Стаття 31, 1991 р.
(переклад з івриту)
Зоар (гл. «Бехукотай», 7, і в «Сулам», п.20) каже так: «І дам Я дощі ваші вчасно», тобто кожен з них дасть свою силу для вас. Хто вони? Це ті виправлення, які ви зробили, єднання того святого Імені. Інакше кажучи, єднання закону і суду, щоб вони впливали на вас і ви дотримувалися б путі Творця - чинити справедливість і суд. Але якщо написано: «Дотримуйтеся путі Творця», то навіщо писати «чинити справедливість і суд»? І відповідає, - той, хто дотримується шляхів Тори, він начебто чинить справедливість і суд. А що таке «справедливість і суд»? – це Творець. Плакав рабі Шимон і казав: «Горе їм, людям, які не знають і не спостерігають славу Господаря свого. Бо хто утворює святе Ім’я щодня? Я сказав би – той, хто дає милостиню бідним, і той, хто робить це збудження внизу, тобто дає милостиню, той безсумнівно наче утворює святе Ім’я в повноті. Подібно до того, як він чинить внизу, так збуджується вгорі», кінець цитати.
І слід зрозуміти, яку належність має милостиня до «єднання справедливості й суду». І як стосується справедливість і суд до утворення святого імені. І також маємо зрозуміти, що означає, що людина утворює святе Ім’я. Ми розуміємо, що святе Ім’я робить людину, а не людина утворює святе Ім’я.
І маємо пояснити за методикою духовної роботи, - чому це має нас навчити.
Відомо, що головне в нашій роботі в Торі та заповідях те, щоб ми були підготовлені до отримання тих блага та насолоди, що в задумі Творця дати створінням. А вся затримка, вона в тому, що не маємо ми келім для отримання блага, що приходить від Того, хто дає створінням. Тобто, щоб була у створінь тотожність властивостей з Ним, що зветься «як Він милосердний, так і ти милосердний». Іншими словами, щоб мали створіння також келім віддачі, як і Той, хто дарує. Тому, коли людина приймає на себе малхут небес, то тіло запитує, - що матимеш ти від цієї роботи прийняття малхут небес? На це сказали мудреці (в трактаті «Псахім», 50): «Завжди хай займається людина Торою та заповідями навіть ло лішма, бо від ло лішма приходять до лішма». І як написано в Зоар, існує феномен трепоту, - чи виконує Тору та заповіді для того, щоб мати винагороду в цьому світі й у світі прийдешньому. А основне в трепоті – «через те, що Він великий і всевладний». Тобто, щоб не заради отримання винагороди, а тому, що каже людина, що для неї є честю служити великому Цареві, і з цієї причини вона бажає виконувати Тору та заповіді.
І хоча й розуміє вона, що існує велика важливість в тому, щоб слугувати Царю, але тіло людини створено з природою бажання отримувати задоволення лише від того, що їй самій на користь, а прислужитись другому, аби той другий мав би задоволення від її роботи, - цього тіло не здатне зрозуміти. Тобто, не існує такого в природі, щоб робітник, який працює у господаря, і господар дуже втішається від його роботи, то робітник скаже господареві: «Я не хочу, щоб ти платив мені, а досить мені того, що ти маєш задоволення від того, що я виправив тобі те, про що ти сумував, що ті твої келім розбиті. А тепер, коли я виправив їх, і ти радий цьому, я не бажаю за свою роботу ніякої оплати». І це – протиприродно. А навпаки: «Якщо ти маєш задоволення від моєї роботи, ти повинен заплатити мені більше, ніж я просив за свою роботу».
І зі сказаного зрозуміємо, як це можна, щоб була у людини сила працювати заради небес, без ніякої винагороди.
Перший стан такий – коли людина бажає дотримуватися Тори та заповідей через те, що вони забезпечать її ліками, і це означає: «Світло, що в Торі, повертає до добра», тобто завдяки їм дістане іншу природу, що зветься «бажання віддавати». І тоді буде в людини можливість служити Цареві без жодної оплати, а вся її винагорода буде в тому, що вона насолоджує Царя. І сам час, коли людина виконує Тору та заповіді для того, щоб досягти бажання віддачі, називається в Зоар «тарьяґ ітін» (613 порад).
