Стаття 16, 1990 рік
(переклад з івриту)
Зоар, в главі «Ваера», пише так: «Сказав рабі Шимон: «Через нетерпіння (івр. «коцер руах», букв. «короткий дух»)» означає, що ще не вийшов «йовель» (п’ятдесятий рік), який є біною, дати їм спокій і свободу, а «останній «руах» (дух)», тобто малхут, ще не запанував у світі, щоб запровадити в ньому справедливі закони. І тому було нетерпіння (букв. «короткий дух»). А який це «дух» - це малхут, яка була неспроможна визволити Ісраель, що і є суттю «нетерпіння», кінець цитати.
І маємо зрозуміти, що таке «важка робота», і що означає «нетерпіння» (легкодухість). Тобто, який зв’язок важкої роботи і нетерпіння в духовній роботі. І так само необхідно зрозуміти те, як рабі Шимон пояснює нетерпіння у зв’язку з малхут, і як це стосується важкої роботи.
Ось, відомо, що процес духовної роботи, роботи Творця, такий, що людина повинна працювати аби винайти собі келім, у які вона матиме змогу отримати благо та насолоду, що їх Творець задумав дати створінням. Як відомо, причиною створення світів було Його бажання дати благо Своїм створінням. І через це Він створив у створіннях бажання і прагнення отримувати задоволення й насолоду. І бажанням та прагненням насолоди вимірюється смак насолоди. Тобто, відповідно до міри прагнення до чогось, щодо чого думає, що отримає від цього насолоду, в цій мірі людина і відчуває задоволення. Тому міра насолоди, велика вона чи мала, вимірюється мірою прагнення до цієї насолоди, що є в бажаній речі.
І згідно з цим, звідки з’являються відмінності у отримувачів насолод? Адже всіх їх створено з бажанням отримувати для себе, то хто є той, хто робить так, що один отримує маленьку насолоду, а другий – велику насолоду? І хто той дурень, який захоче отримати маленьку насолоду, коли може отримати велику? Але оскільки Творець «бажав проявити досконалість Своїх дій», це означає, що надання блага створінням буде досконалим насолодженням, іншими словами, під час отримання блага й насолоди не відчуватимуть в цьому неприємності, тобто сорому, як написано: «Хто їсть не своє, соромиться дивитися тому в обличчя».
Для цього було зроблено скорочення і приховання щодо келім отримання, тобто тих келім, з якими створено людину з боку природи. Це означає, що є тут дві проблеми:
а) те, що не можемо отримати в ці келім ніякого духовного світла;
б) те, що поки людина не досягла келім віддачі, вона не бачить блага й насолоди, які є в духовному. І не в її змозі досягти смаку насолоди окрім того «тоненького світіння», що дано в кліпот, щоб могли існувати. І від цих іскор, що впали в кліпот, - від цього й існує насолода в усіх матеріальних втіхах. І це відкрито всім, тобто насолода відкрита, означає, що кожен може скуштувати від цих насолод своїми келім отримання, які бажають отримувати задоволення для своєї користі. Тоді як духовні благо й насолода, що є основними втіхами, які були в бажанні Творця дати створінням, - вони приховані від келім отримання. Що і називається скороченням і прихованням.
Тому, оскільки існує виправлення, коли можливо отримати духовні насолоди тільки в міру придбання духовних келім, внаслідок цього існують дві речі:
1) Людина повинна вірити, що основні блага і насолоди, які були в бажанні Творця дати створінням, існують в духовному.
2) Потрібно виконувати роботу, яка проти природи, і це – щоб не отримувати нічого для своєї вигоди, а все – заради користі Творця.
