі задоволення і не мають вони втіхи в житті, бо кожна розумна людина запитує: «Який сенс в нашому житті?»
А відповідь та, що Творець зробив виправлення: для того, щоб тоді, коли отримаємо благо й насолоду від Творця, щоб не відчували в цьому сорому, що витікає з причини розбіжності властивостей, що існує між отримувачем, створінням, - і Творцем, дарителем. А виправлення в тому, що перш ніж буде в людини бажання віддачі, зміст якого бути в тотожності властивостей [з Творцем], - неможливо отримати істинне благо, яке Творець бажає дати створінням.
А оскільки бажання віддачі, воно проти природи людини, тому ми вивчаємо, що існують в людині «сімдесят народів світу». Тобто, людина є маленьким світом, як написано в Зоар, і властивість «ісраель», що в людині, вона під владою народів світу, що визначається, наче Ісраель перебувають у вигнанні між народами, і не мають вони сили йти проти бажання народів світу. І тому народ Ісраеля просять у Творця, щоби вивів їх з вигнання, в якому вони перебувають між народами, тобто щоб були вони спроможні діяти «в ім’я небес».
І також сказали мудреці: «Ісраель, коли вони вигнані, Шхіна з ними». І маємо пояснити це так, як сказав мій пан, батько й учитель про сказане мудрецями: «Учень, якого вигнали, - виганяють і вчителя його з ним». І сказав, що пояснюється це так, що коли учень перебуває у вигнанні, тобто дістав стан падіння, також і вчитель його для нього в стані падіння. Тобто, коли людина в стані падіння і не має смаку в Торі та молитві, це тому, що «виганяють» і вчителя її з нею. Інакше кажучи, що всі питання святості, вони в неї «опущені», тобто вона дивиться на все так, що наче й важливості немає ніякої ні в чому духовному. І це зветься, що також і духовне перебуває в стані вигнання.
І цим слід пояснити, що коли Ісраель перебувають у вигнанні, тобто в стані падіння, і народи світу володарюють тоді над людиною, при чому народи світу називаються, загалом, «бажання отримувати для власної користі», - тоді також і Творець для них у вигнанні. Тобто Творець для них не має ніякої важливості, бо якби відчували вони важливість величі Творця, не могли б панувати над властивістю Ісраель, що в людині.
Як відомо, «Ісраель» означає «яшар-ель» (прямо до Творця), бо всі діяння його – прямо до Творця. А ті своєю владою спричинюють, що всі його діяння будуть тільки лиш для власної користі, що означає, на благо бажання отримувати, а не на добро Творцю. Виходить, що коли властивість «ісраель» у вигнанні, також і Творець разом з ними у вигнанні, тобто бажання віддачі перебуває у вигнанні, і Той, кому хочуть віддавати – також і Він у вигнанні, як написано, що фараон сказав: «Хто такий Творець, щоб я слухався Його?» Цим він заперечував велич Творця, і не давав вірити у велич Творця, і само собою, властивість «ісраель» також у вигнанні серед них.
І сказаним маємо пояснити те, що ми запитували, - що означає сказане: «Начебто Ісраель визволені, і начебто Він визволений». Тобто, який зв’язок є між визволенням Ісраеля і визволенням Творця. А зі сказаного вище виходить, що вигнання Ісраеля і вигнання Творця дорівнюють одне одному. Адже коли людина осягає і відчуває велич Творця, вже немає ніякої влади у народів світу, бо всі анулюються перед Ним. Тому виходить, що все вигнання тільки в тому полягає, що не визнають величі Творця.
