Стаття 9, 1989 рік
(переклад з івриту)
Мудреці (в трактаті «Бава Кама, 60) сказали так: «Нещастя приходять у світ лише тоді, коли є грішники у світі, але починають з праведників», кінець цитати.
Слід зрозуміти, чому приходить нещастя до праведників, якщо воно повинно прийти до грішників, - у чому тут провина праведників.
Тож слід пояснити спочатку, що означає, за методикою духовної роботи, «нещастя» в цій роботі, і що таке «грішники» в духовній роботі, і що таке «праведники» в процесі цієї роботи. А для того, щоб збагнути все це, потрібно знати, що таке «духовна робота». І також слід зрозуміти взагалі, навіщо потрібно працювати. Тобто, що ми виграємо тим, що ми повинні працювати.
Адже хто створив все те, що є в світі? Усе Творець зробив. Коли так, то яка потреба була в тому, що створив цей світ, якщо нам необхідно працювати задля кожної речі, яку ми хочемо придбати, - чи то аби досягти речей матеріальних, чи щоб досягти надбань духовних.
І для того, щоб зрозуміти все це, потрібно перш за все збагнути, у чому сенс усього створення. Тобто, для якої потреби створив Творець світ. На це приходить відповідь, - як сказали мудреці: «Дати благо Своїм створінням». І з цієї причини створив створіння, і вкарбував у них бажання і прагнення отримувати благо й насолоду. І це називається «мета творіння». І оскільки створіння не тотожні за властивостями Творцю, через це відчуватимуть отримувачі сором у благу й насолоді.
Тому сталося виправлення, зване «скорочення і приховання», щоб отримували лише з наміром заради віддачі. І оскільки це клі повинен утворити нижній, - а воно проти природи, оскільки Творець створив створіння з бажанням отримувати благо й насолоду, - тому будь-що, що не від самої природи, людині важко робити. І зветься це «зусиллям».
Відповідно, виходить, що поняття «зусилля»,- зміст його не той, що людина повинна докладати зусиль, - це результат. А через те, що воно проти природи, тому важко виконувати цю дію, і це й є зусиллям. І існує воно між людиною і Творцем, і те ж саме виправлення існує між людиною та її ближнім, - щоб не було сорому. Бо людина соромиться їсти дармовий хліб.
Тому дано поняття купівлі і продажу. Коли робітник віддає господарю роботу, а той дає йому за роботу гроші. І само собою, немає тут ніякого сорому. І також між людиною та її ближнім, бажання господаря не щоб робітник давав йому свої зусилля, а щоб дав йому роботу. Тобто продукцію, що й є тим, що обмінюється. Робітник дає господареві продукцію, а за це господар дає йому гроші.
А у випадку з продавцем і покупцем, воно навпаки. Продавець дає покупцю виріб, а той дає продавцю гроші. І як би там не було, але повинно бути, щоб обидва давали. Інакше, тобто якщо один дає а інший тільки отримує і не дає йому нічого натомість, тоді є тут розбіжність властивостей. І тоді існує при цьому категорія сорому, - у отримувача.
І зі сказаного випливає, що в справі зусилля йдеться саме про зусилля. А сенс той, що оскільки для того, щоб не було сорому, то обидва мають віддавати. І оскільки з боку природи людину створено виключно отримувачем, то для неї це є зусиллям. А отже, зусилля є лише результатом, а не основним наміром, тобто ціллю. А отже, не зусиль ми потребуємо, а тотожність властивостей нам потрібна. А зусилля з’являються тому, що з боку природи в нас цього немає.
І зі сказаного зрозуміємо, що таке «грішники» і що таке «праведники». І чому «нещастя приходять у світ лише тоді, коли є грішники у світі». В духовній роботі «нещастями» називається, коли немає розкриття блага та насолоди. Тобто, коли не може розкритися створінням бажання Творця дати благо Своїм створінням, через відмінність властивостей, як зазначено вище. Оскільки весь той час, поки немає у людини келім віддачі, що звалося б «тотожністю властивостей» (з Творцем), їх відсутність і є причиною, яка затримує спуск вищого блага до створінь. Висновок: «грішником» називається той, хто віддалений від Творця. Іншими словами, в духовній роботі «грішником» називається той, хто за властивостями відрізняється від Творця, тобто не відповідає написаному «як Він милосердний, так і ти милосердний».
Виходить, те, що вище благо не може спуститися до нижніх, то це з причини властивості «грішники», що існує в людині, бо в духовній роботі визначається, що людина включає в себе категорію грішників, що є зернами отримання. І це й є поясненням вислову «нещастя існують лише тоді, коли є грішники в світі». Тобто, те, що вище благо не приходить у світ, це називається «нещастя приходить у світ». І це через бажання отримувати, що існує в людині. Воно затримує благо й насолоду.