І це приводить до відмінності духовних ступенів, тобто, немає схожих людей. Бо стосовно того, що приходить з боку Того, хто дає, всі рівні, як сказав Арі, що до того, як було породжено породжених і створено створіння, існувало вище просте світло, яке наповнювало всю реальність. І не було початку і кінця, а все було простим світлом. Але потім, тобто після того, як сталося виправлення, щоб отримували виключно в келім віддачі, тоді утворилося безліч світів, тобто багато духовних щаблів, відповідно до величини наміру, коли можуть спрямувати намір на «заради віддачі», що називається численністю екранів, від чого і утворилася відмінність між духовними щаблями.
І це як сказали мудреці: «Кожному праведникові дають місце згідно з його важливістю».
І це тому, що є різниця з боку келім отримувача, тобто тих келім, які сам отримувач має утворити, і вони звуться «келім віддачі», тобто щоб отримував заради віддачі. Тоді як келім отримання заради власної вигоди, - це келім, що приходять з боку Створювача, над цими келім людина не повинна працювати, бо Творець створив її з такими келім. Тому вся робота створінь полягає в тому, щоб досягти келім віддачі.
І зі сказаного нам зрозуміло, що називається роботою людини, - що це праця виключно для досягнення келім віддачі. Тобто, людина має прийти до стану, коли все, що не стосується користі Творця, її не цікавить. А все її бажання – як прийти до стану, щоб змогла приносити задоволення Створювачу своєму. Тому, коли людина починає духовну роботу, вона починає її з ло лішма, тобто заради особистої вигоди.
А потім вона починає розуміти: те, що вона діє в ло лішма, - це лише засіб, завдяки якому вона прийде до лішма. Як сказали мудреці, що «із ло лішма приходимо до лішма, бо світло, що в ній, повертає до добра». І людина вірить в те, що, зрештою, вона прийде до лішма.
А потім людина просувається ще на один крок уперед. І починає старатися, вдаючись до дій, які приведуть її до лішма. Тобто, починає розуміти, що необхідно виконувати дії, та приєднувати намір, щоб ці дії привели її на рівень лішма. І робить розрахунок, наскільки вона вже удостоїлася лішма.
Тоді людина починає бачити істину, наскільки вона є далекою від роботи на віддачу. І бачить щоразу більше, наскільки занурена в себелюбство, і що не день, то рухається вона назад. Тоді починається її робота, коли людина хоче виконувати духовну роботу заради віддачі, роботу важку, з двох причин:
1) Хоч і бачить вона тепер, що означає «заради віддачі», повинна людина вірити мудрецям, - те, що бачить наразі, що таке «заради небес», - не знала вона істинного сенсу цього.
А як ми з’ясували те, що Зоар каже про вислів «або відомо стане йому, що згрішив», і запитує: «Хто повідомив йому?» І відповідає: «Творець». Слід пояснити: те, що людина відчуває, наскільки вона віддалена від роботи на віддачу і занурена в себелюбство, - це розкривають їй згори. І робота тепер стає важкою. Тобто після того, як згори повідомили їй сенс «заради небес, а не заради особистої користі», робота її стала більш важкою.
Але людина думає, що тепер вона стала гіршою ніж тоді, коли почала працювати заради віддачі, нібито вона стала нині гіршою сама по собі. Тоді вона повинна вірити, що це не так, а таки просувається вона до істини, тим, що Творець повідомляє їй про її справжній стан. Виходить, що завдяки духовній роботі, в якій вона почала працювати, і їй зараз здається, що ця робота важка, то це тому, що Творець звернувся до неї, тому що вона тепер в кращому стані, ніж тоді, коли ще не починала роботу на віддачу.
2) Але друга причина того, що їй зараз стало важче, це тому, що так це заведено у світі, що коли людина хоче вивчати якусь професію, і приходить до фахівця, щоб вивчати цей фах, вона розуміє, що ця професія їй підходить. А якщо через певний час, який навчається в нього, фахівець бачить, що людина не просувається, тоді він каже їй: «Ця професія не для тебе, бо це занадто складно. Тому йди і пошукай іншу професію, щось легше для себе, і від цього тобі буде прожиток».
