Стаття 11, 1985
(переклад з івриту)
Ми бачимо, стосовно суперечки Яакова з Лаваном, що вона відрізняється від спору Яакова з Ейсавом.
У випадку з Яаковом та Лаваном написано (в главі «Вайєце», 31): «І відповів Лаван, і сказав до Яакова: «Дочки – мої дочки, і сини – мої сини, і дрібна худоба – моя худоба, і все, що ти бачиш – моє воно».
А про Яакова з Ейсавом написано (в главі «Ваішлах», 33): «І сказав Ейсав: «Є в мене пребагато, брате, хай буде тобі твоє».
І слід зрозуміти, чому Лаван стверджував, що все – його, а Ейсав діяв навпаки, тобто сказав: «Хай буде тобі твоє»?
І мій пан, батько й учитель [Бааль Сулам] пояснив так: бо відомо, що існує феномен чіпляння кліпот, і є феномен вигодовування кліпот. І каже, що «чіплянням» називається, коли кліпа тримається за людину і не дає їй зробити будь-що у святості.
Наприклад, коли людині потрібно прокинутися вдосвіта, піти у дім навчання і займатися Торою, то приходить кліпа і каже їй: «Навіщо ти завдаєш собі скрути, адже ти втомлена, і холодно на вулиці» й подібні твердження злого начала, про те, що не варто людині вставати й займатися духовною роботою. І вона відповідає йому: «Усе так, як ти кажеш, але варто докласти зусиль в цьому світі для того, щоб удостоїтися світу прийдешнього». Тоді зле начало відповідає людині: «Те, що ти думаєш, що буде тобі майбутній світ за твої зусилля в цьому світі, - таке може бути, якщо людина займається Торою та заповідями заради небес. Але я знаю, що все, що ти робиш, все це не ради небес. А коли так, - для кого ти працюєш? – тільки для мене». З цього прикладу можна зрозуміти слова Бааль Сулама. І це те, що кліпа тримає людину і не дає їй займатися Торою та заповідями.
І такою була претензія Лавана: «Дочки – мої дочки… і все, що ти бачиш, – моє воно». Тобто працюєш ти на мене, а не для Творця. Якщо так, годі тобі й сподіватися, що матимеш світ прийдешній. А коли так, то навіщо тобі трудити себе марно. І цією силою кліпа утримує людину, і та не може вийти з-під її впливу і зробити щось інше, проти її бажання. Тож таким і було твердження Лавана, бо думав, що цим твердженням матиме можливість триматися за Яакова і не буде в того змоги займатися Торою та заповідями.
А після того, як він переборов твердження Лавана і сказав: «Це не так, бо я таки займаюся ради небес, але слід мені вірити: те, що ти посланий мені разом з усіма справедливими твердженнями, - це лише аби відлучити мене від святості. А я бажаю служити Творцеві в простоті, і немає тобі жодної зачіпки за мої Тору та заповіді, тому я пересилюю тебе і йду займатися Торою та заповідями, а ти ніяким чином не маєш доступу до мене.
І тоді кліпа приходить до нього іншим манером і заперечує йому: «Подивися, чи є ще люди такі, як ти, щоб змогли подужати зле начало? Подивися на жалюгідність інших людей, які не мають жодної сили подолання. А ти, хвалити бога, з чоловіків чолов’яга, герой, і тобі, певно що не варто єднатися з ними». І тоді всі його заняття Торою та заповідями йдуть у кліпу, тому що вона вводить його в гординю й таке подібне.
Тоді людина має зміцнитися і сказати кліпі: «Не так все, я не краща за інших людей, а всі мої заняття в Торі та заповідях були не ради небес, а все було для тебе. А отже, я нині в тому стані, про який казали мудреці: «Той, хто вивчає Тору ло лішма, краще було б йому не народжуватися». Якщо так, то наразі я є набагато гіршою, ніж решта людей». І це було твердженням Яакова, коли він сказав Ейсаву: «Прийми моє підношення», а я бажаю почати заново займатися Торою та заповідями, а донині я, начебто, ще й не робив нічого ради небес.