І цим слід пояснити все поняття «грішники», те, що вони не слухаються Творця, того, що Він наказав нам через Моше, вчителя нашого, що нам слід слухатись Творця, інакше ми отримуємо від Нього покарання. І про це маємо запитати: скажімо, коли цар із плоті й крові вимагає шаноби, - можна зрозуміти, що він карає кожного, хто його не слухається, але стосовно Творця, - чому Він дає покарання за те, що не дослухаються до Нього? Чи шаноба Йому потрібна, щоб отримувати шанування від створінь? А якщо не поважають Його, Він ображається на це?
Адже це подібно до чоловіка, який увійшов у курник і дає куркам накази, а вони не слухаються його. То чи можна сказати, що чоловік цей ображатиметься на них? Тож природно, і створіння порівняно з Творцем: про яку цінність їхню можна говорити, щоб Творець відчував би образу від створінь, що вони не слухаються Його, - і через це Він насилає на них нещастя?
Отже, ми повинні вірити, що вся справа «злопам’ятства та помсти» Творця, вони не на користь Творця, а на користь створінь. Тобто покарання, які вони дістануть, приведуть їх до того, що удостояться блага й насолоди, що і є бажанням Творця, щоб створіння отримували їх від Нього.
Тобто, страждання приводять створіння до прийняття на себе категорії віддачі, бо тільки це є істинними келім, здатними отримати вище благо, яке Творець бажає дати їм. І це те, що написано: «Нещастя приходять у світ лише тоді, коли є грішники у світі». Тому вони відчувають страждання, тобто, у всьому, що вони роблять в духовній роботі, - вони відчувають гіркий смак, оскільки немає в них келім віддачі, а лиш тільки в цих келім світять благо й насолода. Виходить, що грішники, які є категорією отримання в людини, це те, що не дає отримати благо.
І це як сказав Рамбан: «Є різниця між Один, Єдиний, і Тільки Він. Означає це: поєднується діяти однією силою, тобто діє в наданні добра, як і належить Його єдиності (Один). А коли Він розділяється аби виконати Свою дію, тобто коли Його дії відрізняються одна від одної, і здається Він, боже збав, як наче робить і добро і зло, - тоді називається Єдиним, тому що у всіх Його різних дій існує єдиний результат – дати благо. А отже, Він є єдиним в кожній з тих дій».
І це те, як ми пояснювали, що в понятті «приходить нещастя» немає злопам’ятства і помсти з боку Творця за те, що не слухаються Його. А те, чого Він бажає, щоб таки послухалися Його і дотримувалися б Тори та заповідей, - це на благо створінь, а не для користі Творця. Адже Він не має нестачі, щоб потребувати чогось для Себе.
А все, чого Він бажає від нижніх, це щоб отримували благо й насолоду без жодних неприємностей, щоб задоволення було абсолютно повним. Але якщо відчувався сором в час отримання насолоди, тоді немає досконалості в насолоді. І виходить, що нещастя, які грішники відчувають, це їм на користь, бо приведе їх зрештою до виправлення своїх діянь.
Однак, слід знати, в чому полягає виправлення діянь в процесі духовної роботи. Це, як сказано: до кожної дії, яку виконуємо, маємо докласти до неї намір. А намір той, що бажає цією дією надати задоволення Створювачу своєму. І цим він прийде до злиття з Творцем. А не те, що робитиме дії, щоб наміром їх була особиста користь. І всі турботи його будуть про те, як принести задоволення Творцю.
І ті люди, які хочуть йти шляхом, що приведе їх до властивості віддачі, вони називаються «праведниками». Тобто, хоч ще не прийшли до того рівня, щоб увесь їхній намір був заради віддачі, але вони бажають прийти до цього, і називаються вони «ті, хто йдуть шляхом праведників», тобто щоб прийти до рівня «праведник», - вони вже називаються на ім’я результату.
Тоді як ті люди, що діють як увесь загал, тобто не мають вони справ з наміром прийти до рівня праведників, - про них не йдеться в плані роботи шляхом істини. А належать вони до категорії роботи в практичних діях. І намір їхній в Торі та заповідях, він, як писав Рамбам, такий, як і «навчають їх [працювати] ради того, щоб отримувати винагороду». Тільки ті, що вже прийшли до розуміння, що потрібно працювати в ім’я небес, ці люди називаються такими, що просуваються в духовній роботі щоб прийти до шляху істини.
І хоча ще не прийшли, каже про них Рамбам, що «розкривають їм цей секрет потроху». А що то за секрет, який не розкривають «малим, дітям і загалу простолюду»? Він полягає в тому, що не достатньо лише практичних дій, а має бути також і намір, щоб був він заради віддачі, і щоб не отримувати винагороди. А все задоволення, що є в людини, воно в тому, що може вона служити Творцеві, і це й є її оплата, і це дорівнює для неї тому, як наче має вона величезне багатство. Тому вони й не потребують чогось ще за свою роботу, а те, що вони служать Царю, це й є всією їхньою насолодою, і на це вони сподіваються.
І сказаним слід пояснити те, що ми запитували: якщо нещастя приходять у світ через грішників, чому усі знегоди починаються з праведників. А відповідь та, що праведниками називаються в процесі духовної роботи ті люди, які хочуть іти дорогою істини, і хоч поки що й не прийшли, але йдуть цією лінією. Тому ми повинні знати, що всі ці лиха, вони в тому, що відчуваємо смак пороху в Торі та заповідях. І замість того, що мали б відчути, що «вони – життя наше і довголіття наше», люди відчувають смак гіркоти.
