М. Лайтман: Людина повинна розуміти, що вона перебуває у світі, в якому вона не має права взагалі ні на що. І якщо вона щось бере, споживає для себе, заради себе, то вона повинна за це заплатити, віддати, відшкодувати і так далі (тощо). Запитання: А те, що ми все ламаємо, вбиваємо… М. Лайтман: Ну це взагалі вже! Запитання: Це повертається все бумерангом до людини, як ви вважаєте? Ось все це? М. Лайтман: Ну нам доведеться взагалі за це все заплатити глобально. Репліка: Глобально. Ось десь… Пам’ятаєте, рабі Аківа сказав,так, що «книга відкрита, рука пише», і ти береш ніби в борг, а потім повинен усе це повернути. М. Лайтман: Доведеться. Запитання: Це якраз про це мова? М. Лайтман: Так. Запитання: А взяти, нормально взяти — це тільки, тільки для існування? Ось так, правильно? М. Лайтман: Це тільки для існування, і якщо ти береш тільки для існування, то це ти зможеш віддати. Запитання: То зможу віддати? М. Лайтман: Так. Репліка: І це так, благословенно. Тобто. М. Лайтман: Відносно. Репліка: Ой! М. Лайтман: Це дуже непроста річ. Адже природа - вона замкнена, цілісна, досконала. І тому наше існування в ній, у природі, воно потребує від нас справді… Репліка: Обережності. М. Лайтман: Обережності й повної віддачі. Запитання: Тобто. А як усе ж таки прийти до гармонії з природою, якщо ми вже говоримо? М. Лайтман: Це тільки якщо ми досягнемо відчуття єднання з природою і можливості віддавати тією мірою, якою беремо. І тоді ми будемо регулювати, скільки брати і скільки віддавати. Запитання: Ну ми, в принципі, ми йдемо, так, до цього постійно, рухаємося так чи інакше до цього? М. Лайтман: Я сподіваюся, що колись прийдемо. Запитання: А чому нам не дали це все розуміти і відчувати те, що ви кажете? Ми ж спокійно беремо. М. Лайтман: Але ми йдемо до цього. Це розвиток, поступовий розвиток природи від неживого [рівня] й далі. Запитання: Тобто ми повинні прийти до того, що я не можу просто так взяти — і все. М. Лайтман: Ні. Запитання: А тим паче вбити, красти тощо? М. Лайтман: Звичайно.