Стаття 17, 1990 рік
(переклад з івриту)
Зоар (в главі «Шемот») запитує: «Чому написано «ходімо до фараона»? Чи не слід було б сказати «іди до фараона»? То чому «ходімо»? А Моше боявся його, і коли побачив Творець, що Моше боїться його, сказав Він: «Ось Я на тебе, фараоне, цар Єгипту!» Бо Творець повинен був розпочати з ним війну, і ніхто інший, як сказано: «Я, Творець», що трактували «Я, і ніхто інший», кінець цитати.
Це означає, що відповідь на те, що написано «ходімо» - це те, що оскільки Моше сам не міг перемогти фараона, царя Єгипту, тоді Творець розпочав з ним війну. Якщо так, чому сказав до Моше «ходімо», якщо Моше не може перемогти його, а тільки Творець. І якщо так, чим допоміг Йому Моше в цьому? І чому написано «Ходімо до фараона»?
Також слід зрозуміти те, що написано, - «Ходімо до фараона, бо Я обтяжив його серце для того, щоби впровадити ці Мої знаки в його середовище», і всі коментатори запитують, - чому після п’яти перших кар забрав Творець у фараона вибір. І якщо Творець забрав у нього вибір, то чим фараон винуватий в тому, що не послухався Творця?
У відповідь на це каже писання: «Бо Я обтяжив його серце». А чому Я обтяжив його серце, - це не через те, що він винуватий, а з іншої причини, як написано: «щоби впровадити ці Мої знаки в його середовище». Оскільки Творець бажав утворити Свої знаки, тому забрав у нього вибір, щоб той отримав кари. Це важко зрозуміти, - як це Творець, який створив світ аби дати благо Своїм створінням, щоб створіння отримували б лише добре, - як можна сказати, що через те, що бажає Він явити Свої знаки, вчинив дію обтяження серця фараона, щоб було пояснення, чому Він дає такі знаки. І це виглядає як хтось, хто шанується ганьбою ближнього свого.
Про те, що написано (глава «Шемот»): «І постав новий цар, який не знав Йосефа», сказали (в трактаті «Сота», 11): «Рав і Шмуель, один сказав: «Новий буквально», а інший сказав: «Поновилися його присуди». Слід зрозуміти, як це пояснюється, коли ми тлумачимо це через духовну роботу, де фараон – це зле начало, що існує в тілі людини, то як можна сказати, що він «новий буквально», адже зле начало називається «цар старий та дурний».
І каже Зоар про сенс цього, що зле начало приходить до людини відразу, коли та народжується, як написано: «При вході гріх лежить». Тобто зразу ж, як народжується, виходить з нею зле начало. Тоді як добре начало приходить до людини у тринадцять років. Якщо так, що означає сказане «і постав новий цар» - новий буквально. Маємо сказати: цар старий та дурний, - це є злим началом, і не є новою річчю в людині, а він існує відразу ж, як людина народиться, як написано: «Диким ослям людина народжується». Якщо так, то що означає «новий буквально»?
І для того, щоб зрозуміти все, сказане вище, потрібно знати, якою є та робота, що дана нам, працювати в Торі та заповідях. Тобто, навіщо мені ця робота. Інакше кажучи, як ми вивчали, причиною мети творіння є Його бажання дати благо Своїм створінням, а якщо так, то чому ми повинні трудити себе. Чи для того, щоб отримати благо й насолоду, ця дія, тобто отримання насолоди, називається роботою?
Ми бачимо, що отримання насолоди називається оплатою, а не роботою. І, як ми вивчали, потрібно, щоб у тій насолоді, яку створіння будуть отримувати, не відчували б вони якогось сорому. Адже гілка бажає уподібнитися кореню, то як наш Корінь, Він віддає створінням, - виходить, що коли людина чинить якусь дію, чого немає в Корені, вона почувається при цьому неприємно. І тому для того, щоб виправити це, тобто щоб створіння, коли будуть отримувати, відчували досконалість в задоволенні, щоб не було недоліку в отриманні насолоди, сталося виправлення, що зветься «скорочення і приховання». Тобто весь час, поки створіння не досягнуть келім віддачі, вони не отримають і не відчують тієї насолоди, яку Творець бажає дати їм.