А другий стан, це коли вже досягла людина бажання віддачі, тоді приходить стан отримання блага й насолоди, що є в 613-ти заповідях, які звуться в Зоар «тарьяґ пкудін» (613 вкладів). Це означає, як написано в коментарі «Сулам», «що там існують благо й насолода у вигляді вкладів».
Тому робота людини, коли вона приймає на себе «тягар малхут небес», - має це бути як «милостиня бідняку». Бо відомо, що малхут зветься мовою Зоар «бідна й злиденна», і слід пояснити те, що не бажають отримувати жодної винагороди [за «тягар»]. Це подібно до того, як дають бідняку милостиню і не просять у нього за це нічого, навіть подяки не хочуть від нього. Бо справжня милостиня зветься «прихованим даянням», що означає, - сама людина не бачить, кому вона дає. Тому подання милостині було без ніякої подяки з боку бідняка.
Отже в такому випадку людина приймає на себе тягар малхут небес у стані «вище за знання» і вона не сподівається, що Творець віддячить їй за це. Якщо так, то тіло запитує: «Навіщо ти береш на себе тягар Тори та заповідей?» А отже, в стані, коли людина хоче прийняти на себе виконання Тори та заповідей без ніякої оплати, виникає в неї потреба у Творці, щоби дав їй силу іти проти запитань тіла і мати силу виконувати духовну роботу в радості. Виходить, що саме тоді, коли людина докладає зусиль, щоби прийти до такої роботи, яка була б у святій чистоті, і щоб не було там домішок всякого непотребу, тоді вона починає потребувати допомоги від Творця. І щоразу, коли вона бажає знову прийняти на себе тягар малхут небес, з’являється в неї нова робота. І людина повинна вірити словам Арі, який каже, що «кожного дня виправляють нові якості з тих, що впали в кліпот. І жодний день не подібний до іншого, і жодна мить не схожа на іншу».
Тому кожне нове прийняття тягаря малхут небес виправляє нові категорії для святості. І коли людина бажає знову прийняти на себе тягар малхут небес, тіло запитує: «Що буде тобі з того, що ти працюватимеш на користь Творця?» І немає іншої ради людині, як тільки просити у Творця, щоб Він дав їй силу віри вище рамок знання тіла. І це зветься словами мудреців «якби не допоміг Творець людині, не здолала б його».
І зі сказаного слід пояснити те, що ми запитували: як Зоар пояснює щодо написаного: «І дотримуйтеся дороги Творця», - що потрібно було написати «творити справедливість і суд». І відповідає: «Той, хто дотримується дороги Тори, той наче творить справедливість і суд». І як зазначено вище, немає в людини сили прийняти на себе малхут небес вище за знання тіла інакше, як завдяки сґулі, чудодійному засобу Тори та заповідей, що є дорогою Творця і шляхами Тори, і цим удостоїться людина чинити милостиню бідним, тому що «світло, що в Торі, повертає її до добра», і тоді вона заслужить «творити справедливість і суд».
І це те, що він каже, що завдяки «і дотримуйтеся дороги Творця» вони прийдуть до рівня «творить справедливість і суд». Але що таке «справедливість і суд», тобто що це за сполучення таке, про яке Зоар каже, що це зветься «утворює святе Ім’я», тобто означає, - тим, що людина дає милостиню, вона утворює святе Ім’я.
А це те, як сказано вище, що справа справедливості й суду полягає в тому, що Творець зветься «судом», а малхут називається «справедливістю», бо вона є категорією закону, адже щодо неї впроваджено закон, оскільки малхут називається «клі», що отримує благо від Творця. А на клі отримання заради отримання було зроблено скорочення та приховання. Тобто, вийшов закон, що заборонено користуватися цим клі таким, яке воно є, з причини розбіжності властивостей між отримувачем, званим «малхут» і Тим, хто віддає, який зветься «Творець». Виходить, що існує роз’єднання вгорі, коли благо не може прийти до створінь через розбіжність властивостей.
