Стаття 10, 1985 рік
(переклад з івриту)
«І вийшов Яаков [з Беер-Шеви і пішов у Харан]». І пояснив Раші так: «Слід було б написати лише «і пішов Яаков у Харан». Навіщо нам нагадують про його вихід? Однак це говорить про те, що вихід праведника з будь-якого місця залишає слід. Бо коли праведник у місті, він - його пишнота, його сяйво, його велич. Вийшов звідти - відходить його пишнота, відходить його сяйво, відходить його велич».
Маємо зрозуміти це в контексті духовної роботи: хто такий праведник і що таке слід, який він залишає, коли йде?
Необхідно пояснити, що праведником зветься Творець, як сказано: «Творець, Він праведний, я ж і народ мій грішні». Сенс в тому, що коли людина наближена до Творця, тобто відчуває, що Він близький до неї, і коли Творець робить їй добро, - вона відчуває смак в Торі і смак в молитві. У всіх своїх справах, які людина робить, вона відчуває, що Творець близький до неї, і що б вона не робила, - все робить з радістю і піднесенням.
А потім настає спад, тобто немає їй смаку в навчанні і в добрих діяннях, і у неї залишається лише слід від того періоду, коли вона була в піднесеному стані. Тоді вона відчувала смак в Торі та заповідях, і перебувала в цей час в радості, - і цей слід, що залишився, викликає у неї тугу і бажання повернутися в минулий стан. Таким чином, за якийсь час людина збуджується завдяки сліду, що залишився в ній, аби побачити, чи може вдатися до якихось способів, щоб повернутися до стану, в якому вона перебувала. То був стан підйому, а тепер вона відчуває свою ницість, - наскільки вона далека від будь-чого духовного.
І тоді виникає питання: для чого їй дано це падіння? Хто у виграші від цього? Може, воно прийшло як покарання, і людина повинна тепер виправити себе за те, що грішила? Однак вона не знає, в чому полягав її гріх, через який вона впала зі стану підйому, в якому знаходилася. У такому випадку, вона не знає, що виправляти. Адже з одного боку, вона не бачить в собі ніякого недоліку, що призвів до падіння. Тож вимушено повинна сказати, що падіння прийшло від Творця. І тоді виникає питання: що Творець виграв з того, що опустив її з попереднього рівня?
Звідси ми можемо пояснити слова мудреців, що «вихід праведника з будь-якого місця залишає слід». Адже під час підйому зміст цього стану в тому, що Творець знаходиться в цьому «місці», тобто в тілі, і тоді Він спричинює людині відчуття і захоплення від Тори та заповідей. Однак людина не могла надати важливості тому, що Творець знаходиться в ній, як сказано: «Я, Творець, що мешкаю з ними, в їхній скверні», - не знала, як оцінити це, зрозуміти, Хто знаходиться в ній, і надати хвалу в належній мірі. Отже, людині ніяк не змогли б допомогти, щоб дістала ще вищий рівень, оскільки є в неї задоволення в роботі.
Тому і спустили її «з небес», - щоб вона знову дізналася, як цінувати це. Адже згори її підняли й наблизили, - а вона не надає цьому важливості. А якщо запитаєш, - навіщо людині цінувати свій стан підйому? Про це я чув від свого пана, батька й учителя, що в світлі немає поділу на ступені, а всі великі чи малі стани залежать від осягнення келім. У якій мірі келім осягають світло – така і величина світла. Тому він і сказав: якщо людина отримує щось згори і здатна оцінити це розумом, в цій мірі світіння в ній росте і їй зовсім не треба більшого світла, а (завдяки) їй самій, тому, що цінує його (світіння), - воно зростає і світить їй кожен раз на більш високому рівні.
З цього видно, що весь гріх, через який людина впала зі свого ступеня, полягав у тому, що вона не надавала важливості своєму стану, а (просто) задовольнялася ним. В результаті вона була би змушена залишатися на цьому ступені навіки. Тому отримане людиною падіння пішло їй на користь: завдяки цьому у неї з'явилася можливість підніматися духовними сходами.
Звідси зрозуміємо вислів: «Вихід праведника з будь-якого місця залишає слід. Коли праведник в місті, він - його пишнота, його сяйво, його велич». Це означає, що вся важливість була там, але людина не вміла цінувати її, і тому «коли праведник йде з міста - відходить його пишнота, відходить його сяйво, відходить його велич».