Отже, коли займаються Торою та заповідями, створіння ще не відчувають благо й насолоду, що зодягнуті в Тору та заповіді. Тому називається це роботою, оскільки ще не розкрита важливість Царя, що варто служити Йому через Його важливість і велич. І це зветься, що Шхіна перебуває у вигнанні в кожному з нас. Тому, якщо немає важливості, це називається «Шхіна в пороху», тобто немає в цьому ніякого смаку.
І через гріх древа пізнання, як сказали мудреці: «З’явився змій до Хави і залишив у ній нечистоту». І мій пан, батько й учитель пояснив, що «змій», який є злим началом, залишив у ній «зугама» (нечистоту). І означає це, що дав їй зрозуміти «зу-ма» (це – що?), бо поклав змій ушкодження в малхут, яка зветься «Хава» і сказав «зу-ма», - що це таке, що ви працюєте для малхут небес?
А отже, через це з’явилася у нас робота, - аж поки ми досягнемо келім віддачі, - а завдяки келім віддачі зможемо вже отримувати благо й насолоду, які Творець бажав дати створінням. Виходить, те, що ми кажемо, що є робота у виконанні Тори та заповідей, це не означає, що виконувати їх – це є роботою, а робота, вона – коли ми виконуємо Тору та заповіді і ще не можемо спрямувати їх на «заради віддачі». Тоді це робота. Тому що перебуваємо під владою зла і змія, як вказано вище, і змій поклав нечистоту і дефект.
І через це й перебуваємо під владою бажання отримувати для себе, і тоді благо й насолода, що є в Торі та заповідях, не відкриті. І це й є вся робота, як прийти й досягти келім віддачі, бо тільки завдяки келім віддачі видаляється приховання та скорочення, що утворилися стосовно Тори та заповідей, бо благо й насолода не розкриваються в келім отримання.
Тому дано нам, в такому разі, виконувати Тору та заповіді як дану нам пораду і як чудодійний засіб. Тобто, потрібно спрямовувати намір під час виконання Тори та заповідей, коли ще немає сил спрямувати намір, щоб був насправді заради віддачі, то щоб ті 613 заповідей, які людина виконує, дали їй, щоб змогла вона прийти до лішма. А порада для цього називається словами мудреців, - «ло лішма». Тобто завдяки виконанню ло лішма людина приходить до лішма, оскільки «світло, що в ній, повертає до добра».
Виходить, що коли людина бачить, що не має вона змоги виконувати все заради віддачі, - що їй робити, щоб дійсно прийти до стану «той, хто віддає»? Тож мудреці дали нам пораду, щоб ми вивчали Тору ло лішма, тобто заради отримання, і тільки це є способом, як завдяки цьому людина прийде до лішма. А іншої ради немає. А словами Зоар це називається категорією «613 порад».
І так пише (у «Передмові книги Зоар»): «Заповіді, що в Торі, називаються мовою Зоар «пкудін» (вклади). І називаються також «613 порад». А відмінність між ними та, що в кожній речі є «панім ве-ахор» (лицьова і зворотна сторони), де стан підготовки до чогось називається «ахор», а стан осягнення цього називається «панім». І за тим же принципом є в Торі та заповідях стан «зробимо» і стан «почуємо». І коли виконуємо Тору та заповіді в плані «ті, хто виконує Його слово» перш ніж удостоюємося «почути», називаються заповіді «613 порад», і це є категорія «ахор». А коли удостоюємося категорії «почути голос слова Його», обертаються заповіді на «пкудін», і це від слова «пікадон» (вклад), бо існує 613 заповідей, де в кожній заповіді вкладено світло особливого ступеня.
І зі сказаного ми бачимо, що існує два періоди у виконанні Тори та заповідей:
1) У період підготовки, і це є категорією «ті, хто виконують Його слово», тоді це називається роботою, тому що не удостоїлася ще людина стану «слухання», і в цей час вона поки що перебуває під владою отримання заради отримання. А на цю категорію було скорочення і приховання, коли благо й насолода відокремлені від Тори та заповідей, і людина повинна виконувати 613 заповідей як поради, тобто завдяки цьому вона може прийти до того, що удостоїться келім віддачі.