Тому в роботі Творця, коли людина починає працювати в роботі віддачі, і думає, що в процесі роботи щодня просуваються і йдуть уперед, то каже вона, що варто продовжувати цю роботу на віддачу, бо вона безсумнівно вивчить цю професію так, щоб знати, як робити кожну річ тільки заради небес.
Але коли вона бачить після того, як вклала певний термін часу в цю роботу, і мало того, що вона не просувається, а ще і йде назад, тоді тіло каже їй, що шкода витрачених сил, які ти вклала в цю роботу, не для тебе вона, бо для неї потрібні люди з особливими здібностями і сміливі, і тому йди і заробляй іншим, тобто працюй, як весь загал, і не будь винятком із правил.
Виходить, що це називається «важка робота», оскільки в кожній роботі, коли людина бажає докласти зусиль і просуватися в роботі на віддачу, тіло не дає їй працювати, тим, що постає проти неї зі справедливими твердженнями. І насправді в рамках знання воно має рацію на сто відсотків. Виходить, що злослів’я, яке вона чує від свого тіла, воно ускладнює людині роботу і вона вже зветься «важкою роботою».
Однак, людина повинна вірити, що вона дійсно просувається, а те, що бачить, що кожного разу робиться все більше зануреною в себелюбство, і вона перебуває нині в стані ще гіршому, тобто в стані нижчому, ніж перед тим, як увійшла в роботу віддачі, то це тому, що «Я обтяжив його серце».
Іншими словами, як сказано вище, Творець щоразу розкриває їй, що таке працювати не заради особистої вигоди, а лише на благо Творця. Отже, тим, що Творець повідомляє людині сенс «щоб не працювати для особистої користі», - через це людина бачить, наскільки це дійсно проти природи. Тому що вона створена з бажанням отримувати заради власної користі, а тепер вона хоче зробити щось, що проти її природи. Тому називається це важкою роботою.
Але постає питання: чому Творець повідомив їй істину, - наскільки людина не здатна працювати проти природи. І це тому, що як написано: «Щоб запровадити ці Мої знамення». Тобто, завдяки тому, що розкриється все зло, що в людині, тоді Творець може дати їй допомогу, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». А оскільки те, що дають згори, є досконалим, тому людина повинна мати досконале клі, тобто повний хісарон, що називається «досконалим клі», в яке може увійти досконале світло.
Виходить, те, що Творець розкриває людині зло, це для того, щоб дати їй допомогу. Адже немає світла без клі. Тому, коли зло не розкрито поки що повністю, у неї немає досконалого клі. І слід пояснити «досконале клі» як повне бажання допомоги від Творця. Бо весь час, коли зло не розкрите, людина іноді каже, що якщо вона зміцниться, то безсумнівно зможе прийти до роботи на віддачу, - а іноді каже, що і Творець не зможе їй допомогти. Тому, коли людина вкладає сили в роботу віддачі, тоді сили, які вона вкладає, не дають їй втекти з поля бою, і вона отримує щоразу більшу потребу в допомозі Творця. Виходить, що важка робота сама була причиною крику до Творця, щоб допоміг їй.
І це так, як наведено в Зоар: «А щодо страждань матеріальних і духовних, які відчувала людина, перш ніж прийшла до каяття, є в них два шляхи:
1) Перший – це: «Все, що робив Милосердний, на добро робив». Бо людина бачить на власні очі, що якби не ті жахливі страждання, які відчувала через те, що була занурена у природу отримання для себе, - повік не удостоїлася б повернення. А якщо так, вона благословляє зло так само, як благословляє добро. Бо якби не зло, не удостоїлася б добра. І виходить, що все, що зробив Милосердний, - на добро зробив. Тобто, привело воно до добра.
2) Друге – це категорія «також і це – на добро». Тобто, не тільки те, що погані речі стали чинниками добра, а і самі погані речі обернулися і стали благими. І це завдяки дуже великим світлам, якими Творець світить у всі ці погані речі, так, що вони перетворюються на добрі».