І запитують вони себе: чи не було метою творіння дати благо Його створінням? То де воно? Адже ми бачимо зовсім протилежне. Але чи не маємо ми відчути смак солодкості в духовній роботі тим, що ми служимо Цареві, і не просити ніякої винагороди? А ми бачимо, що тіло протидіє цьому. І це дає людям зрозуміти, що весь цей недолік існує через те, що Цар – він низький, і не має Цар ніякої важливості.
Бо інакше вони повинні були б відчувати важливість Царя і скасувати себе перед Ним. Адже ми бачимо, що є в нашій природі таке, що малий відчуває як велику заслугу те, що він може служити великому. І через це для нас не існує великих зусиль скасувати себе перед великим. То чому ж відносно Творця ми цього не бачимо? На це ми повинні відповісти: щодо Творця, який є Царем всього світу, - ми не віримо в Його велич, а навпаки. І це називається в Зоар «Шхіна у вигнанні», або «Шхіна у пороху».
Якщо так, чого нам бракує? – тільки віри у Творця, в те, що він є Царем великим і важливим. Виходить, що саме ті люди, які звуться «праведниками», тобто бажають бути праведниками і працювати на Творця без жодної оплати, вони бачать і відчувають те зло, що є в них. Тобто, вони відчувають нещастя в тому, що не здатні отримати благо й насолоду через тих грішників, що в їхньому нутрі. Просто вони відчувають, що самі є грішниками і що не вистачає їм віри у Творця, який є Царем великим і важливим. І немає грішників, більших ніж ті, які просто бачать, що не вистачає їм віри у Творця. А отже: коли розкриваються грішники в людині? – саме тоді, коли вони бажають бути праведниками.
І цим слід пояснити те, що написано: «і починається не інакше як спочатку з праведників». І вислів «спочатку з праведників» пояснюється так, що нещастя даються взнаки і починають бути відчутними з самого початку, тобто відтоді, коли починає людина переходити від роботи загалу до роботи індивідуальної. Де «індивідуальна робота» називається «путь праведників».
Тому мудреці натякають нам, що відразу ж, спочатку, коли бажає людина працювати заради віддачі, тоді й даються взнаки у неї нещастя. Коли відчуває, що далека вона від віри у Творця. І само собою, вона далека від отримання блага й насолоди, від того, що є в Його намірі, - дати благо Своїм створінням. І людина в таких станах бачить в собі падіння і підйоми. А отже, «з праведників спочатку» означатиме, що «спочатку» - це коли починає виходити на путь праведників, як сказано вище.
Тоді як ті, хто працює як і весь загал, вони не відчувають, наскільки перебувають вони під владою зла, і не бачать вони, що бракує їм віри у Творця. А навпаки, вони знають, що є в них настільки багато віри, що можуть вони й іншим дати. І ще й читають мораль іншим, чому, мовляв, вони не йдуть прямим шляхом, щоб ті зрозуміли, що головним є виключно духовне, а не матеріальне.
І ті люди, які чують їхні слова, думають, що те, що вони напучують їх, що потрібно робити все в ім’я небес, то певно вони знають, що означає «в ім’я небес», бо інакше не читали б людям мораль. А насправді вони не знають навіть що таке «віддавати». Бо феномен віддачі, це річ просто протиприродна. Бо коли людина бачить, як важко їй зміцнитися і зайнятися роботою віддачі, - як вона може говорити щось іншому. Адже вона бачить, що просто бракує їй віри, щоб вірити у Творця, в те, що Він – великий Цар, бо з боку природи існує таке явище, що малий може служити великому без ніякої винагороди.
Тоді як ті люди, що належать до загалу, коли кажуть, що потрібно працювати заради небес, не знають навіть сенсу слів. А як чули вони ці слова, коли їх виховували і не зрозуміли того, що чули, то й надалі користуються цим пишним висловом, бо зло в них, воно поки що в стані «як волосина», як сказали мудреці про зле начало: «Грішникам здається воно як волосина, а праведникам – як висока гора».
І це тому, що існує виправлення, щоб людина не бачила зла більше, ніж те, скільки вона здатна виправити. Тому «грішниками» називаються в духовній роботі ті, що не мають потреби діяти в ім’я небес. А займаються вони Торою та заповідями задля особистої користі. Тому й дається взнаки в них те зло, яке є бажанням отримувати для себе, саме як зло. Це називається, що зло, воно «як волосина».
А от «праведникам», тобто тим людям, які бажають іти шляхом віддачі, і починають виправляти бажання отримувати, вони бачать щоразу, як зло, що в них, стає видимим все більше й більше, аж поки робиться в них «як висока гора». Тому вони не здатні читати мораль іншим, оскільки займаються тим, що просять віри у Творця для себе. І цим пояснюється те, що сказали мудреці: «Нещастя приходять у світ лише через грішників, але починають не інакше як з праведників».