Але що написано далі: «І сказав Ейсав: «Є в мене пребагато, брате, хай буде тобі твоє». І не побажав прийняти від нього, аж поки після кількох спроб і великих зусиль – «і прийняв від нього», як написано: «І благав його, і взяв він».
Виходить, що тоді, тобто після дії, справа перемінилася. Твердження Лавана, який сказав: «І все, що ти бачиш, - моє воно», тобто все належить до кліпи. А тут Яаков стверджує, що він все посилає йому як підношення, тобто каже, що це є власністю кліпи. А те, що Яаков казав у випадку з Лаваном, тобто до цієї дії, коли доводив, що все належить святості, а не кліпі, - це саме стверджує наразі Ейсав, як написано: «І сказав: “Хай буде тобі твоє”».
Про вислів: «І буде табор, що залишиться, врятований» пояснив Раші так: налаштував себе на три речі: на дар, на молитву і на війну. Тобто дві речі призначені Ейсаву, і це – дар і війна, а одна річ, вона – Творцеві, тобто молитва.
А методом духовної роботи слід пояснити: він мав намір, що всі три згадані речі, вони – для Творця. І це так, як сказав мій батько й учитель про вислів «Ось місце при Мені, а ти стань на скелі». Те, що Моше сказав Творцеві: «Покажи мені славу Свою», - на це приходить відповідь: «І сказав Творець, - ось місце «іті» (при Мені)», і пояснив, що «іті» (літери «алеф-тав-юд») – це абревіатура слів віра, молитва, зусилля.
І сказав, щоб удостоїтися «слави Творця», потрібно вірити в Творця, а потім треба молитися Творцеві, щоби наблизив людину до Себе, а після цього слід докласти зусилля, - упокорити зле начало, щоб захотіло скасувати себе на благо Творцю. А після трьох цих дій людина удостоюється слави Творця. І це є відповіддю, яку Творець дав Моше на те, що сказав Моше Творцю: «Покажи мені славу Твою».
І ось у цей спосіб слід тлумачити те, що пояснив Раші: налаштував себе на дар, на молитву і на війну. Війна, тобто війна зі злим началом, молитва – щоб Творець наблизив його для того, щоби прийшов він до досконалості, до якої він має дійти, до свого рівня. До дару, тобто віри, бо той, хто вірить комусь, це зветься даруванням, як написано про Авраама: «І повірив у Творця і зарахував Він йому це як милостиню». І пояснив Раші: «Творець зарахував Аврааму як заслугу і як милостиню ту віру, якою той повірив у Нього». Виходить, відповідно, що всі три речі, котрими є: для дару, для молитви і для війни, - мається на увазі, що цими трьома речами він переможе Ейсава. І всі три зазначені речі існують між людиною і Творцем. І зайвим буде нагадувати, що тільки молитва мається на увазі, що це між людиною та Творцем, тоді як дари і війна спрямовані на Ейсава. Однак все він відносить до Творця.
Проте головне, що ми маємо знати про категорію «Ейсав», - це те, що нам потрібно її виправляти. Відомо, що проти святості існує, відповідно, кліпа. І загалом зветься вона «кліпа Ейсава». Однак існує багато рівнів у кліпи. І кожен рівень має власне ім’я. І також у святості є багато категорій. І в кожної категорії є власне ім’я. А загалом святістю зветься сфірот, парцуфи і світи. І також в загальному вигляді називається святість категорією «ради віддачі». А скверна називається «заради отримання», і є категорією себелюбства.