Ось чому «вихід праведника з будь-якого місця залишає слід». І людина повинна знати: коли праведник був у місті, вона не дбала про те, щоб цінувати це - «його пишноту, сяйво і велич», а відверталась, - тобто не відчувала людина важливості всіх цих високих рівнів. Це і означає «залишає слід»: в людині повинно відбитися, що «причиною виходу праведника з міста» було те, що «відверталася». Тобто, насправді там були всі духовні рівні, але людина не звертала на це уваги. А треба було б їй знати, що в світлі немає змін і все залежить від келім. Таким чином, можна сказати, що відхід цей не був викликаний гріхом, а призначався для того, щоб людина змогла піднятися духовними сходами.
Слід дати ще одне пояснення словам «вихід праведника з будь-якого місця, залишає слід». Мова про те, що «коли праведник в місті», людина може виправдати вище управління. Тобто вона долає свій стан, в якому перебуває, і каже: «Звичайно ж, Творець добрий і добродійний, і Він поводиться зі мною згідно з добрим управлінням - але бажає, щоб я відчувала саме те, що я відчуваю». Тим самим людина виправдовує вище управління і тоді відразу ж бачить важливість роботи на віддачу і важливість [роботи] «вище рівня знання». Це і означає, що «коли праведник в місті, він - його пишнота, його сяйво, його велич». Іншими словами, тоді людина (бачить) всі ці блага.
Вийшов звідти - тобто людина відходить від виправдання вищого управління, хоче все бачити через призму розуму, і тоді не відчуває ніякого смаку в роботі на віддачу. В такому випадку «відходить його пишнота, відходить його блиск, відходить його велич», і знову людина падає в себелюбство. Іншими словами, тоді не має вона іншого поняття, як тільки про роботу, що базується на розумі.
Про це і сказано: «вихід праведника з будь-якого місця, залишає слід». Тобто лише тоді, з виходом праведника, коли в людини виникає думка: «Зараз, коли я відчуваю смак в роботі, мені вже не треба діяти в духовній роботі вище рівня знання», - це спричинює для неї вихід праведника з місця. І це залишає в ній враження, щоб уміла відтепер і далі остерігатися і не виходити з роботи вище знання. І як я чув від мого батька й учителя, що коли людина вирішує, - «зараз, маючи в своєму розпорядженні підтримку, я вже не стою між небом і землею», - вона мусить впасти з даного ступеня, оскільки цим вона завдала шкоди категорії «вище рівня знання».
Таким чином, саме зникнення ступеня, який був у людини, залишає в ній слід, щоб наступного разу вона знала як остерігатися, щоб не шкодити вірі вище знання, а завжди виправдовувати вище управління.
«Ось, драбина поставлена на землю, а верхівка її сягає небес, і ось, ангели Всесильного сходять і спускаються по ній». Коментатори запитують: «Треба було б сказати спочатку «спускаються», а потім «сходять»? Щоб зрозуміти це в контексті духовної роботи, маємо пояснити, що драбина вказує на людину, яка стоїть внизу на землі, але голова її сягає небес. Іншими словами, коли людина починає шлях нагору, вона зрештою досягає небес, і їй нема чого обурюватися тим, що драбина поставлена на землю.
Проте, спочатку потрібно зрозуміти, що означає «на землі». Ми бачимо, що земля - це найнижчий рівень, нижче якого немає. І в той же час ми бачимо, що всі прекрасні будівлі і добрі плоди піднімаються саме з землі.
Відомо, що «земля» вказує на бажання отримувати. Воно є основою: все створіння і все зле, що є в світі, походять від цього бажання. Як відомо, воно є коренем усіх воєн, вбивств тощо. Про це і сказано: «драбина поставлена на землю». Іншими словами, людина при входженні в світ стоїть на землі (івр. «áрца») - від слова «ерце» (захочу), тобто «я бажаю отримувати». І це стан такої ницості, нижче якої немає. Однак головою «сягає небес», - саме завдяки тому, що драбина поставлена на землю.
А у слова «арца» (на землю) є два значення:
1. Від слова «ерце», тобто, захочу.
2. Від слова «ерец» (земля) – що є найнижчим станом.
Як відомо, головне в створінні, це лише бажання отримувати. Так і на початку творіння з’явилося тільки бажання отримувати. А потім сталися виправлення під назвою «тотожність властивостей». Їхній сенс у тому, що нижній, який має назву «земля», досягає тотожності з «небесами» - з вищим, який зветься «Той, що дає». Пояснити це можна так: хоча людина стоїть на земних бажаннях, у неї все ж є можливість виправитися, так, що її голова, що зветься «кінець драбини», досягає небес, - буде в тотожності властивостей з небесами, що є отриманням заради віддачі.