А поняття приховання, яке людина відчуває, і воно спричинює їй, що буде вона у вигнанні, це як сказано, - тобто, людина має знати, що вона повинна виправити свої діяння, щоб були заради віддачі, інакше буде відчуття сорому. Тому мусить бути приховання і вкриття щодо вищого світла. І згідно з величиною відчуття зла, тобто коли людина бачить, наскільки вона занурена в себелюбство, цією ж мірою вона відчуває, наскільки вона віддалена від святості, тобто бачить, як далека вона від того, щоб зробити щось на користь Творця. І вона перебуває під владою народів світу, і не має властивість «ісраель», що в ній, ніякої сили вийти з вигнання серед них.
Тому, коли Ісраель, що в людині, виходять з вигнання і удостоюються визволення, само собою, що і Творець, який був у час вигнання прихований від людини через панування народів, тепер Він видний і розкривається велич Творця. Тому що тепер немає потреби в скороченні і прихованні, бо вже відійшло від людини скорочення, за правилом: «У тій мірі, якою людина може спрямовувати намір на «заради віддачі», настільки відходить від неї скорочення і приховання». І це те, що написано: «Радітимемо спасінню Твоєму і визволить Творець в той день Ісраель». Написано в формі «і визволено», начебто Ісраель визволені, і начебто Він визволений». І це те, як сказано вище.
І також слід пояснити те, що ми запитували, що означає написане: «Радітимемо спасінню Твоєму», адже ми радіємо Його спасінню, яке вчинив Він нам іменем Своїм, - і яке воно, ім’я Творця, який створив створіння? Ім’я Його – Добрий і Добродійний для Своїх створінь, адже бажання Його – віддача, а отже задля цього створив у створіннях бажання отримувати, інакше не могли б створіння скуштувати смак блага й насолоди, бо ми бачимо, що без бажання та прагнення неможливо мати задоволення ні від чого.
Але разом з цим Творець хотів, щоб не було відчуття сорому в час отримання добра й насолоди, тому Він бажає, щоб ми отримували все заради віддачі. А оскільки це проти природи, бо Він створив у нас бажання отримувати, а не віддавати, а отже, коли ми бажаємо працювати заради віддачі, немає в нас сил до цього. Тому, коли ми отримуємо цю силу, що зветься іменем Творця, тобто що і ми можемо діяти ради віддачі Творцю, це зветься, що Творець дає нам іншу природу (як сказав мій батько й учитель, те, що Творець дав людині бажання віддачі, це і зветься «іншою природою»).
І це те, що написано: «Сказав Ісраель Творцю: «Адже ми радіємо спасінню Твоєму, яке утворив Ти іменем Своїм». Тобто ми радіємо визволенню, бо дарував Ти нам бажання віддачі, що зветься іменем Творця - «Даритель», дав нам це ім’я, тобто і ми можемо тепер чинити дії віддачі.
І написано так: «І з іменем Всесильного нашого як з прапором, бо встановив Творець ім’я Своє в імені нашому і розподілив нас по прапорам». Тобто, ми тепер підіймаємо як прапор ім’я Творця, а ім’я Його – бажання віддачі. Отже це й є нашим спасінням, що встановив Творець ім’я Своє, яким є бажання віддачі, в нашому імені. Бо також і в імені Ісраеля є натяк на ім’я Творця, тобто «яшар-ель» (прямо до Творця), і означає, що всі діяння Ісраеля, вони – прямо Творцю, а не для власної користі. І це зветься, що народ Ісраеля йдуть з іменем Творця, як з прапором, і це є спасіння для народу Ісраеля.
І сказаним можна пояснити написане: «Рабі Іссахар каже: «І прапор його є любов’ю для Мене. Навіть коли чоловік сидить і займається Торою, і пропускає, перестрибуючи від закону до закону і від вислову до вислову, …і пропуск його для Мене – любов». Де слід пояснити поняття «пропуск»: оскільки людину створено з бажанням отримувати, і не може працювати заради віддачі, тому сказали мудреці: «Завжди хай займається людина Торою та заповідями навіть ло лішма, бо від ло лішма приходить до лішма» (трактат «Псахім», 50:2).