І з цієї причини сталося виправлення, коли нижні дають «милостиню бідним». А в плані духовної роботи – прийняття на себе тягаря малхут небес без ніякої винагороди, - це те, коли дають милостиню бідним, і не бажають отримувати нічого за це, тоді кожен спричинює в корені своєї душі вгорі, в малхут, щоб була також ради віддачі. Виходить, що приводять до «єднання Творця і Його Шхіни». Тобто, тим, що людина діє в усьому заради віддачі, притягується справедливість від Творця, що зветься «правосуддям», до малхут. Тобто, малхут, що зветься «цедек» (справедливість), завдяки благу, яке вона отримує, називається тепер «цдака» (милостиня) через те, що вона отримує від Творця.
Тобто тим, що нижні дають милостиню малхут, також і Творець дає милостиню малхут, тоді малхут отримує ім’я «милостиня». І це те, що він каже: «І той, хто дає милостиню бідному, він робить вгорі святе Ім’я повним, як і годиться, тобто з’єднує [малхут] з Творцем, який дає їй все, - то певно, що начебто робить святе Ім’я повним, на кшталт того, як робить це внизу, так воно збуджується вгорі».
І це як сказано вище, що малхут небес називається «бідною», адже немає їй що дати створінням. Якщо створіння приходять до неї з келім отримання, тоді вона є бідною та убогою, тому що створіння збуджують в малхут властивість отримання, що є в її характері, а це утворює розбрат між малхут і Творцем, який є Тим, хто віддає. Тому Ім’я не є повним, бо в плані Його імені Творець зветься «Добрий і Добродійний», а оскільки вони спричинюють появу в корені своїх душ категорії отримання, яка притаманна малхут, - а щодо отримання сталося (в свій час) скорочення вищого блага, - тому вони призводять до того, що благо не проходить до нижніх.
У той час, як коли створіння дають милостиню, тобто чинять свої дії заради віддачі, - вони збуджують в корені своїх душ бажання віддачі, і цим викликають вгорі стан тотожності властивостей, і тоді вже благо дається створінням. І це зветься, що «робить святе Ім’я досконалим», тобто все відбувається завдяки тому, що спрямовують свої діяння, щоб були заради віддачі. Виходить, що існують в людині два стани:
1. На початку духовної роботи, коли змушені починати з ло лішма, тобто все, що людина робить, все для того, аби отримати винагороду в цьому світі й у світі прийдешньому. І тоді Творець зветься в неї «Царем народів», як написано: «Хто не убоїться Тебе, Царю народів?»
Бо в плані роботи маємо пояснити, що коли людина працює собі на користь, вона перебуває в категорії «народи», і поки що не прийшла до стану «Ісраель», щоб діяння її були б «яшар-ель» (прямо до Творця). Виходить, що людина служить Цареві, який зветься «Царем народів». Тобто яке поняття про велич Царя може бути у людини, коли вона в категорії «народи», хоча й є в неї страх, як написано: «Хто не убоїться Тебе, Цар народів?»
І слід знати, що це річ дуже важлива. Тобто, людина повинна знати, що кожен контакт, який є в неї з Творцем є річчю дуже важливою. Тому, коли людина працює за винагороду, не можна нехтувати цією роботою, хоч напевно є рівень набагато більший ніж рівень «Цар народів». Тобто, коли людина удостоюється властивості «ісраель», зрозуміло, що при такому осягненні, коли вже стоїть на ступені (що зветься) «Ісраель», є в неї більше розуміння величі Творця, настільки, що вона радіє, що служить великому Царю, і не має жодної потреби отримувати щось за свою роботу.
А щодо віри в ім’я небес маємо пояснити те, що сказали мудреці (у «Мідраш Танхума», арк.235:2), - і так сказали: «І коли обідніє брат твій і прийде в занепад» - це те, що сказало писання: «Не грабуй убогого, бо убогий він». Що таке «не грабуй убогого», і чи є людина, як грабує убогих? І що вона забирає в нього, коли той не має нічого? Однак, якщо був ти навчений, - якщо був звичний бути його годувальником і передумав, і сказав: «Доки мене вистачатиме на це?» і уникаєш і вже не даєш йому, - якщо зробив ти таке, знай, що ти грабуєш його. Отже «не грабуй убогого, бо убогий він».
