Коли людина знає, що таке трепіт перед Творцем

Стаття 35, 1985

(переклад з івриту)

Зоар в главі «Ваетханан» каже так: «А потім особисто, тобто коли людина знає що таке трепіт перед Творцем, тобто коли осягла категорію малхут в собі, що є трепотом від любові, котра є суттю та основою для любові до Творця, – цей трепіт діє так, щоб дотримувалася людина всіх заповідей Тори, і робиться вона вірним служителем Творця, як і має бути», кінець цитати.

І маємо зрозуміти те, що сказано: «Коли осягла категорію малхут в собі, що є трепотом від любові». Означає це, що осягла саму малхут, котра є категорією любові. І ця любов спричинює людині трепіт. А чому любов приводить людину до трепоту? Також треба зрозуміти, що таке трепіт після того, як удостоїлася людина любові.

І слід з’ясувати це згідно з тим, як я чув, пояснював мій пан, батько й учитель вислів: «І була суперечка між пастухами стад Аврама і пастухами стад Лота» (глава «Лех леха»). Ось, Аврам зветься «батько віри», бо вся його робота була на основі віри вище знання, без ніякої підтримки, на котру могла б спиратися його будова, котру він збирався зводити собі в своєму житті. І він ішов уперед щиро [впевнений], що саме завдяки вірі вище знання він може прийти до зближення з Творцем, і тільки це він бачив як мету життя.

А бажаючи удостоїтися злиття з Творцем на рівні знання, він бачив, що розум зобов’язує до іншого, адже куди б він не звернувся, бачив протиріччя у вищому управлінні, – як Творець поводиться зі створіннями. Тоді зрозумів, що Творець бажає, щоби служили Йому саме вище рівня знання. І зрозумів, що якби поступ в рамках знання був більш здатним привести людину до злиття з Творцем, певно Творець поводився б інакше, «адже хто скаже Тобі, що робити».

І він повірив: те, що немає в нього іншого шляху як тільки йти вище рівня знання, це зроблено з попереднім задумом, і Творець влаштував так тому, що саме цей шлях на добро людині. Тому вирішив, що він бажає служити Творцю саме вище рамок знання. Тобто, якщо й матиме можливість прийти до осягнення управління Творця на рівні знання, – він проти цього, бо оцінив свою роботу вище знання так, що в ній він більш впевнений, бо тоді наміром його буде лише приносити задоволення Творцю. Але що він може вдіяти, якщо бачить, що управління Творця облачається в ньому в знання, і тоді вже не може він обрати йти вище за знання, тому що все йому відкрито.

І пояснив мій батько й учитель, що коли Аврам бачив будь-який прояв світла і вищого блага, що розкрилося йому, то не казав про це, що він вже задоволений тим, що не потрібно буде йому йти вище за знання, адже це робота, з котрою тіло не згодне. Бо тіло має більше втіхи, якщо є в нього якась опора, на що спертися. Тобто, на яку основу спираються всі старання людини, і всі будови, котрі вона зводить? Вони тримаються на основах розуму, тобто розум зобов’язує її, що саме так слід чинити. І через це там, де розум не може сказати, що все, що людина робить, це дійсно гаразд, то зрозуміло, що важко їй рухатися цим шляхом. Тому там, де має вона якусь можливість досягти щось в рамках розуму, відразу вона відкидає свою основу віри вище знання, і негайно ж починає працювати на новій основі, коли все спирається на розум. І вже є в людини фундамент, на що спиратися в своїх зусиллях, і вже не потрібна допомога Творця. А оскільки вище рамок знання важко йти, тому вона завжди потребує допомоги Творця, щоб була в неї сила йти вище знання.

Тоді як тепер, коли розум каже людині, що є в тебе зараз підтримка з боку розуму й знання, вже ти можеш іти сама, без допомоги Творця, вперед, і досягати те, що слід досягти. І тоді порада людині така, що хай вона скаже: «Тепер я бачу, що істинний шлях це йти якраз вище за знання, бо саме завдяки тому, що я просувалася вище рамок знання, і спосіб цей бажаний Творцю, тому удостоїлася я нині наближення до Творця». І доказом цьому є те, що тепер вона відчуває смак в служінні Творцю і в Торі, і в молитві.

Виходить, згідно з цим, те, що заслужила людина наближення до Творця і відчуває наразі любов Творця, – вона не бере з цього основу для своєї роботи, тобто підтримку для служіння Творцю, те, що розум зобов’язує її, що варто виконувати Тору та заповіді і вже не треба йти шляхом віри вище знання. А стережеться, щоб не пошкодити свою віру, тобто щоб не приймати собі тепер шлях просування в рамках знання, відкинувши категорію віри.

