Що вище: борг чи любов
Репліка: Літній чоловік прийшов до медсестри зняти шви після операції. Усі були зайняті, він просив, вимагав, благав, щоб це зробили швидше. Він говорив: "Мені треба встигнути в лікарню погодувати хвору дружину. У неї хвороба Альцгеймера".
Тут же звільнилася літня медсестра, сказала: "Вона, напевно, хвилюватиметься, якщо ви запізнитеся. Я вам швидко все зроблю". Він відповів: "Ні, вона вже останні п'ять років не впізнає мене". о я, зате я знаю, хто вона".
М. Лайтман: Це вірно.
Запитання: Скажіть, будь ласка, що підтримує людину, яка у відповідь не отримує нічого: ні подяки, ні посмішки, нічого? Навпроти неї її кохана людина і все. Ось що її підтримує? Вона ж його не впізнає.
М. Лайтман: Він знає, що це його обов'язок.
Запитання: Ти знаєш, що це обов'язок, нічого не отримуєш і можеш ось так продовжувати?
М. Лайтман: Так.
Запитання: Це можна назвати коханням?
М. Лайтман: Це більше, ніж кохання.
Питання: Навіть?!
М. Лайтман: Так, звісно.
Запитання: Що для вас кохання і що для вас обов'язок у такому разі?
М. Лайтман: Обов'язок вищий за кохання.
Запитання: Вище?
М. Лайтман: Так, тому що кохання - це те, що диктує тобі вчинки, тому що ти так ставишся до людини - з коханням. А обов'язок - це те, що ти зобов'язаний зробити вище кохання. І тут вимірюється вже твоєю відповідальністю.
Кохання тебе зобов'язує чинити так. А коли не кохання, а обов'язок, тоді ти вже маєш себе правильно спрямовувати.
Репліка: Але ж він живе, а вона ніби не живе. Тобто він живе, у нього є якесь життя тощо. А він усе це життя спрямовує туди, до неї, бігти до неї весь час на зустріч.
М. Лайтман: Його тримає те, що він піклується про неї.
Репліка: І навіть люди не скажуть: "Який молодець!". Хоч трохи підтримки йому!
М. Лайтман: Ні-ні-ні-ні, йому це неважливо.
Запитання: Чи можна це назвати, що це наближається до чистої віддачі? Можна?
М. Лайтман: Я не думаю. Я думаю, що, коли він її годує, це його наповнює.
Запитання: Так?
М. Лайтман: Так.
Запитання: Тобто те, що він виконує свій обов'язок, - це і є його життя, виходить? Це наповнення?
М. Лайтман: Так. Вона, лежачи у своєму ліжку в лікарні,
Запитання: Нікого не впізнаючи.
М. Лайтман: Нікого не впізнаючи, тримає всіх їх. Взагалі, всіх рідних.
Запитання: Дається людині така сила, дається такий обов'язок, називається це її життям, - це тільки зверху може приходити? Це ж не в людських силах таке робити?
М. Лайтман: Ні, це зверху.
Запитання: Можна сказати, що там із ними разом і перебуває Творець? Поки він ось так піклується про неї, Творець там?
М. Лайтман: Творець взагалі скрізь, але в таких діях особливо.
Репліка: Скажыть, сьогодні наш час такий... Я якось приходив у будинки для людей похилого віку, і мені говорили: "Сюди давно вже діти не приходять". Люди похилого віку там уже давно перебувають.
М. Лайтман: Це егоїзм їхніх синів, дочок, рідних.
Взагалі лікарня - це ж недавній винахід.
Запитання: Так, раніше всі були по домівках.
М. Лайтман: Так, раніше всі були по домівках.
Запитання: Всі були по домівках. Напевно, це було правильно - вдома?
М. Лайтман: Я думаю, люди одужували швидше.
Запитання: Як можна завершити цю історію? Ми зможемо просто так жити - довго, з любов'ю, віддаючи? Ми зможемо прийти до цього і цим наповнюватися?
М. Лайтман: Так. Так воно й буде.