Виходить, що людина змушена працювати ло лішма, тому що народилася вона так у своїй природі. І все одно Творець пропускає її стан «ло лішма» і вводить людину у лішма. Виходить, завдяки допомозі від Творця є тут феномен пропуску, тобто людина пропускає те, що є в її природі, - робити все собі на благо, - і починає працювати на користь Творця. І це називається «і пропуск його для Мене – любов», бо через любов, якою Творець любить нас, дав Він нам «прапори», тобто коли людина вивчає якийсь закон ло лішма, Творець дає нам через це силу пропустити ступінь ло лішма і прийти до ступеня лішма.
І це те, що написано «від вислову до вислову». Тобто, людина починає вислів ло лішма, і відразу ж вона переступає через ло лішма, і приходить до рівня лішма. І це те, що написано: «Сказав Творець: «Милий він мені, і прапор його для Мене – любов, і пропуск його для Мене – любов», і це означає, що через любов Творець дає людині силу переступити ло лішма і прийти до лішма.
А любов’ю називається таке: людина починає працювати в ло лішма, але народ Ісраеля зажадали працювати «в ім’я небес», і не змогли, тому це бажання, яким хотіли діяти заради небес, і не змогли, - воно пробудило любов вгорі, і Творець дав їм силу працювати лішма. І це те, що написано: «Сказав їм Творець, - те, що ви зажадали щоб були «дґалім» (прапори), - клянуся, що Я виконаю ваші бажання».
Тобто народ Ісраеля зажадали «дґалім», - щоб змогти «ледалеґ» (пропустити) роботу ло лішма, і прийти до лішма, - і побачили, що своїми силами не здатні на це. Тому прийшли до «збудження знизу», - тобто зажадала душа їхня, і сказали: «Коли ми зможемо переступити через роботу собі на користь і прийти до роботи на благо Творця?» І цим прагненням пробудили любов вгорі. І це те, що написано: «Сказав їм Творець, - те, що ви зажадали щоб були «дґалім» (прапори), - клянуся, що Я виконаю ваші бажання». Через те, що зажадали «прапорів», тобто «переступити» роботу ради власної користі, - Творець виконав їхнє бажання».
І зі сказаного випливає, що основна робота людини, це прийти до роботи на благо Творця, і хоча й змушені ми починати роботою ло лішма, але повинні прагнути, щоби Творець допоміг і дав би нам силу працювати лішма, тобто щоби всі діяння були б ради надання задоволення Створювачу своєму. Тобто людина повинна прийняти «тягар малхут небес» без сподівань дістати від цього винагороду. Іншими словами, щоб не вимагати від роботи, що вона повинна дати нам натомість якесь живлення, щоб ми могли сказати, - ось винагорода, що ми отримуємо від неї, і ради цього варто виконувати її.
А все щоб було вище за знання, що є категорією закону. Тобто малхут зветься «закон», а в нас немає поняття, як можна працювати без винагороди, тобто без ніякого підживлення, яке вона дала б нам. А якщо так, звідки буде нам живлення, тобто як можна працювати, не отримуючи за це хоч щось, що могло б харчувати нас і змогли б ми підживити душі наші.
А відповідь також вище рівня знання. Тобто, ми повинні просити Творця, щоб Він дав нам силу жити, і щоб була в нас сила працювати з радістю ради віддачі, і не отримувати нічого натомість. Але як таке можливо, адже розумом нашим немає можливості зрозуміти дві протилежності в одному носії:
- з одного боку ми не хочемо ніякої оплати, а приймаємо «малхут небес» без жодного підживлення, яке вона дала б нам. І хоч ми й не вимагаємо ніякого живлення, але як можна жити без будь-якої життєвої сили?