І зі сказаного слід пояснити, що поняття милостині бідним має на увазі малхут, яка зветься «бідною та убогою», тому що немає в неї що дати людині натомість, - якщо людина працює заради небес і не бажає ніякої оплати, а діє тільки лиш ради небес. Однак іноді, посеред роботи, з’являються в неї думки: адже вона постійно працює заради небес і не хоче нічого за роботу, то напевно вона через це зможе удостоїтися більш високого ступеня, тобто дістане більше смаку в Торі та духовній роботі. Адже вона вже зробила своє, тобто каже, що приймає владу властивості віддачі без жодної винагороди, тобто навіть не отримує за свою роботу смак в Торі та заповідях. Якщо так, якщо вже її намір – заради небес, що зветься «злиттям з Творцем», то чи не мала б вона вже відчути життєву силу в своїй роботі? Але не бачить вона ніякого поступу в духовній роботі, тому хоче припинити цю роботу віддачі, а працюватиме як увесь загал, тобто отримуючи винагороду.
Про це каже писання: «Не грабуй убогого, бо убогий він». І запитує «Мідраш»: «Чи існує людина, яка грабує убогих, і що вона забирає в нього тоді як той не має нічого? Однак, якщо був ти навчений бути його годувальником, і передумав, і сказав, - наскільки мене вистачить для цього? - і ти уникаєш давати йому, - знай, що ти грабуєш його».
Виходить, що писання застерігає нас, щоб не казала людина: «Вже працювала я багато над наміром для того, щоби прийти до «заради віддачі», і не досягла «добра й насолоди», які маємо досягти, якщо працювати над наміром віддачі, що зветься «милостинею бідним». І також гарантували мені, що незважаючи на це я досягну світла, що зветься «сила», коли вже зможу робити все заради віддачі, адже це – світло, що розкривається, коли людина дотримується Тори та заповідей в плані «613 порад», для того, щоби прийти до келім віддачі. І зветься це «світлом довершення келім», щоб змогти працювати з келім заради віддачі, - також і цієї сили не досягла, попри те, що весь час, коли займалася Торою та заповідями, діяла з цим наміром». А коли так, каже людина: «Вже віддала я Тобі багато зусиль і не придбала нічого, тому я хочу припинити цю роботу».
І це те, що вона говорить: «І скажеш ти: «Доки мене вистачить на все це?», тобто вже дала я тобі багато, і не отримала за це ніякого просування в духовному. А отже, питає людина: «Доки я повинна працювати в категорії «милостиня бідним»? Тому вона й хоче, зрештою, втекти від цієї справи й увійти знову в роботу, притаманну широкому загалу, щоб працювати в формі роботи «Хто не убоїться тебе, Царю народів?» Як сказано вище, що коли людина працює у виконанні Тори та заповідей задля власної користі, вже немає можливості працювати на благо Творця. Це називається, що «цар», Тору та заповідь якого людина виконує, цей цар зветься «Царем народів», а не «Царем Ісраеля», бо людина в цей час відповідає не категорії «ісраель», а категорії «народи».
Про це й попереджає писання: «Не тікай від справи, не грабуй убогого, бо убогий він». І слід пояснити «не грабуй убогого» в сенсі – не припиняй давати йому милостиню, яку ти даєш йому, тобто прийняття малхут небес без винагороди. Бо хоч ти й стверджуєш, що вже дав йому багато милостині, - знай, що це не так. А «бо убогий він» означає, що весь той час, коли ти думаєш, що малхут, яка є бідною, повинна дати тобі щось, - цим ти вже стверджуєш, що вона не бідна. Тобто, якщо людина вимагає від малхут, щоб дала їй оплату, вже вона завдає шкоди імені малхут, званої «бідна й убога», оскільки вимагає чогось від неї.
А повинна людина молитися Творцеві, щоби дав їй силу, щоб вона була задоволена і була б рада з того, що може працювати для малхут, навіть коли та приховує себе від людини і не демонструє їй ніякого наближення. І людина відчуває такий смак в роботі, неначе вона щойно знову почала входити в неї, тобто не може сказати, що відчуває якийсь смак аби змогти сказати, що ради цього смаку вона працює і докладає зусиль в прийнятті малхут небес.