Бо віра називається «малхут». І тоді це зветься, що людина зневажила категорію віри і завдала їй шкоди. І тепер ми бачимо, що і з самого початку, через те, що не було їй виходу, тому вона і прийняла категорію віри, інакше б до неї і не звернулася. А коли вона бачить, що може звільнитися від неї, відразу людина нехтує нею і відкидає її, і бере собі замість неї категорію знання. І про це сказано: «Бо тих, хто шанують Мене, вшаную, а ті, хто неславлять Мене, осоромляться». А також написано: «Адже прямі шляхи Творця, праведники йтимуть ними, а грішники зазнають невдачі на них».

І згідно з цим зможемо зрозуміти те, що ми запитували про час, коли вже удостоїлася людина категорії малхут, котра є трепетом від любові. І запитали ми: якщо є вже в неї любов, до чого тут казати про трепіт? І як можна говорити про трепіт тоді як уже удостоїлася любові?

А згідно з поясненням мого батька й учителя, який тлумачив поняття пастухів стад Авраама, зможемо це зрозуміти в простому сенсі. Бо сказав він, що «пастухи «мікне» (стада, худоба) Авраама» означає те, що Авраам був пастирем категорії віри. «Мікне» (худоба) – це від слова «кіньян» (придбання), тобто всі його здобутки, яких удостоївся, були з пасовищ його віри. Іншими словами, він казав, – тепер я бачу, що шлях віри є істинним шляхом, тому що я удостоївся наближення до Творця. Тому віднині й надалі я приймаю на себе йти шляхом віри вище знання».

І зовсім інше – це пастухи «мікне»-стад Лота. Були його (Авраама) придбаннями те, що він здобув і приєднав до категорії «Лот». «Лота» називає Зоар іменем «ерец де-етлатья» (проклята земля). Тобто, немає там благословенного місця, що зветься «поле, котре благословив Творець». А являє вона собою місце прокляття, що є категорією «в рамках знання», і зветься так: те, до чого розум зобов’язує її, людина робить. Але, коли ставала на шлях Творця, вона також починала йти вірою вище знання. Хоча й завжди очікувала, – коли я зможу звільнитися від цієї роботи, що вище рівня знання.

Бо тіло постійно вимагає від людини якоїсь основи, на що воно може спиратися в своїх зусиллях в Торі та заповідях. Тобто коли духовна робота будується на підвалинах розуму, а розум дає людині збагнути вигідність цієї роботи, тоді тіло працює, докладаючи чималих зусиль і з великою наполегливістю, бо саме до цього розум зобов’язує його.

Як наприклад, людина, яка пішла спати о дванадцятій годині ночі. І дуже вона втомлена, і є в неї температура, так, що не можна їй вставати з ліжка, бо охоплює її озноб. А в приміщеннях, близьких до її кімнати, спалахнула пожежа. Тож приходять і кажуть їй, – уставай з ліжка хутчіш, бо ще трохи і не зможеш вийти з будинку, і можеш згоріти. Тоді розум зобов’язує людину стовідсотково, без жодних сумнівів, що коли вона зважатиме на свій стан, як їй незручно, через багато причин, вставати з ліжка, то може згоріти. І безсумнівно людина зістрибує з ліжка без жодних суперечок, тому що те, на основі чого вона повинна докладати зусиль, – розум, – зобов’язує корисність цього для неї. Тому певно, що зробить вона все без тіні сумніву.

Виходить, що там, де розум зобов’язує нас до зусиль, там ми не дивимося на кількість роботи, а дивимося чи варто, тобто чого ми можемо досягти зусиллями. Але коли працюємо на основі, котра вище за рівень знання, тоді людина завжди перебуває під тиском тіла. І воно запитує її, – чому це ти впевнена, що йдеш правильним шляхом, і чи дійсно варто докладати зусиль, котрі ти вкладаєш у досягнення цілі, і чи це насправді реально, щоб змогла ти досягти цілі, котрої ти домагаєшся?

І через це в людині постійно відбуваються підйоми й падіння, коли буває часом, що перемагає розум, а іноді бере гору те, що вище за знання. І вона постійно думає, коли ж уже прийде час, щоб я змогла розпочати свою роботу в рамках знання, і тоді матиму міцний підмурок, позаяк я зможу все будувати згідно з розумом. І, безсумнівно, тоді не буде в мене жодних падінь в роботі Творця, так само як у всьому, що будується на основі здорового глузду. Але людина не знає, що з того, чого вона сподівається досягти, не матиме вона благословення, а лише прокляття, бо «в рамках знання» – це місце тримання для сітри ахри (егоїзм, букв. «зворотна сторна»). Адже Творець обрав, що для тих, хто бажає прийти до злиття з Ним вище рівня знання, – саме це й є істинним шляхом досягти наближення до Творця.

І це рівень Лота, «проклятої землі», землі, де перебуває прокляття, а не благословення. І зветься це «пастухи стад Лота», бо завжди шукала людина здобутків для категорії «в рамках знання», що зветься «Лот», тобто прокляття. І це те, що написано: «І була суперечка між пастухами стад Аврама і пастухами стад Лота», і це означає, що чвари були через те, що кожен твердив, що правда за ним.