- а з другого боку ми хочемо щоб Творець таки дав би нам щось для життєвої сили, але що ми бажаємо щоби Він живив нас цим, якщо не хочемо нічого за свою роботу? Відповідь така: дійсно, ми не бажаємо нічого взамін, а хочемо, щоб Творець дав нам силу працювати так, щоб не отримувати нічого в оплату. Але як це можливо? Це належить Тобі, Творець. Тобто, Ти зроби нам диво, щоб ми змогли працювати без ніякої оплати. А оскільки це буде вище за рівень знання, то само собою не знаємо ми, що сказати Тобі – яким чином Ти живитимеш нас, але Ти постачай нам вище рівня нашого знання, і ми бажаємо йти вище за рівень знання, хоч на думку людини такого немає в реальності.
Виходить, що наша робота – вище за рівень знання, і також наше постачання, ми бажаємо, щоб було вище за знання. А «вище за знання» означає – дивовижним способом. Виходить, що ми просимо, щоб Творець давав би нам поживу якимось дивом, тобто, не природним шляхом. Бо природним шляхом людина, коли працює, бажає оплату за свої зусилля. А тут, в духовній роботі, вона бажає щоб дали їй поживу не через її роботу, а через диво, що є неприродним способом.
Сказаним слід пояснити слова мудреців: «Про гору Синай говориться, - яке відношення має «шміта» (сьомий рік) до гори Синай?» І в плані духовної роботи маємо пояснити: відомо, що малхут називається «шміта», і малхут зветься «земля», бо вона, малхут, є сьомою сфірою. (Адже світ починається з хеседу, як написано: «Бо сказав Я: «Світ хеседом збудується», а малхут є сьомою за рахунком сфірою після хеседу).
І вказує це на те, що не можна вимагати від малхут, щоб щось постачала, тобто не можна працювати на землі задля того, щоб дала харчування. Але «роботою на землі» називається робота, коли хочемо, щоб вона дала плоди, інакше хто працював би на землі без того, що вона виростить плоди. Тобто роботою називається, коли людина докладає зусилля і взамін за своє зусилля вона отримує оплату. А отже, сама вона не має втіхи від зусилля. Якщо так, якщо не має задоволення від роботи, - чому вона працює? Певно, що намір її – отримати платню.
Тому, якщо людина приймає на себе «тягар малхут небес» і не хоче ніякої оплати, це вказує на те, що вона виконує не земну роботу, тому що вона не бажає від «малхут», щоб дала їй якусь винагороду. І це називається «шміта», тобто, не працює на землі задля отримання оплати. Бо якби працювала для того, щоб отримати оплату, це називалося б «робота на землі».
А в плані роботи це (шміта) зветься, що «відпускає землю», взагалі не торкається її, а земля для людини в стані «хай відзначає земля суботу Творцеві», що натякає на те, що вся земля, тобто «малхут небес», вся вона належить Творцю. І немає ніякого бажання мати якийсь дотик до «малхут», що зветься «землею» і зветься «шмітою».
І цим слід пояснити питання «Яке відношення має «шміта» до гори Синай?» Мається на увазі, що всі заповіді потрібно виконувати як «шміту», що означає: намір при виконанні заповіді повинен бути як при шміті, тобто у формі «хай відзначає земля суботу Творцеві». А отже те, що виконують заповідь Творця, то це з наміром щоб не отримувати ніякої винагороди за роботу, а вся «малхут небес», яку людина приймає на себе і через це вона дотримується заповідей Творця, - все це буде як «шміта».
Тобто, як зазначено вище, - з наміром заради віддачі, і не побажає отримувати ніякої винагороди. І зі сказаного слід пояснити те, що написано: «А якщо скажете: «Що їстимемо в сьомий рік… то пошлю Моє благословення вам в шостому році». Де слід пояснити питання в поняттях духовної роботи, що оскільки потрібно прийняти «малхут небес» без ніякої винагороди, тобто людина не каже – я приймаю на себе «малхут небес» за умовою, що Ти даси мені смак в духовній роботі і смак в молитві. А також у виконанні заповідей, - якщо отримаю за це оплату, я готова виконувати роботу святості.