І коли людина виконує Тору та заповіді для того, щоб отримати натомість цей світ або світ прийдешній, - і те, і те називаються «ло лішма». І лише тоді, коли виконує Тору та заповіді «через те, що Він – великий і всевладний», що означає «через велич та важливість Творця», - це зветься «лішма» (дивися в Зоар і в коментарі «Сулам» стор.184, п.190) і називається «заради віддачі» і щоб не отримувати нічого взамін за свою працю. Це зветься «чистою роботою». А робота ради віддачі може бути тільки в мірі цінності, яку людина надає Тому, хто приймає її роботу. Тоді є в людини пальне, енергія. Тоді як коли не має вона змоги підняти для себе важливість Того, для кого вона працює, тоді немає сили для роботи. Бо це ми бачимо в природі: малий скасовує себе перед великим, як свічка перед смолоскипом. А вся велика робота полягає в тому, щоби звеличити Того, хто отримує роботу, тобто визнати Його важливість. А якщо немає людині чим вшанувати Його на рівні знання, тоді наша робота, вона така, як зазначено вище словами мого батька й учителя, який пояснив про вислів «Ось місце зі Мною», що перша літера алеф в слові «іті» («зі мною» - алеф-тав-юд) – вказує на «емуна» (віра) вище знання.
Виходить, що основна робота людини – це працювати вище знання, щоб вшанувати Творця. Бо в загальному плані стан усіх створінь такий, що вони відчувають святість як «Шхіну в поросі». Тому наведено в усіх книжках, що кожна людина перед своїми заняттями Торою та заповідями має спрямувати намір на те, щоб підняти Шхіну з пороху. Бо з тим, щоб малий скасував би себе перед великим, з цим немає потреби працювати, бо так вкарбовано в природу, що малий анулюється щодо великого. А вся робота людини в тому, щоб працювати над визнанням величі та важливості Творця.
І практично щодо всього людина розуміє, що варто працювати, тобто відчуває нестачу цього, - крім величі й важливості Творця. Про це ми не розуміємо, що тільки цього нам бракує.
І можна пояснити це на основі вислову: «Праведник пропав, і ніхто не бере це до серця». Творець зветься «праведник», як написано: «Творець – Він праведник». «Пропав» – пропала Його важливість. І ніхто не бере це до серця, що необхідно працювати для того, щоб осягти Його важливість.
А коли людина відчуває в собі трохи піднесеність, – тоді вона розуміє, що варто працювати тільки ради духовного. І слід сказати, що сенс в тому, що відчуває важливість духовного в такій мірі, що [розуміє]: варто докладати зусиль для духовного, а не для матеріального, тому що цінність матеріального тоді вже пропала в неї, а цінність духовного піднялася.
Тому людина вирішує тоді, що лише для святості варто труждатися, а не для матеріального. Виходить, відповідно, що усі підйоми й падіння відносяться не до людини, а до святості. Тобто іноді підноситься цінність святості, а отже, робиться вона для людини більш значущою, а іноді падає курс святості до найнижчої позначки, так що навіть не варто й думати про неї.
А щодо поняття, що малий анулює себе перед великим, ми знайшли, що наведено в «Ялкут Хадаш», що після того, як Творець посилив чутку про Авраама, бо всі побачили велич Авраама, – подарував фараон Сарі дівчинку, і була вона його дочкою, щоби бути їй служницею в домі Авраама. І хоч «служниця» це дуже низький рівень, бо у раба й рабині не було тоді ніяких прав людини і вважалися тоді як худоба, все одно віддав свою дочку бути служницею у Сари і умовляв її й казав: «Доню, краще тобі бути служницею в домі Авраама благословенного, ніж бути матроною в моєму домі».
І є різниця між тією людиною, яка працює в духовній роботі за винагороду, [і тією], що бажає служити Царю через Його важливість та велич. Вона в тому, що коли людина працює в матеріальному, щоб досягти матеріальної винагороди, ми бачимо: якщо є в неї якийсь спосіб дістати винагороду без необхідності працювати стільки годин, то певно, якщо є в неї хтось, хто дасть таку можливість, людина відразу обирає собі цей шлях. Бо людина любить спокій, а поступається насолодою спокою для того, щоб отримати оплату.
Тому, якщо знайде такого, хто запропонує їй спосіб, щоб не мала вона необхідності докладати зусиль, це вважалося б для неї щастям. Тоді як коли людина працює з причини важливості Царя і насолоду має через велику честь – те, що обслуговує Царя, - не можна сказати тоді, що не працюватиме і буде їй винагорода, тому що її винагорода – це робота на Царя. І це є ясною ознакою того, що людина побачить істину, - якою є мета її роботи, - чи це через винагороду, чи через велич Творця.