Зі сказаного ми бачимо, що саме тоді, коли все зло розкривається, тоді є досконале клі, так, що може світити в ньому досконале світло. І з вищесказаного ми бачимо, якою є причина того, що Творець обтяжив серце людини, тобто серце, зване бажанням, щоразу все більше чинило опір роботі на віддачу. А сенс в тому, що ми мусимо тяжко працювати, бо тільки коли є страждання від важкої роботи, ці страждання будуть причиною, що заволає людина до Творця з повним бажанням, щоби Творець допоміг їй вийти з-під влади фараона, царя Єгипту. Тобто, саме з ницого стану, коли вона відчуває, що їй гірше за всіх людей, - це дає їй поштовх, щоб закричати до Творця від усього серця, щоб допоміг їй.
Однак у цьому стані є багато підйомів і багато падінь. Тобто, іноді людина не здатна повірити, що стан, у якому вона перебуває, прийшов від Творця, тобто що Він звертається до неї і чує її молитву про те, що людина просить, щоб Творець дав їй допомогу вийти з вигнання, у якому вона перебуває під владою себелюбства.
Тому, коли в людини є ця віра, вона не тікає з поля бою, тобто не каже, що бачить вона, що Творець, боже збав, не чує її молитви і тому немає їй до кого молитися. А вірить, що Творець таки чує її молитву і Він дав їй усвідомлення, що Він знає, що людина перебуває у такому ницому стані, що ніколи не спало б їй на думку, що вона буде настільки занурена в себелюбство.
Тому щоразу вона зміцнюється, і не перестає молитися Творцеві, і каже, що Творець безсумнівно хоче, щоб розкрилося в неї справжнє бажання, щоб вивели її з цього вигнання. І, само собою, людина не перестає дякувати Творцеві за те, що розкрив їй її справжній стан. І так вона стоїть і молиться до Творця, адже бачить, що Творець чує молитву, тим, що розкрив їй зло, і певно, Він допоможе їй так само і вийти з цього зла, що і зветься визволенням. Тобто, людина вірить, що Творець дав їй зрозуміти, що вона перебуває у вигнанні, то звісно ж, потім Він визволить її з вигнання.
Але іноді буває падіння, коли важко людині повірити, що Творець чує молитву. Бо на її думку вона вважає, що вже молилася до Нього занадто багато. І ясно, якби Творець чув, що в Нього просять, то вже мав би допомогти мені. І оскільки поки ще не врятована я в тому, про що молилася, вона каже, що Творець, боже збав, не чує голосу її молитви. Можливо, щодо інших, то Він таки чує, але яке їй до цього діло, адже головне те, що я відчуваю. Тобто, або мені добре, або, не дай бог, погано.
Виходить, що ці падіння приводять людину до думок про те, щоб втекти з поля бою. І каже вона, що це не для неї. І якщо не тікає, то знову приходить до неї підйом, і знову починає думати інакше, і про всі свої рішення, до яких прийшла, вона забуває, і починає мислити інакше. І так триває процес підйомів та падінь, доки не відкривається для людини істинна потреба в наближенні до Творця, тобто клі, яке називається бажанням, уже довершено в усій своїй правильній формі, а це Творець знає, коли воно довершиться, і не в змозі людина знати це. Тоді Творець дає допомогу і визволяє людину з вигнання.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували про пояснення в Зоар написаного: «І говорив Моше так до синів Ісраеля (тобто звістка про визволення), і не слухали Моше через нетерпіння та важку роботу». І каже, що «нетерпіння, це малхут, яка була неспроможна визволити Ісраель». Це слід пояснити, як відомо, так, що головна робота – у малхут, як сказав Арі, що єгипетське вигнання – це коли категорія знання, що в святості, була у вигнанні. Тобто малхут небес, коли потрібно прийняти тягар малхут небес через те, що «Він великий і всевладний», тобто не заради винагороди, а сама робота повинна бути великою насолодою від того, що людина удостоїлася служити Царю, через важливість Царя, - це було у вигнанні.