Тобто, немає людині ніякої ні опори, ні підтримки, аби могла б вона сказати: «Через це я займаюся Торою та заповідями». І це зветься «Підвісив землю на нічому». І ще називається – все йде вище рамок знання. І хоч усе воно – вище природи тіла, про це людина молиться Творцеві, щоби дав їй цю силу. І це те, що написано: «Не грабуй убогого, бо убогий він», бо завжди людині потрібно, щоб було в неї бажання залишитися, щоб приймати на себе владу небес, а основою для неї є «бо убогий він», як зазначено вище.
І це як сказав мій пан, батько й учитель про те, що написано (у пісні «Жінка доблесна»): «Неправдою є привабливість і маною є краса, - жінка, яка тріпоче перед Творцем, - вона прославиться». І сказав, що в час, коли людина приймає на себе тягар малхут небес, буває іноді, що малхут небес має привабливість, а іноді людина відчуває і красу в малхут небес. Про це й каже писання, - все неправда, - а отже вся та основа, на якій людина будує свою малхут небес, належить до неправди.
Однак «жінка», тобто малхут небес, яку людина приймає на себе, має існувати через трепіт перед Творцем, тобто щоби трепіт людини був би, як написано в Зоар: "Основне в трепоті те, що Він є великим і всевладним» («Передмова книги Зоар», стор.185 і в «Суламі» п.191). І так сказали: «Трепіт, який є основним, він у тому, щоб людина тріпотіла перед Господарем своїм, тому, що Він – великий і всевладний, основа та корінь усіх світів, і все вважається як ніщо перед Ним, і хай помістить в цьому своє бажання».
І зі сказаного виходить, що головним є молитва, те, що людина повинна молитися Творцеві, щоби дав їй силу, необхідну в усьому, що стосується духовної роботи, як в Торі, так і в молитві. Тому слід людині просити у Творця, щоби дав їй потребу, тобто бажання до роботи. Оскільки буває іноді, що людина приходить до стану, коли немає в неї бажання ні до чого, тобто не бачать її очі чогось доброго щоби прагнути до цього, щоб це дало їй життєву силу, і дало б їй потребу докласти зусиль для того, щоб чогось досягнути. А залишається вона без усякого бажання щоб могла сказати, що задля цього варто докласти зусиль, аби досягти його. І не бачить вона цього.
І тоді має людина просити у Творця, щоби дав їй якесь бажання хоч до чогось, тобто щоб це дало їй бажання до роботи. На думку самої людини прохання буде таке, щоби Творець дав їй побачити щось таке, щоб воно принесло їй задоволення й насолоду. І це так, як сказали мудреці: «Око бачить і серце жадає». Тобто, якщо Творець дасть побачити річ, заради якої варто трудитися, тоді жадання, що в серці, приведе людину до думок, - як досягти ту річ. Виходить, що молитва, якою молиться людина наразі, це тільки лиш – потреба бажання, що зветься «клі».
Тобто, перша молитва, якою людина має молитися, вона про бажання і хісарон, щоби Творець дав їй просити про хісарон, відчуття нестачі, бо якщо досягне наповнення для свого хісарону, зможе це наповнення довершити людині стан досконалості. Тобто щоб Творець повідомив, що то за досконалість, якої вона повинна досягти, аби знати, чого їй бракує насправді. А для того, щоб прийти до знання, чого їй не вистачає, то це можна завдяки Торі, бо силою Тори, тобто «світла, що в ній, яке повертає до добра», вона повідомляє людині, чого їй бракує.
Проте, людина повинна вимагати цього від Тори, тобто щоб Тора навчала б людину досягати правду. А також, людині потрібно знайти зв’язок між собою і Торою, це означає, що вона бажає знати той зв’язок, що існує між нею і Торою. І це вже називається «молитва». Тобто цим людина вже зв’язує себе з Творцем під час вивчення Тори, оскільки вона просить у Творця, коли займається Торою, щоб зрозуміти їй зв’язок Тори з людиною, яка вивчає Тору. А потім, після того, як вона молилася, щоб Творець дав їй хісарон, вона має просити, щоби Творець дав їй наповнення хісарону, тобто щоб удостоїлася вона прийти до рівня досконалості людини.