А коли будуть в людини такі келім, тоді зникне для неї скорочення і приховання, які були, і досягне тоді блага й насолоди, що і було метою творіння, - дати благо Його створінням, і тоді називаються 613 заповідей назвою «613 пкудін», як сказано вище, коли в кожній заповіді вкладено світло, що належить тій заповіді.
І тоді вже немає місця роботі, оскільки людина вже удостоїлася діяти в ім’я небес, а не для особистої користі. І це як говорив Маґід із Дубно, який сказав про простий сенс вислову «Не до Мене закликав ти, Яакове, бо труждався ти, Ісраелю», і сказав, що якщо людина каже, що їй коштує зусиль виконання Тори та заповідей, це означає, що ти не працюєш для Мене, сказав Творець, і це й є сенсом слів «не до Мене закликав ти, Яакове». А ознака того, що ти не дієш в ім’я небес, - тому що ти кажеш, що маєш великий труд у виконанні Тори та заповідей. Бо коли людина працює лішма, тоді відходять приховання і скорочення, і людина починає осягати благо й насолоду, що існують в Торі та заповідях, що і називається 613 вкладів, як сказано вище.
І цим зрозуміло те, що ми запитували: якщо метою творіння є дати благо Його створінням, то звідки буде нам робота та зусилля в Торі та заповідях? Відповідь цьому, як зазначено вище, та, що для того, щоб не було феномену сорому, зробилося скорочення та приховання. Отже, що благо й насолода не розкриваються в келім отримання. Тому й існує робота:
а) через те, що ми повинні діяти проти нашої природи, адже народилися з бажанням отримувати для особистої користі;
б) через те, що сталося скорочення, слід працювати над основним, тобто потрібно працювати тому, що людина має йти вище рівня знання, і вона повинна вірити, що існує Управитель світу і Він наглядає за ним властивістю «добрий і добродійний».
І ці дві речі спричинюють зусилля й роботу для людини. І для цього потрібні великі зусилля, щоб людина не втекла з поля бою посеред роботи. І це тому, що людина, коли робить щось, вона повинна бачити поступ в своїй діяльності, а якщо вона не бачить поступу, то каже, що ця річ не для неї, тому що бачить вона, що не має успіху в цьому, це приводить до того, що бажає вона втекти від справи, якою вона займається.
Однак, правда в тому, що існують два види допомоги згори, а без допомоги згори неможливо досягти успіху:
Перший - це клі, тобто хісарон, іншими словами, потреба знати, яким є істинний хісарон, для того, щоб знати, яку допомогу просити згори.
Буває, багато разів, коли людині бракує чогось, і через це вона хворіє. І лікарі дають їй різні ліки, але їй не допомагає, тому що вона хворіє не на те, про що думають лікарі. Тому, коли людина приходить до лікаря, і лікар дає їй медикамент, - він не допомагає людині. І всі лікарі вже довели її до зневіри, і залишиться вона зі своїм недугом на всі дні свого життя. І зрештою прибуває якийсь професор, і каже: те, що ця людина хворіє і терпить страждання, це не тому, що бракує в тілі такої-то речовини, - через це й не можуть її зцілити. І каже, що страждає вона від певної хвороби, і це й спричинює їй недуг і страждання. Тому я надам їй ліки проти того, що, на мій розсуд, саме цієї речовини бракує в її тілі, - і відразу зцілиться. І потім бачать, що ця людина видужала повністю.
Виходить, що перш за все повинна людина знати, чого їй бракує для того, щоб змогла вона виконувати Тору та заповіді. І вона може думати про багато речей, і на кожну річ вона отримує ліки, і не допомагає це їй. І це тому, що не те, про що людина думає, є причиною, що не може просуватися шляхом істини. Виходить, вона молиться Творцеві, щоб допоміг їй, тобто щоб дав їй наповнення щодо того, що вона думає, - але це неправда, те, що вона думає. Через це людина й не зцілюється від злого начала.