Тому що ті, хто належав до «пастухів стад Лота», казали, – якщо ми зможемо збудувати наш фундамент на розумі, що зветься «в рамках знання», не буде в нас підйомів та падінь. Бо завжди будемо в стані підйому. Адже там, де розум зобов’язує діяти, немає нічого, що стало б їм на заваді. Тому коли немає нам вибору, тоді ми змушені йти вище рівня знання. Але коли маємо шанс вибрати дорогу на рівні знання, тоді навпаки, ми повинні сказати, що є від цього втіха вгорі, через те, що відсьогодні й далі не буде в нас падінь в роботі. І в такому разі зрозуміло, що наш шлях правильніший.

Але пастухи стад Аврама, це люди, основа яких базується саме на вірі вище знання, які сказали, що якби Творець бажав щоби ми служили йому на основі розуму, не поводився б з нами з самого початку в стані приховання. Тому певно що наш шлях найбільш успішний. І тому нічого нам шукати можливостей звільнитися від віри вище рамок знання, а якщо й дається нам якийсь розум і наближення до Творця, не візьмемо ми це як основу, відкинувши віру, а скажемо: «Наразі я бачу, що це є істинною дорогою, бо завдяки цьому удостоївся наближення». Тому людина має зміцнитися і прийняти на себе, що відсьогодні й надалі не шукатиме жодних можливостей звільнитися від віри, а навпаки, буде тільки зміцнюватися у вірі вище знання.

І цим зрозуміємо вислів мудреців, що після того, як удостоїлася людина самої малхут, що є категорією любові, то це – трепіт через любов. І ми запитали: до чого тут трепіт, якщо вже існує в цьому категорія любові. І ще: що за категорія «трепіт»?

А згідно з наведеним вище виходить, що після того, як удостоїлася людина категорії любові, то немає вже нічого більшого, що вимагало б від неї роботи, бо ця категорія є основою, що в рамках знання. Адже тепер розум зобов’язує людину працювати. Бо так воно ведеться в світі, що тому, кого любимо, бажаємо прислужитися. А коли так, то вже немає й місця для віри. Бо як можна тоді сказати «вище за знання»?

І тому людина боїться, що може вона вона нині завдати шкоди категорії віри, бо тепер тіло більше має задоволення від роботи, адже є вже основа в знанні. І якщо вона пошкодить віру, виходить, «що розкрилася річ не в свій час». Бо віра вище рамок знання, котра була в людини, була вимушеною, тобто не була вшанованою, і очікувала вона весь час, коли вже буде можливість звільнитися від неї, і тоді зможу я працювати з категорією знання, а не з вірою.

А отже, оскільки завдає цим шкоди вірі, відразу падає зі свого рівня і негайно ж віддаляється від Творця, оскільки категорія знання є властивістю отримання. Відомо, що властивість отримання, котра належить до категорії себелюбства, зрозуміла нам у двох видах:

а) у розумі;

б) у серці.

Виходить, що в час, коли вже удостоїлася людина категорії любові, сама любов спричинює трепіт, – коли вона боїться, щоб не прагнути категорії знання. Тому потрібно їй тоді серйозно берегтися, щоби не впасти в бажання отримувати. І нам вже зрозуміло, що сама любов приводить до трепоту. І тепер ми вже знаємо, що таке трепіт, котрий спричинюється любов’ю, – це є страх щоби не впасти через цю любов у себелюбство.

І цим можемо зрозуміти те, що сказав мій батько й учитель, – велике правило, що хоча й прийнято так, що за гріх належить кара, але у внутрішній роботі це розуміється зовсім інакше, так, що дещо важко зрозуміти. Сказав він, що слід нам знати: сам гріх є покаранням, а покарання – це вже виправлення.

І тут слід запитати: якщо гріх є покаранням, коли так, то що є, по суті, гріх? І з наведеного вище зможемо пояснити, що гріха припускаються саме в час підйому, що якраз тоді, коли удостоїлася людина категорії любові, було в неї бажання прийняти любов як основу, і відкинула віру, згідно з поняттями пастухів стад Лота.

І тоді людина дістає падіння, і знову падає в себелюбство, від якого походять різні види гріхів. Виходить, що людина зазнає невдачі саме в час підйому, коли вона думала, навпаки, що тим, що вона прийме категорію любові за основу й підтримку – до чого саме докладати зусилля, – то завдяки цьому вже не буде в неї падінь. Адже там, де розум визначає все – це шлях певний і не впаде вона ніколи, – і саме це, буквально, й було гріхом. І зветься таке: «Кожен, хто додає, зменшує». Виходить, те, що впала людина у себелюбство, це є покаранням за те, що завдала шкоди категорії віри. А покарання, котре вона отримує, є виправленням, щоб знову почала підійматися етапами прямого шляху.