Але все – Творцеві. Проте, як можна працювати вище сенсу і розуму? Звідки будемо живитися, тобто звідки ми отримаємо харчування? Жити роботою, щоб не було нам ніякої винагороди за це? Але це протирічить нашому розуму. Розумом нашим ми можемо збагнути: якщо «малхут», що зветься «землею», дасть нам трохи смаку в роботі, з цього смаку, який ми відчуємо, буде вже в нас чим живитися. Тобто, цей смак, що ми відчуваємо, він і називається «харчуванням». Але коли заборонено нам працювати в сьомий рік, тобто заборонено вимагати оплату за цю роботу, звідки ми візьмемо щось для поживи?
Відповідь така: «І дав Я вам благословення в шостий рік», де шоста сфіра – це єсод, що зветься «єсод (основа) праведника», де «праведник» означає «той, хто віддає». І тим, що ви також будете працювати лише у віддачі, тоді існуватиме тотожність між малхут і єсодом, і з цього прийде благословення. Але якщо навпаки, коли ви приймете малхут заради отримання, тоді ви спричините розбрат в корені ваших душ, яким є малхут, звана «спільнота Ісраеля», і є сукупністю всіх душ, - але буде вона в стані розладу. І через це єсод не зможе віддавати малхут, оскільки між ними буде розбіжність властивостей.
А отже, саме завдяки тому, що будуть дотримуватися шміти, тобто, як зазначено вище, тільки в такому разі Я кажу вам: «І дав Я вам благословення в шостий рік». Тобто, тільки тоді, коли ви будете дотримуватися шміти, і не буде у вас жодного бажання отримувати для власної користі, а [діяти] саме заради віддачі, тоді є можливість тотожності властивостей між єсодом, який є дарителем, і малхут, що також виправляється нижніми, які зберігають шміту, щоб не отримувати собі на благо. Тоді є тотожність властивостей, і існує можливість поширення благословення і на малхут.
Виходить, що коли людина бажає працювати ради віддачі і без жодної оплати, тоді тіло запитує, - звідки візьмемо життєву силу для роботи, якщо ми згодимося працювати без ніякої винагороди? Відповіддю має бути, що ми діємо вище знання. А на рівні знання ми не хочемо пояснювати, бо робота наша – вище рівня знання. І також те живлення, яким ми повинні жити під час роботи, воно також вище рівня знання, тобто у вигляді дива, тому що все, що проти природи, називається «творіння чудес».
Виходить, що вся основа роботи людини, коли та бажає працювати заради віддачі, вона без жодної основи в сенсі заробітку, тобто не знає людина, - звідки вона дістане силу для роботи, щоб було їй чим живити себе, тобто щоб мала вона поживу і життєву силу в час, коли вона займається Торою та молитвою, - якщо вона не бажає нічого для свого блага. Виходить, що вона просить у Творця, щоби дав їй харчування, щоб жити в Торі та заповідях вище за рівень знання. А вище за знання називається «проти природи». А все, щоб досягти щось проти природи, називається це «чудодійним», без ніякої основи, щоб було на що спертися.
Виходить, що ті, хто хоче працювати заради віддачі, повинні знати, що коли тіло приходить і запитує: «що їстимемо», як написано: «А якщо скажете: «Що їстимемо?», слід не давати тілу відповідь в рамках знання, а відповісти, - Творець дасть нам благословення, як сказано: «І дам Я благословення Своє». А кожне благословення є категорією «диво», бо коли все йде як годиться, у найкращому вигляді, тоді не потрібне благословення. Однак, тіло приходить і запитує: «Чи не сказали мудреці: «Не покладаються на диво», а також сказали: «Не відбувається диво щодня»? Виходить, що всі відповіді, якими треба відповісти тілові, всі вони – вище рівня знання, тобто сказати тілу, що «в рамках знання ти праве, а я йду вище за знання».