Тому спочатку вона дістає згори поміч щоб знати, що то за хвороба, від якої вона страждає. Тобто людина думає, що бракує їй якоїсь кількості чогось, наприклад, щоб мати їй більше часу навчатися і щоб мати їй більше розуму і хисту й подібне. І про це вона й молиться Творцю, щоб допоміг їй. Але правда в тому, що є в людини брак якості, тобто знати, що основна нестача в неї – це те, що не має вона відчуття важливості, щоб відчути, що вона перебуває під вищим управлінням. Тобто бракує їй віри, що Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний». Бо якщо насправді мала б людина таке відчуття, тоді була б вона рада і весела через те, що отримує від Творця благо й насолоду, і не бажала б відокремитися від Творця ні на одну мить. Бо знала б, - що вона втрачає тим, що звертає свою думку на решту речей.
Але коли вона не думає, що їй бракує цього, а вважає, що не вистачає їй інших речей, які не є основними в духовній роботі, тоді перша допомога, яку людина отримує згори, - це знання того, що саме є її злом, яке є основною перешкодою в тому, що не може вона бути робітником Творця по правді. Ця допомога мусить бути спочатку. А потім можна робити виправлення, виправляти все це. Тобто, людина має прийти до стану, коли знає, що бракує їй тільки двох основних речей, якими є категорія «моха» і категорія «ліба». І тільки це їй слід намагатися придбати. Тому перша допомога, яку людина отримує згори, і є потреба в цьому.
Проте, це може розкритися в ній не за один раз, а одне за одним. Тобто, згідно з духовною роботою людини, коли вона намагається цією роботою прийти до істини, в цій мірі вона отримує допомогу згори. І коли вже набула істинного клі, тобто справжнього хісарону, того, чого їй бракує, тоді це час, коли отримує істинне наповнення, що відповідає цьому клі. Виходить, відповідно, що людина отримує згори як світло, так і клі. Тобто потребу, що називається хісароном, коли болить їй те, чого їй бракує. Іншими словами, не будь-яка річ, якої немає в людини, називається хісароном.
Наприклад, чоловік, який має всі блага і насолоду в своєму житті. І коли приходить до нього хтось інший і каже : чому ти настільки радий? Я бачу, що син мого сусіда, - батьки його великі багатії і люди шановані, все одно, бачив я що сам він терпить страждання, тобто йде і видно по його обличчю, що він сповнений страждань. Тож запитав я його, - друже, чого бракує тобі, чи не великі багатії твої батьки? А коли так, скажи мені, чого тобі не вистачає? Може в тебе здоров’я похитнулося. Тоді він каже мені, - мав я отримати диплом лікаря, і працював над цим багато років, і провалився на іспитах, тому й горюю я про це, що не маю тепер диплому лікаря. То чи можна сказати, що кожна людина, в якої немає диплома лікаря, вона горює?
Отже, як сказано вище, не все те, чого в людини немає, зветься хісароном. А називається хісароном те, чого людина бажає, але не має цього, - воно і зветься хісароном. І через це, коли хочуть виміряти величину бажання, виміряють її за мірою страждань, які є в людини, якщо немає в неї того, до чого вона прагне.
І зі сказаного виходить, що перша допомога, яку вищий дає нижньому, це відомість про те, «що необхідно досягти». І страждання від того, що поки що не досяг, - це і називається, що вищий дає нижньому клі. А потім, коли нижній вже має істинну потребу, тоді вищий дає йому другу допомогу, що є світлом і наповненням для хісарону.
І цим зрозуміємо те, що ми запитували. Якщо Творець знав, що Моше сам не може воювати і перемогти фараона, царя Єгипту, а тільки сам Творець, як написано: «Я, а не посланець», коли так, то для чого сказав йому: «Ходімо до фараона»? Тобто виходить, що з Моше разом Творець може допомогти. Але ж сказав Творець: «Я, а не посланець». Якщо так, чим у цьому може допомогти Моше? А отже, чому сказано: «Ходімо до фараона»?