Подібно до того, як на початку створення спершу виник «отримувач», а потім він був виправлений наміром заради віддачі, - так і у випадку з драбиною, яка символізує людину, що стоїть на землі: спочатку вона перебуває в земних бажаннях, а потім досягає небес. Іншими словами, людині не варто перейматися тим, що бачить, як вона сповнена земних бажань без ніяких іскор віддачі, і що вона не може повірити в те, що тіло її колись погодиться працювати ради віддачі. Навпаки, нехай вірить, що такий він, шлях і порядок роботи: Творець бажає, щоб усе було саме так, - щоб драбина стояла на землі, а верхівка її сягала небес.
Звідси зрозумілі слова: «Ангели Всесильного сходять і спускаються по ній». Запитали коментатори: якщо ангели на небесах, то потрібно було б написати спочатку «спускаються», а потім «сходять»? І слід пояснити, що йдеться про людину, що є посланцем Творця, адже «ангел» - це посланець. І ті люди, що йдуть шляхом Творця, звуться ангелами Всесильного. Вони спочатку сходять, оскільки драбина поставлена на землю, і досягають кінця сходів, - що називається: «верхівка її сягає небес», - «а потім спускаються», і це означає, що всі підйоми й падіння відбуваються з тієї причини, що у драбини два кінці:
1. «Поставлена на землю» - найнижчий стан.
2. А з іншого боку, «верхівка її сягає небес».
Іншими словами, наскільки людина цінує «верхівку, що сягає небес», настільки вона може відчувати ницість того, що «поставлена на землю», і шкодувати про те, що перебуває в земних бажаннях. З іншого боку, якщо у неї немає справжнього уявлення про «верхівку», що «сягає небес», немає їй чого й перейматися тим, що вона перебуває в стані падіння.
Отже, сенс такий: наскільки людина піднімається до «верхівки», яка досягає небес, настільки вона може оцінити глибину свого падіння. Ось чому спочатку написано: «сходять», а потім: «спускаються» - тому що людина відчуває, що вона в стані падіння лише в тій мірі, якою вона оцінює важливість «небес».
Це і називається «сходять», а потім «спускаються». Адже сходи, якими людина має піднятися, щоб виконати свою місію, з якою її послано в цей світ Творцем, починаються зі східців «драбини, що поставлена на землю, а верхівка її сягає небес». Іншими словами, починаючи з найнижчого стану, - з бажання отримувати, що є природою людини. А «верхівкою», тобто в кінці драбини, вона повинна досягти небес, - чистої віддачі. Це і називається «небесами». Бо земля зветься «отримувач», а небеса – «той, хто віддає».
Необхідно дати ще одне пояснення словам «сходять і спускаються». Адже людина повинна знати, що коли відчуває період падіння - наприклад, займаючись торгівлею, або працюючи на заводі, або просто йдучи вулицею й тому подібне, вона раптом пробуджується від сну і бачить себе в падінні, - тоді вона повинна знати, що це знання про низький стан прийшло з боку підйому. Тому й називається, що спочатку «сходять», а потім «спускаються», - адже якби не підйом на вищий щабель завдяки збудженню згори, людина не відчула б цього. Тим самим її кличуть згори.
Отже, вся наша робота ведеться в категорії «драбина поставлена на землю, а верхівка її сягає небес». Іншими словами, у сходів людини є дві властивості, з якими вона піднімається сходами життя:
1. Коли «драбина поставлена на землю»: бажання отримувати в очах людини стоїть на рівні землі - найнижчому стані. Земля - це отримання, жіноче начало. Вона отримує від небес, тобто від чоловічого начала, яке є тим, що віддає. «Верхівкою сягає небес» - це значить, що віддача, звана небесами, вона для людини є «верхівкою», головою, - тобто річ важлива. І тією мірою, якою властивість віддачі вважається у людини «головою», тією ж мірою земля, тобто бажання отримувати, вважається в неї як «на землю», категорією ницості.
2. Коли «земля», тобто «на землю», називається у людини головою, а «небеса» - найнижчим станом.
І ось, «ангели Всесильного»: мається на увазі той, хто робить розрахунок, що він прийшов у цей світ з місією від Творця, - здійснювати виправлення, він належить до категорії «ангели Всесильного сходять і спускаються» по драбині. Іншими словами, вони бачать, що сходи життя поставлені на землю - що бажання отримувати є найнижчим станом.
«А верхівка її сягає небес»: небеса для людини - це властивість віддачі. Іншими словами, такі люди чекають того, щоб досягти віддачі, тому що головне в їхній роботі - зробити приємність Творцю. Це для них є категорією «голова». Коли вони отримують бажання, за допомогою якого зможуть віддавати, - це для них піднесення, і цього вони очікують. Коли ж знаходяться під владою «землі» - тоді відчувають ницість. І вони сподіваються тільки на те, щоб віддавати Творцю.