Тобто, тоді не була розкрита важливість святості, і це називається «Шхіна в пороху». Тобто, коли потрібно прийняти на себе роботу заради небес, ця робота вважається низькою, оскільки людина не знаходить у ній смак важливості. Виходить, те, що малхут перебуває у пороху, який є річчю неважливою, - це було причиною того, що робота була важкою.
І це називається «нетерпіння», і це коли малхут, яка є річчю важливою, - тобто ті, хто служать Цареві і звуться «тими, хто зрить лик царський», і сидять першими у царстві, - ці люди не зважають на те, що сидять вони біля Царя і є вони з тих, хто зрять обличчя Царя, сидячи першими в царстві, - не відчувають це важкою роботою. А отже, скажімо, в них є нетерпеливість, тобто не мають вони піднесеного настрою.
Але коли малхут перебуває у вигнанні під владою кліпот, тоді вона вважається у них порохом, що є чимось неважливим. І це зветься «нетерпіння», коли малхут не може дати піднесений настрій, який мають відчувати, коли сидять поряд з Царем. Виходить, що нетерпіння і важка робота пов’язані одне з одним. Тобто, якщо малхут у пороху, тобто не є важливою, це спричинює важку роботу. Бо в тому, що не має смаку і кожної миті, коли людина працює, вона пересилює себе, - зусилля тоді дуже важкі, і не завжди людина здатна подолати.
І це те, що говорить він: «А «останній «руах» (дух)», тобто малхут, ще не запанував у світі, щоб запровадити в ньому справедливі закони». Це означає, що у малхут ще не було влади, коли кожен би бачив, що всі закони, встановлені нею, - вони закони справедливі. Тобто, щоб усе приймалося серцем, і щоб кожен міг відчути малхут, що зветься вищим управлінням, як добру і добродійну, оскільки увесь світ скеровується нею, як написано «і царство Його над усім володарює». Це ще не розкрилося.
І це те, що говориться: «І тому було нетерпіння («короткий дух»). А який це «дух» - це малхут, яка була неспроможна визволити Ісраель». Сенс цього в тому, що малхут досі перебувала у вигнанні, тому й була неспроможна визволити Ісраель. У той час як при виході з вигнання, навпаки, вона дає дух людині, щоб та була в піднесеному стані духу.
І тому було нетерпіння, «короткий дух». А який це «дух» - це малхут, яка була неспроможна
Тому, коли прийшов Моше і сповістив їм про визволення, вони не могли повірити цьому, тому, що вийдуть з єгипетського вигнання. Тобто, як написано «І вивів Я вас з-під страждань єгипетських, і врятував вас від їхньої роботи». Іншими словами, щоб не було в них не тільки важкої роботи, а навіть просто роботи у вас не буде, - у це ніяк не могли повірити, - як таке можливо?
Тобто, якби повірили цьому, тоді силою віри вийшли б із вигнання. Тобто малхут, звана «дух», піднялася б угору за важливістю, як написано («Коелет», 3): «Хто знає: дух людей – чи піднімається він вгору, а дух худоби чи спускається він униз, у землю». Що слід пояснити, - «дух людей», тобто після того, як людина виходить з її рівня худобини, і робиться категорією «людина», як сказано мудрецями: «Ви називаєтеся «людина», - тоді «дух піднімається вгору», тобто категорія малхут, що зветься «дух», підіймається вгору за важливістю.
У той же час категорія «дух» у худоби, тобто коли людина перебуває у тваринному стані, тоді в неї дух знижується за важливістю. Тому народ Ісраеля повинен був розкрити власне зло, щоб у них виникла повна потреба, і тоді могла прийти повна допомога, тому й не чули ще сини Ісраеля.