Однак, це як сказано вище, коли людина починає йти дорогою Творця щоб прийти до істини, тобто удостоїтися злиття з Творцем. І тоді, якщо людина просувається цією дорогою, тоді вона отримує першу допомогу, тобто відчуття потреби - знати, чого їй бракує. І тоді розуміє, що не вистачає їй тільки двох основних речей, якими є «моха» і «ліба». І разом з цим вона відчуває страждання через те, що немає в неї цього. Тобто, відчуває потребу. І тоді, якщо людина сама не діє, то не можна сказати, що вона відчуває страждання через те, що немає в неї. А щодо потреби в цьому, - якщо людина вклала роботу аби досягти якоїсь речі, тоді належить сказати, що є в неї потреба в ній, настільки, що вона відчуває страждання від того, що немає в неї.
Тому написано: «Ходімо до фараона», що вказує на дві речі:
1) Що сама людина повинна йти і вкладати сили, як сказано у прикладі про диплом лікаря, коли вклав багато років у вивчення медичної науки, а в кінці зазнав невдачі, і не отримав диплом лікаря, тоді належить сказати, що він відчуває страждання через те, що не досяг того, чого прагнув. Але якщо не вкладав сили, то не можна сказати, що є в нього страждання від того, що не досяг бажаного. Бо ті старання, які докладають задля якоїсь речі, зусилля ці збуджують бажання, щоб не тікати від роботи, бо жалко людині тих зусиль, які вклала в це, і постійно думає що може, кінець кінцем, я таки досягну бажаного. Отже, тим, що людина сама працює, то незважаючи на те, що не може досягти бажаного, але саме прагнення до цього збуджує зусилля, яке вкладала вона щоразу. Бачимо, що є тут дві сили:
а) сила людини, яка повинна докласти зусиль, не для того, щоб досягти чогось, а для того, щоб було в неї сильне бажання досягти цього.
Виходить, що необхідна робота людини для того, щоб досягти потреби, щоб Творець допоміг їй, і це називається повним бажанням. Тобто, не те, щоб робота людини приводила до досягнення бажаного, а (приводить вона) до досягнення хісарону і потреби в цьому, і до того, щоб знати, чого дійсно їй бракує. Для цього людина отримує допомогу згори, тим, що бачить щоразу, що є в неї ще більший хісарон, і не в її змозі вийти з-під влади фараона. І допомога ця називається «бо Я обтяжив його серце». Висновуємо з цього: обтяження серця потрібне для того, щоб було в людини істинне бажання до істинної речі.
б) і разом з цим ми потребуємо допомоги Творця, щоб дав нам світло, як написано «Я, а не посланець».
Тобто, оскільки з боку природи панує в людині бажання отримувати для себе, яке зветься «цар старий та дурний», тому те, щоб була у людини сила змінити свою природу, - це лише у можливостях Творця. Тобто, Він утворив природу, і Він може її поміняти. І це називається «вихід з Єгипту», коли сталося диво. Тому написано «ходімо», тобто обидва разом, як, буває, кажуть: «ходімо разом», як сказано вище, - Творець і Моше.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували про написане «бо Я обтяжив його серце для того, щоби впровадити ці Мої знаки в його середовище». І запитували ми, - адже це виглядає як коли хтось шанується ганьбою ближнього свого. Тобто, Творець зробив його грішником для того, щоб явити Свої знаки. А зі сказаного вище, поняття «впровадити ці Мої знаки» - мається на увазі світло, бо світло називається «знаки». Таким чином, те, що зробив його грішником, тобто тим, хто має хісарон, це для того, щоб було в нього цільне клі для отримання світла. Значить, «знаки» - вони не на користь Творця, боронь боже, а на благо створіння.
І цим зрозуміємо також те, що ми запитували: що означає «і постав новий цар», - адже він «цар старий».
А відповідь така, що кожного разу поновлюються його присуди, тобто щоразу він робиться злим началом заново, і це проявляється тому, що «бо Я обтяжив його серце». Виходить, це як «кожен, хто більший за ближнього свого, то й його зле начало більше, ніж у того».